The possibility of switching to two new approaches – meta-historical analysis of the changes theocratic and secular forms of domination and governance, as well as the creation of an institutional matrix of religious and political space of the state, which are in line with the traditions of Ukrainian religious studies theorizing. New methods of knowledge interaction between religion and politics in public life in one of the basic institutions – the phenomenon of faith. They are based on various grounds, its different systems concepts and different definitions and perspectives of the content review identified institutional changes in religion and politics. A comparison of these approaches is interesting also because they realized a fundamentally different way of constructing social knowledge about the interaction of religion and politics. ; В статье рассмотрена проблема религиозной и политической веры через анализ характеристик основных элементов в своем предмете, которые их образуют. Обосновывается возможность перехода к использованию двух новых подходов – метаисторического анализа изменений теократических и светских форм господства и правления, а также создания институциональной матрицы религиозно-политического пространства государства, находящихся в русле традиций украинского религиоведческого теоретизирования. Предложены новые способы познания взаимодействия религии и политики в жизни общества посредством одного из базовых институтов – феномена веры. ; У статті розглянута проблема релігійної та політичної віри через аналіз характеристик основних елементів у своєму предметі, які їх утворюють. Обґрунтовується можливість переходу до використання двох нових підходів – метаісторичного аналізу змін теократичних і світських форм панування і правління, а також створення інституційної матриці релігійнополітичного простору держави, які знаходяться в руслі традицій українського релігієзнавчого теоретизування. Запропоновано нові способи пізнання взаємодії релігії та політики у житті суспільства через один із базових інститутів – феномен віри.
The possibility of switching to two new approaches – meta-historical analysis of the changes theocratic and secular forms of domination and governance, as well as the creation of an institutional matrix of religious and political space of the state, which are in line with the traditions of Ukrainian religious studies theorizing. New methods of knowledge interaction between religion and politics in public life in one of the basic institutions – the phenomenon of faith. They are based on various grounds, its different systems concepts and different definitions and perspectives of the content review identified institutional changes in religion and politics. A comparison of these approaches is interesting also because they realized a fundamentally different way of constructing social knowledge about the interaction of religion and politics. ; В статье рассмотрена проблема религиозной и политической веры через анализ характеристик основных элементов в своем предмете, которые их образуют. Обосновывается возможность перехода к использованию двух новых подходов – метаисторического анализа изменений теократических и светских форм господства и правления, а также создания институциональной матрицы религиозно-политического пространства государства, находящихся в русле традиций украинского религиоведческого теоретизирования. Предложены новые способы познания взаимодействия религии и политики в жизни общества посредством одного из базовых институтов – феномена веры. ; У статті розглянута проблема релігійної та політичної віри через аналіз характеристик основних елементів у своєму предметі, які їх утворюють. Обґрунтовується можливість переходу до використання двох нових підходів – метаісторичного аналізу змін теократичних і світських форм панування і правління, а також створення інституційної матриці релігійнополітичного простору держави, які знаходяться в руслі традицій українського релігієзнавчого теоретизування. Запропоновано нові способи пізнання взаємодії релігії та політики у житті суспільства через один із базових інститутів – феномен віри.
Уперше текст есе було опубліковано у виданні: C. Langlois. Politique et religion // Histoire de la France religieuse / ред. J. Le Goff , R. Rémond, т. 3: Du Roi Très Chrétien à la laïcité républicaine / ред. P. Joutard. Paris 1991, с. 108-143. Українською мовою есе публікується за згодою Автора, з коментарем д. і. н. Вадима Ададурова. ; Есе характеризує взаємодію між політичним і релігійним рівнями суспільної активности у Франції в період між укладенням у 1801 р. конкордату й ухваленням у 1901-1904 рр. законів про відокремлення Церкви від держави. Оповідь зосереджується на трьох головних точках взаємодії політики і релігії, якими було ставлення до Римського престолу, до спадщини Французької революції та до освіти. ; The author elucidates the interaction between political and religious social activism in France during the period between the signing of the Concordat (1801) and the adoption of laws on governing the separation of church and state (1901-1904). Three main points of intersection between politics and religion are identified as attitudes to: (i) the Holy See; (ii) the legacy of the French Revolution; and (iii) education.
