Suchergebnisse

As in other policy areas, the US Energy Policy Toward Central Africa after 2001 promises a new beginning for energy relations between the two regions. A new beginning designed to increase the United States' access to Central African energy sources, but also supposedly to ensure that in qualitative terms US approaches to energy security become more conducive to development.This article examines the three ostensibly core dimensions of the US evolving policy in Central Africa. First, the incorporation of the region into the US external energy security policy. Second, the claimed coherence between development and energy security aims in Central Africa. And third, the governance dimensions of how energy sectors are managed in Central Africa. It highlights the incipient potential for an approach to energy that is sensitive to issues of development and good governance. In this sense, Africa compares favorably to US energy policies in other regions. But the overall record is patchy. The article examines how the US energy security has influenced the US foreign policy toward Sub-Saharan Africa. The article examines the link between energy security, development and governance policies.Key words: Central Africa; the United States; energy policy.

The article deals with the issue of separatism in the sub-Saharan world of Africa in the 1960's, on the example of two countries – the Democratic Republic of the Congo (more – Congo) and Nigeria. Emphasis is placed on the emergence of separatist movements that move into the format of quasi-state and the struggle of central governments for territorial unity. In the framework of the proposed article, the research methodology is mainly based on the method of comparative analysis. Each of the two countries considered has its own specific features, and at the same time, it has been possible to distinguish common features because of which a general characterization of centrifugal trends in Sub-Saharan Africa over a given period can be drawn. In particular, this concerns the new independent states that appeared on the political map of the Afri can continent in the early 1960's. It was found that more often separatist movements arose in provinces that had strong economic potential and reserves of natural resources. This, in turn, provided for the possibility of separate existence for a long period, even in the face of armed confrontation with the central government. A key element was also the presence or absence of an external factor, political and / or military, that directly determined events or had a decisive influence on them. This factor is especially characteristic in the context of bipolar confrontation between two geopolitical centres, led by the US and the USSR, which sought to strengthen their influence at every single geographical point in the world. The emergence of each independent sub-Saharan country, each new manifestation of separatism and military conflict, not only had an internal dimension, but also concerned a more global context of confrontation in the Cold War.

Розглянуто причини зацікавлення України ринком озброєнь країн Африки, номенклатуру її військової продукції та її місце на ньому. Простежено тенденції співпраці України та країн регіону у цій сфері. Reasons of the personal interest of Ukraine are considered by the market of armaments of countries of Africa, nomenclature of it military products and its place on him. The tendencies of collaboration of Ukraine and countries of region are traced in this sphere.

