The аrticle presents the role of journalistic ethics in the journalists' work. Media are based on legal and ethical standards and form a public opinion. Moral and ethical norms are fixed in the ethical codes and are the basis of information legislation. Journalists are responsible to society for objectivity, truthfulness, reliability of communications. Intensification of attention to the issue of journalists' compliance with ethical requirements is related with the current political situation in Ukraine. Namely, the struggle for power and unannounced war have become the cause of sponsored materials and hidden advertising. The process of journalistic work and its results relate to the interests of many people. Media promptly and accurately inform the audience about the events in the world and help people to choose their own model of behavior. The choice of a theme, purpose of the material, the selection of facts, evaluation, composition reflect the journalist attitude to those about whom and for whom they work. That is, moral relations are woven into the content of the journalist's work. So professionalism should be moral. A professional journalist gains commitment, trust and authority among the audience. Any manipulation of information is unacceptable. A journalist should be aware of moral responsibility to society for distorted opinions, unconfirmed facts, ordered materials, etc. Conscience as a moral feeling and as a measure of self-esteem allows them to choose how to act. Job requires a journalist to gather information correctly, to ask questions, not to distort other people's words or opinions, to respect the interlocutors and another's point of view. Media professionals must make their own choices while constantly in a conflict of interest. Modern Ukrainian realities are rather complicated and ambiguous. Society is experiencing difficult moments of formation. Journalists should be responsible to collect and disseminate information, to be impartial, fair, to avoid conflicts of interest.Key words: journalistic ethics, professional standards, morality, universal values, moral choice, independent media. ; У статті йдеться про роль журналістської етики в роботі журналістів, про теоретичні аспекти та сучасні виклики, з якими зіштовхуються журналісти у практичній діяльності, а також про необхідність дотримання професійних стандартів у роботі.Ключові слова: журналістська етика, професійні стандарти, мораль, загальнолюдські цінності, моральний вибір, незалежні медіа.
Technological innovations, expansion of global media empires, an explosion of new media, and the unrestricted commercial targeting of children have all contributed to an environment where today's youth are growing up in a mediated world far different than any previous generation. While technological advancements have created new possibilities for the free flow of information, social networking and global activism, there is also the potential for corporations and governments to increase their control over media, restrict the flow of information, and appropriate these new tools for profit and control at the expense of free expression and democracy. In the second half of the XX century the media educational paradigm was strengthened in scientific discourse. It includes a set of values, methods, technical means, aimed at the formation of personality, able to adapt to the information society and to carry out a number of essential functions. Information and communication space of culture media is differently oriented to the discourses that influence the value system and concept of socio-cultural space. Therefore, in different countries there are different approaches to media culture and media education. This article analyzes the theoretical approaches to media education. The author analyzes the problem of the genesis of the basic theoretical concepts of media education in terms of goals, objectives, content components. Media education is the process through which individuals become media literate – able to critically understand the nature, techniques and impacts of media messages and productions. Media education is actively focused on the instructional methods and pedagogy of media literacy, integrating theoretical and critical frameworks rising from constructivist learning theory, media studies and cultural studies scholarship. The basic theories of media education are analyzed in this article: Semiotic Approach, Ideological Approach, Media as Popular Arts Approach, Practical Approach, Uses and Gratifications Approach, Protectionist Approach, Ethic Approach, Critical Thinking approach, Social and Cultural Approach, Media-didactic Approach. The abundance of theories suggests that almost of all media education concepts have practical approaches which balance media educational process. ; У науковому дискурсі другої половини XX століття зміцнилася медіаосвітня парадигма, що включає сукупність цінностей, методів, технічних засобів, спрямованих на формування особистості, здатної адаптуватися в інформаційному суспільстві й виконувати низку необхідних функцій. Стаття присвячена аналізу теоретичних підходів до медіаосвіти. Авторкою аналізуються проблеми генезису основних теоретичних медіаосвітніх концепцій із точки зору цілей, завдань, змістовних компонентів. Проаналізовано такі основні теорії медіаосвіти, як ін'єкційна, семіотична, культурологічна, практична, критична, естетична, соціокультурна, теологічна.
His primary source, as a multimeaning word, term " violence" owes its roots in the audio – visual media from the definition of "culture war." Incorporating all the contradictory experience of mankind, its transformative lessons, it is no longer uniquely opposite category to the "culture of peace". Its philosophical and conceptual dimension is contradictory dialectiction, the transition from one quality to another, the dynamics of many aspects. Socio- psychological and socio- ethical aspects of these unilateral form cons screen "hero" with the aggressive nature, militaristic spirit, stereotyped image of the enemy Concept of "culture war" was created with UNESCO Declaration on the culture of peace, the Programme of Action in the field of culture of peace. Their aim – to promote a global movement of transition from a culture of war and violence to a culture of peace. Calls to non-violence in the third millennium able to generate values such as peacefulness, peace, tolerance, non- aggressive thinking and non-aggressive behavior. This new understanding of latitude amplitude of peacekeeping, not only between the public, but also socio-cultural group of countries with the highest regard first of all cultural and national characteristics.Staying within the human society, violence successfully took its place in the mass media content. Especially the "winner" of its location appears in audiovisual production. And not only the saturation of "pictures" on the screen, and the power of this form of human activity. Unfortunately, catharsis did not sacrifice public acquisition. It is a tribute to old versions mythologizing violence. However, against the fierce mythological character "naturalization of aggression and violence", modernity is characterized by specific manifestations of human cruelty. Erich Fromm called this situation "human passions", which are inherent to the social determinants of human being – violence.Multidirectional forms of violence caused by multitheoretical approaches to its understanding. There was some violence classification offered by Russian scientist G. Kozyrev: on violent forms of interaction, created loss, conflict subjects.Scientists identify as cultural violence "aspect of culture that can be used to legalize violence in its direct and