african subregional mechanisms for information privacy providing are summarized (within the Economic Community of West African States, the Southern African Development Community, the East African Community, the Economic Community of Central African States, and the Economic and Monetary Community in Central Africa). It has been substantiated that the development of national personal data protection legislation in parallel with model laws at the subregional level is an effective way to promote information privacy. ; обобщены африканские субрегиональные механизмы обеспечения информационного прайвеси (в пределах Экономического сообщества западноафриканских государств, Сообщества по вопросам развития стран Юга Африки, Восточноафриканского сообщества, Экономического сообщества центральноафриканских государств и Экономического и монетарного сообщества в Центральной Африке). Обосновано, что разработка национального законодательства о защите персональных данных параллельно с модельными законами на субрегиональном уровне является эффективным способом продвижения информационного прайвеси. ; узагальнено африканські субрегіональні механізми забезпечення інформаційного прайвесі (у межах Економічного співтовариства західноафриканських держав, Співтовариства з питань розвитку країн Півдня Африки, Східноафриканського співтовариства, Економічного співтовариства центральноафриканських держав та Економічного і монетарного співтовариства в Центральній Африці). Обґрунтовано, що розробка національного законодавства про захист персональних даних паралельно з модельними законами на субрегіональному рівні є ефективним способом просування інформаційного прайвесі.
The article attempts to analyze the economic vector of China's policy in Africa in the context of Beijing's foreign policy strategy primarily through the prism of investment activity. China is interested in co-operating with African states through existing large mineral resources on the continent, as well as implementing a policy of diversification of energy supply routes. The authors singled out the challenges and prospects for economic cooperation between China and African countries. Challenges faced by official Beijing in developing cooperation with African countries, in particular in the investment sphere have a historical past, as well as the existing imbalance in the internal political development of the states of the region. However, the active involvement of Chinese investors in the economic sphere of the states of the continent is confirmed. In order to improve the implementation of China's foreign policy interests in Africa, official Beijing should carefully approach to each project, take into account the civilizational factor in the region and apply the mechanisms of «soft power». ; В статье предпринята попытка анализа экономического вектора политики Китая в Африке в контексте внешнеполитической стратегии Пекина прежде всего сквозь призму инвестиционной деятельности. Авторами выделены вызовы и перспективы экономического сотрудничества Китая и африканских государств. Вызовы, с которыми сталкивается официальный Пекин в развитии сотрудничества с африканскими государствами, в частности, в инвестиционной сфере, имеют в себе историческое прошлое, а также существующий дисбаланс во внутриполитическом развитии государств региона. Однако, подтверждается активное привлечение китайских инвесторов к экономической сфере государств континента. С целью улучшения реализации китайских внешнеполитических интересов в Африке, официальному Пекину стоит взвешенно подходить к каждому проекту, учитывать цивилизационный фактор в регионе и применять механизмы «мягкой силы». ; У статті здійснено спробу аналізу економічного вектору політики Китаю в Африці в контексті зовнішньополітичної стратегії Пекіна насамперед крізь призму інвестиційної діяльності. Авторами виокремлено виклики та перспективи економічного співробітництва Китаю та африканських держав. Виклики з якими зіштовхується офіційний Пекін у розбудові співробітництва з африканськими державами, зокрема, у інвестиційній сфері, мають у собі історичне минуле, а також існуючий дисбаланс у внутрішньополітичному розвитку держав регіону. Проте, підтверджується активне залучення китайських інвесторів до економічної сфери держав континенту. З метою покращення реалізації китайських зовнішньополітичних інтересів у Африці, офіційному Пекіну варто виважено підходити до кожного проекту, зважати на цивілізаційний чинник у регіоні та застосовувати механізми «м'якої сили».
The article attempts to analyze the economic vector of China's policy in Africa in the context of Beijing's foreign policy strategy primarily through the prism of investment activity. China is interested in co-operating with African states through existing large mineral resources on the continent, as well as implementing a policy of diversification of energy supply routes. The authors singled out the challenges and prospects for economic cooperation between China and African countries. Challenges faced by official Beijing in developing cooperation with African countries, in particular in the investment sphere have a historical past, as well as the existing imbalance in the internal political development of the states of the region. However, the active involvement of Chinese investors in the economic sphere of the states of the continent is confirmed. In order to improve the implementation of China's foreign policy interests in Africa, official Beijing should carefully approach to each project, take into account the civilizational factor in the region and apply the mechanisms of «soft power». ; В статье предпринята попытка анализа экономического вектора политики Китая в Африке в контексте внешнеполитической стратегии Пекина прежде всего сквозь призму инвестиционной деятельности. Авторами выделены вызовы и перспективы экономического сотрудничества Китая и африканских государств. Вызовы, с которыми сталкивается официальный Пекин в развитии сотрудничества с африканскими государствами, в частности, в инвестиционной сфере, имеют в себе историческое прошлое, а также существующий дисбаланс во внутриполитическом развитии государств региона. Однако, подтверждается активное привлечение китайских инвесторов к экономической сфере государств континента. С целью улучшения реализации китайских внешнеполитических интересов в Африке, официальному Пекину стоит взвешенно подходить к каждому проекту, учитывать цивилизационный фактор в регионе и применять механизмы «мягкой силы». ; У статті здійснено спробу аналізу економічного вектору політики Китаю в Африці в контексті зовнішньополітичної стратегії Пекіна насамперед крізь призму інвестиційної діяльності. Авторами виокремлено виклики та перспективи економічного співробітництва Китаю та африканських держав. Виклики з якими зіштовхується офіційний Пекін у розбудові співробітництва з африканськими державами, зокрема, у інвестиційній сфері, мають у собі історичне минуле, а також існуючий дисбаланс у внутрішньополітичному розвитку держав регіону. Проте, підтверджується активне залучення китайських інвесторів до економічної сфери держав континенту. З метою покращення реалізації китайських зовнішньополітичних інтересів у Африці, офіційному Пекіну варто виважено підходити до кожного проекту, зважати на цивілізаційний чинник у регіоні та застосовувати механізми «м'якої сили».
