Suchergebnisse

From the first years of independence, the Islamic Republic of Iran's political course was aimed both at strengthening its position in the Persian Gulf region and at gaining the status of leader of the entire Muslim world. In this context, it is particularly important to understand the specifics of Iran's relations with its neighbors, the extent of their influence on them and the prospects for cooperation between the parties in various spheres of public life. Therefore, it is important to research and analyze the complex complex of Iranian-Iraqi relations in thehistorical context and at the present stage. The period of the 1970s and 1990s was characterized by a significant transformation of the regional system of international relations, which had a decisive influence on the problem of security of the Persian Gulf. The Iran-Iraq conflict has arisen as a result of prolonged border disputes as well as political, national and religious differences. It is related to the internal political, economic and social problems of Iran and Iraq, the balance of power in the Middle East. One of its main causes was the struggle for hegemony in the Persian Gulf. The process of resolving the Iran-Iraq conflict began in a highly complex and complicated diplomatic struggle, which is the result of a clash of interests between regional and foreign forces. In addition, the political instability in Iran, the conflict between the Iranian leadership and the United States over the Islamic Revolution, led Iraq to hope for the successful outcome of the war. Saddam Hussein sought to endorse Iraq's position in the Persian Gulf. The Iran-Iraq war, namely Iraq's aggressive misconduct, testified to the crisis in the international relations system of the Cold War. ; Період 70–90-х років характеризується суттєвою трансформацією регіональної системи міжнародних відносин, що впливала на проблему убезпечення Перської затоки. Ірано-іракський конфлікт виник унаслідок тривалих суперечок із прикордонних питань, а також у результаті розбіжностей політичного, національного та релігійного характеру. Він пов'язаний із внутрішньополітичними, економічними й соціальними проблемами Ірану та Іраку, співвідношенням сил на Близькому й Середньому Сході. Однією з головних його причин стала боротьба за гегемонію в Перській затоці. Із перших років незалежності політичний курс Ісламської Республіки Іран був направлений як на укріплення своїх позицій у регіоні Перської затоки, так і на здобуття статусу лідера всього мусульманського світу. У контексті цього особливо важливим є намагання зрозуміти специфіку стосунків Ірану з його сусідами, ступінь поширення на них свого впливу й перспективи співробітництва сторін у різних сферах суспільного життя. Тому важливими є дослідження та аналіз складного комплексу ірано-іракських відносин в історичному контексті й на сучасному етапі. Процес урегулювання ірано-іракського конфлікту почався в умовах дуже складної та заплутаної ипломатичної боротьби, що є результатом зіткнення інтересів регіональних і зовнішніх сил. Окрім того, політична нестабільність в Ірані, конфлікт іранського керівництва зі США у зв'язку з ісламською революцією дали підставу Іраку сподіватися на успішний результат війни. Саддам Хусейн прагнув затвердити позиції Іраку в Перській затоці. Ірано-іракська війна, а саме агресивні неправомірні дії Іраку, свідчили про кризу в системі міжнародних відносин періоду «холодної війни».

