Suchergebnisse

It was found that in the 50-60s of the XIX century the opposition of authoritarian and autonomous tendencies of development of university education aggravates. As a result of the positive reform of higher education for educational institutions and the approval of the democratic statute of 1863, the performance of the university's scientific function, serving the interests of society, and the level of academic freedoms increased. Reactionary activists saw a threat in expanding the powers of professorial boards (M. Hiliarov-Platonov, M. Katkov, M. Liubymov, V. Puryshkevych and others). Progressive professors (in particular O. Walter, O. Kovalevskyi, V. Modestov and others) advocated the preservation of the autonomous provisions of the statute of 1863.The process of restoration of university autonomy in 1861–1882 is covered. Organizational autonomy in Kharkiv Imperial University is characterized. Thus, the board of the institution developed regulations for students and outsiders, rules of the university court, instructions of the student inspector, rules on scholarships and financial aid, rules on the use of textbooks, rules on testing applicants' knowledge, rules of student control, projects on faculty division to the branch. The effectiveness of faculty meetings has increased. There was an improvement in the quality of departments; the scientific achievements of applicants for vacant positions were analyzed in detail. The council also filed a petition with the ministry to increase the salary of an associate professor.The academic autonomy of Kharkiv University is analyzed. Professors' lectures became interesting for students due to the attraction of best practices. Teachers constantly underwent scientific internships abroad. A catalog of books was prepared for the library, the funds were constantly replenished due to works published in the university printing house. Cooperation with secondary schools in the district was close.The analysis of organizational autonomy of Kyiv University of St. Volodymyr (council meetings discussed draft legislation proposed by the ministry; approved decisions on reading special courses for students, allocating funds for laboratory equipment, filling vacancies, reviewing student work, etc.). It is also interesting that the minutes of the meetings were published in the "University News".It is proved that the academic autonomy of Kyiv University was characterized by the strengthening of academic freedoms, educational activities of teachers, providing assistance to low-income students, conducting charitable events. The growth of independence could not go unnoticed by the authorities, which was embodied in the relevant regulations. ; Виявлено, що в 50–60 рр. ХІХ ст. загострюється протистояння авторитарної й автономної тенденцій розвитку університетської освіти. Внаслідок позитивної для навчальних закладів реформи вищої освіти та затвердження демократичного статуту 1863 р. посилюється виконання університетами наукової функції, служіння інтересам суспільства, підвищується рівень академічних свобод.Реакційні діячі вбачали загрозу в розширенні повноважень професорських колегій (М. Гіляров-Платонов, М. Катков, М. Любимов, В. Пуришкевич та ін.). Прогресивні ж професори (зокрема, О. Вальтер, О. Ковалевський, В. Модестов та багато інших) виступали за збереження автономних положень статуту 1863 р. Висвітлено процес відновлення автономії університетів у 1861–1882 рр. Схарактеризовано організаційну автономію у Харківському імператорському університеті. Так, рада закладу займалася розробкою положень для студентів та сторонніх слухачів, правил діяльності університетського суду, інструкції студентського інспектора, правил про стипендії й матеріальну допомогу, правил про користування навчальними посібниками, правил про перевірку знань абітурієнтів, правил контролю занять студентів, проектів стосовно поділу факультетів на відділення. Посилилася дієвість факультетських зборів. Спостерігалося покращення якісного складу кафедр; детально аналізувалися наукові здобутки претендентів на заміщення вакантних посад. Також рада порушувала клопотання перед міністерством про підвищення окладу доцента.Проаналізовано академічну автономію Харківського університету. Лекції професорів ставали цікавими для студентів за рахунок залучення передового досвіду. Викладачі постійно проходили наукове стажування за кордоном. Для бібліотеки підготовлено каталог книг, фонди постійно поповнювалися за рахунок праць, які видавалися в університетській типографії. Тісною була співпраця з середніми навчальними закладами округу.Здійснено аналіз організаційної автономії Київського університету св. Володимира (на засіданнях ради обговорювалися проекти законодавчих актів, пропонованих міністерством; затверджували рішення про прочитання особливих для студентів курсів, виділення коштів на облаштування лабораторій, заміщення вакантних посад, рецензування студентських робіт тощо). Цікавим є і той факт, що протоколи засідань друкувалися в «Университетских известиях».Доведено, що академічна автономія Київського університету характеризувалася посиленням академічних свобод, просвітницькою діяльністю викладачів, наданням допомоги малозабезпеченим студентам, проведення ними благодійних заходів. Зростання самостійності не могло пройти повз увагу владних структур, що знаходило втілення у відповідних нормативних документах.

