Suchergebnisse

The article provides the analysis of the views of leading contemporary researchers concerning an ethnographic mosaic variety of Ukraine in the past. The author has found that at the second half of the XXth and early XXIth centuries the authors of many ethnographic papers directly or remotely related to the given issue were (and still are) guided not byethnographic, but by natural geographical, political and other criteria. Thus, they represented the attitudes that had rather negative influence upon the localization and border demarcation between numerous historical ethnographic regions and districts, misused main ethnologicalconcepts, distorted a historical reality etc. Two different kinds of approaches to ethnographic mapping of Ukraine prevail in a contemporary Ukrainian ethnology – the ones of L'viv and the ones of Kyiv scholars. No unified general-purpose scheme was elaborated by those till thepresent day, i.e. all the previously developed ones are working ones and need refining and verification. The baseline of ethnographic regionalism needs to be supported with appropriate methodology and theory.Key words: ethnology, Ukraine, ethnographic regionalization, state, omissions, criteria. ; У статті проаналізовано наукові погляди провідних сучасних дослідників стосовно етнографічної мозаїчності України в минулому. Автором встановлено: у багатьох етнологічних працях другої половини XX – початку XXI ст., в яких йдеться про порушене питання (побіжно чи навмисне), науковці керувалися (і керуються досі) не етнографічними, а природно-географічними, політичними та іншими критеріями, щовідтак негативно вплинуло на локалізацію та визначення меж багатьох історико- етнографічних регіонів і районів, призвело до підміни головних етнологічних понять, викривлення історичної дійсності тощо. Принаймні у сучасному українському народознавстві домінують два різні підходи у з'ясуванні етнографічної карти України – львівських і київських етнологів. Однак єдино прийнятної схеми вони не розробили до нинішнього дня, тобто всі запропоновані раніше є поки що робочими, які потребуютьудосконалення та уточнення, а також розробки методологічно-теоретичних основ етнографічного районування.Ключові слова: етнологія, Україна, етнографічне районування, стан, прогалини, критерії.

The article deals with the formation of a system of training international specialists in the spheres of diplomacy, economics, politics, ethnology, linguistics, culture, literary studies, art studies, etc. as an integral attribute of a full-fledged state, which are not limited to priority and promising areas, and cover all the most possible directions of activities. It emphasizes the importance of cultural diplomacy for achieving economic and political priorities. The history of the formation of such a system in Europe, the Russian Empire, the USSR, Ukraine in the era of the UPR and the Soviet period is considered. Separately we are talking about the elements of a holistic and purposeful activity in this direction in Ukraine with the achievement of statehood. There are gaps in the formation of the appropriate system of educational and scientific training of specialists, their causes. The ways of overcoming current deficiencies are proposed by the efforts of state authorities and educational institutions, taking into account Ukraine's aspirations to become a subject of world politics.

Проаналізовано стан висвітлення проблем публічного управління у сферіетнополітичних відносин в Україні в контексті дослідницьких підходів у галузідержавного управління, етнології, соціології, політології. З'ясовано, що більшістьдосліджень із цієї проблематики стосуються питань етнічності та нації, аналізуетнонаціональних процесів, етнополітичних проблем полікультурних суспільств.Доведено, що недостатньо вивченими залишились теоретичні аспекти публічного управління у сфері етнополітичних відносин та особливості його практичної реалізації в Україні, зокрема: нормативно-правова база, інституційний механізм, проблеми та виклики в етнополітичній сфері, шляхи удосконалення. ; The state of the issues of public administration in the area of ethno-political relations in Ukraine in the context of study approaches in the area of public administration, ethnology, sociology, and political science has been analyzed. It has been found out that most studies on these .problems relate to issues of ethnicity and nation, analysis of ethno-national processes, and ethno-political problems of polycultural societies. It has been proved that the theoretical aspects of public administration in the area of ethno-political relations and the peculiaritiesof its practical implementation in Ukraine have been insufficiently studied, in particular: the legal and regulatory basis, the institutional mechanism, problems and challenges in the ethnopolitical area, and ways of improvement.

