Suchergebnisse

The paper analyzes the main features of the historical development of Pakistan statehood. The idea of creating a «pure» Islamic state caused primarily the separation of Pakistan from British India in 1947. Since then, the Islamic factor has become crucial for the evolution of Pakistan statehood. Pakistan is a federation of tribes with weak central institutions, although the state has qualified post-colonial elite. Some Pakistani Muslims consider Islam to be a perfect religion that does not require a Western model of democracy. Others believe that Islam is democratic in its essence. In response, radical Islamists call Western forms of education incompatible with Islamic values. Pakistan political system is characterized by personalist authoritarianism as an authoritarian regime of power. Armed forces under the authoritarian regimes are not only the instrument of the power of ruling bureaucratic groups but also directly influence political processes, the transformation of social structures, development of the main trends of domestic and foreign policy. It is proved that the formation of the Pakistan political nation is complicated with interethnic, confessional, socio-economic and regional contradictions. Political elites in Pakistan had determined the confrontation with India as the strategic objective of the state. It is shown that the creation of atomic weapons only emphasized the asymmetry of the potential of India and Pakistan. The possession of atomic weapons could not solve the «tribal» problems of Pakistan statehood. ; В статье проанализированы основные особенности исторического развития государственности Пакистана. Отделение Пакистана от Британской Индии в 1947 г. было обусловлено, прежде всего, идеей создания «чистого» исламского государства. С тех пор исламский фактор стал определяющим для эволюции пакистанской государственности. Доказано, что формирование пакистанской политической нации затруднено межэтническими, межконфессиональными, социально-экономическими и региональными противоречиями. ; У статті проаналізовано основні особливості історичного розвитку державності Пакистану. Відокремлення Пакистану від Британської Індії 1947р. було обумовлено передусім ідеєю створення «чистої» ісламської держави. Відтоді ісламський фактор став визначальним для еволюції пакистанської державності. Доведено, що формування пакистанської політичної нації ускладнено міжетнічними, міжконфесійними, соціально-економічними та регіональними протиріччями.

The role and place of Pakistan in contemporary international relations are analyzed in the paper. It is noted that, after gaining nuclear weapons, Pakistan has been considering itself a state that has managed to establish relative military-political parity with India. The status of a nuclear power has made Pakistan one of the leaders of the Islamic world. At the same time, after the September 11, 2001, terrorist attacks, Pakistan supported, for political reasons, the US counter-terrorism operation in neighboring Afghanistan. That made it possible to neutralize the negative effects of the international sanctions regime, introducing after the 1998 nuclear tests. It is shown that the nuclear factor alone is not enough for Pakistan to enter the circle of developed states of the modern system of international relations. A considerable impediment to the democratization of Pakistan society remains its traditionalism, inter-ethnic and inter-confessional problems. The military regime has not gained much public support. The majority of Pakistani Muslims are convinced that the ruling elite have no right to convert the Islamic state into a secular state. The military regime never received reliable social and political support. It was during the governing of the military that the rights of non-Muslim citizens of Pakistan, as well as Pakistani women, were somewhat broadened. Pakistan Islamists have proven that the capabilities of the army are not all-powerful. Pakistan is the only nuclear power among the 56 states participating in the activities of the intergovernmental Organization of the Islamic Conference. Its main goal is to strengthen Islamic solidarity, to consolidate the efforts of Muslim states, to develop unified approaches to current issues of modernity in the interests and for the benefit of Islamic peoples. Pakistan remains an internally unstable state. Ethnic and religious contradictions are exacerbating against the background of increasing social imbalances. The Islamic fundamentalist project remains an actual alternative to the existing political regime in Pakistan. Radical Pakistan Islamists continue to consider the West's modernizing global activity as a continuation of the crusades. The «Islamite model» also cannot reconcile the Sunni majority and the Shiite minority in the structure of Pakistan society. Due to the dominance of these trends, modern-day Pakistan has found itself in a «deadlock» of its development. ; В статье проанализированы роль и место Пакистана в современных международных отношениях. Отмечается, что после овладения ядерным оружием Пакистан позиционирует себя как государство, которое смогло установить относительный паритет с Индией. Статус ядерной державы превратил Пакистан в одного из лидеров исламского мира. После терактов 11сентября 2001г. Пакистан, исходя из политических соображений, поддержал антитеррористическую операцию США в соседнем Афганистане. Это дало возможность нейтрализовать негативные последствия международного режима санкций, которые были введены после ядерных испытаний 1998 года. Показано, что только фактора наличия ядерного оружия недостаточно для вхождения Пакистана в круг развитых государств современной системы международных отношений. ; У статті проаналізовано роль і місце Пакистану у сучасних міжнародних відносинах. Зазначається, що після оволодіння ядерною зброєю Пакистан позиціонує себе як держава, яка спромоглася встановити відносний воєнно-політичний паритет з Індією. Статус ядерної держави перетворив Пакистан на одного із лідерів ісламського світу. Водночас після терактів 11вересня 2001р. Пакистан, виходячи з політичних міркувань, підтримав антитерористичну операцію США у сусідньому Афганістані. Це дало можливість нейтралізувати негативні наслідки міжнародного режиму санкцій, який було запроваджено після ядерних випробувань 1998 року. Показано, що лише фактору ядерної зброї недостатньо для входження Пакистану у коло розвинутих держав сучасної системи міжнародних відносин.

