Suchergebnisse

The features of international relations in South Africa are studied. The features of the development of South Africa as a regional leader are revealed. It is emphasized that the country plays a leading role in the region because of its favorable geographical location and sufficiently high level of economic development. The importance of foreign policy of modern South Africa is emphasized. It is noted that South Africa's foreign policy is implemented at three levels: regional, continental and global. In the first of these, the republic, having not only significant military-political but also Africa's largest economic potential, can be considered as almost an alternative candidate for leadership. South Africa is SADC locomotive and attracts labor resources from all border countries that do not have such a developed industry and do not differ in the level of wages as high as regionally.It is noted that South Africa's SADC strategy is based on three points: restoring, strengthening and maintaining political unity and cohesion within the SADC.It is revealed that the role of South Africa is to deepen economic integration and intensify the development of regional infrastructure. It is proven that South Africa has taken a leading role in the region to address many social and humanitarian issues, especially through the economic component. It is confirmed that South Africa also plays an important role in that it is a launching pad for foreign investment in another part of Africa. It is proved that South Africa's foreign policy in the region contributed to:- creation of new jobs;- modernization of existing and creation of new infrastructure - including investments in telecommunications;- technological development through the supply of highly qualified personnel;- increasing tax revenues, as well as increasing consumer choice in host countries;- the creation of a favorable business climate in South African countries.It is concluded that South Africa's foreign policy in the region is not always constructive with respect to other South African countries. South African companies dominate and this leads to South Africa's monopoly and hegemony. The economic and political power of South Africa in the south of the continent is indisputable. Political instability is defined as a factor in the weakening of South Africa's leadership position in the region. ; Изучаются особенности международных отношений в Южной Африке. Раскрываются особенности развития ЮАР как регионального лидера. Подчеркивается, что страна играет ведущую роль в регионе из-за благоприятного географического положения и достаточно высокий уровень экономического развития. Подчеркивается значение внешней политики современной ЮАР. Отмечается, что внешняя политика ЮАР осуществляется на трех уровнях: региональном, континентальном и глобальном. На первом из них республика, располагая не только значительным военно-политическим, но и крупнейшим в Африке экономическим потенциалом, может считаться практически безальтернативным претендентом на лидерство. ЮАР является локомотивом САДК и привлекает трудовые ресурсы из всех приграничных стран, не имеющих столь развитой промышленности, и не отличаются столь же высоким по региональным меркам уровнем заработной платы.Отмечается, что стратегия ЮАР в рамках САДК строится на трех китах: восстановление, укрепление и сохранение политического единства и сплоченности в рамках САДК.Выяснено, что роль ЮАР состоит в углублении экономической интеграции, и интенсификации развития региональной инфраструктуры. Доказывается, что ЮАР взяла на себя ведущую роль в регионе для решения многих социально-гуманитарным вопросам, особенно с помощью экономической составляющей. Подтверждается, что Южная Африка также играет важную роль с точки зрения того, что она является стартовой площадкой для иностранных инвестиций в другой части Африки. Доказывается, что внешняя политика ЮАР в регионе способствовала:- созданию новых рабочих мест;- модернизации существующей, а также создание новой инфраструктуры - в том числе инвестиции в телекоммуникации;- технологического развития за счет поставки высококвалифицированных кадров;- увеличению налоговых поступлений, а также увеличение потребительского выбора в принимающих странах;- созданию благоприятного бизнес климата в южноафриканских странах.