The features of international relations in South Africa are studied. The features of the development of South Africa as a regional leader are revealed. It is emphasized that the country plays a leading role in the region because of its favorable geographical location and sufficiently high level of economic development. The importance of foreign policy of modern South Africa is emphasized. It is noted that South Africa's foreign policy is implemented at three levels: regional, continental and global. In the first of these, the republic, having not only significant military-political but also Africa's largest economic potential, can be considered as almost an alternative candidate for leadership. South Africa is SADC locomotive and attracts labor resources from all border countries that do not have such a developed industry and do not differ in the level of wages as high as regionally.It is noted that South Africa's SADC strategy is based on three points: restoring, strengthening and maintaining political unity and cohesion within the SADC.It is revealed that the role of South Africa is to deepen economic integration and intensify the development of regional infrastructure. It is proven that South Africa has taken a leading role in the region to address many social and humanitarian issues, especially through the economic component. It is confirmed that South Africa also plays an important role in that it is a launching pad for foreign investment in another part of Africa. It is proved that South Africa's foreign policy in the region contributed to:- creation of new jobs;- modernization of existing and creation of new infrastructure - including investments in telecommunications;- technological development through the supply of highly qualified personnel;- increasing tax revenues, as well as increasing consumer choice in host countries;- the creation of a favorable business climate in South African countries.It is concluded that South Africa's foreign policy in the region is not always constructive with respect to other South African countries. South African companies dominate and this leads to South Africa's monopoly and hegemony. The economic and political power of South Africa in the south of the continent is indisputable. Political instability is defined as a factor in the weakening of South Africa's leadership position in the region. ; Изучаются особенности международных отношений в Южной Африке. Раскрываются особенности развития ЮАР как регионального лидера. Подчеркивается, что страна играет ведущую роль в регионе из-за благоприятного географического положения и достаточно высокий уровень экономического развития. Подчеркивается значение внешней политики современной ЮАР. Отмечается, что внешняя политика ЮАР осуществляется на трех уровнях: региональном, континентальном и глобальном. На первом из них республика, располагая не только значительным военно-политическим, но и крупнейшим в Африке экономическим потенциалом, может считаться практически безальтернативным претендентом на лидерство. ЮАР является локомотивом САДК и привлекает трудовые ресурсы из всех приграничных стран, не имеющих столь развитой промышленности, и не отличаются столь же высоким по региональным меркам уровнем заработной платы.Отмечается, что стратегия ЮАР в рамках САДК строится на трех китах: восстановление, укрепление и сохранение политического единства и сплоченности в рамках САДК.Выяснено, что роль ЮАР состоит в углублении экономической интеграции, и интенсификации развития региональной инфраструктуры. Доказывается, что ЮАР взяла на себя ведущую роль в регионе для решения многих социально-гуманитарным вопросам, особенно с помощью экономической составляющей. Подтверждается, что Южная Африка также играет важную роль с точки зрения того, что она является стартовой площадкой для иностранных инвестиций в другой части Африки. Доказывается, что внешняя политика ЮАР в регионе способствовала:- созданию новых рабочих мест;- модернизации существующей, а также создание новой инфраструктуры - в том числе инвестиции в телекоммуникации;- технологического развития за счет поставки высококвалифицированных кадров;- увеличению налоговых поступлений, а также увеличение потребительского выбора в принимающих странах;- созданию благоприятного бизнес климата в южноафриканских странах.Делается вывод, что внешняя политика ЮАР в регионе не всегда конструктивна по отношению к другим южноафриканским стран. Южноафриканские компании доминируют и это приводит к монополии и гегемонии ЮАР. Экономическая и политическая мощь Южной Африки на юге континента является неоспоримой. Политическая нестабильность определяется как фактор ослабления лидерских позиций ЮАР в регионе. ; Вивчаються особливості міжнародних відносин у Південній Африці. Розкриваються особливості розвитку ПАР як регіонального лідера. Наголошується на тому, що країна відіграє провідну роль в регіоні через сприятливе географічне положення і досить високий рівень економічного розвитку. Підкреслюється значення зовнішньої політики сучасної ПАР. Відзначається, що зовнішня політика ПАР здійснюється на трьох рівнях: регіональному, континентальному і глобальному. На першому з них республіка, маючи в своєму розпорядженні не тільки значним військово-політичним, але і найбільшим в Африці економічним потенціалом, може вважатися практично безальтернативним претендентом на лідерство. ПАР є локомотивом САДК і привертає трудові ресурси з усіх прикордонних країн, що не мають настільки розвиненої промисловості і не відрізняються настільки ж високим за регіональними мірками рівнем заробітної плати.Наголошується, що Стратегія ПАР в рамках САДК будується на трьох китах: відновлення, зміцнення і збереження політичної єдності та згуртованості в рамках САДК. З'ясовано, що роль ПАР полягає у поглибленні економічної інтеграції, і інтенсифікації розвитку регіональної інфраструктури. Доводиться, що ПАР взяла на себе провідну роль в регіоні для вирішення багатьох соціально-гуманітарних питань, особливо за допомогою економічної складової. Підтверджується, що Південна Африка також грає важливу роль з точки зору того, що вона є стартовим майданчиком для іноземних інвестицій в іншій частині Африки. Доводиться, що зовнішня політика ПАР в регіоні сприяла:- створенню нових робочих місць;- модернізації існуючої, а також створення нової інфраструктури - в тому числі інвестиції в телекомунікації;- технологічного розвитку за рахунок поставки висококваліфікованих кадрів;- збільшенню податкових надходжень, а також збільшення споживчого вибору в приймаючих країнах;- створенню сприятливого бізнес клімату в південноафриканських країнах.Робиться висновок, що зовнішня політика ПАР в регіоні не завжди конструктивна по відношенню до інших південноафриканським країн. Південноафриканські корпорації домінують і це призводить до монополії і гегемонії ПАР. Економічна і політична міць Південної Африки на Півдні континенту є незаперечною. Політична нестабільність визначається як чинник послаблення лідерських позицій ПАР в регіоні.

The article attempts to assess the contribution of South African author Steve Biko to the development of Antonio Gramsci's concept of hegemony. This concept became particularly relevant in the 21st century, when violent methods of goal achieving once and for all gave way to soft power, and control over thoughts, interpretations, tastes, and priorities of people became the most important resource. Hegemony as a media phenomenon is closely linked to media imperialism, propaganda 2.0, the theory of «agenda setting», the spiral of silence that manifest themselves as hegemony's toolkit.Steve Biko did not use the Gramscian concept of hegemony, but in his journalism he analyzed and described this phenomenon quite accurately on the example of the apartheid regime in South Africa, which was characterized by political, economic, and first of all by cultural domination of the colonialists over the South African people. The example of apartheid in South Africa illustrates how a small minority, holding control over religion, education, and social life, dominated the vast majority of the population, which were the indigenous inhabitants of the country. Steve Biko has shown that it is important to control both the ruling narrative and the counter-narrative in order to ensure hegemony, thus defining the limits of the discussion, preserving «power» and, to a large extent, influencing the «opposition».At the present stage, the concept of «media hegemony» is appropriate for the characterization of the information space at the national, international and global levels. One of the many examples is the control of the Kremlin over the entire range of Russian media, from pro-government to outright oppositional ones.Key words: hegemony, Steve Biko, media imperialism, propaganda 2.0, South Africa, apartheid. ; У статті зроблено спробу оцінити внесок південноафриканського публіциста Стіва Біко у розвиток концепції гегемонії Антоніо Ґрамші. Режим апартеїду у ПАР, будучи прикладом політичного, економічного, а передусім – культурного панування колонізаторів над колонізованими, унаочнює, яким чином нечисленна меншість, утримуючи контроль над релігією, освітою, громадським життям, домінувала над величезною більшістю населення, яку складали корінні жителі країни. Екстраполяція концепції на сучасні реалії демонструє її актуальність у національному, міжнаціональному, глобальному вимірах. Серед численних прикладів – російський інформаційний простір, у якому влада контролює мейнстрімові медіа та має достатньо важелів впливу на опозиційні.Ключові слова: гегемонія, Стів Біко, пропаганда 2.0, медійний імперіалізм, ПАР, апартеїд.