The fact that India, as a major regional state in South Asia, is a key factor in shaping the security system is stated in the paper. The country is one of the most populated countries in the world. Hindustan is an extremely complex region where interstate confrontations, which immensely complicate the process of regional security creation, take place. For the economies of most South Asia states, poverty and uneven development are inherent. The South Asian region remains in a state of systemic India-Pakistan confrontation. Two countries are constantly building up their armaments and modernizing their own armed forces. Military men occupy a special place in the political life of Pakistan. On the one hand, Pakistan military men prevent radical Islamists coming to power; on the other hand, the rule of the Pakistan military men has anti-democratic character. In addition, the Pakistan army is trying to play the role of an arbitrator in the country's internal political life. The regional confrontation in South Asia is a consequence of the geopolitical conflicts of the regional countries national interests. In addition, the challenges to security in the region are high birthrate, which has a negative impact on the environment, and resources scarcity. The risks that threaten the security of Hindustan are caused by «internal» factors (poverty, hunger, resources scarcity, including food and drinking water, interreligious clashes, unemployment, and excessive urbanization), and in the security hierarchy, they refer to military threats. However, under the conditions of globalization, the dividing line between internal and foreign policy is becoming less and less noticeable. The unsettled relationships between Delhi and Islamabad remain the key reason for the regional security system absence. However, after conducting nuclear tests in India and Pakistan, the balance of power in the region is provided by a nuclear weapon factor. It disciplines the ruling elites in these countries and motivates them to maintain the existing balance of power. The military-nuclear balance between Delhi and Islamabad helps to reduce the risks of developing wars with the use of conventional weapons into direct conflict with the use of nuclear weapons. Nevertheless, it is still not possible to create a regional security system. ; У статті відзначено ключову роль Індії у формуванні регіональної системи безпеки у Південній Азії. Південно-азійський регіон залишається у стані системної індійсько-пакистанської конфронтації. Неврегульованість відносин між Делі й Ісламабадом залишається ключовою причиною відсутності регіональної системи безпеки. Після проведення Індією та Пакистаном ядерних випробувань, баланс сил у регіоні підтримується фактором ядерної зброї, але вибудувати регіональну систему безпеки досі не вдається.

The paper studies development of the U.S.-India relations in 1990s, and two nation's spheres of shared interests and disagreements. It explores interconnection between the bilateral relations and international developments during the first post Cold-war decade. The research reveals that the U.S.-India relations in 1990s were marked by mutual distrust. It was coursed by the Cold-war legacy, the US alliance with Pakistan, which was the main India's adversary, and the development of India's nuclear weapons program. After India's May 1998 nuclear tests bilateral relations reached the lowest level. The U.S. condemned the actions in multilateral international organizations and imposed economic sanctions on India. However in 1999–2000 B. Clinton's administration began to pursue pragmatic policy towards India in a cooperative spirit. The paper argues that it was caused by a number of factors. They included: the necessity to deal with India and Pakistan as two nuclear states and prevent escalation of conflict between them; the need to counter jointly the threat of international terrorism with its main base in Afghanistan, ruled by Taliban; the shift of power in Pakistan because of military coup and its support of Taliban's regime in Afghanistan; the willingness of both U.S. and India to use effectively economic opportunities, brought about by globalization and liberalization of India's economy. The President B. Clinton and the Prime-Minister A. B. Vajpayee's mutual visits in 2000 promoted normalization of the U.S.-India relations. Clinton's administration began to consider India as a promising regional partner. Shared democratic values and mutual interest to counter terrorism, and to increase trade and investments formed a base for their rapprochement. Though the U.S. didn't reach its goals in the sphere of nonproliferation of weapons of massive destruction, India confirmed its unilateral moratorium on nuclear tests, its compliance with the principles of «minimum nuclear deterrence» and non-use of the nuclear weapons first. Consequently the visits laid a basis for essential improvement of the U.S.-India relations, which reached a new level in the 21st century. ; У статті аналізується розвиток американсько-індійських відносин у 1990-х рр. Виділено сфери суперечностей і спільних інтересів США та Індії, визначено взаємо- зв'язок між станом двосторонніх відносин і міжнародними процесами першого пост- біполярного десятиліття.

