Suchergebnisse

The article deals with current historiography of the research program of modernization in Western – mostly US – academic literature. The article stresses the importance of the theory's reputation for its success or failure. The paper traces the origins of the critique of the discourse of modernization. The interrelation between academic scholarship and ideological partisanship is being examined. It is argued that ideology is an integral part of academic discourse, so the task of academics is not to get rid of ideology but to control it and keep within reasonable boundaries. The topicality of the issue raised in the article is determined by the hegemony of neo-liberal thinking which is a descendant of modernization theory with its belief in the exemplar nature of the Western experience. The article juxtaposes two mutually exclusive approaches to modernization theory, that of E.Tiryakian and I. Wallerstein. While the former is advocating the worthiness of modernization theory on grounds of its intellectual prowess, the latter is claiming that the idea of modernization was ideology, not a theory and as such was stillborn. Thus, they arrive at mutually opposite conclusions – the revival of modernization theory versus its burial. The article examines the vast literature on the origins, developmental history and political connections of modernization theory. The involvement of the founders of the modernization theory into the policy making towards the Third World is discussed. The role of modernization theory in buttressing the US policy during Vietnam War is revealed.It is argued that reputation of the scientific theory is critical to its reception and survival. The modernization theory today in Western nations is faced with radical left rejection, liberal critique and uncritical apology. At the same time there is a dangerous trend in Ukraine when the modernization theory is being perceived and (ab)used in a ritualistic manner. This is posture towards modernization research program should be combated by means of restoring value of rational discourse and selective appropriation of the legacy of the idea of modernization. ; Стаття розглядає сучасну історіографію дослідницької програми модернізації у закордонній - переважно американській – суспільствознавчій літературі. Стаття простежує походження критики дискурсу модернізації, визначає взаємовідношення між науковою теорією і партійною ідеологією в рамках дослідницької програми модернізації. Стаття вибудовує типологію підходів до теорії модернізації: ліворадикальний заперечення, ліберальну критику і некритичну апологію, а також пропонує визначити впливову тенденцію сприйняття теорії модернізації в Україну як рітуалізований культ.

This article examines complexity theories and their applicability for social studies. Once these theories revealed complex system of autopoietic self-organization, nonlinearity and far from equilibrium social theoretics were encouraged to apply complexity methodology to investigate social complexity in a frame of political studies, sociology, international relations and other social disciplines.As a particular case, the article studies John Urry's profound contributions to complexity theoretical shifts in social science. He was not only one of the most important British sociologists, but also a scholar network builder and public intellectual who changed the face of British, and indeed global, social theory. Known as a creator of the new mobility paradigm associated with a 'Lancaster School', he stands in contrast to the empiricist traditions inAmerican and British social sciences, while struggling for post-disciplinary approach against the hierarchies of academic departments, and their disciplinary closure. This also explains his critique of conventional sociology and its division from the natural sciences.J. Urry was primarily a macro-level thinker concerned with systems and global processes. Therefore, his project starts with complexity theory and its implications in terms of global complexity, complexity of social sciences in opposition to its previous linearity and structure/agent duality. J. Urry argues for breaking down the division between 'natural' and 'social' sciences, since both are characterized by complexity This complexity turn led Urry directly into his conceptualization of mobilities as a second theoretical turn, which deals with dynamic urban forms and automobility. Finally, a third theoretical turn in his thinking is geo-ecological. Here J. Urry is acting as a micro-level theorist of the body, leisure, consuming, tourism and nature. Tracing this trajectory of his theoretical evolution is more informative for it moves us from his early recognition of large-scaled complexity into reconsidered human-scaled problems of how we ought to live in the world.Key words: social and natural sciences, theory of complex systems, chaos theory, mobility, John Urry. ; У статті аналізуються теорії складності (complexity theories) з точки зору доцільності їх використання в дослідженнях соціальних теоретиків. Відкриття можливості вивчення складних систем, яким притаманні властивості самоорганізації як аутопойезису, нелійності та стану нерівноваги, спонукало соціальних теоретиків до використання інструментарію науки про складність у дослідженнях соціальної складності в межах політології, соціології, міжнародних відносинах та інших дисциплінах про суспільство та людину.В якості конкретного прикладу розглядається відповідний внесок у соціальну теорію соціолога Джона Уррі. Всупереч емпіричній та позитивістській традиції він запропонував пост-дисциплінарний підхід на підставі того, що як соціальні, так і природничі науки характеризуються належністю до складних систем. Наш аналіз еволюції його поглядів фіксує в якості її початкового і фундаментального етапу саме теорію складності. Її можна назвати головним поворотом, який Дж. Уррі здійснив у соціальній теорії. Всі інші його інновації, зокрема теорія соціальної мобільності та геоекологічний підхід у питаннях природи, планетарного споживання і людського тіла, стали закономірним наслідком цього фокусу на теорії складності.Ключові слова: соціальні та природничі науки, теорії складності, теорії хаосу, мобільність. Джон Уррі. В статье анализируются теории сложности (complexity theories) с точки зрения обоснованности их использования в исследованиях социальных теоретиков. Открытие возможности изучения сложных систем, которые обладают свойствами самоорганизации как аутопоэзиса, нелинейности и неравновесности подтолкнуло социальных теоретиков к использованию этого инструментария в изучении социальных сложных систем в рамках политологии, социологии, международных отношений и других дисциплин об обществе и человеке.