Suchergebnisse

The paper studies development of the U.S.-India relations in 1990s, and two nation's spheres of shared interests and disagreements. It explores interconnection between the bilateral relations and international developments during the first post Cold-war decade. The research reveals that the U.S.-India relations in 1990s were marked by mutual distrust. It was coursed by the Cold-war legacy, the US alliance with Pakistan, which was the main India's adversary, and the development of India's nuclear weapons program. After India's May 1998 nuclear tests bilateral relations reached the lowest level. The U.S. condemned the actions in multilateral international organizations and imposed economic sanctions on India. However in 1999–2000 B. Clinton's administration began to pursue pragmatic policy towards India in a cooperative spirit. The paper argues that it was caused by a number of factors. They included: the necessity to deal with India and Pakistan as two nuclear states and prevent escalation of conflict between them; the need to counter jointly the threat of international terrorism with its main base in Afghanistan, ruled by Taliban; the shift of power in Pakistan because of military coup and its support of Taliban's regime in Afghanistan; the willingness of both U.S. and India to use effectively economic opportunities, brought about by globalization and liberalization of India's economy. The President B. Clinton and the Prime-Minister A. B. Vajpayee's mutual visits in 2000 promoted normalization of the U.S.-India relations. Clinton's administration began to consider India as a promising regional partner. Shared democratic values and mutual interest to counter terrorism, and to increase trade and investments formed a base for their rapprochement. Though the U.S. didn't reach its goals in the sphere of nonproliferation of weapons of massive destruction, India confirmed its unilateral moratorium on nuclear tests, its compliance with the principles of «minimum nuclear deterrence» and non-use of the nuclear weapons first. Consequently the visits laid a basis for essential improvement of the U.S.-India relations, which reached a new level in the 21st century. ; У статті аналізується розвиток американсько-індійських відносин у 1990-х рр. Виділено сфери суперечностей і спільних інтересів США та Індії, визначено взаємо- зв'язок між станом двосторонніх відносин і міжнародними процесами першого пост- біполярного десятиліття.

Agrarian transformations in the countries of Central and Eastern Europe have both common features and national peculiarities. Studying the experience of market reforms in the agrarian sector of these countries is important for revealing the tendencies and patterns of transformation of agrarian relations, as it will allow to develop a well-balanced strategy and tactics of further market reforms in the agrarian sector of Ukraine and more fully take into account the negative factors that took place in the conditions of transformation processes in agriculture in countries with economies in transition. The subject of the study is the patterns and contradictions in the formation of a new system of economic relations in the agrarian sector of transition economies as a result of its market transformation. To clarify and disclose these questions, dialectical and systematic approaches, historical method, methods of analysis and synthesis, generalizations, and others were used. The purpose of the article is to find out the specifics and regularities of the transformation of agrarian relations in the countries of Central and Eastern Europe, to determine the contradictions of the transformations carried out. Conducting agrarian reforms in the transition economies of Central and Eastern Europe can be divided into three periods: at the first stage - the strategic task was the structural reform of the agricultural sector, which was based on the privatization of land; at the second stage there was a radical change in the direction of internal agricultural policy in the direction of policy of maintaining prices and markets, export and import restrictions; At the third stage (and in some countries it has already taken place), preparations for accession to the EU took place. The purpose of agrarian reforms in the countries of Central and Eastern Europe was to transform the agrarian sector of their national economies into a market-oriented sector of the economy. To achieve this goal, the following tasks were set: privatization of ...

Українська економіка поки що не характеризується таким рівнем розвитку, що відповідав би умовам країн, які входять до Європейського Союзу. Рівень життя населення в Україні й досі залишається на низькому рівні, а темпи економічного зростання поки що виглядають незначним, порівнянно з показниками, що були для неї характерні ще до кризи 2008-2009 рр. Однією з фундаментальних причин такого становища української економіки, окрім війни на сході України, є неефективна державна політика, в основі якої лежать трансформаційні процеси. Акцентовано увагу на соціальних витратах у процесі економічної трансформації постсоціалістичних країн. Зазначено, що розгляду цього питання мусить приділятися увага науковців, а також владних структур. Досліджено зміст економічної трансформації постсоціалістичних країн, зокрема України. Проведено дослідження із використанням методики порівняння особливостей розвитку постсоціалістичних країн. Розглянуто зміст категорій «соціальні витрати» та «трансформація», а також природу соціальних витрат в умовах трансформаційних процесів, що відбувалися у постсоціалістичних країнах. Результати дослідження показали відставання України від більшості постсоціалістичних країн. Наголошено, що аналіз соціальних витрат в умовах економічної трансформації має істотне значення та вирішальну роль в Україні. Метою статті є аналіз соціальних витрат економічної трансформації постсоціалістичних країн. На основі індикаторів економічного зростання та нерівності розглянуті відмінності між Україною та іншими постсоціалістичними країнами. На відміну від інших країн, Україна знаходиться серед найбільш відсталих постсоціалістичних країн, що характеризується низькими рівнями доходів, а також соціально-економічною напругою. Детально розглянуто природу постсоціалістичної трансформації і соціальних витрат. Зроблено висновки щодо поточного становища соціально-економічної системи України в контексті постсоціалістичної трансформації та рівня соціальних витрат. ; The Ukrainian economy is not yet characterized by a level of development that would meet the conditions of the countries that are members of the European Union. The standard of living of the population in Ukraine still remains low, and the rate of economic growth still looks insignificant, compared to the indicators that were characteristic of it before the crisis of 2008-2009. One of the fundamental reasons for this state of the Ukrainian economy, apart from the war in eastern Ukraine, is inefficient state policy, which is based on transformation processes. Attention is paid to social costs in the process of economic transformation of post-socialist countries. It is noted that consideration of this issue should be paid attention to scientists, as well as government agencies. The content of economic transformation of post-socialist countries, in particular Ukraine, is studied. A study was conducted using the method of comparision peculiarities of the development of post-socialist countries. The content of the categories "social costs" and "transformation", as well as the emergence of social costs that took place in post-socialist countries are considered. Кesults of the study showed that Ukraine lags behind most post-socialist countries, which is accompanied by high social costs for the population. It is emphasized that the analysis of social costs in the context of economic transformation is essential and crucial in Ukraine. Based on indicators of economic growth and inequality, the differences between Ukraine and other post-socialist countries are considered. The aim of the article is to analyze the social costs of economic transformation of post-socialist countries. Unlike other countries, Ukraine is among the most backward post-socialist countries, characterized by low income levels and socio-economic tensions. The nature of post-socialist transformation and social costs is considered in detail. Conclusions are made on the current situation of socio-economic system in Ukraine in the context of post-socialist transformation and the level of social spending.