The article deals with two aspects of Pakistani-Afghanistan relations such as drug trafficking and Afghan refugees. Described issues characterized as «non-traditional» threats to the security of both countries, which have military and political nature. The purpose of the research is to consider drug trafficking and refugees issues in their coexistence and importance in bilateral relations, especially in Pakistani foreign policy towards Afghanistan. The conclusion of the research is that terrorism and internal instability of the political situation in both countries contribute to greater inter-dependence problems of drug trafficking and refugees in the Pakistani-Afghan relations. As a result, contacts between neighbors have permanent deterioration. It is visible to conduct an assumption that named problems cannot be solved in nowadays conditions. Such assumption was confirmed by the existence of the dichotomy of bilateral contacts in which Pakistan is trying to play a leadership role, using the problems of drug trafficking and refugees as pressure on Afghanistan in its foreign policy decisions. That is why such topical for states and regional security issues became a hostage of political ambitions. ; Рассматривается роль наркоторговли и проблемы афганских беженцев на территории Пакистана в дву-сторонних отношениях Исламабада и Кабула. Описанные вопросы характеризуются как «нетрадиционные» угрозы безопасности обоих государств, которые имеют черты военно-политического характера. Фактор терроризма и нестабильность внутриполитической ситуации в обеих странах способствуют большей взаи-мозависимости проблем наркотрафика и беженцев в пакистано-афганских отношениях, что приводит к их перманентному обострению. Автор пришел к выводу о невозможности комплексного решения данных вопро-сов в современных условиях. Преградой к чему есть дихотомия двусторонних контактов, в которой Пакистан пытается играть роль лидера, используя проблемы наркотрафика и беженцев как рычаги влияния на Афгани-стан в его внешнеполитических решениях. ; Розглядається роль наркоторгівлі та проблеми афганських біженців на території Пакистану у двосторонніх відносинах Ісламабаду та Кабулу. Описані питання характеризуються як «не-традиційні» загрози безпеці обох держав, які мають риси військово-політичного характеру. Фак-тор тероризму та чинник нестабільності внутрішньополітичної ситуації у обох державах спри-яють більшій взаємозалежності проблем наркотрафіку та біженців у пакистансько-афганських відносинах, що призводить до їхнього перманентного загострення. Автор дійшов висновку про неможливість комплексного вирішення даних питань у сучасних умовах. Перепоною до чого є ди-хотомія двосторонніх контактів, у якій Пакистан намагається грати роль лідера, використову-ючи проблеми наркотрафіку та біженців як важелі впливу на Афганістан у його зовнішнь-ополітичних рішеннях

The article is devoted to the study of the issue of the historical foundations of the existing border conflicts between India and Pakistan and the latest efforts of these two states and the international community in relation of resolving them. The roots of the existing Indian-Pakistani border conflicts go back to the time when India was a part of British colonial empire. To a decisive extent, such conflicts were a consequence of the British authority's policy, which, in an effort to weaken the liberation movement in India, incited enmity between the largest ethno-religious groups of the population – Hindus and Muslims. This policy eventually led to the formation of two separate neighboring states – India and Pakistan, and these countries inherited numerous border conflicts. The largest among them is Kashmir, due to the gap of this territory between India and Pakistan. For several decades, the state of Jammu and Kashmir, according to Article 370 of the Indian Constitution, had a special status and broad autonomy.However, the Indian government, headed by N.Modi, eliminated this special status by removing this article from the country's constitution in August 2019. Over the past year, under the influence of serious geopolitical changes in the Indo-Pacific region and South Asia, the government of N. Modi initiated a return to the consideration of the status of the former state of Jammu and Kashmir, and also seeks to develop an updated format for his stay in India. On June 25, 2021 the prime minister of India held an important meeting with a group of prominent politicians from Kashmir, which was the first public event by the Indian government after the liquidation of the Kashmir autonomy. During the meeting, a number of issues were discussed about the preparation for the future elections in the region. N.Modi described the meeting as "an important step towards increasing efforts in the development and progress of the territory of Jammu and Kashmir". ; Стаття присвячена дослідженню питання історичних витоків існуючих прикордонних конфліктів між Індією та Пакистаном та нещодавнім зусиллям обох країн і міжнародної спільноти щодо спроб їхнього розв'язання. Своїми коріннями існуючі індійсько-пакистанські прикордонні конфлікти ведуть до часів перебування Індії у складі Британської колоніальної імперії. Вирішальною мірою вони стали наслідком політики британських властей, які у намаганні послабити визвольний рух в Індії, розпалювали ворожнечу між двома найбільшими етнорелігійними групами населення – індусами і мусульманами, що врешті-решт призвело до виникнення двох окремих сусідніх країн – Індії і Пакистану, у спадок яким залишилися численні прикордонні конфлікти. Найбільший з них – кашмірський, спричинений розривом цієї території між двома країнами. Протягом декількох десятиліть штат Джамму і Кашмір, згідно 370-ї статті конституції Індії, користувався особливим статусом і широкою автономією. Однак у серпні 2019р. індійський уряд на чолі з Н.Моді ліквідував цей особливий статус, вилучивши зазначену статтю з конституції країни. Протягом останнього року під впливом серйозних геополітичних змін в Індо-Тихоокеанському регіоні і Південній Азії уряд Н.Моді ініціював повернення до розгляду питання статусу колишнього штату Джамму і Кашмір, а також намагається опрацювати оновлений формат його перебування у складі Індійської держави. 25червня 2021р. прем'єр-міністр Індії провів важливу зустріч із групою відомих політиків із Кашміру, що стало першим публічним заходом Нью-Делі після ліквідації Кашмірської автономії. Під час зустрічі було обговорено низку питань щодо підготовки проведення майбутніх виборів у регіоні. Н.Моді охарактеризував зустріч як «важливий крок у напрямку збільшення зусиль щодо розвитку і прогресу території Джамму і Кашміру».