Делается вывод, что внешняя политика ЮАР в регионе не всегда конструктивна по отношению к другим южноафриканским стран. Южноафриканские компании доминируют и это приводит к монополии и гегемонии ЮАР. Экономическая и политическая мощь Южной Африки на юге континента является неоспоримой. Политическая нестабильность определяется как фактор ослабления лидерских позиций ЮАР в регионе. ; Вивчаються особливості міжнародних відносин у Південній Африці. Розкриваються особливості розвитку ПАР як регіонального лідера. Наголошується на тому, що країна відіграє провідну роль в регіоні через сприятливе географічне положення і досить високий рівень економічного розвитку. Підкреслюється значення зовнішньої політики сучасної ПАР. Відзначається, що зовнішня політика ПАР здійснюється на трьох рівнях: регіональному, континентальному і глобальному. На першому з них республіка, маючи в своєму розпорядженні не тільки значним військово-політичним, але і найбільшим в Африці економічним потенціалом, може вважатися практично безальтернативним претендентом на лідерство. ПАР є локомотивом САДК і привертає трудові ресурси з усіх прикордонних країн, що не мають настільки розвиненої промисловості і не відрізняються настільки ж високим за регіональними мірками рівнем заробітної плати.Наголошується, що Стратегія ПАР в рамках САДК будується на трьох китах: відновлення, зміцнення і збереження політичної єдності та згуртованості в рамках САДК. З'ясовано, що роль ПАР полягає у поглибленні економічної інтеграції, і інтенсифікації розвитку регіональної інфраструктури. Доводиться, що ПАР взяла на себе провідну роль в регіоні для вирішення багатьох соціально-гуманітарних питань, особливо за допомогою економічної складової. Підтверджується, що Південна Африка також грає важливу роль з точки зору того, що вона є стартовим майданчиком для іноземних інвестицій в іншій частині Африки. Доводиться, що зовнішня політика ПАР в регіоні сприяла:- створенню нових робочих місць;- модернізації існуючої, а також створення нової інфраструктури - в тому числі інвестиції в телекомунікації;- технологічного розвитку за рахунок поставки висококваліфікованих кадрів;- збільшенню податкових надходжень, а також збільшення споживчого вибору в приймаючих країнах;- створенню сприятливого бізнес клімату в південноафриканських країнах.Робиться висновок, що зовнішня політика ПАР в регіоні не завжди конструктивна по відношенню до інших південноафриканським країн. Південноафриканські корпорації домінують і це призводить до монополії і гегемонії ПАР. Економічна і політична міць Південної Африки на Півдні континенту є незаперечною. Політична нестабільність визначається як чинник послаблення лідерських позицій ПАР в регіоні.

The article attempts to assess the contribution of South African author Steve Biko to the development of Antonio Gramsci's concept of hegemony. This concept became particularly relevant in the 21st century, when violent methods of goal achieving once and for all gave way to soft power, and control over thoughts, interpretations, tastes, and priorities of people became the most important resource. Hegemony as a media phenomenon is closely linked to media imperialism, propaganda 2.0, the theory of «agenda setting», the spiral of silence that manifest themselves as hegemony's toolkit.Steve Biko did not use the Gramscian concept of hegemony, but in his journalism he analyzed and described this phenomenon quite accurately on the example of the apartheid regime in South Africa, which was characterized by political, economic, and first of all by cultural domination of the colonialists over the South African people. The example of apartheid in South Africa illustrates how a small minority, holding control over religion, education, and social life, dominated the vast majority of the population, which were the indigenous inhabitants of the country. Steve Biko has shown that it is important to control both the ruling narrative and the counter-narrative in order to ensure hegemony, thus defining the limits of the discussion, preserving «power» and, to a large extent, influencing the «opposition».At the present stage, the concept of «media hegemony» is appropriate for the characterization of the information space at the national, international and global levels. One of the many examples is the control of the Kremlin over the entire range of Russian media, from pro-government to outright oppositional ones.Key words: hegemony, Steve Biko, media imperialism, propaganda 2.0, South Africa, apartheid. ; У статті зроблено спробу оцінити внесок південноафриканського публіциста Стіва Біко у розвиток концепції гегемонії Антоніо Ґрамші. Режим апартеїду у ПАР, будучи прикладом політичного, економічного, а передусім – культурного панування колонізаторів над колонізованими, унаочнює, яким чином нечисленна меншість, утримуючи контроль над релігією, освітою, громадським життям, домінувала над величезною більшістю населення, яку складали корінні жителі країни. Екстраполяція концепції на сучасні реалії демонструє її актуальність у національному, міжнаціональному, глобальному вимірах. Серед численних прикладів – російський інформаційний простір, у якому влада контролює мейнстрімові медіа та має достатньо важелів впливу на опозиційні.Ключові слова: гегемонія, Стів Біко, пропаганда 2.0, медійний імперіалізм, ПАР, апартеїд.

