Suchergebnisse

The use of the image of Passion of Jesus Christ, his martyr's death, is not a special feature of the Ukrainian literature of the post-war period: over of course of history, it was a mainstream in different forms of art to various extents of interpretation: for instance, Dante and Milton, Van Gogh and Paul Gauguin, Adam Mickiewicz and Lesia Ukrainka, Vasyl Barka and, last but not least, Ivan Bahrianyi. Among such talented stars, Ivan Bahrianyi manifested as the light of Christian humanism, the watchman of Christian humanistic values in the world of totalitarian regimes, which turned the notion of human being, a man with a living soul, with the spark of the image of God, into nullity; in the era of metaphysical and existential fractures, in the era of degeneration of all human values, alienation and "death" of the content of existence. It is a goodreason why Bahrianyi based his social and political ideas on the Christian doctrine of human being. The primal questions of his works, how can an average person fight against turning himself into nothing? And his novel answered, «the power of the powerless» lies in the following the kenotic example of life of Jesus Christ. ; Использование образа страданий Христа, его мученической крестной смерти не является исключительно характерной чертой украинской литературы послевоенного периода: в разные эпохи он был магистральным, как в литературном так и в других формах искусства, с отличной судьбой интерпретации: здесь Данте и Мильтон, здесь ван Гог и Поль Гоген, Мицкевич и Леся Украинка (этот список настолько длинный, что стоит внимания отдельного диссертационного исследования), и конечно тут Василий Барка и Иван Багряный. Среди таких талантливых звезд, Багряный проявил себя как светило христианского гуманизма в мировом мраке тоталитарных режимов, что обратило на нет понятие человеческой самоценности: человека с живой душой, божьей искрой в ней; в эпоху метафизических и экзистенциальных изломов, в эпоху вырождения всего человеческого, отчуждения и потери смысла существования. На вопрос как обычному человеку не дать обратить себя на «дырку от бублика»? Багряный находит ответ: «сила безсильних» в кенотичном подражании Христу: страдать, чтобы сохранить божественный образ в человеке, утвердить веру в человека и идею, что «человек – величайшее из всех существ».Інтенционное использование религиозных мотивов, библейских метафорических единиц Багряным, раскрывает концептуальную сложность романа «Сад Гефсиманский» с богословской значимости, что требует не только морально-этического или политического осмысления, но и теологического. ; Використання образу страждань Христа, його мученицької хресної смерті не є виключно характерною рисою української літератури повоєнного періоду: у різні епохи він був магістральним, як в літературній так і в інших формах мистецтва, з відмінною долею інтерпретації: тут Данте і Мільтон, тут ван Гог і Поль Гоген, Міцкевич і Леся Українка (цей список настільки довгий, що вартує уваги окремого дисертаційного дослідження), і звичайно тут Василь Барка й Іван Багряний. Серед таких талановитих зірок, Багряний виявив себе як світило християнського гуманізму у світовому мороці тоталітарних режимів, що обернуло нанівець поняття людської самоцінності: людину з душею живою, божою іскрою у ній; в епоху метафізичних і екзистенційних зламів, в епоху виродження всього людського, відчуження і втрати змісту існування. На питання як пересічній людині не дати обернути себе «в дірку від бублика»? Багряний знаходить відповідь: «сила безсильних» у кенотичному наслідуванні Христа: страждати, щоб зберегти божественний образ в людині, ствердити віру в людину й ідею, що «людина – найвеличніша з усіх істот».Інтенційне використання релігійних мотивів, біблійних метафоричних одиниць Багряним, розкриває концептуальну складність роману «Сад Гетсиманський» з богословською значимістю, що потребує не лише морально-етичного чи політичного осмислення, але й теологічного.

