Suchergebnisse

Метою написання статті є аналіз, класифікація й узагальнення історичної літератури, присвяченої селянському повстанському рухові на Чигиринщині наприкінці 10-х – на початку 20-х років ХХ століття; з'ясувати коректність вживання терміну «Холодноярська республіка» як назви селянської повстанської організації на Чигиринщині. Українську історіографію селянської повстанської боротьби на Чигиринщині умовно можна поділити за таким принципом: праці безпосередніх учасників та сучасників указаних історичних подій, опубліковані, головним чином, в українській діаспорі та наукові дослідження, здійснені українськими істориками в роки української незалежності. ; The purpose of this article is the analysis, classification and synthesis of the historical literature on peasant insurgent movement on Chyhyryn area in the late 10th – early 20th of the XX century; figuring out the correct use of the term "Holodny Yar Republic" as the name of the peasant insurgent organization on Chyhyrynshchyna. For the study of Ukrainian historiography was used comparative method. The author uses both general scientific methods (systemic) and speculation: historical-chronological, comparative-historical, typological, problem-chronological approach. The Ukrainian historiography of peasant insurgency in Chyhyrynshchyna can be divided according to this principle: works of direct participants and contemporaries of peasant liberation struggle, published mainly in Ukrainian diaspora and scientific research, carried out by Ukrainian historians in the years of Ukrainian independence. The problem of investigation of the peasant insurgency of the Kholodny Yar became widely popular after the publication of the memories of Y. Horlis-Horsky in the 1930s. Memories of the author were supplemented by the writings of M. Doroshenko, I. Liuty-Liutenko. Information about insurgent struggle in Chyhyrynshchyna contained in the memoirs of Ukrainian military leaders: N. Omelianovych-Pavlenko, Y. Tiutiunnyk, O. Vyshnivsky, O. Dotsenko, P. Diachenko, N. Avramenko, V. Simiantsev. In the years of Ukrainian independence the interest to peasant insurgency in Kholodny Yar has grown significantly. Access to archival materials, dedicated to the liberation struggle of Ukrainian people, has strengthened spring base of the research. Among modern researchers who have considered in their writings the issues of insurgency in Kholodny Yar, an important place is occupied by R. Koval. The topic of the insurgent movement in Kholodny Yar reflected in publications of M. Bukhalska, V. Dmytruk, V. Marayev, V. Savchenko, P. Stehniy and other researchers. The term "Holodnoyarska Republic" is not correct in scientific terms. The members of insurgents movement in Kholodny Yar had never proclaimed own "Republic". They fought not for a small area around Kholodny Yar, but for the liberation of Ukraine, part of which they themselves believed. The topic of peasant insurgency in Kholodny Yar area has not yet been disclosed finally, researchers have work to do. The article may be useful for historians, educators and anyone interested in the history of the liberation struggle in Ukraine.

The problematic issue of the Directory agricultural policy coverage is researched nowadays in the way of overcoming stereotypes which were formed in the Marxist historiography concerning Ukrainian agrarian relations in 1917 – 1921. The initial information on the agricultural policy and peasants' insurgencies during the period of the Directory was delivered by the Kharkiv-based Litopys Revoliutsii Journal founded in 1922. The researchers of the journal considered the unsolved agrarian issue to be the major driving force of the insurgencies. Also they believed that in the final count the UNR Directory policy was aimed at preserving of the landowner property. Throughout 1920s – 1930s Soviet historians basically dwelled on the issues related to the local councils (soviets) and Committees of Poor Peasants (kombeds) activities to eliminate "non-labour" landowning and creation of collective farms. Incidentally the Directory land laws were analysed and interpreted by Soviet historians as such that had been developed for the benefit of affluent farmers who had been considered the UNR social basis and its army reserve. The 1940s – 1950s saw the Soviet power agricultural policy reflected in the works by the Ukrainian historians as a constituent part of the political project known as the union of the working class with peasantry. So, the political, social, and legal aspects of the agrarian relations, particularly the criticism of the UNR Directory land reforms, were dependent of the Soviet historiography class paradigm. In the 1950s – 1980s Soviet historians actively utilised materials from the periodical press, central and local archives, and thus managed to introduce numerous facts into scientific use. The interpretation of the Ukrainian village social and economic processes was extended though Directory's land laws and agricultural policy wasn't given any considerable coverage. The Directory's agricultural policy was not well-defined in the Soviet Ukrainian historiography as a subject of research. Although its study reveals the acuteness of the land issue, estimate the political forces strategies in their fight for the influence on peasantry, establish the reasons of the Directory's agricultural policy failure as evaluated by the opposing side. ; У статті висвітлено проблеми потрактування земельної політики Директорії Української Народної Республіки 1918 – 1920 рр. у працях радянських істориків. Акцентується увага на методологічних основах досліджень українських учених та їх практичному значенні.