The article analyzes the place of Mozambique in the military-political strategy of the USSR in southern Africa. It is noted that its influence on the African continent of the USSR was aimed primarily at the use of combinations of political and diplomatic efforts, economic assistance and arms supplies. The cooperation between the USSR and the African states from the outset was deeply ideological.The purpose of the proposed study is to show the place of Mozambique in the military-political strategy of the USSR in southern Africa, paying attention to the ideological motives of foreign-policy actions. The research is based on such principles of historical knowledge as science, historicism, objectivity, systematic analysis, etc.The volume and character of the military and economic assistance of the USSR to Mozambique have been analyzed, which has been shown in the strengthening the country's defense capability and effectively created the Mozambican Armed Forces. Soviet officers created the General Staff, formed and prepared the main types of armed forces and forces of troops. Such forms of cooperation as the exchange of military delegations at all levels, mutual consultations with political bodies and armies have become widespread. The armed forces of the country received Soviet technique, specialists in working with this technique. Deliveries were made on preferential terms. The staff was trained at the training centers of the USSR.However, it is noted that the result of this assistance was that the Government of Mozambique declared the choice of the socialist path of development, as reflected in the new name of the country (People's Republic of Mozambique), and soon the relevant transformations began: nationalization of the main segments of the economy, carrying out an agrarian reform. In addition, in exchange for assistance, FRELIMO provided the Soviet navy with access to the deep-water Gulf near Maputo, which is very convenient for the creation of a submarine base.The socialist bloc also received the right of privileged access to the natural resources of the republic. It is concluded that in the late 1980's Mozambique remained one of the most loyal allies of Moscow in Africa. By giving Mozambique assistance in building the armed forces, Soviet leaders sought at any cost to keep it in the sphere of his influence. Among the reasons, it should be noted, above all, geopolitical factors, namely, the possibility of influencing neighboring South Africa. Besides, the Soviet fleet was in need of bases on the West African coast. However, the situation has changed as a result of the changes in Moscow itself - liberalization, reconstruction, and then the collapse of the USSR forced it to abandon its interests and to stop subsidies of the Union regimes. ; В статті проаналізовано місце Мозамбіку у військово-політичній стратегії СРСР на півдні Африки, звертається увага на ідеологічні мотиви зовнішньополітичних акцій Радянського Союзу. Зазначається, що свій вплив на Африканському континенті СРСР намагався поширювати насамперед за допомогою комбінацій політико-дипломатичних зусиль, економічної допомоги та поставок зброї.Зроблено висновок, що наприкінці 1980-х рр. Мозамбік залишався одним з найбільш відданих союзників Москви в Африці. Надаючи Мозамбіку допомогу у будівництві збройних сил, радянські лідери прагнули будь-якою ціною утримати його в сфері свого впливу. Серед причин слід вказати, передусім, геополітичні фактори, а саме – можливість впливати на сусідню Південну Африку. Крім того, радянський флот мав потребу у базах на західноафриканському узбережжі.

The article analyzes the place of Mozambique in the military-political strategy of the USSR in southern Africa. It is noted that its influence on the African continent of the USSR was aimed primarily at the use of combinations of political and diplomatic efforts, economic assistance and arms supplies. The cooperation between the USSR and the African states from the outset was deeply ideological.The purpose of the proposed study is to show the place of Mozambique in the military-political strategy of the USSR in southern Africa, paying attention to the ideological motives of foreign-policy actions. The research is based on such principles of historical knowledge as science, historicism, objectivity, systematic analysis, etc.The volume and character of the military and economic assistance of the USSR to Mozambique have been analyzed, which has been shown in the strengthening the country's defense capability and effectively created the Mozambican Armed Forces. Soviet officers created the General Staff, formed and prepared the main types of armed forces and forces of troops. Such forms of cooperation as the exchange of military delegations at all levels, mutual consultations with political bodies and armies have become widespread. The armed forces of the country received Soviet technique, specialists in working with this technique. Deliveries were made on preferential terms. The staff was trained at the training centers of the USSR.However, it is noted that the result of this assistance was that the Government of Mozambique declared the choice of the socialist path of development, as reflected in the new name of the country (People's Republic of Mozambique), and soon the relevant transformations began: nationalization of the main segments of the economy, carrying out an agrarian reform. In addition, in exchange for assistance, FRELIMO provided the Soviet navy with access to the deep-water Gulf near Maputo, which is very convenient for the creation of a submarine base.The socialist bloc also received the right of privileged access to the natural resources of the republic. It is concluded that in the late 1980's Mozambique remained one of the most loyal allies of Moscow in Africa. By giving Mozambique assistance in building the armed forces, Soviet leaders sought at any cost to keep it in the sphere of his influence. Among the reasons, it should be noted, above all, geopolitical factors, namely, the possibility of influencing neighboring South Africa. Besides, the Soviet fleet was in need of bases on the West African coast. However, the situation has changed as a result of the changes in Moscow itself - liberalization, reconstruction, and then the collapse of the USSR forced it to abandon its interests and to stop subsidies of the Union regimes. ; В статті проаналізовано місце Мозамбіку у військово-політичній стратегії СРСР на півдні Африки, звертається увага на ідеологічні мотиви зовнішньополітичних акцій Радянського Союзу. Зазначається, що свій вплив на Африканському континенті СРСР намагався поширювати насамперед за допомогою комбінацій політико-дипломатичних зусиль, економічної допомоги та поставок зброї.Зроблено висновок, що наприкінці 1980-х рр. Мозамбік залишався одним з найбільш відданих союзників Москви в Африці. Надаючи Мозамбіку допомогу у будівництві збройних сил, радянські лідери прагнули будь-якою ціною утримати його в сфері свого впливу. Серед причин слід вказати, передусім, геополітичні фактори, а саме – можливість впливати на сусідню Південну Африку. Крім того, радянський флот мав потребу у базах на західноафриканському узбережжі.