У статті проаналізовано різні типи взаємодії між політикою і релігією в Західній і Східній Европі. Взявши за основу п'ять европейських країн: Великобританію, Іспанію, Україну, Польщу та Литву, автор показує, яку роль відігравали релігійні процеси в соціоекономічному, політичному та культурному розвитку цих держав, і навпаки, як процеси урбанізації чи модернізації вплинули на релігійність тих чи інших соціяльних та етнічних груп. ; The article offers a comparative perspective on different types of interactions between politics and religion in Western and Eastern Europe. Discussing the situation in five European countries – Great Britain, Spain, Poland, Lithuania, and Ukraine – it shows the role of religious processes in the social, economic, political and cultural development of a nation and, vice versa, the influence of urbanization and modernization processes on the religiosity of different ethnic and social groups.
It is a sort of truism in the social sciences that since the late 1970s the world has been witnessing the great return of religion into global politics and international relations. Paradigm shift in theorists' concepts and practitioners' perception of previously underestimated dimension were tremendously influenced by the chain of events signaled the new role of religion in politics, and among them by the explosive religious revival in countries where the Eastern Orthodoxy was the majority religion which started even well before the collapse of the USSR and Yugoslavia. Eastern Orthodoxy is the major religious denomination in 12 European countries, all but two of which (Greece and Cyprus) are former communist states. In this perspective , reasoning over Orthodoxy's destiny is to greater extent reasoning over the post-communist political development as a phenomenon. Article proves that Eastern Orthodoxy provided post-communist states with symbolism and common ideological ground for both leftists and rightists, former communists and former dissenters, and extended a symbolic framework to the so-called Soviet people who lost the sense of belonging and were searching for their new identity. Orthodox Churches that saw itself and were widely perceived as the historic repository of nationhood, national values, and, quite often, as the savior of a nation's very existence, suggested itself as a main actor in the process of new identity building. Orthodoxy became the primary vehicle for the awakening of collective identity for the groups surrounded by or competed with groups of different religions. This trend was very clear in some of the episodes which marked the first postcommunist decade. Conflicts in the former Yugoslavia, the northern Caucasus and Transcaucasia were given a strong religious emphasis and religion was rapidly turned into the factor of political and national mobilization. At the same time, the aspiration of the newly independent states to gain the independence of their churches from Moscow and Belgrade has created an additional powerful geopolitical source of tension. While the process of bestowing Autocephaly to the Orthodox Church in Ukraine that met with fierce resistance from the Russian state, showed how far Russia could go to maintain ecclesiastical control over Ukraine. And also, what is the role of Orthodoxy as a symbolic and institutional resource in contemporary political processes. ; У соціальних науках вважається загальновизнаним, що від кінця 1970-х рр. світ стає свідком великого повернення релігії у світову політику і міжнародні відносини. Парадигмальні зміни у сприйнятті досі неоціненного виміру політичних процесів були викликані, серед іншого, цілою низкою подій, які маніфестували нову роль релігії в політиці. З-поміж цих подій − вибухове релігійне піднесення у країнах, де Православ'я є релігією більшості населення, яке почалося ще до розпаду СРСР та СФР Югославії. Православ'я є релігією більшості у європейських 12 країнах, і всі вони (окрім Греції та Кіпру) є посткомуністичними державами. Під цим оглядом розмірковування над еволюцією Православ'я є значною мірою розмірковуванням над