Christianity, despite the diversity of currents, appears to be a holistic spiritual tradition that carries out its activity in specific historical, political and economic conditions. The main idea of Christianity is the personality of Jesus Christ. Christological doctrine as a systematic learning of Jesus Christ is the most important aspect of Christian doctrine, the key to understanding other religious issues: the dogma of the Trinity, pneumatology, ecclesiology, religious anthropology and soteriology.Religious positions of Christianity from the 1st century of Christian history, were naturally associated with the gospel image of Jesus Christ, generating endless attempts to interpret His substance. The most difficult Christological question for the theologians was to determine the relationship between the human and divine nature of Jesus Christ. To translate the category of faith, which reflects the most regularities and relations that exist in reality in systematized theological thought, became an uneasy task before which Christian thinkers were put in the conditions of the domination of Greek philosophy. However, the Christian dogma was Apophatic, and the content of theological truth was most often manifested through the negation of the theological fiction. In opposition to the Gnostics, the reality of the human nature of Christ was confirmed, and in the controversy with Judaism and the Arians, the reality of His Divinity was protected.In the 4th century, the Christological thought reached such a limit, when further elucidation of questions became impossible without the development of exact theological terminology, as well as without a deep knowledge of anthropology and philosophy in general. Therefore, in Antiochian theologians, in the Christological problems, special attention was paid to the moral aspect of the doctrine of the double essence of Christ, separated from the main postulates of Greek philosophy. A peculiar interpretation of Christology was presented in the concepts of the Antiochian theologians Diodore of Tarsus and Theodore of Mopsuestia. Diodore of Tarsus, developed theology of incarnation, which, and differed in the return to realism in his representation of the human nature of Christ, tended to identify two sides of his Personality in the form of two separate individuals and thus provoked Nestorian disputes of the next century. The follower of Diodore's ideas was Theodore of Mopsuestia, whose doctrine also follows the tendency to think and talk about Christ as two different individuals. ; Рассматривается важный христологический диспут, который возник в конце четвертого столетия между представителями александрийского и антиохийского направлений богословской мысли. Предметом дискуссии стало определение соотношения божественной и человеческой природы в Особе Христа. Установлено развитие Диодором Тарсийским богословия Воплощения, которое имело тенденцию определять две стороны Его Личности в виде двух отдельных индивидуумов. Проанализирована христологическая модель Теодора Мопсуестийского, согласно которой Христос обладал двумя разными личностями. ; Розглядається важливий христологічний диспут, який виник у кінці четвертого століття між представниками олександрійського і антіохійського напрямків богословської думки. Предметом дискусії стало визначення співвідношення божественної та людської природи в Особі Христа. Встановлено розвиток Діодором Тарським богослов'я Втілення, яке мало тенденцію визначати дві сторони його Особистості у вигляді двох окремих індивідуумів. Проаналізована христологічна модель Теодора з Мопсуестії згідно якої Христа володів двома різними особами.

Official reason for the emergence of non-orthodox churches was christological disputes of the 5th century. Apolinariy Laodicean gave them an impulse, because he expressed heretical doctrine of the combination of Divine and human nature in a man. This heresy did not cause particular enthusiasm among Christians, but led to a theological controversy. The main opponents of Apollinary were Antioch theologians who emphasized the presence of Christ in two natures, and in order to emphasize the reality of the Divine and human natures in Christ, they insisted on the presence of two people in Him. This view was outlined in the history of theological thought as heresies of Nestorianism, which was blamed by Council of Ephesus in 431. Opponents of Nestorian scholars were Odesandrian theologians who claimed that Christ is one person and one nature. This view is called the heresy of monophysitism, and it was condemned by the Council of Chalcedon in 451. The Orthodox view, on the contrary, is based on the conviction that there are two natures (God's and human) and one person in Christ. The result of Christological dispute was the formation of one church of Nestorian Christology – Assyrian Church of the East, and five Monophysite Christology churches – Coptic, Ethiopian, Eritrean, Syro-Yakovytskoyi and Armenian Apostolic Churches. However, despite the theological basis for division of the Church, the actual factor that led to it, have become political and ethno-historical circumstances. ; В статье проведен анализ христологических дискуссий, которые существовали в христианском богословии V века. Следствием этих дискуссий стало возникновение ересей несторианства и монофізитства, которые стали предметом обсуждения в пределах Эфесского и Халкидонского Вселенских Соборов. Эти христологические ереси стали официальным предлогом для возникновения восточных не-ортодоксальных Церквей. ; У статті проведений аналіз христологічних суперечок, які відбувалися у християнському богослов'ї V століття. Наслідком цих спорів стало виникненням єресей несторіанства та монофізитства, які стали предметом обговорення в рамках Ефеського та Халкидонського Вселенських Соборів. Ці христологічні єресі стали офіційним приводом для виникнення східних не-ортодоксальних Церков.