The article discusses the political process in South Africa during the existence of the apartheid system in this country. The aim of the study is to research the main directions of information warfare between supporters and opponents of apartheid as a component of the latent policy in South Africa. The principal tasks are: general description and designation of specific features of the information confrontation main directions, disclosure of individual elements of information struggle under the apartheid conditions. Currently, this topic is only partially covered in the scientific literature: in the format of the general characteristics of informational and psychological wars (V. Krysko, G. Pocheptsov, S. Rastorguev, V. Hozikov), in certain areas of the information struggle in South Africa during the apartheid period (Ch. Day, R. Nixon, M. Rees, E. Rhoodie, J. Sanders) and a description of some operations in the South African information sphere (V. Shubin, C. Braam, B. Gilder, R. Kasrils, M. Kunczik). The main idea of the article is that the informational confrontation was an important component of the political life of South Africa and had a vector of both internal focus – on the population of a given country, and the external one – on the world community, international organizations, governments and the population of other states. It had a serious impact on the course of events in South Africa and on the anti-apartheid movement beyond its borders, including almost the whole range of anthropogenic and man-made technologies, latent and open. The informational activity of the African National Congress (ANC), the leader of the anti-apartheid movement, were a specific continuation of military-sabotage operations and protest actions of the oppressed population in the struggle for the political consciousness of the masses. The topic was developed on the basis of concrete examples, historical facts, scientific studies of foreign experts and evidence of resistance movement participants. In the perspective this work may be an integral part of a further comprehensive study of the entire latent policy spectrum based on South African materials. ; У статті розглядається політичний процес у Південній Африці в період існування в цій країні системи апартеїду. Метою дослідження є вивчення основних напрямків інформаційного протиборства прихильників і противників апартеїду як складової латентної політики в Південній Африці. В якості основних завдань виступають: загальна характеристика та позначення основних напрямків інформаційного протиборства, розкриття змісту проявів інформаційної боротьби в умовах панування і падіння апартеїду. Основна ідея статті полягає в тому, що інформаційне протиборство було важливою складовою політичного життя Південної Африки і мало вектор як внутрішньої спрямованості – на населення даної країни, так і зовнішньої – на світову громадськість, міжнародні організації, уряди і населення інших держав. Воно здійснило серйозний вплив на хід подій у ПАР і на рух проти апартеїду за межами країни, включало практично весь набір технологій антропогенного і техногенного порядку, латентного і відкритого характеру. У перспективі ця робота може стати складовою частиною комплексної розробки всього спектра латентної політики на матеріалах Південної Африки.