Author of the publication by the analysis of memoirs and epistolary heritage of petty officers and officers of the Army of Ukrainian People's Republic firstly in the ukrainian historiography touched problem about the influence of the religious factor on the minds, motives and actions of the rebels – the participants of the liberation struggle on the lands of the Middle Dnieper in the 1918 – 1921. The author presents, commented and analyzed a number of aspects related to the way the military personnel of of Ukrainian People's Republic evaluated the place of Christian morality in rebels everyday life; especially festive and funeral ceremonies in the insurgent environment; religious identity of rebels; religious motifs in the slogans and programs of the rebels; the details of the interaction between the servants of the clergy and the rebels, etc. The results of research will enable more thoroughly reconstructing of the religious life of the rebels of Middle Dnieper in the times of the First liberation struggle, the influence of Christian ethics on the minds of the insurgent peasantry, to find out the vision of these processes by petty officers and officers of the Army of Ukrainian People's Republic, to understand the rationale of some conflicts, that are arisen historically in relations between the guerrillas and the professional military. The challenges facing Ukraine and its people over the past years, requires high interest to the historical significance of the religious factor in the Ukrainian liberation movement, especially during the National Revolution 1917 – 1921, as well as the issue of conflict between various rebel forces personnel and professional military. The latter is particularly important because of estimates, that were declared by the experts of General Staff of Ukrainian Armed Forces during 2014 – 2016 for diverse volunteer formation. Methods of researching are represented by: analysis of sources; comparative method; comparative and systematization; generalization. The author analyzed the content of the memoirs of petty officers and officers of the Ukrainian People's Republic, including memoirs of Chief Otaman S. Petliura, generals O. Grekov, M. Omelianovych-Pavlenko and Y. Tyutyunnik, colonel O. Vyshnivsky, lieutenant colonel Y. Gorodyanin-Lisovski (Gorlis-Gorsky) and O. Dotsenko, captains H. Avramenko, Y. Galchevsky and I. Lutiy- Lyutenko, black Cossacks – P. Dyachenko and M. Doroshenko. There are a lot of stories, that reveal different aspects of the insurgency in the Middle Dnieper during 1918 – 1921's., as well as their own professional military comment on the matter. Author of the publication by the analysis of memoirs and epistolary heritage of petty officers and officers of the Army of Ukrainian People's Republic firstly in the ukrainian historiography touched problem about the influence of the religious factor on the minds, motives and actions of the rebels – the participants of the liberation struggle on the lands of the Middle Dnieper in the 1918 – 1921. Memoirs of petty officers and officers of Ukrainian People's Republic are valuable, perspective and not enough studied group of sources on the history of insurgency in the Middle Dnieper during 1918 – 1921. Different authors showed various aspects of guerrilla life: political-military, economic, daily, organizational, spiritual etc. The latter, in our opinion, is the least illuminated today, despite the fact that the place and role of the religious factor in the rebel struggle in the pages of the memoirs of military personnel of Ukrainian People's Republic a lot of space was given. ; Авторка публікації шляхом аналізу мемуарної та епістолярної спадщи- ни старшин та офіцерів армії УНР вперше у вітчизняній історіографії торкається питання про вплив релігійного фактору на свідомість, мо- тиви та дії повстанців – учасників визвольної боротьби на землях Сере- днього Подніпров'я у 1918 – 1921 рр. У статті наводяться, коменту- ються та аналізуються ряд сюжетів, пов'язаних з тим як кадрові війсь- кові УНР оцінювали місце християнської моралі у побуті повстанців; осо- бливості святкової та поховальної обрядовості у повстанському сере- довищі; релігійну самоідентифікацію повстанців; релігійні мотиви у гас- лах і програмах повстанців; подробиці взаємодії між служителями кліру та повстанцями тощо. Отримані результати дозволять більш ґрунто- вно реконструювати релігійний побут повстанців Середнього Подніп- ров'я у часи Перших визвольних змагань, вплив християнської етики на свідомість повсталого селянства, з'ясувати бачення цих процесів ста- ршинами та офіцерами армії УНР, зрозуміти підстави деяких колізій, що історично виникали у стосунках між партизанами та професійними вій- ськовими.

In article "The Problems of Investigation of the Rebellion Movement of Northern Ukraine 1918–1921 (Regional Aspect)" finds out the problematic issues that arise in the comprehensive study of the peasant-rebel movement of 1918–1921. These issues are typical for general studies on the history of the Ukrainian rebel movement, but they may also have regional specifics. These include inaccuracies in the biographical data of participants in insurgent formations, the correctness and verification of the available source base and errors in determining the locations of certain events related to the history of the insurgency movement. For example, places connected with rebel military actions. The author illustrates the problems he describes with examples from documents relating to the activities of ataman Struk, one of the most famous atamans of Northern Ukraine. In conclusion, the author argues that the study of the history of the insurrectional movement of 1918–1921 in its regional aspects requires at least the solution of the three problem complexes. Firstly, the problem of verifying biographical information about atamans or other participants in the peasant revolt movement of the revolutionary era. Secondly, the problem of interpreting and verifying sources of insurgent movement. Thirdly, the localization of insurgent actions on the map, which is inextricably linked with the question of checking toponyms in the sources. It is often impossible to solve these problematic issues without resorting to local lore materials that can shed light on those parts that have been left out of focus by more global historical sources. ; У статті з'ясовуються проблемні питання, що виникають при комплексному дослідженні селянсько-повстанського руху 1918–1921 рр. Ці питання є типовими і для загальних досліджень з історії українського повстанського руху, але вони можуть мати й регіональну специфіку. До них належать неточності біографічних даних учасників повстанських формувань, коректність та перевірка наявної джерельної бази та помилки при визначенні локацій тих чи інших подій, пов'язаних з історією повстанського руху. Наприклад, місць, пов'язаних з бойовими акціями повстанців. Автор ілюструє описані ним проблеми прикладами з документів, які стосуються діяльності отамана Струка – одного з найбільш відомих отаманів Північної України.