structural forms".The genesis of the problems of violence clearly traced in the direction of contemporary audiovisual media content. The historical part of modern society, unfortunately, undoubtedly provided a constant value known as philosophical statements of Heraklit: " War – [polemos] – the father of all, the king of all: some it makes the gods, others – people, creates some slaves and some free ones", and according to Aristotle: "The violence is a coercion, and this is something that hinders and interferes in anything contrary to the wishes of necessity, so it is also harder". Political traditions, in particular, facilitate the transition to the monopolization of violence from government and law. The modern theory of violence makes an emphasis in the field of political philosophy. The world has embraced as a solid social arrangement. The philosopher Hobbes talks about the impossibility of peaceful coexistence of human existence by virtue of the nature of enmity to one another. This essence of human nature itself lies at the genetic, instinctive level. The idea that human existence is its natural law philosopher John Locke argued in "Two treatises of government".By "social contract" J. J. Rousseau theoretically grounded civil society, making an emphasis on the legal rights of the individual.Made by legal philosophers the foundation of violence laid today as the basis of the constitutional rights of many social groups. Only Kant was proclaimed the eternal law of peace and creation on the basis of its allied relations between people and nations. Here, "even the smallest state could expect their security and rights not from their own forces, but only from a great union of peoples".Dissonant sound of another philosopher actually equates the balance of world postulates on this topic: Hegel wrote: "The war keeps healthy morality of the people in relation to their indifferent certainty to their familiarity and rooting, just as the motion of the wind prevents the lake from the decay that threatens them with long-term comfort, as well as people – long, or, worse, eternal peace".J. Sorel in "Reflections on Violence" talks about proletarian violence: humanity and kindness is the promotion gimmicks that dominate market relations in society.Today, as reflected in the media and on video – modern society distinguishes its violence essence. But in fact the traditions are immutable: change only the type of offenders and their type of crime. Mass encountered in craftiness, they deserve in society more forgiving attitude. There is "a film adaptation of " artistic, journalistic, documentary works with a clear preponderance of violence in the images of intense creative images. Such "intellectuality" of the criminality was not yet known in the history of mass media, but now is widely seen in wars, terrorist attacks, social "squares". The sad conclusion of F. Furet, french historian: " If you add up the total list of famous authors who at different times were communists or sympathized with communism were the nazis or sympathized with fascism, then we get the current Gotha almanac of intellectual, scientific and literary elite".Everyday life is not worth to deduct to the dissatisfaction of culture. The new phenomenon is that modernity created between violence its hero. ; В статье анализируется понятие "насилие" в мас-медийном контексте, что однозначно указывает на его позиционирование как категории, противоположной "культуре мира". ; У статті аналізується поняття "насилля" у мас-медійному контексті, що однозначно вказує на його позиціонуванні як категорії, протилежній "культурі миру".
Introduction. There are a lot of sensitive subjects, which should be spoken politically correct. «Political correctness» is defined as a strategy for combating discrimination, and its focus is language. To be politically correct is to choose words that avoid disparaging, insulting or offending people because they belong to oppressed groups. Oppressed groups are those subject to prejudice, disrespect or discrimination on the basis of their race, ethnicity, gender, sexual orientation or physical disability.Purpose. The aim of the article is to analyze ethnolinguistic and ethnocultural peculiarities of pragmalinguistic category of political correctness in the English and Ukrainian mass media discourse.Methods. The key research method is the method of comparative analysis which, based on the theoretical data about political correctness in the English and Ukrainian languages, helped us to single out the cases of the use of euphemisms in modern English and Ukrainian online periodicals and compare the types of politically correct euphemisms in the two languages. Results. Driven by the culture wars, the phrase «political correctness» (PC) has become contentious in recent years. Political correctness taken to an extreme stifles communication and has created a new class of victims. Many believe that the avoidance of words that may offend, marginalize, or insult a group of people – political correctness – has gone too far. According to PC critics, PC promotes a society of victimhood and endangers the public at large by limiting discussion about controversial subjects. At the end of the 1990s many situations branded as «political correctness gone mad». Anti-political correctness has become a badge of honor to many in the English-speaking countries. Suspicious of carefully crafted rhetoric, they claim to «tell it like it is».The study reveals the influence of «political correctness» on the development of the English and Ukrainian lexis. The evolution and features of the connotation of the category of political correctness in pragmalinguistic and culturological aspects are studied. The results of the study found that, compared to Ukrainian online newspapers and magazines, modern English online periodicals are characterized by a wider use of politically correct lexemes. The number of lexical means depicting sensitive topics in the English mass media is considerably larger than in the Ukrainian mass-media discourse, which proves the topicality of the issue in the English-speaking world.Conclusion. English-speaking countries and Ukraine have common problems in the field of political correctness. In English public discourse and the media, the term «political correctness» is generally used as a pejorative, implying that these policies are excessive. In Ukraine people use the term in different ways but it is mainly used with neutral connotation to describe language, policies, or measures that are intended to avoid offense or disadvantage to members of particular groups in society.The paper findings may be useful for researches who deal with political discourse, comparative analysis, the use of euphemisms within the framework of the theory of political correctness. ; У статті проаналізовано особливості мовної реалізації лінгвопрагматичної категорії політкоректності в англійській та українській лінгвокультурах, визначено суть поняття «політична коректність». Досліджено еволюцію та особливості конотації категорії політичної коректності в прагмалінгвістичному й культурологічному аспектах. Виявлено, що на початку імплементації принципів культури політкоректності в англомовних країнах переважали позитивні культурні конотації. Встановлено появу негативних конотацій у терміні політкоректності під впливом останніх подій у США та світі; виявлено вплив «політичної коректності» на розвиток лексичного складу сучасної англійської та української мов. У роботі продемонстровано неоднозначність сприйняття категорї політкоректності в українському суспільстві та значно меншу актуалізованість даного суспільно-політичного та мовного феномена в українській культурній і мовній традиції.