The article is devoted to the study of discursive practices of denial in intercultural communication as a kind of discursive social practice. The multidimensional nature of intercultural communication determines the complexity of the problems of studying intercultural communication from the point of view of culture studies, linguistics, sociology, philosophy, ethnology, pragmatics, the theory of mass communication, political science and public administration. The study of the pragmatic aspect of intercultural communication is relevant from the point of view of the integrated approach that helps to reveal the picture of the world of the people, its way of life, and the socio-cultural conditionality of the language allows us to establish the facts of the culture of the people, which contributes to better mutual understanding in the intercultural dialogue. The article noted that there is a significant difference between sociocultural space and time and multicultural space. From our point of view, the current situation of the development of new strategies of cultural communities that are active in activism is not deprived of the national and cultural potential of the society, a lot of mental and spiritual growth, and there is no new pattern of new growth.

The article touches upon the key problem of the history of Eastern Europe – the historical heritage of princely Kyiv and the state of Rus. It also analyzes the arguments of supporters of the early medieval version of the Ukrainian people's origin and those of their opponents, who currently sympathize with the historical myth of the late Stalinism period – Old Rus nation being "the cradle of three fraternal peoples". Late medieval concept of origins of Ukrainians, Russians, and Belarusians is a Soviet version of a very old imperial historical myth. It disagrees with the norms of modern ethnology and was formed after World War II as a typical Soviet ideology structure. In our time, the majority of scientists adhere to the concept of Ukrainians' genesis in the Early Middle Ages (5th–7th centuries), with M. Hrushevsky as one of its originators. Modern ethnology views peoples as ethnocultural organisms, who are born, pass their life cycle, and disintegrate, mostly in the process of assimilation with other peoples. Age of ethnos is determined by the continuity of its development on its ethnic lands. Continuity of ethnocultural development on the lands of England, France, Spain, Germany, Czech Republic, Serbia, Poland, and Ukraine from Early Middle Ages to our time suggests the beginning of national history of the mentioned peoples from the 5th–7th centuries. Having passed the tribal phase of development in Early Middle Ages (5th–9th c.), the mentioned nations of Europe created their first states. At the same time, the state of Kyivan Rus aroused, which consolidated Slavs of Southern Rus in the single ethnos of Ruthenians (ancient Ukrainians). Ukrainians, as the majority of peoples inhabiting Central Europe (English, Frenchmen, Spaniards, Germans, Poles, Czechs, Serbians, Croats, and others), originated in Early Middle Ages (5th–7th c.) and continuously developed on their ethnic lands to our time. ; Стаття торкається ключової проблеми історії Східної Європи – історичної спадщини княжого Києва та держави Русь. Аналізуються аргументи прибічників ранньосередньовічної версії походження українського народу та їх супротивників – сучасних симпатиків історичного міфу часів пізнього сталінізму – давньоруської народності як «колиски трьох братніх народів». Пізньосередньовічна концепція походження українців, росіян та білорусів є радянською версією дуже давнього імперського історичного міфу. Він суперечить нормам сучасної етнології і формувався після Другої світової війни як типова радянська ідеологічна конструкція. У наш час найбільш переконливою і популярною серед науковців є концепція походження українців з раннього середньовіччя (V–VІІ ст.). Біля її витоків стояв М. Грушевський. Сучасна етнологія розглядає народи як етнокультурні організми, які народжуються, проходять свій життєвий цикл і дезінтегруються переважно шляхом асиміляції іншими народами. Вік етносів визначається неперервністю етнокультурного розвитку на їхніх етнічних землях. Неперервність розвитку на землях Англії, Франції, Іспанії, Німеччини, Чехії, Сербії, Польщі та України з раннього середньовіччя до нашого часу дає підстави починати національну історію згаданих народів з V–VІІ ст. Пройшовши племінну фазу розвитку у ранньому середньовіччі (V–ІХ ст.), згадані народи Європи створили свої перші держави. Саме в цей час постала держава Київська Русь, яка консолідувала слов'янські племена Південної Русі в єдиний етнос руських-рутенів (стародавніх українців). Українці, як і переважна більшість народів середньої смуги Європи (англійці, французи, іспанці, німці, поляки, чехи, серби, хорвати та ін.), родом з раннього середньовіччя (V–VII ст.) і продовжують розвиватися на своїх етнічних землях до нашого часу.

