Suchergebnisse

The article is devoted to the peculiarities of demilitarized and neutralized territories in international humanitarian law. Attention is drawn to the fact that these institutions have deep historical roots, but the history of their formation and development is partially studied by the science of international law. The author of the article notes that by the beginning of the XXth century demilitarized and neutralized territories were considered as indistinguishable concepts, due to which there was a certain uncertainty of the features that distinguishes them. The experience of the First World War required to solve this problem, as a result, the Versailles Peace Treaty of 1919 provided for the formation of a demilitarized zone (Rhine). Its peculiarities were, firstly, a clear regulation of the content of measures implemented within the demilitarized zone, secondly, its certainty of the location, and thirdly, the existence of the mechanism to guarantee such a regime by the Parties to this agreement. It is noted that international humanitarian law regulates the minimum requirements of the establishment and operation of special regimes for demilitarized and neutralized territories (zones) (in particular regulated by the Geneva Convention on the amelioration of wounded and sick in armed forces of August 12, 1949 and the Geneva Convention on the protection of civilian persons in time of war of August 12, 1949, as well as the Additional Protocol of 1977 to the Geneva Conventions of August 12, 1949, concerning the protection of victims of international armed conflicts). At the level of bilateral and multilateral agreements, the conditions for the establishment of these zones can be clarified. The author of the article defines demilitarized territories as the establishment on the basis of the agreement between states of the certain limited areas, which are prohibited to be used for military purposes and to carry out any kind of military activities on them. Demilitarization of the territory can be permanent (for example, the Eland Islands, the Suez Canal), or temporary as a means of eliminating the effects of armed conflict in the war zone (for example, the demilitarization of Srebrenica). It is noted that neutralized territories are established by agreement between the states certain space restrictions, the purpose of which is to protect persons from the effects of war (wounded and sick combatants, non-combatants, as well as personnel responsible for the organization and management of these zones and areas). Attention is drawn to the fact that in international humanitarian law, the regimes of these territories (zones) are limited in time: neutralized zones can be created at the beginning or during an armed conflict; demilitarized zones established in peacetime (then it will be preventive), war, post-war period (will be restorative). Finally, the author formulates a conclusion on the main features of demilitarized and neutralized zones in international humanitarian law. ; Статтю присвячено особливостям демілітаризованих і нейтралізованих територій у міжнародному гуманітарному праві. Акцентується увага на тому, що вони мають глибоке історичне коріння, але історія становлення та розвитку не досить досліджена наукою міжнародного права. Авторка статті зазначає, що до початку ХХ ст. демілітаризовані й нейтралізовані території розглядалися як тотожні поняття, у зв'язку із чим відбувалася певна невизначеність ознак, що їх відрізняє. Події Першої світової війни змусили звернутися до цієї проблеми, як наслідок, Версаль-ський мирний договір 1919 р. передбачив утворення демілітаризованої зони (Рейну). Його особливістю була, по-перше, чітка регламентація змісту заходів, які впроваджувались у межах демілітаризованої зони, по-друге, її визначеність на місцевості, по-третє, наявність механізму забезпечення такого режиму з боку Сторін цього договору. Зазначено, що міжнародне гуманітарне право регламентує мінімальні вимоги до створення та функціонування спеціальних режимів демілітаризованих і нейтралізованих територій (зон) (зокрема, їх регулює Женевська конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у наявних арміях від 12 серпня 1949 р. і Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р., а також Додатковий протокол 1977 р. до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р. щодо захисту жертв збройних конфліктів міжнародного характеру). На рівні двосторонніх і багатосторонніх угод умови створення цих зон можуть бути уточнені. Авторка статті визначає демілітаризовані території як встановлені на підставі угоди між державами певні обмежені на місцевості райони, які заборонено використовувати у воєнних цілях і здійснювати на них будь-які види воєнної діяльності. Демілітаризація території може мати постійний (наприклад, Аландські острови, Суецький канал) або тимчасовий характер як засіб ліквідації наслідків збройного конфлікту в зоні бойових дій (наприклад, демілітаризація Сребрениці). Зазначено, що нейтралізовані території -це встановлені на підставі угоди між державами певні обмежені на місцевості простори, метою створення яких є захист осіб від впливу війни (поранених і хворих комбатантів, некомбатантів, а також персонал, який відповідає за організацію та управління цими зонами й місцевостями). Акцентується увага на тому, що в міжнародному гуманітарному праві режими цих територій (зон) обмежені в часі: нейтралізовані зони можуть створюватися на початку або під час збройного конфлікту; демілітаризовані зони встановлюються в мирний час (тоді це матиме превентивний характер), воєнний, післявоєнний період (матимевідновлювальний характер). Наприкінці авторка формулює висновок щодо головних ознак демілітаризованих і нейтралізованих зон у міжнародному гуманітарному праві.