The article highlights the warming of Israel's relations with African countries over the past decade in the technological dimension. Emphasis is placed on the importance of security and security export links, including the provision of technical assistance for development. Closer ties have in fact been achieved through the export of security and the involvement of security forces in elements of force so that it serves both sides. The focus is on the role played by security linkages. An overview of Israel's security ties in general and with Africa in particular is lacking in academic research and is only minimally mentioned in the media and in public debates, in contrast to the broad discussion of Israel's civilian ties with the developing world. This is a conscious decision by Jerusalem to minimize discussions on Israel's security ties in general and with Africa in particular.There are a number of research works on Israeli-African relations, including of R.Bergman, D.Walsh, K.Zielinska, F.Abugbilla, M.Bishku, H.Butime, Y.Gidron, Y.Melman, I.Mack. The article clarifies the features of Israeli foreign policy technologies in the African direction and identifies the specifics of their implementation.The technological approach underlying the study has structured knowledge of Israel's foreign policy in the African direction and identified effective practices that can be seen as technology. Also the article focuses on Israeli technologies of soft and hard power with African countries. Israel has interests in Africa and promotes them through the economic interests in expanding its military industry and increasing security exports; strategic interests related to the Red Sea coast and the need to ensure the safety of its sea routes; military interests, such as attempts to keep Iran away from the continent and block Islamic terror; political interests related to the attempt to enlist the support of African states in UN agencies. ; У статті висвітлюється потепління відносин Ізраїлю з африканськими країнами за останнє десятиліття в технологічному вимірі. Акцентується увага на важливості зв'язків у сфері безпеки та експорту безпеки, включаючи надання технічної допомоги для потреб розвитку. Більш тісні зв'язки фактично були досягнуті за рахунок експорту безпеки і залучення органів безпеки в елементи жорсткої сили таким чином, щоб це служило обом сторонам. Основна увага приділяється ролі, яку відіграють зв'язки в сфері безпеки. Огляд зв'язків Ізраїлю в області безпеки в цілому і з Африкою зокрема відсутній в академічних дослідженнях і лише мінімально згадується в засобах масової інформації та в публічних дискусіях, на відміну від широкого обговорення цивільних зв'язків Ізраїлю з світом, що розвиваються. Це свідоме рішення Єрусалима максимально обмежити обговорення зв'язків Ізраїлю в області безпеки в цілому і з Африкою зокрема. ; У статті висвітлюється потепління відносин Ізраїлю з африканськими країнами за останнє десятиліття в технологічному вимірі. Акцентується увага на важливості зв'язків у сфері безпеки та експорту безпеки, включаючи надання технічної допомоги для потреб розвитку. Більш тісні зв'язки фактично були досягнуті за рахунок експорту безпеки і залучення органів безпеки в елементи жорсткої сили таким чином, щоб це служило обом сторонам. Основна увага приділяється ролі, яку відіграють зв'язки в сфері безпеки. Огляд зв'язків Ізраїлю в області безпеки в цілому і з Африкою зокрема відсутній в академічних дослідженнях і лише мінімально згадується в засобах масової інформації та в публічних дискусіях, на відміну від широкого обговорення цивільних зв'язків Ізраїлю з світом, що розвиваються. Це свідоме рішення Єрусалима максимально обмежити обговорення зв'язків Ізраїлю в області безпеки в цілому і з Африкою зокрема.