The article examines foreign policy approaches and means for establishing bilateral relations between Washington and Tehran and the actual introduction of a policy of "deterring" the US against Iran.Given the IRI's ability to influence the weakening of the anti-American policy of radical extremist organizations in the Middle East, the Reagan administration tried to establish an informal bilateral dialogue with moderate representatives of the Iranian leadership. After the publication of the said secret American-Iranian contacts in the United States and the implementation of the arms-for-host exchange strategy, an internal political scandal erupted in the United States related to the illegal sale of American weapons to Iran. In order to compensate for the loss of the American image from the case of Iran-Contras, which dealt a blow to confidence in the US among the monarchies of the Persian Gulf, R. Reagan transformed regional politics toward pressure on the IRI. It was confirmed that the greatest interest of the USA in the course of the Iran-Iraq war was considered to promote as much as possible weakening rivals each other, so that none of the Middle Eastern countries could become a hegemon in the region and prevent the spread of American influence in the Persian Gulf. ; L'article examine les approches de la politique étrangère et les moyens d'établir des relations bilatérales entre Washington et Téhéran et l'introduction réelle d'une politique de «dissuader» les États-Unis contre l'Iran.Compte tenu de la capacité de l'IRI à influencer l'affaiblissement de la politique anti-américaine des organisations extrémistes radicales au Moyen-Orient, l'administration Reagan a tenté d'établir un dialogue bilatéral informel avec des représentants modérés des dirigeants iraniens. Après la publication desdits contacts secrets américano-iraniens aux États-Unis et la mise en œuvre de la stratégie d'échange «armes à l'otage», un scandale politique interne a éclaté aux États-Unis en ce qui concerne la vente illégale d'armes américaines en Iran. Afin de compenser la perte de l'image américaine du cas d'Iran-Contras, qui a causé un coup de confiance aux États-Unis parmi les monarchies du golfe Persique, Reagan a transformé la politique régionale en pression sur l'IRI. Il a été confirmé que le plus grand intérêt des États-Unis au cours de la guerre Iran-Irak était considéré comme favorisant autant que possible l'affaiblissement des rivaux les uns des autres, de sorte qu'aucun des pays du Moyen-Orient ne pouvait devenir une hégémonie dans la région et empêcher la propagation de l'influence américaine dans le golfe Persique. ; В статье исследуются внешнеполитические подходы и средства налаживания двусторонних отношений Вашингтона и Тегерана и фактическое введение политики «сдерживания» США в отношении Ирана.Учитывая возможности ИРИ по предоставлению влияния на ослабление антиамериканской политики радикальных экстремистских организаций на Ближнем Востоке, администрация Р. Рейгана попыталась установить неофициальный двусторонний диалог с умеренными представителями иранского руководства. После обнародо- вания в США указанных тайных американо-иранских контактов и осуществление стратегии обмена «вооружение-на-заложников», в Соединенных Штатах разразился внутриполитический скандал, связанный с незаконной продажей американского оружия в Иран. Чтобы компенсировать потери американском имиджа от дела «Иран-контрас», которая нанесла удар по доверию в США среди монархий Персидского залива, Р. Рейган трансформировал региональную по- литику в сторону проведения давления на ИРИ. Подтверждено, что наибольшим интересом США в ходе ирано-иракской войны рассматривался содействие как можно большему ослаблению соперниками друг друга, чтобы ни одна из ближневосточных стран не смогла стать гегемоном в регионе и помешать распространению американского влияния в Персидском заливе. ; У статті досліджуються зовнішньополітичні підходи і засоби налагодження двосторонніх відносин Вашингтона і Тегерана і фактичне введення політики «стримування» США щодо Ірану.З огляду на можливості ІРІ з надання впливу на ослаблення антиамериканської політики радикальних екстремістських організацій на Близькому Сході, адміністрація Р. Рейгана спробувала встановити неофіційний двосторонній діалог з помірними представниками іранського керівництва. Після обнародо- вання в США зазначених таємних американо-іранських контактів і здійснення стратегії обміну «озброєння-на-заручників», в Сполучених Штатах вибухнув внутрішньополітичний скандал, пов'язаний з незаконним продажем американської зброї в Іран. Щоб компенсувати втрати американському іміджу від справи «Іран-контрас», яка завдала удару по довірі в США серед монархій Перської затоки, Р. Рейган трансформував регіональну по- літики в сторону проведення тиску на ІРІ. Підтверджено, що найбільшим інтересом США в ході ірано-іракської війни розглядався сприяння якомога більшого ослаблення суперниками один одного, щоб жодна з близькосхідних країн не змогла стати гегемоном в регіоні і перешкодити поширенню американського впливу в Перській затоці.