The article studies the process of political transformation of Georgia since the declaration of its independence. The author`s hypothesis is that Georgia's political transformation should lead to the democratization of its political regime, which in this study is seen as a process of departure from the former Soviet practices of the political system. That is, political transformation is a multidimensional process of gradual departure from socialism. The author analyses a number of factors of the political regime change, from the first democratic government of Zviad Gamsakhurdia, which began the process of political transformation of Georgia, the coming to power of Eduard Shevardnadze, and his resignation in a result of mass protests called "colour revolution", leading to the election victory of Mikheil Saakashvili, whose political force, the United National Movement, was replaced by the Georgian Dream. Also, the study examines the features of the political regime in Georgia, examines the process of establishment and development of power relations, and identifies the main trends and links that directly influenced the process of development of the political system since 1991. The aim of the study is to identify the main reasons that hindered the process of democratization of Georgia, contributing to the understanding of the patterns of democratic development of the country's political system. The main methods used are empirical, problemchronological, and case study method. The author concludes that Georgia's political transformation can be characterized by a combination of authoritarian and democratic tendencies. The country's transformation process has not been simple and homogeneous, and the on-going process of democratization in Georgia is the result of the collapse of the Soviet system, which can now be described as an incomplete transition to a consolidated democracy. However, given Georgia's aspirations to become a member of NATO and the European Union, resolving the problem of secessionist regions on the path to building a democratic state is extremely important. ; У статті досліджується процес політичної трансформації Грузії з моменту проголошення її незалежності. Гіпотеза полягає у тому, що політична трансформація Грузії має привести до демократизації її політичного режиму, що розглядається як процес відходу від колишніх радянських практик функціонування політичної системи. Тож, політична трансформація є багатовимірним процесом поступового відходу від соціалізму. Авторка аналізує ряд чинників зміни політичних режимів, від першого демократичного уряду на чолі із Звіадом Гамсахурдією, з якого було розпочато процес політичної трансформації Грузії, приходом до влади Едуарда Шеварднадзе, і його усуненням в результаті масових протестів, які називають «кольоровою революцією» й які привели до перемоги на виборах Міхеіла Саакашвілі, політичну силу якого «Єдиний національний рух» було замінено «Грузинською мрією». Також, у досліджені вивчаються особливості політичного режиму Грузії, розглядається процес встановлення та розвитку владних відносин, визначено основні тенденції та зв'язки, які безпосередньо впливали на процес становлення політичної системи після здобуття незалежності у 1991 році. Метою дослідження є виявлення основних причин, які перешкоджали процесу демократизації Грузії, що сприяє розумінню закономірностей демократичного розвитку політичної системи країни. Основними методами є емпіричний, проблемно-хронологічний, й метод кейс-стаді. У результаті дослідження було зроблено висновок, що політичній трансформації Грузії притаманне поєднання авторитарних та демократичних тенденцій. Трансформаційний процес країни не був простим й однорідним, й започаткований процес демократизації у Грузії є результатом розпаду радянської системи, який наразі можна охарактеризувати як незавершений перехід до консолідованої демократії. Проте, враховуючи прагнення Грузії стати членом НАТО та Європейського Союзу, вирішення проблеми сецесіоністських регіонів на шляху розбудови демократичної держави є найважливішим.