The article analyzes the place of Mozambique in the military-political strategy of the USSR in southern Africa. It is noted that its influence on the African continent of the USSR was aimed primarily at the use of combinations of political and diplomatic efforts, economic assistance and arms supplies. The cooperation between the USSR and the African states from the outset was deeply ideological.The purpose of the proposed study is to show the place of Mozambique in the military-political strategy of the USSR in southern Africa, paying attention to the ideological motives of foreign-policy actions. The research is based on such principles of historical knowledge as science, historicism, objectivity, systematic analysis, etc.The volume and character of the military and economic assistance of the USSR to Mozambique have been analyzed, which has been shown in the strengthening the country's defense capability and effectively created the Mozambican Armed Forces. Soviet officers created the General Staff, formed and prepared the main types of armed forces and forces of troops. Such forms of cooperation as the exchange of military delegations at all levels, mutual consultations with political bodies and armies have become widespread. The armed forces of the country received Soviet technique, specialists in working with this technique. Deliveries were made on preferential terms. The staff was trained at the training centers of the USSR.However, it is noted that the result of this assistance was that the Government of Mozambique declared the choice of the socialist path of development, as reflected in the new name of the country (People's Republic of Mozambique), and soon the relevant transformations began: nationalization of the main segments of the economy, carrying out an agrarian reform. In addition, in exchange for assistance, FRELIMO provided the Soviet navy with access to the deep-water Gulf near Maputo, which is very convenient for the creation of a submarine base.The socialist bloc also received the right of privileged access to the natural resources of the republic. It is concluded that in the late 1980's Mozambique remained one of the most loyal allies of Moscow in Africa. By giving Mozambique assistance in building the armed forces, Soviet leaders sought at any cost to keep it in the sphere of his influence. Among the reasons, it should be noted, above all, geopolitical factors, namely, the possibility of influencing neighboring South Africa. Besides, the Soviet fleet was in need of bases on the West African coast. However, the situation has changed as a result of the changes in Moscow itself - liberalization, reconstruction, and then the collapse of the USSR forced it to abandon its interests and to stop subsidies of the Union regimes. ; В статті проаналізовано місце Мозамбіку у військово-політичній стратегії СРСР на півдні Африки, звертається увага на ідеологічні мотиви зовнішньополітичних акцій Радянського Союзу. Зазначається, що свій вплив на Африканському континенті СРСР намагався поширювати насамперед за допомогою комбінацій політико-дипломатичних зусиль, економічної допомоги та поставок зброї.Зроблено висновок, що наприкінці 1980-х рр. Мозамбік залишався одним з найбільш відданих союзників Москви в Африці. Надаючи Мозамбіку допомогу у будівництві збройних сил, радянські лідери прагнули будь-якою ціною утримати його в сфері свого впливу. Серед причин слід вказати, передусім, геополітичні фактори, а саме – можливість впливати на сусідню Південну Африку. Крім того, радянський флот мав потребу у базах на західноафриканському узбережжі.

The article analyzes the place of Mozambique in the military-political strategy of the USSR in southern Africa. It is noted that its influence on the African continent of the USSR was aimed primarily at the use of combinations of political and diplomatic efforts, economic assistance and arms supplies. The cooperation between the USSR and the African states from the outset was deeply ideological.The purpose of the proposed study is to show the place of Mozambique in the military-political strategy of the USSR in southern Africa, paying attention to the ideological motives of foreign-policy actions. The research is based on such principles of historical knowledge as science, historicism, objectivity, systematic analysis, etc.The volume and character of the military and economic assistance of the USSR to Mozambique have been analyzed, which has been shown in the strengthening the country's defense capability and effectively created the Mozambican Armed Forces. Soviet officers created the General Staff, formed and prepared the main types of armed forces and forces of troops. Such forms of cooperation as the exchange of military delegations at all levels, mutual consultations with political bodies and armies have become widespread. The armed forces of the country received Soviet technique, specialists in working with this technique. Deliveries were made on preferential terms. The staff was trained at the training centers of the USSR.However, it is noted that the result of this assistance was that the Government of Mozambique declared the choice of the socialist path of development, as reflected in the new name of the country (People's Republic of Mozambique), and soon the relevant transformations began: nationalization of the main segments of the economy, carrying out an agrarian reform. In addition, in exchange for assistance, FRELIMO provided the Soviet navy with access to the deep-water Gulf near Maputo, which is very convenient for the creation of a submarine base.The socialist bloc also received the right of privileged access to the natural resources of the republic. It is concluded that in the late 1980's Mozambique remained one of the most loyal allies of Moscow in Africa. By giving Mozambique assistance in building the armed forces, Soviet leaders sought at any cost to keep it in the sphere of his influence. Among the reasons, it should be noted, above all, geopolitical factors, namely, the possibility of influencing neighboring South Africa. Besides, the Soviet fleet was in need of bases on the West African coast. However, the situation has changed as a result of the changes in Moscow itself - liberalization, reconstruction, and then the collapse of the USSR forced it to abandon its interests and to stop subsidies of the Union regimes. ; В статті проаналізовано місце Мозамбіку у військово-політичній стратегії СРСР на півдні Африки, звертається увага на ідеологічні мотиви зовнішньополітичних акцій Радянського Союзу. Зазначається, що свій вплив на Африканському континенті СРСР намагався поширювати насамперед за допомогою комбінацій політико-дипломатичних зусиль, економічної допомоги та поставок зброї.Зроблено висновок, що наприкінці 1980-х рр. Мозамбік залишався одним з найбільш відданих союзників Москви в Африці. Надаючи Мозамбіку допомогу у будівництві збройних сил, радянські лідери прагнули будь-якою ціною утримати його в сфері свого впливу. Серед причин слід вказати, передусім, геополітичні фактори, а саме – можливість впливати на сусідню Південну Африку. Крім того, радянський флот мав потребу у базах на західноафриканському узбережжі.