The article examines foreign policy approaches and means for establishing bilateral relations between Washington and Tehran and the actual introduction of a policy of "deterring" the US against Iran.Given the IRI's ability to influence the weakening of the anti-American policy of radical extremist organizations in the Middle East, the Reagan administration tried to establish an informal bilateral dialogue with moderate representatives of the Iranian leadership. After the publication of the said secret American-Iranian contacts in the United States and the implementation of the arms-for-host exchange strategy, an internal political scandal erupted in the United States related to the illegal sale of American weapons to Iran. In order to compensate for the loss of the American image from the case of Iran-Contras, which dealt a blow to confidence in the US among the monarchies of the Persian Gulf, R. Reagan transformed regional politics toward pressure on the IRI. It was confirmed that the greatest interest of the USA in the course of the Iran-Iraq war was considered to promote as much as possible weakening rivals each other, so that none of the Middle Eastern countries could become a hegemon in the region and prevent the spread of American influence in the Persian Gulf. ; L'article examine les approches de la politique étrangère et les moyens d'établir des relations bilatérales entre Washington et Téhéran et l'introduction réelle d'une politique de «dissuader» les États-Unis contre l'Iran.Compte tenu de la capacité de l'IRI à influencer l'affaiblissement de la politique anti-américaine des organisations extrémistes radicales au Moyen-Orient, l'administration Reagan a tenté d'établir un dialogue bilatéral informel avec des représentants modérés des dirigeants iraniens. Après la publication desdits contacts secrets américano-iraniens aux États-Unis et la mise en œuvre de la stratégie d'échange «armes à l'otage», un scandale politique interne a éclaté aux États-Unis en ce qui concerne la vente illégale d'armes américaines en Iran. Afin de compenser la perte de l'image américaine du cas d'Iran-Contras, qui a causé un coup de confiance aux États-Unis parmi les monarchies du golfe Persique, Reagan a transformé la politique régionale en pression sur l'IRI. Il a été confirmé que le plus grand intérêt des États-Unis au cours de la guerre Iran-Irak était considéré comme favorisant autant que possible l'affaiblissement des rivaux les uns des autres, de sorte qu'aucun des pays du Moyen-Orient ne pouvait devenir une hégémonie dans la région et empêcher la propagation de l'influence américaine dans le golfe Persique. ; У статті досліджуються зовнішньополітичні підходи і засоби налагодження двосторонніх відносин Вашингтона і Тегерана і фактичне введення політики «стримування» США щодо Ірану.З огляду на можливості ІРІ з надання впливу на ослаблення антиамериканської політики радикальних екстремістських організацій на Близькому Сході, адміністрація Р. Рейгана спробувала встановити неофіційний двосторонній діалог з помірними представниками іранського керівництва. Після обнародо- вання в США зазначених таємних американо-іранських контактів і здійснення стратегії обміну «озброєння-на-заручників», в Сполучених Штатах вибухнув внутрішньополітичний скандал, пов'язаний з незаконним продажем американської зброї в Іран. Щоб компенсувати втрати американському іміджу від справи «Іран-контрас», яка завдала удару по довірі в США серед монархій Перської затоки, Р. Рейган трансформував регіональну по- літики в сторону проведення тиску на ІРІ. Підтверджено, що найбільшим інтересом США в ході ірано-іракської війни розглядався сприяння якомога більшого ослаблення суперниками один одного, щоб жодна з близькосхідних країн не змогла стати гегемоном в регіоні і перешкодити поширенню американського впливу в Перській затоці. ; В статье исследуются внешнеполитические подходы и средства налаживания двусторонних отношений Вашингтона и Тегерана и фактическое введение политики «сдерживания» США в отношении Ирана.Учитывая возможности ИРИ по предоставлению влияния на ослабление антиамериканской политики радикальных экстремистских организаций на Ближнем Востоке, администрация Р. Рейгана попыталась установить неофициальный двусторонний диалог с умеренными представителями иранского руководства. После обнародо- вания в США указанных тайных американо-иранских контактов и осуществление стратегии обмена «вооружение-на-заложников», в Соединенных Штатах разразился внутриполитический скандал, связанный с незаконной продажей американского оружия в Иран. Чтобы компенсировать потери американском имиджа от дела «Иран-контрас», которая нанесла удар по доверию в США среди монархий Персидского залива, Р. Рейган трансформировал региональную по- литику в сторону проведения давления на ИРИ. Подтверждено, что наибольшим интересом США в ходе ирано-иракской войны рассматривался содействие как можно большему ослаблению соперниками друг друга, чтобы ни одна из ближневосточных стран не смогла стать гегемоном в регионе и помешать распространению американского влияния в Персидском заливе.

The purpose of this publication is to analyze the historical, religious and socio-cultural background of the Shiite clergy place and role in the political process and the social changes in Iran in recent times. The main features of the connection between the Shiite doctrine and politics arerevealed. The author investigates the participation of the Shiite clergy in the process of building the Iranian political model. It is shown that the modern political system of Iran is characterized by the combination of Islamic principles with elements of democracy: the religion determines all spheres of life – politics, economy, culture, the clergy monitors the secular structures of power, but all the authorities are elected.Special attention is paid to the evolution of the Iranian modern political institutions and the process of representatives views transformation in the field of the ruling religious establishment of the Islamic Republic of Iran in the context of internal political changes and external challenges. The possibilities of preserving Islamic rule in the conditions of further modernization of society are considered. ; Метою даної публікації є аналіз історичних, релігійних та соціокультурних передумов місця і ролі шиїтського духовенства у політичному процесі та суспільних змінах в Ірані у новітню добу. Розкрито основні особливості зв'язку шиїтської доктрини та політики. Автор досліджує участь шиїтського духовенства у процесі розбудови іранської політичної моделі. Показано, що сучасна політична система Ірану характеризується поєднанням ісламських принципів з елементами демократії: релігія визначає всі сфери життя – політику, економіку, культуру, духовенство здійснює контроль над світськими структурами влади, проте, всі органи влади виборні. Особливу увагу приділено питанню еволюції сучасних політичних інститутів Ірану та процесу трансформації поглядів представників правлячого релігійного істеблішменту Ісламської Республіки Іран в контексті внутрішньополітичних змін і зовнішніх викликів. Розглядаються можливості збереження ісламського правління в умовах подальшої модернізації суспільства.

