Статья посвящена выявлению политического смысла оперы «Роберт-Дьявол» Дж. Мейербера на либретто Э. Скриба и Ж. Делавиня в контексте социально-политических изменений, последовавших за Июльской революцией 1830 г. «Роберт-Дьявол» стал первой новой постановкой в Королевской академии музыки (Опере) при Июльской монархии, когда театр подвергся административно-экономической реформе. Правительство «нелегитимного» короля Луи-Филиппа и новая административная система Оперы, руководство которой теперь было поручено частному лицу, подвергались резкой критике со стороны легитимистов. Они утверждали, что Бурбоны покровительствовали искусствам, поэтому Опера процветала, а после свержения законного короля Карла X культурные учреждения пришли в упадок. Поэтому орлеанистская элита рассматривала роскошную постановку «Роберта-Дьявола» как способ успокоить обострившееся у политической оппозиции недовольство новым режимом. Опера снискала огромный успех благодаря новизне музыки, великолепию и эффектности спектакля. Авторы оперы, постановщики и администрация театра всячески старались избежать любых подстрекательских намеков в тексте и постановке произведения. Но современники, наоборот, восприняли его как политическую метафору, отразившую противоречия нового правительства, следующего одновременно и монархическим, и либеральным принципам. Библиогр. 31 назв. ; The paper is devoted to the political meaning of the opera Robert le Diable by G. Meyerbeer, E. Scribe, G. Delavigne in the context of social and political changes that followed the 1830 July Revolution. Robert le Diable was the first new staging in L'Académie royale de musique after administrative and economic reform. The new government of "illegitimate" King Louis-Philippe and a new administrative system of the Opera whose management was delegated to an entrepreneur were sharply criticized by the légitimistes. They argued that the Bourbons patronized the arts, therefore the Opera flourished, and the deposition of the legitimate King Charles X led to the fact that cultural institutions became effete. Consequently Orléaniste elite considered a luxury setting of Robert le Diable as a way to appease political opposition's dissatisfaction with new regime. The opera became a success due to the novelty of the music, magnificence and showiness of performance. The authors of the opera and theater administration made every effort to avoid any inflammatory allusions in the text and in the staging. However, contemporaries interpreted it as a political metaphor reflecting the contradictions of the new government which followed both the monarchical and liberal principles. Refs 31.
The opera "Mlada" occupies a special place in the work of the Russian "composer-storyteller" N. A. Rimsky-Korsakov. According to him, it is a "study" for a more successful opera "Sadko". Despite the fact that the composer himself and critics noted the dramatic weakness of the libretto, the artificiality of intrigue and the absence of lively characters, the opera-ballet "Mlada" is unique in its genre, requiring the use of musical and choreographic means, stands out for its orchestral coloring in the depiction of the fantastic, magical and folk, "the world of the Slavs" and the world of other cultures, the picturesque music, the system of leitmotifs. B. V. Asafiev considered "Mlada" "undeservedly forgotten", full of pictorialism, enchanting, valuable for its spectacular and musical side and unique symphony. Within the framework of the festival "Rimsky-Korsakov–175" (2019), "Mlada" was characterized by V. A. Gergiev as "a very expensive project", the actualization of which is due to the fact that "we have gaps in the national repertoire". This study offers an attempt to apply modern philosophical approaches to the analysis of this work. It is proposed to understand this work as communication in the interpretation of N. Luhmann (the unity of information, message, understanding), which is encoded in accordance with the goals of success within the subsystem of art. The method of analysis of differences (i.e. forms, techniques used by the author) within the opera is used, as well as comparison with the cultural context of the historical period. The opera-ballet "Mlada" is considered in the context of the network of communications and memory of the system of musical art during its creation, the reception of the original idea of 1872, the theoretical and actual conditions of its composition, which influenced the semantic connotations in it. The involvement of "Mlada" in the system of art, which testifies to its communicative success, is analyzed. Semantic distinctions are revealed: antiquity / modernity; fantasy (fabulous, mythological) / reality; expressibility in language, singing / silence, inexpressibility; Slavic culture ("Rusinism") / other cultures; realm of light / realm of darkness; world with gods / transcendent Christian God (audience discrimination); loyalty to one's gods / morality; individual / society. U. Eco's method of semiotic analysis is used, which makes it possible to interpret musical forms (leitmotifs, melodies, harmonic solutions) as signs associated with a certain meaning that can be decoded and interpreted.
