Suchergebnisse

The purpose of the article is to outline the tendencies of post-war restoration and development of Chernihiv from the 1940s to the 1970s. Special attention is paid to the revival of the historical and architectural environment of the city, among which the Yelets shrine occupies a prominent place. The tasks of this study is to characterize the project of landscaping of the then non-functioning Chernihiv Yeletskyi Monastery in 1972. An important issue is to determine the probable reasons of the lack of implementation of the developed plans. In the article were used general scientific methods, for example, the method of systematic approach, analysis and induction, as well as a special-historical method of historical-genetic analysis were also used. The study is based on the principles of historicism and objectivity. The scientific novelty of the study lies in the coverage of one of the little-known pages of the history of the Chernihiv Yeletskyi Monastery, in particular, the land improvement of the former monastery in the 1970s, as well as its adaptation to a tourist object. Conclusions. After the Second World War, Chernihiv began to rebuild. An important role in this problem belonged to the architects who thought to harmoniously combine historical sites with the renewed urban space. In the early 1970s, another landscaping project was developed to improve the territory of the Chernihiv Yeletskyi Monastery, which aimed to improve the preservation of its architectural monuments and create a favorable environment for sightseeing. Unfortunately, these plans have not been fully implemented for a number of reasons: the usage of monastery premises by various organizations, the need for current repairs of monuments, the attention of local government and, consequently, problems with financial resources for the development of infrastructure in the city, etc. Today, from a practical point of view, such unrealized projects for the improvement of a particular object can be useful in developing new plans for the arrangement of a ...

The subject of the article is the main milestones, directions and stages of artist Opanas Ivanovych Zalyvakha's participation in the Ukrainian national movement of 1960–1970s. The source base of the research is based on the documents of the Sectoral State Archive of the Security Service of Ukraine (SSA SSU) in Kyiv, samizdat materials, memoirs of O. Zalyvakha and his contemporaries. The methodological basis of the study is J. Seko's concept of the coexistence of two paradigms in the Ukrainian resistance movement of the 1950s and 1980s – national liberation (underground organizations) and nationalization (legal activity of the intelligentsia among the Sixties). The author concludes that the artist O. Zalyvakha from the early 1960s to the first half of the 1970s was an active participant in the environment of the Sixties human rights within the nationalization paradigm of the Ukrainian national movement. In the first half of the 1960's, the main forms of his dissident activity were the spread of samizdat, criticism of the Soviet government's policy in the national question, the production of Ukrainian national symbols. Living in Ivano-Frankivsk, the artist managed to establish contacts with Kyiv and Lviv dissidents. The arrest and trial of O. Zalyvakha could not stop his dissident activities and did not change his opposition views on the official policy of the Soviet regime. In the Mordovian colonies he took part in Ukrainian cultural events, created ex-librises with national symbols, set up channels for the transfer of documents and materials from the colony to freedom, wrote a statement of protest to the Chairman of the Supreme Court of the USSR. Acquaintance and close relations with V. Moroz, M. Soroka, I. Gel, S. Karavansky, J. Lesiv significantly strengthened O. Zalyvakha's views on the need for further struggle for the revival of Ukrainian national consciousness and culture. After his release, the most notable dissident action of the artist was his participation in the campaign to protect the convicted historian V. Moroz. Later, O. Zalyvakha, despite the fact that the KGB was taken into account as an object of the "Bloc" case, under the pressure of the regime almost completely stopped its activity in the direction of the resistance movement against the Soviet regime. Keywords: Opanas Zalyvakha, Ukrainian dissident movement, Sixties human rights, samizdat, Soviet regime, Mordovian colonies. ; Предметом статті є основні віхи, напрями і етапи участі художника Опанаса Івановича Заливахи в українському національному русі 1960–1970-хрр. Основу джерельної бази дослідження становлять документи Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДАСБУ) у м.Київ, матеріали самвидаву, спогади самого О.Заливахи та його сучасників. Методологічною основою дослідження є концепція Я.Секо про співіснування в українському русі спротиву 1950–80‑хрр. двох парадигм– національно-визвольної (підпільні організації) та націоналізаційної (легальна діяльність інтелігенції із середовища "шістдесятників"). Автор статті приходить до висновку, що художник О.Заливаха з початку1960‑х до першої половини1970‑х був активним учасником середовища шіст­десятницького правозахисту в рамках націоналізаційної парадигми українського національного руху. У першій половині 1960‑хрр. основними формами його дисидентської діяльності були поширення сам­видаву і тамвидаву, критика політики радянської влади у національному питанні, виготовлення україн­ської національної символіки. Арешт та судова розправа над О.Заливахою не змогли зупинити його дисидентської діяльності та не змінили опозиційних щодо офіційної політики радянського режиму переконань. У мордовських колоніях художник брав участь в українських культурних заходах, налаго­джував канали передачі документів і матеріалів із колонії на волю, написав заяву протесту на адресу Голови Верховного Суду УРСР. Після виходу на волю найбільш помітною дисидентською акцією ху­дожника була його участь у кампанії захисту засудженого історика В.Мороза. В подальшому О.Зали­ваха, незважаючи на те, що був взятий КДБ у розробку як об'єкт справи "Блок", під тиском режиму практично повністю припинив активність у руслі руху спротиву радянському режиму. Ключові слова: Опанас Заливаха, український дисидентський рух, шістдесятницький правоза­хист, самвидав, радянський режим, Мордовські колонії.