The article aims at the description of documents from the case of Hnat Koltsuniak, Head of the funds in Taras Shevchenko All-Ukrainian Historical Museum (now the National Museum of Ukrainian History), who was accused of being the member to the Ukrainian Military Organization in 1933. The materials are presented in the way that enables to supplement the biography of the ethnographer and museum worker. Their description supplements and provides more details of the picture of the repressions against the Ukrainian intelligentsia. The titles of the documents are translated from Russian into Ukrainian, their dates and locations are provided in the case. The documents composed by Hnat Koltsniak are commented. The names of the staff of Taras Shevchenko All- Ukrainian Historical Museum and cultural figures mentioned in the protocols are given in the Appendix. Key words: Taras Shevchenko All-Ukrainian Historical Museum, bookplate, Khvedir Vovk Cabinet-museum of Anthropology and Ethnology, Hnat Koltsniak, the National Museum of Ukrainian History, repressed museology, the Central Historical Museum. ; У статті описано документи архівно-слідчої справи Гната Колцуняка – завідувача фондами Всеукраїнського історичного музею ім. Тараса Шевченка (нині – Національного музею історії України), у 1933 р. звинуваченого у належності до Української військової організації. Матеріали представлені так, що дають можливість доповнити біографію етнографа та музейника, а їх опис доповнює та деталізує картину репресій проти української інтелігенції. Назви документів справи перекладено українською мовою з російської; вказано їхнє датування та місцезнаходження у справі; складені Г. Колцуняком документи відкоментовано. У додатку наведено згадані в протоколах допитів прізвища співробітників Всеукраїнського історичного музею ім. Тараса Шевченка та діячів культури. Ключові слова: Всеукраїнський історичний музей ім. Тараса Шевченка, екслібрис, Кабінет-музей антропології та етнології ім. Хведора Вовка, Гнат Колцуняк, Національний музей історії України, репресоване музеєзнавство, Центральний історичний музей.

The author of the article shows that conflicts attract the attention of representatives of various fields of knowledge (philosophy, sociology, conflict studies, psychology, history, political science, jurisprudence, military science, culturology, art, ethnology, pedagogy and etc.), in particular, in order to develop optimal ways to resolve them at various levels of deployment of conflict confrontation between different parties. Emphasizes that conflict should be considered as one of the types of social interaction. Its participants can be individuals, human groups, organizations, institutions, societies, countries, states and so on. Phenomena of conflicts, from ancient times to the present, in various artistic forms reflect the reality of a certain era and features of historical time. Artistic understanding of the phenomena of conflicts complements, strengthens and facilitates the scientific analysis of the problems of conflicts and the dynamics of their course. Analyzes the reasons that, since cinema is one of the most popular art forms of today, combining creativity and production, cinema itself can be actively involved in the processes of deconflict of Ukrainian society. Indicates the specifics of feature film: it affects the deep layers of consciousness, touches all the strings of the human soul and at the same time reflects the current problems of today; forces the viewer to identify with the characters of the film and actively include their ideals, principles, behavior and thinking in their real lives. He concludes that cinema, given its subject matter and plot, plays a significant role in shaping both aggressive and peaceful behavior of people, ie it can contribute to either increasing the level of conflict situations in society, or their leveling. Proves that in order to reduce the level of conflict in society, it is necessary to reduce the number of films that contain open displays of violence, bloody scenes and large-scale plans of terror; it is necessary to increase the number of high-quality Ukrainian films of patriotic orientation.

The article deals with the pedagogical heritage of Tamara Dmytrivna Demianiuk concerning the implementation of national-patriotic education in Ukraine, in particular, the main scientific and methodological works of the teacher are analyzed, such as: "Formation of the personality by means of ethnology", "Indicative regional program of national education for students", "Innovative technologies of civic education for students", "Pedagogical foundations of democratization and humanization of the educational process in a secondary school", "Spiritual and moral development of the student's personality in the conditions of activity of the Ukrainian national "School-family", "Organization of educational process in a modern general educational institution", "National project: On the wings of history or in its shell". It was found out that the ideas of national patriotic education took the leading place in the pedagogical heritage of T. Demianiuk: the scientist developed, implemented in practice the principles, recommendations for the improvement of the process of national-patriotic education of students, introduced innovative forms and methods of national-patriotic education in experimental educational institutions. ; У статті розглядається педагогічна спадщина Тамари Дмитрівни Дем'янюк щодо реалізації національно-патріотичного виховання в Україні, зокрема проаналізовано основні наукові й методичні праці педагога, як-то: «Формування особистості засобами народознавства», «Орієнтовна регіональна програма національного виховання учнівської молоді», «Інноваційні технології громадянського виховання учнівської молоді», «Педагогічні основи демократизації та гуманізації виховного процесу в загальноосвітній школі», «Духовноморальний розвиток особистості учня в умовах діяльності української національної «Школи-родини»», «Організація виховного процесу в сучасному загальноосвітньому навчальному закладі», «Національний проект: На крилах історії чи у своїй мушлі». З'ясовано, що ідеї національно-патріотичного виховання займали провідне місце у педагогічній спадщині Т. Д. Дем'янюк: учена розробила та реалізовувала на практиці положення і рекомендації щодо вдосконалення процесу національно-патріотичного виховання учнів, запроваджувала інноваційні форми і методи національно-патріотичного виховання у експериментальних закладах освіти.