The article analyzes the situation in the liberation movement of the peoples of the Indian subcontinent in the last ten years of fighting with the British colonial regime, considers the political course of the Muslim League of India, who was the leading pan-Indian Muslim mass organization advocating the formation of an independent Muslim state of Pakistan in South Asia, shows its attitude to Indian National Congress (INC), who led the liberation struggle of the peoples of Hindustan, as well as to the policies of England in its greatest colony. The author notes that on the eve of the Second World War Muslims in India, which was the largest English colony, comprised about a quarter of the country's population. Their leading religious and communal organization was the Muslim League, created in 1906. After a crushing defeat in the elections to the provincial legislature in 1937, the League, under the leadership of its outstanding leader M. A. Jinnah, put forward its main goal not to participate in the struggle for national independence, led by the Indian National Congress (INC), but exclusively to protect the interests of the Muslim community. Supported by other Muslim parties and organizations, it radically changed its attitude towards the INC, moving from a policy of establishing uneasy relations with congressists to actively fighting with them for the formation of an independent Islamic state of Pakistan in South Asia. The author came to the conclusion that the failure of the Muslim League in the provincial elections significantly strengthened its communalist, separatist and anticongressional sentiments. This was largely facilitated by the policy of the then left-wing leadership of the INC, who considered any cooperation with the League of M.A. Jinnah, who lost the election and lost her former influence among the Muslim masses of British India, is unpromising. Overestimating the forces of the INC and underestimating the outstanding organizational abilities of M. A. Jinnah, the congressist leaders on the eve of ...

There were analyzed preconditions of forming radical movement "Taliban", as well as its returning to power with the aim of revival of Islamic Emirate Afghanistan. It has been defined that today Taliban is recognized as terroristic organization by UNO which formation has been caused not only by domestic policy processes of Afghanistan but by the influence of external actors, in particular Saudi Arabia and Pakistan. It has been analyzed the composition of Taliban in the context of its social classes and it defined that the biggest share of Taliban are the representatives of marginal classes of Afghanistan and Pakistan. There was proved, that at the beginning, in 1994 the emergence of Taliban in Afghanistan was kindly perceived by the biggest part of population. The emigrants' press, which published papers to support Taliban, played the active role in supporting Afghan Taliban. It was defined that later in Afghan society the processes of confrontation and polarization grew and as a result there was the split on two groups by political and ethnic features: anti-Taliban (mainly non-Pashtun) and Taliban (Pashtun). It has been defined that the ideology of Taliban is religious nationalism. The official religion of Taliban is Sunni Islam. Afghanistan was under the control of Taliban till 2001, however the USA with help of North alliance after the situation on 11 September began antiterrorist operation against Taliban and destroyed it. It was defined that in 2021 the USA got the troops out from Afghanistan, what let Taliban to make the revolution and take almost the whole territory of a country under control. It has been proved that modern Taliban uses the religion to have the power in a region as well as to persuade recognition of the global community of it as legal power which has good intentions for saving Islamic traditions and laws of shariah for recovering and peace development of Islamic Emirate Afghanistan.It has been defined that values that Taliban has declared in the Constitution do not correspond to the real ...