The African journalistic thought as a self-sufficient phenomenon has been formed in the 1930s in Paris. Students of African descent, in particular Aimé Césaire and Leopold Senghor, have raised the issue of African awakening and self-affirmation in the world. The journalistic texts published in the 1930s in L'Etudiant Noir, Revue du Monde Noir, Légitime Défense became the basis for a larger-scale anti-colonial discourse in the first post-war decades. The struggle for the independence of the African peoples and the success of this struggle (about fifty independent African states that arose in the 1950s-80s) gave birth to political journalism with a high degree of independence pathos, literature with a significant publicistic component (which includes the cult of a hero, a fighter for freedom), humanitarian science that rehabilitates the African culture in the eyes of the world. The period of general African upsurge and optimism has passed, as soon as the leading publicists of the continent saw that the problems of the colonial era did not find a solution, and some, on the contrary, became aggravated: colonialism did not go away, just became latent, the passionate leaders of the independence struggle have been replaced by the new African elites, usually not far-sighted, corrupt, deprived of sense of responsibility towards society and respect for the law. Among the possible solutions to the eternal problems of their continent, African publicists identify the mutually beneficial cooperation with China and the self-reliance (which includes the development of civil society, public institutions capable of controlling and influencing the governments). The popularity of the first position is evidence of the PRC's success in its ability to use 'soft power', to be an attractive alternative to the West, in particular in such rich of human and natural resources continent as Africa. The presence of the second position in the African media is evidence of the maturity of African societies, their ability to to take responsibility for their failures before acusing colonizers of past or present.Key words: Sub-Saharan Africa, African Journalism, African Literature, négritude, independence struggle. ; У статті відтворено основні етапи становлення африканської публіцистичної думки – від перших ідеологів негритюду до ключових ідейно-тематичних трендів сучасності. Серед можливих варіантів вирішення одвічних проблем свого континенту африканські публіцисти виділяють взаємовигідну співпрацю з Китаєм та опору на власні сили (яка включає розвиток громадянського суспільства, громадських інститутів, здатних контролювати владу та впливати на неї). Популярність першої позиції – свідчення успіхів КНР у вмінні застосовувати soft power, бути привабливою альтернативою Заходу, зокрема – на такому багатому на людські та природні ресурси континенті, як Африка. Наявність другої позиції в африканських медіа – свідчення дорослішання африканських суспільств, уміння не шукати винних серед минулих чи сучасних колонізаторів, а брати перш за все на себе відповідальність за невдачі і провали.Ключові слова: субсахаріальна Африка, африканська публіцистика, африканська література, негритюд, боротьба за незалежність.
Розглянуто африканську політику Великобританії за часів уряду Д. Кемерона. Визначено партнерів Великобританії в Африці, окреслено головні напрями співпраці з країнами Північної та Субсахарської Африки. ; Рассмотрено африканскую политику Великобритании в период правительства Д. Кэмерона.Определены партнеры Великобритании в Африке, обозначены главные направления сотрудничества со странами Северной и Субсахарской Африки. ; The authors set the goals of the paper to clarify the place of North and Sub-Saharan Africa in the foreign policy of Great Britain during the Cameron's cabinet, to highlight its key aspects and to identify key partners of United Kingdom in Africa.It is shown that Great Britain does not forget about Africa's problems and makes efforts in solving the problems of poverty, piracy and terrorism. The United Kingdom pays great attention to the various aid and development programs on the continent, especially acting within the G8, the European Union, the Commonwealth of the Nations and other organizations and forums.Special attention is paid to the fact that Africa is a vast field of opportunities for the UK in its striving to return to the policy of «global engagement» in world affairs. Through eager activity on the continent, Britain confirms its status as a world power with a wide range of interests far beyond its borders.The number of UK's partners among African countries is not limited to the member countries of the Commonwealth of Nations, but the closest cooperation between countries is presented within this formation. The main partners of Great Britain are South Africa, Nigeria and Egypt. The state has the most strained relations with Zimbabwe, DRC and Eritrea. In 2011 Cameron's cabinet created Arab Partnership and Regional Programme in the Middle East and North Africa 2012-2015. UK support will help extend business services, provide with microloans, create up to 39,000 new jobs, ensure the international financial institutions and the EU provide an effective package of support for countries in transition.It is concluded that Sub-Saharan Africa occupies a significant place in modern British foreign policy.The United Kingdom has repeatedly placed emphasis on the considerable potential of the continent and the pragmatic interests of current government.Taking into the consideration the rapid development among African countries and priorities of the British government, it is expected a positive trend in relations between the UK and Africa.
The paper deals with the problems of refugees, internally displaced persons, and illegal migrants in the African continent. At the beginning of the article, information is provided on the state of poverty and poverty of the majority of the present African continent. The authors of the publication consider the main cause of these negative phenomena to be numerous wars and conflicts, ethnic and tribal conflicts, the dictatorial regimes of terror in many countries of the continent. The negative factor, among other things, is the prolonged civil wars in continental countries. So, the civil war in Angola lasted 21 years, in Mozambique 17 years, in the Democratic Republic of the Congo (formerly Zaire), 14 years, etc. Ethnic conflicts on the African continent are also characterized by their long-term sustainability. For example, the ethnic conflict in Sudan between the Arab-Muslim North and the Negro-Christian South, which took the form of a civil war, lasted for 22 years. These conflicts have the consequence not only of the huge number of victims, the majority of whom are peaceful residents, but also generate more refugees and internally displaced persons. It is worth saying that the number of internally displaced people in the designated states of the warehouse: Mozambique-2 million ., Sudan-4.5 million, in the Democratic Republic of the Congo-2.665 million people, etc. These reasons form huge flows of refugees, which are sent to more or less stable countries. In Africa, it is Tanzania, South Africa and Kenya. Detention of refugees is a huge burden on the economy of these countries and causes a sharp internal political tension, and therefore the governments of these countries are trying to deport refugees home. The European route is quite popular for refugees from the African continent, which is described in detail in the proposed publication. ; В статті вивчаються питання динаміки чисельності біженців, внутрішньо-переміщених осіб та нелегальних мігрантів на Африканському континенті. Розглядаються причини міграцій та напрямки міграційних потоків.