The article studies the process of political transformation of Georgia since the declaration of its independence. The author`s hypothesis is that Georgia's political transformation should lead to the democratization of its political regime, which in this study is seen as a process of departure from the former Soviet practices of the political system. That is, political transformation is a multidimensional process of gradual departure from socialism. The author analyses a number of factors of the political regime change, from the first democratic government of Zviad Gamsakhurdia, which began the process of political transformation of Georgia, the coming to power of Eduard Shevardnadze, and his resignation in a result of mass protests called "colour revolution", leading to the election victory of Mikheil Saakashvili, whose political force, the United National Movement, was replaced by the Georgian Dream. Also, the study examines the features of the political regime in Georgia, examines the process of establishment and development of power relations, and identifies the main trends and links that directly influenced the process of development of the political system since 1991. The aim of the study is to identify the main reasons that hindered the process of democratization of Georgia, contributing to the understanding of the patterns of democratic development of the country's political system. The main methods used are empirical, problemchronological, and case study method. The author concludes that Georgia's political transformation can be characterized by a combination of authoritarian and democratic tendencies. The country's transformation process has not been simple and homogeneous, and the on-going process of democratization in Georgia is the result of the collapse of the Soviet system, which can now be described as an incomplete transition to a consolidated democracy. However, given Georgia's aspirations to become a member of NATO and the European Union, resolving the problem of secessionist regions on the path to building a democratic state is extremely important. ; У статті досліджується процес політичної трансформації Грузії з моменту проголошення її незалежності. Гіпотеза полягає у тому, що політична трансформація Грузії має привести до демократизації її політичного режиму, що розглядається як процес відходу від колишніх радянських практик функціонування політичної системи. Тож, політична трансформація є багатовимірним процесом поступового відходу від соціалізму. Авторка аналізує ряд чинників зміни політичних режимів, від першого демократичного уряду на чолі із Звіадом Гамсахурдією, з якого було розпочато процес політичної трансформації Грузії, приходом до влади Едуарда Шеварднадзе, і його усуненням в результаті масових протестів, які називають «кольоровою революцією» й які привели до перемоги на виборах Міхеіла Саакашвілі, політичну силу якого «Єдиний національний рух» було замінено «Грузинською мрією». Також, у досліджені вивчаються особливості політичного режиму Грузії, розглядається процес встановлення та розвитку владних відносин, визначено основні тенденції та зв'язки, які безпосередньо впливали на процес становлення політичної системи після здобуття незалежності у 1991 році. Метою дослідження є виявлення основних причин, які перешкоджали процесу демократизації Грузії, що сприяє розумінню закономірностей демократичного розвитку політичної системи країни. Основними методами є емпіричний, проблемно-хронологічний, й метод кейс-стаді. У результаті дослідження було зроблено висновок, що політичній трансформації Грузії притаманне поєднання авторитарних та демократичних тенденцій. Трансформаційний процес країни не був простим й однорідним, й започаткований процес демократизації у Грузії є результатом розпаду радянської системи, який наразі можна охарактеризувати як незавершений перехід до консолідованої демократії. Проте, враховуючи прагнення Грузії стати членом НАТО та Європейського Союзу, вирішення проблеми сецесіоністських регіонів на шляху розбудови демократичної держави є найважливішим.

Основним предметом пропонованої статті є перехід від соціалістичної ідеології здорового способу життя в її сучасну форму. У статті також розглядаються поняття здорового способу життя і висвітлюється явний дисонанс між високим значенням здоров'я і недостатком практичного впровадження його захисту в повсякденну діяльність конкретних осіб і організацій в пострадянських умовах. Стаття дає емпіричні дані про поширеність шкідливих практик серед населення на пострадянському просторі. ; The diversity of social change post-socialist societies has proven to be dramatic. The whole world underwent crucial alterations during past 20 years, with countries presenting the post-soviet camp showing, probably, most propitious ground for social change. Social, economic, political systems gained their unprecedented forms, being accompanied with deep changes of individual's mental dispositions and attitudes.The notion of healthy way of living is discussed as a basic framework ideology proposed by the modern discourse with respect to body practices management. Meanwhile, health-oriented lifestyle is seen as a practical logic derived out it. The author shows that the interconnection of logical practice and the practice of logic should be amplified with the notion of physicality as far as the body is immediate battlefield of all ideas and their practical embodiment.We have seen that post-socialistic societies became premises of impetuous social changes leading to necessity for finding understanding for basic elements of human behavior, including human behavior towards health. We have seen that in conditions of discounted socialistic ideology (and health promotion impetus as its part) the new logic of practice emerged, presented by modern healthy way of life ideology embodied both in politics and economy.The article aims to show that health-oriented lifestyle concept in its vision (ideal) form is quite far from being a practical guide for daily human behaviour. Human beings are not ready to fight all their affections although they know much and sometimes they feel they can do much.