Питання розвитку в Африці залишається одним з найважливіших питань з часів здобуття незалежності окремих держав континенту ще в 60-х роках минулого століття. Дослідженнями теоретичних поглядів на розвиток в регіоні займалася велика кількість авторів, які виділяють кілька теоретичних підходів до забезпечення процесу розвитку. Метою цієї роботи є формування розширеного огляду теоретичних підходів розвитку як бажаної фізичної реальності для африканських країн, що розвиваються. У роботі вказуються основні деталі досягнення розвитку за допомогою конкретних економічних політик, заснованих на теоретичних підходах і ідеологічних концепціях. Для кращого розуміння досліджуваної проблематики в роботі перш за все пояснюється термін і концепт розвитку. Далі слідують окремі теоретичні бачення розвитку як можливі й реалізовані економічні політики. ; The issue of development in Africa remains one of the most important issues of the individual states of the continent since the independence decade of 1960s. The study of theoretical perspectives on development in the region has been handled by a large number of authors who identify several theoretical approaches to development process. The purpose of this work is to form an expanded overview of theoretical approaches to development as a desirable physical reality for developing African countries. The main details of achievement of development by means of specific economic policies, based on the mentioned theoretical approaches and ideological concepts, are indicated in the work. Firstly, for a better understanding of the research problems, the term and concept of development is explained. There are some theoretical visions of development as possible and realized economic policies.The purpose of this work consists of forming an expanded overview of theoretical approaches to development as a desirable physical reality for African countries. The main details of achievement of development by means of specific economic policies, based on the mentioned theoretical approaches and ideological concepts, are indicated in the work. The search for a model of development and practical approaches to government for the African continent has not been completed and remains a major issue not only for regional scientific thinkers and ruling elites, but for the entire international community, which continues to look at Africa's "lion economies" as a region with great human and resource potential. Whether the countries of the region can repeat the fantastic path to the economic miracle of some Asian countries or remain in the process of finding the right formula for economic success remains a question, however, there is no doubt to state a long road of trial and error that should help to achieve the cherished goal of all African countries – development.

Питання розвитку в Африці залишається одним з найважливіших питань з часів здобуття незалежності окремих держав континенту ще в 60-х роках минулого століття. Дослідженнями теоретичних поглядів на розвиток в регіоні займалася велика кількість авторів, які виділяють кілька теоретичних підходів до забезпечення процесу розвитку. Метою цієї роботи є формування розширеного огляду теоретичних підходів розвитку як бажаної фізичної реальності для африканських країн, що розвиваються. У роботі вказуються основні деталі досягнення розвитку за допомогою конкретних економічних політик, заснованих на теоретичних підходах і ідеологічних концепціях. Для кращого розуміння досліджуваної проблематики в роботі перш за все пояснюється термін і концепт розвитку. Далі слідують окремі теоретичні бачення розвитку як можливі й реалізовані економічні політики. ; The issue of development in Africa remains one of the most important issues of the individual states of the continent since the independence decade of 1960s. The study of theoretical perspectives on development in the region has been handled by a large number of authors who identify several theoretical approaches to development process. The purpose of this work is to form an expanded overview of theoretical approaches to development as a desirable physical reality for developing African countries. The main details of achievement of development by means of specific economic policies, based on the mentioned theoretical approaches and ideological concepts, are indicated in the work. Firstly, for a better understanding of the research problems, the term and concept of development is explained. There are some theoretical visions of development as possible and realized economic policies.The purpose of this work consists of forming an expanded overview of theoretical approaches to development as a desirable physical reality for African countries. The main details of achievement of development by means of specific economic policies, based on the mentioned theoretical approaches and ideological concepts, are indicated in the work. The search for a model of development and practical approaches to government for the African continent has not been completed and remains a major issue not only for regional scientific thinkers and ruling elites, but for the entire international community, which continues to look at Africa's "lion economies" as a region with great human and resource potential. Whether the countries of the region can repeat the fantastic path to the economic miracle of some Asian countries or remain in the process of finding the right formula for economic success remains a question, however, there is no doubt to state a long road of trial and error that should help to achieve the cherished goal of all African countries – development.