The present article suggests studying semantic types of metaphoric compounds in the Soviet era political discourse the peculiarity of which is standardization and strict regulation of linguistic means. For this reason it is important to study peculiarities of metaphoric semantics under the conditions of ritual-symbolic communication. Semantics of Ukrainian Soviet discourse narrows the referential zone for the formation of metaphoric meanings. The main semantic types of metaphoric models are personification, war, construction, movement, sport, family. All of them are frequently met and have diffusive character. Homogeneity of semantics and the use of metaphoric models turn them into symbolic-ritual patterns that reflect the main mythologems of Soviet discourse. ; Стаття присвячена систематизації й узагальненню семантичних типів метафор в українському радянському дискурсі 70-х років ХХ століття. Стверджується думка, що в семантиці українського радянського дискурсу звужується зона метафоричної проекції, а отже, редукується образ дійсності й постає в чітко визначених ідеологічно оцінних категоріях. Розглядається суміжний та узгоджувальний характер метафоричних моделей в умовах ритуально-знакової комунікації, що дозволяє ствердити думку про єдиний метафоричний простір радянського дискурсу, який закріплював спосіб пізнання та осмислення дійсності в межах даних метафоричних моделей.

The analysis of educational normative legal documents of the 1960s-1970s has been done in the article. The attention is drawn to the role of the law «On Strengthening of Connection of School with Life» in the development of public education and teaching the Ukrainian language in particular. The dynamics of conducting reorganizational measures in the system of schooling of Ukrainian SSR has been traced. The influence of politics of the government of that time onto the educational process at schools has been reflected. Objective complications of teaching the Ukrainian language, stipulated by the number of reformatory actions, which were conducted by the Ministry of Education of Ukrainian SSR, Council of Ministers and Central Committee of Communist Party of Ukraine have been cleared up. ; У статті здійснено аналіз нормативно-правових документів з питань освіти 60-70-х рр. ХХ ст. Акцентовано на ролі закону «Про зміцнення зв'язку школи з життям» щодо розвитку народної освіти та навчання української мови зокрема. Простежено динаміку здійснення реорганізаційних заходів у шкільній мережі Української РСР. Відображено вплив політики тодішнього уряду на навчально-виховний процес у школах. З'ясовано об'єктивні складності навчання української мови, обумовлені низкою реформаторських заходів, які проводилися Міністерством освіти УРСР, Радою Міністрів та ЦК КПУ.

У статті висвітлено комплексний історико-ретроспективний аналіз становлення й розвитку шкільної правознавчої освіти в період із початку ХХ століття – до кінця 1970-х років, розкрито спроби організації навчання дітей основам правознавства в рамках курсу "Законодавство" в дореволюційний період, зазначено провідні дидактичні методи і прийоми, які використовували вчителі правознавчих курсів до 1917 року. Описано еволюцію шкільного правознавства в радянській системі освіти, розкрито завдання та змістовне наповнення правознавчих курсів ("Конституція СРСР і УРСР", "Бесіди про наше радянське суспільство", "Радянське суспільство", "Основи радянської держави і права"), зазначено кількість годин, провідні теми цих курсів, найбільш ефективні форми, методи і прийоми формування предметних знань і вмінь у школярів того часу, підкреслено значну ідеологізацію шкільних навчальних дисциплін правознавчого змісту в період Радянського Союзу. Наголошено на певних складнощах опрацювання учнями правознавчого матеріалу, на недостатньому дидактичному забезпеченні навчальних предметів "Конституція СРСР і УРСР", "Бесіди про наше радянське суспільство", "Радянське суспільство", "Основи радянської держави і права". Зазначені спроби тогочасних науковців А. Безуглова, П. Гурєва, М. Карєвої, Е. Спіріна, В. Шевцова та інших дослідників у розробленні перших посібників до правознавчих курсів. Аналіз деяких із них свідчить про зміну концепції, нетрадиційний підхід до навчання основ правознавства школярів і дуалістичний підхід у висвітленні навчального матеріалу. Висвітлено пошуки підвищення ефективності засвоєння навчального матеріалу правознавчого змісту шляхом знайомства дітей молодшого шкільного віку із загальними ознаками держави, основними положеннями Конституції СРСР і УРСР, правами та обов'язками радянських громадян у рамках навчального предмета "Суспільствознавство" для учнів молодших класів. ; The article covers a comprehensive historical and retrospective analysis of the formation and development of school law education in the period from the early twentieth century to the end of the 1970s, reveals attempts to teach children the basics of law in the course "Legislation". This subject provided children's acquaintance with general information about the state, norms, law, property, subjects and objects of law. In addition to current legislation, students studied the theory and history of law. The educational leadership of that time had high hopes for this discipline, hoping to strengthen legal education among young students, especially after the revolutionary events of 1905–1907. The main methods of teaching law that were used in the pre-revolutionary period were: memorizing passages by children, translating texts, conversations, debates, independent work and others. It should be noted the clearness use of visibility in educational institutions of the time.Describes the evolution of school jurisprudence in the Soviet education system, reveals the tasks and content of law courses ("Constitution of the USSR", "Conversations about our Soviet society", "Soviet society", "Fundamentals of the Soviet state and law"), noted the number of hours The leading topics of these courses, the most effective forms, methods and techniques of forming subject knowledge and skills in schoolchildren of that time, are emphasized on the significant ideologizing of school subjects of legal content during the Soviet Union. The article describes the first attempts to create a textbook on jurisprudence for schoolchildren, developed by a team of authors led by P. Gurev. In this textbook, much of the educational material was devoted to the problems of constitutional law. An alternative textbook published by A. Bezuglov, V. Shevtsov and E. Spirin was also mentioned, in which an attempt was made to change the concept of the textbook. The authors used a dualistic approach in the coverage of educational material, which allowed the use of several branches of law in the coverage of one educational topic.