У статті проаналізовано мету, етапи та напрями трансформації НАТО в період з 90-х рр. ХХ ст. та по сьогодні в умовах трансформації геополітичного простору Європейського континенту. Метою перетворень є здатність Альянсу відповідати на загрози у сфері безпеки та забезпечення ефективного виконання ним поставлених завдань. Трансформація НАТО є однією з найважливіших умов реалізації завдань Альянсу у галузі безпеки, є тривалим і безперервним процесом та охоплює низку сфер: політичну, економічну, військову, організаційну, освітню та морально-психологічну. ; Проблема становления механизмов международной безопасности в Европе в конце 90-х гг. ХХ в. и начала XXI века теснейшим образом связана с трансформацией НАТО и вооруженных сил стран-членов Альянса.Актуальность исследований по данной тематике обусловлено потребностями проведения реформирования ВС Украины в условиях агрессии РФ против Украины, изменения внешнего политического курса Украины на евроатлантическую интеграцию и сотрудничества со странами-членами НАТО. Целью статьи является проведение анализа этапов, цели и направления трансформации НАТО в условиях трансформации геополитического пространства европейского континента, сквозь призму трех последних стратегических концепций НАТО, после окончания "холодной войны".Объективная потребность быть способным противостоять современным новым угрозам вызвала необходимость изменений в функционировании Альянса, что нашло свое выражение в новом и распространенном понятии "трансформация". Трансформация – это процесс, в котором сочетается опыт, инновационное мышление, совершенствование концепций, результаты исследований и технологии, опыт, обучение и образование с целью улучшения уровня возможностей. Трансформация НАТО определяет сущность современного Альянса. Целью преобразований есть возможность Альянса соответствовать ситуации в сфере безопасности и обеспечения выполнения им поставленных задач. В соответствии к принятым решением трансформация охватывает ряд сфер: политическую, военную, организационную, структурную, образовательную и другие.Условно можно выделить три этапа трансформации Альянса: первый ‑ с начала 90-х годов до 11 сентября 2001 года; второй – с 11.09.2001 г. до начала агрессии РФ против Украины; третий – с марта 2014 и продолжается по настоящее время.На первом этапе, императив трансформации фактически предстал перед НАТО с момента окончания холодной войны – ликвидации Организации Варшавского договора (ОВД), распада СССР.Историческое решение НАТО о применении статьи 5 Вашингтонского договора и предоставлении помощи США после терактов 11 сентября 2001 года, стало началом второго этапа трансформации НАТО, характеризуется продолжением трансформационных процессов, начатых на первом этапе.Агрессия РФ против Украины возродила риски международных столкновений и показала, что территориальная целостность любой страны находится под угрозой, и стала началом третьего этапа трансформации НАТО, продолжается по настоящее время и характеризуется переходом от "стратегии страховании" союзников в Европе к "стратегии сдерживания" агрессии РФ.Трансформация НАТО является одной из важнейших условий реализации задач Альянса в области безопасности, ее цель – укрепить способность противостоять существующим и новым угрозам безопасности ХХ века, выполнять полный спектр военных операций и миссий на своей территории и за ее пределами. Трансформация НАТО является длительным и непрерывным процессом. ; The problem of the formation of international security mechanisms inEuropein the late 90's of the twentieth century and the beginning of the twenty-first century is most closely connected with the transformation of NATO and the armed forces of the Allies.The urgency of research on this topic is conditioned by the need for reforming the Armed Forces of Ukraine in conditions of aggression of the Russian Federation (RF) againstUkraine, changes inUkraine's foreign policy course towards Euro-Atlantic integration and cooperation with NATO member-states. The purpose of the article is to analyze the stages, goals and directions of NATO's transformation in the context of transforming the geopolitical space of the European continent, through the prism of the last three NATO Strategic Concepts, after the end of the Cold War.The objective need to be able to withstand the present-day new threats has caused the need for changes in the functioning of theAlliance, which is reflected in the new and widespread notion of "transformation". Transformation is a process that combines experience, innovative thinking, concept improvement, research and technology, experimentation, learning, and education to improve opportunities. NATO transformation determines the essence of the modernAlliance.The goal of transformation is the ability of theAllianceto meet the security situation and ensure that it effectively performs the tasks it has undertaken. In accordance with the decisions made, transformation covers a number of areas: political; military; organizational; structural educational and others.The three stages of the transformation of theAlliancecan be defined conditionally: the first – from the beginning of the 90-ies of the twentieth century until September 11, 2001; the second one – from 11.09.2001 before the beginning of the RF aggression againstUkraine; the third – from March 2014 and continues to the present.At the first stage, the imperative of transformation actually came to NATO since the end of the Cold War – the abolition of the Warsaw Pact (ATS), the collapse of theUSSR.NATO's historic decision to apply Article 5 of the Washington Treaty and to assist theUnited Statesafter the terrorist attacks of September 11, 2001, launched the second phase of NATO's transformation, characterized by the continuation of the transformational processes initiated in the first phase.The RF aggression againstUkrainerevived the risks of international clashes and showed that the territorial integrity of any country was not threatened and initiated the third stage of NATO's transformation, which continues to date and is characterized by the transition from the "insurance strategy" of the allies inEurope, to the "containment strategy" aggression of the RF.NATO's transformation is one of the most important conditions for achieving the Alliance's security objectives, its objective is to strengthen the Alliance's ability to counter existing and new security threats of the 21st century, to carry out a full range of military operations and missions on its territory and beyond. NATO transformation is a long and continuous process.

It is a sort of truism in the social sciences that since the late 1970s the world has been witnessing the great return of religion into global politics and international relations. Paradigm shift in theorists' concepts and practitioners' perception of previously underestimated dimension were tremendously influenced by the chain of events signaled the new role of religion in politics, and among them by the explosive religious revival in countries where the Eastern Orthodoxy was the majority religion which started even well before the collapse of the USSR and Yugoslavia. Eastern Orthodoxy is the major religious denomination in 12 European countries, all but two of which (Greece and Cyprus) are former communist states. In this perspective , reasoning over Orthodoxy's destiny is to greater extent reasoning over the post-communist political development as a phenomenon. Article proves that Eastern Orthodoxy provided post-communist states with symbolism and common ideological ground for both leftists and rightists, former communists and former dissenters, and extended a symbolic framework to the so-called Soviet people who lost the sense of belonging and were searching for their new identity. Orthodox Churches that saw itself and were widely perceived as the historic repository of nationhood, national values, and, quite often, as the savior of a nation's very existence, suggested itself as a main actor in the process of new identity building. Orthodoxy became the primary vehicle for the awakening of collective identity for the groups surrounded by or competed with groups of different religions. This trend was very clear in some of the episodes which marked the first postcommunist decade. Conflicts in the former Yugoslavia, the northern Caucasus and Transcaucasia were given a strong religious emphasis and religion was rapidly turned into the factor of political and national mobilization. At the same time, the aspiration of the newly independent states to gain the independence of their churches from Moscow and Belgrade has created an additional powerful geopolitical source of tension. While the process of bestowing Autocephaly to the Orthodox Church in Ukraine that met with fierce resistance from the Russian state, showed how far Russia could go to maintain ecclesiastical control over Ukraine. And also, what is the role of Orthodoxy as a symbolic and institutional resource in contemporary political processes. ; У соціальних науках вважається загальновизнаним, що від кінця 1970-х рр. світ стає свідком великого повернення релігії у світову політику і міжнародні відносини. Парадигмальні зміни у сприйнятті досі неоціненного виміру політичних процесів були викликані, серед іншого, цілою низкою подій, які маніфестували нову роль релігії в політиці. З-поміж цих подій − вибухове релігійне піднесення у країнах, де Православ'я є релігією більшості населення, яке почалося ще до розпаду СРСР та СФР Югославії. Православ'я є релігією більшості у європейських 12 країнах, і всі вони (окрім Греції та Кіпру) є посткомуністичними державами. Під цим оглядом розмірковування над еволюцією Православ'я є значною мірою розмірковуванням над феноменом посткомуністичного політичного розвитку. У статті розглядається контекст, в якому Православ'я надає посткомуністичним державам необхідний символізм, утворює спільне ідеологічне підґрунтя для лівих і правих, не лише колишніх комуністів і колишніх дисидентів, але й для великої частини колишнього "радянського народу", який втратив відчуття належності й прагне винайти нову ідентичність. Православні церкви, які розглядають себе і сприймаються як історичні охоронці народності, національних цінностей і, доволі часто, як гаранти самого існування нації, пропонують себе на роль головних акторів у процесі будівництва нових ідентичностей. Зокрема, Православ'я стає провідним рушієм пробудження колективної ідентичності для спільнот, які змагаються з "іншими", особливо, якщо ті є носіями інших релігій. Це стає очевидним у цілій низці епізодів, які позначили ще першу посткомуністичну декаду. Військові конфлікти в колишній Югославії, на Північному Кавказі, у Закавказзі набули значної релігійної тональності; релігія швидко перетворилася на фактор національно-політичної мобілізації. Водночас прагнення нових незалежних держав до здобуття незалежності їхніх церков від Москви і Белграда створило потужне геополітичне джерело напруги. Надання автокефалії Православній церкві України, яке зіткнулося зі жорстоким спротивом з боку Російської держави, засвідчило, по-перше, як далеко може зайти Росія для збереження еклезіального контролю над Україною. А також, по-друге, яку роль Православ'я як символічний та інституційний ресурс відіграє в сучасних політичних процесах.