The article attempts to analyze the legal framework and the institutional mechanism to combat the financing of international terrorism in the countries of the «golden crescent», namely Iran, Pakistan and Afghanistan. The «golden crescent» countries first of all embody the problem of illegal drug trafficking, which terrorists use to launder money and carry out terrorist operations. The governments of these states are trying to counteract the financing of terrorism by creating legislation, adapting it to international agreements on combating terrorism and the financing of terrorism. It was revealed that Ukraine after the events of 2014 may become the object of activity of international terrorist groups, the territory of which can use as a transit by terrorists. Among the common features with the situation existing in the east of Ukraine and the Ukrainian-Russian relations, one can distinguish the following. The Pakistani side accuses Iran of supporting separatists and terrorists stationed in Balochistan (Liberation Army of Baluchistan), while the Afghan side – Pakistan in support of the Taliban and the Haqqani Network in Afghanistan. In turn, Ukraine has repeatedly accused Russia of financing and supporting the activities of the Donetsk People's Republic (DNR) and Lugansk People's Republic (LNR). We consider the effective action of the Pakistani army, which during the counterterrorist operation has been actively involved in reducing the level of financing of terrorists through the cultivation, production and sale of narcotic substances. Although Ukraine is taking a number of measures to prevent terrorist actions on its territory, certain practical experience and interaction within the framework of the institutional mechanism operating in the «golden crescent» states may be useful to our country. For instance, Ukraine must create legislative mechanism to take DNR and LNR status of terrorist organization. ; У статті здійснено спробу аналізу нормативно-правової бази та інституційного механізму боротьби з фінансуванням міжнародного тероризму у країнах «золотого півмісяця», а саме Іран, Пакистан, Афганістан. Країни «золотого півмісяця», насамперед, уособлюють проблему нелегального наркотрафіку, яку використовують терористи з метою відмивання грошей і здійснення терористичних актів. Уряди цих держав намагаються протидіяти фінансуванню тероризму за допомогою створення законодавства, пристосовуючи його до міжнародних угод щодо боротьби з тероризмом і фінансуванням тероризму. Виявлено, що Україна після подій 2014 р. може стати об'єктом діяльності міжнародних терористичних угрупувань, територію якої терористи зможуть використовувати як транзитну. Хоча Україна здійснює низку заходів для запобігання терористичним діям на своїй території, певний практичний досвід і взаємодія у межах інституційного механізму, що діють у державах «золотого півмісяця» можуть стати в нагоді нашій державі.

The article attempts to analyze the legal framework and the institutional mechanism to combat the financing of international terrorism in the countries of the «golden crescent», namely Iran, Pakistan and Afghanistan. The «golden crescent» countries first of all embody the problem of illegal drug trafficking, which terrorists use to launder money and carry out terrorist operations. The governments of these states are trying to counteract the financing of terrorism by creating legislation, adapting it to international agreements on combating terrorism and the financing of terrorism. It was revealed that Ukraine after the events of 2014 may become the object of activity of international terrorist groups, the territory of which can use as a transit by terrorists. Among the common features with the situation existing in the east of Ukraine and the Ukrainian-Russian relations, one can distinguish the following. The Pakistani side accuses Iran of supporting separatists and terrorists stationed in Balochistan (Liberation Army of Baluchistan), while the Afghan side – Pakistan in support of the Taliban and the Haqqani Network in Afghanistan. In turn, Ukraine has repeatedly accused Russia of financing and supporting the activities of the Donetsk People's Republic (DNR) and Lugansk People's Republic (LNR). We consider the effective action of the Pakistani army, which during the counterterrorist operation has been actively involved in reducing the level of financing of terrorists through the cultivation, production and sale of narcotic substances. Although Ukraine is taking a number of measures to prevent terrorist actions on its territory, certain practical experience and interaction within the framework of the institutional mechanism operating in the «golden crescent» states may be useful to our country. For instance, Ukraine must create legislative mechanism to take DNR and LNR status of terrorist organization. ; У статті здійснено спробу аналізу нормативно-правової бази та інституційного механізму боротьби з фінансуванням міжнародного тероризму у країнах «золотого півмісяця», а саме Іран, Пакистан, Афганістан. Країни «золотого півмісяця», насамперед, уособлюють проблему нелегального наркотрафіку, яку використовують терористи з метою відмивання грошей і здійснення терористичних актів. Уряди цих держав намагаються протидіяти фінансуванню тероризму за допомогою створення законодавства, пристосовуючи його до міжнародних угод щодо боротьби з тероризмом і фінансуванням тероризму. Виявлено, що Україна після подій 2014 р. може стати об'єктом діяльності міжнародних терористичних угрупувань, територію якої терористи зможуть використовувати як транзитну. Хоча Україна здійснює низку заходів для запобігання терористичним діям на своїй території, певний практичний досвід і взаємодія у межах інституційного механізму, що діють у державах «золотого півмісяця» можуть стати в нагоді нашій державі.