В качестве конкретного примера рассматривается соответствующий вклад в социальную теорию социолога Дж. Урри. В противовес эмпирической и позитивистской традиции он отстаивает пост-дисциплинарный подход, исходя из того, что и социальные, и естественные науки характеризуются принадлежностью к сложным системам. Наш анализ эволюции его взглядов фиксирует в качестве ее стартового и фундаментального этапа именно теорию сложностей. Ее можно назвать главным поворотом, который Дж. Урри совершил в социальной теории. Все другие его инновации, в частности теория социальной мобильности и гео-экологический подход подход в вопросах природы, планетарного потребления и человеческого тела, стали лишь закономерным следствием этой сфокусированности на теории сложных системКлючевые слова: социальные и естественные науки, теория сложных систем, теория хаоса, мобильность, Джон Урри. This article examines complexity theories and their applicability for social studies. Once these theories revealed complex system of autopoietic self-organization, nonlinearity and far from equilibrium social theoretics were encouraged to apply complexity methodology to investigate social complexity in a frame of political studies, sociology, international relations and other social disciplines.As a particular case, the article studies John Urry's profound contributions to complexity theoretical shifts in social science. He was not only one of the most important British sociologists, but also a scholar network builder and public intellectual who changed the face of British, and indeed global, social theory. Known as a creator of the new mobility paradigm associated with a 'Lancaster School', he stands in contrast to the empiricist traditions inAmerican and British social sciences, while struggling for post-disciplinary approach against the hierarchies of academic departments, and their disciplinary closure. This also explains his critique of conventional sociology and its division from the natural sciences.J. Urry was primarily a macro-level thinker concerned with systems and global processes. Therefore, his project starts with complexity theory and its implications in terms of global complexity, complexity of social sciences in opposition to its previous linearity and structure/agent duality. J. Urry argues for breaking down the division between 'natural' and 'social' sciences, since both are characterized by complexity This complexity turn led Urry directly into his conceptualization of mobilities as a second theoretical turn, which deals with dynamic urban forms and automobility. Finally, a third theoretical turn in his thinking is geo-ecological. Here J. Urry is acting as a micro-level theorist of the body, leisure, consuming, tourism and nature. Tracing this trajectory of his theoretical evolution is more informative for it moves us from his early recognition of large-scaled complexity into reconsidered human-scaled problems of how we ought to live in the world.Key words: social and natural sciences, theory of complex systems, chaos theory, mobility, John Urry.

During the last twenty years the concept of «social capital», which is built on the intuition that social ties and relations can serve as a useful resource for individuals and society, actively takes positions in the social sciences. The research program of social capital synthesizes various theoretical paradigms, going beyond those academic and ideological frameworks in which it arises. From the areas of theoretical sociology, and economic theory, where the concept of social capital is constructed, the theory goes into the policymaking, combines the perspectives of economic, sociological and political science.The limits of application of concepts of social capital in research practice through the reference to the history of concepts and theories were comprehended. Determined, that the critical importance of social capital for social theory is the result of claims for an interdisciplinary significance. Critical view of such interdisciplinary perspectives points to the ideological and methodological limitations of the use of some concepts of social capital. However, the undisputed fact of this research program, based on the integrative tendencies of a unified science of society. Consequences deriving from the social capital are identified in the margins of various disciplines. In the political sphere – is civil engagement and institutional effectiveness, in economics – the reduction of transaction costs, in social sphere – cohesion and solidarity, or even life satisfaction and well-being. The broad range of the research program of social capital at different levels of social phenomena stretches from the perspectives of historical macrosociology to micro-perspectives of network analysis. Within the framework of the research program is no consensus on how to operationalize and measure social capital, which significantly reduces the prospects of its indicators use in the determination the steps of policies. ; Осмыслено границы применения концепций социального капитала в исследовательской практике через обращение к истории понятия и теории. Определено, что исключительная важность понятия социального капитала для социальной теории является следствием существующих претензий на междисциплинарную значимость. Критический взгляд на такие междисциплинарные перспективы оказывает на идеологическую и методологическую ограниченность потребления отдельных концепций социального капитала наряду с неоспоримым фактом нахождения этой исследовательской программы в основе интегративных тенденций единой науки об обществе. ; Осмислено межі застосування концепцій соціального капіталу в дослідницькій практиці через звернення до історії поняття та теорії. Визначено, що виняткова важливість поняття соціального капіталу для соціальної теорії є наслідком існуючих претензій на міждисциплінарну значущість.Критичний погляд на такі міждисциплінарні перспективи вказує на ідеологічну й методологічну обмеженість вжитку окремих концепцій соціального капіталу поряд з беззаперечним фактом знаходження цієї дослідницької програми в осерді інтегративних тенденцій єдиної науки про суспільство.

