As in other policy areas, the US Energy Policy Toward Central Africa after 2001 promises a new beginning for energy relations between the two regions. A new beginning designed to increase the United States' access to Central African energy sources, but also supposedly to ensure that in qualitative terms US approaches to energy security become more conducive to development.This article examines the three ostensibly core dimensions of the US evolving policy in Central Africa. First, the incorporation of the region into the US external energy security policy. Second, the claimed coherence between development and energy security aims in Central Africa. And third, the governance dimensions of how energy sectors are managed in Central Africa. It highlights the incipient potential for an approach to energy that is sensitive to issues of development and good governance. In this sense, Africa compares favorably to US energy policies in other regions. But the overall record is patchy. The article examines how the US energy security has influenced the US foreign policy toward Sub-Saharan Africa. The article examines the link between energy security, development and governance policies.Key words: Central Africa; the United States; energy policy.
The article analyzes the significance of the BRICS (Brazil, Russia, India, China and South Africa) onthe African continent. The basic aspects of cooperation and the main areas of partnership of the groupwith the African continent identifies. The article aims to explore different aspects of cooperation amongBRICS countries on the African continent, identify trends and development prospects of partnership. Thescientific novelty of the article is an investigation of the cooperation between BRICS countries and Africain different fields and how it influence on the continent. If it has positive or negative effects.The importance of the BRICS for Africa's development can be analyzed through several prisms.Most BRICS and Africa cooperation is in the following areas: trade, investment and developmentassistance. Today BRICS influence on the continent is clearly evident. For example, BRICS's foreigntrade with Africa, growing faster than trade with any other region in the world.The reasons behind BRICS countries' involvement in Africa include their appetite for the continent'snatural resources, Africa's large and untapped agricultural sector as well as the opportunity forinvestments and transfer of technology and knowledge targeting the growing middle class.Africa's engagement with the BRICS and other countries of the South has grown rapidly over thelast decade, offering great promise in the continent's relations with the BRICS because, distinctively, theyare predicated more on mutual benefit and solidarity bases rather than on gift giving or pure commerce.Key words: BRICS; Africa; cooperation; partnership; foreign trade; investment; infrastructureprojects; international economic relations. ; Проаналізовано значення країн БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай і ПАР) на Африканському континенті. Розкрито різні аспекти співпраці та визначено головні напрями партнерства країн угрупування з країнами Африканського континенту. Досліджено основні вектори співробітництва - торгівлю, інвестиції, індустріальний розвиток країн БРІКС з країнами Африканського континенту; виявлено тенденції та перспективи подальшого розвитку партнерства. На основі проаналізованих матеріалів побудовано діаграму частки країн БРІКС у загальних обсягах торгівлі з країнами Африканського континенту. Завдяки дослідженням співпраці БРІКС та країн Африки в різних економічних галузях, виявлено основні наслідки впливу такого партнерства на країни Африки та на Африканський континент загалом.Ключові слова: БРІКС; Африка; співробітництво; партнерство; зовнішня торгівля; інвестиції; інфраструктури проекти; міжнародні економічні відносини.