In the 1960s – 1970s American society has undergone substantial transformation associated with different ethnic groups struggle for self-determination and self-governance. Indigenous peoples of the United States have made every effort to self-organization, held a peaceful rally in support of their own demands across the country. Attention of the American society and international organizations provided the problem's wide resonance. There have been significant changes in American law system that put an end to the policy of assimilation of the indigenous peoples.After the World War II, despite the ambiguity of U.S. policy toward indigenous peoples, the latter managed to bring its relations with the federal government to a new level - the level of the newly formed community organizations and movements representing not a specific tribe, but indigenous community in general. Declaration of the right to self-determination and the respect for personal identity, cultural and spiritual values occured in the 1960s – 1970s , a period when the whole American society was transformed by the movements for civil rights (e.g., African Americans). On the verge of 1960s – 1970s principles of American Indian policy were formulated as «self-determination without termination». It changed the attitude of the authorities towards Aboriginal peoples. It has been adopted by a number of legal acts, especially «Indian Civil Rights Act» that provided the legal embodiment of a set of rights and freedoms to the American Indians. American Indians' self-determination and self-governance is a promising topic for further research based on the need for regulation of the legal status of the Crimean Tatars in Ukraine. ; В 60-ых – 70-ых гг. ХХ в. в американском обществе происходили значительные трансформации, связанные с борьбой различных этнических групп за самоопределение и самоуправление.Коренные народы США приложили максимум усилий для самоорганизации, проводя мирные акции в поддержку собственных требований по всей стране. Внимание американского общества и международных организаций обеспечили широкий резонанс проблеме. В законодательстве США произошли значительные изменения, которые положили конец политике ассимиляции коренных народов ; В 60-их – 70-их рр. ХХ ст. в американському суспільстві відбувалися значні трансформації, пов'язані із боротьбою різних етнічних груп за самовизначення та самоуправління. Корінні народи Сполучених Штатів доклали максимум зусиль для самоорганізації, проводячи мирні акції на підтримку власних вимог по всій країні. Увага американського суспільства та міжнародних організацій забезпечили широкий резонанс проблемі. В законодавстві США відбулись значні зміни, які поклали край політиці асиміляції корінних народів