The article discusses the political process in South Africa during the existence of the apartheid system in this country. The aim of the study is to research the main directions of information warfare between supporters and opponents of apartheid as a component of the latent policy in South Africa. The principal tasks are: general description and designation of specific features of the information confrontation main directions, disclosure of individual elements of information struggle under the apartheid conditions. Currently, this topic is only partially covered in the scientific literature: in the format of the general characteristics of informational and psychological wars (V. Krysko, G. Pocheptsov, S. Rastorguev, V. Hozikov), in certain areas of the information struggle in South Africa during the apartheid period (Ch. Day, R. Nixon, M. Rees, E. Rhoodie, J. Sanders) and a description of some operations in the South African information sphere (V. Shubin, C. Braam, B. Gilder, R. Kasrils, M. Kunczik). The main idea of the article is that the informational confrontation was an important component of the political life of South Africa and had a vector of both internal focus – on the population of a given country, and the external one – on the world community, international organizations, governments and the population of other states. It had a serious impact on the course of events in South Africa and on the anti-apartheid movement beyond its borders, including almost the whole range of anthropogenic and man-made technologies, latent and open. The informational activity of the African National Congress (ANC), the leader of the anti-apartheid movement, were a specific continuation of military-sabotage operations and protest actions of the oppressed population in the struggle for the political consciousness of the masses. The topic was developed on the basis of concrete examples, historical facts, scientific studies of foreign experts and evidence of resistance movement participants. In the perspective this work may be an integral part of a further comprehensive study of the entire latent policy spectrum based on South African materials. ; У статті розглядається політичний процес у Південній Африці в період існування в цій країні системи апартеїду. Метою дослідження є вивчення основних напрямків інформаційного протиборства прихильників і противників апартеїду як складової латентної політики в Південній Африці. В якості основних завдань виступають: загальна характеристика та позначення основних напрямків інформаційного протиборства, розкриття змісту проявів інформаційної боротьби в умовах панування і падіння апартеїду. Основна ідея статті полягає в тому, що інформаційне протиборство було важливою складовою політичного життя Південної Африки і мало вектор як внутрішньої спрямованості – на населення даної країни, так і зовнішньої – на світову громадськість, міжнародні організації, уряди і населення інших держав. Воно здійснило серйозний вплив на хід подій у ПАР і на рух проти апартеїду за межами країни, включало практично весь набір технологій антропогенного і техногенного порядку, латентного і відкритого характеру. У перспективі ця робота може стати складовою частиною комплексної розробки всього спектра латентної політики на матеріалах Південної Африки.

The article deals with the peculiarities of relations of the Republic of South Ossetia with the Russian Federation. It is shown that South Ossetia depends on Russia in different spheres and is a puppet state of Russia. Putting this de facto state into dependency, Russia has a lot of goals: destabilization of political situation in Georgia, hindering its Euro-Atlantic course, strengthening of the Russian borders in South Caucasus, satisfying its geopolitical ambitions, opening new opportunities for the Russian economy.It is investigated that Russian-South Ossetian relations are based on a broad treaty basis which contributes to actual absorption of this de facto state by Russia. The Treaty on Alliance and Integration between the Russian Federation and the Republic of South Ossetia (2015) which plays a key role for the development of the relations of the two countries is characterized. In the article it is shown that Russia makes «unofficial occupation» of this unrecognized state, interferes in political process of it. Russia possesses military bases on the territory of South Ossetia, defends «border» between South Ossetia and Georgia, realizes a process of borderization.In the article it is pointed out that a politics of «passportization» makes close ties of this de facto state with its patron state, increases the trust of the South Ossetian population to Russian government, gives some advantages to the population of the region. It is shown that its development would be difficult without Russian financing. Russian economic assistance is the main source of income of South Ossetia. Russia invests money into infrastructure of South Ossetia, pays pensions and salary to state employees and is a main trade partner of the republic. The ties between these two countries are strengthening because of the official status of Russian language on the territory of this partly recognized state. It facilitates propaganda of Russia in South Ossetia. It is noticed, that the politics of Russia in the region affects interests of the European Union, USA and China. Possible scenarios of future development of the relations of South Ossetia and Russia are characterized in the article.Key words: South Ossetia; Russia; de facto state; politics of «passportization»; irredentism. ; Досліджено особливості відносин Республіки Південна Осетія з Російською Федерацією. Показано, що Південна Осетія залежить від Росії у різноманітних сферах і фактично є маріонетковою державою останньої. Узалежнюючи цю де-факто державу, Росія переслідує низку цілей, таких як дестабілізація внутрішньополітичної ситуації у Грузії, перешкоджання її євроатлантичному курсу, зміцнення російських кордонів на Південному Кавказі, задоволення своїх геополітичних амбіцій, відкриття нових можливостей для російської економіки.З'ясовано, що російсько-південноосетинські відносини побудовані на широкій договірній базі, що спричиняє фактичне поглинання цієї де-факто держави Росією. Охарактеризовано Договір між Російською Федерацією та Республікою Південна Осетія про союзництво та інтеграцію 2015 р., який має ключове значення для розвитку відносин двох держав. У статті наголошено, що Росія фактично здійснює неофіційну окупацію цієї невизнаної республіки, втручається у її політичні процеси. РФ має військові бази на території Південної Осетії, здійснює захист кордону між де-факто державою і Грузією, реалізує процес бордеризації.Констатовано, що політика «паспортизації» спрямована на зближення цієї де-факто держави з державою-патроном і збільшення довіри південноосетинського населення до російського уряду, надає населенню регіону низку переваг. Показано, що без фінансування РФ Південна Осетія не могла б розвиватися, адже економічна допомога є головним джерелом її доходів. Росія вкладає значні кошти в інфраструктуру Південної Осетії, виплачує зарплату бюджетникам і пенсії, а також є головним торговельним партнером самопроголошеної республіки. Зв'язок держав підсилюється тим, що російська мова, як і осетинська, є державною мовою цієї невизнаної республіки. Це полегшує пропагандистську діяльність Росії в південноосетинському суспільстві. Підкреслено, що політика Росії в регіоні зачіпає інтереси Європейського Союзу, США та Китаю. Розглянуто можливі сценарії розвитку російсько-південноосетинських відносин у майбутньому.Ключові слова: Південна Осетія; Росія; де-факто держава; політика «паспортизації»; іредентизм.