It was found that in the 50-60s of the XIX century the opposition of authoritarian and autonomous tendencies of development of university education aggravates. As a result of the positive reform of higher education for educational institutions and the approval of the democratic statute of 1863, the performance of the university's scientific function, serving the interests of society, and the level of academic freedoms increased. Reactionary activists saw a threat in expanding the powers of professorial boards (M. Hiliarov-Platonov, M. Katkov, M. Liubymov, V. Puryshkevych and others). Progressive professors (in particular O. Walter, O. Kovalevskyi, V. Modestov and others) advocated the preservation of the autonomous provisions of the statute of 1863.The process of restoration of university autonomy in 1861–1882 is covered. Organizational autonomy in Kharkiv Imperial University is characterized. Thus, the board of the institution developed regulations for students and outsiders, rules of the university court, instructions of the student inspector, rules on scholarships and financial aid, rules on the use of textbooks, rules on testing applicants' knowledge, rules of student control, projects on faculty division to the branch. The effectiveness of faculty meetings has increased. There was an improvement in the quality of departments; the scientific achievements of applicants for vacant positions were analyzed in detail. The council also filed a petition with the ministry to increase the salary of an associate professor.The academic autonomy of Kharkiv University is analyzed. Professors' lectures became interesting for students due to the attraction of best practices. Teachers constantly underwent scientific internships abroad. A catalog of books was prepared for the library, the funds were constantly replenished due to works published in the university printing house. Cooperation with secondary schools in the district was close.The analysis of organizational autonomy of Kyiv University of St. Volodymyr (council meetings discussed draft legislation proposed by the ministry; approved decisions on reading special courses for students, allocating funds for laboratory equipment, filling vacancies, reviewing student work, etc.). It is also interesting that the minutes of the meetings were published in the "University News".It is proved that the academic autonomy of Kyiv University was characterized by the strengthening of academic freedoms, educational activities of teachers, providing assistance to low-income students, conducting charitable events. The growth of independence could not go unnoticed by the authorities, which was embodied in the relevant regulations. ; Виявлено, що в 50–60 рр. ХІХ ст. загострюється протистояння авторитарної й автономної тенденцій розвитку університетської освіти. Внаслідок позитивної для навчальних закладів реформи вищої освіти та затвердження демократичного статуту 1863 р. посилюється виконання університетами наукової функції, служіння інтересам суспільства, підвищується рівень академічних свобод.Реакційні діячі вбачали загрозу в розширенні повноважень професорських колегій (М. Гіляров-Платонов, М. Катков, М. Любимов, В. Пуришкевич та ін.). Прогресивні ж професори (зокрема, О. Вальтер, О. Ковалевський, В. Модестов та багато інших) виступали за збереження автономних положень статуту 1863 р. Висвітлено процес відновлення автономії університетів у 1861–1882 рр. Схарактеризовано організаційну автономію у Харківському імператорському університеті. Так, рада закладу займалася розробкою положень для студентів та сторонніх слухачів, правил діяльності університетського суду, інструкції студентського інспектора, правил про стипендії й матеріальну допомогу, правил про користування навчальними посібниками, правил про перевірку знань абітурієнтів, правил контролю занять студентів, проектів стосовно поділу факультетів на відділення. Посилилася дієвість факультетських зборів. Спостерігалося покращення якісного складу кафедр; детально аналізувалися наукові здобутки претендентів на заміщення вакантних посад. Також рада порушувала клопотання перед міністерством про підвищення окладу доцента.Проаналізовано академічну автономію Харківського університету. Лекції професорів ставали цікавими для студентів за рахунок залучення передового досвіду. Викладачі постійно проходили наукове стажування за кордоном. Для бібліотеки підготовлено каталог книг, фонди постійно поповнювалися за рахунок праць, які видавалися в університетській типографії. Тісною була співпраця з середніми навчальними закладами округу.Здійснено аналіз організаційної автономії Київського університету св. Володимира (на засіданнях ради обговорювалися проекти законодавчих актів, пропонованих міністерством; затверджували рішення про прочитання особливих для студентів курсів, виділення коштів на облаштування лабораторій, заміщення вакантних посад, рецензування студентських робіт тощо). Цікавим є і той факт, що протоколи засідань друкувалися в «Университетских известиях».Доведено, що академічна автономія Київського університету характеризувалася посиленням академічних свобод, просвітницькою діяльністю викладачів, наданням допомоги малозабезпеченим студентам, проведення ними благодійних заходів. Зростання самостійності не могло пройти повз увагу владних структур, що знаходило втілення у відповідних нормативних документах.