It is a sort of truism in the social sciences that since the late 1970s the world has been witnessing the great return of religion into global politics and international relations. Paradigm shift in theorists' concepts and practitioners' perception of previously underestimated dimension were tremendously influenced by the chain of events signaled the new role of religion in politics, and among them by the explosive religious revival in countries where the Eastern Orthodoxy was the majority religion which started even well before the collapse of the USSR and Yugoslavia. Eastern Orthodoxy is the major religious denomination in 12 European countries, all but two of which (Greece and Cyprus) are former communist states. In this perspective , reasoning over Orthodoxy's destiny is to greater extent reasoning over the post-communist political development as a phenomenon. Article proves that Eastern Orthodoxy provided post-communist states with symbolism and common ideological ground for both leftists and rightists, former communists and former dissenters, and extended a symbolic framework to the so-called Soviet people who lost the sense of belonging and were searching for their new identity. Orthodox Churches that saw itself and were widely perceived as the historic repository of nationhood, national values, and, quite often, as the savior of a nation's very existence, suggested itself as a main actor in the process of new identity building. Orthodoxy became the primary vehicle for the awakening of collective identity for the groups surrounded by or competed with groups of different religions. This trend was very clear in some of the episodes which marked the first postcommunist decade. Conflicts in the former Yugoslavia, the northern Caucasus and Transcaucasia were given a strong religious emphasis and religion was rapidly turned into the factor of political and national mobilization. At the same time, the aspiration of the newly independent states to gain the independence of their churches from Moscow and Belgrade has created an additional powerful geopolitical source of tension. While the process of bestowing Autocephaly to the Orthodox Church in Ukraine that met with fierce resistance from the Russian state, showed how far Russia could go to maintain ecclesiastical control over Ukraine. And also, what is the role of Orthodoxy as a symbolic and institutional resource in contemporary political processes. ; У соціальних науках вважається загальновизнаним, що від кінця 1970-х рр. світ стає свідком великого повернення релігії у світову політику і міжнародні відносини. Парадигмальні зміни у сприйнятті досі неоціненного виміру політичних процесів були викликані, серед іншого, цілою низкою подій, які маніфестували нову роль релігії в політиці. З-поміж цих подій − вибухове релігійне піднесення у країнах, де Православ'я є релігією більшості населення, яке почалося ще до розпаду СРСР та СФР Югославії. Православ'я є релігією більшості у європейських 12 країнах, і всі вони (окрім Греції та Кіпру) є посткомуністичними державами. Під цим оглядом розмірковування над еволюцією Православ'я є значною мірою розмірковуванням над феноменом посткомуністичного політичного розвитку. У статті розглядається контекст, в якому Православ'я надає посткомуністичним державам необхідний символізм, утворює спільне ідеологічне підґрунтя для лівих і правих, не лише колишніх комуністів і колишніх дисидентів, але й для великої частини колишнього "радянського народу", який втратив відчуття належності й прагне винайти нову ідентичність. Православні церкви, які розглядають себе і сприймаються як історичні охоронці народності, національних цінностей і, доволі часто, як гаранти самого існування нації, пропонують себе на роль головних акторів у процесі будівництва нових ідентичностей. Зокрема, Православ'я стає провідним рушієм пробудження колективної ідентичності для спільнот, які змагаються з "іншими", особливо, якщо ті є носіями інших релігій. Це стає очевидним у цілій низці епізодів, які позначили ще першу посткомуністичну декаду. Військові конфлікти в колишній Югославії, на Північному Кавказі, у Закавказзі набули значної релігійної тональності; релігія швидко перетворилася на фактор національно-політичної мобілізації. Водночас прагнення нових незалежних держав до здобуття незалежності їхніх церков від Москви і Белграда створило потужне геополітичне джерело напруги. Надання автокефалії Православній церкві України, яке зіткнулося зі жорстоким спротивом з боку Російської держави, засвідчило, по-перше, як далеко може зайти Росія для збереження еклезіального контролю над Україною. А також, по-друге, яку роль Православ'я як символічний та інституційний ресурс відіграє в сучасних політичних процесах.