феноменом посткомуністичного політичного розвитку. У статті розглядається контекст, в якому Православ'я надає посткомуністичним державам необхідний символізм, утворює спільне ідеологічне підґрунтя для лівих і правих, не лише колишніх комуністів і колишніх дисидентів, але й для великої частини колишнього "радянського народу", який втратив відчуття належності й прагне винайти нову ідентичність. Православні церкви, які розглядають себе і сприймаються як історичні охоронці народності, національних цінностей і, доволі часто, як гаранти самого існування нації, пропонують себе на роль головних акторів у процесі будівництва нових ідентичностей. Зокрема, Православ'я стає провідним рушієм пробудження колективної ідентичності для спільнот, які змагаються з "іншими", особливо, якщо ті є носіями інших релігій. Це стає очевидним у цілій низці епізодів, які позначили ще першу посткомуністичну декаду. Військові конфлікти в колишній Югославії, на Північному Кавказі, у Закавказзі набули значної релігійної тональності; релігія швидко перетворилася на фактор національно-політичної мобілізації. Водночас прагнення нових незалежних держав до здобуття незалежності їхніх церков від Москви і Белграда створило потужне геополітичне джерело напруги. Надання автокефалії Православній церкві України, яке зіткнулося зі жорстоким спротивом з боку Російської держави, засвідчило, по-перше, як далеко може зайти Росія для збереження еклезіального контролю над Україною. А також, по-друге, яку роль Православ'я як символічний та інституційний ресурс відіграє в сучасних політичних процесах.
It is a sort of truism in the social sciences that since the late 1970s the world has been witnessing the great return of religion into global politics and international relations. Paradigm shift in theorists' concepts and practitioners' perception of previously underestimated dimension were tremendously influenced by the chain of events signaled the new role of religion in politics, and among them by the explosive religious revival in countries where the Eastern Orthodoxy was the majority religion which started even well before the collapse of the USSR and Yugoslavia. Eastern Orthodoxy is the major religious denomination in 12 European countries, all but two of which (Greece and Cyprus) are former communist states. In this perspective , reasoning over Orthodoxy's destiny is to greater extent reasoning over the post-communist political development as a phenomenon. Article proves that Eastern Orthodoxy provided post-communist states with symbolism and common ideological ground for both leftists and rightists, former communists and former dissenters, and extended a symbolic framework to the so-called Soviet people who lost the sense of belonging and were searching for their new identity. Orthodox Churches that saw itself and were widely perceived as the historic repository of nationhood, national values, and, quite often, as the savior of a nation's very existence, suggested itself as a main actor in the process of new identity building. Orthodoxy became the primary vehicle for the awakening of collective identity for the groups surrounded by or competed with groups of different religions. This trend was very clear in some of the episodes which marked the first postcommunist decade. Conflicts in the former Yugoslavia, the northern Caucasus and Transcaucasia were given a strong religious emphasis and religion was rapidly turned into the factor of political and national mobilization. At the same time, the aspiration of the newly independent states to gain the independence of their churches from Moscow and Belgrade has created an additional powerful geopolitical source of tension. While the process of bestowing Autocephaly to the Orthodox Church in Ukraine that met with fierce resistance from the Russian state, showed how far Russia could go to maintain ecclesiastical control over Ukraine. And also, what is the role of Orthodoxy as a symbolic and institutional resource in contemporary political processes. ; У соціальних науках вважається загальновизнаним, що від кінця 1970-х рр. світ стає