У овом раду сам настојала да укажем на могућност истраживања културне политике у Србији на примеру рада Опере Нaродног позоришта у Београду, као и репертоарске политике Управе опере у друштвено-политичком и културолошком оквиру у периоду од 1971. до 2011. године. Разлог да се посветим истраживању рада Опере у поменутом временском раздобљу јесте питање: шта се догађало са Опером после златног периода? Сазнање да не постоји ниједна студија у којој је прикупљена и систематизована грађа о раду Опере Народног позоришта у протеклих четрдесет година, подстакло ме је да истражим могуће разлоге за "сумрак" институције која је, током златног периода била једна од најјачих адута југословенске културне политике. ; In this paper I tried to address the possibility of researching the cultural politics in Serbia in the case of Belgrade National Th eatre Opera as well as the repertoire politics of Opera's management in the social-political and the cultural context between 1971 and 2011. I wanted to address the following question: What was happening with the Opera after the Golden period? Th is paper discusses the changes that have infl uenced the development of the given cultural institution's work. Within the institution, there were problems as evidenced by the White Book, which was published 1970 in order to inform the general public about the idea of opera's all-round reform. Th e book stated that the main reasons for the reform were: 'insuffi cient professionalism', material and fi nancial situation and the Opera's repertory. At the end of the 1960s, the National Th eatre failed to "prepare" basic conditions for reform. In 1968 Th eater Community was founded, as well as specifi c self-association and through the activities of the organization National Th eatre secured substantial funding. Th ere were several reform initiatives to improve the situation in Opera, such as the idea of establishing a chamber theater - Krug 101 and the improvement of professional work in Opera. By the beginning of the 1980s, Yugoslavia was economically falling even deeper into crisis and that refl ected in the work of Opera. Th e beginning of 1990s was marked by strong political interference in all spheres of life, which was typical for a society in transition. Preliminary concept of cultural politics of this period was to propagate the desirable national values of the new Yugoslavia. Th is was confi rmed by the fact that the repertoire of the Opera exempted all the works of the composers of the former countries of Yugoslavia and set only a part of Serbian authors. It was a time when the theater faced insuffi cient funding from the state budget. Th is situation infl uenced the quality and quantity of performance. Former Socialist Party was replaced with Democratic Party, which in the next ten years (2000–2010) strived towards 'modern' Serbia. Th is was confi rmed by the work of the Opera, which aimed to return to the European stage (travel abroad, setting the forgotten and the new opera). From the early 1970s to 2011 in the work of the Opera, we tried to fi nd possible reasons that led to the "twilight" institutions. It is necessary now to focus on the cultural life by establishing a cultural policy that will determine the goals and strategies of cultural action. Th is direction may be possible after the transition, which means "regulated society" that will have a stable cultural policy, and thus defi ned the relationship between the state and national opera, and its repertoire. ; Први национални научни скуп са међународним учешћем
Submitted on 06-04-2017. Review date: 04-04-2017. Publication date: 29-01-2018 ; Exploring performances of Russian music at the Metropolitan Opera in New York allows observing the evolutions and paradigmatic changes in American high-brow cultural discourse and analyzing changing structures of repertoire policies and public preferences over the period that covers the entire existence of the Met between 1883 and December 2016. Using the opera's digital archive, a number of queries on leading Russian composers (Glinka, Tchaikovsky, Mussorgsky, Borodin, Rimsky-Korsakov, Stravinsky, Prokofiev, and Shostakovich) were conducted in order to examine the interrelationship between cultural, political, and musical-historical factors that fed into repertoire dynamics and their reflection in the public space. Within the general operatic context, the Russians could never vie the dominating Italian and German composers. However, Russian authors have consistently taken mid-range positions and their works gained substantial public visibility. Tchaikovsky and Mussorgsky emerged as leaders throughout the period of the inquiry, confirming the thesis of reductionist conservatism of the standard opera repertoire at the Met. Modern composers showed different dynamics, with Stravinsky clearly surpassing the Soviet school due to his public stature, a long period of stay in America, particular position as the doyen of 20th century music, and cultural-political involvement during cold