У статті розглянуті питання міжнародно-правової регламентації захисту навколишнього природного середовища у міжнародному гуманітарному праві. Проаналізовано низку міжнародно-правових актів, норми яких спрямовані на запобігання, обмеження і усунення шкоди навколишньому середовищу під час збройних конфліктів. Особлива увага приділена Конвенції про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1976 р. ; В статье рассмотренные вопросы международно-правовой регламентации защиты окружающей естественной среды в международном гуманитарном праве. Проанализирован ряд международно-правовых актов, нормы которых направлены на предотвращение, ограничение и устранение вреда, окружающей среде во время вооруженных конфликтов. Особенное внимание уделено Конвенции о запрещении военного или любого другого враждебного использования средств влияния на естественную среду в 1976 г. ; In the article the considered questions of international law regulation of defenсe of natural environment are in an international humanitarian law. The row of international law acts, the norms of which are directed to on prevention, limitation and removal of harm, the environment during the armed conflicts, is analyzed. The special attention is spared Convention about prohibition military or any other hostile use of facilities of influence on a natural environment in 1976.

The article examines the issues of application of international humanitarian law to the armed conflict in Ukraine, in particular the evolution of the conceptual definition of armed conflict, the application of «prisoners of war» to participants in armed conflict who are under the control of the opposing side. The main task of international humanitarian law is to protect those who are not directly involved in hostilities, as well as those who have ceased to participate in them due to illness, injury or any other cause, regardless of their race, color, political, religious and other beliefs, sex, ethnic and social origin, property status, place of residence, language or other characteristics. Consideration is given to the provision of persons from military formations and volunteer formations (combatants) who took part in the armed conflict but who actually ceased to take part in it due to illness, injury or any other cause and were taken prisoner of war. It is argued that the rules of international humanitarian law come into force with the beginning of the armed conflict in Ukraine. The correlation between the norms of international humanitarian law and the national legislation of Ukraine in connection with the parallel existence of two types of armed conflict is studied. The extent of the international legal obligations of the parties to an armed conflict is determined by both customary law and treaty rules of international humanitarian law, which have been ratified by each party. It was argued that the current national legislation should be properly aligned with the standards of international law, in particular in the aspect of normative consolidation of the status of prisoners of war in relation to persons who took an active part in the armed conflict and came under the control of the opposing side. ; В статті досліджуються питання проблематики застосування норм міжнародного гуманітарного права до збройного конфлікту в Україні, зокрема еволюція понятійного визначення виду збройного конфлікту, застосування ...