The article analyzes the basic concepts of Christology in modern Catholic theology, which determine the Church's desire to protect the biblical teaching of the doctrine of the person of Jesus Christ by modernizing religious doctrines on the basis of modern terminology.This approach has led to the emergence of contemporary models of Christological doctrine, which have demonstrated the development and need of the Roman Catholic Church not to be aloof from contemporary political and social processes.Recent trends in Christological topics have their own peculiarities, reflecting the millennial existence of the Church. Religious analysis of the key problems of theological discourse in the Christological teachings of the representatives of Catholic theology led to the transformation of ideological orientations: from enlightenment, which justified belief in the human mind and scientific and technological progress, to the existential, defining a human as the personality-dialogical phenomenon;revealing the deep connection of Christology and soteriology as interdependent aspects of one phenomenon of salvation in the context of understanding the earthly existence of Jesus, the historical recollection of the Passions, the Death and Resurrection of Christ, and the psychological and ontological content of Jesus' consciousness through the prism of the ecology of Christ through the lens of Christ. It is established that a large number of theologians belonging to different Christian denominations are refining already existing or generating new concepts in understanding Christ as Savior of the world or historical Person, opening the boundary between the nature of Christ and His ministry.This contributed to the formation of Christological models that meet the urgent needs of the development of modern theology: evolutionary, existential-transcendental, monistic, liberation, eschatological, personal and spiritual.This approach promotes the search for common moments of Christological doctrines, which gives reason to speak as a perspective for the future, about the Christological basis of modern dialogue.However, the traditional doctrinal differences between Christian denominations are moving away from unity on a Christian basis. ; Проаналізовано основні концепти христології у новітній католицькій теології, які визначають прагнення Церкви захистити біблійні положення вчення про особу Ісуса Христа за рахунок модернізації релігійних доктрин на основі сучасної термінології. Такий підхід призвів до появи сучасних моделей христологічної доктрини, які засвідчили розвиток і потребу Римо-Католицької Церкви не бути осторонь сучасних політичних та соціальних процесів. Новітні тенденції у христологічній тематиці мають своєї особливості, відображаючи тисячолітнє буття Церкви. Релігієзнавчий аналіз ключових проблем теологічного дискурсу в христологічних вченнях представників католицької теології зумовив трансформацію світоглядних орієнтирів: від просвітницького, який обґрунтовував віру в людський розум та науково-технічний прогрес, до екзистенціального – визначаючи людину як особистісно-діалогічний феномен; виявлення глибинного зв'язку христології та сотеріології як взаємозумовлених аспектів одного явища спасіння у контексті осмислення земного існування Ісуса, історичного спогадування Страстей, Смерті і Воскресіння Христа та психологічного й онтологічного змісту самосвідомості Ісуса крізь призму христологічної еклезіології. Встановлено, що значна частина богословів, які належать до різних християнських конфесій, удосконалюють уже існуючі або породжують нові концепції в осмисленні Христа як Спасителя світу або історичної Особи, розкритті межі між природою Христа та Його служінням. Це сприяло становленню христологічних моделей, які відповідають актуальним потребам розвитку сучасної теології: еволюційна, екзистенційно-трансцендентна, моністична, теологія визволення, есхатологічна, персоналістична та духовна. Такий підхід сприяє пошуку спільних моментів христологічних доктрин, що дає підстави говорити про перспективу на майбутнє, христологічне підґрунтя сучасного діалогу. Однак традиційні доктринальні розходження між християнськими конфесіями віддаляють від єдності на христологічних основах.