war. Indeed, all important premieres of Prokofiev and Shostakovich fall into the period after 1991, and the critical reactions show the centrality of democracy-totalitarianism binomial in the construction of discourses on contemporary Soviet music. Economic and macro-political factors did not necessarily have a direct impact on opera performances: while the Great Depression years expectedly show an ebbing down of operatic activities, the wartime alliance did not translate in a spike in Russian performances. Favorable economic conjuncture of the post-war period and continuous media expansion of the Met ensured the growing quantity and increasing prominence of Russian works within the New York and American society, available to audiences larger than New York's educated public thanks to Met's Anglicization policy, performances at various venues at home and abroad, and radio, television, and internet broadcasts. The market made Tchaikovsky's rule supreme, otherwise leading to partial diversification of Russian repertoire, favored by growing internationalization and public stature of the Met. Overall, the transferred imageries included exoticism, high quality expectations (concomitant with growing musical prestige) and often contradictory perceptions of Russia that went beyond the immediate political agenda and fitted the globalizing patterns of "national" opera repertoire and discourse. ; Предметом исследования является динамика исполнений произведений русской музыке на сцене Метрополитан-оперы в Нью-Йорке и развитие публичного дискурса рассмотренного через призму социо-экономической истории и динамики российско- и советско-американских отношений в ХХ в. На протяжении временного периода существования Метрополитан-оперы (1883-2016 г.) анализируется история премьер, формата, частоты и распределения представлений русской оперы и балета, а также отзывов ведущих критиков, которые позволяют вычленить основные элементы восприятия русской музыки и конструкции образа России среди образованной публики Нью-Йорка, а также их трансмиссию в более широкие слои общества (публикации в газетах, теле-, радио- и интернет-трансляции в новейшее время). С помощью оцифрованного архива Метрополитан-оперы проводится количественный анализ наиболее значительных композиторов и опер "русского" репертуара и их контекстуализация как на фоне общей репертуарной политики, так и социально-политических и экономических условий основных периодов американской истории ХХ в. В частности выделены довоенный период, в особенности десятилетие между началом Великой депрессии и Второй мировой войны, годы Великой отечественной войны и советско-американского союза, Холодной войны и новейший период после 1991 г. Внимание уделяется как общей статистике, так и отдельным операм в их стилистическом ключе и общественно-политическом контексте. Также рассмотрена выборка критических отзывов ведущих журналистов США и, реже, Великобритании, опубликованных на сайте, которая подвергнута дискурсивному анализу. Новизна исследования заключается в комплексном репертуарном и дискурсивном анализе с социально-политической точки зрения. Основными выводами является ясное разделение на лидирующих композиторов - Чайковского и Мусоргского в классической музыке XIX века и Стравинского в современной академической музыке. Наряду с доминированием ограниченного числа классиков, в чём Метрополитан-опера следовала тенденциям консервативного редукционизма, характерного и для других оперных театров и усиленного рыночными тенденциями, обращает на себя внимание ясное дистанцирование от современной советской школы до окончания Холодной войны. Кратковременное сближение с Советским Союзом в годы Второй мировой войны, напротив, не привело к увеличению доли русского репертуара, в то время как экономическая конъюнктура оказывала прямое воздействие на частоту, разнообразие и общественный резонанс произведений русской музыки. В рецепции русских опер и дискурсивных практиках, конструируемых вокруг русского репертуара, прослеживаются элементы экзотицизма, культурной дистанции, однако в то же время и высокого престижа русской музыки и связанных с ним ожиданий. Антикоммунизм не привёл к негативному образу русской культуры, однако оказывал влияние на восприятие современной музыки и усиливал культурно-политическое дистанцирование по отношению к России. Системный анализ истории русской оперы в "Мет" показывает нелинеарный характер взаимодействия с экономическими, макрополитическими и социальными факторами и проливает свет на характер и динамику общественной дискуссии, в которой отношение к России и её образ преломлялись в многомерном характере восприятия русской музыки. Обогащая существующее понимание культурных трансферов из России в Соединённые Штаты, данное исследование осуществляет междисциплинарную интеграцию проблем музыковедческого характера в социальную и политическую историю, что представляет интерес для историков Соединённых Штатов, международных отношений в широком понимании, наций и национализма, а также культурных и дискурсивных процессов.