The features of international relations in South Africa are studied. The features of the development of South Africa as a regional leader are revealed. It is emphasized that the country plays a leading role in the region because of its favorable geographical location and sufficiently high level of economic development. The importance of foreign policy of modern South Africa is emphasized. It is noted that South Africa's foreign policy is implemented at three levels: regional, continental and global. In the first of these, the republic, having not only significant military-political but also Africa's largest economic potential, can be considered as almost an alternative candidate for leadership. South Africa is SADC locomotive and attracts labor resources from all border countries that do not have such a developed industry and do not differ in the level of wages as high as regionally.It is noted that South Africa's SADC strategy is based on three points: restoring, strengthening and maintaining political unity and cohesion within the SADC.It is revealed that the role of South Africa is to deepen economic integration and intensify the development of regional infrastructure. It is proven that South Africa has taken a leading role in the region to address many social and humanitarian issues, especially through the economic component. It is confirmed that South Africa also plays an important role in that it is a launching pad for foreign investment in another part of Africa. It is proved that South Africa's foreign policy in the region contributed to:- creation of new jobs;- modernization of existing and creation of new infrastructure - including investments in telecommunications;- technological development through the supply of highly qualified personnel;- increasing tax revenues, as well as increasing consumer choice in host countries;- the creation of a favorable business climate in South African countries.It is concluded that South Africa's foreign policy in the region is not always constructive with respect to other South African countries. South African companies dominate and this leads to South Africa's monopoly and hegemony. The economic and political power of South Africa in the south of the continent is indisputable. Political instability is defined as a factor in the weakening of South Africa's leadership position in the region. ; Изучаются особенности международных отношений в Южной Африке. Раскрываются особенности развития ЮАР как регионального лидера. Подчеркивается, что страна играет ведущую роль в регионе из-за благоприятного географического положения и достаточно высокий уровень экономического развития. Подчеркивается значение внешней политики современной ЮАР. Отмечается, что внешняя политика ЮАР осуществляется на трех уровнях: региональном, континентальном и глобальном. На первом из них республика, располагая не только значительным военно-политическим, но и крупнейшим в Африке экономическим потенциалом, может считаться практически безальтернативным претендентом на лидерство. ЮАР является локомотивом САДК и привлекает трудовые ресурсы из всех приграничных стран, не имеющих столь развитой промышленности, и не отличаются столь же высоким по региональным меркам уровнем заработной платы.Отмечается, что стратегия ЮАР в рамках САДК строится на трех китах: восстановление, укрепление и сохранение политического единства и сплоченности в рамках САДК.Выяснено, что роль ЮАР состоит в углублении экономической интеграции, и интенсификации развития региональной инфраструктуры. Доказывается, что ЮАР взяла на себя ведущую роль в регионе для решения многих социально-гуманитарным вопросам, особенно с помощью экономической составляющей. Подтверждается, что Южная Африка также играет важную роль с точки зрения того, что она является стартовой площадкой для иностранных инвестиций в другой части Африки. Доказывается, что внешняя политика ЮАР в регионе способствовала:- созданию новых рабочих мест;- модернизации существующей, а также создание новой инфраструктуры - в том числе инвестиции в телекоммуникации;- технологического развития за счет поставки высококвалифицированных кадров;- увеличению налоговых поступлений, а также увеличение потребительского выбора в принимающих странах;- созданию благоприятного бизнес климата в южноафриканских странах.Делается вывод, что внешняя политика ЮАР в регионе не всегда конструктивна по отношению к другим южноафриканским стран. Южноафриканские компании доминируют и это приводит к монополии и гегемонии ЮАР. Экономическая и политическая мощь Южной Африки на юге континента является неоспоримой. Политическая нестабильность определяется как фактор ослабления лидерских позиций ЮАР в регионе. ; Вивчаються особливості міжнародних відносин у Південній Африці. Розкриваються особливості розвитку ПАР як регіонального лідера. Наголошується на тому, що країна відіграє провідну роль в регіоні через сприятливе географічне положення і досить високий рівень економічного розвитку. Підкреслюється значення зовнішньої політики сучасної ПАР. Відзначається, що зовнішня політика ПАР здійснюється на трьох рівнях: регіональному, континентальному і глобальному. На першому з них республіка, маючи в своєму розпорядженні не тільки значним військово-політичним, але і найбільшим в Африці економічним потенціалом, може вважатися практично безальтернативним претендентом на лідерство. ПАР є локомотивом САДК і привертає трудові ресурси з усіх прикордонних країн, що не мають настільки розвиненої промисловості і не відрізняються настільки ж високим за регіональними мірками рівнем заробітної плати.Наголошується, що Стратегія ПАР в рамках САДК будується на трьох китах: відновлення, зміцнення і збереження політичної єдності та згуртованості в рамках САДК. З'ясовано, що роль ПАР полягає у поглибленні економічної інтеграції, і інтенсифікації розвитку регіональної інфраструктури. Доводиться, що ПАР взяла на себе провідну роль в регіоні для вирішення багатьох соціально-гуманітарних питань, особливо за допомогою економічної складової. Підтверджується, що Південна Африка також грає важливу роль з точки зору того, що вона є стартовим майданчиком для іноземних інвестицій в іншій частині Африки. Доводиться, що зовнішня політика ПАР в регіоні сприяла:- створенню нових робочих місць;- модернізації існуючої, а також створення нової інфраструктури - в тому числі інвестиції в телекомунікації;- технологічного розвитку за рахунок поставки висококваліфікованих кадрів;- збільшенню податкових надходжень, а також збільшення споживчого вибору в приймаючих країнах;- створенню сприятливого бізнес клімату в південноафриканських країнах.Робиться висновок, що зовнішня політика ПАР в регіоні не завжди конструктивна по відношенню до інших південноафриканським країн. Південноафриканські корпорації домінують і це призводить до монополії і гегемонії ПАР. Економічна і політична міць Південної Африки на Півдні континенту є незаперечною. Політична нестабільність визначається як чинник послаблення лідерських позицій ПАР в регіоні.