свідком великого повернення релігії у світову політику і міжнародні відносини. Парадигмальні зміни у сприйнятті досі неоціненного виміру політичних процесів були викликані, серед іншого, цілою низкою подій, які маніфестували нову роль релігії в політиці. З-поміж цих подій − вибухове релігійне піднесення у країнах, де Православ'я є релігією більшості населення, яке почалося ще до розпаду СРСР та СФР Югославії. Православ'я є релігією більшості у європейських 12 країнах, і всі вони (окрім Греції та Кіпру) є посткомуністичними державами. Під цим оглядом розмірковування над еволюцією Православ'я є значною мірою розмірковуванням над феноменом посткомуністичного політичного розвитку. У статті розглядається контекст, в якому Православ'я надає посткомуністичним державам необхідний символізм, утворює спільне ідеологічне підґрунтя для лівих і правих, не лише колишніх комуністів і колишніх дисидентів, але й для великої частини колишнього "радянського народу", який втратив відчуття належності й прагне винайти нову ідентичність. Православні церкви, які розглядають себе і сприймаються як історичні охоронці народності, національних цінностей і, доволі часто, як гаранти самого існування нації, пропонують себе на роль головних акторів у процесі будівництва нових ідентичностей. Зокрема, Православ'я стає провідним рушієм пробудження колективної ідентичності для спільнот, які змагаються з "іншими", особливо, якщо ті є носіями інших релігій. Це стає очевидним у цілій низці епізодів, які позначили ще першу посткомуністичну декаду. Військові конфлікти в колишній Югославії, на Північному Кавказі, у Закавказзі набули значної релігійної тональності; релігія швидко перетворилася на фактор національно-політичної мобілізації. Водночас прагнення нових незалежних держав до здобуття незалежності їхніх церков від Москви і Белграда створило потужне геополітичне джерело напруги. Надання автокефалії Православній церкві України, яке зіткнулося зі жорстоким спротивом з боку Російської держави, засвідчило, по-перше, як далеко може зайти Росія для збереження еклезіального контролю над Україною. А також, по-друге, яку роль Православ'я як символічний та інституційний ресурс відіграє в сучасних політичних процесах.
Political philosophy, that rather disreputable, not very philosophical branch of philosophy, has always wanted to get out of politics, to put an end to this politics of politics, by finally speaking its truth. Ideally, the fond -est desire may be to find or invent a politics unaffected by the politics of politics (a truly moral politics, perhaps, of the kind Kant seems to encourage), but that desire is metaphysical through and through. So-called "cheap politics" is engaged in the politics of politics as soon as that phenomenon is engaged in politics, i.e. from the very first, "naturally" as Aristotle put it. The logos of politics is irreducibly affected by the kind of distortion and deceit that is usually – moralistically – associated with rhetoric or sophistry, with "spin tactics". Politics is always already the politics of politics.Key words: politics of politics, sophistry, spin tactics, rhetorical figure, politics of truth. ; Political philosophy, that rather disreputable, not very philosophical branch of philosophy, has always wanted to get out of politics, to put an end to this politics of politics, by finally speaking its truth. Ideally, the fond -est desire may be to find or invent a politics unaffected by the politics of politics (a truly moral politics, perhaps, of the kind Kant seems to encourage), but that desire is metaphysical through and through. So-called "cheap politics" is engaged in the politics of politics as soon as that phenomenon is engaged in politics, i.e. from the very first, "naturally" as Aristotle put it. The logos of politics is irreducibly affected by the kind of distortion and deceit that is usually – moralistically – associated with rhetoric or sophistry, with "spin tactics". Politics is always already the politics of politics.Key words: politics of politics, sophistry, spin tactics, rhetorical figure, politics of truth.