У дослідженні з урахуванням теоретичних та емпіричних методів теоретично обґрунтовано й розроблено науково-методичне забезпечення процесу формування мовленнєвої компетентності майбутніх фахівців з журналістики в умовах закладу фахової передвищої освіти. Проведений аналіз і узагальнення наукових джерел дозволило окреслити досвід підготовки фахівця як культуромовної особистості фахівця в педагогічній теорії і практиці. Виявлено стан розроблення досліджуваної проблеми шляхом виокремлення й аналізу таких взаємопов'язаних складових: міжнародні та загальнодержавні, законодавчі документи щодо інформаційної безпеки, функціонування державної мови в масмедіа, медіа та інформаційної грамотності; теоретичні та практичні аспекти професійної підготовки, професійної компетентності фахівців із журналістики, видавничо-поліграфічної справи і редагування, в т.ч. у коледжах; специфіка мовнокомунікативної, мовленнєвої компетентності фахівців та формування означеної якості в межах професійної підготовки. Констатуємо становлення міждисциплінарного дискурсу, що дозволяє увиразнити зміст мовленнєвої компетентності, обґрунтувати теоретичні та методичні основи формування мовленнєвої компетентності майбутніх молодших спеціалістів з журналістики у процесі професійної підготовки. На основі термінологічного аналізу ключових понять дослідження («журналіст», «редактор», «професійне мовлення», «професійна компетентність», «мовленнєва компетентність», «мовленнєва компетенція» та ін.), з урахуванням аналізу стану професійної підготовки майбутніх молодших спеціалістів з журналістики в коледжах у контексті формування мовленнєвої компетентності уточнено сутність поняття «мовленнєва компетентність майбутніх молодших спеціалістів з журналістики» як вагомий складник професійної компетентності, інтегративну професійну якість особистості, що характеризується наявністю стійких мотивів, прагненням до мовленнєвого розвитку і саморозвитку, наявністю мовно-мовленнєвих знань, мовленнєвих умінь, здібностей, важливих для здійснення мовнокомунікативної взаємодії з учасниками редакційно-видавничого та медійного процесу. Поняття «формування мовленнєвої компетентності майбутніх фахівців з журналістики» уточнено як цілісний компетентнісно орієнтований освітній процес, що відбувається з урахуванням низки наукових підходів і принципів, спрямований на формування мотивації, мовно-мовленнєвих знань, умінь і навичок українськомовного спілкування, а його результатом є позитивна динаміка у формуванні мовленнєвої компетентності майбутніх фахівців, новий якісний стан, що забезпечує ефективне виконання професійної діяльності (створення, редагування, просування українськомовного медійного та інформаційного продукту, здійснення медійної комунікації, спілкування з автором/замовником). На основі системно-структурного аналізу розкрито змістове наповнення мовленнєвої компетентності майбутнього фахівця з журналістики: мовний, соціокультурний, прагматичний (комунікативно-стратегічний), інфомедійний складники. Обґрунтовано структуру мовленнєвої компетентності майбутніх молодших спеціалістів з журналістики в єдності компонентів: мотиваційно-особистісного (шанобливе ставлення до української мови, бажання вдосконалювати власне мовлення; прагнення/здатність до мовленнєвого розвитку і саморозвитку, емпатія, рефлексія); мовленнєво-когнітивного (володіння нормами літературної мови (орфоепічними, акцентологічними, орфографічними, лексико-фразеологічними, граматичними, стилістичними), фаховою термінологією, етикою професійного спілкування); мовленнєво-поведінкового (сформовані мовнокомунікативні, текстово-жанрові, стилістично-редакторські, мовленнєво-риторичні, інфомедійні уміння як підґрунтя для здійснення редакційно-видавничої та медійної діяльності). На основі аналізу наукових джерел, вивчення специфіки професійної діяльності і підготовки схарактеризовано положення особистісно-розвивального, системного, культурологічного, компетентнісного, текстового, аксіологічного наукових підходів щодо формування мовленнєвої компетентності майбутніх фахівців з журналістики у процесі професійної підготовки. Визначено, що в основу організації означеного процесу доцільно покласти загальнодидактичні (цілісності; системності; систематичності та послідовності навчання; наступності, зв'язку навчання з практикою; особистісного розвитку; проблемності змісту навчання, поєднання індивідуальних, групових і колективних форм навчання; міждисциплінарних зв'язків) та специфічні принципи (студентоцентризму, навчання на мовленнєвих взірцях, мовленнєвої практики, комунікативності, партнерської взаємодії; функційно-комунікативної спрямованості навчання; інформаційної екології). Обґрунтовано педагогічні умови формування мовленнєвої компетентності майбутніх фахівців з журналістики: оновлення змісту дисциплін мовно-літературного, професійно-практичного циклу на основі міждисциплінарних зв'язків; упровадження інтерактивних форм і методів з метою стимулювання позитивної мотивації до мовленнєвого розвитку і саморозвитку; моделювання професійних ситуацій для активізації мовнокомунікативної взаємодії з учасниками редакційно-видавничого та медійного процесу; залучення студентів до активного інформаційно-розвивального освітнього середовища з метою створення авторських медійних та інформаційних продуктів. ; The main scientific results on the topic: The problem of formation of speech competence of future junior specialists in journalism in the process of professional training is generalized and practically solved in the dissertation, basing on the analysis of theory and study of empirical experience. The state of elaboration of the problem of the future junior journalism specialists' speech competence formation is revealed. The use of structural and logical analysis allowed to summarize international and national legislative and regulatory documents on information security and the functioning of the state language in mass media, higher education, journalistic standards, key competencies of specialists, including specialty 061 Journalism («Publishing and Editing»); to study the elements of Ukrainian and foreign experience regarding the specifics of the professional activity of media specialists, the formation of linguistic-communicative, speech competence of specialists of various specializations, including in colleges; professional training of future junior specialists in journalism in the context of formation of speech competence; to distinguish interdisciplinary discourse, which allows to emphasize the absence of speech competence, to substantiate the theoretical and methodological foundations of professional speech training of such specialists. According to the results of terminological and structural-logical analysis of key research concepts («speech», «journalist», «editor», «professional competence», «speech competence» etc.) and generalization of requirements for the professional training of future journalism specialists the essence of the concept of «speech competence of future junior journalism specialists» is clarified as an important component of professional competence, integrative professional quality of personality, characterized by the presence of stable motives, desire for speech development and self-development, the presence of language and speech knowledge, speech skills, abilities, important for the implementation of language communication with participants in the editorial, publishing and media process. The concept of «formation of speech competence of future junior specialists in journalism» is specified as a holistic competence-oriented educational process in the interconnection of educational, research and practical components, aimed at forming positive motivation, language and speech skills, skills and abilities of Ukrainian-language effective communication, which provides the effective performance of professional activity (creation, editing, promotion of Ukrainian-language media/information product, communication with the author/ customer, etc.), and the result is a positive dynamics of the levels of formation of speech competence of future professionals. The content of the speech competence of the future junior specialist in journalism (its language, socio-cultural, pragmatic (communicative-strategic), info-media components) is revealed, basing on the system-structural analysis. The component structure of speech competence of future