The article analyzes modern authoritarian regimes that have established themselves in the region of Tropical Africa in the post-colonial period, when independent states, as a result of prolonged national liberation struggles, hoped to stabilize political life and raise socio-economic standards. The relevance of the topic of the study is motivated by the fact that the signs of authoritarian state-political system, characteristic of the region, investigated within the article, are common and inherent in most countries of the African continent as a whole, which allows the expansion of analytical material for relevant generalizations.The purpose of the article is to analyze the authoritarian political regimes of the countries of Tropical Africa and to identify social conditions and circumstances conducive to democratic transit.As a result of elaboration of the theme, the types of conflict characterization as the main destabilizing cause of democratic transit in the post-authoritarian states of the region are characterized, which brings additional risks in the choice of an adequate path of political development and maintenance of cultural identity.Discriminatory factors of democratic transit, such as personified and one-party regimes, legitimized ethno-dictatorships, and a propaganda system aimed at asserting that democracy is unfit for the African continent, are revealed.Favorable conditions for region-specific democratization include: the dominance of personalized regimes that hold on to leaders whose elimination accelerates their dismantling; economic crises that motivate the government to receive international assistance, one of the conditions for receiving it is the democratization of the political regime; the role of the "Arab Spring" as a precedent for political change for the continent and others. ; В статті поданий аналіз сучасних авторитарних режимів, які утвердилися в регіоні Тропічної Африки в постколоніальний період, коли незалежні держави в результаті тривалої національновизвольної боротьби мали сподівання на стабілізацію політичного життя й підвищення соціальноекономічних стандартів. Актуальність теми дослідження умотивована тим фактом, що досліджувані в межах статті ознаки авторитарності державно-політичного устрою, характерні для означеного регіону, є спільними і притаманні більшості країн Африканського континенту в цілому, що уможливлює розширення аналітичного матеріалу для відповідних узагальнень.Мета статті полягає в аналізі авторитарних політичних режимів країн Тропічної Африки та виокремленні суспільних умов і обставин, сприятливих для демократичного транзиту.В результаті опрацювання теми схарактеризовано різновиди конфліктогенності як основної дестабілізуючої причини демократичного транзиту в поставторитарних державах регіону, що привносить додаткові ризики у виборі адекватного шляху політичного розвитку й утримання культурної самобутності.Розкрито такі гальмівні чинники демократичного транзиту, як персоніфіковані та однопартійні режими, легітимізовані етнодиктатури, система пропаганди, спрямована на утвердження переконання непридатності демократії для Африканського континенту.До сприятливих умов демократизації, специфічних для регіону, віднесено: домінування персоніфікованих режимів, що тримаються на лідерах, усунення яких прискорює їх демонтаж; економічні кризи, що мотивують владу до отримання міжнародної допомоги, однією з умов її отримання є демократизація політичного режиму; роль «арабської весни» як прецедента політичних змін для континенту та ін.

The article analyzes modern authoritarian regimes that have established themselves in the region of Tropical Africa in the post-colonial period, when independent states, as a result of prolonged national liberation struggles, hoped to stabilize political life and raise socio-economic standards. The relevance of the topic of the study is motivated by the fact that the signs of authoritarian state-political system, characteristic of the region, investigated within the article, are common and inherent in most countries of the African continent as a whole, which allows the expansion of analytical material for relevant generalizations.The purpose of the article is to analyze the authoritarian political regimes of the countries of Tropical Africa and to identify social conditions and circumstances conducive to democratic transit.As a result of elaboration of the theme, the types of conflict characterization as the main destabilizing cause of democratic transit in the post-authoritarian states of the region are characterized, which brings additional risks in the choice of an adequate path of political development and maintenance of cultural identity.Discriminatory factors of democratic transit, such as personified and one-party regimes, legitimized ethno-dictatorships, and a propaganda system aimed at asserting that democracy is unfit for the African continent, are revealed.Favorable conditions for region-specific democratization include: the dominance of personalized regimes that hold on to leaders whose elimination accelerates their dismantling; economic crises that motivate the government to receive international assistance, one of the conditions for receiving it is the democratization of the political regime; the role of the "Arab Spring" as a precedent for political change for the continent and others. ; В статті поданий аналіз сучасних авторитарних режимів, які утвердилися в регіоні Тропічної Африки в постколоніальний період, коли незалежні держави в результаті тривалої національновизвольної боротьби мали сподівання на стабілізацію політичного життя й підвищення соціальноекономічних стандартів. Актуальність теми дослідження умотивована тим фактом, що досліджувані в межах статті ознаки авторитарності державно-політичного устрою, характерні для означеного регіону, є спільними і притаманні більшості країн Африканського континенту в цілому, що уможливлює розширення аналітичного матеріалу для відповідних узагальнень.Мета статті полягає в аналізі авторитарних політичних режимів країн Тропічної Африки та виокремленні суспільних умов і обставин, сприятливих для демократичного транзиту.В результаті опрацювання теми схарактеризовано різновиди конфліктогенності як основної дестабілізуючої причини демократичного транзиту в поставторитарних державах регіону, що привносить додаткові ризики у виборі адекватного шляху політичного розвитку й утримання культурної самобутності.Розкрито такі гальмівні чинники демократичного транзиту, як персоніфіковані та однопартійні режими, легітимізовані етнодиктатури, система пропаганди, спрямована на утвердження переконання непридатності демократії для Африканського континенту.До сприятливих умов демократизації, специфічних для регіону, віднесено: домінування персоніфікованих режимів, що тримаються на лідерах, усунення яких прискорює їх демонтаж; економічні кризи, що мотивують владу до отримання міжнародної допомоги, однією з умов її отримання є демократизація політичного режиму; роль «арабської весни» як прецедента політичних змін для континенту та ін.