The author analyzes the issue of the Ukrainian Orthodox Church split with emphasis on a political component of this process. Relevance of the chosen topic caused by social and political events in Ukraine, which marked a new wave of debates and discussions regarding relationships of most numerous Ukrainian Orthodox Churches (UOC, UOC KP and UAOC) and their possible association.The coexistence of three Orthodox jurisdictions may well be seen as an integral part of the functioning of a secular state, while in the case of Ukraine it has become one of the major problems to solve in the process of the state formation. The article analyzes these issues in religious keys with the principles of objectivity, detachment from any confession and toleranceThe theoretical basis of the study were the works of famous Ukrainian researchers: V. Bondarenko, V. Yelenskyi, S. Zdioruk, V. Klimov and A. Kolodny, who were examining in their studies the split of Ukrainian Orthodox Church, history of further relationships of Orthodox churches in Ukraine, ideas of connection of national revival and the creation of national autocephalous Orthodox Church and political events in the country as a whole.As a result of research the author concludes that in the context of current social and political events in Ukraine, the process of mediatization of religious sphere (perception by society of the orthodox conflict through the prism of the media), civilizational split (socio-cultural division of the state), politicization of the sphere of religion, the issue of Ukrainian Orthodox Church split and attempts of unification of these Churches have gained mass public discussion. By linking this situation, among other things, with the process of mediatization, which is being strongly represented in the religious sphere, author creates conditions for public discussion of this issue.The combination of these factors does not contribute to the solution of inter-church conflict, but rather enhances it further. The author stresses the need to address this issue solely by religious organizations representatives, since we know from the history the negative consequences of intervention in these processes of secular persons. ; В статье анализируется раскол украинского православия с акцентом на политическую составляющую данного процесса. Сосуществование трех юрисдикций православной церкви вполне может восприниматься как неотъемлемая составляющая функционирования светского государства, тогда как в случае Украины это стало одной из важнейших проблем в процессе становления государства. Автор связывает такое положение вещей, в частности, с процессом медиатизации, который, будучи ярко представлен в религиозной сфере, создает условия для широкого обсуждения данного вопроса. ; У статті аналізується питання розколу українського православ'я з акцентом на політичну складову цього процесу. Співіснування трьох юрисдикцій православної церкви цілком може сприйматися як невід'ємна складова функціонування світської держави, натомість у випадку України це стало однією з найнагальніших проблем у процесі становлення держави. Автор пов'язує такий стан речей, зокрема, із процесом медіатизації, який, будучи яскраво представлений у релігійній сфері, створює умови для широкого обговорення окресленого питання.
Article is devoted to the philosophical analysis of actual situation of humanities and the problem of their social role. The political role of humanities lies primarily in promoting the creation of public space. It gives a possibility do develop the human skills which are needed to be an active public agent. The purpose of the article deals with the concretization of public role of humanities which can be presented as different politics. Results. In the article the following politics are presented: politics of ideal (refers to a certain ideal of liberal education which is based on the liberal arts); politics of meaning and sense (it concerns the recognition of meanings, including those that constitute the social and political worlds); politics of sensuality (it connected with performativity as manner to create and comprehend the social and political worlds; also it can be explained as distribution of sensuality in context of J. Ranciere's conception of aesthetics as politics); politics of reconfiguration of discourse (it deals with elaboration of rules of communication on social problems); politics of imagination (the influence on structure of social world with using of imagination and fantasy); politics of responsivity (the comprehension of alien subjectivity), politics of memory (the formation of culture of memory). Originality. The different "politics" of humanities are presented as specific because they are connected with specific of human sciences' cognition. We deals not with objectivity that is directed to the explanation of world as closed system, but we have open system of interpersonal interaction. This interpersonal interaction can structure and configure social and political spheres. Conclusion. The politics of humanities are not separate each other. They are crosscutting, creating horizon ability to influence the public sphere.
Introduction. The analysis of new religious movements (NRMs), identification of the defects in the religious typology and classification of native faith as "neo-religion" are conducted by the author. The research shows the diversity of the followers purposes' of traditional and new religious movements and their ideological systems (national – international), reveals the opposites of these religions in terms of the world and God/Gods (natural – artificial; mythological – historical, polytheism – monotheism, immanence – transcendence), etc., which enabled the author to find out the criteria for religious classifications. Purpose. The purpose of the article is to clear up the basic principles of theology, ideals, and ideologies of New Age and native faith of the Slavs, to determine their fundamental opposition. It's logically motivated the fallacy of classification the native faith to "neo-paganism" as a segment of NRMs. Results. It is concluded that native faith was and still is a traditional autochthonous natural religion of the Ukrainians, which has long existed in hidden forms in parallel with the official Christianity. Only in a democratic society it has been given the possibility of its revival as officially recognized ethno-religious (national) confession. On the example of the creation of NRM, the author states the use of the methods of manipulation with human consciousness that have the features of "religious weapons" as one of the tools of information war. Originality and conclusion. There is an urgent need for state's awareness of the fact of total world informational war to create its own self-protective philosophy of antiglobalism. So in this philosophy a significant importance will be given to scientific developments of native faith and ideology of national self-preservation to prevent the foreign intervention in autochthonous spiritual culture.