junior specialists in journalism is substantiated in the unity of components: motivational-personal (respectful attitude to the Ukrainian language, desire to improve one's own speech; desire/ability to speech development and self-development, empathy, reflection); speech-cognitive (knowledge of linguistic literary norms (orthoepic, accentological, orthographic, lexical-phraseological, grammatical, stylistic), system of knowledge about the peculiarities of professional communication); speech-behavioural (formed language-communicative, text-genre, stylistic-editorial, speech-rhetorical, info-media skills as a basis for editorial-publishing and media activities). Based on the analysis of scientific sources, study of the specifics of professional activity and training, the position of personal-developmental, systemic, culturological, competence, textual, axiological scientific approaches to the formation of speech competence of future junior specialists in journalism in the training process is characterized. It is determined that the organization of this process should be based on general didactic (integrity; system; systematic and consistent learning; continuity, connection of learning with practice; personal development; problems of the content of education, a combination of individual, group and collective forms of education; interdisciplinary integration) and specific principles (student-centeredness, learning using speech patterns, speech practice, communication, partnership; functional and communicative orientation of education; information ecology). The pedagogical conditions are substantiated: updating of the maintenance of educational-research and practical preparation on the basis of interdisciplinary communications; introduction of interactive forms and methods in order to stimulate positive motivation of young people to improve their own speech and self-education; modelling of professional-imitation situations for the purpose of activation of speech-communicative interaction with participants of editorial-publishing and media process; involvement of students in an active information and developmental educational environment in order to create author's media / information products.
The article attempts to assess the contribution of South African author Steve Biko to the development of Antonio Gramsci's concept of hegemony. This concept became particularly relevant in the 21st century, when violent methods of goal achieving once and for all gave way to soft power, and control over thoughts, interpretations, tastes, and priorities of people became the most important resource. Hegemony as a media phenomenon is closely linked to media imperialism, propaganda 2.0, the theory of «agenda setting», the spiral of silence that manifest themselves as hegemony's toolkit.Steve Biko did not use the Gramscian concept of hegemony, but in his journalism he analyzed and described this phenomenon quite accurately on the example of the apartheid regime in South Africa, which was characterized by political, economic, and first of all by cultural domination of the colonialists over the South African people. The example of apartheid in South Africa illustrates how a small minority, holding control over religion, education, and social life, dominated the vast majority of the population, which were the indigenous inhabitants of the country. Steve Biko has shown that it is important to control both the ruling narrative and the counter-narrative in order to ensure hegemony, thus defining the limits of the discussion, preserving «power» and, to a large extent, influencing the «opposition».At the present stage, the concept of «media hegemony» is appropriate for the characterization of the information space at the national, international and global levels. One of the many examples is the control of the Kremlin over the entire range of Russian media, from pro-government to outright oppositional ones.Key words: hegemony, Steve Biko, media imperialism, propaganda 2.0, South Africa, apartheid. ; У статті зроблено спробу оцінити внесок південноафриканського публіциста Стіва Біко у розвиток концепції гегемонії Антоніо Ґрамші. Режим апартеїду у ПАР, будучи прикладом політичного, економічного, а передусім – культурного панування колонізаторів над колонізованими, унаочнює, яким чином нечисленна меншість, утримуючи контроль над релігією, освітою, громадським життям, домінувала над величезною більшістю населення, яку складали корінні жителі країни. Екстраполяція концепції на сучасні реалії демонструє її актуальність у національному, міжнаціональному, глобальному вимірах. Серед численних прикладів – російський інформаційний простір, у якому влада контролює мейнстрімові медіа та має достатньо важелів впливу на опозиційні.Ключові слова: гегемонія, Стів Біко, пропаганда 2.0, медійний імперіалізм, ПАР, апартеїд.
The mediatization of politics means not only the transformation of political activity into the media, but also the dependence of political actors, processes and events on the mass media. Today, the study of mediatization is becoming very relevant because it is defined as one of the leading trends in society. And although mediatization and agenda-setting theory have examined the impact of the media on the political sphere, they have almost never been seen as related, necessitating a study of their relationship. The article considers approaches to the definition of mediatization of politics. It is noted that modern media not only broadcast information, but also can act as active players in the political arena, to form a special public space. The author also gives a definition of the political agenda-setting, highlighting three main approaches. Emphasis is placed on the fact that for a long time research on mediatization of politics and the political agenda-setting has developed as separate schools based on different methodologies. The characteristic features of each of them are found out. A comparative analysis of the functioning of the media in different political regimes was conducted. A correlation has been established between the influence of the media on the political agenda and the current political regime. Agenda levels are defined. Emphasis is placed on an equally important aspect of the theory of the agenda – the influence of the media on the agenda of political actors. A number of factors that are important in the study of the intensity of influence on the political agenda-setting are identified: political regime, type of coverage, type of problem, belonging to the parliamentary majority or attitude to the current government, compliance of the covered program with the political party. ; Медіатизація політики означає не лише трансформацію політичної активності у сферу ЗМІ, а й залежність політичних суб'єктів, процесів і подій від масмедіа. Сьогодні дослідження медіатизації набувають неабиякої актуальності, оскільки вона визначається як одна із провідних тенденцій розвитку суспільства. І хоча медіатизація політики та теорія порядку денного досліджують вплив засобів масової інформації на політичну сферу, вони майже ніколи не розглядались як пов'язані, що викликає необхідність у дослідженні їхнього взаємозв'язку. У статті розглянуто підходи до визначення медіатизації політики. Зазначено, що сучасні медіа не лише транслюють інформацію, а й можуть виступати активними гравцями на політичній арені, формувати особливий публічний простір. Також автор дає дефініцію політичного порядку денного, виділяючи три основні підходи. Акцентовано увагу на тому, що довгий час дослідження з медіатизації політики та політичного порядку денного розвивались як окремі школи, що базувалися на різній методології. З'ясовано характерні особливості кожної з них. Проведено порівняльний аналіз функціонування ЗМІ у різних політичних режимах. Встановлено кореляцію між впливом медіа на політичний порядок денний та діючим політичним режимом. Визначено рівні порядку денного. Наголошено на не менш важливому аспекті теорії порядку денного – впливі засобів масової інформації на порядок денний політичних суб'єктів. Виділено низку факторів, що мають значення у дослідженні інтенсивності впливу на політичний порядок денний: політичний режим, тип висвітлення, тип проблеми, належність до парламентської більшості або ставлення до діючої влади, відповідність висвітленої проблеми програмі політичної партії.