The article analyzes the basic concepts of Christology in modern Catholic theology, which determine the Church's desire to protect the biblical teaching of the doctrine of the person of Jesus Christ by modernizing religious doctrines on the basis of modern terminology.This approach has led to the emergence of contemporary models of Christological doctrine, which have demonstrated the development and need of the Roman Catholic Church not to be aloof from contemporary political and social processes.Recent trends in Christological topics have their own peculiarities, reflecting the millennial existence of the Church. Religious analysis of the key problems of theological discourse in the Christological teachings of the representatives of Catholic theology led to the transformation of ideological orientations: from enlightenment, which justified belief in the human mind and scientific and technological progress, to the existential, defining a human as the personality-dialogical phenomenon;revealing the deep connection of Christology and soteriology as interdependent aspects of one phenomenon of salvation in the context of understanding the earthly existence of Jesus, the historical recollection of the Passions, the Death and Resurrection of Christ, and the psychological and ontological content of Jesus' consciousness through the prism of the ecology of Christ through the lens of Christ. It is established that a large number of theologians belonging to different Christian denominations are refining already existing or generating new concepts in understanding Christ as Savior of the world or historical Person, opening the boundary between the nature of Christ and His ministry.This contributed to the formation of Christological models that meet the urgent needs of the development of modern theology: evolutionary, existential-transcendental, monistic, liberation, eschatological, personal and spiritual.This approach promotes the search for common moments of Christological doctrines, which gives reason to speak as a perspective for the future, about the Christological basis of modern dialogue.However, the traditional doctrinal differences between Christian denominations are moving away from unity on a Christian basis. ; Проаналізовано основні концепти христології у новітній католицькій теології, які визначають прагнення Церкви захистити біблійні положення вчення про особу Ісуса Христа за рахунок модернізації релігійних доктрин на основі сучасної термінології. Такий підхід призвів до появи сучасних моделей христологічної доктрини, які засвідчили розвиток і потребу Римо-Католицької Церкви не бути осторонь сучасних політичних та соціальних процесів. Новітні тенденції у христологічній тематиці мають своєї особливості, відображаючи тисячолітнє буття Церкви. Релігієзнавчий аналіз ключових проблем теологічного дискурсу в христологічних вченнях представників католицької теології зумовив трансформацію світоглядних орієнтирів: від просвітницького, який обґрунтовував віру в людський розум та науково-технічний прогрес, до екзистенціального – визначаючи людину як особистісно-діалогічний феномен; виявлення глибинного зв'язку христології та сотеріології як взаємозумовлених аспектів одного явища спасіння у контексті осмислення земного існування Ісуса, історичного спогадування Страстей, Смерті і Воскресіння Христа та психологічного й онтологічного змісту самосвідомості Ісуса крізь призму христологічної еклезіології. Встановлено, що значна частина богословів, які належать до різних християнських конфесій, удосконалюють уже існуючі або породжують нові концепції в осмисленні Христа як Спасителя світу або історичної Особи, розкритті межі між природою Христа та Його служінням. Це сприяло становленню христологічних моделей, які відповідають актуальним потребам розвитку сучасної теології: еволюційна, екзистенційно-трансцендентна, моністична, теологія визволення, есхатологічна, персоналістична та духовна. Такий підхід сприяє пошуку спільних моментів христологічних доктрин, що дає підстави говорити про перспективу на майбутнє, христологічне підґрунтя сучасного діалогу. Однак традиційні доктринальні розходження між християнськими конфесіями віддаляють від єдності на христологічних основах.

У статті досліджено роль релігії в житті і творчій діяльності М. Костомарова. Зосереджено увагу на те, що видатний письменник і видатний вчений дуже добре знав історію і філософію християнського вчення, глибоко знав Закон Божий. У своїх роботах М. Костомаров акцентував, що кожен слов'янський народ повинен піклується, щоб «віра Христова була підставою закону його держави". ; This article explores the role of religion in the life and creative activity of M. Kostomarov. The author focuses upon the fact that the distinguished writer and the prominent scholar exposed а detailed erudition in the questions of history and philosophy of Christian doctrine. The article presents facts and arguments which show that M. Kostomarov considered the law of God with deep understanding and piety. In his writings M. Kostomarov stressed upon the idea that each Slavic people should endeavor to make «the faith of Christ the basis of their State law». According to his position within the sphere of education, there should be superiority of the spiritual over the ma- terial, the only precondition which could make it possible to achieve this goal was that education should be conducted in the Orthodox-Christian spirit, which has always been the foundation of moral power of the Ukrainian people.The article pays special attention to publications by M. Kostomarov giving historical evidence of religiousness of Ukrainian people as a phenomenon coming out of a deep spiritual culture of this nation. The scientist stressed upon the fact that in the case of the people of Russ «It was Christianity, and only Christianity that gave the true and solid foundation for the further elaboration of civil and political life – principles with-out which, no nation has its history».The article investigates the valuable conclusion to which the famous historian arrives: Ukrainian religious belief is deeply rooted in many factors and circumstances, and that is valuable not «only for ourselves but for other people». In fact, it was a statement of the highest quality of religious background of the whole national culture.As a believer and a convicted defender of the Church M. Kostomarov was convinced that religion – is not only a relationship with God, but also a relationship of person with other persons that is an organic component of Orthodox doctrine of Catholicity(Sobornist). In accordance with orthodox doctrine M. Kostomarov consideres belief and behavior, religion and historicity as closely interrelated. ; Dans l'article le rôle de la religion dans l'activité de la vie et créatrice de N. Kostomarov. Il a attiré l'attention sur le fait que l'éminent écrivain et éminent scientifique sont très bien connaître l'histoire et la philosophie de la doctrine chrétienne, connaissait profondément la loi de Dieu. Dans ses œuvres N. Kostomarov a souligné que chaque peuple slave doivent veiller à « Vera Hristova était la base de la loi de son pays». ; В статье исследовано роль религии в жизни и творческой деятельности Н. Костомарова. Сосредоточено внимание на том, что выдающийся писатель и выдающийся ученый очень хорошо знал историю и философию христианского учения, глубоко знал Закон Божий. У своих работах Н. Костомаров акцентировал, что каждый славянский народ должен заботится, чтоб «вера Христова была основанием закона его государства".