The article analyzes the military legislation of Ukraine on the completeness of implementation of international humanitarian law, and investigates the organizational and legal mechanisms of effective implementation of the provisions of international humanitarian law in the military sphere. The obligations of the state to comply international humanitarian law by the personnel of the armed forces are studied. It is concluded that a necessary prerequisite for the effective implementation of international humanitarian law in the armed forces is the creation of an appropriate organizational and legal mechanism, which would include: 1) the direct implementation of international humanitarian law in military law; 2) interpretation and explanation of the norms of international humanitarian law; 3) dissemination of knowledge about international humanitarian law in the armed forces; 4) ensuring the consistent implementation of the international humanitarian law prescriptions in the armed forces; 5) control over implementation in the system of the armed forces. The general and special legislation of Ukraine on the observance of the provisions of international humanitarian law during the Anti-Terrorism / Combined Forces operation of the Armed Forces of Ukraine is analysed. It is concluded that the legislation complies with international obligations on these issues. It is substantiated that international humanitarian law is sufficiently incorporated into the military legislation of Ukraine, namely in the martial statutes and the Instruction on the procedure for the implementation of international humanitarian law in the Armed Forces of Ukraine. The provisions of the Instruction are analysed in terms of compliance with the Geneva Conventions of 12 August 1949 and the Additional Protocols of 8 June 1977. The necessity to create a separate department for the application of international humanitarian law in the Armed Forces of Ukraine and to improve the dissemination of knowledge and skills regarding the application of international humanitarian law by personnel of the Armed Forces of Ukraine is substantiated. ; У статті проаналізовано військове законодавство України на предмет повноти імплементації міжнародного гуманітарного права, та досліджені організаційні-правові механізми ефективної реалізації положень міжнародного гуманітарного права у військової сфері. Досліджено зобов'язання держави щодо дотримання міжнародного гуманітарного права особовим складом збройних сил. Зроблено висновок, що необхідною передумовою ефективної імплементації міжнародного гуманітарного права у збройних силах є створення відповідного організаційно-правового механізму, який би включав: 1)безпосередньою імплементацію норм міжнародного гуманітарного права у військове законодавство; 2) толкування та роз'яснення норм міжнародного гуманітарного права; 3) розповсюдження знань про міжнародне гуманітарне право у збройних силах; 4) забезпечення неухильного виконання приписів міжнародного гуманітарного права у збройних силах; 5) контроля за виконанням саме в системі збройних сил. Проаналізовано загальне та спеціальне законодавство України щодо дотримання положень міжнародного гуманітарного права у період Антитерористичної операції/операції Об'єднаних сил Збройними силами України. Зроблено висновок про відповідність законодавства міжнародним зобов'язанням з цих питань. Обґрунтовано, міжнародне гуманітарне право в достатній степені інкорпоровано у військове законодавство України, а саме у бойові статути та Інструкції про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України. Проаналізовано положення Інструкції з точки зору відповідності Женевським конвенціям від 12 серпня 1949 р. та Додатковим протоколам від 8 червня 1977 р. Обґрунтована необхідність створення окремого департаменту з застосування міжнародного гуманітарного права у Збройних силах України та поліпшення розповсюдження знань та навичок щодо застосування міжнародного гуманітарного права особовим складом Збройних силах України. ; У статті проаналізовано військове законодавство України на предмет повноти імплементації міжнародного гуманітарного права, та досліджені організаційні-правові механізми ефективної реалізації положень міжнародного гуманітарного права у військової сфері. Досліджено зобов'язання держави щодо дотримання міжнародного гуманітарного права особовим складом збройних сил. Зроблено висновок, що необхідною передумовою ефективної імплементації міжнародного гуманітарного права у збройних силах є створення відповідного організаційно-правового механізму, який би включав: 1)безпосередньою імплементацію норм міжнародного гуманітарного права у військове законодавство; 2) толкування та роз'яснення норм міжнародного гуманітарного права; 3) розповсюдження знань про міжнародне гуманітарне право у збройних силах; 4) забезпечення неухильного виконання приписів міжнародного гуманітарного права у збройних силах; 5) контроля за виконанням саме в системі збройних сил. Проаналізовано загальне та спеціальне законодавство України щодо дотримання положень міжнародного гуманітарного права у період Антитерористичної операції/операції Об'єднаних сил Збройними силами України. Зроблено висновок про відповідність законодавства міжнародним зобов'язанням з цих питань. Обґрунтовано, міжнародне гуманітарне право в достатній степені інкорпоровано у військове законодавство України, а саме у бойові статути та Інструкції про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України. Проаналізовано положення Інструкції з точки зору відповідності Женевським конвенціям від 12 серпня 1949 р. та Додатковим протоколам від 8 червня 1977 р. Обґрунтована необхідність створення окремого департаменту з застосування міжнародного гуманітарного права у Збройних силах України та поліпшення розповсюдження знань та навичок щодо застосування міжнародного гуманітарного права особовим складом Збройних силах України.