As in other policy areas, the US Energy Policy Toward Central Africa after 2001 promises a new beginning for energy relations between the two regions. A new beginning designed to increase the United States' access to Central African energy sources, but also supposedly to ensure that in qualitative terms US approaches to energy security become more conducive to development.This article examines the three ostensibly core dimensions of the US evolving policy in Central Africa. First, the incorporation of the region into the US external energy security policy. Second, the claimed coherence between development and energy security aims in Central Africa. And third, the governance dimensions of how energy sectors are managed in Central Africa. It highlights the incipient potential for an approach to energy that is sensitive to issues of development and good governance. In this sense, Africa compares favorably to US energy policies in other regions. But the overall record is patchy. The article examines how the US energy security has influenced the US foreign policy toward Sub-Saharan Africa. The article examines the link between energy security, development and governance policies.Key words: Central Africa; the United States; energy policy.

The article describes the main reasons that led to the change of Polish state policy towards Ukrainian national minority in Chelm and Southern Podlasie regions in the second half of the 1930s. The author shows preparations of the Polish government to polonization policy of the region and its implementation in 1917–1938.

The period 1974–1994 was an important milestone in the history of the national liberation movement of the people of South Africa. These were years of significant increase in political consciousness and activity of masses, strengthen-ings of the international solidarity with the South African democratic movement. All this took place in a format of the open and hidden politics and resulted in the collapse of apartheid system.The article refers to latent component of the political process in South Africa during the acute struggle against apartheid in 1974–1994. It is proposed to study the hypothesis that the political process in South Africa had both trans-parent and latent nature due to the presence of specific forms and methods inherent latent politics. Substantiation is carried out on the basis of concrete examples, historic facts, scientific researches of foreign experts and testimonies of participants of fight against apartheid. ; Период 1974–1994 гг. был важным этапом в истории национально-освободительного движения народа Южной Африки (ЮАР). Это были годы подъема сопротивления политике апартеида, расовой дискриминации и угнетения, заметного роста политического сознания и активности масс, усиления международной солидар-ности с южноафриканским демократическим движением. Все это происходило в формате открытой и скрытой политики и завершилось крахом системы апартеида.В статье говорится о латентной компоненте политического процесса в Южной Африке в период борьбы с апартеидом в 1974–1994 гг. Предлагается обоснование гипотезы о том, что политический процесс в ЮАР имел как транспарентную, так и латентную составляющие – из-за наличия специфических форм и методов, присущих латентной политике. Обоснование осуществляется на основе конкретних примеров, исторических фактов, научных исследований иностранных экспертов и свидетельств участников борьбы с режимом апар-теида. ; Період 1974–1994 рр. був важливим етапом в історії національно-визвольного руху народу Південної Африки (ПАР). Це були роки підйому опору політиці апартеїду, расовій дискримінації і гнобленню, помітного зростання політичної свідомості та активності мас, посилення міжнарод-ної солідарності з південноафриканським демократичним рухом. Усе це відбувалося у форматі відкритої та потайної політики і завершилося крахом системи апартеїду.У статті йдеться про латентний компонент політичного процесу у Південній Африці у період боротьби з апартеїдом у 1974–1994 рр. Надається обгрунтування гіпотези про те, що політичний процес у ПАР мав як транспарентний, так і латентний характер – через наявні спе-цифічні форми та методи латентної політики. Обгрунтування відбувається на основі конкрет-них прикладів, історичних фактів, наукових досліджень іноземних експертів та свідчень учасників боротьби проти режиму апартеїду.