Rapid economic development of China caused the deficit of energy resources. Nowadays China's dependence of oil is dangerous for its economy. Chinese government has to look for new sources to supply the country with energy resources. One of these sources is African continent. ; В силу динамического экономического развития, Китай столкнулся с проблемой дефицита энергоресурсов. На сегодняшний день уровень зависимости Китая от нефти является небезопасным для экономики страны. Китай Должен искать новые источники поставки энергоресурсов, в том числе, и на Африканском континенте. ; Динамічний розвиток економіки Китаю поставив його перед проблемою нестачі енергоресурсів. На cьогодні ступінь залежності Китаю від нафти становить небезпеку для економіки країни. Китай змушений шукати нові джерела постачання енергоресурсів, в тому числі, і на Африканському континенті.
The article attempts to assess the contribution of South African author Steve Biko to the development of Antonio Gramsci's concept of hegemony. This concept became particularly relevant in the 21st century, when violent methods of goal achieving once and for all gave way to soft power, and control over thoughts, interpretations, tastes, and priorities of people became the most important resource. Hegemony as a media phenomenon is closely linked to media imperialism, propaganda 2.0, the theory of «agenda setting», the spiral of silence that manifest themselves as hegemony's toolkit.Steve Biko did not use the Gramscian concept of hegemony, but in his journalism he analyzed and described this phenomenon quite accurately on the example of the apartheid regime in South Africa, which was characterized by political, economic, and first of all by cultural domination of the colonialists over the South African people. The example of apartheid in South Africa illustrates how a small minority, holding control over religion, education, and social life, dominated the vast majority of the population, which were the indigenous inhabitants of the country. Steve Biko has shown that it is important to control both the ruling narrative and the counter-narrative in order to ensure hegemony, thus defining the limits of the discussion, preserving «power» and, to a large extent, influencing the «opposition».At the present stage, the concept of «media hegemony» is appropriate for the characterization of the information space at the national, international and global levels. One of the many examples is the control of the Kremlin over the entire range of Russian media, from pro-government to outright oppositional ones.Key words: hegemony, Steve Biko, media imperialism, propaganda 2.0, South Africa, apartheid. ; У статті зроблено спробу оцінити внесок південноафриканського публіциста Стіва Біко у розвиток концепції гегемонії Антоніо Ґрамші. Режим апартеїду у ПАР, будучи прикладом політичного, економічного, а передусім – культурного панування колонізаторів над колонізованими, унаочнює, яким чином нечисленна меншість, утримуючи контроль над релігією, освітою, громадським життям, домінувала над величезною більшістю населення, яку складали корінні жителі країни. Екстраполяція концепції на сучасні реалії демонструє її актуальність у національному, міжнаціональному, глобальному вимірах. Серед численних прикладів – російський інформаційний простір, у якому влада контролює мейнстрімові медіа та має достатньо важелів впливу на опозиційні.Ключові слова: гегемонія, Стів Біко, пропаганда 2.0, медійний імперіалізм, ПАР, апартеїд.
The article deals with the issue of separatism in the sub-Saharan world of Africa in the 1960's, on the example of two countries – the Democratic Republic of the Congo (more – Congo) and Nigeria. Emphasis is placed on the emergence of separatist movements that move into the format of quasi-state and the struggle of central governments for territorial unity. In the framework of the proposed article, the research methodology is mainly based on the method of comparative analysis. Each of the two countries considered has its own specific features, and at the same time, it has been possible to distinguish common features because of which a general characterization of centrifugal trends in Sub-Saharan Africa over a given period can be drawn. In particular, this concerns the new independent states that appeared on the political map of the Afri can continent in the early 1960's. It was found that more often separatist movements arose in provinces that had strong economic potential and reserves of natural resources. This, in turn, provided for the possibility of separate existence for a long period, even in the face of armed confrontation with the central government. A key element was also the presence or absence of an external factor, political and / or military, that directly determined events or had a decisive influence on them. This factor is especially characteristic in the context of bipolar confrontation between two geopolitical centres, led by the US and the USSR, which sought to strengthen their influence at every single geographical point in the world. The emergence of each independent sub-Saharan country, each new manifestation of separatism and military conflict, not only had an internal dimension, but also concerned a more global context of confrontation in the Cold War.