The purpose of the article is to explore and analyze the development of ballroom dancing in the context of the peculiarities of choreographic education in Ukraine in the 1970s–1980s; define the principles and fundamentals of the organizational-methodical work of amateur groups and ensembles, and to trace the formation of the mechanism of management in the system of culture, education and trade unions of the period of large-scale popularization of ballroom dancing. The research methodology consisted in the organic set of basic principles of research: objectivity, historicism, multifactorness, systematicity, integrated approach, development and pluralism; to fulfill the research purpose, the following methods of scientific knowledge were used: problem-chronological, specific-historical, statistical, descriptive, and logical-analytical. The scientific novelty of the work lies in the first attempt to carry out a comprehensive study of the development of ballroom dancing in professional, amateur and out-of-school choreographic education in Ukraine in the 1970s-1980s in the context of formation of the managerial structure of ballroom dancing; the activity of amateur groups and ensembles in the framework of competitions and festivals of ballroom dancing was analyzed; the influence of the ideological foundations of the party and government agencies on the organization and program of their implementation; the principles and fundamentals of the organizational-methodical work of the amateur groups and ensembles were defined. Conclusions. In the second half of the 1970s, the process of formation and development of studios, clubs and schools of ballroom dancing which were supervised by institutions of education and culture of the USSR, as well as the Komsomol and trade unions, embarked on a new level. Adopted in 1976, sports classification of ballroom dancing and the introduction into the competition program of new domestic dances intensified the work of the management of groups and ensembles of ballroom dance: a number of seminars were conducted that contributed to improving the qualification level, the correct selection of repertoire, significantly helped in terms of methodological support and contributed to competitive performances. During the 1980s, the organizational structure of ballroom dances, based on the club system, continued to be formed, and the participation of Soviet ballroom dancers in international tournaments which were held in socialist countries, and since the end of the 1980s in official professional and amateur world and European tournaments, contributed to the further development of ballroom dancing and significant changes in the system of choreographic education in Ukraine. ; Цель исследования. Исследовать и проанализировать развитие бальных танцев в контексте особенностей хореографического образования в Украине 1970–1980-х гг.; выявить принципы и главные принципы организационно-методической работы самодеятельных кружков и ансамблей и проследить формирование механизма управления ими в системе культуры, образования и профессиональных союзов периода масштабной популяризации бальных танцев. Методологию исследования составляет органическая совокупность базовых принципов исследования: объективности, историзма, многофакторности, системности, комплексности, развития и плюрализма, а для достижения цели исследования использованы следующие методы научного познания: проблемно-хронологический, конкретно-исторический, статистический, описательный, логико-аналитический. Научная новизна. В статье впервые осуществлено комплексное исследование развития бальных танцев в системе профессио-нального, самодеятельного и внешкольного хореографического образования в Украине 1970–1980-х гг. в контексте формирования организационной структуры управления бальными танцами; проанализирована деятельность самодеятельных кружков и ансамблей в рамках конкурсов и фестивалей бальных танцев и выявлено влияние идеологических основ партийных и правительственных учреждений на организацию и программу их проведения, а также определены и сформированы принципы и главные принципы организационно-методической работы самодеятельных кружков и ансамблей. Выводы. Во второй половине 1970-х гг. процесс образования и развития студий, кружков и школ бального танца, которыми занимались учреждения образования и культуры УССР, а также комсомольские и профсоюзные организации перешел на новый уровень. Принятая в 1976 г. спортивная классификация бальных танцев, ввод в конкурсные программы новых отечественных танцев активизировало работу руководства кружков и ансамблей бальных танцев: состоялось большое количество семинаров, которые способствовали повышению квалификационного уровня, правильному подбору репертуара, существенно помогали в плане методического обеспечения и способствовали подготовке к конкурсным выступлениям. В течение 1980-х гг. организационная структура бальных танцев, основанная на клубной системе продолжала формироваться, а участие советских исполнителей бальных танцев в международных турнирах, которые проводились в социалистических странах, а с конца 1980-х гг. – в официальных профессиональных и любительских мировых и Европейских турнирах способствовали дальнейшему развитию бальных танцев и существенным изменениям в системе хореографического образования в Украине. ; Мета дослідження. Дослідити та проаналізувати розвиток бальних танців у контексті особливостей хореографічної освіти в Україні 1970–1980-х рр.; виявити принципи та головні засади організаційно-методичної роботи самодіяльних гуртків та ансамблів й простежити формування механізму управління ними в системі культури, освіти та професійних спілок періоду масштабної популяризації бальних танців. Методологію дослідження становить органічна сукупність базових принципів дослідження: об'єктивності, історизму, багатофакторності, системності, комплексності, розвитку та плюралізму, а для досягнення мети дослідження використані наступні методи наукового пізнання: проблемно-хронологічний, конкретно-історичний, статистичний, описовий, логіко-аналітичний. Наукова новизна. У статті вперше здійснено комплексне дослідження розвитку бальних танців у системі професійної, самодіяльної та позашкільної хореографічної освіти в Україні 1970–1980-х рр. у контексті формування організаційної структури управління бальними танцями; проаналізовано діяльність самодіяльних гуртків та ансамблів у рамках конкурсів та фестивалів бальних танців і виявлено вплив ідеологічних засад партійних та урядових установ на організацію та програму їх проведення, а також визначено і сформовано принципи та головні засади організаційно-методичної роботи самодіяльних гуртків та ансамблів. Висновки. У другій пол. 1970-х рр. процес утворення та розвитку студій, гуртків та шкіл бального танцю, якими опікувалися заклади освіти й культури УРСР, а також комсомольські та профспілкові організації перейшов на новий рівень. Прийнята в 1976 р. спортивна класифікація бальних танців, уведення в конкурсні програми нових вітчизняних танців активізувало роботу керівництва гуртків та ансамблів бальних танців: відбулася велика кількість семінарів, які сприяли підвищенню кваліфікаційного рівня, правильному підбору репертуару, суттєво допомагали в плані методичного забезпечення та сприяли підготовці до конкурсних виступів. Протягом 1980-х рр. організаційна структура бальних танців, заснована на клубній системі продовжувала формуватися, а участь радянських виконавців бальних танців у міжнародних турнірах, які проводилися в соціалістичних країнах, а з кінця 1980-х рр. – в офіційних професійних та аматорських світових та Європейських турнірах сприяли подальшому розвитку бальних танців та суттєвим змінам у системі хореографічної освіті в Україні.