This article explores the role of religion in the life and creative activity of M. Kostomarov. The author focuses upon the fact that the distinguished writer and the prominent scholar exposed а detailed erudition in the questions of history and philosophy of Christian doctrine. The article presents facts and arguments which show that M. Kostomarov considered the law of God with deep understanding and piety. In his writings M. Kostomarov stressed upon the idea that each Slavic people should endeavor to make «the faith of Christ the basis of their State law». According to his position within the sphere of education, there should be superiority of the spiritual over the ma- terial, the only precondition which could make it possible to achieve this goal was that education should be conducted in the Orthodox-Christian spirit, which has always been the foundation of moral power of the Ukrainian people.The article pays special attention to publications by M. Kostomarov giving historical evidence of religiousness of Ukrainian people as a phenomenon coming out of a deep spiritual culture of this nation. The scientist stressed upon the fact that in the case of the people of Russ «It was Christianity, and only Christianity that gave the true and solid foundation for the further elaboration of civil and political life – principles with-out which, no nation has its history».The article investigates the valuable conclusion to which the famous historian arrives: Ukrainian religious belief is deeply rooted in many factors and circumstances, and that is valuable not «only for ourselves but for other people». In fact, it was a statement of the highest quality of religious background of the whole national culture.As a believer and a convicted defender of the Church M. Kostomarov was convinced that religion – is not only a relationship with God, but also a relationship of person with other persons that is an organic component of Orthodox doctrine of Catholicity(Sobornist). In accordance with orthodox doctrine M. Kostomarov consideres belief and behavior, religion and historicity as closely interrelated. ; Dans l'article le rôle de la religion dans l'activité de la vie et créatrice de N. Kostomarov. Il a attiré l'attention sur le fait que l'éminent écrivain et éminent scientifique sont très bien connaître l'histoire et la philosophie de la doctrine chrétienne, connaissait profondément la loi de Dieu. Dans ses œuvres N. Kostomarov a souligné que chaque peuple slave doivent veiller à « Vera Hristova était la base de la loi de son pays». ; В статье исследовано роль религии в жизни и творческой деятельности Н. Костомарова. Сосредоточено внимание на том, что выдающийся писатель и выдающийся ученый очень хорошо знал историю и философию христианского учения, глубоко знал Закон Божий. У своих работах Н. Костомаров акцентировал, что каждый славянский народ должен заботится, чтоб «вера Христова была основанием закона его государства". ; У статті досліджено роль релігії в житті і творчій діяльності М. Костомарова. Зосереджено увагу на те, що видатний письменник і видатний вчений дуже добре знав історію і філософію християнського вчення, глибоко знав Закон Божий. У своїх роботах М. Костомаров акцентував, що кожен слов'янський народ повинен піклується, щоб «віра Христова була підставою закону його держави".

У статті представлене дослідження впливу релігії на політику. На думку автора, Церква Христова здатна позитивно впливати на суспільно-політичні процеси та забезпечувати здорові взаємостосунки всередині суспільства. Дослідження більше зосереджене на українському контексті та окреслює завдання, які стоять перед Церквою після Революції Гідності. Автор стверджує, що для сучасної людини важливо наслідувати Ісуса Христа, що на початку передбачає любов до Бога, потім – до себе, з чого з'явиться результат – любов до ближнього. Згідно з цим принципом Церква не ставить за основу політичну боротьбу, однак вона не залишатиметься осторонь там, де панує несправедливість. ; The article presents a study of the influence of religion on politics. According to the author, the Church of Christ is able to positively influence socio-political processes and ensure healthy relationships within society. The study focuses primarily on the Ukrainian context and outlines the challenges facing the Church after the Revolution of Dignity. The author argues that it is important for contemporary man to imitate Jesus Christ, which first presupposes love of God, then - of yourself, which will result in love of neighbor. According to this principle, the Church does not posit political struggle as foundational, but it also will not stay aloof where injustice reigns.