Розглянуто причини зацікавлення України ринком озброєнь країн Африки, номенклатуру її військової продукції та її місце на ньому. Простежено тенденції співпраці України та країн регіону у цій сфері. Reasons of the personal interest of Ukraine are considered by the market of armaments of countries of Africa, nomenclature of it military products and its place on him. The tendencies of collaboration of Ukraine and countries of region are traced in this sphere.
Питання розвитку в Африці залишається одним з найважливіших питань з часів здобуття незалежності окремих держав континенту ще в 60-х роках минулого століття. Дослідженнями теоретичних поглядів на розвиток в регіоні займалася велика кількість авторів, які виділяють кілька теоретичних підходів до забезпечення процесу розвитку. Метою цієї роботи є формування розширеного огляду теоретичних підходів розвитку як бажаної фізичної реальності для африканських країн, що розвиваються. У роботі вказуються основні деталі досягнення розвитку за допомогою конкретних економічних політик, заснованих на теоретичних підходах і ідеологічних концепціях. Для кращого розуміння досліджуваної проблематики в роботі перш за все пояснюється термін і концепт розвитку. Далі слідують окремі теоретичні бачення розвитку як можливі й реалізовані економічні політики. ; The issue of development in Africa remains one of the most important issues of the individual states of the continent since the independence decade of 1960s. The study of theoretical perspectives on development in the region has been handled by a large number of authors who identify several theoretical approaches to development process. The purpose of this work is to form an expanded overview of theoretical approaches to development as a desirable physical reality for developing African countries. The main details of achievement of development by means of specific economic policies, based on the mentioned theoretical approaches and ideological concepts, are indicated in the work. Firstly, for a better understanding of the research problems, the term and concept of development is explained. There are some theoretical visions of development as possible and realized economic policies.The purpose of this work consists of forming an expanded overview of theoretical approaches to development as a desirable physical reality for African countries. The main details of achievement of development by means of specific economic policies, based on the mentioned theoretical approaches and ideological concepts, are indicated in the work. The search for a model of development and practical approaches to government for the African continent has not been completed and remains a major issue not only for regional scientific thinkers and ruling elites, but for the entire international community, which continues to look at Africa's "lion economies" as a region with great human and resource potential. Whether the countries of the region can repeat the fantastic path to the economic miracle of some Asian countries or remain in the process of finding the right formula for economic success remains a question, however, there is no doubt to state a long road of trial and error that should help to achieve the cherished goal of all African countries – development.
Питання розвитку в Африці залишається одним з найважливіших питань з часів здобуття незалежності окремих держав континенту ще в 60-х роках минулого століття. Дослідженнями теоретичних поглядів на розвиток в регіоні займалася велика кількість авторів, які виділяють кілька теоретичних підходів до забезпечення процесу розвитку. Метою цієї роботи є формування розширеного огляду теоретичних підходів розвитку як бажаної фізичної реальності для африканських країн, що розвиваються. У роботі вказуються основні деталі досягнення розвитку за допомогою конкретних економічних політик, заснованих на теоретичних підходах і ідеологічних концепціях. Для кращого розуміння досліджуваної проблематики в роботі перш за все пояснюється термін і концепт розвитку. Далі слідують окремі теоретичні бачення розвитку як можливі й реалізовані економічні політики. ; The issue of development in Africa remains one of the most important issues of the individual states of the continent since the independence decade of 1960s. The study of theoretical perspectives on development in the region has been handled by a large number of authors who identify several theoretical approaches to development process. The purpose of this work is to form an expanded overview of theoretical approaches to development as a desirable physical reality for developing African countries. The main details of achievement of development by means of specific economic policies, based on the mentioned theoretical approaches and ideological concepts, are indicated in the work. Firstly, for a better understanding of the research problems, the term and concept of development is explained. There are some theoretical visions of development as possible and realized economic policies.The purpose of this work consists of forming an expanded overview of theoretical approaches to development as a desirable physical reality for African countries. The main details of achievement of development by means of specific economic policies, based on the mentioned theoretical approaches and ideological concepts, are indicated in the work. The search for a model of development and practical approaches to government for the African continent has not been completed and remains a major issue not only for regional scientific thinkers and ruling elites, but for the entire international community, which continues to look at Africa's "lion economies" as a region with great human and resource potential. Whether the countries of the region can repeat the fantastic path to the economic miracle of some Asian countries or remain in the process of finding the right formula for economic success remains a question, however, there is no doubt to state a long road of trial and error that should help to achieve the cherished goal of all African countries – development.