In the article it is demonstrated that the populism ideas gained popularity in the modern world thanks to the process of the mass-media tabloidization. This thing leads to a disturbing trend of outcasts (who are main consumers of populist ideas) domination in choice of future. It is noted that in context of the "mass revolt" theory by J. Ortega-y-Gasset masses consider perfect character of the modern life not as a result of organization but as a nature. That means that existing forms of social being that favour to comfort life of a mass person are considered eternal and constant. Accordingly the class of populist ideas consumers have specific politic and mental characteristics and demonstrate no interest to causes of the social life existing system. They are interested only in their own well-being without paying attention to preconditions of this well-being. In general the mass-media tabloidization is determined by populist ideas spreading. ; У статті аргументовано, що ідеї популізму набули популярності в сучасному світі завдяки процесу таблоїдизації мас-медіа. Це призводить до тривожного тренду домінування маргінесу (основного споживача ідей популізму) у виборі суспільного майбутнього. У контексті теорії «бунту мас» Х. Ортеги-і-Гасета зазначено, що досконалість сучасного життя маси вважають не за організацію, а за природу. Тобто, існуючі форми соціального буття, які сприяли комфортному проживанню людини маси, вважаються вічними та незмінними (кимось даними). Відповідно, класу споживачів популізму притаманні специфічні політико-ментальні характеристики: їх не цікавлять причини виникнення існуючого устрою суспільного життя. Їх цікавить лише їхній добробут і одночасно вони відмежовуються від причин цього добробуту. У цілому, таблоїдизація мас-медіа детермінувала поширення ідей популізму.
The article is aimed at consideration and study of such media tools as priming and trigger. There are many questions about the patterns of influence of the information array on society, on political life. The analysis of the researches presented in the literature reveals that the theoretical scientific interest is not active enough in Ukraine. Direct attention is paid to the use of these tools in political life, in political advertising and so on. At the present stage, the model of priming is actively used in cognitive research, which makes it possible to track the effect of prime on cognitive reality. It is interesting and promising to study the local effects of the influence of unconscious information on the effects of awareness in political life. However, so far political science has not reached definitive conclusions about the dependence of the priming effect on political consciousness, political choice, and so on. The article presents the definition of political priming and trigger, discusses problematic issues and settings. Special attention is paid to the distinction between the concepts of "priming" and "priming effect". It is determined that the effect of priming is active in political life, in particular, in political advertising. Virtually every political actor wants to influence the process of activating the voter's memory. The theory of political media priming focuses on how an individual perceives political information received from the media. An important additional element of the priming process is the use of triggers. The need for triggers is due to the need to analyze events that are not directly related to politics, but can be interpreted in a political way. ; Стаття направлена на розгляд та вивчення таких інструментів мас-медіа як праймінг та тригер. Виникає багато питань щодо закономірностей впливу інформаційного масиву на суспільство, на політичне життя. Аналіз представлених в літературі досліджень виявляє, що теоретичний науковий інтерес є не досить активним в Україні.Безпосередньо увага стосується застосування цих засобів в політичному житті, в політичній рекламі тощо. На сучасному етапі модель праймінгу активно використовується в рамках когнітивних досліджень, що дає можливість відслідковувати вплив прайму на когнівтину реальність. Це є цікавим та перспективним щодо дослідження локальних ефектів впливу неусвідомлюваної інформації на ефекти усвідомлення в рамках політичного життя. Однак, до цього часу політична наука не дійшла остаточних висновків щодо залежності праймінг-ефекту на політичну свідомість, на політичний вибір тощо. В статті представлене визначення політичного праймінгу та тригеру, обговорюються проблемні питання та установки. Окремо акцентується увага розмежуванні понять «праймінг» та «ефект праймінгу». Визначено, що ефект праймінгу активно діє в політичному житті, зокрема, в політичній рекламі. Практично кожний політичний актор бажає впливати на процес активації пам'яті виборця. Теорія політичного медіапраймінгу фокусується на те, яким чином індивід сприймає отримувану з медіа політичну інформацію. Важливим додатковим елементом праймінгового процесу є застосування тригерів. Потреба у введенні тригерів обумовлена необхідністю аналізу подій, які безпосередньо не пов'язані з політикою, але можуть інтерпретуватися в політичному ключі.