The transition of the economic system to the post-industrial level has radically changed the social structure of society. The organized working class and its mass parties, whose ideology was based on the recognition of a systematic class community in the production process, gave way to small communities unrelated to this process, uniting on the basis of cultural consumption codes. Accordingly, the transition from the class subjectivity of industrial society to the fragmented declared subjectivity of post-industrialism for the majority of the population means refusing to fight for real interests in favor of simulated by the political elite of these interests. The actions of such entities within the limits of the codes of consumption culture imposed on them do not lead to a change in the real political order. They do not allow, but only temporarily compensate for the growing structural political conflicts. In the period of post-industrial society, the exhaustion of the possibilities of market distribution of resources creates a tendency to move from real economic activity to rent seeking. However, this form of satisfying social needs creates a threatening tendency toward self-destruction of the very infrastructure of modern society and the further fragmentation of the space of political subjectivity.The return of the real political subjectivity of the majority may be associated with the transformation of disparate groups into a new political class. These goals imply the legitimization of a new political order in which the hierarchy of access to society's resources is no longer a key factor in social stratification.Key words: political subjectivity, post-industrialism, rent seeking, resource distribution ; Перехід економічної системи на постіндустріальний рівень кардинально змінив соціальну структуру суспільства. Організований робітничий клас і його масові партії, чия ідеологія базувалася на усвідомленні системної класової спільності в процесі виробництва, поступилися місцем не пов'язаним із цим процесом дрібним спільнотам, які об'єднуються на основі культурних кодів споживання. Відповідно, перехід від класової суб'єктності індустріального суспільства до фрагментованої декласованої суб'єктності постіндустріалізму для більшості населення означає відмову від боротьби за реальні інтереси на користь сформованих політичною елітою симулякрів цих інтересів. Дії таких суб'єктів у межах нав'язаних їм кодів культури споживання не призводить до зміни реального політичного порядку, не дозволяють, а лише тимчасово компенсують зростаючі структурні політичні конфлікти.У період постіндустріального суспільства вичерпання можливостей ринкового розподілу ресурсів створює тенденцію переходу від реальної економічної діяльності до ренто-орієнтованої поведінки. Однак така форма задоволення соціальних запитів створює загрозливу тенденцію до самознищення самої інфраструктури сучасного суспільства і подальшої фрагментацією простору політичної суб'єктності.Повернення реальної політичної суб'єктності більшості може бути пов'язано з трансформацією розрізнених груп у новий політичний клас. Ці цілі мають на увазі легітимізацію нового політичного порядку, в якому ієрархія доступів до ресурсів суспільства перестає бути ключовим фактором соціальної стратифікації.Ключові слова: політична суб'єктність, постіндустріалізм, ренто-орієнтована поведінка, розподіл ресурсів

Public diplomacy, which is a specific concept in international relations research, refers to "guiding the public attitude" in other countries, and thus affecting foreign policy of its government. Public diplomacy is different from "traditional diplomacy", and is also different from the ordinary "non-governmental diplomacy". Public diplomacy transcends the formal diplomatic relations between countries, and gradually affects the people's political beliefs and political behaviors in other countries by this informal diplomacy. The active and extensive public diplomacy carried out by the American government played an extremely important role in the victory of the Cold War. But after the end of the Cold War, public diplomacy was marginalized in the United States. In the 21st century, the United States wavered in its world hegemony, so American government urgently needed to reshape its image of hegemony and repropose "public diplomacy" for its foreign strategy. New media, such as YouTube, Facebook and Twitter in the US, becoming the main tools usually used by the American politicians, rapidly spread American history, culture, values and social system in the world, and Big Data and Artificial Intelligence (AI) are used to create a favorable public opinion environment for the American political project. Meanwhile, the other countries' communication platforms are restrained seriously in the US, in order to promote the implementation of American foreign policy. The heyday of American public diplomacy is coming step by step from Joe Biden being the owner of White House. His main purpose, advocated by the policy of "restoring middle-class diplomacy", is to expand the global influence of "American globalism" by secretly curbing the development of rival countries, and ultimately serve the national foreign strategy of the United States. But the strong hegemonism inevitably makes American public diplomacy set narrow shackles. Sovereign states must pay attention to their image positioning in the international community and avoid being shaped by other countries and the public as their enemies. Profitable public diplomacy is important to sovereign states in the world, and should not be ignored or limited. ; Публічна дипломатія, яка є специфічним поняттям у дослідженні міжнародних відносин, має на увазі «керування суспільним ставленням» в інших країнах і таким чином впливати на зовнішню політику свого уряду. Публічна дипломатія відрізняється від «традиційної дипломатії», а також від звичайної «неурядової дипломатії». Публічна дипломатія виходить за межі формальних дипломатичних відносин між країнами і поступово впливає на політичні переконання людей і політичну поведінку в інших країнах за допомогою цієї неформальної дипломатії. Надзвичайно важливу роль у перемозі холодної війни відіграла активна й широка публічна дипломатія американського уряду. Але після закінчення холодної війни публічна дипломатія була маргіналізована в Сполучених Штатах. У 21 столітті Сполучені Штати коливалися у своїй світовій гегемонії, тому американському уряду терміново потрібно було змінити свій імідж гегемонії та перепропонувати «публічну дипломатію» для своєї зовнішньої стратегії. Нові медіа, такі як YouTube, Facebook і Twitter у США, стаючи основними інструментами, які зазвичай використовують американські політики, швидко поширюють американську історію, культуру, цінності та соціальну систему у світі, а великі дані та штучний інтелект (ШІ) використовуються для створення сприятливого середовища суспільної думки для американського політичного проекту. Тим часом комунікаційні платформи інших країн серйозно стримані в США, щоб сприяти здійсненню американської зовнішньої політики. Розквіт американської публічної дипломатії крок за кроком настає з того моменту, коли Джо Байден був обраний до Білого дому. Його головна мета, яку відстоювала політика «відновлення дипломатії середнього класу», – розширити глобальний вплив «американського глобалізму» шляхом таємного стримування розвитку країн-суперників і в кінцевому підсумку служити національній зовнішньополітичній стратегії Сполучених Штатів. Але сильний гегемонізм неминуче змушує американську публічну дипломатію встановлювати вузькі кайдани. Суверенні держави повинні звернути увагу на своє іміджеве позиціонування в міжнародному співтоваристві та уникати того, щоб інші країни та громадськість формували їх як своїх ворогів. Успішна публічна дипломатія важлива для суверенних держав у світі, її не можна ігнорувати чи обмежувати. ; Публічна дипломатія, яка є специфічним поняттям у дослідженні міжнародних відносин, має на увазі «керування суспільним ставленням» в інших країнах і таким чином впливати на зовнішню політику свого уряду. Публічна дипломатія відрізняється від «традиційної дипломатії», а також від звичайної «неурядової дипломатії». Публічна дипломатія виходить за межі формальних дипломатичних відносин між країнами і поступово впливає на політичні переконання людей і політичну поведінку в інших країнах за допомогою цієї неформальної дипломатії. Надзвичайно важливу роль у перемозі холодної війни відіграла активна й широка публічна дипломатія американського уряду. Але після закінчення холодної війни публічна дипломатія була маргіналізована в Сполучених Штатах. У 21 столітті Сполучені Штати коливалися у своїй світовій гегемонії, тому американському уряду терміново потрібно було змінити свій імідж гегемонії та перепропонувати «публічну дипломатію» для своєї зовнішньої стратегії. Нові медіа, такі як YouTube, Facebook і Twitter у США, стаючи основними інструментами, які зазвичай використовують американські політики, швидко поширюють американську історію, культуру, цінності та соціальну систему у світі, а великі дані та штучний інтелект (ШІ) використовуються для створення сприятливого середовища суспільної думки для американського політичного проекту. Тим часом комунікаційні платформи інших країн серйозно стримані в США, щоб сприяти здійсненню американської зовнішньої політики. Розквіт американської публічної дипломатії крок за кроком настає з того моменту, коли Джо Байден був обраний до Білого дому. Його головна мета, яку відстоювала політика «відновлення дипломатії середнього класу», – розширити глобальний вплив «американського глобалізму» шляхом таємного стримування розвитку країн-суперників і в кінцевому підсумку служити національній зовнішньополітичній стратегії Сполучених Штатів. Але сильний гегемонізм неминуче змушує американську публічну дипломатію встановлювати вузькі кайдани. Суверенні держави повинні звернути увагу на своє іміджеве позиціонування в міжнародному співтоваристві та уникати того, щоб інші країни та громадськість формували їх як своїх ворогів. Успішна публічна дипломатія важлива для суверенних держав у світі, її не можна ігнорувати чи обмежувати.