The article discusses the political process in South Africa during the existence of the apartheid system in this country. The aim of the study is to research the main directions of information warfare between supporters and opponents of apartheid as a component of the latent policy in South Africa. The principal tasks are: general description and designation of specific features of the information confrontation main directions, disclosure of individual elements of information struggle under the apartheid conditions. Currently, this topic is only partially covered in the scientific literature: in the format of the general characteristics of informational and psychological wars (V. Krysko, G. Pocheptsov, S. Rastorguev, V. Hozikov), in certain areas of the information struggle in South Africa during the apartheid period (Ch. Day, R. Nixon, M. Rees, E. Rhoodie, J. Sanders) and a description of some operations in the South African information sphere (V. Shubin, C. Braam, B. Gilder, R. Kasrils, M. Kunczik). The main idea of the article is that the informational confrontation was an important component of the political life of South Africa and had a vector of both internal focus – on the population of a given country, and the external one – on the world community, international organizations, governments and the population of other states. It had a serious impact on the course of events in South Africa and on the anti-apartheid movement beyond its borders, including almost the whole range of anthropogenic and man-made technologies, latent and open. The informational activity of the African National Congress (ANC), the leader of the anti-apartheid movement, were a specific continuation of military-sabotage operations and protest actions of the oppressed population in the struggle for the political consciousness of the masses. The topic was developed on the basis of concrete examples, historical facts, scientific studies of foreign experts and evidence of resistance movement participants. In the perspective this work may be an integral part of a further comprehensive study of the entire latent policy spectrum based on South African materials. ; У статті розглядається політичний процес у Південній Африці в період існування в цій країні системи апартеїду. Метою дослідження є вивчення основних напрямків інформаційного протиборства прихильників і противників апартеїду як складової латентної політики в Південній Африці. В якості основних завдань виступають: загальна характеристика та позначення основних напрямків інформаційного протиборства, розкриття змісту проявів інформаційної боротьби в умовах панування і падіння апартеїду. Основна ідея статті полягає в тому, що інформаційне протиборство було важливою складовою політичного життя Південної Африки і мало вектор як внутрішньої спрямованості – на населення даної країни, так і зовнішньої – на світову громадськість, міжнародні організації, уряди і населення інших держав. Воно здійснило серйозний вплив на хід подій у ПАР і на рух проти апартеїду за межами країни, включало практично весь набір технологій антропогенного і техногенного порядку, латентного і відкритого характеру. У перспективі ця робота може стати складовою частиною комплексної розробки всього спектра латентної політики на матеріалах Південної Африки.