The article is aimed at consideration and study of such media tools as priming and trigger. There are many questions about the patterns of influence of the information array on society, on political life. The analysis of the researches presented in the literature reveals that the theoretical scientific interest is not active enough in Ukraine. Direct attention is paid to the use of these tools in political life, in political advertising and so on. At the present stage, the model of priming is actively used in cognitive research, which makes it possible to track the effect of prime on cognitive reality. It is interesting and promising to study the local effects of the influence of unconscious information on the effects of awareness in political life. However, so far political science has not reached definitive conclusions about the dependence of the priming effect on political consciousness, political choice, and so on. The article presents the definition of political priming and trigger, discusses problematic issues and settings. Special attention is paid to the distinction between the concepts of "priming" and "priming effect". It is determined that the effect of priming is active in political life, in particular, in political advertising. Virtually every political actor wants to influence the process of activating the voter's memory. The theory of political media priming focuses on how an individual perceives political information received from the media. An important additional element of the priming process is the use of triggers. The need for triggers is due to the need to analyze events that are not directly related to politics, but can be interpreted in a political way. ; Стаття направлена на розгляд та вивчення таких інструментів мас-медіа як праймінг та тригер. Виникає багато питань щодо закономірностей впливу інформаційного масиву на суспільство, на політичне життя. Аналіз представлених в літературі досліджень виявляє, що теоретичний науковий інтерес є не досить активним в Україні.Безпосередньо увага стосується застосування цих засобів в політичному житті, в політичній рекламі тощо. На сучасному етапі модель праймінгу активно використовується в рамках когнітивних досліджень, що дає можливість відслідковувати вплив прайму на когнівтину реальність. Це є цікавим та перспективним щодо дослідження локальних ефектів впливу неусвідомлюваної інформації на ефекти усвідомлення в рамках політичного життя. Однак, до цього часу політична наука не дійшла остаточних висновків щодо залежності праймінг-ефекту на політичну свідомість, на політичний вибір тощо. В статті представлене визначення політичного праймінгу та тригеру, обговорюються проблемні питання та установки. Окремо акцентується увага розмежуванні понять «праймінг» та «ефект праймінгу». Визначено, що ефект праймінгу активно діє в політичному житті, зокрема, в політичній рекламі. Практично кожний політичний актор бажає впливати на процес активації пам'яті виборця. Теорія політичного медіапраймінгу фокусується на те, яким чином індивід сприймає отримувану з медіа політичну інформацію. Важливим додатковим елементом праймінгового процесу є застосування тригерів. Потреба у введенні тригерів обумовлена необхідністю аналізу подій, які безпосередньо не пов'язані з політикою, але можуть інтерпретуватися в політичному ключі.
In the article it is demonstrated that the populism ideas gained popularity in the modern world thanks to the process of the mass-media tabloidization. This thing leads to a disturbing trend of outcasts (who are main consumers of populist ideas) domination in choice of future. It is noted that in context of the "mass revolt" theory by J. Ortega-y-Gasset masses consider perfect character of the modern life not as a result of organization but as a nature. That means that existing forms of social being that favour to comfort life of a mass person are considered eternal and constant. Accordingly the class of populist ideas consumers have specific politic and mental characteristics and demonstrate no interest to causes of the social life existing system. They are interested only in their own well-being without paying attention to preconditions of this well-being. In general the mass-media tabloidization is determined by populist ideas spreading. ; У статті аргументовано, що ідеї популізму набули популярності в сучасному світі завдяки процесу таблоїдизації мас-медіа. Це призводить до тривожного тренду домінування маргінесу (основного споживача ідей популізму) у виборі суспільного майбутнього. У контексті теорії «бунту мас» Х. Ортеги-і-Гасета зазначено, що досконалість сучасного життя маси вважають не за організацію, а за природу. Тобто, існуючі форми соціального буття, які сприяли комфортному проживанню людини маси, вважаються вічними та незмінними (кимось даними). Відповідно, класу споживачів популізму притаманні специфічні політико-ментальні характеристики: їх не цікавлять причини виникнення існуючого устрою суспільного життя. Їх цікавить лише їхній добробут і одночасно вони відмежовуються від причин цього добробуту. У цілому, таблоїдизація мас-медіа детермінувала поширення ідей популізму.
The article presents an analysis of research by various scholars on the dissemination of pedagogical experience, provides basic definitions of the terms "communication", "mass media", establishes the characteristics of all groups of mass media, the levels at which the state of mass communication is realized. that the functions of the media are reduced to five "elementary", an analysis of each of them. The paper analyzes that the WMC has the following features: social nature, forms and technologies of influence on human consciousness. The content of the activities of this institute is to inform the general population about moral norms and rules of conduct, scientific and pedagogical achievements; development of spiritual, aesthetic, physical, labor, legal culture of the audience; dissemination of advanced pedagogical experience, etc. It is proved that the media have become an important factor in shaping the individual, his worldview and behavior, they have significant opportunities to exercise cultural, educational, ideological, political influence on people, shape consciousness and even change the way of thinking of citizens. Mass communication as a socially conditioned phenomenon through the system of existing communication channels has an impact on the audience, brings a variety of information to the general public and society. The mass media include special periodicals, cinema, theater, radio and television, technical means of communication, Internet sites, etc. as special channels through which information messages are disseminated to the mass audience. Among the many functions of mass communication (informational, analytical, moraleducational, value-oriented, communicative, social, hedonistic) cognitive-educational occupies a prominent place. By transmitting diverse culture, historical, scientific, and educational information, the mass media contribute to replenishing the knowledge base of their readers, listeners, and viewers. Dissemination of advanced pedagogical experience through the media is implemented in the information, communication, training and expertise. The article, based on the analysis of a large body of literature, clarifies the role and importance of the media in reflecting the theory of pedagogical experience and the practice of its study, generalization and dissemination. ; У статті здійснено аналіз досліджень різних науковців із теми розповсюдження педагогічного досвіду; наведено основні визначення термінів «комунікація», «засоби масової комунікації»; встановлено характерні риси для всіх груп засобів масової комунікації, рівні, на яких реалізується стан масової комунікації. Визначено, що функції засобів масової комунікації зводяться до п'яти «елементарних», зроблено аналіз кожної з них. У статті визначено, що ЗМК притаманні такі риси, як соціальна природа, форми та технології впливу на свідомість людей. Зміст діяльності цього інституту становить інформування широких верств населення про моральні норми та правила поведінки, науково-педагогічні здобутки; розвиток духовної, естетичної, фізичної, трудової, правової культури аудиторії; поширення передового педагогічного досвіду тощо. Доведено, що засоби масової комунікації стали важливим чинником формування особистості, її світогляду та моделі поведінки, вони мають значні можливості здійснювати культурний, виховний, ідеологічний, політичний вплив на людей, формувати свідомість і навіть змінювати спосіб мислення громадян. Масова комунікація як соціально зумовлене явище через систему наявних каналів зв'язку здійснює вплив на аудиторію, доводить різноманітну інформацію до широкої громадськості та суспільства. До засобів масової комунікації як спеціальних каналів, завдяки яким відбувається поширення інформаційних повідомлень для масової аудиторії, належать періодичні видання, кіно, театр, радіо і телебачення, технічні засоби комунікації, інтернет-сайти тощо. Серед численних функцій ЗМК, таких як інформаційна, аналітична, морально-виховна, ціннісно-орієнтаційна, комунікативна, соціальна, гедоністична, чільне місце займає пізнавально-просвітницька. Передаючи різноманітну культуру, історичну, наукову, освітню інформацію, мас-медіа сприяють поповненню фонду знань своїх читачів, слухачів і глядачів. Розповсюдження передового педагогічного досвіду засобами масової комунікації реалізується в інформаційному, комунікаційному, навчальному та експертному напрямі. У статті на основі аналізу значного масиву літератури з'ясовано роль і значення засобів масової комунікації у відображенні теорії педагогічного досвіду і практики його вивчення, узагальнення і розповсюдження.