The paper deals with the problems of refugees, internally displaced persons, and illegal migrants in the African continent. At the beginning of the article, information is provided on the state of poverty and poverty of the majority of the present African continent. The authors of the publication consider the main cause of these negative phenomena to be numerous wars and conflicts, ethnic and tribal conflicts, the dictatorial regimes of terror in many countries of the continent. The negative factor, among other things, is the prolonged civil wars in continental countries. So, the civil war in Angola lasted 21 years, in Mozambique 17 years, in the Democratic Republic of the Congo (formerly Zaire), 14 years, etc. Ethnic conflicts on the African continent are also characterized by their long-term sustainability. For example, the ethnic conflict in Sudan between the Arab-Muslim North and the Negro-Christian South, which took the form of a civil war, lasted for 22 years. These conflicts have the consequence not only of the huge number of victims, the majority of whom are peaceful residents, but also generate more refugees and internally displaced persons. It is worth saying that the number of internally displaced people in the designated states of the warehouse: Mozambique-2 million ., Sudan-4.5 million, in the Democratic Republic of the Congo-2.665 million people, etc. These reasons form huge flows of refugees, which are sent to more or less stable countries. In Africa, it is Tanzania, South Africa and Kenya. Detention of refugees is a huge burden on the economy of these countries and causes a sharp internal political tension, and therefore the governments of these countries are trying to deport refugees home. The European route is quite popular for refugees from the African continent, which is described in detail in the proposed publication. ; В статті вивчаються питання динаміки чисельності біженців, внутрішньо-переміщених осіб та нелегальних мігрантів на Африканському континенті. Розглядаються причини міграцій та напрямки міграційних потоків.
The article examines the publications of the Odesa press of the second half of the 19th century on coverage of issues of granting rights and freedoms to African Americans after the abolition of slavery in the United States. The regional press formed the public opinion of the South of Ukraine. The main problems that were raised on the pages of the periodicals were identified. The main areas of reflection of life abroad were assessments of internal, economic and foreign policy development of countries. The main problems that were raised in the materials about the United States on the pages of the then editions of Odesa are identified. It is shown that the study of publications on the origins of racism and discrimination in a civilized society is one of the most important tasks today. The publications of the South of Ukraine themselves are an important historical source according to the existing ideas of the region's population about the development of the United States. The Odesa newspapers published various news about everyday life of the population abroad. The article indicates that it was difficult for journalists of that time to objectively present information through the political situation. Despite the conditions in which the journalists had to work, they objectively wrote about the struggle of African Americans for rights and freedoms. The use of politically incorrect words and expressions was revealed, but for that time it was the norm. The article explores the materials of the Odesa press of the second half of the 19th century as the main source of foreign news in the South of Ukraine. In the period under review, the importance of periodicals in the social, political and cultural life of Ukraine was extremely important. Any event immediately became known and appeared in the press. ; В статье исследованы публикации одесской прессы второй половины XIX в. Об освещении вопросов предоставления прав и свобод афроамериканцам после отмены рабства в США. Выявлены основные проблемы, которые поднимались в материалах о США на страницах тогдашних изданий Одессы. Показано, что исследование публикаций об истоках расизма и дискриминации в цивилизованном обществе является одним из важных задач на сегодня. Сами издания Юга Украины являются важным историческим источником по имеющимся представлениям у населения региона о развитии США. В статье указано, что журналисты того времени, несмотря на условия, в которых им приходилось выпускать новости, пытались придерживаться объективной подачи информации по борьбе афроамериканцев за права и свободы. Выявлено употребление неполиткорректных сегодня слов и выражений, однако для того времени это было нормой. ; У статті досліджено матеріали одеської преси другої половини ХІХ ст. щодо висвітлення питань надання прав та свобод афроамериканцям після відміни рабства у США. Виявлено основні проблеми, які підіймалися в публікаціях про США на шпальтах тогочасних видань Одеси. Показано, що дослідження витоків расизму та дискримінації в цивілізованому суспільстві є одним із важливих завдань сьогодні. Саме видання Півдня України є важливим історичним джерелом щодо наявних уявлень у населення регіону стосовно розвитку США. У статті зазначено, що журналісти того часу, незважаючи на умови, у яких їм доводилося випускати новини, намагалися дотримуватись об'єктивної подачі інформації про боротьбу афроамериканців за права та свободи. Виявлено вживання неполіткоректних наразі слів та висловів, проте для того часу це було нормою.