У пропонованій статті на прикладі революційних подій 1917-1921 років у Харківській губернії розглянуто взаємозв'язок збереження внутрішньополітичної стабільності з розв'язанням земельного питання. Предметом дослідження є аграрні відносини як конфліктогенний чинник, що ускладнював стосунки влади і населення краю. Здобуваючи контроль над регіоном, протидіючі державні утворення були змушені вирішувати окрім військових і економічні питання. Найскладнішою проблемою виявилося врегулювання земельних відносин і визначення державної частки у загальному обсязі продукції вирощеної селянством. Вирішуючи це завдання політичні режими поєднували репресивно-каральні акції, заохочення місцевого населення до співпраці і методи інформаційної війни. Аграрне населення Харківської губернії, незважаючи на відсутність підтримки українських національних політичних режимів, чинило спротив "білому" і "червоному" терору та політиці воєнного комунізму. Найбільш вживаними формами опору селянства Харківщини були нелегальні активні (збройні повстання, створення повстанських загонів, терористичні акти), нелегальні пасивні (дезертирство, приховування продовольства, саботаж повинностей), легальні активні (сільські сходи, селянські конференції) та легальні пасивні (відмова від участі в роботі місцевих органів влади, небажання вступати до лав певної партії). Підбиваючи підсумки автори вказують, що конфліктогенними чинниками в регіоні слід визнати мінливість військово-політичної ситуації, брак достовірної інформації на місцях, популярність соціально-утопічних ідей серед широких народних мас, надзвичайні продовольчі заходи владних структур, терор репресивно-каральних органів і стихійність селянського руху опору. ; In the proposed article, on the example of the revolutionary events of 1917-1921 in Kharkiv Government, the interconnection between internal political stability and the solution of the land issue is shown. The object of the study is agrarian question as a conflict factor, which made the relations between the authorities and the population of the region more complicated. Having gained the control over the region the opposing governments had to solve not only military but also economic questions. The most difficult problem was to address the agrarian issue, as well as to determine the governments' share in the total volume of production grown by the peasantry. To solve these problems the political regimes combined repressive actions, methods of encouraging local people's collaboration, and information warfare. Despite the lack of the Ukrainian national political regimes' support the agrarian population of Kharkiv Government resisted the «White» and «Red» terror and policy of War Communism. The most common forms of resistance of the peasantry in Kharkiv region were: illegal active struggle (armed uprisings, creation of rebel forces, terrorist acts), illegal passive struggle (desertion, concealment of food, sabotage of duties), legal active struggle (village meetings, peasant conferences) and legal passive struggle (refusal to work in local authorities, unwillingness to join the political party). In summing up authors pointed out that the conflict factors in the region included: the frequent change of the military-political situation, lack of reliable information in the countryside, popularity of Utopian ideas among the masses, food confiscations, terror of the repressive bodies, and spontaneity of the peasant rebellion movement.

У статті з'ясовано коло питань, пов'язаних із обставинами й умовами пере­бування угорських військових підрозділів, зокрема частин VII угорського коро­лівського корпусу на території волинських округів райхскомісаріату «Україна» під час Другої світової війни. Окреслено участь угорських підрозділів у воєн­ному протистоянні з бойовими підрозділами Української Повстанської Армії. Досліджено та проаналізовано факти бойових зіткнень підрозділів УПА з час­тинами VII угорського королівського корпусу. Звернуто увагу на напрямки залучення угорських вояків німецьким військовим командуванням і цивільною адміністрацією до охорони військових і стратегічних об'єктів, комунікацій, логістичних структур, проведення антиповстанських операцій, реквізиційних акцій, пацифікаційних заходів. Фрагментарно згадано боротьбу угорських бойових частин із радянськими партизанами, перемовини з командуванням українських формувань. ; The article deals with several of issues related to the circumstances and conditions of stay of the Hungarian military units, in particular parts of the VII Hungarian Royal Corps on the territory of Volyn' districts of the Reich Commissariat «Ukraine» during the Second World War. The author outlines the participation of the Hungarian units in the military confrontation with the combat units of the Ukrainian Insurgent Army. The facts of combat clashes of UIA units with units of the VII Hungarian Royal Corps were investigated and analyzed. Attention is drawn to the directions of the Hungarian soldiers' involvement by the German military command and the civil administration for the protection of military and strategic objects, communications, logistic structures, as well as anti-insurgency operations, requisition actions and peaceful measures.The author fragmentary covers the struggle of the Hungarian fighting units with the Soviet guerrillas and negotiations with the commanding staff of the Ukrainian formations. Outline of the reasons for the moderate armed confrontation of the Hungarian regular troops with the Ukrainian rebel units is made. The general analysis of the attitude of the local Ukrainian population to the Hungarian soldiers is provided.Based on the modern domestic historiographical base – documents, memoirs and research publications – the author reproduced the peculiarities of the relations between the Hungarian and Ukrainian soldiers (serving in the Volyn' territory during 1943–1944), mostly, in the military realm. The author's vision of this problem is expressed as concerning military events of the Second World War in the Ukrainian and adjacent territories.