The government of the South Kalimantan Province moved the provincial capital from Banjarmasin to Banjarbaru at the end of 2011. However, there has not been a clear decision as to what the government's old building will be used for. One thing is clear, the utilization has to be optimized by considering the local government regulations. The aim of the research is to examine the highest and the best alternatives of utilization that can be adopted for such an asset. Non-probability sampling method was used in the research to find the alternatives. The alternatives were analyzed by using the highest and the best use analysis as the relevance test instrument for each of them. After analyzing the alternatives, the benefit-cost ratio (BCR) analysis was conducted to analyze the alternatives prior to determining their feasibility. Legal analysis, physical analysis, financial analysis, and the maximum productivity analysis were the stages conducted on the research based on highest and best use analysis. Based on the result of the research, the alternative which is feasible to do is that the building is used for other governmental or public purposes. Through the analysis, the alternative meets the criteria of the analysis as mentioned before with NPV Rp. 747,439,143 and BCR 1.024. Furthermore, according to 42.5 percent of the respondents, the building is best used for UPT offices and other institutions.

The article is devoted to the analysis of contemporary Ukrainian, Belarusian and Polish historiography of the history of Belarusians in the south of Ukraine and in Odesa and the district during the Ukrainian National-Democratic Revolution. The scientific relevance of the problem of research is associated with an insufficient level of its research in Ukrainian historiography. This aspect was chosen with taking into account the fact that during the Ukrainian National Democratic Revolution of 1917-1920 the territory of Southern Ukraine, mainly the city of Odesa and the district, due to economic ties and its political significance, became an important region for concentration of Belarusians, their trade activities, participation in political life and national state construction, etc. Of particular interest are the researches of M. Sсhavlinskiy, D. Mikhalyuk, O. Zubko. The researchers from Odesa are represented insufficiently. Researchers address such important problems as the creation of the Belarusian National Council in Odesa, the Belarusian National Commissariat and the Consulate, the activities of Belarusian national organizations. Most of the research examines the history of Belarusians in the south of Ukraine and the city of Odesa in the context of studying other problems. As a result of the study, it was found that in modern historiography – Ukrainian, Belarusian, Polish – some aspects of the history of Belarusians in the south of Ukraine, mainly in Odesa and the district, were covered for the period of 1917-1919.The researches are as special as and more general, in which events in the region are mentioned briefly in the context of a wider problem related mainly to the Belarusian national movement and the Belarusian state construction. As a rule, the investigators are limited only to mentions of personalities, or briefly characterize the Odesa period of their biographies. Further research requires the problem of interaction between the Belarusian ethnic group in the population of Odesa and in the south of ...

The article deals with the issue of separatism in the sub-Saharan world of Africa in the 1960's, on the example of two countries – the Democratic Republic of the Congo (more – Congo) and Nigeria. Emphasis is placed on the emergence of separatist movements that move into the format of quasi-state and the struggle of central governments for territorial unity. In the framework of the proposed article, the research methodology is mainly based on the method of comparative analysis. Each of the two countries considered has its own specific features, and at the same time, it has been possible to distinguish common features because of which a general characterization of centrifugal trends in Sub-Saharan Africa over a given period can be drawn. In particular, this concerns the new independent states that appeared on the political map of the Afri can continent in the early 1960's. It was found that more often separatist movements arose in provinces that had strong economic potential and reserves of natural resources. This, in turn, provided for the possibility of separate existence for a long period, even in the face of armed confrontation with the central government. A key element was also the presence or absence of an external factor, political and / or military, that directly determined events or had a decisive influence on them. This factor is especially characteristic in the context of bipolar confrontation between two geopolitical centres, led by the US and the USSR, which sought to strengthen their influence at every single geographical point in the world. The emergence of each independent sub-Saharan country, each new manifestation of separatism and military conflict, not only had an internal dimension, but also concerned a more global context of confrontation in the Cold War.