In the article a horn item, designed in Scythian animal style, accidentally found at the territory of the Bilsk hill-fort (VIII—IV c. BC) in the Dnieper forest-steppe Left Bank Ukraine, is published for the first time. The item belongs to the early Scythian time and is an example of the military equipment decoration details of the European Scythia population. According to some morphological and stylistic features, the randomly found bow cover kit is close to finds from the steppe mounds Temir-Gora and Semenovka, however, the materials of the Western fortification of Bilsk hill-fort give it the most accurate analogies. Here, during the excavation of diferent Zolnik (ash mounds) in 1996 and 2008, two artifacts were found, interpreted by us as horn bow covers. Objects have similar outlines, proportions, modeling, and metric data. Both products are designed as a volumetric head of a bird with a horn. The bow cover, found in ash mound28 (1996), is decorated with images of animals curled into a ring: panthers and hares. The figure of the latter imitates a horn, giving the bow cover an image of a horned bird. The manufacture of the horn bow cover from ash mound 13 (2008) was not completed, its details were not worked out; however, the general features of the image of a bird with a horn are quite clearly conveyed. These items were found in residential (dugout) and household (pit) complexes. The random find of the horn bow cover kit found at Bilsk hill-fort does not have a clear detection context, however, according to a number of signs, it is undoubtedly close to the two previous finds and allows us to raise the question of the local tradition of such objects manufacturing. An expressive collection of carved bone items, formed over the period of many years of excavation of the settlement, as well as traces of bone-carving production recorded at it, finds of tools for working with bone material allow us to speak with confidence about the manufacturing of many types of bone and horn products by local craftsmen. The horn bow covers found at Bilsk settlement can be dated by the first half of VI c. BC, although in the steppes of the Northern Black Sea region such objects are known in the monuments of an earlier time — the second half of VII c. BC. ; В статье впервые детально описывается и анализируется роговое изделие, оформленное в скифском зверином стиле, случайно найденное на территории Бельского городища (VIII—IV вв. до н. э.) в Днепровском лесостепном Левобережье. Предмет относится к раннескифскому времени и является еще одним примером художественного оформления деталей воинского снаряжения населения европейской Скифии. По некоторым морфологическим и стилистическим признакам, случайно найденный наконечник близок находкам из степных курганов Темир-Гора и Семеновка, однако наиболее точные аналогии ему дают материалы Западного укрепления Бельского городища. Здесь, при раскопках зольных насыпей в 1996 и 2008 гг. были найдены два артефакта, интерпретированные нами как роговые наконечники на лук. Предметы имеют сходные очертания, пропорции, моделировку, метрические данные. Оба изделия оформлены в виде объемной головы птицы с рогом. Наконечник, найденный в зольнике 28 (1996 г.), украшен изображениями свернувшихся в кольцо животных: пантеры и зайца. Фигура последнего имитирует рог, придавая наконечнику образ рогатой птицы. Изготовление рогового наконечника из зольника 13 (2008г.) не было завершено, его детали не проработаны, однако вполне понятно переданы общие черты образа птицы с рогом. Данные предметы обнаружены в жилом (землянка) и хозяйственном (яма) комплексах. Случайно найденный на Бельском городище роговой наконечник не имеет четкого контекста обнаружения, однако по ряду признаков, несомненно, близок двум предшествующим находкам и позволяет ставить вопрос о сложении местной традиции изготовления подобных предметов. Выразительная коллекция резной кости, сформировавшаяся за период многолетних раскопок поселения, а также зафиксированные на нем следы косторезного производства, находки орудий для работы с костным материалом позволяют с уверенностью говорить об изготовлении многих видов костяных и роговых изделий местными мастерами. Найденные на Бельском городище роговые наконечники луков могут быть датированы первой половиной VI в. до н. э., хотя в степях Северного Причерноморья подобные предметы известны в памятниках более раннего времени — второй половины VII в. до н. э. ; Детально описується та аналізується роговий виріб, оформлений у скіфському звіриному стилі, випадково знайдений на території Більського городища. Предмет належить до ранньоскіфського часу і є ще одним зразком художнього оздоблення деталей військового спорядження населення європейської Скіфії. За морфологічними та стилістичними ознаками наконечник міг бути виготовлений місцевими майстрами у першій половині VIст. до н.е.