Health development in Ukraine in the second half of the twentieth century F.Ya. Stupak O.O. Bogomolets national medical university, Kyiv, Ukraine Abstract This article seeks to illustrate the features of health care in Ukraine in the second half of the twentieth century. Historical analysis indicated direction starting from the post-war period. Rebuilding and restoring health network in the country by five-year plan. Carry out its mission was topromote the reform of medical network. An important event was the organizing association hospitals and clinics in the only medical facilities. Since the 60's. Ukraine unfolded in the construction of large hospitals to ensure the needs of people in all kinds of high quality medical care. The main legal instrument were the basis of the legislation on health care in 1969 in addressing the challenges of health an important place in the country belonged developed the concept of primary health care. Since the mid 70's. Began slowing down the development of health care financing is conducted as a residual. In the 80's. Health care system more noticeable experienced difficulties related to insufficient funding and extensive development mechanism. We needed a major change in the funding system, new economic management of public health. The attempts of some economic experiments in health care was not given the expected results. Were more successful attempts to improve clinical examination for certain diseases. In independent Ukraine from 1991 startedthe process of formation of regulatory and legal framework of health care in the new socio-economic conditions. ; У статті робиться спроба показати особливості розвитку охорони здоров'я в Україні у другій половині ХХ ст. Історичний аналіз зазначеного спрямування розпочинається з післявоєнного періоду. Відбудова та відновлення медико-санітарної мережі в республіці були визначені п'ятирічним планом. Виконанню поставлених завдань повинна була сприяти реформа медичної мережі. Важливим організаційним заходом стало об'єднання лікарень і поліклінік в єдині медичні заклади. Починаючи з 60-х рр. в Україні розгорнулося будівництво великих лікарень для забезпечення потреби населення у всіх видах висококваліфікованої медичної допомоги. Основним правовим документом були Основи законодавства про охорону здоров'я 1969 р. У вирішенні завдань охорони здоров'я вагоме місце належало розробленій в країні концепції організації первинної медичної допомоги. З середини 70-х рр. почалося зниження темпів розвитку охорони здоров'я, фінансування якої проводилося за залишковим принципом. У 80-х рр. система охорони здоров'я все помітніше відчувала труднощі, пов'язані з недостатнім фінансуванням і екстенсивним механізмом розвитку. Потрібні були серйозні зміни в системі фінансування, впровадження нових економічних методів управління охороною здоров'я. Спроби проведення окремих економічних експериментів у сфері охорони здоров'я не дали очікуваних результатів. Вдалішими були спроби налагодження диспансеризації за окремими захворюваннями. В незалежній Україні з 1991 р. розпочався період формування нормативно-правових засад охорони здоров'я у нових соціально-економічних умовах.

The article examines the state of the political views of the USSR population in the transition of the totalitarian and authoritarian regimes in 1950–1960's. The research attention is drawn to trends in the formation of political attitudes regarding the aggravation of the international situation and prospects for the beginning of a new world war. The possibility of the hostilities outbreak in 1950–1960's has been widely discussed by almost all strata of the Soviet society. This contributed to the reports in the Soviet media. Ideas about the methods of warfare with a very weak understanding of the nuclear war nature and the development of the nuclear weapons strategic carriers focused the people on the view about the future war as a battle primarily of land armies. In the early 1950's, the discussion of international relations in the Ukrainian society occurred, as a rule, in connection with the determination of their influence on possibility of hostilities resumption in the world. Archival documents indicate that the population did not always perceive the arms race, in which the Soviet Union supplied solely as a means to resist the aggressive actions of the Western countries. At the same time, the fear of a future war grew due to the warning of losing the benefits of a peaceful life. The overall strengthening of the arms race with the prospect of a new world war was not delighted in the absolute majority of the population. The desire to preserve the peaceful life dominated the political moods of the Ukrainian population. ; Исследуется состояние политических представлений населения УССР в условиях перехода тоталитарного и авторитарного режимов в 1950–60-х гг. Обращается внимание на тенденции формирования политических настроений относительно обострения международной обстановки и перспектив начала новой мировой войны. Возможность начала боевых действий в 1950–60-х гг. широко обсуждалась практически всеми слоями советского общества. Этому способствовали сообщения в советских средствах массовой информации. Представление о способах ведения войны с достаточно слабым пониманием природы ядерной войны и развития стратегических носителей ядерного оружия ориентировало людей на представление о предстоящей войне как схватку в первую очередь сухопутных армий. Обсуждение международных отношений в украинском обществе в начале 50-х гг. происходило, как правило, в связи с определением их влияния на возможность возобновления боевых действий в мировом масштабе. Архивные документы позволяют утверждать, что гонка вооружений, участие в которой СССР подавалась исключительно как средство противостоять агрессивным действиям западных стран, не всегда с пониманием воспринималась населением. Одновременно и нарастал страхперед будущей войной из-за боязни потери благ мирной жизни. В общем усиления гонки вооружений с перспективой новой мировой войны не вызвало восторга у большинства населения. Стремление к сохранению мирной жизни доминировало среди политических настроений населения Украины. ; Досліджується стан політичних уявлень населення УРСР в умовах переходу тоталітарного та авторитарного режимів у 1950–60-х рр. Звертається увага на тенденції формування політичних настроїв стосовно загострення міжнародної обстановки і перспектив початку нової світової війни. Можливість початку бойових дій у 1950–60-х рр. широко обговорювалася практично всіма верствами радянського суспільства. Цьому сприяли повідомлення у радянських засобах масової інформації . Уявлення про способи ведення війни із досить слабким розумінням природи ядерної війни та розвитку стратегічних носіїв ядерної зброї орієнтувало людей на уявлення про майбутню війну як сутичку, насамперед, сухопутних армій. Обговорення міжнародних відносин в українському суспільстві на поч. 50-х рр. ХХ ст. відбувалося, як правило, у зв'язку із визначенням їх впливу на можливість поновлення бойових дій у світовому масштабі. Архівні документи дозволяють стверджувати, що гонка озброєнь, участь у якій СРСР подавалася винятково як засіб протистояти агресивним діям західних країн, не завжди із розумінням сприймалася населенням. Одночасно й наростав страх перед майбутньою війною через пересторогу втрати благ мирного життя. Загалом посилення гонки озброєнь із перспективою нової світової війни не викликало захоплення у більшості населення. Прагнення до збереження мирного життя домінувало серед політичних настроїв населення України.