У статті аналізується становище у визвольному русі народів Індійського субконтиненту в останні десять років боротьби з англійським колоніальним режимом, розглядається політичний курс Мусульманської ліги Індії, яка була провідною загальноіндійською мусульманською масовою організацією, виступаючи за створення в Південній Азії незалежної мусульманської держави Пакистану, показується її ставлення до Індійського національного конгресу (ІНК), що очолював визвольну боротьбу народів Індостану, та до політики Англії в своїй найбільшій колонії.Ключові слова: Індія, національно-визвольний рух, Мусульманська ліга, Індійський національний конгрес, М. А. Джинна. В статье анализируется положение в освободительном движении народов Индийского субконтинента в последние десять лет борьбы с английским колониальным режимом, рассматривается политический курс Мусульманской лиги Индии, которая была ведущей общеиндийской мусульманской массовой организацией, выступающей за образование в Южной Азии независимого мусульманского государства Пакистана, показывается ее отношение к Индийскому национальному конгрессу (ИНК), возглавлявшем освободительную борьбу народов Индостана, а также к политике Англии в своей наибольшей колонии.Ключевые слова: Индия, национально-освободительное движение, Мусульманская лига, Индийский национальный конгресс, М. А. Джинна. The article analyzes the situation in the liberation movement of the peoples of the Indian subcontinent in the last ten years of fighting with the British colonial regime, considers the political course of the Muslim League of India, who was the leading pan-Indian Muslim mass organization advocating the formation of an independent Muslim state of Pakistan in South Asia, shows its attitude to Indian National Congress (INC), who led the liberation struggle of the peoples of Hindustan, as well as to the policies of England in its greatest colony. The author notes that on the eve of the Second World War Muslims in India, which was the largest English colony, comprised about a quarter of the country's population. Their leading religious and communal organization was the Muslim League, created in 1906. After a crushing defeat in the elections to the provincial legislature in 1937, the League, under the leadership of its out-standing leader M. A. Jinnah, put forward its main goal not to participate in the struggle for national independence, led by the Indian National Congress (INC), but exclusively to protect the interests of the Muslim community. Supported by other Muslim parties and organizations, it radically changed its attitude towards the INC, moving from a policy of establishing uneasy relations with congressists to actively fighting with them for the formation of an independent Islamic state of Pakistan in South Asia. The author came to the conclusion that the failure of the Muslim League in the provincial elections significantly strengthened its communalist, separatist and anticongressional sentiments. This was largely facilitated by the policy of the then left-wing leadership of the INC, who considered any cooperation with the League of M.A. Jinnah, who lost the election and lost her former influence among the Muslim masses of British India, is unpromising. Overestimating the forces of the INC and underestimating the outstanding organizational abilities of M. A. Jinnah, the congressist leaders on the eve of the Second World War lost the last opportunity to achieve Hindu-Muslim unity on the Indian subcontinent. After the war, this led to the division of India and the formation of Pakistan.Keywords: India, national liberation movement, The Muslim League, The Indian National Congress, M. A. Jinnah.