The article examines the publications of the Odesa press of the second half of the 19th century on coverage of issues of granting rights and freedoms to African Americans after the abolition of slavery in the United States. The regional press formed the public opinion of the South of Ukraine. The main problems that were raised on the pages of the periodicals were identified. The main areas of reflection of life abroad were assessments of internal, economic and foreign policy development of countries. The main problems that were raised in the materials about the United States on the pages of the then editions of Odesa are identified. It is shown that the study of publications on the origins of racism and discrimination in a civilized society is one of the most important tasks today. The publications of the South of Ukraine themselves are an important historical source according to the existing ideas of the region's population about the development of the United States. The Odesa newspapers published various news about everyday life of the population abroad. The article indicates that it was difficult for journalists of that time to objectively present information through the political situation. Despite the conditions in which the journalists had to work, they objectively wrote about the struggle of African Americans for rights and freedoms. The use of politically incorrect words and expressions was revealed, but for that time it was the norm. The article explores the materials of the Odesa press of the second half of the 19th century as the main source of foreign news in the South of Ukraine. In the period under review, the importance of periodicals in the social, political and cultural life of Ukraine was extremely important. Any event immediately became known and appeared in the press. ; В статье исследованы публикации одесской прессы второй половины XIX в. Об освещении вопросов предоставления прав и свобод афроамериканцам после отмены рабства в США. Выявлены основные проблемы, которые поднимались в материалах о США на страницах тогдашних изданий Одессы. Показано, что исследование публикаций об истоках расизма и дискриминации в цивилизованном обществе является одним из важных задач на сегодня. Сами издания Юга Украины являются важным историческим источником по имеющимся представлениям у населения региона о развитии США. В статье указано, что журналисты того времени, несмотря на условия, в которых им приходилось выпускать новости, пытались придерживаться объективной подачи информации по борьбе афроамериканцев за права и свободы. Выявлено употребление неполиткорректных сегодня слов и выражений, однако для того времени это было нормой. ; У статті досліджено матеріали одеської преси другої половини ХІХ ст. щодо висвітлення питань надання прав та свобод афроамериканцям після відміни рабства у США. Виявлено основні проблеми, які підіймалися в публікаціях про США на шпальтах тогочасних видань Одеси. Показано, що дослідження витоків расизму та дискримінації в цивілізованому суспільстві є одним із важливих завдань сьогодні. Саме видання Півдня України є важливим історичним джерелом щодо наявних уявлень у населення регіону стосовно розвитку США. У статті зазначено, що журналісти того часу, незважаючи на умови, у яких їм доводилося випускати новини, намагалися дотримуватись об'єктивної подачі інформації про боротьбу афроамериканців за права та свободи. Виявлено вживання неполіткоректних наразі слів та висловів, проте для того часу це було нормою.
The study of the problem of democratization on the African continent in the current political situation is updated due to the increasing role of Africa in the international arena and the careful attention of researchers to the real results of democratic transit in individual countries in the post-colonial period. The author's motivation to develop a specific topic is due to the revealed differences in the definition of models and concepts of democratic transition, including in the interpretation of its stages, varieties, role of the state, etc., and ambiguous expert assessments of the scientists of the potential of the "third wave" of democratization in African countries.The purpose of the study is to analyze the specifics of the course of regional processes of democratization in the African continent and their consequences in terms of transitology and the theory of "democratic waves".As a result of elaboration of the topic, the genesis of the basic concepts of the study – transitology and the theory of "democratic waves" is revealed.On the basis of the analysis of scientific sources, it was revealed that the theoretical constructs as scientific assumptions of scientists with the practical results of democratic transit of the countries of different regions and parts of the world were not matched. On the basis of the worldview (cultural, ethno-national, religious, mental) and socio-economic aspects of the development of the peoples of the continent, the content of the category "democratic transition" has been clarified regarding the peculiarities of the political transformations in individual countries of Tropical and South Africa: Nigeria, Niger, Guinea, Mali an so on.The stages of democratization are analyzed on the example of South Africa as a model of democracy on the continent and the establishment of a unitary republic model with elements of federalism on the basis of political consensus between the African National Congress, Zulu, and Boer national parties.The empirical part of the study projected theoretical models of democratic transit into the sociopolitical processes of the countries of Tropical and South Africa and formulated appropriate generalizations of the deterministic democracy with traditionally established regional developmental features. The impact on social transformations of external and internal factors, political parties, nationalcivic movements and individual leaders was evaluated. The specifics of regional processes aimed at eliminating autocracy and establishing new political regimes in Africa have been clarified.The reasons for slowing down democratic change on the continent and possible ways of overcoming them are identified. Conclusions have been formulated on the gradual and unpredictable democratic transit of establishing a new political order. ; Стаття присвячена проблемі демократизації на Африканському континенті, що стає все більш актуальною на тлі сучасної політичної ситуації через посилення ролі Африки на міжнародній арені й особливої уваги дослідників до реальних результатів демократичного транзиту окремих країн в постколоніальний період.Мотивація автора до розробки означеної теми зумовлена виявленими розбіжностями у визначенні моделей та концепцій демократичного переходу, в тому числі в тлумаченні його етапів, різновидів, ролі держави тощо та неоднозначними експертними оцінками вчених потенціалу «третьої хвилі» демократизації в країнах Африки.Мета статті полягає в аналізі специфіки перебігу регіональних процесів демократизації на Африканському континенті та їх наслідків з точки зору транзитології і теорії «демократичних хвиль».В результаті опрацювання теми розкрито ґенезу базових понять дослідження – транзитології та теорії «демократичних хвиль».На основі аналізу наукових джерел виявлено неспівпадіння теоретичних конструкцій як наукових припущень вчених з практичними реальними результатами демократичного транзиту країн різних регіонів і частин світу. На основі врахування світоглядних (культурних, етно-національних, релігійних, ментальних) та соціально-економічних аспектів суспільного розвитку континенту уточнено зміст категорії «демократичний транзит» відносно особливостей перебігу політичних трансформацій в окремих країнах Тропічної й Південної Африки: Нігерії, Нігеру, Гвінеї, Малі та ін.Проаналізовано етапи демократизації на прикладі Південно-Африканської Республіки як зразка демократії на континенті та прийняття моделі унітарної республіки з елементами федералізму на основі консенсусу трьох політичних сил: Африканського національного конгресу, зулуської та бурської національних партій.В емпіричній частині дослідження здійснено проекцію теоретичних моделей демократичного транзиту на соціально-політичні процеси країн Тропічної й Південної Африки та сформульовано відповідні узагальнення щодо детермінованості демократії традиційно усталеними регіональними особливостями розвитку. Оцінено вплив на суспільні трансформації зовнішніх і внутрішніх чинників, політичних партій, національно-громадянських рухів та окремих лідерів. З'ясовано специфіку регіональних процесів, спрямованих на усунення тоталітаризму і встановлення нових політичних режимів у країнах Африки. Визначено причини гальмування демократичних перетворень на континенті та можливі шляхи їх подолання.Сформульовано загальні висновки щодо поетапності й непрогнозованості демократичного транзиту щодо встановлення нового політичного устрою.