Стаття розкриває один з аспектів проблеми демократизації країн Тропічної Африки, що стає все більш актуальною на тлі сучасної політичної ситуації через посилення ролі Африки на міжнародній арені й особливої уваги дослідників до реальних результатів демократичного транзиту окремих країн регіону в постколоніальний період. Мета статті полягає в здійсненні комплексного аналізу основних чинників політичного розвитку країн Тропічної Африки і розкритті їх взаємозв'язку і взаємозалежності в умовах демократичних трансформацій. Мотивація авторів до розробки означеної теми зумовлена виявленими розбіжностями у науковій методології щодо виокремлення передумов і чинників, які суттєво впливають на процеси демократичних перетворень, і полеміки представників процедурного і структурного підходів. Суть економічного, культурного, етнічного чинників у межах статті розкрита на основі їх типових проявів у різних країнах Тропічної Африки: Анголи, Габона, Екваторіальної Гвінеї, Ефіопії, Нігерії, Нігеру, С'єрра-Леоне, Центрально-Африканської Республіки. Встановлено кореляційний зв'язок між окремими чинниками. Доведено, що демократичний транзит може бути успішно завершеним в тому випадку, коли сформований політичний режим здатний гарантувати відносну рівновагу між політичною системою і соціальним середовищем відповідно до культурного, економічного, етнічного, релігійного та інших чинників розвитку поставторитарних африканських держав. Важливою умовою для демократичного транзиту визначено інтеграцію зазначених чинників, синхронізацію їх впливу на перебіг політичних змін та збереження їх стабільності. Сформульовано узагальнення щодо детермінованості демократії в країнах Тропічної Африки традиційно усталеними регіональними особливостями, глибоко специфічними, ігнорування яких в африканському соціумі провокує виникнення широкого кола криз, конфліктів і негативно позначається на демократичних трансформаціях. ; The article reveals one aspect of the problem of democratization in Tropical Africa, which is increasingly actual in the context of the current political situation due to the increasing role of Africa in the international arena and due to the particular attention of the researchers to the real results of democratic transit in concrete countries of the region in the post-colonial period.The author's motivation for the development of this topic is determined by the discrepancies in the scientific methodology regarding the identification of preconditions and factors that significantly affect the processes of democratic transformations, and the controversy of the representatives of procedural and structural approaches.The purpose of the article is to carry out a comprehensive analysis of the main factors of political development in the countries of Tropical Africa and to reveal their interconnections and interdependencies in the conditions of democratic transformations.The essence of economic, cultural, ethnic factors within the article is revealed based on their typical disclosures in different countries of Tropical Africa: Angola, Gabon, Equatorial Guinea, Ethiopia, Nigeria, Niger, Sierra Leone, Central African Republic. The correlation between individual factors is proved.It has been proved that democratic transit can be successfully completed if the existing political regime is able to guarantee a relative balance between the political system and the social environment in accordance with cultural, economic, ethnic, religious and other factors of development of the post-authoritarian African states. Therefore, an important prerequisite for democratic transit is the integration of these factors and the synchronization of their influence on the course of political changes and preserving their stability.The authors of the article also formulated a thesis about the determinism of democracy in the countries of Tropical Africa by the traditionally established regional peculiarities, which are deeply specific, and ignoring of which in African society is provoking the emergence of a wide range of crises, conflicts and is negatively affecting the democratic transformations. ; Статья раскрывает один из аспектов проблемы демократизации стран Тропической Африки, которая становится все более актуальной на фоне современной политической ситуации из-за усиления роли Африки на международной арене и особого внимания исследователей к реальным результатам демократического транзита отдельных стран региона в постколониальный период.Цель статьи – комплексный анализ главных факторов политического развития стран Тропической Африки и раскрытие их взаимосвязи и взаимозависимости в условиях демократических трансформаций. Мотивация авторов к разработке обозначенной темы обусловлена определенными несовпадениями в научной методологии относительно выделения предусловий и факторов, которые существенно влияют на процессы демократических преобразований, и дискуссии представителей процедурного и структурного подходов. Сущность экономического, культурного, этнического факторов в пределах статьи раскрыта на основании их типических проявлений в разных странах Тропической Африки: Анголы, Габона, Экваториальной Гвинеи, Эфиопии, Нигерии, Нигера, Сьерра-Леоне, Центрально-Африканской Республики. Установлена корреляционная связь между отдельными факторами. Доказано, что демократический транзит может иметь успешное завершение при условии, что сформированный политический режим способен гарантировать относительное равновесие между политической системой и социальной средой относительно культурного, экономического, этнического, религиозного и других факторов развития поставторитарных африканских государств.Важным условием для демократического транзита авторы считают интеграцию обозначенных факторов, синхронизацию их влияния на ход политических изменений и сохранение стабильности. Сформулировано обобщение относительно детерминированности демократии в странах Тропической Африки традиционно устоявшимися региональными особенностями, глубоко специфическими, игнорирование которых в африканском социуме провоцирует возникновение широкого круга кризисов, конфликтов и отрицательно сказывается на демократических трансформациях.