The features of the formation of the image of judo in the Soviet media have been traced in the article. Article includes the analysis of the historical reasons for the gradual changes of the Soviet government's political course towards this martial art during the 1960s-1970s. Publications on judo in the Soviet media have been collected and analyzed, including Ukrainian means of the public information and thematic (sports and geography) ones. The peculiarities, the reasons and motives for the comparison of Japanese judo and Soviet Sambo by Soviet propaganda have been revealed, the history of Sambo and its relationship to judo have been summarized; the history of the Soviet judo has been traced from its official introduction in the sports life of the Soviet Union in the early 1960s with an analysis of the motives of this event, then the period of its existence in the framework of the Soviet Sambo, including consideration of the reasons for such it provisions, and until the declaration of judo as a separate sport and consolidating such a status of this martial art in the public consciousness by providing an official explanation of the reasons of that decision in the press.The prehistory of the Soviet judo, has also been discussed in the article, the creation on the basis of this martial art Sambo by V. Oshchepkov has been noted. It was later considered the Soviet international martial art, while judo was banned. It became legal again only after its inclusion into the Olympic program in Tokyo 1964, but it developed for a long time only in the framework of the Soviet Sambo. The USSR, according to the vision of its leadership, could not participate in the Olympic judo competitions. Firstly USSR tried to promote the idea of the predominance of Soviet Sambo in comparison to this Japanese martial art. The benefits of Sambo over judo were prescribed in the Soviet press. However, the loss of superiority of Soviet wrestlers in sport judo competitions in the early 1970s forced the Soviet government to reconsider its policy in relation to judo and to separate it from Sambo by creating in 1973 the Federation of judo of the USSR. ; У статті просстежено за особливостями формування образу дзюдо в радянських ЗМІ та здійснено аналіз історичних причин поступових змін політичного курсу уряду СРСР по відношенню до цього бойового мистецтва впродовж 1960-1970-х років. Зібрано і проаналізовано матеріали публікацій, присвячених дзюдо, в радянських загальносоюзних та власне українських друкованих виданнях – як загальноінформаційних, так і тематичних (спортивних та країнознавчих). Виявлено особливості, причини та мотиви співставлення радянською пропагандою японського дзюдо та радянського самбо, коротко викладено історію виникнення останнього та його взаємозв'язок із дзюдо; просстежено за долею радянського дзюдо від офіційного впровадження його в спортивне життя Радянського Союзу на початку 1960-х років з аналізом мотивів цієї події, далі період його існування в рамках радянського самбо, включаючи розгляд причин саме такого його положення, і до набуття дзюдо статусу окремого виду спорту та закріплення такого статусу за цим бойовим мистецтвом у суспільній свідомості шляхом надання офіційних пояснень мотивів такого рішення уряду на сторінках преси. ; В статье прослежены особенности формирования образа дзюдо в советских СМИ и осуществлен анализ исторических причин постепенных изменений политического курса правительства СССР по отношению к этому боевому искусству на протяжении 1960-1970-х гг. Собраны и проанализированы материалы публикаций, посвященных дзюдо, в советских общесоюзных и собственно украинских печатных изданиях – как общеинформационных, так и тематических (спортивных и страноведческих). Выявлены особенности, причины и мотивы сопоставления советской пропагандой японского дзюдо и советского самбо; кратко изложена история возникновения последнего и его взаимосвязь с дзюдо; прослежено судьбу советского дзюдо от официального внедрения его в спортивную жизнь Советского Союза в начале 1960-х годов с анализом мотивов этого события, далее период его существования в рамках советского самбо, включая рассмотрение причин именно такого его положения, и до обретения дзюдо статуса отдельного вида спорта и закрепления такого статуса за этим боевым искусством в общественном сознании путем предоставления официальных объяснений мотивов такого решения правительства на страницах прессы.