У статті з'ясовано коло питань, пов'язаних із обставинами й умовами пере­бування угорських військових підрозділів, зокрема частин VII угорського коро­лівського корпусу на території волинських округів райхскомісаріату «Україна» під час Другої світової війни. Окреслено участь угорських підрозділів у воєн­ному протистоянні з бойовими підрозділами Української Повстанської Армії. Досліджено та проаналізовано факти бойових зіткнень підрозділів УПА з час­тинами VII угорського королівського корпусу. Звернуто увагу на напрямки залучення угорських вояків німецьким військовим командуванням і цивільною адміністрацією до охорони військових і стратегічних об'єктів, комунікацій, логістичних структур, проведення антиповстанських операцій, реквізиційних акцій, пацифікаційних заходів. Фрагментарно згадано боротьбу угорських бойових частин із радянськими партизанами, перемовини з командуванням українських формувань. ; The article deals with several of issues related to the circumstances and conditions of stay of the Hungarian military units, in particular parts of the VII Hungarian Royal Corps on the territory of Volyn' districts of the Reich Commissariat «Ukraine» during the Second World War. The author outlines the participation of the Hungarian units in the military confrontation with the combat units of the Ukrainian Insurgent Army. The facts of combat clashes of UIA units with units of the VII Hungarian Royal Corps were investigated and analyzed. Attention is drawn to the directions of the Hungarian soldiers' involvement by the German military command and the civil administration for the protection of military and strategic objects, communications, logistic structures, as well as anti-insurgency operations, requisition actions and peaceful measures.The author fragmentary covers the struggle of the Hungarian fighting units with the Soviet guerrillas and negotiations with the commanding staff of the Ukrainian formations. Outline of the reasons for the moderate armed confrontation of the Hungarian regular troops with the Ukrainian rebel units is made. The general analysis of the attitude of the local Ukrainian population to the Hungarian soldiers is provided.Based on the modern domestic historiographical base – documents, memoirs and research publications – the author reproduced the peculiarities of the relations between the Hungarian and Ukrainian soldiers (serving in the Volyn' territory during 1943–1944), mostly, in the military realm. The author's vision of this problem is expressed as concerning military events of the Second World War in the Ukrainian and adjacent territories.

The article deals with the analysis of complex and multifaceted processes in the student sphere of Kyiv, Kharkiv, and partially Novorossiysk universities. The piece explores the problems of students' autonomy (Sunday's Schools, mutual benefit funds, libraries etc.), considered dangerous by the Russian Imperial government from 1861-1862. It is underscored that the refusal of the reigning regime to indulge the liberal movements of this time caused this wave of student unrest. However, it is important to note that a significant portion of department curators and professors did not support the government's actions. Special attention is paid to the insurgency of Polish students at the university of St. Volodymyr and the reaction of the others. The relations between the government and the Jewish students as well as the reasons for students' displeasure regarding some professors' pedagogical styles are addressed. It is possible to conclude that the control over students intensified, increasing preventive measures in the late 1860's as a direct result of these student protests. ; Статья анализирует сложные, неоднозначные процессы, которые происходили в студенческой среде Киевского, Харьковского, отчасти – Новороссийского университетов. В ней рассмотрены проблемы студенческого самоуправления (воскресные школы, кассы взаимопомощи, библиотеки и др.), которое уже с 1861–1862 гг. начало считаться властью опасным. Подчеркнуто, что отказ правящего режима от либеральных послаблений вызвал волну студенческих беспорядков. Замечено: часть попечителей учебных округов и профессоров не поддерживала таких действий власти. Акцентировано внимание на выступлениях студентов-поляков университета св. Владимира, реакции на них других слушателей. В границах данной статьи рассмотрено отношение власти к студентам-евреям; причины недовольства студентами преподаванием некоторых профессоров. Сделан вывод об усилении контроля за студентами, увеличении запретных мер в конце 60-х гг. ; Стаття аналізує складні, неоднозначні процеси, які відбувалися у студентському середовищі Київського, Харківського, частково – Новоросійського університетів. У ній розглянуто проблеми студентського самоврядування (недільні школи, каси взаємодопомоги, бібліотеки та ін.), яке вже з 1861–1862 рр. влада почала вважати небезпечним. Підкреслено, що відмова правлячого режиму від ліберальних послаблень спричинила хвилю студентських заворушень. Зауважено: частина попечителів навчальних округів та професорів не підтримувала таких дій влади. Акцентовано увагу на виступах студентів-поляків університету св. Володимира, реакції на них інших слухачів. У межах цієї статті розглянуто ставлення влади до студентів-євреїв; причини незадоволення студентами викладанням деяких професорів. Зроблено висновок щодо посилення контролю за студентами, збільшення заборонних заходів в кінці 60-х рр.