The article examines the state of the political views of the USSR population in the transition of the totalitarian and authoritarian regimes in 1950–1960's. The research attention is drawn to trends in the formation of political attitudes regarding the aggravation of the international situation and prospects for the beginning of a new world war. The possibility of the hostilities outbreak in 1950–1960's has been widely discussed by almost all strata of the Soviet society. This contributed to the reports in the Soviet media. Ideas about the methods of warfare with a very weak understanding of the nuclear war nature and the development of the nuclear weapons strategic carriers focused the people on the view about the future war as a battle primarily of land armies. In the early 1950's, the discussion of international relations in the Ukrainian society occurred, as a rule, in connection with the determination of their influence on possibility of hostilities resumption in the world. Archival documents indicate that the population did not always perceive the arms race, in which the Soviet Union supplied solely as a means to resist the aggressive actions of the Western countries. At the same time, the fear of a future war grew due to the warning of losing the benefits of a peaceful life. The overall strengthening of the arms race with the prospect of a new world war was not delighted in the absolute majority of the population. The desire to preserve the peaceful life dominated the political moods of the Ukrainian population. ; Исследуется состояние политических представлений населения УССР в условиях перехода тоталитарного и авторитарного режимов в 1950–60-х гг. Обращается внимание на тенденции формирования политических настроений относительно обострения международной обстановки и перспектив начала новой мировой войны. Возможность начала боевых действий в 1950–60-х гг. широко обсуждалась практически всеми слоями советского общества. Этому способствовали сообщения в советских средствах массовой информации. Представление о способах ведения войны с достаточно слабым пониманием природы ядерной войны и развития стратегических носителей ядерного оружия ориентировало людей на представление о предстоящей войне как схватку в первую очередь сухопутных армий. Обсуждение международных отношений в украинском обществе в начале 50-х гг. происходило, как правило, в связи с определением их влияния на возможность возобновления боевых действий в мировом масштабе. Архивные документы позволяют утверждать, что гонка вооружений, участие в которой СССР подавалась исключительно как средство противостоять агрессивным действиям западных стран, не всегда с пониманием воспринималась населением. Одновременно и нарастал страхперед будущей войной из-за боязни потери благ мирной жизни. В общем усиления гонки вооружений с перспективой новой мировой войны не вызвало восторга у большинства населения. Стремление к сохранению мирной жизни доминировало среди политических настроений населения Украины. ; Досліджується стан політичних уявлень населення УРСР в умовах переходу тоталітарного та авторитарного режимів у 1950–60-х рр. Звертається увага на тенденції формування політичних настроїв стосовно загострення міжнародної обстановки і перспектив початку нової світової війни. Можливість початку бойових дій у 1950–60-х рр. широко обговорювалася практично всіма верствами радянського суспільства. Цьому сприяли повідомлення у радянських засобах масової інформації . Уявлення про способи ведення війни із досить слабким розумінням природи ядерної війни та розвитку стратегічних носіїв ядерної зброї орієнтувало людей на уявлення про майбутню війну як сутичку, насамперед, сухопутних армій. Обговорення міжнародних відносин в українському суспільстві на поч. 50-х рр. ХХ ст. відбувалося, як правило, у зв'язку із визначенням їх впливу на можливість поновлення бойових дій у світовому масштабі. Архівні документи дозволяють стверджувати, що гонка озброєнь, участь у якій СРСР подавалася винятково як засіб протистояти агресивним діям західних країн, не завжди із розумінням сприймалася населенням. Одночасно й наростав страх перед майбутньою війною через пересторогу втрати благ мирного життя. Загалом посилення гонки озброєнь із перспективою нової світової війни не викликало захоплення у більшості населення. Прагнення до збереження мирного життя домінувало серед політичних настроїв населення України.