There were analyzed preconditions of forming radical movement "Taliban", as well as its returning to power with the aim of revival of Islamic Emirate Afghanistan. It has been defined that today Taliban is recognized as terroristic organization by UNO which formation has been caused not only by domestic policy processes of Afghanistan but by the influence of external actors, in particular Saudi Arabia and Pakistan. It has been analyzed the composition of Taliban in the context of its social classes and it defined that the biggest share of Taliban are the representatives of marginal classes of Afghanistan and Pakistan. There was proved, that at the beginning, in 1994 the emergence of Taliban in Afghanistan was kindly perceived by the biggest part of population. The emigrants' press, which published papers to support Taliban, played the active role in supporting Afghan Taliban. It was defined that later in Afghan society the processes of confrontation and polarization grew and as a result there was the split on two groups by political and ethnic features: anti-Taliban (mainly non-Pashtun) and Taliban (Pashtun). It has been defined that the ideology of Taliban is religious nationalism. The official religion of Taliban is Sunni Islam. Afghanistan was under the control of Taliban till 2001, however the USA with help of North alliance after the situation on 11 September began antiterrorist operation against Taliban and destroyed it. It was defined that in 2021 the USA got the troops out from Afghanistan, what let Taliban to make the revolution and take almost the whole territory of a country under control. It has been proved that modern Taliban uses the religion to have the power in a region as well as to persuade recognition of the global community of it as legal power which has good intentions for saving Islamic traditions and laws of shariah for recovering and peace development of Islamic Emirate Afghanistan.It has been defined that values that Taliban has declared in the Constitution do not correspond to the real situation which is today in Afghanistan: the rights of women to study and work are violated, entertainments are banned in the other words promises and real actions of Taliban today differ. ; В роботі проаналізовано передумови формування радикального руху «Талібан», а також повернення його до влади з метою відродження Ісламського Емірату Афганістан. Визначено, що наразі «Талібан» визнано ООН терористичною організацією, формування якої обумовлено не лише внутріполітичними процесами Афганістану, а й впливом зовнішніх акторів, зокрема Саудівської Аравії та Пакистану. Проаналізовано склад «Талібану» в контексті його соціальних шарів і визначено, що найбільша частка талібів є представниками маргінальних прошарків населення Афганістану і Пакистану. Доведено, що на самому початку, в 1994 р., поява талібів у Афганістані дуже схвально сприймалася більшістю населення. Активну участь у підтримці руху «Талібан» приймала афганська емігрантська преса, яка постійно публікувала статті на підтримку талібів. Визначено, що пізніше в афганському суспільстві наростали процеси конфронтації та поляризації, в результаті чого відбувся розкол на два табори по політичній та етнічній ознаці: антиталібський (в основному непуштунський) та проталібський (пуштунський). Визначено, що ідеологією «Талібану» є релігійний націоналізм. Офіційною релігією талібів є сунністський іслам. Під контролем талібів Афганістан був до 2001 р, однак США при підтримці Північного альянсу після подій 11 вересня розпочали проти «Талібану» антитерористичну операцію і фактично знищили його. Визначено, що в 2021 р. США вивели війська із Афганістану, що дозволило талібам здійснити державний переворот та взяти під контроль майже всю територію країни. Доведено, що сучасні таліби маніпулюють релігією для того, щоб утримувати владу в регіоні, а також щоб домогтися визнання світовою спільнотою їх у якості легітимної сили, яка має благі наміри для збереження ісламських традицій та законів шаріату для відновлення та мирного розвитку Ісламського Емірату Афганістан. Визначено, що ті, цінності, які таліби задекларували в Конституції, не відповідають реальній ситуації, яка наразі складається в Афганістані: права жінок на навчання та працевлаштування порушуються, розважальні заходи також заборонені, тобто обіцянки та реальні дії талібів на сьогоднішній день не співпадають.

В статті автором обґрунтовано проблеми, які були викликані збройним конфліктом на Сході України, означено соціальні та економічні наслідки до яких призвів конфлікт. Проаналізовано міжнародний досвід правового і фінансового забезпечення захисту населення, постраждалого від воєнних конфліктів, надано стислу оцінку організаційно-управлінського та фінансового забезпечення прав вимушено переміщених осіб (ВПО) в Азербайджані, наведено досвід розв'язання проблем ВПО в Грузії, розглянуто питання державної підтримки ВПО в Пакистані та питання захисту ВПО в Молдові та Косово. При розгляді економічної складової відновлення пост-конфліктних територій проаналізовано чотири моделі: боснійська, хорватська, пакистанська та німецька. На підставі дослідження світового досвіду автором доведено, що враховуючи масштаби конфлікту, ситуація в Україні є унікальною та не має прямих аналогів у світовій практиці. Обґрунтовано, що для України потрібна нова моделей економічної відбудови пошкоджених територій і соціалізації внутрішніх переселенців. ; In the article the author substantiates the problems caused by the armed conflict in the East of Ukraine, the social and economic consequences that led to the conflict have been identified. The international experience of legal and financial support for the protection of the population suffered from military conflicts has been analyzed, a brief assessment of the organizational, managerial and financial provision of the rights of internally displaced persons .It has been provided in Azerbaijan, the experience of solving the problems of internally displaced persons in Georgia is presented, the issues of state support to internally displaced persons Pakistan and defense issues in Moldova and Kosovo. When considering the economic component of restoring post-conflict areas, four models have been analyzed: Bosnian, Croatian, Pakistani and German. Based on the study of world experience, the author has proved that taking into account the scale of the conflict, the situation in Ukraine is unique and has no direct analogues in world practice. It is substantiated that Ukraine needs new models of economic reconstruction of damaged territories and the socialization of internal migrants.