The causes of the collapse of the USSR and the creation of the CIS have been channelled, and one's own point of view regarding these problems has been stated. The policy of Ukraine in the CIS, the struggle of our country for the democratization of the post-Soviet space is grounded. It is proved that the main component of the collapse of the USSR was a personal factor, a desire to take out of the shadows a huge property, which could not be done during the time of the communist system. Among the crisis phenomena of the post-Soviet space are identified as the main ones: the lack of security and appropriate security guarantees, the non-recognition and undefined state borders of the NIS, the severe economic competition of the NIS in third markets, the Kremlin's dictate and blackmail, trade wars, raw materials dependence, lack of access to the sea and so on. The war that Russia is waging against Ukraine, as a "litmus test", has revealed the strategic partners of our country in the post-Soviet space, as well as its hidden enemies. The authors characterize the cautious policy of Ukraine towards the CIS, which manifested itself throughout the years of organization's existence, assess the current situation that has developed around Ukraine and the CIS. ; Проналізовано причини розвалу СРСР і створення СНД та викладений власний погляд щодо цих проблем. Обґрунтовано політику України в СНД та боротьбу нашої країни за демократизацію пострадянського простору. Доведено, що основною складовою колапсу СРСР був особистісний фактор, бажання вивести з тіні величезну власність, чого не можна було зробити за часів комуністичної системи. Серед основних кризових явищ пострадянського простору виділяються: відсутність гарантій безпеки та відповідного захисту, невизнання і неукріплення державних кордонів ННД, жорстка економічна конкуренція ННД на третіх ринках, диктат та шантаж Кремля, торгові війни, сировинна залежність, відсутність виходу до моря тощо. Війна, яку веде Росія проти України, як «лакмусовий папір» виявила стратегічних партнерів нашої держави на пострадянському просторі, а також її прихованих ворогів. Автори характеризують обережну політику України стосовно СНД, якою позначено весь період перебування нашої країни в цій організації і дають оцінку сучасної ситуації, яка склалася навколо Украіни і СНД.

The transformation of quality of education considering social, economic, and political changes taking place in life of the global society is studied. The author analyzes various social factors the impact of which determines the transformation of quality of education regarding it to be one of the main preconditions for an ever-progressive human development. ; The transformation of quality of education considering social,economic, and political changes taking place in life of the global societyis studied. The author analyzes various social factors the impact of whichdetermines the transformation of quality of education regarding it to beone of the main preconditions for an ever-progressive humandevelopment.