To answer the question of what is public history, let's turn to its origins. The emergence of academic history in the nineteenth century, now called official, was associated with the separation of history from other fields of knowledge. At that time, it was believed that without a professional historical education, it was impossible to be an erudite and intelligent person, and to tell the past objectively and truthfully. Otherwise, these stories would resemble myths and fairy tales. Over time, history gradually became a scientific discipline, as well as an ideological science, as its primary task during the rapid kaleidoscope of changes in various political regimes was to educate ideologically savvy professionals for state-building. Thus, historical science was formed during the creation of nation-states and affirmed the national identity of different social and ethnic groups that formed one nation. What prompted recent history to approach man as the object of study? In our opinion, interest in man - a phenomenon of any civilization has existed since Hellenic times, and in the era of authoritarianism and totalitarianism has been replaced by interest in power and strength. Such a change, unfortunately, led to the tragic consequences of the First and Second World Wars. The disproportionately heavy burden of the tragedies of the Second World War and the emergence of new threats to world security in the bipolar period forced two opposing ideological camps to understand the need for dialogue, finding common ground and finding consensus in peace building. The Helsinki process began, and cooperation between the United States and the Soviet Union deepened in strategic areas: space and high technology. Security levers have been strengthened, and a regional security structure, the Conference on Security and Co-operation in Europe (OSCE / OSCE), has been established in the European dimension. Civilizational exchange contributed to the growth of education of the population, the deepening of the intellectual component of society. At the center of the state and history was an intelligent man – Homo Sapiens, who felt his significance for the world, history and the future. World wars have forced historians to rethink the meaning of life, its fragility and vulnerability. And the deep political, economic, and social world crisis of the 1970s drew the attention of historical science to the person. Oral history, new social history, public history, etc. appeared. The philosophical and social sciences began to study individual social groups – women's society, religious communities, working and student youth, etc. With the growth of interest in the person, the interest in history as it is, without ornaments and artificial exaggerations, the history of ordinary people and places, increased. ; Для відповіді на винесене у назву статті питання, що таке публічна історія, звернемося до її витоків. Історія як академічна дисципліна, котру викладають у вищих навчальних закладах, є порівняно новою сферою знань. Поява академічної історії у ХІХст., яку нині називають офіційною, була пов'язана з відокремленням історії від інших наукових напрямів. Тоді вважалося, що без фахової історичної освіти не можна бути ерудованою та інтелігентною людиною, до того ж об'єктивно і правдиво розповідати про минуле. В іншому випадку ці розповіді нагадували б міфи й казки. Із часом історія поступово стає науковою дисципліною, а також – ідеологічною наукою, оскільки її першочерговим завданням під час швидкого калейдоскопу змін різноманітних політичних режимів було виховувати ідеологічно підкуті професійні кадри для державного будівництва. Отже, історична наука сформувалась у період творення національних держав і утверджувала національну ідентичність різних соціальних та етнічних груп, що становили одну націю. Що спонукало новітню історію звернутися до людини, як об'єкта дослідження? На наше переконання, інтерес до людини – феномену будь-якої цивілізації існував ще з еллінських часів, а в епоху авторитаризму і тоталітаризму змінився інтересом до влади і сили. Саме така зміна, на жаль, призвела до трагічних наслідків Першої і Другої світових війн. Непомірно важка ноша трагедій Другої світової війни і поява нових загроз світовій безпеці вже в біполярний період змусили два протилежні ідеологічні табори дійти розуміння необхідності діалогу, пошуку точок дотику і віднайдення консенсусу у миробудівництві. Розпочався Хельсінкський процес, поглибилось співробітництво США-СРСР у стратегічних галузях: космосі та високих технологіях. Посилились важелі безпеки, а в європейському вимірі утворилася регіональна безпекова структура Нарада з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ/ОБСЄ). Цивілізаційний обмін сприяв зростанню освіченості населення, поглибленню інтелектуальної складової суспільства. В центрі держави та історії поставала людина розумна – Homo Sapiens, яка відчула свою значущість для світу, історії і майбутнього. Світові війни змусили істориків переосмислити сенс буття, його крихкість та вразливість. А глибока політична, економічна та соціальна світова криза 1970-х рр. привернула увагу історичної науки до людини. З'явилися усна історія, нова соціальна історія, публічна історія тощо. Філософські і соціальні науки почали вивчати окремі соціальні групи – жінок, релігійні спільноти, робітничу та студентську молодь тощо. Із зростанням інтересу до людини поглибився інтерес до історії, як вона є, без прикрас і штучної гіперболізації, до історії звичайних людей і місцин.

The article covers the history of foundation and the first steps of Kharkiv Regional Society of Historical and Cultural Heritage Protection. The author analyzes the organizational aspects of its foundation and activity, investigates a tight connection to the governmental institutions. During the 1960–1970s Kharkiv Regional Society of Historical and Cultural Heritage Protection actively participated in implementing a number of projects related to cultural landmarks protection. ; В статье рассматривается история образования и первые шаги деятельности Харьковской организации Украинского общества охраны памятников истории и культуры. Проанализированы организационные аспекты ее образования, направления и формы работы, выявлена взаимосвязь с государственными учреждениями культуры. Отмечено, что в течение 1960–1970-х гг. Харьковская организация УООПИК принимала участие в реализации проектов охраны памятников истории и культуры в области. ; У статті розглядається історія утворення та перших кроків діяльності Харківської обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Проаналізовано організаційні аспекти її становлення, напрямки та форми роботи, виявлено взаємодію товариства з державними установами культури. Визначено, що протягом 1960–1970-х рр. Харківська організація УТОПІК приймала участь у реалізації пам'яткоохоронних проектів в області.

The main object of the research is to identify the features of the formative stage of the external vector of Australian environmental policy, which dates back to the 1970s. Methodology of the research is based on an analysis of documents of the Australian Parliament, Department of Foreign Affairs and Trade and the Ministry of Water, Agriculture and Environment. It is found that by the early 1970s, Australia had adopted the first international agreements that formed the basis for the further development of its multilateral environmental cooperation. During this period, various mechanisms and models of multilateral cooperation were developed. The role of United Nations Conference on the Environment held in Stockholm in 1972 in the development of a new level of international environmental cooperation is revealed. It is proven that a number of environmental problems has been has exacerbated in Australia. This led to the country's need for a broad exchange of information with other countries of the world in order to overcome them and to join forces more closely to combat them. By this time in Australia, at both the federal and state levels, government agencies responsible for implementing environmental policies were established. This facilitated the coordination of the internal and external vector of environmental activities. It is concluded that after this conference, in the 1970s, the period of formation of the international vector of Australian environmental policy began. This is justified by the fact that it was based on new principles and background and included new directions. Its peculiarity is demonstrated. It is emphasized on the important role played by the Australian Parliament in the implementation of international agreements.