У статті розглянуті умови для створення регіональної системи національної безпеки в Центральній Азії в пострадянський період. Акцентовано на появі в регіоні нових політичних гравців першого ешелону - США, ЄС, КНР, а також другого ешелону - Туреччини, Ірану, Індії, Пакистану. Простежена роль названих країн у забезпеченні регіональної політичної та економічної стабільності. Досліджені наявні регіональні загрози, які мають глобальний характер, й описані їхні характерні особливості для кожної з нових центральноазіатських незалежних держав. Зроблено висновки про неспроможність країн центральноазіатського регіону самостійно протистояти сучасним геополітичним викликам. ; В статье рассмотрены условия образования региональной системы безопасности в Центральной Азии в постсоветский период. Акцентировано внимание на выходе на геополитический простор центральноазиатского региона новых политических игроков первого эшелона - США, ЕС, КНР, а также второго эшелона - Турции, Ирана, Индии, Пакистана и других. Проанализирована роль перечисленных стран в процессе обеспечения политической и экономической стабильности. Исследованы существующие региональные угрозы глобального характера, описаны их особенности для каждой страны Центральной Азии. Сделаны выводы о том, что страны центральноазиатского региона не могут самостоятельно сопротивляться современным геополитическим вызовам. ; The conditions for development of a regional system of national security in Central Asia in the post-Soviet period are reviewed in a new geopolitical context. The emergence in the region of new political actors of the first echelon - the USA, the European Union and the People's Republic of China as well as the second echelon - Turkey, the Islamic republic of Iran, India and Pakistan is emphasized. The role of the above countries in ensuring political and economic security is traced. The regional integration situation is analyzed. Available regional threats, some of them of global nature, are looked into, their characteristic features described for each New Independent State. Interstate conflicts and their resolution potentiality in the current situation are investigated. The unity of the region in combatting international terrorism and extremism is pointed out. Regional threats which endanger the West are identified. Special attention is given to politicization of Islam, radical fundamentalism and their belligerent manifestations which took place in Central Asia. The membership of Central Asian countries in such security-focused interstate organizations as the Collective Security Treaty Organization and the Shanghai Cooperation Organization as well as relations with the UN and the NATO are laid stress on. A great military and technical dependence of the armed forces of Central Asian countries on the Russian factor is pointed out. Some facts of the geopolitical confrontation between Russia, the EU, the USA and China are referred to. Conclusions are drawn as to incapability of countries of the Central Asian region to stand up to current geopolitical challenges on their own and the lack of a regional security system. The necessity of multi-vector foreign policy as a form of guarantee against external aggression is brought into focus.

У статті розглянуті умови для створення регіональної системи національної безпеки в Центральній Азії в пострадянський період. Акцентовано на появі в регіоні нових політичних гравців першого ешелону - США, ЄС, КНР, а також другого ешелону - Туреччини, Ірану, Індії, Пакистану. Простежена роль названих країн у забезпеченні регіональної політичної та економічної стабільності. Досліджені наявні регіональні загрози, які мають глобальний характер, й описані їхні характерні особливості для кожної з нових центральноазіатських незалежних держав. Зроблено висновки про неспроможність країн центральноазіатського регіону самостійно протистояти сучасним геополітичним викликам. ; В статье рассмотрены условия образования региональной системы безопасности в Центральной Азии в постсоветский период. Акцентировано внимание на выходе на геополитический простор центральноазиатского региона новых политических игроков первого эшелона - США, ЕС, КНР, а также второго эшелона - Турции, Ирана, Индии, Пакистана и других. Проанализирована роль перечисленных стран в процессе обеспечения политической и экономической стабильности. Исследованы существующие региональные угрозы глобального характера, описаны их особенности для каждой страны Центральной Азии. Сделаны выводы о том, что страны центральноазиатского региона не могут самостоятельно сопротивляться современным геополитическим вызовам. ; The conditions for development of a regional system of national security in Central Asia in the post-Soviet period are reviewed in a new geopolitical context. The emergence in the region of new political actors of the first echelon - the USA, the European Union and the People's Republic of China as well as the second echelon - Turkey, the Islamic republic of Iran, India and Pakistan is emphasized. The role of the above countries in ensuring political and economic security is traced. The regional integration situation is analyzed. Available regional threats, some of them of global nature, are looked into, their characteristic features described for each New Independent State. Interstate conflicts and their resolution potentiality in the current situation are investigated. The unity of the region in combatting international terrorism and extremism is pointed out. Regional threats which endanger the West are identified. Special attention is given to politicization of Islam, radical fundamentalism and their belligerent manifestations which took place in Central Asia. The membership of Central Asian countries in such security-focused interstate organizations as the Collective Security Treaty Organization and the Shanghai Cooperation Organization as well as relations with the UN and the NATO are laid stress on. A great military and technical dependence of the armed forces of Central Asian countries on the Russian factor is pointed out. Some facts of the geopolitical confrontation between Russia, the EU, the USA and China are referred to. Conclusions are drawn as to incapability of countries of the Central Asian region to stand up to current geopolitical challenges on their own and the lack of a regional security system. The necessity of multi-vector foreign policy as a form of guarantee against external aggression is brought into focus.