The purpose of the article is to identify the characteristic specifics of the court culture of Byzantium and its correlation with the court culture of England in the first half of the XVII century. The research methodology assumes the unity of such methodological approaches as the system-historical and the analytical method. Systemic-historical and analytical methods make it possible to identify the court's cultural traditions of Byzantium in the context of the political and spiritual sphere. The scientific novelty lies in the comparison of the Byzantine court culture with the court culture of England in the first half of the XVIIth century. Conclusions. Byzantine culture was a fusion of ancient Greek (Hellenistic), Roman, and distinctive Byzantine-Orthodox traditions. The duality of the cultural and spiritual sphere of the Byzantine Empire was expressed in the unity of opposites and the close interaction of the material and spiritual. In Byzantium, Orthodoxy was the cementing foundation. The court culture of Byzantium is a highly centralized hierarchical system. The Byzantine tradition of laudatory odes and musical and theatrical performances timed to coincide with the holidays of the Nativity of Christ and the Epiphany of Christ, can be correlated with the traditions of the court culture of England in the first half of the XVIIth century, where the glorification of the monarch and court entertainments of the Masque, as a spiritual and political unit, formed the fundamental basis of court culture in England. ; Мета статті полягає у виявленні характерної специфіки придворної культури Візантії та її співвіднесення з придворною культурою Англії в першій половині XVII століття. Методологія дослідження передбачає єдність таких методологічних підходів як системно-історичний і метод аналізу. Системно-історичний і аналітичний методи дозволяють виявити придворні культурні традиції Візантії в контексті політичній і духовній сфери. Наукова новизна лежить в зіставленні візантійської придворної культури з придворною культурою Англії першої половини XVII століття. Висновки. Візантійська культура представляла сплав давньогрецьких (елліністичних), римських і самобутніх візантійське-православних традицій. Двоїстість культурно-духовної сфери Візантійської імперії виражалася в єдності протилежностей і тісній взаємодії матеріального і духовного. У Візантії православ'я було цементуючим фундаментом. Придворна культура Візантії — високо централізована ієрархічна система. Візантійську традицію хвалебних од і музично-театралізованих вистав, приурочених до свят Різдва Христового та Водохреща Господнього, можна співвіднести традиції придворної культури Англії першої половини XVII століття, де прославлення монарха і придворні розваги Масок, як духовно-політичної одиниці, становили фундаментальну основу придворної культури Англії.

The purpose of the article is to identify the characteristic specifics of the court culture of Byzantium and its correlation with the court culture of England in the first half of the XVII century. The research methodology assumes the unity of such methodological approaches as the system-historical and the analytical method. Systemic-historical and analytical methods make it possible to identify the court's cultural traditions of Byzantium in the context of the political and spiritual sphere. The scientific novelty lies in the comparison of the Byzantine court culture with the court culture of England in the first half of the XVIIth century. Conclusions. Byzantine culture was a fusion of ancient Greek (Hellenistic), Roman, and distinctive Byzantine-Orthodox traditions. The duality of the cultural and spiritual sphere of the Byzantine Empire was expressed in the unity of opposites and the close interaction of the material and spiritual. In Byzantium, Orthodoxy was the cementing foundation. The court culture of Byzantium is a highly centralized hierarchical system. The Byzantine tradition of laudatory odes and musical and theatrical performances timed to coincide with the holidays of the Nativity of Christ and the Epiphany of Christ, can be correlated with the traditions of the court culture of England in the first half of the XVIIth century, where the glorification of the monarch and court entertainments of the Masque, as a spiritual and political unit, formed the fundamental basis of court culture in England. ; Мета статті полягає у виявленні характерної специфіки придворної культури Візантії та її співвіднесення з придворною культурою Англії в першій половині XVII століття. Методологія дослідження передбачає єдність таких методологічних підходів як системно-історичний і метод аналізу. Системно-історичний і аналітичний методи дозволяють виявити придворні культурні традиції Візантії в контексті політичній і духовній сфери. Наукова новизна лежить в зіставленні візантійської придворної культури з придворною культурою Англії першої половини XVII століття. Висновки. Візантійська культура представляла сплав давньогрецьких (елліністичних), римських і самобутніх візантійське-православних традицій. Двоїстість культурно-духовної сфери Візантійської імперії виражалася в єдності протилежностей і тісній взаємодії матеріального і духовного. У Візантії православ'я було цементуючим фундаментом. Придворна культура Візантії — високо централізована ієрархічна система. Візантійську традицію хвалебних од і музично-театралізованих вистав, приурочених до свят Різдва Христового та Водохреща Господнього, можна співвіднести традиції придворної культури Англії першої половини XVII століття, де прославлення монарха і придворні розваги Масок, як духовно-політичної одиниці, становили фундаментальну основу придворної культури Англії.