Measuring the effectiveness of economic sanctions is a difficult and problematic issue and that is due to the ambiguity in the objectives and rationales behind their use. The achievement of the rationales and intended objectives rely on the effectiveness of the applied sanctions. That makes measuring the effectiveness of the sanctions an important matter to international peace and security. This article addresses background and history of international sanctions on Iran. Particular attention is paid to the effectiveness of the sanctions and to factors that have mitigated their effectiveness. The United States and other countries have joined in a coalition to impose the sanctions, but it will be difficult to maintain the coalition and get cooperation of nonparticipant countries if there is a major oil price increase. Measures are recommended to reduce this risk and maintain the effectiveness of the sanctions.The UN Security Council has adopted six resolutions regarding the Iranian nuclear program. Four of these resolutions impose sanctions on Iran with each next resolution implying broader and tougher sanction measures. Though the scope of sanctions has a certain impact on the economic development of the country, Iran doesn't seem to succumb to the requirements of the international community in respect to its nuclear program. Iran will remain a hostile power that poses threats to its neighbors, the UN, and its own people as long as the current regime remains in power. International sanctions have weakened the Iranian economy, but sanctions alone will not halt Iran's nuclear weapons program or topple the regime. Perhaps it is an appropriate time to develop a comprehensive and flexible approach to deal with this issue. ; Рассматриваются задачи, которые поставило международное сообщество в контексте иранской ядерной проблемы и раскрывается эффективность применения международных санкций. ; Розглядаються завдання, які поставило міжнародне співтовариство у контексті іранської ядерної проблеми та розкривається ефективність застосування міжнародних санкцій.

The article examines Iran's international relations at the present stage. The author recalls the background of the republic, some of the achievements of the "Arab Revolution", and also shows the relations of the Islamic republic with influential and neighboring countries. It emphasizes the fact that it is a unique country that has been able to combine a commitment to traditional values with elements of democracy today. Although the country has been under considerable sanctions for a long time, it has been able to establish relations with strong countries: Russia, China, and neighboring Armenia and Azerbaijan. Also, the article discusses the steps of signing a Joint Comprehensive Plan of Action on Iran's nuclear program, emphasizing the role of the UN Security Council in addressing this. Unfortunately, today traditionally there are still contradictions with Israel and the USA. Relations with the United States under President D. Trump have been particularly deteriorating. Relations with Turkey are quite complicated today. After the crash with the Ukrainian plane in January 2020 relations with Ukraine have become strained also, although positive trends have been clearly observed before. ; У статті розглядаються міжнародні відносини Ірану на сучасному етапі. Автор нагадує передісторію республіки, деякі досягнення "арабської революції", а також показує стосунки Ісламської республіки з впливовими та сусідніми державами. Підкреслюється той факт, що це унікальна держава, яка змогла сьогодні поєднати відданість традиційним цінностям з елементами демократії. Хоча держава перебувала довгий час під значними санкціями, проте змогла налагодити стосунки з сильними державами: Росією, Китаєм та сусідніми Вірменією й Азербайджаном. Також в статті розглядаються етапи підписання СВПД (Спільний всеохоплюючий план дій) по ядерній програмі Ірану, пікреслюючи роль Ради безпеки ООН у вирішенні цієї проблеми. На жаль, традиційно сьогодні залишаються протиріччя з Ізраїлем та США. Особливо погіршали стосунки з США за президента Д. Трампа. Досить складними сьогодні є взаємовідносини з Туреччиною. Після катастрофи з українським літаком у січні 2020 р. також стали напруженими стосунки з Україною, хоча до цього чітко простежувались позитивні тенденції.