In this article the author analyzes the economic parameters of the GULAG, ways of encouraging prisoners and productivity of their labor. GULAG in 1950 was a structure that included a number of departments and divisions, engaged in security, accounting, distribution prisoners, providing vital functions and ability to work camps and colonies. Generally, the management structure of the GULAG distinguished by a huge machine and the mutual interplay of functions. Most of camps were unable to pay for necessary food, items and working capital because of the losses in manufacturing and construction. The outlay of the camps much expansive labor prisoners and maintenance costs per inmate were higher wages of freelance workers. Subsidies to cover losses transferred from the Union budget. In addition, the GULAG in 1950-1953 was encountered with the following problems: the growing number of prisoners were not used in the production (in 1950, about 0,5 million people were unable to work), reduced productivity – the norms didn't working 26-28 % of the prisoners. Government creating special camps realized the futility of their economic and predicted their maintenance from the state budget. In addition, from social production dropped tens of thousands of employable people, who were guarding the prisoners. A huge administrative management system of the camp also encountered with another kind of difficulty − postscripts and false balance, nullifying any economic sense of camps. Statistics suggest us to conclude that the growth crisis in the camp system on the verge of 1940-1950's. ; Проанализированы экономические показатели деятельности ГУЛАГа, методы поощрения заключенных и производительность их труда. Статистические данные позволили сделать вывод о нарастании кризисных явлений в лагерной системе на грани 1940-1950-х гг. ; Проаналізовано економічні показники діяльності ГУЛАГу, методи заохочення в'язнів та продуктивність їхньої праці. Статистичні дані дозволили дійти висновку про наростання кризових явищ у табірній системі на межі 1940-1950-х рр.

The article deals with the educational reform of Soviet power in the Transcarpathian region of 1946-1950. Based on previously unpublished documents, the author investigates the situation of education in Transcarpathia in the first post-war years. He indicates the restoration by the Soviet state of the educational institutions, the process of training, staffing of schools. Separately, the reorganization of the education system is considered: the introduction of compulsory seven-year education, the expansion of secondary education, the creation of a network of institutions of secondary specialized education, the establishment of Uzhhorod University. At the same time, it points to the ideologization of education, the transition to Soviet curricula and educational programs, power control and pressure on Transcarpathian intellectuals. The author points out the changes in the apparatus of the Transcarpathian Regional Department of Education in comparison with the period of Transcarpathian Ukraine - the creation of sectors of schools, orphanages, preschool institutions, personnel, special, planned, administrative and economic. Attention was paid to the regional meeting of the workers of the national education of the region, which took place in Uzhgorod in January 1946. She played a significant role in the transition to a new Soviet education system. Ideological and political education of teachers should have been promoted by the institute for the improvement of teachers' qualifications, special scientific-methodical meetings, conferences, seminars for school leaders and teachers of all levels. The exchange of experience with teachers of Soviet Ukraine and other republics should also contribute to the faster integration of Transcarpathia into the educational space of the Soviet Union. Obligatory became the primary party cells in schools. Teachers and students of the university were also under the close attention of the party leadership. Evidence is the March 1947 decree of the Transcarpathian Regional Committee of the KP (b) U "On Teaching Social Sciences at Uzhgorod University". The ideological and political upbringing of young people was entrusted to the department of Marxism-Leninism. Under the flurry of Bolshevik criticism, teachers of the University P. Smyyann, F. Patushniak, M. Lelekach, E. Condor came to the wrong ideological teaching. ; У статті йдеться про освітню реформу радянської влади в Закарпатській області 1946-1950 рр. На основі раніше неопублікованих документів, автор досліджує становище освіти на Закарпатті в перші повоєнні роки, вказує на відновлення радянською державою діяльності закладів освіти, процесу навчання, кадрове забезпечення шкіл. Окремо розглядається реорганізація системи освіти: запровадження обов'язкового семирічного навчання, поширення середньої освіти, створення мережі закладів середньої спеціальної освіти, заснування Ужгородського університету. Разом з тим, вказується на ідеологізацію освіти, перехід на радянські навчальні плани і програми, контроль і пресинг стосовно закарпатської інтелігенції.

The article deals with the educational reform of Soviet power in the Transcarpathian region of 1946-1950. Based on previously unpublished documents, the author investigates the situation of education in Transcarpathia in the first post-war years. He indicates the restoration by the Soviet state of the educational institutions, the process of training, staffing of schools. Separately, the reorganization of the education system is considered: the introduction of compulsory seven-year education, the expansion of secondary education, the creation of a network of institutions of secondary specialized education, the establishment of Uzhhorod University. At the same time, it points to the ideologization of education, the transition to Soviet curricula and educational programs, power control and pressure on Transcarpathian intellectuals. The author points out the changes in the apparatus of the Transcarpathian Regional Department of Education in comparison with the period of Transcarpathian Ukraine - the creation of sectors of schools, orphanages, preschool institutions, personnel, special, planned, administrative and economic. Attention was paid to the regional meeting of the workers of the national education of the region, which took place in Uzhgorod in January 1946. She played a significant role in the transition to a new Soviet education system. Ideological and political education of teachers should have been promoted by the institute for the improvement of teachers' qualifications, special scientific-methodical meetings, conferences, seminars for school leaders and teachers of all levels. The exchange of experience with teachers of Soviet Ukraine and other republics should also contribute to the faster integration of Transcarpathia into the educational space of the Soviet Union. Obligatory became the primary party cells in schools. Teachers and students of the university were also under the close attention of the party leadership. Evidence is the March 1947 decree of the Transcarpathian Regional Committee of the KP (b) U "On Teaching Social Sciences at Uzhgorod University". The ideological and political upbringing of young people was entrusted to the department of Marxism-Leninism. Under the flurry of Bolshevik criticism, teachers of the University P. Smyyann, F. Patushniak, M. Lelekach, E. Condor came to the wrong ideological teaching. ; У статті йдеться про освітню реформу радянської влади в Закарпатській області 1946-1950 рр. На основі раніше неопублікованих документів, автор досліджує становище освіти на Закарпатті в перші повоєнні роки, вказує на відновлення радянською державою діяльності закладів освіти, процесу навчання, кадрове забезпечення шкіл. Окремо розглядається реорганізація системи освіти: запровадження обов'язкового семирічного навчання, поширення середньої освіти, створення мережі закладів середньої спеціальної освіти, заснування Ужгородського університету. Разом з тим, вказується на ідеологізацію освіти, перехід на радянські навчальні плани і програми, контроль і пресинг стосовно закарпатської інтелігенції.