The article introduces the edition «Atlas of the Ukrainian Insurgent Army». Actuality for mapmaking of distorted Ukrainian history pages is showed. The approaches to structure of the atlas are noted. The atlas presents the origins of UPA, its armed struggle, territorial divisions, military organization and present-day memory places. The distortion of Ukrainian Insurgent Army's history is one of the cornerstones of the Russian propaganda machine. Edition of «Atlas of the Ukrainian Insurgent Army» will contribute to the fight of the Ukrainians in the information warfare waged by the Russians for centuries, trying to assimilate the neighboring people and to appropriate its historical achievements. According to the concept, the structure of the atlas should cover a wide range of different aspects of the UPA's struggle; bases on objective materials and destroy the Soviet myths; it discloses the territorial organization of the struggle; transmits different historical phases of social processes (origins, activity, today's echo). The Atlas complies with such approaches as complexity and consistency, as well as scientific approach, clarity for consumer, Ukrainian centrism, objectivity. Its structure consists of five chapters: 1) «Origins of UPA», 2) «UPA armed struggle for the restoration of Ukrainian statehood», 3) «UPA territorial divisions», 4) «Characteristics of military organization», 5) «Memorable places of UPA». The introductory article to atlas «OUN and UPA: myths and slanders of the Russian propaganda» is intended to show the main Russian fakes. The first chapter gives the prerequisites for insurgency formation, the second reveals the theme of military confrontation of Ukrainian rebels to all invaders during World War II (German Nazis with Hungarians and Romanians, Polish chauvinists, Russian and Soviet imperialists), the third reveals territorial divisions of the armed struggle, the fourth is without maps, it shows features of military organization, the fifth contains a map scale 1: 500 000 with UPA memorable places. «Atlas of the Ukrainian Insurgent Army» will serve as a good argument in the Russian-Ukrainian information warfare. It meets modern requirements for historical cartographic popular science publications. ; Статья знакомит с будущим изданием «Атлас Украинской Повстанческой Армии». Отмечена актуальность исторического картографирования наиболее мифологизированных страниц истории Украины. Проанализирована структура атласа, которая раскрывает истоки создания УПА, вооружённую борьбу, территориальную структуру, военную организацию и места памяти УПА. Приведены подходы к созданию Атласа, наполнения его картографическими, информативно-текстовыми и иллюстративными материалами. Указано на важность издания в текущей информационной войне. ; Стаття знайомить з майбутнім виданням «Атлас Української Повстанської Армії». Відзначено актуальність історичного картографування найбільш міфологізованих сторінок історії України. Проаналізовано структуру атласу, яка розкриває витоки створення УПА, збройну боротьбу, територіальну структуру, військову організацію та місця пам'яті УПА. Наведено підходи до створення Атласу, наповнення його картографічними, інформативно-текстовими та ілюстративними матеріалами. Вказано на важливість видання у триваючій інформаційній війні.

Анотація. Мета дослідження – показати ставлення населення до українського визвольного руху на західних землях України у перші повоєнні роки, на основі звітних матеріалів ОУН. Методологія дослідження базується на принципах історизму, системності, науковості, верифікації, авторської об'єктивності, поміркованого наративного конструктивізму, а також на використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у тому, що проаналізовано раніше засекречені джерельні матеріали, які зберігаються Галузевому державному архіві СБУ, що дозволяє висвітлити погляд підпільників на політичні, господарські, культурні та соціальні процеси, які відбувалися у перші повоєнні роки на території тодішніх Львівської та Дрогобицької областей. Показано, що українські визвольні сили багато уваги приділяли зв'язку з населенням, бачили ставлення різних груп населення до їх боротьби, намагалися виробити дієві методи протиставлення радянізації реґіону. Визначено, що укладачі документів звертають увагу на характер взаємовідносин між повстанцями та жителями реґіону, масштаби та наслідки репресивно-ідеологічні кампаній радянської системи у краї, проведення колективізації, реагування на це місцевих мешканців. Висновки. Звіти ОУН є надзвичайно важливим джерелом, яке висвітлює діяльність ОУН і УПА на західних землях України, методи боротьби радянської системи проти національно-визвольних сил. Використання нових документальних матеріалів доповнює і поглиблює розуміння тодішніх подій. Інформація підпільних звітів доводить підтримку та допомогу більшості населення ОУН і УПА, що уможливлювало їхню тривалу боротьбу проти радянської системи. Жителі реґіону несли відповідальність за невдачі боротьби з повстанцями, піддавалися жорстокому терору з боку влади, ставали заручниками та жертвами протистояння. Арешти, побиття, грабунки, вбивства, депортації, мобілізації населення, запровадження колгоспів підривали соціальну опору ОУН і УПА. ; Summary. Purpose of the study – is to show the attitude of the population to the Ukrainian liberation movement in the western part of Ukraine in the first postwar years, on the basis of OUN reporting materials. The methodology of the study is based on the principles of historicism, systematicity, scientificity, verification, authoritative objectivity, moderate narrative constructivism, as well as the use of general scientific (analysis, synthesis, generalization) and special historical (historical-genetic, historical-typological, historical-systemic) methods. The scientific novelty lies in the following. The author analyzed previously banned sources which are stored at the Branch