Annotation: in the article the necessity of teaching of international humanitarian law is grounded for the system of military and civil education which is the duty of Ukraine, in obedience to the ratified Genève Conventions in 1949 and Additional Protocols in 1977. Actuality of this industry of knowledge and educational discipline increases in the conditions of gross violation of rights, freedoms, life, health, dignity of people, pulled in the whirlwind of the armed violence on East of Ukraine. Knowledge and propaganda of ideas, positions, principles of limitation of the armed violence, in obedience to the orders of international humanitarian law, will allow to protect peaceful habitants in the area of conflict, and combatants will give legal frameworks and guarantees to be protected in moral-legal sense of the armed violence on East of Ukraine. Combatants will give legal frameworks and guarantees to be protected in a moral-legal relation. ; Аннотация: в статье обосновывается необходимость преподавания международного гуманитарного права в системе военного и гражданского образования, которое является обязанностью Украины, согласно ратифицированных Женевских Конвенций в 1949 г. и Дополнительных Протоколов в 1977 г. Актуальность этой отрасли знания и учебной дисциплины усиливается в условиях грубого нарушения прав, свобод, жизни, здоровья, достоинства людей, втянутых в вихрь вооруженного насилия на Востоке Украины. Знание и пропаганда идей, положений, принципов ограничения вооруженного насилия, согласно предписаниям международного гуманитарного права, позволит защитить мирных жителей в зоне конфликта, а комбатантам даст правовые основы выполнения воинского долга и гарантии быть защищенными в морально-правовом отношении. ; У статті обґрунтовується необхідність викладання міжнародного гуманітарного права в системі військової та цивільної освіти, що є обов'язком України, згідно ратифікованих Женевських Конвенцій 1949 р. та Додаткових Протоколів 1977 р. Актуальність цієї галузі знання та навчальної дисципліни підсилюється в умовах брутального порушення прав, свобод, життя, здоров'я, гідності людей, утягнутих в вир збройного насильства на Сході України. Знання та пропаганда ідей, положень, принципів обмеження насильства згідно приписів міжнародного гуманітарного права є нормою цивілізованого ведення збройної боротьби. Знання та виконання приписів міжнародного гуманітарного права захистить мирних жителів від свавілля воюючих, а комбатантам надасть можливість виконувати свої обов'язки та водночас самим бути захищеними у правовому сенсі.

Annotation: in the article the necessity of teaching of international humanitarian law is grounded for the system of military and civil education which is the duty of Ukraine, in obedience to the ratified Genève Conventions in 1949 and Additional Protocols in 1977. Actuality of this industry of knowledge and educational discipline increases in the conditions of gross violation of rights, freedoms, life, health, dignity of people, pulled in the whirlwind of the armed violence on East of Ukraine. Knowledge and propaganda of ideas, positions, principles of limitation of the armed violence, in obedience to the orders of international humanitarian law, will allow to protect peaceful habitants in the area of conflict, and combatants will give legal frameworks and guarantees to be protected in moral-legal sense of the armed violence on East of Ukraine. Combatants will give legal frameworks and guarantees to be protected in a moral-legal relation. ; Аннотация: в статье обосновывается необходимость преподавания международного гуманитарного права в системе военного и гражданского образования, которое является обязанностью Украины, согласно ратифицированных Женевских Конвенций в 1949 г. и Дополнительных Протоколов в 1977 г. Актуальность этой отрасли знания и учебной дисциплины усиливается в условиях грубого нарушения прав, свобод, жизни, здоровья, достоинства людей, втянутых в вихрь вооруженного насилия на Востоке Украины. Знание и пропаганда идей, положений, принципов ограничения вооруженного насилия, согласно предписаниям международного гуманитарного права, позволит защитить мирных жителей в зоне конфликта, а комбатантам даст правовые основы выполнения воинского долга и гарантии быть защищенными в морально-правовом отношении. ; У статті обґрунтовується необхідність викладання міжнародного гуманітарного права в системі військової та цивільної освіти, що є обов'язком України, згідно ратифікованих Женевських Конвенцій 1949 р. та Додаткових Протоколів 1977 р. Актуальність цієї галузі знання та навчальної дисципліни підсилюється в умовах брутального порушення прав, свобод, життя, здоров'я, гідності людей, утягнутих в вир збройного насильства на Сході України. Знання та пропаганда ідей, положень, принципів обмеження насильства згідно приписів міжнародного гуманітарного права є нормою цивілізованого ведення збройної боротьби. Знання та виконання приписів міжнародного гуманітарного права захистить мирних жителів від свавілля воюючих, а комбатантам надасть можливість виконувати свої обов'язки та водночас самим бути захищеними у правовому сенсі.