The paper describes the organization and holding of elections to the Supreme Soviets of the USSR, the Ukrainian SSR and local authorities in Western Ukrainian Regions during the 1950-1951. The government's control over the ideological and organizational and technical part of the electoral process is shown. The scale and variety of forms of agitation and propaganda are accentuated. The author emphasizes the use of military force and administrative means of influence for the unhindered conducting of pre-election activities and the receipt of controlled voting results. The forms and methods of struggle against the nationalist underground at the time of holding the election campaigns are characterized. It is noted that during the election campaigns of 1950-1951 there was hardly any opposition from the participants of the national liberation movement, since the weakened underground could no longer be a real obstacle to the realization of such large-scale controlled events. At the same time, taking into account the experience of the previous elections, the leaders of the OUN did not see the sense of a large-scale confrontation, because the authorities, having neglected the will of the populace, were again preparing to announce a result, well-known in advance. As during the first post-war election campaigns, the Western Ukrainian population in 1950-1951 did not show interest in the electoral process, adhering to the policy of absenteeism. People understood all the insincerity and absurdity of the Soviet electoral system, disregarded their formal role in Soviet rituals, but avoided conflicts with the authorities. The number of people who agreed to vote of their own free will to avoid repressions or in return for loyalty of the regime grew. Social mimicry, as an adaptive form of people's life, for many years, had become the main form of coexistence of Western Ukrainians with the new government. It is concluded that after the election campaigns of 1950-1951 the authorities did not receive legitimate recognition from the population of the region, whose sympathy remained on the side of the participants of the national liberation movement. The official election results that showed general support for pro-government candidates were obtained through military and administrative pressure, numerous violations of electoral legislation by election process organizers, in particular, the falsification of election results. ; У статті висвітлено організацію та проведення виборів до Верховних Рад СРСР, УРСР та місцевих органів влади у західноукраїнських областях упродовж 1950-1951 років. Показано контроль з боку влади за ідеологічною й організаційно-технічною стороною виборчого процесу, форми та методи боротьби з націоналістичним підпіллям у момент проведення виборчих кампаній. Наголошено на використанні представниками режиму військової сили й адміністративних засобів впливу для забезпечення контрольованих результатів голосування. Стверджено, що влада внаслідок виборчих кампаній 1950-1951рр. не отримала легітимного визнання від населення регіону, симпатії якого залишалися на боці учасників національно-визвольного руху. Офіційні результати виборів, що стосувалися активності громадян та їх політичного вибору, були грубо сфальсифіковані. Проте, вибори 1950-1951рр. проходили у значно спокійнішій обстановці, ніж перші повоєнні виборчі кампанії, внаслідок відсутності збройного опору з боку учасників підпілля ОУН, що знизило напругу протистояння між владою та населенням.