The article analyzes the life and creative paths of K. Simeonov and L. Venedyktov against the background of musical art in the second half of the twentieth century. Three interconnected aspects of the identity of the life-creating ways of the mentioned artists are singled out and substantiated – the personal-biographical aspect, the aspect of creative self-realization and the artistic-pedagogical aspect. It is emphasized that the reason for highlighting the personal-biographical aspect was the high degree of correlation between the content-formative components of artists' biographies: their upbringing in a spiritual musical atmosphere, the presence of the first higher education as choirmasters and so on. It is noted that the maximum expression of the aspect of creative selfrealization of K. Simeonov and L. Venedyktov falls on the periods of their joint work in the Kyiv Opera in 1961–1966 and 1973–1976 as chief conductor and chief choirmaster of the theater. This aspect is based on the harmonious combination of artists' professional requirements for the artistic team with respect for each musician through the formation of a unique creative and synergistic atmosphere during rehearsals. The author of the article found that common in the creative approaches of K. Simeonov and L. Venedyktov was a cautious attitude to the singing voice, which was expressed in the recognition of the individuality of each singer as opposed to the idea of dissolving the singer's personality in the choir, and as a result in a careful selection of parts for each singer. The author proved the importance of involving by K. Simeonov and L. Venedyktov of creative communication with choir of different styles in music narrative with various features: authoritarian, democratic and liberal. They became the basis for the formation of Tymoshenko's newest pedagogical school for the professional training of specialists in choral art. The grounds for distinguishing the artistic and pedagogical aspect of the identity of life paths of K. Simeonov and L. Venedyktov were found by the author in recognizing the priority of the orienting function of the teacher, when the prerequisite for successful professional self-realization of students in the future is their perception of the mentor as a role model, enhanced by a high level of cognitive activity for independent solution of creative tasks. ; У статті проаналізовано життєві та творчі шляхи К. Симеонова і Л. Венедиктова в контексті музичного мистецтва другої половини ХХ століття. Виділено та обґрунтовано 3 взаємопов'язаних аспекти тотожності життєтворчих шляхів означених митців — особистісно-біографічний, творчо-самореалізаційний та мистецько-педагогічний. Наголошено, що підставою для виділення особистісно-біографічного аспекту став високий ступінь кореляції між змістово-формотворчими складниками біографій митців: їх виховання у духовній музичній атмосфері, наявність першої вищої освіти як хормейстерів тощо. Зазначено, що максимальне вираження творчо-самореалізаційного аспекту К. Симеонова і Л. Венедиктова припадає на періоди їх спільної роботи в київському театрі опери та балету ім. Т. Шевченка (нині Національна опера України) у 1961–1966 та 1973–1976 роках на посадах головного диригента та головного хормейстера театру відповідно. Означений аспект базується на гармонійному поєднанні митцями професійної вимогливості до художнього колективу з повагою до кожного музиканта завдяки формуванню неповторної творчо-синергетичної атмосфери під час репетицій. Автором статті встановлено, що спільним у творчих підходах К. Симеонова і Л. Венедиктова було обережне ставлення до співочого голосу, яке виражалось у визнанні індивідуальності кожного співака на противагу думці про розчинення особистості співака в хорі, і, як результат, у ретельному підборі партій для кожного співака. Доведено важливість впливу особливостей застосування К. Симеоновим і Л. Венедиктовим у творчій комунікації з хоровими колективами різних стилів спілкування — авторитарного, демократичного та ліберального — на формування О. С. Тимошенком новітньої педагогічної школи з професійної підготовки фахівців хорового мистецтва. Підстави для виокремлення мистецько-педагогічного аспекту тотожності життєтворчих шляхів К. Симеонова та Л. Венедиктова віднайдено автором у визнанні митцями пріоритетності орієнтувальної функції педагога, коли передумовою успішної професійної самореалізації студентів у майбутньому стає сприйняття ними наставника як взірця для наслідування, підсилене високим рівнем пізнавальної активності задля самостійного вирішення творчих завдань