State Archive of the Security Service of Ukraine. These sources allow to examine the views of the resistance fighters on the political, economic, cultural and social processes that took place in the first postwar years in the territory of Drohobych and Lviv region. It is shown that the Ukrainian liberation forces paid a great deal of attention to public relations, were aware of the attitude of different population groups to their campaign, tried to work out effective methods of opposing the Sovietization of the region. Comparison of reports with official Soviet documents, recollections of participants and eyewitnesses of the events, publications in the press at that time will allow to objectively cover the that time situation in the region and the stat of the population. Conclusions. OUN Leadership's Reports are an extremely important source that covers the activities of the OUN and UPA in the western lands of Ukraine, the Soviet system's methods of fighting against national liberation forces. The use of new documentary material adds to and enhances the understanding of the events of the time. The information in the underground reports proves that the majority population supported and assisted OUN and UPA, which made it possible for them to continue their long campaign against the Soviet system. Inhabitants of the region were held liable for the failure of the insurgency, were subjected to brutal terror from the side of the authorities, and became hostages and victims of confrontation. Repression, deportation, mobilization of the population, introduction of collective farms undermined the social resistance of the OUN and the UPA.

Анотація. Мета дослідження – показати ставлення населення до українського визвольного руху на західних землях України у перші повоєнні роки, на основі звітних матеріалів ОУН. Методологія дослідження базується на принципах історизму, системності, науковості, верифікації, авторської об'єктивності, поміркованого наративного конструктивізму, а також на використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у тому, що проаналізовано раніше засекречені джерельні матеріали, які зберігаються Галузевому державному архіві СБУ, що дозволяє висвітлити погляд підпільників на політичні, господарські, культурні та соціальні процеси, які відбувалися у перші повоєнні роки на території тодішніх Львівської та Дрогобицької областей. Показано, що українські визвольні сили багато уваги приділяли зв'язку з населенням, бачили ставлення різних груп населення до їх боротьби, намагалися виробити дієві методи протиставлення радянізації реґіону. Визначено, що укладачі документів звертають увагу на характер взаємовідносин між повстанцями та жителями реґіону, масштаби та наслідки репресивно-ідеологічні кампаній радянської системи у краї, проведення колективізації, реагування на це місцевих мешканців. Висновки. Звіти ОУН є надзвичайно важливим джерелом, яке висвітлює діяльність ОУН і УПА на західних землях України, методи боротьби радянської системи проти національно-визвольних сил. Використання нових документальних матеріалів доповнює і поглиблює розуміння тодішніх подій. Інформація підпільних звітів доводить підтримку та допомогу більшості населення ОУН і УПА, що уможливлювало їхню тривалу боротьбу проти радянської системи. Жителі реґіону несли відповідальність за невдачі боротьби з повстанцями, піддавалися жорстокому терору з боку влади, ставали заручниками та жертвами протистояння. Арешти, побиття, грабунки, вбивства, депортації, мобілізації населення, запровадження колгоспів підривали соціальну опору ОУН і УПА. ; Summary. Purpose of the study – is to show the attitude of the population to the Ukrainian liberation movement in the western part of Ukraine in the first postwar years, on the basis of OUN reporting materials. The methodology of the study is based on the principles of historicism, systematicity, scientificity, verification, authoritative objectivity, moderate narrative constructivism, as well as the use of general scientific (analysis, synthesis, generalization) and special historical (historical-genetic, historical-typological, historical-systemic) methods. The scientific novelty lies in the following. The author analyzed previously banned sources which are stored at the Branch State Archive of the Security Service of Ukraine. These sources allow to examine the views of the resistance fighters on the political, economic, cultural and social processes that took place in the first postwar years in the territory of Drohobych and Lviv region. It is shown that the Ukrainian liberation forces paid a great deal of attention to public relations, were aware of the attitude of different population groups to their campaign, tried to work out effective methods of opposing the Sovietization of the region. Comparison of reports with official Soviet documents, recollections of participants and eyewitnesses of the events, publications in the press at that time will allow to objectively cover the that time situation in the region and the stat of the population. Conclusions. OUN Leadership's Reports are an extremely important source that covers the activities of the OUN and UPA in the western lands of Ukraine, the Soviet system's methods of fighting against national liberation forces. The use of new documentary material adds to and enhances the understanding of the events of the time. The information in the underground reports proves that the majority population supported and assisted OUN and UPA, which made it possible for them to continue their long campaign against the Soviet system. Inhabitants of the region were held liable for the failure of the insurgency, were subjected to brutal terror from the side of the authorities, and became hostages and victims of confrontation. Repression, deportation, mobilization of the population, introduction of collective farms undermined the social resistance of the OUN and the UPA.