У статті розглядаються особливості становлення та розвитку інституту юридичних радників у збройних силах, його місця у механізмі імплементації міжнародного гуманітарного права, статусу, завдань та функцій юридичних радників у контексті міжнародних зобов'язань, у порівняльно-правовому аспекті та у законодавстві України. Вказується, що поінформованість військових щодо міжнародного гуманітарного права, з ускладненням його нормативної частини після Другої світової війни та особливо з підготовкою Додаткових протоколів до Женевських конвенцій, актуалізувала проблему кваліфікованого тлумачення та роз'яснення положень міжнародного гуманітарного права саме щодо його застосування військовими у період збройного конфлікту. ; В статье рассматриваются особенности становления и развития института юридических советников в вооруженных силах, его места в механизме имплементации международного гуманитарного права, статуса, задач и функций юридических советников в контексте международных обязательств, в сравнительно-правовом аспекте и в законодательстве Украины. Указывается, что осведомленность военных по международному гуманитарному праву, с усложнением его нормативной части после Второй мировой войны и особенно с подготовкой Дополнительных протоколов к Женевским конвенциям, актуализировала проблему квалифицированного толкования и разъяснения положений международного гуманитарного права именно по его применению военными в период вооруженного конфликта. ; The article examines the features of the formation and development of the institution of legal advisers in the armed forces, its place in the mechanism of implementation of international humanitarian law, the status, tasks and functions of legal advisers in the context of international obligations, in the comparative legal aspect and in the legislation of Ukraine. It is indicated that the military's awareness of international humanitarian law, with the complication of its normative part after the Second World War and especially with the preparation of theAdditional Protocols to the Geneva Conventions, has actualized the problem of qualified interpretation and clarification of the provisions of international humanitarian law precisely on its application by the military during an armed conflict.Analyzing Art. 82 of Additional Protocol I to the Geneva Conventions 1949 of June 8, 1977, entitled "Legal Advisers in the Armed Forces", right, the author defines that legal advisers have a dual function: they advise commanders on the correct application of the Conventions and Additional Protocol I, and advise these commanders on the training of armed forces personnel under their command.The author argues that it is legal advisers in the armed forces (military lawyers, legal advisers) who perform two main functionsin the implementation of international humanitarian law in the armed forces (disseminating knowledge about international humanitarian law and explaining the provisions of international humanitarian law to commanders directly in the process of its application in the conduct of hostilities).The author definesthat the institution oflegal advisersin the armed forcesis an independent subsystem in the mechanism for the implementation of international humanitarian law at the domestic level, which is important for the effective application of international humanitarian law by the armed forces of the state, this is also associated with the speed of recognition of the relevant provision of the treaty international humanitarian law.