The article analyzes the life and creative paths of K. Simeonov and L. Venedyktov against the background of musical art in the second half of the twentieth century. Three interconnected aspects of the identity of the life-creating ways of the mentioned artists are singled out and substantiated – the personal-biographical aspect, the aspect of creative self-realization and the artistic-pedagogical aspect. It is emphasized that the reason for highlighting the personal-biographical aspect was the high degree of correlation between the content-formative components of artists' biographies: their upbringing in a spiritual musical atmosphere, the presence of the first higher education as choirmasters and so on. It is noted that the maximum expression of the aspect of creative selfrealization of K. Simeonov and L. Venedyktov falls on the periods of their joint work in the Kyiv Opera in 1961–1966 and 1973–1976 as chief conductor and chief choirmaster of the theater. This aspect is based on the harmonious combination of artists' professional requirements for the artistic team with respect for each musician through the formation of a unique creative and synergistic atmosphere during rehearsals. The author of the article found that common in the creative approaches of K. Simeonov and L. Venedyktov was a cautious attitude to the singing voice, which was expressed in the recognition of the individuality of each singer as opposed to the idea of dissolving the singer's personality in the choir, and as a result in a careful selection of parts for each singer. The author proved the importance of involving by K. Simeonov and L. Venedyktov of creative communication with choir of different styles in music narrative with various features: authoritarian, democratic and liberal. They became the basis for the formation of Tymoshenko's newest pedagogical school for the professional training of specialists in choral art. The grounds for distinguishing the artistic and pedagogical aspect of the identity of life paths of K. Simeonov and L. Venedyktov were found by the author in recognizing the priority of the orienting function of the teacher, when the prerequisite for successful professional self-realization of students in the future is their perception of the mentor as a role model, enhanced by a high level of cognitive activity for independent solution of creative tasks. ; У статті проаналізовано життєві та творчі шляхи К. Симеонова і Л. Венедиктова в контексті музичного мистецтва другої половини ХХ століття. Виділено та обґрунтовано 3 взаємопов'язаних аспекти тотожності життєтворчих шляхів означених митців — особистісно-біографічний, творчо-самореалізаційний та мистецько-педагогічний. Наголошено, що підставою для виділення особистісно-біографічного аспекту став високий ступінь кореляції між змістово-формотворчими складниками біографій митців: їх виховання у духовній музичній атмосфері, наявність першої вищої освіти як хормейстерів тощо. Зазначено, що максимальне вираження творчо-самореалізаційного аспекту К. Симеонова і Л. Венедиктова припадає на періоди їх спільної роботи в київському театрі опери та балету ім. Т. Шевченка (нині Національна опера України) у 1961–1966 та 1973–1976 роках на посадах головного диригента та головного хормейстера театру відповідно. Означений аспект базується на гармонійному поєднанні митцями професійної вимогливості до художнього колективу з повагою до кожного музиканта завдяки формуванню неповторної творчо-синергетичної атмосфери під час репетицій. Автором статті встановлено, що спільним у творчих підходах К. Симеонова і Л. Венедиктова було обережне ставлення до співочого голосу, яке виражалось у визнанні індивідуальності кожного співака на противагу думці про розчинення особистості співака в хорі, і, як результат, у ретельному підборі партій для кожного співака. Доведено важливість впливу особливостей застосування К. Симеоновим і Л. Венедиктовим у творчій комунікації з хоровими колективами різних стилів спілкування — авторитарного, демократичного та ліберального — на формування О. С. Тимошенком новітньої педагогічної школи з професійної підготовки фахівців хорового мистецтва. Підстави для виокремлення мистецько-педагогічного аспекту тотожності життєтворчих шляхів К. Симеонова та Л. Венедиктова віднайдено автором у визнанні митцями пріоритетності орієнтувальної функції педагога, коли передумовою успішної професійної самореалізації студентів у майбутньому стає сприйняття ними наставника як взірця для наслідування, підсилене високим рівнем пізнавальної активності задля самостійного вирішення творчих завдань
Искусство способно отражать политические идеи своего времени. В XVIII веке в такой роли выступала опера, особенно жанр opera buffa. Выделяются три оперы В.А. Моцарта, написанные к либретто да Понте. Они отражали этапы создания нового, буржуазного мира оптимистическое начало и союз всех слоев общества, угрозу злоупотребления свободой и в конце рефлексию над человеческой природой. ; The Art can reflect political ideas of its time. In the XVIII century opera played this role, especially opera buffa. There are three operas of W.A. Mozart for librettos of Lorenzo da Ponte. They reflect three stages of the new bourgeois world origin an optimistic beginning and unity of all the social classes, threat of liberty misuse and philosophical reflection about the human nature in the end.