На основі розкриття змісту нормативного, інструментального (технократичного) та реалістичного (соціолого-культурологічного) підходів визначено, що ризиккомунікація відображує певний набір зв'язків, відносин і дій, що виникають у суспільстві під час сприйняття ризику, оцінки його людьми та необхідності діяти з метою мінімізації ризику або зменшення до прийнятного рівня негативних наслідків його впливу. Проведена демаркація ризик-комунікації з інформуванням про ризики, комунікативними ризиками, кризовою комунікацією. Показано, що ризик-комунікація спрямована на те, щоб переконати громадськість утриматись від ризикованої поведінки або обрати менш ризикований варіант дій. ; На основе раскрытия содержания нормативного, инструментального (технократического) и реалистического (социолого-культурологического) подходов определено, что риск-коммуникация отражает определенный набор связей, отношений и действий, возникающих в обществе при восприятии риска, оценки его людьми и необходимости действовать с целью минимизации риска или уменьшения до приемлемого уровня негативных последствий его влияния. Проведена демаркация рисккоммуникации с информированием о рисках, коммуникативными рисками, кризисной коммуникацией. Показано, что риск-коммуникация направлена на то, чтобы убедить общественность воздержаться от рискованного поведения или выбрать менее рискованный вариант действий. ; The content of the main approaches to risk communication is disclosed. In particular, according to the normative approach of risk communication is based on some of the significant ethical criteria and values, focused on ensuring the fundamental rights of civil society, build confidence and consensus. Instrumental (technocratic) approach focuses on the definition of risk communication as a kind of technology that can apply individual, group or organization to obtain advantages in achieving certain goals. Realistic (sociological and culturological) approach considers risk communication as a means of improving the quality of knowledge that is available when making decisions under uncertainty. It is emphasized that realistic imperative may be associated with pragmatic reasons, but it is aimed to achieve this result, which is consistent with common interests and values. Based on the disclosure of the content of these approaches, it is determined that risk communication reflects a certain set of contacts, relationships and actions that arise in society when perceiving risk, assessing it by people, and the need to act to minimize the risk or reduce to an acceptable level the negative consequences of its impact.Determined that risk communication is aimed at addressing the following main objectives: to make the message as accessible to all addressees could understand their meaning; provide an environment for discussion of risk issues involving all stakeholders in the democratic process aimed at resolving conflicts; create conditions in order to convince the message recipients to change their attitude to a particular type of risk. Successful risk communication depends on how the threat was identified for the implementation of communication activities. For this it is necessary to take the following steps: identification of possible collision situations; definition of situations that may trigger conflicts; determining the critical level of perception; determining the ability of information that serves an incentive for certain actions; determining the level of the motivational power of information provided; determining the level of conflict information provided; determining the level of psychological barriers of perception; determination of the ability to hear and understand information; determining the level of preparedness of criticism and black / gray PR; determining readiness to use methods of "pattern disruption"; determining the ability of media to modify and provoke opposing units; determination of a threat of lack of time mode; determining the level of professionalism and training of performers communicative action; determine the feasibility of using adequate methods, techniques, technologies.Demarcation of risk communication with information on risks, communicative risks, crisis communication was carried out. It is shown that risk communication is a purposeful process of exchanging different types of risk between the parties concerned. However this exchange is not one-sided and interactive process based on the existence and performance feedback, ensuring the mutual exchange of information. Proved that risk communication differs from communicative risks that are generated reality of risks intersection varied (permanent and temporary) factors of risks. In contrast, crisis communication, risk communication is establishing a dialogue between those at risk and those who are able to control or reduce their risk level associated with the determination of risk and is intended to convince the public to refrain from risky behavior. It was determined that the combined risk communication objective («threat») and subjective («outrage») elements.

На основі розкриття змісту нормативного, інструментального (технократичного) та реалістичного (соціолого-культурологічного) підходів визначено, що ризиккомунікація відображує певний набір зв'язків, відносин і дій, що виникають у суспільстві під час сприйняття ризику, оцінки його людьми та необхідності діяти з метою мінімізації ризику або зменшення до прийнятного рівня негативних наслідків його впливу. Проведена демаркація ризик-комунікації з інформуванням про ризики, комунікативними ризиками, кризовою комунікацією. Показано, що ризик-комунікація спрямована на те, щоб переконати громадськість утриматись від ризикованої поведінки або обрати менш ризикований варіант дій. ; На основе раскрытия содержания нормативного, инструментального (технократического) и реалистического (социолого-культурологического) подходов определено, что риск-коммуникация отражает определенный набор связей, отношений и действий, возникающих в обществе при восприятии риска, оценки его людьми и необходимости действовать с целью минимизации риска или уменьшения до приемлемого уровня негативных последствий его влияния. Проведена демаркация рисккоммуникации с информированием о рисках, коммуникативными рисками, кризисной коммуникацией. Показано, что риск-коммуникация направлена на то, чтобы убедить общественность воздержаться от рискованного поведения или выбрать менее рискованный вариант действий. ; The content of the main approaches to risk communication is disclosed. In particular, according to the normative approach of risk communication is based on some of the significant ethical criteria and values, focused on ensuring the fundamental rights of civil society, build confidence and consensus. Instrumental (technocratic) approach focuses on the definition of risk communication