У статті розглядаються особливості становлення та розвитку інституту юридичних радників у збройних силах, його місця у механізмі імплементації міжнародного гуманітарного права, статусу, завдань та функцій юридичних радників у контексті міжнародних зобов'язань, у порівняльно-правовому аспекті та у законодавстві України. Вказується, що поінформованість військових щодо міжнародного гуманітарного права, з ускладненням його нормативної частини після Другої світової війни та особливо з підготовкою Додаткових протоколів до Женевських конвенцій, актуалізувала проблему кваліфікованого тлумачення та роз'яснення положень міжнародного гуманітарного права саме щодо його застосування військовими у період збройного конфлікту. ; В статье рассматриваются особенности становления и развития института юридических советников в вооруженных силах, его места в механизме имплементации международного гуманитарного права, статуса, задач и функций юридических советников в контексте международных обязательств, в сравнительно-правовом аспекте и в законодательстве Украины. Указывается, что осведомленность военных по международному гуманитарному праву, с усложнением его нормативной части после Второй мировой войны и особенно с подготовкой Дополнительных протоколов к Женевским конвенциям, актуализировала проблему квалифицированного толкования и разъяснения положений международного гуманитарного права именно по его применению военными в период вооруженного конфликта. ; The article examines the features of the formation and development of the institution of legal advisers in the armed forces, its place in the mechanism of implementation of international humanitarian law, the status, tasks and functions of legal advisers in the context of international obligations, in the comparative legal aspect and in the legislation of Ukraine. It is indicated that the military's awareness of international humanitarian law, with the complication of its normative part after the Second World War and especially with the preparation of theAdditional Protocols to the Geneva Conventions, has actualized the problem of qualified interpretation and clarification of the provisions of international humanitarian law precisely on its application by the military during an armed conflict.Analyzing Art. 82 of Additional Protocol I to the Geneva Conventions 1949 of June 8, 1977, entitled "Legal Advisers in the Armed Forces", right, the author defines that legal advisers have a dual function: they advise commanders on the correct application of the Conventions and Additional Protocol I, and advise these commanders on the training of armed forces personnel under their command.The author argues that it is legal advisers in the armed forces (military lawyers, legal advisers) who perform two main functionsin the implementation of international humanitarian law in the armed forces (disseminating knowledge about international humanitarian law and explaining the provisions of international humanitarian law to commanders directly in the process of its application in the conduct of hostilities).The author definesthat the institution oflegal advisersin the armed forcesis an independent subsystem in the mechanism for the implementation of international humanitarian law at the domestic level, which is important for the effective application of international humanitarian law by the armed forces of the state, this is also associated with the speed of recognition of the relevant provision of the treaty international humanitarian law.

В статье анализируются этимологические подходы к наименованию отрасли права, акцентируется внимание на проблеме имплементации основных институтов международного гуманитарного права в уголовное законодательство Украины. ; Розглянуто теоретичні і практичні проблеми імплементації міжнародного гуманітарного права у кримінальне законодавство України. Констатується відсутність єдиних етимологічних підходів до найменування галузі права та обговорюється необхідність створення системи термінів.

В статье анализируются этимологические подходы к наименованию отрасли права, акцентируется внимание на проблеме имплементации основных институтов международного гуманитарного права в уголовное законодательство Украины. ; Розглянуто теоретичні і практичні проблеми імплементації міжнародного гуманітарного права у кримінальне законодавство України. Констатується відсутність єдиних етимологічних підходів до найменування галузі права та обговорюється необхідність створення системи термінів.

Звісно, основним завданням суверенної держави є проведення конституційної, послідовної та виваженої зовнішньої політики, спрямованої на забезпечення національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного взаємовигідного співіснування з країнами*учасницями міжнародного співробітництва зазагально визначеними принципами і нормами міжнародного права. ; Звісно, основним завданням суверенної держави є проведення конституційної, послідовної та виваженої зовнішньої політики, спрямованої на забезпечення національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного взаємовигідного співіснування з країнами*учасницями міжнародного співробітництва зазагально визначеними принципами і нормами міжнародного права. ; Звісно, основним завданням суверенної держави є проведення конституційної, послідовної та виваженої зовнішньої політики, спрямованої на забезпечення національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного взаємовигідного співіснування з країнами*учасницями міжнародного співробітництва зазагально визначеними принципами і нормами міжнародного права.