The article considers the peculiarities of the development and preservation of the ethnic identity of the Bulgarian population of the south of the MSSR and Izmail region of the USSR post-war period 1944-1954 years. The urgency of the research is proved, first of all, by the lack of knowledge of this question, insufficient number of documents available for scientific community. The topicality of this investigation is caused by the attempt to analyze the achievements of the Bulgarian Diaspora on the way to preserving its ethnic identity separately from other nationalities. The author points to the positive changes in the national, cultural and educational development of the Bulgarian Diaspora in the post-war period. The specific features of the education of the Bulgarian population during the Soviet era and the role of education in preserving the ethno social identity, the development of the national consciousness of the Bulgarians are revealed. The author states that the Bulgarian language remained in wide use only at home in the post-war period. The learning process was held on Russian. However, this contributed to the fact that the Bulgarian youth became competitive in entrance exams, and eventually they were able to work and occupy various positions in Ukraine, Moldova and also abroad. The article also analyzes the state policy in relation to the ethnic minorities. The important consequence of the state education policy became the formation of a new Bulgarian educational intelligentsia, which could not but affected the ethno cultural development and preservation of the ethnic identity of the Bulgarian population of the region. The government contributed to the creation of a number of Bulgarian art groups, they were formed on the state account and initiative. In addition to the organization, the financing of the art collectives was also performed by the government. The professional music schools and their branches were also opened in the regions with the Bulgarian population. Further, the author specifies the achievements of the Bulgarian population in the field of culture. The participation of the Bulgarians in the social and cultural life of the Izmail region and the south of the MSSR is researched. The author claims that it was the cultural sphere where the national identity of the Bulgarian ethnic group of Ukraine and Moldova was preserved. The role and place of amateur folk art in preserving the language, folklore and ethnographic heritage of the Bulgarian people in consolidation with the Bulgarian ethnic group, as well as renewing and strengthening the social and cultural connections of the Bulgarian Diaspora with Bulgaria are also revealed. However, numerous direct contacts were established only in the post-Stalin period. It was considered that the Bulgarian people were not indifferent to the national culture and its development. In disregard the ideological, political, ethnic turmoil that apprehended the Bulgarian population of southwestern Ukraine and the south of Moldova in the post-war period, they preserved the inherent peculiarities in language, culture, ritualism and religion. It should be noted that national identity, originality and uniqueness are better preserved in the spiritual sphere than in the economic field. Thus, the article of I.I. Tatarko provides important inputs to the study of the most urgent problems and issues of historiography in Eastern Europe – the post-war period and the policy of the Soviet Union towards ethnic minorities. ; У статті досліджено особливості розвитку та збереження болгарським населенням півдня МРСР та Ізмаїльської області УРСР етнічної ідентичності в повоєнних умовах 1944 – 1954 рр. Актуальність роботи обґрунтована насамперед слабкою вивченістю проблематики, недостатнім уведенням у науковий обіг джерел, а також спробою проаналізувати досягнення болгарської діаспори на шляху до збереження своєї етнічної ідентичності окремо від інших національностей. Автор висвітлює позитивні зрушення у національному, культурному та освітньому розвитку болгарської діаспори у повоєнний період. Розкриває специфіку здобуття освіти болгарським населенням за радянської влади та роль освіти у збереженні етнічної ідентичності, розвитку національної свідомості болгар. Автор зазначає, що болгарська мова в повоєнний період залишилася у широкому вживанні тільки в побуті, навчання здійснювалося російською мовою. Однак це сприяло тому, що болгарська молодь стала конкурентноспроможною на вступних іспитах, а надалі змогла працювати і обіймати різноманітні посади не тільки в Україні та Молдові, а й за їх межами. Крім того, у статті аналізується державна політика щодо етнічних меншин. Важливим наслідком державної політики у сфері освіти стало формування нової болгарської просвітницької інтелігенції, що не могло не вплинути на етнокультурний розвиток і збереження етнічної ідентичності болгарського населення краю. Влада сприяла появі великої кількості болгарських мистецьких колективів, утворювала їх сама. Відкривалися професійні музичні школи та їхні філії у регіонах із болгарським населенням. Зазначається, що окрім організації, позитивним внеском у розвиток колективів було їхнє фінансування. Далі автор конкретизує досягнення болгарського населення в галузі культури. Висвітлює участь болгар у суспільно-культурному житті Ізмаїльщини та півдня МРСР. Стверджує, що саме у сфері культури вдалося зберегти національну самобутність болгарського етносу України та Молдови. Відзначає високу роль самодіяльної народної творчості у збереженні мови, фольклорної та етнографічної спадщини болгарського народу, у консолідації болгарського етносу, а також у поновленні та зміцненні суспільних та культурних зв'язків болгарської діаспори з Болгарією. Зроблено висновок, що болгарському народу не була байдужа національна культура та її розвиток. Попри ідеологічні, політичні, етнічні негаразди, які спіткали болгарське населення Південно-Західної частини України та Півдня Молдови у повоєнний період, воно зберегло властиву йому специфіку в мові, культурі, обрядовості, релігії. При цьому слід зазначити, що національна ідентичність, оригінальність і неповторність краще збереглися у духовній сфері, ніж у сфері господарській. Отже, стаття І.І.Татарко робить важливий внесок у вивчення найактуальніших проблем та питань історіографії Східної Європи – повоєнний період і політика Радянського Союзу по відношенню до етнічних меншин.