The article discusses the political process in South Africa during the existence of the apartheid system in this country. The aim of the study is to research the main directions of information warfare between supporters and opponents of apartheid as a component of the latent policy in South Africa. The principal tasks are: general description and designation of specific features of the information confrontation main directions, disclosure of individual elements of information struggle under the apartheid conditions. Currently, this topic is only partially covered in the scientific literature: in the format of the general characteristics of informational and psychological wars (V. Krysko, G. Pocheptsov, S. Rastorguev, V. Hozikov), in certain areas of the information struggle in South Africa during the apartheid period (Ch. Day, R. Nixon, M. Rees, E. Rhoodie, J. Sanders) and a description of some operations in the South African information sphere (V. Shubin, C. Braam, B. Gilder, R. Kasrils, M. Kunczik). The main idea of the article is that the informational confrontation was an important component of the political life of South Africa and had a vector of both internal focus – on the population of a given country, and the external one – on the world community, international organizations, governments and the population of other states. It had a serious impact on the course of events in South Africa and on the anti-apartheid movement beyond its borders, including almost the whole range of anthropogenic and man-made technologies, latent and open. The informational activity of the African National Congress (ANC), the leader of the anti-apartheid movement, were a specific continuation of military-sabotage operations and protest actions of the oppressed population in the struggle for the political consciousness of the masses. The topic was developed on the basis of concrete examples, historical facts, scientific studies of foreign experts and evidence of resistance movement participants. In the perspective this work may be an integral part of a further comprehensive study of the entire latent policy spectrum based on South African materials. ; У статті розглядається політичний процес у Південній Африці в період існування в цій країні системи апартеїду. Метою дослідження є вивчення основних напрямків інформаційного протиборства прихильників і противників апартеїду як складової латентної політики в Південній Африці. В якості основних завдань виступають: загальна характеристика та позначення основних напрямків інформаційного протиборства, розкриття змісту проявів інформаційної боротьби в умовах панування і падіння апартеїду. Основна ідея статті полягає в тому, що інформаційне протиборство було важливою складовою політичного життя Південної Африки і мало вектор як внутрішньої спрямованості – на населення даної країни, так і зовнішньої – на світову громадськість, міжнародні організації, уряди і населення інших держав. Воно здійснило серйозний вплив на хід подій у ПАР і на рух проти апартеїду за межами країни, включало практично весь набір технологій антропогенного і техногенного порядку, латентного і відкритого характеру. У перспективі ця робота може стати складовою частиною комплексної розробки всього спектра латентної політики на матеріалах Південної Африки.
The article analyzes modern authoritarian regimes that have established themselves in the region of Tropical Africa in the post-colonial period, when independent states, as a result of prolonged national liberation struggles, hoped to stabilize political life and raise socio-economic standards. The relevance of the topic of the study is motivated by the fact that the signs of authoritarian state-political system, characteristic of the region, investigated within the article, are common and inherent in most countries of the African continent as a whole, which allows the expansion of analytical material for relevant generalizations.The purpose of the article is to analyze the authoritarian political regimes of the countries of Tropical Africa and to identify social conditions and circumstances conducive to democratic transit.As a result of elaboration of the theme, the types of conflict characterization as the main destabilizing cause of democratic transit in the post-authoritarian states of the region are characterized, which brings additional risks in the choice of an adequate path of political development and maintenance of cultural identity.Discriminatory factors of democratic transit, such as personified and one-party regimes, legitimized ethno-dictatorships, and a propaganda system aimed at asserting that democracy is unfit for the African continent, are revealed.Favorable conditions for region-specific democratization include: the dominance of personalized regimes that hold on to leaders whose elimination accelerates their dismantling; economic crises that motivate the government to receive international assistance, one of the conditions for receiving it is the democratization of the political regime; the role of the "Arab Spring" as a precedent for political change for the continent and others. ; В статті поданий аналіз сучасних авторитарних режимів, які утвердилися в регіоні Тропічної Африки в постколоніальний період, коли незалежні держави в результаті тривалої національновизвольної боротьби мали сподівання на стабілізацію політичного життя й підвищення соціальноекономічних стандартів. Актуальність теми дослідження умотивована тим фактом, що досліджувані в межах статті ознаки авторитарності державно-політичного устрою, характерні для означеного регіону, є спільними і притаманні більшості країн Африканського континенту в цілому, що уможливлює розширення аналітичного матеріалу для відповідних узагальнень.Мета статті полягає в аналізі авторитарних політичних режимів країн Тропічної Африки та виокремленні суспільних умов і обставин, сприятливих для демократичного транзиту.В результаті опрацювання теми схарактеризовано різновиди конфліктогенності як основної дестабілізуючої причини демократичного транзиту в поставторитарних державах регіону, що привносить додаткові ризики у виборі адекватного шляху політичного розвитку й утримання культурної самобутності.Розкрито такі гальмівні чинники демократичного транзиту, як персоніфіковані та однопартійні режими, легітимізовані етнодиктатури, система пропаганди, спрямована на утвердження переконання непридатності демократії для Африканського континенту.До сприятливих умов демократизації, специфічних для регіону, віднесено: домінування персоніфікованих режимів, що тримаються на лідерах, усунення яких прискорює їх демонтаж; економічні кризи, що мотивують владу до отримання міжнародної допомоги, однією з умов її отримання є демократизація політичного режиму; роль «арабської весни» як прецедента політичних змін для континенту та ін.