Стаття являє собою спробу узагальнення фрагментарних даних про повстанських рух на території Куп'янського повіту Харківської губернії проти більшовицької влади в 1919­1921 роках.Перш за все, очевидним є факт того, що сучасні дослідники, які займаються проблемою Української революції, у своїх історичних студіях, передусім, приділяють увагу глобальним, масштабним та непересічним подіям ­ таким, як, наприклад, Махновщина, Другий Зимовий похід, діяльність Центральної Ради чи яскравим, символічним персоналіям, як Ю. Тютюнник, М. Григор'єв, С. Петлюра та ін. У той час, як питання локальної історії залишається осторонь ґрунтовних досліджень професійних істориків і є підтвердженням чи спростуванням певних тез та висновків у рамках більш глобальних подій. Узагалі ж актуальність такого дослідження тільки зростає в зв'язку з тим, що регіональний вимір історії українського селянського повстанського руху потребує особливо ретельного та, головне, об'єктивного вивчення.Автор статті виділяє головні політичні напрямки в селянському русі Куп'янщини – самостійницький або «петлюрівський» та анархістський або махновський;аналізує комплекс причин боротьби зі встановленням радянської влади, серед яких головними є невирішеність аграрного питання та політика «воєнного комунізму»;робить спробу встановити прізвища забутих ватажків повстанських загонів і простежити певні віхи їх бойової слави;а також визначає причини занепаду масового організованого антибільшовицького руху, вирішальними з яких були: перехід до нової економічної політики (непу) та загальна розпорошеність повстанської боротьби. ; Стаття являє собою спробу узагальнення фрагментарних даних про повстанських рух на території Куп'янського повіту Харківської губернії проти більшовицької влади в 1919­1921 роках.Перш за все, очевидним є факт того, що сучасні дослідники, які займаються проблемою Української революції, у своїх історичних студіях, передусім, приділяють увагу глобальним, масштабним та непересічним подіям ­ таким, як, наприклад, Махновщина, Другий Зимовий похід, діяльність Центральної Ради чи яскравим, символічним персоналіям, як Ю. Тютюнник, М. Григор'єв, С. Петлюра та ін. У той час, як питання локальної історії залишається осторонь ґрунтовних досліджень професійних істориків і є підтвердженням чи спростуванням певних тез та висновків у рамках більш глобальних подій. Узагалі ж актуальність такого дослідження тільки зростає в зв'язку з тим, що регіональний вимір історії українського селянського повстанського руху потребує особливо ретельного та, головне, об'єктивного вивчення.Автор статті виділяє головні політичні напрямки в селянському русі Куп'янщини – самостійницький або «петлюрівський» та анархістський або махновський;аналізує комплекс причин боротьби зі встановленням радянської влади, серед яких головними є невирішеність аграрного питання та політика «воєнного комунізму»;робить спробу встановити прізвища забутих ватажків повстанських загонів і простежити певні віхи їх бойової слави;а також визначає причини занепаду масового організованого антибільшовицького руху, вирішальними з яких були: перехід до нової економічної політики (непу) та загальна розпорошеність повстанської боротьби. ; The article is attempts to generalization fragmentary information about insurgent movement in the Kupyansk district of Kharkov province against the Bolshevik regime in 1919­1921.First of all , the obvious is the fact that modern scholars dealing with Ukrainian revolution in his historical studies , above all, pay attention to global, ambitious and unprecedented event ­ such as , for example, Makhnovshchina , second winter campaign , the activities of the Central Council or bright symbolic personalities as Tyutyunnik Yu , M. Grigoriev , S. Petljura et al. While as a matter of local history remains aloof thorough research professional historians and confirms or denial of certain theses and conclusions in a more global events . General relevance of this study is only growing due to the fact that the regional dimension of the history of Ukrainian peasant insurgency requires particularly careful and , most importantly, objective study.The author of the article highlights the main political directions of peasant movement in Kupyansk province. There are: an independent and anarchists.analyzes the complex reasons for the fight against establishment of Soviet power, among which the main ones are the unresolved agrarian question and the policy of «military communism»;makes an attempt to establish the names of forgotten leaders of the rebel groups and follow some milestones of their military glory;and determines the causes of the decline organized mass anti­Bolshevik movement, decisive of which are: the transition to new economic Policy (NEP) and the general dispersion of the rebel struggle.