Статья посвящена проблеме воплощения библейской концепции в опере Дж. Россини «Моисей в Египте». В этом ракурсе произведение подробно не рассматривалось в отечественном музыковедении, поскольку его содержание исследователи традиционно ассоциируют с социально-политическими идеями эпохи Рисорджименто. В статье анализируются особенности трактовки ветхозаветного сюжета и любовно-лирической драмы в контексте библейской концепции. Сделан вывод об основополагающей роли религиозного начала в архитектонике оперы. ; The article is devoted to the problem of biblical conception realization in the opera "Moses in Egypt" by J. Rossini. This piece of music has not been considered in detail in this perspective in the national musicology as researchers traditionally associate its content with the social and political ideas of the Risorgimento. The paper analyzes the features and interpretations of the Old Testament story and love-lyric drama in the context of biblical conception. The author comes to the conclusion about the fundamental role of religious principles in the architectonics of the opera.
В статье рассматриваются проблемы, возникшие в начале 2015 года в связи с кощунственной интерпретацией сюжета оперы Р. Вагнера «Тангейзер» в режиссуре Т. Кулябина в Новосибирском театре оперы и балета. По поводу оперной постановки прошли три митинга, один из которых собрал около десяти тысяч человек, два пикета, состоялось три судебных заседания и заседание в Министерстве культуры РФ. В итоге был снят с должности директор театра оперы и балета, а затем и спектакль. Внимание СМИ всей страны к происходящему было сильное и очень пристрастное. В политическом смысле подобный резонанс, связанный с оперным театром, можно сопоставить с «войной буффонов» и «войной глюкистов и пиччинистов» в Париже XVIII века. Там тоже кипели страсти, но на площадь все-таки не выплескивались. Анализируются точки зрения критиков в дискуссии по поводу постановки. Обосновывается закономерность активного сопротивления богохульству в художественной жизни со стороны верующих людей. События, связанные с новосибирским «Тангейзером» показали, что пока ещё здоровые силы, препятствующие растлению через искусство, в нашем народе есть. Надеюсь, это послужит уроком для всех. ; The Articale is dedicate to the events that were in 2015 in Novosibirsk Theatre of Opera and Ballet where was performance the Wagner's "Tannhauser" in blasphemy interpretation by T. Culjabin. There are Analysis of view point of different critics. Is settle regularity of active resistance to blasphemy from side of religious persons. Metropolitan Tikhon invited speak in support own faith. 29.03.2015 took place the meeting, where were attend near 10000 people. After it the minister of culture of RF dismissed the director of Novosibirsk opera. The arguments of defenders of Novosibirsk "Tannhauser" pull out two positions: 1. Artist have freedom to do that he want; 2. Any limitation of his fantasy is censorship. Positions of their opponents are another. So far as Culjabin has misrepresented ideas of Wagner in so far as he join to conflict in author's legislation. Censorship is state institute. Never must to equate social protest to censorship. Often a defenders of blasphemy don't understand, why religious persons have roused the indignation of any art's works? For example, music critic I. Yaskievich wrote about "Tannhausef"s version by Culjabin that Jesus Christ in here not yet the prophet! Apparently she don't know that Jesus (Isa) the prophet in Islam but no in Christianity, where He is Son of God. He hasn't any sins. And to speak about Him as about sinful is blasphemy. Interestingly that in Islam haven't the idea's Godman's of Jesus Christ but for Mussulmen fantasy of Culjabin isn't suffer. They were participant of the meeting too.
The historical person of the legendary Ukrainian Hetman Mazepa underwent bipolar mythologizing in the centuries after his death in literature, music and fine arts. In European discourse, his person was associated with a romantic rebellious hero who opposed the tyranny of the usurpers – a trend that was in line with the political and social paradigm of revolutionary events and national liberation movements that engulfed many countries in the early 19th century. The idea of freedom, national uplift with self-identification was the driving force of tectonic change on the continent. Mazepa is the embodiment of a hero who went through a difficult and stellar way, found the truth in the struggle for an independent state, and also survived the tragedy, because he witnessed the beginning of the end of Ukrainian independence. The aim of this article is to analyze the process of creating two opposing poetic myths about Hetman Mazepa, which built the artistic discourse in the 19th century. The relevance is n modern socio-cultural trends that exacerbate the idea of national identification, and the figure of the Ukrainian hetman is the most expressive. In our reality, it is important to offer a new look at the sustainable artistic processes that lasted about two hundred years ago. A novelty is the combination of different artistic approach in the whole picture of the confrontation of the two art worlds, based on stylistic aesthetics and propaganda campaign. The methodology is based on a systematic approach in the analysis of historical and art processes and phenomens, which allows to combine them into a wholeness. In conclusion, we argue that the process of creating myth and anti-myth has different time. If the propaganda imperial idea arose immediately after Mazepa's death and went through several stages – from failure to success, the romantic idea of glorifying Mazepa's image was associated with socio-political challenges in Europe in the first half of the 19th century, primarily national identification. Unfortunately, the ...