The study of the problem of democratization on the African continent in the current political situation is updated due to the increasing role of Africa in the international arena and the careful attention of researchers to the real results of democratic transit in individual countries in the post-colonial period. The author's motivation to develop a specific topic is due to the revealed differences in the definition of models and concepts of democratic transition, including in the interpretation of its stages, varieties, role of the state, etc., and ambiguous expert assessments of the scientists of the potential of the "third wave" of democratization in African countries.The purpose of the study is to analyze the specifics of the course of regional processes of democratization in the African continent and their consequences in terms of transitology and the theory of "democratic waves".As a result of elaboration of the topic, the genesis of the basic concepts of the study – transitology and the theory of "democratic waves" is revealed.On the basis of the analysis of scientific sources, it was revealed that the theoretical constructs as scientific assumptions of scientists with the practical results of democratic transit of the countries of different regions and parts of the world were not matched. On the basis of the worldview (cultural, ethno-national, religious, mental) and socio-economic aspects of the development of the peoples of the continent, the content of the category "democratic transition" has been clarified regarding the peculiarities of the political transformations in individual countries of Tropical and South Africa: Nigeria, Niger, Guinea, Mali an so on.The stages of democratization are analyzed on the example of South Africa as a model of democracy on the continent and the establishment of a unitary republic model with elements of federalism on the basis of political consensus between the African National Congress, Zulu, and Boer national parties.The empirical part of the study projected theoretical models of democratic transit into the sociopolitical processes of the countries of Tropical and South Africa and formulated appropriate generalizations of the deterministic democracy with traditionally established regional developmental features. The impact on social transformations of external and internal factors, political parties, nationalcivic movements and individual leaders was evaluated. The specifics of regional processes aimed at eliminating autocracy and establishing new political regimes in Africa have been clarified.The reasons for slowing down democratic change on the continent and possible ways of overcoming them are identified. Conclusions have been formulated on the gradual and unpredictable democratic transit of establishing a new political order. ; Стаття присвячена проблемі демократизації на Африканському континенті, що стає все більш актуальною на тлі сучасної політичної ситуації через посилення ролі Африки на міжнародній арені й особливої уваги дослідників до реальних результатів демократичного транзиту окремих країн в постколоніальний період.Мотивація автора до розробки означеної теми зумовлена виявленими розбіжностями у визначенні моделей та концепцій демократичного переходу, в тому числі в тлумаченні його етапів, різновидів, ролі держави тощо та неоднозначними експертними оцінками вчених потенціалу «третьої хвилі» демократизації в країнах Африки.Мета статті полягає в аналізі специфіки перебігу регіональних процесів демократизації на Африканському континенті та їх наслідків з точки зору транзитології і теорії «демократичних хвиль».В результаті опрацювання теми розкрито ґенезу базових понять дослідження – транзитології та теорії «демократичних хвиль».На основі аналізу наукових джерел виявлено неспівпадіння теоретичних конструкцій як наукових припущень вчених з практичними реальними результатами демократичного транзиту країн різних регіонів і частин світу. На основі врахування світоглядних (культурних, етно-національних, релігійних, ментальних) та соціально-економічних аспектів суспільного розвитку континенту уточнено зміст категорії «демократичний транзит» відносно особливостей перебігу політичних трансформацій в окремих країнах Тропічної й Південної Африки: Нігерії, Нігеру, Гвінеї, Малі та ін.Проаналізовано етапи демократизації на прикладі Південно-Африканської Республіки як зразка демократії на континенті та прийняття моделі унітарної республіки з елементами федералізму на основі консенсусу трьох політичних сил: Африканського національного конгресу, зулуської та бурської національних партій.В емпіричній частині дослідження здійснено проекцію теоретичних моделей демократичного транзиту на соціально-політичні процеси країн Тропічної й Південної Африки та сформульовано відповідні узагальнення щодо детермінованості демократії традиційно усталеними регіональними особливостями розвитку. Оцінено вплив на суспільні трансформації зовнішніх і внутрішніх чинників, політичних партій, національно-громадянських рухів та окремих лідерів. З'ясовано специфіку регіональних процесів, спрямованих на усунення тоталітаризму і встановлення нових політичних режимів у країнах Африки. Визначено причини гальмування демократичних перетворень на континенті та можливі шляхи їх подолання.Сформульовано загальні висновки щодо поетапності й непрогнозованості демократичного транзиту щодо встановлення нового політичного устрою.