as a kind of technology that can apply individual, group or organization to obtain advantages in achieving certain goals. Realistic (sociological and culturological) approach considers risk communication as a means of improving the quality of knowledge that is available when making decisions under uncertainty. It is emphasized that realistic imperative may be associated with pragmatic reasons, but it is aimed to achieve this result, which is consistent with common interests and values. Based on the disclosure of the content of these approaches, it is determined that risk communication reflects a certain set of contacts, relationships and actions that arise in society when perceiving risk, assessing it by people, and the need to act to minimize the risk or reduce to an acceptable level the negative consequences of its impact.Determined that risk communication is aimed at addressing the following main objectives: to make the message as accessible to all addressees could understand their meaning; provide an environment for discussion of risk issues involving all stakeholders in the democratic process aimed at resolving conflicts; create conditions in order to convince the message recipients to change their attitude to a particular type of risk. Successful risk communication depends on how the threat was identified for the implementation of communication activities. For this it is necessary to take the following steps: identification of possible collision situations; definition of situations that may trigger conflicts; determining the critical level of perception; determining the ability of information that serves an incentive for certain actions; determining the level of the motivational power of information provided; determining the level of conflict information provided; determining the level of psychological barriers of perception; determination of the ability to hear and understand information; determining the level of preparedness of criticism and black / gray PR; determining readiness to use methods of "pattern disruption"; determining the ability of media to modify and provoke opposing units; determination of a threat of lack of time mode; determining the level of professionalism and training of performers communicative action; determine the feasibility of using adequate methods, techniques, technologies.Demarcation of risk communication with information on risks, communicative risks, crisis communication was carried out. It is shown that risk communication is a purposeful process of exchanging different types of risk between the parties concerned. However this exchange is not one-sided and interactive process based on the existence and performance feedback, ensuring the mutual exchange of information. Proved that risk communication differs from communicative risks that are generated reality of risks intersection varied (permanent and temporary) factors of risks. In contrast, crisis communication, risk communication is establishing a dialogue between those at risk and those who are able to control or reduce their risk level associated with the determination of risk and is intended to convince the public to refrain from risky behavior. It was determined that the combined risk communication objective («threat») and subjective («outrage») elements.

Розглянуто специфіку поглядів на соціальну структуру та соціальне партнерство в межах сучасних суспільних наук. Вивчено актуальність марксистських полодень щодо соціально -політичних відносин між соціальними групами. Зроблено висновок про потребк формування поняттєво-категорійного апарату в межах сучасної політичної наки, орієнтованог на вивчення правових проблем соціального партнерства ; Рассмотрена специфика взглядов на социальную структуру и социальное партнерство в рамках современных общественных наук. Изучены актуальность марксистских полодень по социально-политических отношений между социальными группами. Сделан вывод о потребк формирования понятийно-категориального аппарата в пределах современной политической нак, ориентованог на изучение правовых проблем социального партнерства ; Article considers specifity of sights at social stricture and social partnership within modern social studies. The urgency of Marxist positions concerning sociopolitical relation between social groups is studies. The conclusion about requirement of formation new term device within the modern political science, focused on studying of legal problems of social partnership becomes

Досліджено процес розвитку шкільної суспільствознавчої освіти в 60-х – 90-х роках минулого століття, вивчено змістове наповнення навчальних суспільствознавчих курсів, досліджено процес реформування шкільних предметів цієї галузі, зміну методологічних, ідеологічних та організаційно-дидактичних підходів у навчанні школярів суспільствознавчим предметам.Висвітлено авторське бачення розвитку шкільного суспільствознавства за трьома змістовими лініями – історичною, правознавчою та власне суспільствознавчою (філософською, релігієзнавчою, економічною, морально-етичною та іншими). У роботі описано процес формування методології шкільного суспільствознавства, спроби реформування існуючих курсів та впровадження нових підходів відповідно до політичних викликів і змін у суспільстві в УРСР у зазначений період. Описані нові для того часу організаційні форми й методи навчання школярів суспільствознавчим дисциплінам – конференції, рольові ігри, диспути, зустрічі з партійними та державними діячами, ветеранами, депутатами, передовими працівниками підприємств, співробітниками міліції, прокуратури, суду тощо. Автором досліджена суспільно важлива діяльність учнів у позаурочний час – участь в усних журналах, проведення лекторіїв, екскурсій, робота в гуртках, шефська діяльність тощо. Наголошено на ідейному значенні суспільствознавчих курсів у 60-ті – 90-ті роки ХХ століття, підкреслено головне завдання шкільного суспільствознавства – формування в старшокласників стійких ідейних переконань на основі марксистсько-ленінських постулатів. Підкреслено важливість шкільного суспільствознавства, яке попри велику заідеологізованість, сприяло розвитку пізнавальної активності, формувало інтерес і мотивацію до вивчення зазначених предметів та забезпечувало самостійну роботу школярів на всіх етапах навчального процесу. ; The article explores the development of school social science education in the 60-th – 90-th of the last century, the content of educational social studies courses has been studied, the process of reforming school subjects in this feld, the change of methodological, ideological and organizational-didactic approaches in teaching children of social science subjects have been investigated. The article ighlights the author's vision of the development of school social studies along three content lines-historical, jurisprudential, and his own social