Annotation: This article presents inclusion paradigm in theory and school practice and attempts to exhibit its importance in education, its value as communication and as dynamic process. Based on the key point of inclusion – diversity – inclusive pedagogy is aimed to serve a diverse group of pupils. Theoretical clarification follows the concept of "egalitarian difference" (Prengel) and ability to accept and to respect difference. Inclusion in education presuppose a change of perspective – especially in the ways of "label thinking" or "deficit thinking", in contribution of both teacher and student to the learning process. One of the main instruments of inclusion is Index for inclusion (Booth/Ainscow) – a practical tool widely used in schools, which contains many questions to each of three dimensions (inclusive cultures/structures/practices) in order to support school development. School development in the horizon of culture of recognition (Jäggle) means to see diversity as a recourse, not as a problem, and school development processes as development of democracy. Learning communities of pupils are also "spiritual communities" (SLC), since learning occurs always "in the presence of the other" (Roebben). As next steps this understanding of inclusion as communication is applied on an example of autism – what does this means for those, who have the biggest problems in communication and social interaction. ; Дана стаття є спробою представити парадигму інклюзії в теорії та в контексті школи. Показати її важливість в освіті, її цінність як комунікації і як динамічного процесу. Виходячи з ключового поняття інклюзії – різноманіття, необхідними передумовами її в освіті є зміна перспективи – припинити мислити дефіцитами або «успішністю». Як школа відповідає на різноманіття в суспільстві, що означають шкільні ритуали, практики та розвиток культури школи на шляху інклюзії? Також представлений один з практичних інструментів інклюзії в школах – Індекс інклюзії. В другій частині таке розуміння інклюзії як комунікації застосоване на прикладі аутизму – що це означає для осіб з аутизмом, для яких комунікація і соціальна взаємодія є найбільшою проблемою. Перспектива інклюзії як комунікації показує наскільки важливо знати, розуміти і комунікувати про наші відмінності, про те, що нас відрізняє.
Annotation: This article presents inclusion paradigm in theory and school practice and attempts to exhibit its importance in education, its value as communication and as dynamic process. Based on the key point of inclusion – diversity – inclusive pedagogy is aimed to serve a diverse group of pupils. Theoretical clarification follows the concept of "egalitarian difference" (Prengel) and ability to accept and to respect difference. Inclusion in education presuppose a change of perspective – especially in the ways of "label thinking" or "deficit thinking", in contribution of both teacher and student to the learning process. One of the main instruments of inclusion is Index for inclusion (Booth/Ainscow) – a practical tool widely used in schools, which contains many questions to each of three dimensions (inclusive cultures/structures/practices) in order to support school development. School development in the horizon of culture of recognition (Jäggle) means to see diversity as a recourse, not as a problem, and school development processes as development of democracy. Learning communities of pupils are also "spiritual communities" (SLC), since learning occurs always "in the presence of the other" (Roebben). As next steps this understanding of inclusion as communication is applied on an example of autism – what does this means for those, who have the biggest problems in communication and social interaction. ; Дана стаття є спробою представити парадигму інклюзії в теорії та в контексті школи. Показати її важливість в освіті, її цінність як комунікації і як динамічного процесу. Виходячи з ключового поняття інклюзії – різноманіття, необхідними передумовами її в освіті є зміна перспективи – припинити мислити дефіцитами або «успішністю». Як школа відповідає на різноманіття в суспільстві, що означають шкільні ритуали, практики та розвиток культури школи на шляху інклюзії? Також представлений один з практичних інструментів інклюзії в школах – Індекс інклюзії. В другій частині таке розуміння інклюзії як комунікації застосоване на прикладі аутизму – що це означає для осіб з аутизмом, для яких комунікація і соціальна взаємодія є найбільшою проблемою. Перспектива інклюзії як комунікації показує наскільки важливо знати, розуміти і комунікувати про наші відмінності, про те, що нас відрізняє.