The article provides the analysis of the views of leading contemporary researchers concerning an ethnographic mosaic variety of the Middle Polissia as historical and ethnographic phenomena. The author has found that at the second half of the XXth and early XXIth centuries the authors of many ethnographic papers who directly or remotely related to the given issue were (and still are) guided not by ethnographic, but natural geographical, political and other criteria. Thus, they represented the attitudes that had rather negative influence upon the localization and border demarcation between numerous historical ethnographic regions and districts, misused main ethnological concepts, distorted a historical reality etc. Two different kinds of approaches to ethnographic mapping of Ukraine prevail in contemporary Ukrainian ethnology – especially among Lviv and Kyiv scholars. Based on specific methodological and theoretical principles and ethnographic zoning criteria, we offer our own view on the Middle Polissia as a separate ethnographical sub-region of Ukraine and also its boundaries.Key words: Ukraine, Middle Polissia, ethnographic regionalization, state, omissions, criteria, boundaries. ; У статті проаналізовано наукові погляди провідних сучасних дослідників стосовно Середнього Полісся як історичного явища. Автором встановлено: у багатьох етнологічних працях другої половини XX – початку XXI ст., в яких ідеться про порушене питання (побіжно чи навмисне), науковці керувалися (і керуються досі) не етнографічними, а природно-географічними, політичними та іншими критеріями, що відтак негативно вплинуло на локалізацію та визначення його меж, призвело до викривлення історичної дійсності тощо. Принаймні у сучасному українському народознавстві домінують два різні підходи у з'ясуванні етнографічної карти України загалом і Середнього Полісся зокрема – львівських і київських етнологів. Спираючись на конкретні методологічнотеоретичні принципи та критерії етнографічного районування, пропонуємо власний погляд на Середнє Полісся як окремий етнографічний підрозділ України, а також його межі.Ключові слова: Україна, Середнє Полісся, етнографічне районування, стан, прогалини, критерії, межі.

The article emphasizes necessity to carefully analyze entertainment and game program of traditional Ukrainian wedding, which includes, in particular, the "obscene" rituals, songs, games and dances. The study of these phenomena of popular culture was for a long time hampered due to political persecution, the church and the moral censorship presure. Nevertheless, vivid and original Ukrainian wedding studied several generations of scientists. This case paid tribute to many ukrainian and foreign ethnographers, historians, folklorists, musicologists and other experts. Lack of focus on entertainment and gaming component is an old flaw of our ukrainian ethnology. Censorship and persure of erotic folklore continued inSoviet Uniontimes. Suffice it to recall that even in academic publications "Ukrainian wedding ceremonies and songs", which were published in 70-80 years of the last century, editors were forced to distort facts, and to escape from publication some of authentic texts because of its "obscene" content. The history of wedding folklore discuss the reasons of disappearing of any rituals. Initial culture was based on a synthesis of philosophical ideas and art forms. But over time, due to the destruction of old ideological foundations of ancient ritual form or phenomena became artistic activities and holiday entertainment, or gradually were replaced by the sphere of life. ; L'article met l'accent sur la nécessité d'analyser soigneusement le programme de divertissement et de jeu de mariage traditionnel ukrainien, qui comprend, entre autres, les rituels « obscènes », des chansons, des jeux et des danses. L'étude de ces phénomènes de la culture populaire depuis longtemps entravée en raison de la persécution de la censure politique, ecclésiastique et morale. ; В статье акцентируется необходимость внимательно проанализировать развлекательно-игровую программу традиционной свадьбы украинцев, включающую в себя, в частности, «непристойные» обряды, песни, игры и танцы. Изучение этих явлений народной культуры долгое время тормозилось из-за преследований политической, церковной и моральной цензуры. ; У статті акцентується на необхідності уважно проаналізувати розважально-ігрову програму традиційного весілля українців, що включає в себе, зокрема, «непристойні» обряди, пісні, ігри і танці. Вивчення цих явищ народної культури довгий час гальмувалося через переслідування політичної, церковної та моральної цензури.