Стаття присвячена проблематиці перформансу як прояву акціонізму у мистецтві. Вона є продовженням тексту «Гепенінг і його місце на мапі термінологічної системи акціонізму» [9]. У тексті досліджені притаманні перформансу особливості поетики, естетики й художніх засобів. Автор простежує зміни форми й сутності перформансу у період 1950–2010-х років і відповідні метаморфози у вербальних його визначеннях.Специфіка перформансу — у персональному спонтанному авторському жесті, що має соціальне і комунікативне значення. Під його впливом змінилося розуміння та режим сприйняття мистецького твору. Перформанс сформувався як явище у сучасному його розумінні протягом 1950-х років, а отримав назву та вербальне визначення тільки протягом 1970-х. Проте вже у 1980- х суттєво змінив свою форму й семантику, що призвело до нових вербальних визначень в текстах дослідників. Після чергових метаморфоз у 1990-х роках явище тільки умовно можна було називати перформансом. Більшість дослідників почали застосовувати вислів «перформативні практики», а в цьому тексті обґрунтовується назва «акціонізм видовищності» та пропонується класифікація його проявів: загальна (інтегральна) видовищність є тією реальністю, на тлі якої існує «акціонізм видовищності». Прояви останнього різняться за ознаками масовості чи індивідуальності, за спрямуванням до різних аудиторій і за виміром функціональності. Це «авторська видовищність» соціальних активістів і дисидентів, «фахова видовищність» політтехнологів, колективна «ігрова видовищність», що пропонується у флешмобах.Загальна видовищність набуває все більшого значення в культурі й комунікації, вона поступово витісняє всі інші форми й шляхи комунікації, перетворюється на самостійну аудіовізуальну універсальну «мову» з ознаками чуттєвості й алогічності. Акціонізм видовищності виробляє нові ефективні форми комунікації, які потім використовуються в усіх сферах індивідуального чи масового (через медіа) спілкування. Переважно це візуальні чи аудіовізуальні форми комунікації, що сприяє їхній переконливості серед народів різних країн. Акціонізм видовищності сприяє формуванню громадської думки щодо ситуації загальної видовищності і сприяє адаптації людей до цієї нової реальності ХХІ століття.У роботі міститься стислий огляд розвитку перформанса в Україні. ; Статья посвящена проблематике перформанса как проявления акционизма в искусстве. В ней исследованы присущие перформансу особенности поэтики, эстетики и художественных средств. Исследованы изменения формы и сущности перформанса 1950–2010-х годов и соответствующие метаморфозы в вербальных его определениях.Специфика перформанса — в персональном спонтанном авторском жесте, который имеет социальное и коммуникативное значение. Перформанс сформировался на протяжении 1950-х годов, но получил название и вербальное определение только в 1970-х. Однако уже в 1980-х он существенно изменил свою форму и семантику, что привело к необходимости новых дефиниций. После очередных метаморфоз в 1990-х годах это явление только условно можно было называть «перформансом». Многие предпочли говорить о «перформативных практиках». В этом тексте обосновывается название «акционизм зрелищности» и предлагается классификация его проявлений: всеобщая (интегральная) зрелищность является той реальностью, на фоне которой существует «акционизм зрелищности». Проявлениями последнего есть «авторская зрелищность» социальных активистов и диссидентов, «профессиональная зрелищность» политтехнологов и коллективная «игровая зрелищность» флешмобов.Всеобщая зрелищность обретает все большее значение в культуре и коммуникации, она постепенно вытесняет все иные пути коммуникации, превращается в самостоятельный универсальный язык. Акционизм зрелищности создает новые эффективные формы коммуникации, большей частью аудиовизуальные, которые потом используются в сферах индивидуального или массового (посредством медиа) общения. Акционизм зрелищности способствует формированию общественного мнения относительно всеобщей зрелищности, что способствует адаптации людей к этой новой реальности ХХІ века.В статье содержится короткий обзор развития перформанса в Украине. ; The article is devoted to problems of performance art as a manifestation of actionism. It is a continuation of the research «Happening and its place on the map of the terminology system of actionism» (published [9]). This research explores poetics, aesthetics and artistic means inherent for performance art. The author traces changes in the form and substance of the performance art in the period 1950–2010 and the corresponding metamorphoses in verbal definitions.Specificity of the performance art in the personal spontaneous author's gesture that has a social and communicative significance. Understanding and mode of perception of an artistic work was changed under its influence. The performance art appeared as a phenomenon, in its modern sense, during the 1950s, but received the name and verbal definition only during the 1970s. However, already in the 1980s, it significantly modified its form and semantics, which led to new verbal definitions among researchers. After another metamorphosis in the 1990s, the phenomenon could only be conventionally named performance art. Most researchers began to use the expression «performative practices» and in this article the author substantiates the name «actionism of spectacularity» and proposes the classification of its manifestations: the general (integral) spectacularity is the reality on the background of which «actionism of spectacularity» exists. The manifestations of the latter differ on the basis of mass or individuality, by targeting different audiences and by measuring functionality. This is «author's spectacularity» of social activists and dissidents, «professional spectacularity» of political consultants, collective «game spectacularity» of flashmobsGeneral spectacularity is becoming more and more important in culture and communication, it gradually supersedes all other forms and ways of communication, turns into an independent audio-visual universal «language» with signs of sensuality and alogism. Actionism of spectacularity produces new effective forms of communication, which are then used in all spheres of individual or mass (through media) communication. Preferably, these are visual or audio-visual forms of communication, which promotes to their convincing among the peoples of different countries. Actionism of spectacularity contributes to the formation of public opinion about the situation of general spectacularity and promotes the adaptation of people to this new reality of the XXI century.The article contains a brief overview of performance art's development in Ukraine.