sciences (philosophical, religious, economic, moral, ethical and others). The paper describes the process of forming the methodology of school social sciences, attempts to reform the existing courses and the introduction of new approaches in accordance with the political challenges and changes in society in the Ukrainian SSR during this period. New organizational forms and methods of teaching children of social science disciplines – conferences, role-playing games, debates, meetings with party and state fgures, veterans, deputies, leading workers of enterprises, police ofcers, prosecutors, courts, etc. are described. The author investigates the socially important activities of students in the afternoons – participation in oral journals, lectures, feld trips, work in circles and more.The ideological signifcance of social science courses in the 1960-th – 1990-th was emphasized, and the main task of school social studies was emphasized – the formation of stable ideological beliefs on the basis of Marxist-Leninist postulates. The importance of school social sciences is emphasized, which, despite its great ideologization, contributed to the development of cognitive activity, generated interest and motivation to study these subjects and ensured the independent work of students at all stages of the educational process

Abstract. The methodological bases of preparation of future teachers of social science subjects for formation of national identity of students of lyceums are defined in the article. Challenges (marginal or blurred national identity of youth, high migration attitudes and desire to self-actualize, isolation from national culture, value ambiguity and orientation to pseudo-values, substitution of meaningful life values for temporary goals, desire to avoid problems and diminishing of problems and problems in relation to the problem of arriving in the community are explored. subjects of social science to the formation of national identity of the individual. The obstacles to the formation of national identity in youth are the politics of non-recognition, negative stereotypes, prejudices, information war. The following methods are used in the work: theoretical - analysis, systematization and generalization of methodological foundations and scientific principles on the problem of preparation of future teachers of social sciences in formation of national identity of students of lyceums. The main methodological approaches (personally oriented, axiological, competent) and principles (modeling of professional activity in the educational process of higher education institution, integrativeness, unity of socialization and professionalization, professional mobility, nature, humanity, humanism, humanism, subjectivity) are revealed. interactions) that oppose directive pedagogy. The article outlines the value-meaning field of national identity through national language, national idea, national interests, national consensus, national culture, history and traditions of the nation, as well as psychological mechanisms of formation of national identity (national consciousness and self-consciousness, national self-awareness). . The normative base on the research problem is analyzed. All the methodological approaches discussed regarding the problem of preparing future teachers of social science subjects to form the national identity of the Lyceum students testify to the interconnectedness and interdependence of scientific approaches and principles. ; У статті визначено методологічні засади підготовки майбутніх учителів предметів суспільствознавчої галузі до формування національної ідентичності учнів ліцеїв. Досліджено виклики (маргінальна або розмита національна ідентичність молоді, високі міграційні настрої і бажання самореалізуватися, відірваність від національної культури, ціннісна невизначеність і зорієнтованість на псевдоцінності, підміна смисложиттєвих цінностей тимчасовими цілями, бажання уникнути служби в армії, громадянська пасивність) і проблеми щодо підготовки майбутніх учителів предметів суспільствознавчої галузі до формування національної ідентичності особистості. Перепонами до формування національної ідентичності у молоді є політика невизнання, негативні стереотипи, упередження, інформаційна війна. У роботі використано наступні методи: теоретичні – аналіз, систематизація та узагальнення методологічних засад та наукових принципів з проблеми підготовки майбутніх учителів суспільствознавчої галузі до формування національної ідентичності учнів ліцеїв. Виявлено основні методологічні підходи (особистісно орієнтований, аксіологічний, компетентнісний) та принципи ( моделювання професійної діяльності у навчально-виховному процесі закладу вищої освіти, інтегративності, єдності соціалізації і професіоналізації, професійної мобільності, природовідповідності, гуманізму, ментальності, суб'єкт-суб'єктної взаємодії), які протистоять директивній педагогіці. У статті окреслено ціннісно-смислове поле національної ідентичності через національну мову, національну ідею, національні інтереси, національну згоду, національну культуру, історію та традиції нації, а також схарактеризовано психологічні механізми формування національної ідентичності (національна свідомість і самосвідомість, національне самопізнання, національне самоствердження). Проаналізовано нормативну базу з проблеми дослідження. Усі розглянуті методологічні підходи щодо проблеми підготовки майбутніх учителів предметів суспільствознавчої галузі до формування національної ідентичності учнів ліцеїв свідчать про взаємозв'язок та взаємозалежність наукових підходів та принципів.

This article is an attempt to elaborate a more adequate conception of political science, i.e. to achieve such kind of its perception which is coordinated with the existing alternatives and deprived of the professional corporative influence. The author has managed to produce four mutually incompatible perspectives – a play, big science, normal science and the social engaged science – as a balanced system. ; Данная статья – это попытка выработать более адекватное представления о политической науке, то есть достижение такого ее восприятия, что и согласовано с имеющимися ее аль­тернативами, и максимально лишено влияния профессионального корпоративизма. Авто­ру удалось представить в виде уравновешенной системы четыре взаимоисключающие перспективы: игры, нормальной науки, большой науки, социально ангажированной науки. ; Стаття присвячена спробі вироблення більш адекватного уявлення про політологію, тобто досягнення такого її сприйняття, що узгоджене з існуючими її альтернативами та максимально позбавлене впливу професійного корпоративізму. Автору вдалося логічно несуперечливим чином представити у вигляді врівноваженої системи чотири взаємовик­лючні перспективи: гри, великої науки, нормальної науки та соціально ангажованої науки.