Humanitarian access is a crucial element of humanitarian action in situations of armed conflict since it is impossible to provide direct humanitarian assistance without it. The right of access to victims of armed conflict is a fundamental element of humanitarian action since it allows humanitarian aid organizations to make an independent assessment of needs, ensure the effectiveness of their activities and monitor the fair distribution of such aid. However, gaining and maintaining access to the population to provide humanitarian assistance is difficult for humanitarian organizations. The provision of such access may be limited by armed conflict and the fact that humanitarian access is usually considered ad hoc, so there are often no established methods or rules for granting such access. Although humanitarian access is not a new issue in international law, there are several challenges today in securing and maintaining such access in situations of armed conflict. The article will consider the problems of understanding the term "humanitarian access," the rights and responsibilities of participants in armed conflicts regarding such access, obligations, and restrictions on humanitarian organizations themselves, criteria for granting humanitarian access in various situations, the interaction of international humanitarian missions with combatant parties, challenges related to the accreditation of humanitarian missions, the coordination of the system of humanitarian assistance, and legislative, regulatory gaps. The article will suggest possible ways to solve the problems. ; Гуманитарный доступ является ключевым элементом проведения гуманитарных действий в ситуациях вооруженных конфликтов, поскольку без него невозможно оказание прямой гуманитарной помощи. Право доступа к жертвам вооруженного конфликта является основополагающим элементом гуманитарной деятельности, поскольку оно позволяет организациям по предоставлению гуманитарной помощи произвести независимую оценку потребностей, обеспечить эффективность своей ...

The article is devoted to the issues of criminal liability for enforced disappearance in criminal law of Ukraine. The international legal conditionality of the appearance of this prohibition in the Criminal Code of Ukraine, its adequacy to the modern needs of combating this phenomenon as well as the compliance with the conditions of implementation of the provisions of international legal acts in the national criminal legislation are analyzed. It should be taken into account that international legal acts describe the need to criminalize socially dangerous behavior, and the form of such criminalization is chosen by states in accordance with national traditions of law-making. The article cites and analyses corpus delicti of the criminal offence provided for by Article 146-1 of the Criminal Code of Ukraine «Enforced Disappearance», which appeared in the criminal law as a result of the adoption of the Law of Ukraine «On the Legal Status of Missing Persons». Potential difficulties in applying the norm provided for by Article 146-1 of the Criminal Code of Ukraine to socially dangerous acts, cases of unjustified competition and conflict of norms are revealed. It is stated that the norm provided for by Part 1 of Article 146-1 of the Criminal Code of Ukraine, is partly special in relation to several norms provided for by other articles of the Criminal Code: Article 146 «Illegal confinement or abduction of a person»; Article 371 «Knowingly unlawful detention, compelled appearance, house arrest or taking into custody»; Article 365 «Excess of authority or official powers by a law enforcement officer»; Article 364 «Abuse of authority or office». It should be noted that before the introduction of Article 146-1 to the Criminal Code of Ukraine virtually all the behavior constituting enforced disappearance, the criminalization of which was the obligation of the Ukrainian state under the Rome Statute of the International Criminal Court and International Convention for the Protection of All Persons from Enforced Disappearance, constituted criminally prohibited behavior in accordance with the above mentioned «general» criminal law norms. The exception, in fact, is only the formal corpus delicti of indulgence, which is not covered by Article 364 of the Criminal Code of Ukraine and the introduction of which into the system of criminal offences under the current Criminal Code of Ukraine we completely approve. The article also analyses the prospects of the adoption of amendments to the Criminal Code of Ukraine, proposed in the draft Law of Ukraine «On Amendments to Certain Legislative Acts of Ukraine on the Implementation of Norms of International Criminal and Humanitarian Law», which offers to supplement the Criminal Code of Ukraine with Article 442-1 «Crimes against humanity». Thus, the Ukrainian legislator will react for the second time to its international legal obligations regarding the implementation of the norms of international humanitarian law. The following options for preventing real and potential threats in the criminal law regulation of liability for enforced disappearance are proposed: to borrow the German experience of criminal law regulation in this area of public relations as well as to adopt the law on international criminal law. ; Статтю присвячено розглядові проблем кримінальної відповідальності за насиль-ницьке зникнення за кримінальним правом України. Проаналізовано міжнародно-правову обумовленість появи цієї кримінально-правової заборони у КК України, її адекватність сучасним потребам протидії цьому явищу та дотримання умов імплементації положень міжнародно-правових актів у національне кримінальне законодавство. Йдеться про Римський статут Міжнародного кримінального суду та Конвенції ООН про захист усіх осіб від насильницьких зникнень. Виявлено потенційні складнощі у застосуванні цієї норми до суспільно-небезпечних діянь, випадки невиправданої конкуренції та колізії. Проаналізовано перспективи прийняття нових змін до КК України у частині імплементації норм міжна-родного гуманітарного права та очікувані проблеми, які у зв'язку з цим можуть виникнути при оцінці протиправних посягань на свободу особи. Запропоновано варіанти запобігання реальним та потенційним загрозам у кримінально-правовій регламентації відповідальності за насильницьке зникнення.