The article analyzes modern authoritarian regimes that have established themselves in the region of Tropical Africa in the post-colonial period, when independent states, as a result of prolonged national liberation struggles, hoped to stabilize political life and raise socio-economic standards. The relevance of the topic of the study is motivated by the fact that the signs of authoritarian state-political system, characteristic of the region, investigated within the article, are common and inherent in most countries of the African continent as a whole, which allows the expansion of analytical material for relevant generalizations.The purpose of the article is to analyze the authoritarian political regimes of the countries of Tropical Africa and to identify social conditions and circumstances conducive to democratic transit.As a result of elaboration of the theme, the types of conflict characterization as the main destabilizing cause of democratic transit in the post-authoritarian states of the region are characterized, which brings additional risks in the choice of an adequate path of political development and maintenance of cultural identity.Discriminatory factors of democratic transit, such as personified and one-party regimes, legitimized ethno-dictatorships, and a propaganda system aimed at asserting that democracy is unfit for the African continent, are revealed.Favorable conditions for region-specific democratization include: the dominance of personalized regimes that hold on to leaders whose elimination accelerates their dismantling; economic crises that motivate the government to receive international assistance, one of the conditions for receiving it is the democratization of the political regime; the role of the "Arab Spring" as a precedent for political change for the continent and others. ; В статті поданий аналіз сучасних авторитарних режимів, які утвердилися в регіоні Тропічної Африки в постколоніальний період, коли незалежні держави в результаті тривалої національновизвольної боротьби мали сподівання на стабілізацію політичного життя й підвищення соціальноекономічних стандартів. Актуальність теми дослідження умотивована тим фактом, що досліджувані в межах статті ознаки авторитарності державно-політичного устрою, характерні для означеного регіону, є спільними і притаманні більшості країн Африканського континенту в цілому, що уможливлює розширення аналітичного матеріалу для відповідних узагальнень.Мета статті полягає в аналізі авторитарних політичних режимів країн Тропічної Африки та виокремленні суспільних умов і обставин, сприятливих для демократичного транзиту.В результаті опрацювання теми схарактеризовано різновиди конфліктогенності як основної дестабілізуючої причини демократичного транзиту в поставторитарних державах регіону, що привносить додаткові ризики у виборі адекватного шляху політичного розвитку й утримання культурної самобутності.Розкрито такі гальмівні чинники демократичного транзиту, як персоніфіковані та однопартійні режими, легітимізовані етнодиктатури, система пропаганди, спрямована на утвердження переконання непридатності демократії для Африканського континенту.До сприятливих умов демократизації, специфічних для регіону, віднесено: домінування персоніфікованих режимів, що тримаються на лідерах, усунення яких прискорює їх демонтаж; економічні кризи, що мотивують владу до отримання міжнародної допомоги, однією з умов її отримання є демократизація політичного режиму; роль «арабської весни» як прецедента політичних змін для континенту та ін.
The article analyzes the place of Mozambique in the military-political strategy of the USSR in southern Africa. It is noted that its influence on the African continent of the USSR was aimed primarily at the use of combinations of political and diplomatic efforts, economic assistance and arms supplies. The cooperation between the USSR and the African states from the outset was deeply ideological.The purpose of the proposed study is to show the place of Mozambique in the military-political strategy of the USSR in southern Africa, paying attention to the ideological motives of foreign-policy actions. The research is based on such principles of historical knowledge as science, historicism, objectivity, systematic analysis, etc.The volume and character of the military and economic assistance of the USSR to Mozambique have been analyzed, which has been shown in the strengthening the country's defense capability and effectively created the Mozambican Armed Forces. Soviet officers created the General Staff, formed and prepared the main types of armed forces and forces of troops. Such forms of cooperation as the exchange of military delegations at all levels, mutual consultations with political bodies and armies have become widespread. The armed forces of the country received Soviet technique, specialists in working with this technique. Deliveries were made on preferential terms. The staff was trained at the training centers of the USSR.However, it is noted that the result of this assistance was that the Government of Mozambique declared the choice of the socialist path of development, as reflected in the new name of the country (People's Republic of Mozambique), and soon the relevant transformations began: nationalization of the main segments of the economy, carrying out an agrarian reform. In addition, in exchange