This article is an attempt to elaborate a more adequate conception of political science, i.e. to achieve such kind of its perception which is coordinated with the existing alternatives and deprived of the professional corporative influence. The author has managed to produce four mutually incompatible perspectives – a play, big science, normal science and the social engaged science – as a balanced system. ; Данная статья – это попытка выработать более адекватное представления о политической науке, то есть достижение такого ее восприятия, что и согласовано с имеющимися ее аль­тернативами, и максимально лишено влияния профессионального корпоративизма. Авто­ру удалось представить в виде уравновешенной системы четыре взаимоисключающие перспективы: игры, нормальной науки, большой науки, социально ангажированной науки. ; Стаття присвячена спробі вироблення більш адекватного уявлення про політологію, тобто досягнення такого її сприйняття, що узгоджене з існуючими її альтернативами та максимально позбавлене впливу професійного корпоративізму. Автору вдалося логічно несуперечливим чином представити у вигляді врівноваженої системи чотири взаємовик­лючні перспективи: гри, великої науки, нормальної науки та соціально ангажованої науки.

Problem setting. It has always been recognized by different scholars of social sciences that concepts are essential both to theory construction in different scientific realms as well as to applied research. A practical approach to concepts suggests that concepts, however complicated they might be, should be, in essence, boiled down to measurable indicators that, in turn, can be thoroughly studied by applying qualitative or quantitative approaches. Discussion around the nature of the concepts in social science in general and particularly in the political science brought about a number of terms to denote the concepts like «essentially contested concepts» or «nomadic concepts». In order to avoid the bothersome discussion of the meaning of concepts, a prominent American scholar of social science research methodology and international relations G. Goertz said that he preferred to define concepts implicitly through a discussion of how they could be constructed. He coined the term «semantic approach» to denote the traditional approach to concepts and his alternative approach is what this article critically analyzes in comparison to other approaches to concepts ' studies, including the traditional ones. Recent research and publications analysis. A great number of scholars contributed to the studies of concepts, among them G. Sartori, J. Gerring, Ch. Ragin, D. Collier, M. Richter and others. After W. B. Gallie coined the expression «essentially contested concepts» in 1956, a discussion on the phenomenon of «contestedness» of social and political concepts has commenced and never stopped. Among the very recent contributions to analysis of concepts the papers of M. W. Spicer, F. Berenskoetter and C. Greene should be mentioned. Paper objective is to identify both advantages and disadvantages of applied approaches to political concepts' construction that go beyond the traditional semantic approach and that, in turn, implies a closer examination of a causal, ontological, and realist view of concepts, suggested by G. Goertz, ...

The paper analyzes Max Weber's concepts of rationality and rationalization as components of modernization processes in modern society. The author reconstructs Weber's interpretation of "spiritual factors" of social development, which emerge in the ethos of Protestantism. The research demonstrates how Weber's study of capitalism in terms of rationality corresponds with concepts of other classics of German sociology, such as Ferdinand Tönnies, Werner Sombart, Georg Simmel and others. The article emphasizes the relevance of Weber's sociology for XX— XXI centuries and how its basic concepts and methodological approaches have been further de- veloped by scholars, including Ukrainian ones. Weber's concept of rationality is applicable not only to the mental-epistemological sphere, it also acquires a social meaning. This approach has gained recognition in phenomenological sociology, theory of social systems, communicative theory and more. In addition to the formal rationality of the economy, modern social sciences use such concepts as social, aesthetic, ethical, environmental, and practical rationality. Weber's "diagnosis of the age" is still a component of the "diagnosis" of modern society. The gap between values and interests remains an integral feature of the "risks and threats society" in the XXI century. This situation is especially evident in international relations, when "real politics" (Realpolitik), based on interests, becomes insensitive to "value postulates". The author also discovers ways of value (moral and ethical) reclama- tion of modern society, particularly in the concepts of "ethical economy", universalist ethics of discourse, global ethos and more. ; У статті проаналізовано Веберову концепцію раціональності і раціоналізації як складника модернізаційних процесів сучасного суспільства. Зокрема реконструйовано Веберове тлумачення «духовних чинників» суспільного розвитку, що дістало свого прояву в етосі протес- тантизму. Показано співзвучність Веберового дослідження капіталізму в термінах раціональності з концепціями інших класиків німецької соціології, таких, як Ф. Тьоніс, В. Зомбарт, Ґ. Зимель та ін. У статті наголошено на актуальності соціології Макса Вебера для ХХ-ХХІ століть; її основні концепти, поняття й методологічні підходи дістали подальшого розвитку в працях багатьох науковців, зокрема й українських. Неабияким здобутком Вебера є застосування концепту раціональності не тільки до ментально-гносеологічної сфери: він набуває також соціального змісту. Такий підхід здобув визнання у феноменологічній соціології, теорії соціальних систем, комунікативній теорії тощо. Окрім формальної раціональності господарства в сучасних соціальних науках застосовуються такі поняття, як соціальна, естетична, етична, екологічна і практична раціональності. Веберів «діагноз доби» й сьогодні є складником «діагнозу» сучасного суспільства. Розрив між цінностями та інтересами досі залишається невіддільною ознакою суспільства «ризиків і загроз» ХХІ сторіччя. Такий «стан речей» особливо проявляється в міжнародних відно- синах, коли «реальна політика» (Realpolitik), узасадничена інтересами, стає нечутливою до «ціннісних постулатів». У статті показаний також пошук шляхів ціннісної (морально-етич- ної) меліорації сучасного суспільства, зокрема в концептах «етичної економії», універсаліс- тичної етики дискурсу, ґлобального етосу тощо.