The article is devoted to the critical review of representation of visual women's images in Ukrainian printed posters of the period of the 1940–1980s, when a woman's social role in the Soviet society was conditioned by specific ideological requirements. Ukrainian printed posters distinctively and immediately created a legitimate example of a perfect "socially beneficial" Soviet woman. Although in different social political moments of the country's history meaningful accents shifted toward current events. Thus, during the World War II in the compositional space center there were placed three women's figures representing the wide-scale heroism of female workers, female combats and female peasants. On Ukrainian posters of the 1970s women were depicted joyful and happy, which had an ideological implicative denoting a visual demonstration of Soviet people life improvement. Still women always had secondary positions in the compositions also depicting men, which secured a non-priority role for women in the Soviet social hierarchy.

У роботі розглянуто соціально-економічне становище Великобританії у 1970-х роках ХХ ст., узагальнено знання про «тетчеризм» як практичне втілення економічної теорії «шокової терапії», а також здійснений літературний огляд та визначена наукова оцінка впливу політики М. Тетчер на Великобританію та світову політику. Також було систематизовано дані про напрямки соціально-економічної політики урядів М. Тетчер та змін у ролі держави в економічному житті країни та наслідки заходів неоконсерваторів для економіки Великобританії та її населення. ; The paper considers the socio-economic situation of Great Britain in the 1970s, summarizes the knowledge of "Thatcherism" as a practical embodiment of the economic theory of "shock therapy", as well as a literature review and scientific assessment of the impact of Thatcher's policy on Britain and world politics. Data on the socio-economic policies of the Thatcher governments and changes in the role of the state in the economic life of the country and the consequences of neoconservative measures for the British economy and its population were also systematized.

The main object of the research is to identify the features of the formative stage of the external vector of Australian environmental policy, which dates back to the 1970s. Methodology of the research is based on an analysis of documents of the Australian Parliament, Department of Foreign Affairs and Trade and the Ministry of Water, Agriculture and Environment. It is found that by the early 1970s, Australia had adopted the first international agreements that formed the basis for the further development of its multilateral environmental cooperation. During this period, various mechanisms and models of multilateral cooperation were developed. The role of United Nations Conference on the Environment held in Stockholm in 1972 in the development of a new level of international environmental cooperation is revealed. It is proven that a number of environmental problems has been has exacerbated in Australia. This led to the country's need for a broad exchange of information with other countries of the world in order to overcome them and to join forces more closely to combat them. By this time in Australia, at both the federal and state levels, government agencies responsible for implementing environmental policies were established. This facilitated the coordination of the internal and external vector of environmental activities. It is concluded that after this conference, in the 1970s, the period of formation of the international vector of Australian environmental policy began. This is justified by the fact that it was based on new principles and background and included new directions. Its peculiarity is demonstrated. It is emphasized on the important role played by the Australian Parliament in the implementation of international agreements. ; Целью исследования является выявление особенностей этапа становления внешнего вектора экологической политики Австралии, который отнесен к 1970-м годам. Исследование проведено на основе анализа документов Парламента Австралии, Департамента внешних отношений и торговли и Министерства воды, сельского хозяйства и окружающей среды. В результате исследования установлено, что в нач. 1970-х гг. в Австралии был принят ряд первых международных соглашений, которые сформировали основу для дальнейшего развития многостороннего экологического сотрудничества. В этот период были отработаны различные механизмы и модели многостороннего сотрудничества. Раскрыта роль Конференции ООН по Окружающей среде, которая состоялась в Стокгольме в 1972 г., в развитии международного экологического сотрудничества нового уровня. Доказано, что на тот момент в Австралии обострился ряд экологических проблем, что обусловило потребность страны в широком обмене информацией с другими странами мира по их преодолению и более тесного объединения усилий в борьбе с ними. Именно в это время в Австралии на уровне федерации и на уровне штатов были созданы государственные учреждения, ответственные за внедрение экологической политики, что способствовало координации внутреннего и внешнего вектора природоохранной деятельности. Сделан вывод, что именно после этой конференции, в 1970-х гг., начался период становления международного вектора экологической политики Австралии, ведь она основывалась на новых началах и принципах и включила новые направления. Продемонстрирована ее особенность. Отмечена большую роль, которую уделяет Парламент Австралии выполнению международных соглашений. ; Метою дослідження є виявлення особливостей етапу становлення зовнішнього вектора екологічної політики Австралії, який віднесено до 1970-х рр. Дослідження проведено на основі аналізу документів Парламенту Австралії, Департаменту зовнішніх відносин і торгівлі та Міністерства води, сільського господарства і навколишнього середовища. У результаті дослідження встановлено, що до поч. 1970-х рр. в Австралії було прийнято низку перших міжнародних угод, які сформували підґрунтя для подальшого розвитку багатостороннього екологічного співробітництва. У цей період були відпрацьовані різні механізми і моделі багатостороннього співробітництва. Розкрита роль Конференції ООН з Навколишнього середовища, яка відбулася у Стокгольмі в 1972 р., у розвитку міжнародного екологічного співробітництва нового рівня. Доведено, що на цей момент в Австралії загострилася низка екологічних проблем, що обумовило потребу країни у широкому обміні інформацією з іншими країнами світу щодо їх подолання і більш тісного об'єднання зусиль у боротьбі з ними. Саме в цей час в Австралії і на рівні федерації і на рівні штатів були створені державні установи, відповідальні за впровадження екологічної політики, що сприяло координації внутрішнього і зовнішнього вектора природоохоронної діяльності. Зроблено висновок, що саме після цієї конференції, у 1970-х рр., розпочався період становлення міжнародного вектора екологічної політики Австралії, адже ця діяльність ґрунтувалася на нових засадах і принципах і включила нові напрями. Продемонстровано її особливість. Наголошено на великій ролі, яку приділяє Парламент Австралії виконанню міжнародних угод.