The article deals with the substance and contents of humanitarian law, the formation process of division of laws and customs of war referred to as «jus in bello» from the right to the war referred to as «jus ad bellum». Besides, the theoretical interpretation of substance and contents of humanitarian law in general and narrow sense is analyzed. Simultaneously, the writer makes an attempt to determine the correlation between human rights and humanitarian law. ; Статья посвящена изучению вопроса понятия и содержания международного гуманитарного право, становления процесса отделения законов и обычаев войны, именуемых «jus in bello» от права на войну «jus ad bellum». Кроме того, сделан анализ теоретической трактовки понятия международного гуманитарного права в «узком» и «широком» смысле. Одновременно, автором сделана попытка определить соотношение прав человека и международного гуманитарного права. ; Статтю присвячено висвітленню питання сутності і змісту міжнародного гуманітарного права, становлення процесу відокремлення законів та звичаїв війни з назвою «jus in bello» від права на війну «jus ad bellum». Крім того зроблений аналіз теоретичного трактування сутності і змісту міжнародного гуманітарного права в «вузькому» та «широкому» сенсі. Одночасно автором зроблено спробу визначити співвідношення прав людини та міжнародного гуманітарного права.

The subject of the study is the book market of Ukraine as a complex and multiaspect system, which is part of the book business in general. The aim of the study is to analyze the measures of state policy, in particular the Law of Ukraine «On Amendments to Certain Laws of Ukraine in Relation to Restricting Access of Foreign Printed Materials with Anti-Ukrainian Content to the Ukrainian Market» aimed at stabilizing the national book market. Methods of research: generalization, comparison, analysis and synthesis, descriptive, statistical. The sphere of applying of results: publishing and booksellers sector; public organizations; interested in optimization of processes of publishing and bookselling; government officials. Results and conclusions of the study. The paper deals with such indicators of the book market as the publication of books and the volume of their sales, the emphasis is placed on the prevalence of Russian books in the book market of Ukraine. It was established that during the past few years the volume of official import of books and brochures from the Russian Federation began to decrease, however, in the experts' opinion, the volume of smuggling as well as the printing of Russian authors' books in a counterfeit way on the territory of Ukraine have increased significantly. The volume of smuggling is three times more than the volume of legal import of books from Russia. The paper concentrates on the Law of Ukraine «On Amendments to Certain Laws of Ukraine in Relation to Restricting Access of Foreign Printed Materials with Anti-Ukrainian Content to the Ukrainian Market», dated 1 January 2017, which had to stabilize the national book market. The positions of supporters and opponents of the introduction of this law are analyzed. At protecting Russian books in Ukraine were made by O. Afonin, I. Stepurin, Yu. Volodarsky who are sure that the state measures led to the «washing out» of Russian book production in general, regardless of its nature. The law was supported by the brothers Kapranovs, B. Budny, A. ...