The purpose of the article is to determine the cultural dimensions of media culture functioning issue as a political reality in the post-Soviet space in globalisation. The research methodology consists of culture forming theoretical and interpretive attitudes to determine the specifics of the presentation of the post-Soviet space of contemporary culture (holism as the dominant of the system; anticholism as the determination of the personal status of a media product). The scientific novelty is to reveal the features of the "political culture" category in the post-Soviet space as the integrity of a media product. Conclusions. The article determines that media culture as a political space is associated with technological signs of self-realisation of processes that are fixed by power transformations (achieving power, gaining power, losing power); it also characterises culture as a whole, as the locus of politics. Media culture as the intention of power discourse is the power of the word, image, authentic imperatives of behaviour, activity, and state. Politics and media culture form a single whole that requires the specification of the communication space. It is proved that the modernism of the transformational policy of the post-Soviet space leads to its radicalisation, and the media space becomes focused on pictures-labels of politicians' images. The idea of extrapolating Western political strategies and models of accelerated economic development, although it looks tempting, is a model of archaisation of the post-Soviet space. Transitology as a theory that serves the transit of cultural, economic, and technological values in Ukraine only marks the state of likeness to Western images and realities that do not bring real benefits. This transit seems to be ideal, described in the headings of the modern marketing mix of political communiques, particularly within the transformation models of political systems of independent states. However, it can get real public legitimacy only in the media culture space. ; Цель статьи — определить культурологические измерения проблемы функционирования медиакультуры как политической реальности на постсоветском пространстве в контексте глобализационных процессов. Методологию исследования составляют теоретико-интерпретационные культуротворческие установки по определению специфики презентации постсоветского пространства современной культуры (холизм как доминанта системы; антихолизм как определение личностного статуса медиапродукта). Научная новизна заключается в раскрытии особенностей категории «политическая культура» на постсоветском пространстве как целостности медиапродукта. Выводы. Определено, что медиакультуру как политическое пространство связывают с технологическими признаками самореализации процессов, которые определяются властными преобразованиями (достижение власти, получение власти, потеря власти), она также характеризует культуру в целом, является локусом политики. Медиакультура как интенция властного дискурса является властью слова, образа, аутентичных императивов поведения, деятельности, состояния. Политика и медиакультура образуют одно целое, которое требует спецификации коммуникативного пространства. Доказано, что модернизм трансформационной политики постсоветского пространства приводит к его радикализации, а пространство медиа становится ориентированным на картинки- этикетки имиджей политиков. Идея экстраполяции западных технологий политического процесса, как и моделей ускоренного развития экономики хотя и выглядит соблазном, однако является моделью архаизации постсоветского пространства. Транзитология как теория, которая обслуживает транзит культурных и экономических, технологических ценностей в Украине, только маркирует состояние уподобления западным имиджам и реалиям, которые не приносят реальной пользы. Этот транзит выглядит идеалом, который описывается в рубриках современного маркетинг-микса политических реляций, в частности в измерении моделей трансформации политических систем независимых стран. Впрочем, настоящую публичную легитимность он может получить только в пространстве медиакультуры. ; Мета статті — визначити культурологічні виміри проблеми функціювання медіакультури як політичної реальності на пострадянському просторі в контексті глобалізаційних процесів. Методологію дослідження становлять теоретико- інтерпретаційні настанови культуротворення щодо визначення специфіки презентації пострадянського простору сучасної культури (холізм як домінанта системи; антихолізм як визначення особистісного статусу медіапродукту). Наукова новизна полягає у розкритті особливостей категорії «політична культура» на пострадянському просторі як цілісності медіапродукту. Висновки. Визначено, що медіакультуру як політичний простір пов'язують з технологічними ознаками самоздійснення процесів, які визначаються владними перетвореннями (досягнення влади, отримання влади, втрата влади), вона також характеризує культуру загалом, є локусом політики. Медіакультура як інтенція владного дискурсу є владою слова, образу, автентичних імперативів поведінки, діяльності, стану. Політика і медіакультура утворюють одне ціле, яке потребує специфікації комунікативного простору. Доведено, що модернізм трансформаційної політики пострадянського простору призводить до його радикалізації, а простір медіа стає орієнтованим на картинки-етикетки іміджів політиків. Ідея екстраполяції західних технологій політичного процесу, як і моделей прискореного розвитку економіки хоча й виглядає спокусою, однак є моделлю архаїзації пострадянського простору. Транзитологія як теорія, що обслуговує транзит культурних та економічних, технологічних цінностей в Україні, лише маркує стан уподібнення західним іміджам і реаліям, які не приносять реальної користі. Цей транзит здається ідеалом, який описується в рубриках сучасного маркетинг-міксу політичних реляцій, зокрема у вимірі моделей трансформації політичних систем незалежних країн. Втім, справжню публічну легітимність він може отримати лише в просторі медіакультури.