Стаття присвячена проблематиці перформансу як прояву акціонізму у мистецтві. Вона є продовженням тексту «Гепенінг і його місце на мапі термінологічної системи акціонізму» [9]. У тексті досліджені притаманні перформансу особливості поетики, естетики й художніх засобів. Автор простежує зміни форми й сутності перформансу у період 1950–2010-х років і відповідні метаморфози у вербальних його визначеннях.Специфіка перформансу — у персональному спонтанному авторському жесті, що має соціальне і комунікативне значення. Під його впливом змінилося розуміння та режим сприйняття мистецького твору. Перформанс сформувався як явище у сучасному його розумінні протягом 1950-х років, а отримав назву та вербальне визначення тільки протягом 1970-х. Проте вже у 1980- х суттєво змінив свою форму й семантику, що призвело до нових вербальних визначень в текстах дослідників. Після чергових метаморфоз у 1990-х роках явище тільки умовно можна було називати перформансом. Більшість дослідників почали застосовувати вислів «перформативні практики», а в цьому тексті обґрунтовується назва «акціонізм видовищності» та пропонується класифікація його проявів: загальна (інтегральна) видовищність є тією реальністю, на тлі якої існує «акціонізм видовищності». Прояви останнього різняться за ознаками масовості чи індивідуальності, за спрямуванням до різних аудиторій і за виміром функціональності. Це «авторська видовищність» соціальних активістів і дисидентів, «фахова видовищність» політтехнологів, колективна «ігрова видовищність», що пропонується у флешмобах.Загальна видовищність набуває все більшого значення в культурі й комунікації, вона поступово витісняє всі інші форми й шляхи комунікації, перетворюється на самостійну аудіовізуальну універсальну «мову» з ознаками чуттєвості й алогічності. Акціонізм видовищності виробляє нові ефективні форми комунікації, які потім використовуються в усіх сферах індивідуального чи масового (через медіа) спілкування. Переважно це візуальні чи аудіовізуальні форми комунікації, що сприяє їхній переконливості серед народів різних країн. Акціонізм видовищності сприяє формуванню громадської думки щодо ситуації загальної видовищності і сприяє адаптації людей до цієї нової реальності ХХІ століття.У роботі міститься стислий огляд розвитку перформанса в Україні. ; Статья посвящена проблематике перформанса как проявления акционизма в искусстве. В ней исследованы присущие перформансу особенности поэтики, эстетики и художественных средств. Исследованы изменения формы и сущности перформанса 1950–2010-х годов и соответствующие метаморфозы в вербальных его определениях.Специфика перформанса — в персональном спонтанном авторском жесте, который имеет социальное и коммуникативное значение. Перформанс сформировался на протяжении 1950-х годов, но получил название и вербальное определение только в 1970-х. Однако уже в 1980-х он существенно изменил свою форму и семантику, что привело к необходимости новых дефиниций. После очередных метаморфоз в 1990-х годах это явление только условно можно было называть «перформансом». Многие предпочли говорить о «перформативных практиках». В этом тексте обосновывается название «акционизм зрелищности» и предлагается классификация его проявлений: всеобщая (интегральная) зрелищность является той реальностью, на фоне которой существует «акционизм зрелищности». Проявлениями последнего есть «авторская зрелищность» социальных активистов и диссидентов, «профессиональная зрелищность» политтехнологов и коллективная «игровая зрелищность» флешмобов.Всеобщая зрелищность обретает все большее значение в культуре и коммуникации, она постепенно вытесняет все иные пути коммуникации, превращается в самостоятельный универсальный язык. Акционизм зрелищности создает новые эффективные формы коммуникации, большей частью аудиовизуальные, которые потом используются в сферах индивидуального или массового (посредством медиа) общения. Акционизм зрелищности способствует формированию общественного мнения относительно всеобщей зрелищности, что способствует адаптации людей к этой новой реальности ХХІ века.В статье содержится короткий обзор развития перформанса в Украине. ; The article is devoted to problems of performance art as a manifestation of actionism. It is a continuation of the research «Happening and its place on the map of the terminology system of actionism» (published [9]). This research explores poetics, aesthetics and artistic means inherent for performance art. The author traces changes in the form and substance of the performance art in the period 1950–2010 and the corresponding metamorphoses in verbal definitions.Specificity of the performance art in the personal spontaneous author's gesture that has a social and communicative significance. Understanding and mode of perception of an artistic work was changed under its influence. The performance art appeared as a phenomenon, in its modern sense, during the 1950s, but received the name and verbal definition only during the 1970s. However, already in the 1980s, it significantly modified its form and semantics, which led to new verbal definitions among researchers. After another metamorphosis in the 1990s, the phenomenon could only be conventionally named performance art. Most researchers began to use the expression «performative practices» and in this article the author substantiates the name «actionism of spectacularity» and proposes the classification of its manifestations: the general (integral) spectacularity is the reality on the background of which «actionism of spectacularity» exists. The manifestations of the latter differ on the basis of mass or individuality, by targeting different audiences and by measuring functionality. This is «author's spectacularity» of social activists and dissidents, «professional spectacularity» of political consultants, collective «game spectacularity» of flashmobsGeneral spectacularity is becoming more and more important in culture and communication, it gradually supersedes all other forms and ways of communication, turns into an independent audio-visual universal «language» with signs of sensuality and alogism. Actionism of spectacularity produces new effective forms of communication, which are then used in all spheres of individual or mass (through media) communication. Preferably, these are visual or audio-visual forms of communication, which promotes to their convincing among the peoples of different countries. Actionism of spectacularity contributes to the formation of public opinion about the situation of general spectacularity and promotes the adaptation of people to this new reality of the XXI century.The article contains a brief overview of performance art's development in Ukraine.

Zsfassung in engl. Sprache