This article deals with the influence of church and the religious consciousness on the politics and political consciousness under the condition of developing of the Ukrainian state. The intensions of the political and religious process grow higher and their cooperation improved. The paper cover the problem of investigations of the religion and church in modern Ukrainian politology. Fallaciousness of idea, formed in society, that religion and church are out of policy was described. It was marked that a church comes forward as the active participant of political process in modern society and, executing the main functions, forced to enter with the institutes of society in political relations. Keywords: religion, church, religious consciousness, political consciousness. ; Досліджено вплив церкви і релігійної свідомості на політику й політичну свідомість в умовах розбудови української державності, коли інтенсивність політичних та релігійних процесів значно прискорилась і їх взаємодія посилюється. Висвітлено також проблему дослідження релігії та церкви в сучасній українській політології. Обґрунтовано хибність думки, сформованої у суспільстві, що релігія й церква перебувають поза політикою. Зазначено, що церква виступає активним учасником політичного процесу в сучасному суспільстві і, виконуючи свої головні функції, змушена вступати з інститутами суспільства в політичні відносини. Ключові слова: релігія, церква, релігійна свідомість, політична свідомість.
Based on analysis of condition of different confessions, the religious situation in occupied Donbass is researched. It turns out that religious policy in self-proclaimed republics is heading towards, on one side, to consolidation of Orthodox Church of Moscow Patriarchate, but on the other side, to crowding outof other religions from occupied territories. Through the help of Orthodox Church of Moscow Patriarchate the idea of the so-called "Russian World" is implemented among different categories of population. Russian Ortho- dox Church was involved into Donbass conflict and its head, Patriarch Cyril. By hiding Russian aggression in Ukraine, he is trying to picture it as "civil conflict". Pro-Russian positionas to the Donbas developments is also taken by a part of bishops of Ukrainian Orthodox Church clergy. It reinforced negative attitude of Ukrainian population and lead to acceleration of the transition of religious communities under the author- ity of the Kyiv Patriarchate. Attempts of the orthodox religious communities to change their inferiority are related to the reinforcement of their Pro-Ukrainian positions. It is stated that in occupied Donbass territo- ries, Ukrainian Orthodox Church and Ukrainian Greek Catholic Church turned out to be in a complicated situation. Ukrainian Greek Catholic Church, Protestant religious organizations. Considering a difficult state of faithful Catholics in the breakaway republic, Vatican, the Pope provides them material aid and spiritual support. Since the policy of «DNR» and «LNR» is aimed at complete eradication of "sects" of Donbas, the actions of the occupation authorities significantly affected Protestant believers. Due to organizational frag- mentation,in occupied territories of Donbassfaithful Muslimsfailed to develop a common political position. The article states that harassment and persecution of various religious organizations, clergymen, leaving their followers to safe areas in the occupied territories of Donbass greatly diminished religious network, the number of communities, churches occupancy. The normalization of religious and church life in the region is inextricably linked with the cessation of armed conflict and its de-occupation. ; На основі аналізу становища різних конфесій досліджується релігійна ситуація на окупованих територіях Донбасу. Показується, що релігійна політика в самопроголошених республіках спрямована на утвердження православ'я Московського патріархату, утиски і переслідування інших релігій, які перебувають на проукраїнських позиціях, витіснення їх з контрольованих сепаратистами територій. Нормалізація релігійно-церковного життя в цьому регіоні пов'язується з припиненням військового конфлікту і деокупацією захоплених територій на сході України.