The article highlights the views of prominent Russian Orthodox Church hierarchy for the Jewish people. Specified on the causes and characteristics charges Jews in changing attitudes towards Jesus Christ from the standpoint of Scripture and explaining Metropolitan Anthony. The article followed Bishop belonging to the Black Hundreds organizations, foundations, principles of their activities and views on the Jewish question. These basic ideas concerning the causes of restricting the rights of the Jewish people, and are examples of metropolitan public appeals to the public to prevent the spread of anti-Semitism and pogroms. The author reflects the Metropolitan's thoughts on the place that Jews can occupy in society. The analysis of the Metropolitan's activities, his statements and attitudes toward the Jewish population has led to the publication's findings, which highlight Metropolitan Anthony's figure as rather contradictory and his views on Jewry polar. He is a follower of imperial politics in the vision of the limited place and role of Jews in society, and considers it a natural and just phenomenon, while in line with the general policy of the state and the indulgence of existing stereotypes. As a clergyman who, imbued with Christian values, served his congregation, he guarded his wards, condemning the violence in their direction. At the same time, the Metropolitan did not manifest itself as an outspoken anti-Semite and did not proclaim on behalf of the church calls for such action.

International audience ; The article gives an analysis of the history of the reconstruction and building of iconic churches of Ukraine and Russia: the Church of the Tithes, the Cathedral of Christ the Savior, the Dormition Cathedral of the Kyiv-Pechersk Lavra and the St. Michael's Golden-Domed Monastery, which are national shrines. The author offers the method of understanding of socio-political queries and evolution of historical memory embodied in architectural images and restoration ideas. It is substantiated that the process of reconstruction of destroyed temples reflects not so much to the religious renaissance in Eastern Europe, as the interests of the state and politicians in manipulating historical memory. An important factor is the interests of business and the ambitions of the creative intelligentsia. There is a contradiction between the ideology of reproduction as a new construction in the historic sense and the principles of scientific restoration, whose purpose is to preserve the authenticity of the monument as a means of attaching to the past. The newly-created dominants roughly invade the urban landscape that emerged during the twentieth century and causes disillusionment among the public. Similar buildings are regarded as «novodel» and «simulacres» and conflict with the understanding of national history and religious needs. The differences in the process of reproduction of temples in Ukraine and Russia are emphasized at the levelof conceptual ideas, interests, expected and real results. They are explained by the difference between Russian political monopoly and Ukrainian social corporatism. The concept of «symmetrical restoration» and the religious-confessional neutrality of places of national memory as a factor of maintaining public peace and tranquillity is proposed and substantiated

International audience ; The article gives an analysis of the history of the reconstruction and building of iconic churches of Ukraine and Russia: the Church of the Tithes, the Cathedral of Christ the Savior, the Dormition Cathedral of the Kyiv-Pechersk Lavra and the St. Michael's Golden-Domed Monastery, which are national shrines. The author offers the method of understanding of socio-political queries and evolution of historical memory embodied in architectural images and restoration ideas. It is substantiated that the process of reconstruction of destroyed temples reflects not so much to the religious renaissance in Eastern Europe, as the interests of the state and politicians in manipulating historical memory. An important factor is the interests of business and the ambitions of the creative intelligentsia. There is a contradiction between the ideology of reproduction as a new construction in the historic sense and the principles of scientific restoration, whose purpose is to preserve the authenticity of the monument as a means of attaching to the past. The newly-created dominants roughly invade the urban landscape that emerged during the twentieth century and causes disillusionment among the public. Similar buildings are regarded as «novodel» and «simulacres» and conflict with the understanding of national history and religious needs. The differences in the process of reproduction of temples in Ukraine and Russia are emphasized at the levelof conceptual ideas, interests, expected and real results. They are explained by the difference between Russian political monopoly and Ukrainian social corporatism. The concept of «symmetrical restoration» and the religious-confessional neutrality of places of national memory as a factor of maintaining public peace and tranquillity is proposed and substantiated