for assistance, FRELIMO provided the Soviet navy with access to the deep-water Gulf near Maputo, which is very convenient for the creation of a submarine base.The socialist bloc also received the right of privileged access to the natural resources of the republic. It is concluded that in the late 1980's Mozambique remained one of the most loyal allies of Moscow in Africa. By giving Mozambique assistance in building the armed forces, Soviet leaders sought at any cost to keep it in the sphere of his influence. Among the reasons, it should be noted, above all, geopolitical factors, namely, the possibility of influencing neighboring South Africa. Besides, the Soviet fleet was in need of bases on the West African coast. However, the situation has changed as a result of the changes in Moscow itself - liberalization, reconstruction, and then the collapse of the USSR forced it to abandon its interests and to stop subsidies of the Union regimes. ; В статті проаналізовано місце Мозамбіку у військово-політичній стратегії СРСР на півдні Африки, звертається увага на ідеологічні мотиви зовнішньополітичних акцій Радянського Союзу. Зазначається, що свій вплив на Африканському континенті СРСР намагався поширювати насамперед за допомогою комбінацій політико-дипломатичних зусиль, економічної допомоги та поставок зброї.Зроблено висновок, що наприкінці 1980-х рр. Мозамбік залишався одним з найбільш відданих союзників Москви в Африці. Надаючи Мозамбіку допомогу у будівництві збройних сил, радянські лідери прагнули будь-якою ціною утримати його в сфері свого впливу. Серед причин слід вказати, передусім, геополітичні фактори, а саме – можливість впливати на сусідню Південну Африку. Крім того, радянський флот мав потребу у базах на західноафриканському узбережжі.
The article analyzes the place of Mozambique in the military-political strategy of the USSR in southern Africa. It is noted that its influence on the African continent of the USSR was aimed primarily at the use of combinations of political and diplomatic efforts, economic assistance and arms supplies. The cooperation between the USSR and the African states from the outset was deeply ideological.The purpose of the proposed study is to show the place of Mozambique in the military-political strategy of the USSR in southern Africa, paying attention to the ideological motives of foreign-policy actions. The research is based on such principles of historical knowledge as science, historicism, objectivity, systematic analysis, etc.The volume and character of the military and economic assistance of the USSR to Mozambique have been analyzed, which has been shown in the strengthening the country's defense capability and effectively created the Mozambican Armed Forces. Soviet officers created the General Staff, formed and prepared the main types of armed forces and forces of troops. Such forms of cooperation as the exchange of military delegations at all levels, mutual consultations with political bodies and armies have become widespread. The armed forces of the country received Soviet technique, specialists in working with this technique. Deliveries were made on preferential terms. The staff was trained at the training centers of the USSR.However, it is noted that the result of this assistance was that the Government of Mozambique declared the choice of the socialist path of development, as reflected in the new name of the country (People's Republic of Mozambique), and soon the relevant transformations began: nationalization of the main segments of the economy, carrying out an agrarian reform. In addition, in exchange for assistance, FRELIMO provided the Soviet navy with access to the deep-water Gulf near Maputo, which is very convenient for the creation of a submarine base.The socialist bloc also received the right of privileged access to the natural resources of the republic. It is concluded that in the late 1980's Mozambique remained one of the most loyal allies of Moscow in Africa. By giving Mozambique assistance in building the armed forces, Soviet leaders sought at any cost to keep it in the sphere of his influence. Among the reasons, it should be noted, above all, geopolitical factors, namely, the possibility of influencing neighboring South Africa. Besides, the Soviet fleet was in need of bases on the West African coast. However, the situation has changed as a result of the changes in Moscow itself - liberalization, reconstruction, and then the collapse of the USSR forced it to abandon its interests and to stop subsidies of the Union regimes. ; В статті проаналізовано місце Мозамбіку у військово-політичній стратегії СРСР на півдні Африки, звертається увага на ідеологічні мотиви зовнішньополітичних акцій Радянського Союзу. Зазначається, що свій вплив на Африканському континенті СРСР намагався поширювати насамперед за допомогою комбінацій політико-дипломатичних зусиль, економічної допомоги та поставок зброї.Зроблено висновок, що наприкінці 1980-х рр. Мозамбік залишався одним з найбільш відданих союзників Москви в Африці. Надаючи Мозамбіку допомогу у будівництві збройних сил, радянські лідери прагнули будь-якою ціною утримати його в сфері свого впливу. Серед причин слід вказати, передусім, геополітичні фактори, а саме – можливість впливати на сусідню Південну Африку. Крім того, радянський флот мав потребу у базах на західноафриканському узбережжі.