У статті розглянуто відносини двох провідних держав Близького Сходу – Ісламської Республіки Іран та Саудівської Аравії – в контексті регіональної безпеки. Висвітлено геополітичні протиріччя між двома країнами, особливо конфлікти в Сирії, Іраку, Лівані і Ємені. В ході дослідження було виявлено, що протиборство між країнами має глибокі історико-культурні, ідеологічні, економічні, політичні причини. ; The article examines the relations between the two leading states of the Middle East, the Islamic Republic of Iran and Saudi Arabia in the context of regional security. The geopolitical contradictions between the two countries are highlighted, especially the conflicts in Syria, Iraq, Lebanon and Yemen. During the study was revealed that the confrontation between countries has deep historical, cultural, ideological, eco- nomic, political reasons.Relations between Tehran and Riyadh as two key players and two regional powers are of great importance. Special place of the two countries has caused relations between them to be very important in the formation of regional order in the Persian Gulf, and the Middle East. Different behavior patterns in their relationship have taken place from the beginning of the relationship till now. After domestic, regional and international developments in 1999, Tehran and Riyadh went from divergence to the détente, coexistence and cooperation during the presidency of Hashemi Rafsanjani and Mohammad Khatami. However, since 2005 these two great neighboring countries again entered the competition, tensions and divergences.According to results was found out that identical, geopolitical, and structural factors were the determinant factors in creating relations and conflicts between the two countries. Identity of Iran's political system is referred to Iranian-Islamic identity, while Saudi Arabia has Arabic-Islamic identity. Their geopolitical distinctions are related to Shiite and Sunni disciplines, and in terms of structure, rapprochement with U.S. and distribution of power in the Persian Gulf region are the most important indicators. These factors formed a "competitive conflict" behavior pattern among them.It should also be noted that Iran's nuclear program has a major impact on the relationship between Saudi Arabia and Iran. Saudi Arabia is a ferocious opponent of Iran's nuclear deal. Riyadh supports US withdrawal from the nuclear deal. Because, Saudi Arabia has aim to increase and strengthen its influence in the region.So, today there are no prospects for improvement of relations between the countries.

У статті розглянуто відносини двох провідних держав Близького Сходу – Ісламської Республіки Іран та Саудівської Аравії – в контексті регіональної безпеки. Висвітлено геополітичні протиріччя між двома країнами, особливо конфлікти в Сирії, Іраку, Лівані і Ємені. В ході дослідження було виявлено, що протиборство між країнами має глибокі історико-культурні, ідеологічні, економічні, політичні причини. ; The article examines the relations between the two leading states of the Middle East, the Islamic Republic of Iran and Saudi Arabia in the context of regional security. The geopolitical contradictions between the two countries are highlighted, especially the conflicts in Syria, Iraq, Lebanon and Yemen. During the study was revealed that the confrontation between countries has deep historical, cultural, ideological, eco- nomic, political reasons.Relations between Tehran and Riyadh as two key players and two regional powers are of great importance. Special place of the two countries has caused relations between them to be very important in the formation of regional order in the Persian Gulf, and the Middle East. Different behavior patterns in their relationship have taken place from the beginning of the relationship till now. After domestic, regional and international developments in 1999, Tehran and Riyadh went from divergence to the détente, coexistence and cooperation during the presidency of Hashemi Rafsanjani and Mohammad Khatami. However, since 2005 these two great neighboring countries again entered the competition, tensions and divergences.According to results was found out that identical, geopolitical, and structural factors were the determinant factors in creating relations and conflicts between the two countries. Identity of Iran's political system is referred to Iranian-Islamic identity, while Saudi Arabia has Arabic-Islamic identity. Their geopolitical distinctions are related to Shiite and Sunni disciplines, and in terms of structure, rapprochement with U.S. and distribution of power in the Persian Gulf region are the most important indicators. These factors formed a "competitive conflict" behavior pattern among them.It should also be noted that Iran's nuclear program has a major impact on the relationship between Saudi Arabia and Iran. Saudi Arabia is a ferocious opponent of Iran's nuclear deal. Riyadh supports US withdrawal from the nuclear deal. Because, Saudi Arabia has aim to increase and strengthen its influence in the region.So, today there are no prospects for improvement of relations between the countries.