Theater audiences have been expressing their opinions about what is happing on stage and in the world around them for centuries. In some instances, uproarious behavior bordering on — and including — full-fledged riots, have provided early indications of profound conflicts taking shape within society that eventually can gather to overturn the political and social order. As the cases discussed here — drawn from Naples, London, Brussels, New York, Dublin, Paris, Miami, and Kyiv — suggest, such disturbances can reflect economic discontent, the rise of nationalist identities, and the emergence of new artistic movements. A night at the theater, the concert hall, or the club is always about more than the background noise of our lives. What happens when performers meet their audiences signals how we see our futures; and ourselves; and how we like what we see, or not. ; Сторіччями театральна аудиторія виражала своє ставлення до подій на сцені і вширокому світі. В деяких випадках така колотнеча, що межувала (і включала) з повномасштабними заворушеннями, була сигналом про глибокі конфлікти, що оформлювалися в суспільстві, які згущувалися до такої міри, що загрожували політичним і соціальним переворотом. Випадки, описаних у статті— обмежених Неаполем, Лондоном, Брюсселем, Дубліном, Маямі та Києвом— дозволяють зробити припущення, що такі хвилювання можуть відображати незадоволення економічною ситуацією, посилення націоналістичних настроїв, постання нових художніх течій. Вечір у театрі, концертній залі чи клубі — це завжди що більше, ніж просто фоновий шум нашого життя. Те, що відбувається, коли виконавці зустрічаються з аудиторією, вказує на те, яким ми бачимо наше майбутнє, нас самих, і чи подобається нам це чи ні
Theater audiences have been expressing their opinions about what is happing on stage and in the world around them for centuries. In some instances, uproarious behavior bordering on — and including — full-fledged riots, have provided early indications of profound conflicts taking shape within society that eventually can gather to overturn the political and social order. As the cases discussed here — drawn from Naples, London, Brussels, New York, Dublin, Paris, Miami, and Kyiv — suggest, such disturbances can reflect economic discontent, the rise of nationalist identities, and the emergence of new artistic movements. A night at the theater, the concert hall, or the club is always about more than the background noise of our lives. What happens when performers meet their audiences signals how we see our futures; and ourselves; and how we like what we see, or not. ; Сторіччями театральна аудиторія виражала своє ставлення до подій на сцені і вширокому світі. В деяких випадках така колотнеча, що межувала (і включала) з повномасштабними заворушеннями, була сигналом про глибокі конфлікти, що оформлювалися в суспільстві, які згущувалися до такої міри, що загрожували політичним і соціальним переворотом. Випадки, описаних у статті— обмежених Неаполем, Лондоном, Брюсселем, Дубліном, Маямі та Києвом— дозволяють зробити припущення, що такі хвилювання можуть відображати незадоволення економічною ситуацією, посилення націоналістичних настроїв, постання нових художніх течій. Вечір у театрі, концертній залі чи клубі — це завжди що більше, ніж просто фоновий шум нашого життя. Те, що відбувається, коли виконавці зустрічаються з аудиторією, вказує на те, яким ми бачимо наше майбутнє, нас самих, і чи подобається нам це чи ні
Метою роботи є аналіз режисерських постановок опери Джузеппе Верді «Набукко» в українських театрах у кінці ХХ– початку ХХІ століть. Методологія дослідження будується на міждисциплінарному поєднанні підходів, який дозволяє використовувати здобутки історії культури, музикознавства, театрознавства та ін. У статті було використано ряд методів: порівняльний, який дозволив порівняти сценографію вистав та її інтерпретації в оперних театрах України; історичний допоміг проаналізувати історію написання опери Дж. Верді «Набукко»; метод аналізу дозволив розкрити основні етико-естетичні ідеї опери «Набукко». Науковою новизною дослідження є висвітлення основних постановок опери Дж. Верді «Набукко» в оперних театрах України в кінці ХХ – початку ХХІ століть та їх режисерські інтерпретації. Висновки: Таким чином, опера Джузеппе Верді «Набукко» як мілітарно-ораторійна героїчна опера національного світу, яка подарувала італійцям один з наймогутніших визвольних гімнів, – один із символів