The problem of human rights has not lost its relevance since the French Revolution and the United States' victorious struggle for independence. It became especially topical in the years of the Second World War. At each of these historical frontiers, significant legal acts were adopted to guarantee human rights and freedoms. But in the second decade of the XXI century, this problem arose with new acuteness. Ter- rorist attacks, separatism, illegal migration have become a real challenge to international law and order. Unfortunately, these threats have not escaped Ukraine either. The conflict of principles of human rights and state sovereignty has led to numerous conflicts. Their heavy consequences forced politicians and experts to focus on the fact that the prevailing the secular interpretation of human rights and freedoms' concept foundation results critical failures. So, there is a task to reveal the true existential sources of human rights and freedoms concept. In addition to the practical political and legal aspect, this issue also has a significant scientific philosophical and law significance.The article aims to reveal the role of the Christian tradition in the formation and development of human rights and freedoms concept.This research opposes the radical secularist views and argues that human rights and freedoms, which was recognized by international law 70 years ago as a result of UN Universal Declaration of Human Rights adoption, have their roots in God's Law. This law was notified by Moses 1300 years before Christ, but the Gospel became their real genuine spiritual source. Christ's commandments of love and charity addressed not only to their neighbors, but also to persecutors and offenders, laid the humanistic value foundation of the human rights system. Acceptance of human as God's creation, which has a mission of salvation through Christ, determines the core definition of human rights and freedoms concept - human dignity. The starting point in the theoretical substantiation of human rights provenance is the concept of natural law, initiated by the famous Catholic theologian Thomas Aquinas. According to Aquinas, natural law derives from God's law. The logic of Thomism caught up with Protestant philosophers dialectically led jurisprudence from the general Christian concept of natural law to natural rights and human rights. So, they are objective and independent of the other people's actions or inaction. Protestantism has put individual freedom at the head of Christian values. At the same time, the Christian tradition proceeds from the fact that freedom without responsibility and love leads to the loss of freedom. This thesis was thoroughly substantiated by Immanuel Kant, and was philosophical formulated in his famous categorical imperative. Endeavor to solve the dilemma of the co-relation between freedom and responsibility led Christian thinkers to the necessity of substantiating the cardinal virtue - justice. The category of justice logically generated the concept of equality, which is the cornerstone of human rights and freedoms concept. Other fundamental provisions, including non-discrimination norms, come from it. Christian respect for human dignity and the aspiring for equality naturally give rise to such a basic principle of human rights concept as solidarity, which is most characteristic of Orthodoxy, and embodied in the norms that proclaim the right to a decent standard of human being. Thus, a holistic Christian tradition is the primary source of all three generations of human rights. This fruitful source continues to supply the value content of human rights and freedoms concept, which is the kernel of international and civilized states' legal systems. ; У статті порівнюються принципи і норми, закріплені у Загальній Декларації прав людини та інших базових міжнародно-правових актах, які гарантують права і свободи людини, із біблійними заповідями. Показано, що теологічні та філософські концепції томізму, кальвінізму і кантіанства, обґрунтувавши фундаментальні цінності природного права, справедливості, рівності, людської гідності, свободи та відповідальності, заклали фундамент розумінню прав людини як об'єктивних невідчужуваних сутностей. Охарактеризовані особливості трактування прав і свобод людини у католицькій, протестантській і православній традиціях. Робиться висновок про те, що кожна з християнських конфесій зробила свій внесок у генезу усіх трьох поколінь прав людини. Доводиться, що сучасний концепт прав і свобод людини має джерелом християнську духовну традицію.

We consider the appearance of Antytrynitary religious association of Evangelical Christians in the Spirit of the Apostles, dynamics and key factors for its development. Relevance of the study process of becoming Pentecostal movement in Ukraine as a religious Antytrynitary phenomenon caused features of his development. Antytrynitary men are followers of the Christian religious doctrines who are deny or not recognize, for whatever reasons, the dogma of the Holy Trinity of three single incarnation of God. Formation and development of domestic Antytrynitary held under the influence of the Western Reformation and local rationalistic movements associated with social and spiritual processes in Ukraine XIV – XX centuries. The specificity of the formation religious organization the Evangelical Christians in the Spirit of the Apostles, his cult and structural features due to a combination of Western and Eastern religious cultury elements in the reformation sociai-cultural context.Among the basic features of this movement is glossary (prayer an incomprehensible language), cross only in the name of Jesus the people who have been baptized in the name of the Father, Son and Holy Spirit in another church, the denial of the dogma of the Holy Trinity, preaching the Antytrynitary doctrine. Basis of doctrine Church of Evangelical Christians in the Spirit of the Apostles based on the Gospel of Jesus Christ and the teachings of the Holy Apostles, that fully reveals the complete and infallible understanding of God and His nature.Current status the Church of Evangelical Christians in the Spirit of the Apostles in Ukraine demonstrates not just an example motivated evangelical ideals and self dogmatic concepts of inscribing into the new realities of social, political, cultural and interfaith life, but also the obvious interest in their deployment and consolidation as a determining factor of its future evolution. Until today, the Church seeks to expand its outside the cult priorities. In public life they are evangelism, philanthropy, education; in politics - the desire for freedom of conscience and cooperation with governmental and non-governmental institutions; in cultural – to promote the spiritual health of society, the development of national culture; in religious – active church life. ; Рассматривается появление религиозного объединения евангельских христиан в духе апостолов, динамика и главные факторы его развития. Анализируются идейно-концептуальные особенности вероучения пятидесятников-унитариев в Украине. ; Розглядається поява релігійного об'єднання євангельських християн в дусі апостолів, динаміка і головні фактори його розвитку. Аналізуються ідейно-концептуальні особливості віровчення п'ятидесятників-унітаріїв в Україні.