The article is devoted to research of the stages of the politicization of the student movement and their influence of the Islamic revolution in Iran. The Islamic revolution, as the extreme manifestation of dissatisfaction wide strata of Iranian society policy Shah Pahlavi, marked the completion of the formation of a comprehensive system of student political activity. The emergence of revolutionary slogans for the elimination of foreign influence on domestic and foreign policy of Iran found a response among students got an opportunity to influence political processes in the country by creating a centralized student political associations. The paper investigates influence of students on the nature of the Islamic revolution that changed in proportion to the structuring of the political sympathies of the students. Despite the absence in the historiography of special studies on "student question" in the period of the overthrow of the monarchy in Iran, the author, on the basis of the analysis of documents from the archives of the Russian Federation and Washington, memoirs of prominent political leaders of Iran, the USSR and the United States, reveals the stages of involvement and influence of students on the revolutionary process. At the same time an attempt to analyze the impact on Iranian intellectuals of the Islamic clergy in the person of Ayatollah Khomeini and his ideas about the restoration of the traditional Islamic dogmas of the system of government of Iran. In the end it is concluded that students, because of their social mobility, has become the driving force of the Islamic revolution, and student political organizations, using radical methods of struggle, have changed the nature of the Islamic revolution, betrayed her pronounced anti-American sound. ; Стаття присвячена дослідженню політизації студентських рухів, що розпочалися в умовах революційних подій в Ірані. Доведено, що студентські громадсько-політичні організації вплинули на характер ісламської революції, надавши їй яскравого антиаме- риканського звучання.

After Gulistan peace treaty concluded in 1813 by Russia and Iran certain tension existed between two powers. It was evident that Iranians were preparing a revanche to return lost lands of Shirvan. Persian ambassador Abul Hasan Khan spent about two years in St. Petersburg negotiating postwar regulating in Caucasus region. In his turn Alexander I appointed General A.P. Yermolov a Minister Extraordinary and Plenipotentiary to Iran and a viceroy of Georgia. Yermolov had to determine acceptable concessions and to act in accordance with his own decisions. He was also authorized to negotiate opening Russian missions and consulates in the north of Iran and to confirm recognition of Abbas Mirza as an heir of Iranian throne.Despite being awaited to bring Russian-Iranian relations back to normal Yermolov created new problems. For instance he refused to follow Asian etiquette and openly ignored Abbas Mirza. During negotiations in Soltaniyeh Yermolov threatened shah's representatives to invade into Azerbaijan and to achieve his goals by force. For their part Iranian officials ignored Yermolov's prepositions to conclude a military alliance against Ottoman Empire and to establish constant missions in Tiflis and Tabriz.After a month spent in Soltaniyeh Russian embassy turned back to Tabriz and then to Tiflis. In his reports to Alexander I Yermolov claimed to have performed his task successfully. In a short time he was rewarded for his diplomatic activities though in fact he failed to strengthen Russian-Iranian relations. Such a reaction to Yermolov's activities made it evident that the cabinet in St. Petersburg found it more beneficial to pursue a policy of threats and démarches than to perform a really peace-making diplomacy. Such acts were leading two powers to a new conflict which eventually began in 1826. ; Дана оценка попыткам наладить русско-иранские отношения и воплотить в жизнь условия Гюлистанского мирного договора. Охарактеризована деятельность А. П. Ермолова на должности полномочного министра в Иране. ; Дано оцінку спробам налагодити російсько-перські відносини і втілити в життя умови Гюлістанської мирної угоди. Охарактеризовано діяльність О. П. Єрмолова на посаді повноважного міністра в Ірані.

This article aims to show the role and place of Iranian question in foreign policy of George W. Bush administration in terms of the proclaimed war against international terrorism. There was showed the development of the new doctrine of foreign policy of the USA, the main aims of Iranian politics of the USA, and achievements and problems in activities of the US administration. ; Статья призвана показать роль и место иранского вопроса во внешней политикеадминистрации Дж. Буша-младшего с точки зрения на провозглашенную войну смеждународным терроризмом. Показана разработка новой доктрины внешней политики США, основные задачи иранской политики США, достижения и проблемы в деятельности американской администрации. ; Стаття має на меті показати роль і місце іранського питання у зовнішнійполітиці адміністрації Дж. Буша-молодшого з огляду на проголошену війнуз міжнародним тероризмом. Показано розробку нової доктрини зовнішньоїполітики США, основні завдання іранської політики США, здобутки тапрорахунки у діяльності американської адміністрації.