The purpose of the article is to determine the cultural dimensions of media culture functioning issue as a political reality in the post-Soviet space in globalisation. The research methodology consists of culture forming theoretical and interpretive attitudes to determine the specifics of the presentation of the post-Soviet space of contemporary culture (holism as the dominant of the system; anticholism as the determination of the personal status of a media product). The scientific novelty is to reveal the features of the "political culture" category in the post-Soviet space as the integrity of a media product. Conclusions. The article determines that media culture as a political space is associated with technological signs of self-realisation of processes that are fixed by power transformations (achieving power, gaining power, losing power); it also characterises culture as a whole, as the locus of politics. Media culture as the intention of power discourse is the power of the word, image, authentic imperatives of behaviour, activity, and state. Politics and media culture form a single whole that requires the specification of the communication space. It is proved that the modernism of the transformational policy of the post-Soviet space leads to its radicalisation, and the media space becomes focused on pictures-labels of politicians' images. The idea of extrapolating Western political strategies and models of accelerated economic development, although it looks tempting, is a model of archaisation of the post-Soviet space. Transitology as a theory that serves the transit of cultural, economic, and technological values in Ukraine only marks the state of likeness to Western images and realities that do not bring real benefits. This transit seems to be ideal, described in the headings of the modern marketing mix of political communiques, particularly within the transformation models of political systems of independent states. However, it can get real public legitimacy only in the media culture space. ; Цель статьи — определить культурологические измерения проблемы функционирования медиакультуры как политической реальности на постсоветском пространстве в контексте глобализационных процессов. Методологию исследования составляют теоретико-интерпретационные культуротворческие установки по определению специфики презентации постсоветского пространства современной культуры (холизм как доминанта системы; антихолизм как определение личностного статуса медиапродукта). Научная новизна заключается в раскрытии особенностей категории «политическая культура» на постсоветском пространстве как целостности медиапродукта. Выводы. Определено, что медиакультуру как политическое пространство связывают с технологическими признаками самореализации процессов, которые определяются властными преобразованиями (достижение власти, получение власти, потеря власти), она также характеризует культуру в целом, является локусом политики. Медиакультура как интенция властного дискурса является властью слова, образа, аутентичных императивов поведения, деятельности, состояния. Политика и медиакультура образуют одно целое, которое требует спецификации коммуникативного пространства. Доказано, что модернизм трансформационной политики постсоветского пространства приводит к его радикализации, а пространство медиа становится ориентированным на картинки- этикетки имиджей политиков. Идея экстраполяции западных технологий политического процесса, как и моделей ускоренного развития экономики хотя и выглядит соблазном, однако является моделью архаизации постсоветского пространства. Транзитология как теория, которая обслуживает транзит культурных и экономических, технологических ценностей в Украине, только маркирует состояние уподобления западным имиджам и реалиям, которые не приносят реальной пользы. Этот транзит выглядит идеалом, который описывается в рубриках современного маркетинг-микса политических реляций, в частности в измерении моделей трансформации политических систем независимых стран. Впрочем, настоящую публичную легитимность он может получить только в пространстве медиакультуры. ; Мета статті — визначити культурологічні виміри проблеми функціювання медіакультури як політичної реальності на пострадянському просторі в контексті глобалізаційних процесів. Методологію дослідження становлять теоретико- інтерпретаційні настанови культуротворення щодо визначення специфіки презентації пострадянського простору сучасної культури (холізм як домінанта системи; антихолізм як визначення особистісного статусу медіапродукту). Наукова новизна полягає у розкритті особливостей категорії «політична культура» на пострадянському просторі як цілісності медіапродукту. Висновки. Визначено, що медіакультуру як політичний простір пов'язують з технологічними ознаками самоздійснення процесів, які визначаються владними перетвореннями (досягнення влади, отримання влади, втрата влади), вона також характеризує культуру загалом, є локусом політики. Медіакультура як інтенція владного дискурсу є владою слова, образу, автентичних імперативів поведінки, діяльності, стану. Політика і медіакультура утворюють одне ціле, яке потребує специфікації комунікативного простору. Доведено, що модернізм трансформаційної політики пострадянського простору призводить до його радикалізації, а простір медіа стає орієнтованим на картинки-етикетки іміджів політиків. Ідея екстраполяції західних технологій політичного процесу, як і моделей прискореного розвитку економіки хоча й виглядає спокусою, однак є моделлю архаїзації пострадянського простору. Транзитологія як теорія, що обслуговує транзит культурних та економічних, технологічних цінностей в Україні, лише маркує стан уподібнення західним іміджам і реаліям, які не приносять реальної користі. Цей транзит здається ідеалом, який описується в рубриках сучасного маркетинг-міксу політичних реляцій, зокрема у вимірі моделей трансформації політичних систем незалежних країн. Втім, справжню публічну легітимність він може отримати лише в просторі медіакультури.
The article is devoted to the problem of teaching professional disciplines at the faculties of journalism of Ukrainian universities. The main thing in the research is to find an answer to the question: why in the curricula of these faculties is there less and less journalism lately? The author made the review of the European community projects directed on introduction in Ukraine of the western methods of journalistic disciplines' teaching. This assistance was provided in various forms in the early 10s of the new millennium. This includes retraining of Ukrainian teachers abroad, conducting seminars and trainings in Ukraine based on the Institute of Journalism of Taras Shevchenko National University, Uzhhorod and Simferopol universities, and funding the student online publication LiveJournal "Zhorna". It is about the multi-year Ukrainian program of the Swedish Institute for the Retraining of Journalists Fojo and the same program of the European Union in cooperation with the International Trust Service of the BBC "Zhorna". As a direct participant in several international trainings, the author describes the peculiarities of teaching journalism in Western schools of journalism. The reasons why this technique has not taken root in Ukrainian universities are being clarified in the research. Among the main ones is the heads of journalism education in Ukraine position on the formation of new curricula in "Journalism and Information" field. They have significantly deepened the gap between the theory and practice of journalism. There is a noticeable tendency to increase the volume of disciplines, which plans are full of theory, not specifics, and do not provide students with practical skills to work in real journalism. There are several directive decisions made during the last 15 years, according to which journalism has been supplanted in the social communications sciences as an independent direction of research of history, theory and mass media practice. These were also attempts to rename the Institute of Journalism of ...