довгожданої свободи, не зважаючи на стародавній сюжет, є актуальною для багатьох народів світу, в тому числі українського. Про це свідчать постановки цієї опери на сценах Львівської, Київської, Харківської та Одеської національних опер та оперного театру в Дніпрі. ; Purpose of Article. The purpose of the article is to analyze the productions of Giuseppe Verdi's opera «Nabucco» in Ukrainian theatres at the end of the XXth – beginning of XXI centuries. The methodology of the research is based on interdisciplinary approaches, which allow using the achievements of the history of culture, musicology, theatrical, cultural studies, etc. The following methods are used: a comparative method allows us to compare the set design of the performances and its interpretations in the opera theatres of Ukraine; a historian one helps to analyze the history of the writing of Giuseppe Verdi's «Nabucco»; the method of analysis gives the opportunity to highlight the basic ethical and aesthetic ideas of «Nabucco». Scientific Novelty. The scientific novelty of the research is the analysis of the main productions of the opera Giuseppe Verdi's opera «Nabucco» in the opera theatres of Ukraine at the end of the XX - beginning of the XXI centuries and their directorial interpretations. Conclusions. Thus, Giuseppe Verdi's «Nabucco» as a militarily-oratorical heroic opera of the national world, which Italians associate with one of the most powerful liberation hymns, is one of the symbols of freedom. Despite its ancient plot, it is relevant to many nations, including the Ukrainian ones. That is why there are many productions of this opera on the stages of Lviv, Kyiv, Kharkiv, and Odesa national operas and the opera theatre in Dnipro.
Метою роботи є аналіз режисерських постановок опери Джузеппе Верді «Набукко» в українських театрах у кінці ХХ– початку ХХІ століть. Методологія дослідження будується на міждисциплінарному поєднанні підходів, який дозволяє використовувати здобутки історії культури, музикознавства, театрознавства та ін. У статті було використано ряд методів: порівняльний, який дозволив порівняти сценографію вистав та її інтерпретації в оперних театрах України; історичний допоміг проаналізувати історію написання опери Дж. Верді «Набукко»; метод аналізу дозволив розкрити основні етико-естетичні ідеї опери «Набукко». Науковою новизною дослідження є висвітлення основних постановок опери Дж. Верді «Набукко» в оперних театрах України в кінці ХХ – початку ХХІ століть та їх режисерські інтерпретації. Висновки: Таким чином, опера Джузеппе Верді «Набукко» як мілітарно-ораторійна героїчна опера національного світу, яка подарувала італійцям один з наймогутніших визвольних гімнів, – один із символів довгожданої свободи, не зважаючи на стародавній сюжет, є актуальною для багатьох народів світу, в тому числі українського. Про це свідчать постановки цієї опери на сценах Львівської, Київської, Харківської та Одеської національних опер та оперного театру в Дніпрі. ; Purpose of Article. The purpose of the article is to analyze the productions of Giuseppe Verdi's opera «Nabucco» in Ukrainian theatres at the end of the XXth – beginning of XXI centuries. The methodology of the research is based on interdisciplinary approaches, which allow using the achievements of the history of culture, musicology, theatrical, cultural studies, etc. The following methods are used: a comparative method allows us to compare the set design of the performances and its interpretations in the opera theatres of Ukraine; a historian one helps to analyze the history of the writing of Giuseppe Verdi's «Nabucco»; the method of analysis gives the opportunity to highlight the basic ethical and aesthetic ideas of «Nabucco». Scientific Novelty. The scientific novelty of the research is the analysis of the main productions of the opera Giuseppe Verdi's opera «Nabucco» in the opera theatres of Ukraine at the end of the XX - beginning of the XXI centuries and their directorial interpretations. Conclusions. Thus, Giuseppe Verdi's «Nabucco» as a militarily-oratorical heroic opera of the national world, which Italians associate with one of the most powerful liberation hymns, is one of the symbols of freedom. Despite its ancient plot, it is relevant to many nations, including the Ukrainian ones. That is why there are many productions of this opera on the stages of Lviv, Kyiv, Kharkiv, and Odesa national operas and the opera theatre in Dnipro.