The author analyzes the conceptual approach to the study of separatism, which involves a territorial-political movement, the purpose of which is to separate part of its territory from the country and create an independent state. Separatism breaks the unity, sovereignty and territorial integrity of the state, the principle of inviolability of borders. The concept essence of the phenomenon under study has been clarified. The essence of the concepts of «separatism» and «politics of separatism» is defined, the specifics of separatism in the context of other ethno-unification and ethno-separation movements are revealed. Functional models of separatism policy are distinguished, taking into account the nature of the strategic goals of the subjects of separatism and the type of prevailing international relations during a certain historical period. The essence of the dual nature of separatism, its specificity at two levels – domestic and international - is revealed. Attention is drawn to regional varieties of separatism: Western European (there are 8 manifestations of separatism); Eastern European (13 manifestations of separatism); Islamic (6 manifestations of separatism); Asian (14 manifestations of separatism); African (6 manifestations of separatism); American (4 manifestations of separatism). It is proven that separatism has deep historical roots, which are connected with the existence of contradictions between the historical traditions of the interaction of states on the principles of state sovereignty and the inviolability of borders on the one hand, and the principle of the right of nations to self-determination, established in the practice of international relations and providing for the possibility of formation of independent states. Centers of separatism in the world imprint the political and geographical position of the territory. Making specific recommendations for reducing the risks of separatism can lead to an understanding of the mechanisms behind this impact. ; У статті проаналізовано концептуальний підхід до дослідження сепаратизму, що передбачає територіально-політичний рух, мета котрого – відокремлення від країни частини її території та створення незалежної держави. Сепаратизм призводить до порушення єдності, суверенітету й територіальної цілісності держави, принципу непорушності кордонів. Уточнено сутність поняття досліджуваного феномену. Визначено терміни «сепаратизм» і «політика сепаратизму», виявлено специфіку сепаратизму в контексті інших етнооб'єднавчих і етнороз'єднавчих рухів. Виокремлено функціональні моделі політики сепаратизму, що проводяться з урахуванням характеру стратегічних цілей суб'єктів сепаратизму й типу панівних у певний історичний період міжнародних відносин. Розкрито суть подвійної природи сепаратизму, його специфіку на двох рівнях – внутрішньополітичному та міжнароднополітичному. Звертається увага на регіональні різновиди сепаратизму: західноєвропейський (нараховує вісім проявів сепаратизму); східноєвропейський (13 проявів сепаратизму); ісламський (шість проявів сепаратизму); азіатський (14 проявів сепаратизму); африканський (шість проявів сепаратизму); американський (чотири прояви сепаратизму). Доведено, що сепаратизм має глибокі історичні корені, котрі пов'язані з існуванням суперечності між історичними традиціями взаємодії держав на принципах державного суверенітету й непорушності кордонів, з одного боку, та принципах права націй на самовизначення, що утвердилися в практиці міжнародних відносин і передбачають можливість формування незалежних держав, осередків сепаратизму у світі, накладають відбиток на політико-географічне положення території. До вироблення конкретних рекомендацій стосовно зниження ризиків сепаратизму може призвести розуміння механізмів цього впливу.