Дана стаття присвячена огляду головних причин та рушійних сил формування українських збройних формацій для боротьби проти більшовицької навали в 1917 році на території Сумщини.Дана робота є актуальною завдяки введенню в науковий обіг неопублікованих архівних документів, які переконливо свідчать про національний характер українського антибільшовицького руху.Після прийняття 7 листопада 1917 року Українською Центральною Радою ІІІ Універсалу, яким було задекларовано створення та автономію УНР, селяни Сумщини підтримали Центральну Раду, вважаючи себе громадянами новоствореної держави/Також позитивно до Української Центральної Ради поставилися і військові, що були розквартировані на території Сумщини.Подібне ставлення до Центральної Ради було домінуючим серед усього українського населення Сумщини, про що свідчать архівні документи.Взагалі, українізація позитивно впливала на військову дисципліну, адже тепер вояки знаходилися на власній землі і мали боронити рідну країну.Більше того, із появою на карті нової геополітичної формації – УНР, виникає доконечна потреба у створенні власної армії.Центральна Рада, яка складалася переважно із соціалістів, вважала недоцільним створення власної армії. Така політична короткозорість зіграла свою негативну роль під час війни проти більшовицьких військ уже наприкінці 1917 року.Формування власних військових сил та збройних формувань відбувалося «знизу», тобто завдяки енергії та бажанням простого народу, який об'єднувався в загони Вільного Козацтва, що спочатку виконували міліційні функції, а потім – у 1919 році – І пол. 20­х років стали основою повстанського руху. Також українська армія поповнилася українізованими частинами колишньої царської армії.Створення українських добровільних загонів йшло по всій території Сумщини – на Глухівщині, Шостківщині, Роменщині, Лебединщині.Можна відзначити, що 1917 рік став переломним для становлення Української держави, а більшовицька агресія 9 грудня 1917 року – каталізатором, завдяки якому почала формуватись українська самосвідомість селянського населення. ; Дана стаття присвячена огляду головних причин та рушійних сил формування українських збройних формацій для боротьби проти більшовицької навали в 1917 році на території Сумщини.Дана робота є актуальною завдяки введенню в науковий обіг неопублікованих архівних документів, які переконливо свідчать про національний характер українського антибільшовицького руху.Після прийняття 7 листопада 1917 року Українською Центральною Радою ІІІ Універсалу, яким було задекларовано створення та автономію УНР, селяни Сумщини підтримали Центральну Раду, вважаючи себе громадянами новоствореної держави/Також позитивно до Української Центральної Ради поставилися і військові, що були розквартировані на території Сумщини.Подібне ставлення до Центральної Ради було домінуючим серед усього українського населення Сумщини, про що свідчать архівні документи.Взагалі, українізація позитивно впливала на військову дисципліну, адже тепер вояки знаходилися на власній землі і мали боронити рідну країну.Більше того, із появою на карті нової геополітичної формації – УНР, виникає доконечна потреба у створенні власної армії.Центральна Рада, яка складалася переважно із соціалістів, вважала недоцільним створення власної армії. Така політична короткозорість зіграла свою негативну роль під час війни проти більшовицьких військ уже наприкінці 1917 року.Формування власних військових сил та збройних формувань відбувалося «знизу», тобто завдяки енергії та бажанням простого народу, який об'єднувався в загони Вільного Козацтва, що спочатку виконували міліційні функції, а потім – у 1919 році – І пол. 20­х років стали основою повстанського руху. Також українська армія поповнилася українізованими частинами колишньої царської армії.Створення українських добровільних загонів йшло по всій території Сумщини – на Глухівщині, Шостківщині, Роменщині, Лебединщині.Можна відзначити, що 1917 рік став переломним для становлення Української держави, а більшовицька агресія 9 грудня 1917 року – каталізатором, завдяки якому почала формуватись українська самосвідомість селянського населення. ; This article provides an overview of the main causes and driving forces behind the formation of the Ukrainian military formations to fight against the Bolshevik invasion in 1917 in the Sumy region.This work is relevant due to the introduction of the scientific use of unpublished archival documents that strongly suggest the national character of Ukrainian anti­Bolshevik movement.After taking 7 November 1917 Ukrainian Central Rada Universal III who was declared the creation and autonomy UPR farmers Sumy, supported by the Central Council , considering themselves citizens of the newly formed state. Also positively to the Ukrainian Central Rada treated and military who were stationed in the Sumy region. This attitude to the Central Council was dominant among all Ukrainian population Sumy, evidence of archival documents. Generally, ukrainization positive effect on military discipline , because now the soldiers were on their own land and had to defend the homeland. Moreover, with the emergence of a new geopolitical map formation ­ UNR , there urgently need to create their own army.Central Council, which consisted mostly of socialists considered it inappropriate to establish their own army. This political short­sightedness played a negative role in the war against Bolshevik forces in late 1917.Forming their own armed forces and armed groups took place «below», because of the energy and the desire of ordinary people who united the ranks of the Free Cossacks , originally performed militias function, and then ­ in 1919 ­ 20s were the basis of the insurgency. Also enriched Ukrainian army of the former imperial army.Create Ukrainian voluntary groups went across the Sumy region ­ in Gluhovschina, Shostkivschyna , Romenshchyna, Lebedynschyna .It may be noted that 1917 was a turning point for the Ukrainian state and Bolshevik's aggression December 9, 1917 ­ the catalyst through which began forming self Ukrainian peasant population.