Магістерська робота містить комплексну характеристику стану німецьких колоній в Африці та Азійсько-Тихоокеанському регіоні напередодні Першої світової війни. Дослідження присвячене висвітленню особливостей адміністративного, політичного та соціально-економічного господарювання німецьких колоністів. У кваліфікаційній роботі розглянуто особливості ведення та наслідки Першої світової війни на Африканському та Азійсько-Тихоокеанському театрах бойових дій. ; The master's thesis contains the comprehensive description of the state of the German colonies in Africa and the Asia-Pacific region on the eve of the First World War. The reseach is devoted the coverage of the features of the administrative, political and socio-economic management by the German colonists. The qualification master's thesis considers the peculiarities of the conduct and consequences of the First World War in the African and Asia-Pacific theaters of operations.

The evolution of Turkey-UAE relations is studied against the background of a set of problems that characterize the Middle East region. Emphasized on changes in Turkey's foreign policy since 2002 (coming to power of the Justice and Development Party): revival of the ideology of Pan-Turkism (Neo Pan-Turkism), dissemination of neo-Ottomanism ideas, voicing of claims for regional leadership in the Middle East, etc. It is noted that in the course of these processes, Turkey's Middle East policy is increasingly confronted with the interests of both leading international and political actors. Ain region. The UAE has been identified among those countries with which there is increasing dynamics of differences and tensions. The purpose of the study is therefore to examine the points of conflict of interest of Turkey and the UAE, to identify the fundamental differences between the interests of the two countries in the Middle East region, as well as the consequences of conflicts of interests. It is argued that the current relations between Turkey and the UAE are characterized by a changing combination of rather aggressive ideological and geopolitical competition, on the one hand, and situational strategic cooperation, on the other. It is emphasized that the UAE is in the group of opposing states of the current foreign policy of RT Erdoğan. There has been a decrease since the beginning of the Arab Spring on the cooperation between Turkey and the UAE, with the simultaneous increase of inter-state confrontation. This is despite the absence in the UAE, in contrast to many Middle Eastern states, the Ottoman past and tragically coloured historical memory of the Turks. Differences between states are related to the Muslim Brotherhood movement, the 2013 military coup in Egypt, the blockade of Qatar, the creation of a buffer zone in northeastern Syria, competing interests in the Horn of Africa, relations with the parties to the civil war in Libya, etc. Analysing the specifics of Turkey's relations with the UAE suggest that Turkey's departure from the course is building a "Zero Problems with our Neighbors" policy and, consequently, enhancing Turkey's geopolitical isolation. ; Вивчено еволюцію відносин Туреччини та ОАЕ на тлі комплексу проблем регіону Близького Сходу. Акцентовано на змінах зовнішньополітичного курсу Туреччини, починаючи від 2002 р. (прихід до влади Партії справедливості й розвитку): відродження ідеології пантюркізму (неопантюркізм), розповсюдження ідей неоосманізму, озвучення претензій на регіональне лідерство на Близькому Сході, претендування на роль посередника у вирішенні складних регіональних конфліктів і т. ін. Відзначено, що в ході цих процесів близькосхідна політика Туреччини щораз частіше вступає в конфронтацію з інтересами як провідних акторів міжнародної політики, так і країн регіону. ОАЕ визначено серед тих держав, у відносинах із якими наявна висхідна динаміка розбіжностей та напруги. Відтак мета дослідження – вивчення точок зіткнення інтересів Туреччини та ОАЕ, виявлення принципових відмінностей інтересів двох країн у регіоні Близького Сходу, а також наслідків зіткнень цих інтересів. Аргументовано, що нинішні відносини Туреччини й ОАЕ характеризуються мінливим поєднанням доволі агресивної ідеологічної та геополітичної конкуренції, з одного боку, і ситуативної стратегічної співпраці – з іншого. Підкреслено, що ОАЕ є в групі опозиційно налаштованих до нинішнього зовнішньополітичного курсу Р. Т. Ердогана держав. Констатовано зниження від початку «Арабської весни» показників співпраці Туреччини та ОАЕ за одночасного наростання міждержавної конфронтації. Це відбувається попри відсутність в ОАЕ, на відміну від багатьох держав Близького Сходу, османського минулого й трагічно забарвленої історичної пам'яті щодо турків. Відмінності між державами наявні в частині ставлення до руху «Братів-мусульман», військового перевороту 2013 р. у Єгипті, проблеми блокади Катару, створення буферної зони на північному сході Сирії, конкуренції інтересів у країнах Африканського Рогу, відносин зі сторонами громадянської війни в Лівії тощо. Аналіз специфіки відносин Туреччини з ОАЕ дає підставу припустити про відхід Туреччина від курсу на побудову політики «нуль проблем із сусідами», а відтак – посилення геополітичної ізоляції Туреччини.