The article deals with the modern scientific approaches of understanding of the scope of such concepts as "struggle against criminality policy", "criminal policy", "criminal law policy". Ukrainian and foreign scientists' positions of the concepts and correlation between these types of the interior policy of a state have been considered. The concept of the policy of the struggle against criminality as the general line of the interior policy of Ukraine has been formulated. The author underlined, that the struggle against criminality policy determines the main lines, goals and the methods of the influence on crime by forming the criminal law, criminal procedure and penal legislation, regulating the practice of their application, developing and realizing the measures of crime prevention. However, the criminal law policy has been understood by the author as the core element of the state policy in the sphere of the struggle against criminality, which devices strategy and tactics of the criminal law influence on criminality and formulates its tasks, principles, lines and goals. The criminal law policy determines the methods of the achievement of the above-mentioned aspects that are depicting in the criminal legislation norms, practice of their application, their official interpretation in the acts of the Constitutional Court of Ukraine, in the decisions of the Plenum of the High Specialized Court of Ukraine for Civil and Criminal Cases on problems of the application of the Criminal Code's norms by Ukrainian courts, in the judgments of the Supreme Court of Ukraine on the questions of the irregular application of the norms of substantive law.On the basis of the analysis of the theoretical notions of "science", "branch of science", "the legal science" the author studied the place of the struggle against criminality policy and the criminal law policy in the system of sciences and made the next conclusions:1. The struggle against criminality policy is a multisectoral (legal and political) science that studies state requirements in the sphere of the struggle against criminality and develops proposals of formation of the legislative mechanisms of its realization.2. The criminal law policy is a branch of the criminal law science, which studies the state requirements in the sphere of the most important public relations, benefits and interests of the individual by the way of the criminal law influence with the methods of criminalization and decriminalization (penalization and depenalization) etc.3. Today the basic approaches of the understanding of the score of the struggle against criminality policy have been developed in Ukraine. The conditions for development of its doctrine and the legislative implementation of the concept have been created.4. The development of the doctrine of the theory of the criminal law policy provides an opportunity to adopt on the legislative level the concept of the criminal law policy of Ukraine on the average perspective (e. g. for 10 years). ; Статья посвящена анализу подходов к пониманию в современной науке содержания понятий «политика в сфере борьбы с преступностью», «уголовная политика», «уголовно-правовая политика». Рассматриваются подходы к пониманию содержания и взаимосвязи этих видов внутренней политики государства в трудах отечественных и зарубежных учёных-правоведов. Формулируется понятие политики в сфере борьбы с преступностью как генеральной линии внутренней политики Украинского государства, определяющей основные направления, цели, способы влияния на преступность путём формирования уголовного, уголовного процессуального и уголовно-исполнительного законодательства, регулирования практики их применения, а также разработки и реализации мер, направленных на предупреждение преступлений. При этом уголовно-правовая политика понимается как системообразующий элемент политики государства в сфере борьбы с преступностью, разрабатывающий стратегию и тактику, формулирующий основные задачи, принципы, направления и цели уголовно-правового воздействия на преступность, определение способов их достижения, что выражается в нормах законодательства об уголовной ответственности, практике их применения, актах официального толкования Конституционным Судом Украины уголовно-правовых норм, постановлениях Пленума Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел по вопросам применения специализированными судами законодательства об уголовной ответственности, судебных решениях Верховного Суда Украины по вопросам неодинакового применения норм материального права.На основании анализа теоретических понятий «наука», «отрасль науки», «правовая наука» анализируется место политики в сфере борьбы с преступностью и уголовно-правовой политики в системе наук, делаются следующие выводы:Политика в сферы борьбы с преступностью представляет собой межотраслевую (юридико-политическую) науку, изучающую потребности государства в сфере борьбы с преступностью, разрабатывающую предложения для формирования законодательных механизмов удовлетворения этих потребностей.Уголовно-правовая политика является отраслевой наукой уголовно-правового цикла, изучающая потребности государства в сфере охраны важнейших общественных отношений, благ и интересов личности способами уголовно-правового воздействия при помощи присущих ей методов криминализации и декриминализации, пенализации и депенализации, разрабатывающая предложения по законодательному обеспечению удовлетворения этих потребностей.