The main object of the research is to identify the features of the formative stage of the external vector of Australian environmental policy, which dates back to the 1970s. Methodology of the research is based on an analysis of documents of the Australian Parliament, Department of Foreign Affairs and Trade and the Ministry of Water, Agriculture and Environment. It is found that by the early 1970s, Australia had adopted the first international agreements that formed the basis for the further development of its multilateral environmental cooperation. During this period, various mechanisms and models of multilateral cooperation were developed. The role of United Nations Conference on the Environment held in Stockholm in 1972 in the development of a new level of international environmental cooperation is revealed. It is proven that a number of environmental problems has been has exacerbated in Australia. This led to the country's need for a broad exchange of information with other countries of the world in order to overcome them and to join forces more closely to combat them. By this time in Australia, at both the federal and state levels, government agencies responsible for implementing environmental policies were established. This facilitated the coordination of the internal and external vector of environmental activities. It is concluded that after this conference, in the 1970s, the period of formation of the international vector of Australian environmental policy began. This is justified by the fact that it was based on new principles and background and included new directions. Its peculiarity is demonstrated. It is emphasized on the important role played by the Australian Parliament in the implementation of international agreements. ; Целью исследования является выявление особенностей этапа становления внешнего вектора экологической политики Австралии, который отнесен к 1970-м годам. Исследование проведено на основе анализа документов Парламента Австралии, Департамента внешних отношений и торговли и Министерства воды, сельского хозяйства и окружающей среды. В результате исследования установлено, что в нач. 1970-х гг. в Австралии был принят ряд первых международных соглашений, которые сформировали основу для дальнейшего развития многостороннего экологического сотрудничества. В этот период были отработаны различные механизмы и модели многостороннего сотрудничества. Раскрыта роль Конференции ООН по Окружающей среде, которая состоялась в Стокгольме в 1972 г., в развитии международного экологического сотрудничества нового уровня. Доказано, что на тот момент в Австралии обострился ряд экологических проблем, что обусловило потребность страны в широком обмене информацией с другими странами мира по их преодолению и более тесного объединения усилий в борьбе с ними. Именно в это время в Австралии на уровне федерации и на уровне штатов были созданы государственные учреждения, ответственные за внедрение экологической политики, что способствовало координации внутреннего и внешнего вектора природоохранной деятельности. Сделан вывод, что именно после этой конференции, в 1970-х гг., начался период становления международного вектора экологической политики Австралии, ведь она основывалась на новых началах и принципах и включила новые направления. Продемонстрирована ее особенность. Отмечена большую роль, которую уделяет Парламент Австралии выполнению международных соглашений. ; Метою дослідження є виявлення особливостей етапу становлення зовнішнього вектора екологічної політики Австралії, який віднесено до 1970-х рр. Дослідження проведено на основі аналізу документів Парламенту Австралії, Департаменту зовнішніх відносин і торгівлі та Міністерства води, сільського господарства і навколишнього середовища. У результаті дослідження встановлено, що до поч. 1970-х рр. в Австралії було прийнято низку перших міжнародних угод, які сформували підґрунтя для подальшого розвитку багатостороннього екологічного співробітництва. У цей період були відпрацьовані різні механізми і моделі багатостороннього співробітництва. Розкрита роль Конференції ООН з Навколишнього середовища, яка відбулася у Стокгольмі в 1972 р., у розвитку міжнародного екологічного співробітництва нового рівня. Доведено, що на цей момент в Австралії загострилася низка екологічних проблем, що обумовило потребу країни у широкому обміні інформацією з іншими країнами світу щодо їх подолання і більш тісного об'єднання зусиль у боротьбі з ними. Саме в цей час в Австралії і на рівні федерації і на рівні штатів були створені державні установи, відповідальні за впровадження екологічної політики, що сприяло координації внутрішнього і зовнішнього вектора природоохоронної діяльності. Зроблено висновок, що саме після цієї конференції, у 1970-х рр., розпочався період становлення міжнародного вектора екологічної політики Австралії, адже ця діяльність ґрунтувалася на нових засадах і принципах і включила нові напрями. Продемонстровано її особливість. Наголошено на великій ролі, яку приділяє Парламент Австралії виконанню міжнародних угод.