The Middle East region made substantial influence on the development of the international politics during the «cold war». After the dissolution of the bipolar system importance of the region was only increased, though transformed. Foreign policy of the United States of America and the Russian Federation towards the Middle East was also modified according both to the changes in their internal developments (mainly in Russia) and in the international arena. Gradually two main issues, namely the Arab-Israeli conflict and nuclear program of Tehran, has dominated the agenda of the US and Russia foreign policy towards the region and their bilateral relationships.Thus, the main aim of the presented article is to investigate foreign policy of the United States of America and the Russian Federation towards Israel and Iran in the period of post-bipolar system of international relations. Special attention in the article is given to the issue of interrelation between the resolution of the Arab-Israeli conflict and implementation of the nuclear program of Tehran in the context of dynamic developments in the Middle East.The author shows evolution of the foreign policy of the US and Russia towards Iran and Israel for the last twenty years, displaying elements of cooperation and confrontation. In the last part of the article particular attention is drawn to the impact of the Arab Spring on the position of the Islamic Republic of Iran in the region and its growing ambitions to execute more influence there, which might redefine security system not only in the Middle East, but can pose serious threats and challenges to the European security and international security. Taking into consideration above-mentioned, possible ways of cooperation in the region between the US and Russia, whose security interests are very much interconnected, are indicated ; Розглянуто зовнішню політику Сполучених Штатів Америки та Російської Федерації щодо Держави Ізраїль та Ісламської Республіки Іран в постбіполярний період розвитку системи міжнародних відносин.Особлива увага приділена питанню взаємозв'язку між вирішенням арабо-ізраїльського конфлікту та реалізацією ядерної програми Тегерану в контексті динамічних зміни в регіоні Близького Сходу. Вказані можливі шляхи взаємодії двох держав в регіоні.

The author`s key task is to make an effort in presenting the specifics in the formation of the state policy of the Islamic Republic during the rule of the presidents Mahmoud Ahmadinejad and Hassan Rouhani over the implementation and adhering of the Declaration of Human Rights in each area of the social and political life of the country.The methodological basis of this research consists of the general scientific principles of the analysis and synthesis, the method of the critical analysis of sources and the historical and genetic approach, which gave the opportunity to observe the unfolding situation in Iran towards the respect for human rights.In the given article the research worker used the system-wide approach which inspired to bring to light the component elements of the nation building of Iran`s state policy concerning the opposition forces, human rights activists and independent journalists.Iran belongs to those states, where the situation relating the respect for human rights is still uncontrolled. In particular, the radicalization of the opposition between the human rights activists and the authorities became visible during the rule of the president Mahmoud Ahmadinejad, when appeared the talks about the total unfreedom not only in the political but in daily life as well. The positive trends concerning the guarantees of human rights were shown after Hassan Rouhani`s coming to power. The reforms of a legislative system undertaken by him, including the adopted Charter on human rights despite the obvious problems allow us to speak about the inclusion of Teheran in the legal framework as well as the gradual end to international isolation.In the long view, the results and conclusions concerning the analyzed problem can be used for the comparison of the respect for human rights in Iran and the other countries of the Middle East region. ; Основним завданням автора є спроба показати особливість формування державної політики Ісламської Республіки Іран за президентства Махмуда Ахмадінежада й Хасана Рухані щодо впровадження та дотримання Декларації прав людини і громадянина в усіх сферах суспільного та політичного життя країни.В основі методологічної бази дослідження покладено загальнонаукові принципи аналізу та синтезу, метод критичного аналізу джерел та історико-генетичний метод, що дали можливість прослідкувати динаміку розвитку ситуації в Ірані навколо дотримання прав людини. У пропонованій статті дослідником було використано системний підхід, завдяки якому вдалося виявити складові елементи побудови іранської державної політики щодо опозиційних сил, правозахисників та незалежних журналістів.Іран залишається державою, де ситуація з дотриманням прав людини знаходиться у неконтрольованому міжнародною спільнотою стані. Найбільше загострення протистояння між правозахисниками та владою спостерігалося під час президентства М. Ахмадінежада, коли почали говорити про тотальну несвободу не лише на політичному, але й на побутовому рівні. Позитивні тенденції з гарантування прав людини намітилися після приходу до влади Х. Рухані. Проведені ним реформи законодавчої системи, прийнята Хартія громадянських прав, попри наявні проблеми, дають можливість говорити про включення Тегерана до правового поля й поступового виходу з міжнародної ізоляції.Результати та висновки аналізованої проблеми у перспективі можуть бути використані для порівняння рівня дотримання прав людини в Ірані з іншими державами близькосхідного регіону.

This article considers the problem of Iranian nuclear status, its origins and reasons for its aggravation during 2005-2013. It analyses the foreign policy course of Mahmoud Ahmadinejad and the response of the Western political community representatives towards it. The author also studies evolution of development of nuclear activities in Iran and views of the international actors on the issue. ; В данной статье рассматривается проблема ядерного статуса Исламской Республики Иран, её истоки и причины обострения на протяжении 2005-2013 гг. Кроме того, анализируется внешнеполитический курс президента Ирана Махмуда Ахмадинежада и реакция на него со стороны представителей политического сообщества стран Запада. Исследуется эволюция развития ядерной деятельности в Иране и взглядов международных акторов на нее. ; У цій статті розглядається проблема ядерного статусу Ісламської Республіки Іран, її витоки та причини загострення протягом 2005-2013 рр. Крім того, аналізується зовнішньополітичний курс президента Ірану Махмуда Ахмадінежада та реакція на нього з боку представників політичної спільноти країн Заходу. Досліджується еволюція розвитку ядерної діяльності в Ірані та поглядів міжнародних акторів на неї.