This article considers that the poultry meat production is the livestock industry which has the world's highest rates of production volume growth over the past ten years compared with other sectors of animal husbandry. Assuming current trends to be continued in 2020 it will be produced about 93.4 million tons of broiler meat in the world but it still will remain in the second place comparatively to the production volume of the pork meat. It is determined the world's largest producers of broiler meat which are USA, Brazil, China, European Union countries, India. Together they produce more than two-thirds of world production of this type of product. In this ranking Ukraine occupies the 19th place of production volume that is more than 1.05 million tons according to data of 2016. It is shown that the main broiler meat exporters are Brazil, the United States, European Union countries, Thailand and China. By 2016 they exported 9843 thousand tons of meat products. The largest exporter is Brazil which exports about 30% of the whole production. The US exports 16–19%. The feature of the US poultry market is high popularity of the turkey meat besides to the chicken meat. Also the US mostly consumes the white chicken meat and exports the dark chicken meat. It is also determined that the largest importers of the broiler meat in the world market is Japan, Mexico, Saudi Arabia. Ukraine occupies the 7th place of export volume of the broiler meat in the world. Ukrainian producers increased export of the poultry meat by almost 80 thousand tons in 2016. The main supply vector was directed to the Asia-African market. Ukrainian imported volume of the poultry meat is also increased slightly more than on the 20th thousand tons. Ukraine mainly imports cheap low-quality production. ; В статье показано, что производство мяса птицы является животноводческой отраслью, которая в мире демонстрирует высокие темпы роста объемов производства за прошедшие десять лет по сравнению с другими отраслями животноводства. Определены крупнейшие мировые производители бройлерного мяса, которыми являются США, Бразилия, Китай, страны Европейского Союза, Индия. Они вместе производят более двух третей всего мирового производства этого вида продукции. Украина занимает 19 позицию с объемами производства в 2016 более 1,05 млн т. Показано, что основными экспортерами бройлерного мяса являются Бразилия, США, страны Евросоюза, Таиланд и Китай. Определено, что крупнейшими импортерами бройлерного мяса на мировом рынке является Япония, Мексика, Саудовская Аравия. Украина занимает седьмую позицию в мире по объемам экспорта бройлерного мяса. Украинские производители в 2016 увеличили экспортные поставки мяса птицы почти на 80 тыс. т. Основной вектор поставок был направлен на азиатско-африканский рынок. Объемы импорта куриного мяса в Украине также выросли не более, чем на 20 тыс. т. В Украину ввозится в основном дешевая низкокачественная продукция. ; В статті показано, що виробництво м'яса птиці є тваринницькою галуззю, яка в світі демонструє найвищі темпи зростання обсягів виробництва за минулі десять років у порівнянні з іншими галузями тваринництва. Визначено найбільших світових виробників бройлерного м'яса, якими є США, Бразилія, Китай, країни Європейського Союзу, Індія, які разом виготовляють понад дві третини всього світового виробництва цього виду продукції. Україна займає 19 позицію з обсягами виробництва у 2016 р. понад 1,05 млн т. Показано, що основними експортерами бройлерного м'яса є Бразилія, США, країни Євросоюзу, Таїланд і Китай. Визначено, що найбільшими імпортерами бройлерного м'яса на світовому ринку є Японія, Мексика, Саудівська Аравія. Україна займає сьому позицію в світі за обсягами експорту бройлерного м'яса. Українські виробники у 2016 р. збільшили експортні поставки м'яса птиці майже на 80 тис. т. Основний вектор поставок був спрямований на азійсько-африканський ринок. Обсяги імпорту курячого м'яса в Україну також зросли трохи більше, як на 20 тис. т. В Україну ввозиться здебільшого дешева низькоякісна продукція.
The article analyzes the place of Mozambique in the military-political strategy of the USSR in southern Africa. It is noted that its influence on the African continent of the USSR was aimed primarily at the use of combinations of political and diplomatic efforts, economic assistance and arms supplies. The cooperation between the USSR and the African states from the outset was deeply ideological.The purpose of the proposed study is to show the place of Mozambique in the military-political strategy of the USSR in southern Africa, paying attention to the ideological motives of foreign-policy actions. The research is based on such principles of historical knowledge as science, historicism, objectivity, systematic analysis, etc.The volume and character of the military and economic assistance of the USSR to Mozambique have been analyzed, which has been shown in the strengthening the country's defense capability and effectively created the Mozambican Armed Forces. Soviet officers created the General Staff, formed and prepared the main types of armed forces and forces of troops. Such forms of cooperation as the exchange of military delegations at all levels, mutual consultations with political bodies and armies have become widespread. The armed forces of the country received Soviet technique, specialists in working with this technique. Deliveries were made on preferential terms. The staff was trained at the training centers of the USSR.However, it is noted that the result of this assistance was that the Government of Mozambique declared the choice of the socialist path of development, as reflected in the new name of the country (People's Republic of Mozambique), and soon the relevant transformations began: nationalization of the main segments of the economy, carrying out an agrarian reform. In addition, in exchange for assistance, FRELIMO provided the Soviet navy with access to the deep-water Gulf near Maputo, which is very convenient for the creation of a submarine base.The socialist bloc also received the right of privileged access to the natural resources of the republic. It is concluded that in the late 1980's Mozambique remained one of the most loyal allies of Moscow in Africa. By giving Mozambique assistance in building the armed forces, Soviet leaders sought at any cost to keep it in the sphere of his influence. Among the reasons, it should be noted, above all, geopolitical factors, namely, the possibility of influencing neighboring South Africa. Besides, the Soviet fleet was in need of bases on the West African coast. However, the situation has changed as a result of the changes in Moscow itself - liberalization, reconstruction, and then the collapse of the USSR forced it to abandon its interests and to stop subsidies of the Union regimes. ; В статті проаналізовано місце Мозамбіку у військово-політичній стратегії СРСР на півдні Африки, звертається увага на ідеологічні мотиви зовнішньополітичних акцій Радянського Союзу. Зазначається, що свій вплив на Африканському континенті СРСР намагався поширювати насамперед за допомогою комбінацій політико-дипломатичних зусиль, економічної допомоги та поставок зброї.Зроблено висновок, що наприкінці 1980-х рр. Мозамбік залишався одним з найбільш відданих союзників Москви в Африці. Надаючи Мозамбіку допомогу у будівництві збройних сил, радянські лідери прагнули будь-якою ціною утримати його в сфері свого впливу. Серед причин слід вказати, передусім, геополітичні фактори, а саме – можливість впливати на сусідню Південну Африку. Крім того, радянський флот мав потребу у базах на західноафриканському узбережжі.