На сегодняшний день в Украине разработаны основные подходы к пониманию содержания науки политики в сфере борьбы с преступностью, созданы условия для разработки её доктрины и законодательной концепции реализации. Теория уголовно-правовой политики в Украине получили достаточную разработку, позволившую сформировать её доктрину. Осуществляется разработка её теоретических основ по отдельным направлениям, анализ ряда частных проблем. Это открывает возможности для разработки и принятия на законодательном уровне концепции уголовно-правовой политики Украины на среднечасовую (10-летнюю) перспективу. ; Стаття присвячена аналізу підходів до розуміння в сучасній науці змісту понять «політика в сфері боротьби зі злочинністю», «кримінальна політика», «кримінально-правова політика». Розглядаються підходи до розуміння змісту і взаємозв'язку цих видів внутрішньої політики держави в працях вітчизняних і зарубіжних вчених-правознавців. Формулюється поняття політики в сфері боротьби зі злочинністю як генеральної лінії внутрішньої політики Української держави, що визначає основні напрямки, цілі, способи впливу на злочинність шляхом формування кримінального, кримінального процесуального та кримінально-виконавчого законодавства, регулювання практики їх застосування, а також розробки і реалізації заходів, спрямованих на попередження злочинів. При цьому кримінально-правова політика розуміється як системоутворюючий елемент політики держави в сфері боротьби зі злочинністю, що розробляє стратегію і тактику, формулює основні завдання, принципи, напрями та цілі кримінально-правового впливу на злочинність, визначення способів їх досягнення, що виражається в нормах законодавства про кримінальної відповідальності, практиці їх застосування, актах офіційного тлумачення Конституційним Судом України кримінально-правових норм, постановах Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з питань застосування спеціалізованими судами законодавства про кримінальну відповідальність, судових рішеннях Верховного суду України з питань неоднакового застосування норм матеріального права.На підставі аналізу теоретичних понять «наука», «галузь науки», «правова наука» аналізується місце політики в сфері боротьби зі злочинністю та кримінально-правової політики в системі наук, робляться такі висновки:1. Політика в сфери боротьби зі злочинністю є міжгалузеву (юридико-політичну) науку, що вивчає потреби держави в сфері боротьби зі злочинністю, розробляє пропозиції для формування законодавчих механізмів задоволення цих потреб.2. Кримінально-правова політика є галузевою наукою кримінально-правового циклу, що вивчає потреби держави в сфері охорони найважливіших суспільних відносин, благ та інтересів особистості способами кримінально-правового впливу за допомогою властивих їй методів криміналізації та декриміналізації, пеналізації та депеналізацію, яка розробить пропозиції щодо законодавчого забезпечення задоволення цих потреб.3. На сьогоднішній день в Україні розроблено основні підходи до розуміння змісту науки політики в сфері боротьби зі злочинністю, створені умови для розробки її доктрини та законодавчої концепції реалізації.4. Теорія кримінально-правової політики в Україні отримали достатню розробку, яка дозволила сформувати її доктрину. Здійснюється розробка її теоретичних основ за окремими напрямами, аналіз ряду приватних проблем. Це відкриває можливості для розробки і прийняття на законодавчому рівні концепції кримінально-правової політики України на середньогодинну (10-річну) перспективу.

У статті детально розкрито сутність суспільствознавчої предметної компетентності учнів з інтелектуальними порушеннями, як інтегрованої здатності, набутої у процесі вивчення в межах освітньої галузі «Суспільствознавство» окремих навчальних предметів протягом навчання в спеціальній школі. ; У статті проаналізовано нормативно-правові документи, погляди науковців та подано авторське трактування понять «суспільствознавча освіта», «шкільне суспільствознавство» та «суспільствознавча компетентність». Розкрито сутність згаданих понять, висвітлено їхнє змістове наповнення, ієрархію, структуру, взаємозв'язок між ними тощо. Визначено, що суспільствознавча освіта учнів з інтелектуальними порушеннями – це процес підготовки особистості на основі змісту суспільних і соціальних наук до умов життя в людському середовищі шляхом формування у неї знань про суспільні явища, процеси й тенденції, знаходження способів розв'язання нею суспільних проблем, прищеплення їй загальнолюдських і загальнонаціональних цінностей. Шкільне суспільствознавство учнів з інтелектуальними порушеннями висвітлено як конструкт з декількох шкільних дисциплін, які формують у дітей уявлення про політичні, економічні, соціальні та духовні аспекти життя людської спільноти. ; The article analyzes the normative legal documents, the opinions of scholars and provides author's interpretation of the concepts of «social science education», «school social science» and «social science competence». The essence of the mentioned concepts is revealed, their content, hierarchy, levels, structure, interrelation between them etc. are revealed. It has been determined that social science education is a process of personality preparation based on the content of social and social sciences to living conditions in the human environment by forming knowledge of it about social phenomena, processes and tendencies, finding ways to solve social problems of it, instilling universal human and national values. There are several levels of social science education in Ukraine, namely: the first one is the education of the school social science, the purpose of which is to enrich students with the fundamental, basic knowledge about society and the state. The second level – intermediate, it involves social studies courses, which are studied in high schools of higher education and provide some specialization in the training of graduates. The third level – the highest – it is university social science education. A significant place in the work is devoted to the study of several school disciplines that form students in their perception of the political, economic, social and spiritual aspects of the life of the human community. The article reveals the essence, functions and content of sociolinguistic competences: industry, interdisciplinary and substantive. The branch of social sciences is a competent definition of the integrated ability acquired by a student during the entire period of schooling in the process of mastering the academic disciplines of the educational field «Social Science» in accordance with state standards. Interpersonal competence is the ability of the student to apply to the interdisciplinary range of problems of knowledge, skills, modes of activity and attitudes that belong to a certain range of educational subjects and educational fields. Subject competence – this is an integrated ability acquired by a student in the process of studying within the educational field «Social Science» of separate educational subjects (according to the state standards) during study in primary, basic and high school.