The main purpose of the paper is to study the diplomatic initiatives of the administration of George W. Bush. on the crisis settlement of the US-Iran relationship in the context of talks on the release of American hostages in Lebanon. The author traces the evolution of the political steps of George W. Bush. on improving relations with the Islamic Republic of Iran and the gradual evolution of US foreign policy towards passive deterrence of Tehran. The article analyzes the policies of Iranian President H. Rafsanjani for Iran's withdrawal from international isolation, which is considered as a factor affecting bilateral relations between Washington and Tehran.George W. Bush became the third US president whose relations with Tehran were characterized by tensions due to the seizure of hostages. Hezbollah began to capture Americans in 1982, and many hostages had been captive since then, including Lt. Col. W. Higgins, who was captured in 1981 while serving in Lebanon at the United Nations and was killed in 1989. This stage in the history of bilateral relations has become a significant obstacle to the establishment of political ties between Washington and Tehran.In August 1990, the balance of power in the Persian Gulf changed dramatically when Iraq invaded Kuwait and the United States began re-deploying troops and military equipment to the Middle East, which began to bother Iran. The author analyzes changes in Iran's behavior and reveals its influence on terrorist organization Hezbollah.Bilateral cooperation between Washington and Tehran during the period of the presidency of George W. Bush and H. Rafsanjani demonstrates cautious counter-steps by both sides, which clearly highlights the distrust between the two countries and their leadership. It also shows the fact that each country was dealing with internal political struggle and external constraints, trying to cope with the challenges.Rejecting the idea of establishing contact with the leadership of Tehran, the administration has lost the opportunity to improve US-Iranian relations in the future. Other challenges facing the US in international affairs were the fall of communism, the crisis in China and the Gulf War. They have contributed to the US transition in relations with Iran on the passive containment of the Islamic Republic. Washington eventually practically ignored Tehran. ; Основною метою роботи є дослідження дипломатичних ініціатив адміністрації Дж. Буша-ст. щодо врегулювання кризи взаємин США з Іраном у контексті перемовин щодо звільнення американських заручників у Лівані. Автор простежує еволюцію політичних кроків Дж. Буша-ст. щодо поліпшення відносин з Ісламською Республікою Іран та поступову еволюцію американської зовнішньої політики до пасивного стримування Тегерану. У статті проведено аналіз політики іранського президента Х. Рафсанджані щодо виведення Ірану з міжнародної ізоляції, що розглядається як фактор впливу на двосторонні відносини Вашингтону та Тегерану.Дж. Буш став третім президентом США, чиї відносини з Тегераном характеризувались напруженістю через захоплення заручників. Хезболла почала захоплення американців в 1982 р., і багато заручників страждали в неволі з того часу, зокрема підполковник В. Хіггінс, який був захоплений у 1981 р. під час служби в Лівані у Організації Об'єднаних Націй і був убитий в 1989 р. Цей етап в історії двосторонніх відносин став значною перепоною до налагодження зав'язків Вашингтону з Тегераном.У серпні 1990 р. баланс сил у Перській затоці різко змінився, коли Ірак вторгся в Кувейт і Сполучені Штати почали передислоковувати війська і військову техніку на Середній Схід, що почало дуже турбувати Іран. Автор аналізує зміни у поведінці Ірану та розкриває його вплив на діяльність терористичної організації Хезболла.Двостороння співпраця Вашингтону з Тегераном за період президенства Дж. Буша та Х. Рафсанджані демонструє обережні зустрічні кроки обох сторін, що чітко підкреслює недовіру між двома країнами та їх керівництва. Це також показує той факт, що кожна країна мала справу зі внутрішньополітичною боротьбою і зовнішніми обмеженнями, намагаючись впоратися з викликами.Відкинувши ідею налагодження контакту з керівництвом Тегерану, адміністрація втратила можливість покращити американо-іранські відносини надалі. Інші виклики перед США у міжнародних відносинах – падіння комунізму, криза в Китаї і війни в Перській затоці – сприяли переходу США у відносинах з Іраном на пасивне стримування Ісламської республіки. Вашингтон в кінцевому підсумку практично ігнорував Тегеран.