The article actualizes the issues of further development of the world economy. In the post-COVID global economy, economic ties and mechanisms are being transformed, which leads to a revision of the structure of the economy in the near future on the basis of the knowledge economy and Industry 4.0, which provides significant opportunities for Ukraine's development. The tendencies of world production and trade in the last five years are analyzed. It is noted that the growth of world production in 2019 decreased to 2.9%. And in 2020 it experienced the lowest figure since the global economic crisis of 2008-2009 - minus 4.4%. The World Trade Organization's (WTO) forecasts for global economic growth in the first half of 2020 were justified. The pandemic has provoked changes in the structure of priority areas for development. Research by the US Federal Reserve, which tried to quantify the impact of trade uncertainty on investment, is highlighted. The place of Ukraine in the chain of production of the world gross product in the context of the basic branches is defined: the industry, agriculture, and services. It has been identified which of the more promising industries have significant potential for development in the world. The companies that are actively involved in the development of these industries are highlighted. In Ukraine, the development prospects are in the development of artificial intelligence and medical equipment. The potential for the development of the transport industry in Ukraine is highlighted. The issues of Ukraine's cooperation with international companies and the reasons for stopping the implementation of the Hyperloop project in Ukraine have been studied. The advantages of clusters based on their activities in the countries of the European Union (EU) and Canada are described. The efficiency of cluster structures in Europe depending on their size is analyzed. An overview of the activities of cluster structures in Ukraine is made. Ways to promote the development of promising industries in Ukraine are proposed. ; У статті актуалізовано питання подальшого розвитку світової економіки. На даний момент в умовах постCOVIDної глобальної економіки трансформуються економічні зв'язки і механізми, що призводить до перегляду структури економіки в найближчому майбутньому на основі економіки знань і Індустрії 4.0, що надає суттєві можливості Україні для розвитку. Проаналізовано тенденції світового виробництва та торгівлі в зрізі останніх п'яти років. Відзначено, що приріст світового виробництва в 2019 році скоротився до 2,9%. А в 2020 році зазнав найнижчого показника з часів глобальної економічної кризи 2008-2009 років – мінус 4,4%. Прогнози СОТ щодо зростання світової економіки у першому півріччі 2020 року були виправдані. Пандемія спровокувала зміни у структурі пріоритетних галузей розвитку. Висвітлено наукові дослідження американського Центрального банку, фахівці якого намагалися кількісно оцінити вплив невизначеності торгової політики щодо інвестицій. Визначено місце України в ланцюгу виготовлення світового валового продукту в розрізі основних галузей: промисловість, сільське господарство та послуги. Виявлено які з більш перспективних галузей мають значний потенціал до розвитку в світі. Висвітлено компанії, що активно беруть участь у розвитку цих галузей. В Україні перспективи розвитку мають області розробки штучного інтелекту та медичного обладнання. Окремо виділено потенціал розвитку транспортної галузі в Україні. Досліджено питання співпраці України з міжнародними компаніями та причини зупинки реалізації проекту Hyperloop в Україні. Описано переваги кластерів на основі їх діяльності в країнах Європейського Союзу (ЄС) і Канади. Проаналізовано ефективність роботи кластерних структур в Європі залежно від їх розміру. Зроблено огляд діяльності кластерних структур в Україні. Запропоновано шляхи сприяння розвитку перспективних галузей в Україні.

The article actualizes the issues of further development of the world economy. In the post-COVID global economy, economic ties and mechanisms are being transformed, which leads to a revision of the structure of the economy in the near future on the basis of the knowledge economy and Industry 4.0, which provides significant opportunities for Ukraine's development. The tendencies of world production and trade in the last five years are analyzed. It is noted that the growth of world production in 2019 decreased to 2.9%. And in 2020 it experienced the lowest figure since the global economic crisis of 2008-2009 - minus 4.4%. The World Trade Organization's (WTO) forecasts for global economic growth in the first half of 2020 were justified. The pandemic has provoked changes in the structure of priority areas for development. Research by the US Federal Reserve, which tried to quantify the impact of trade uncertainty on investment, is highlighted. The place of Ukraine in the chain of production of the world gross product in the context of the basic branches is defined: the industry, agriculture, and services. It has been identified which of the more promising industries have significant potential for development in the world. The companies that are actively involved in the development of these industries are highlighted. In Ukraine, the development prospects are in the development of artificial intelligence and medical equipment. The potential for the development of the transport industry in Ukraine is highlighted. The issues of Ukraine's cooperation with international companies and the reasons for stopping the implementation of the Hyperloop project in Ukraine have been studied. The advantages of clusters based on their activities in the countries of the European Union (EU) and Canada are described. The efficiency of cluster structures in Europe depending on their size is analyzed. An overview of the activities of cluster structures in Ukraine is made. Ways to promote the development of promising industries in Ukraine are proposed. ; У статті актуалізовано питання подальшого розвитку світової економіки. На даний момент в умовах постCOVIDної глобальної економіки трансформуються економічні зв'язки і механізми, що призводить до перегляду структури економіки в найближчому майбутньому на основі економіки знань і Індустрії 4.0, що надає суттєві можливості Україні для розвитку. Проаналізовано тенденції світового виробництва та торгівлі в зрізі останніх п'яти років. Відзначено, що приріст світового виробництва в 2019 році скоротився до 2,9%. А в 2020 році зазнав найнижчого показника з часів глобальної економічної кризи 2008-2009 років – мінус 4,4%. Прогнози СОТ щодо зростання світової економіки у першому півріччі 2020 року були виправдані. Пандемія спровокувала зміни у структурі пріоритетних галузей розвитку. Висвітлено наукові дослідження американського Центрального банку, фахівці якого намагалися кількісно оцінити вплив невизначеності торгової політики щодо інвестицій. Визначено місце України в ланцюгу виготовлення світового валового продукту в розрізі основних галузей: промисловість, сільське господарство та послуги. Виявлено які з більш перспективних галузей мають значний потенціал до розвитку в світі. Висвітлено компанії, що активно беруть участь у розвитку цих галузей. В Україні перспективи розвитку мають області розробки штучного інтелекту та медичного обладнання. Окремо виділено потенціал розвитку транспортної галузі в Україні. Досліджено питання співпраці України з міжнародними компаніями та причини зупинки реалізації проекту Hyperloop в Україні. Описано переваги кластерів на основі їх діяльності в країнах Європейського Союзу (ЄС) і Канади. Проаналізовано ефективність роботи кластерних структур в Європі залежно від їх розміру. Зроблено огляд діяльності кластерних структур в Україні. Запропоновано шляхи сприяння розвитку перспективних галузей в Україні.