New and dominant trends in the world's tourist market are determined by economic factors as well as by the outcomes of recent political changes. This is particularly true about Europe, the largest tourist market throughout the world, which has seen significant developments (e.g. the collapse of the totalitarian Soviet bloc, the democratization of societies in the former communist countries, the formation of the European Union, etc.). The changes have led to the globalization of tourism supply and demand based on the ongoing integration of new countries and entire regions into the international tourist market. The paper aims to highlight the impact that these developments have had on defining tourism development trends in the 21st century, and to demonstrate how tourism products are used to meet customers' motivations, needs and expectations. The first part of the paper discusses the leading trends and their role in guiding the development of world tourism. The final section focuses on the megatrends that have emerged in the 21st century (especially international) tourist industry. ; Нові тенденції в готельному бізнесі і туристичному ринку обумовлені економічними факторами, а також похідною геополітичних змін, які нещодавно мали місце в світі. Це, зокрема найбільший туристичний ринок, яким є Європа, де відбулися значні події (в тому числі крах тоталітарної радянської системи, демократизація суспільства в колишніх соціалістичних країнах, зростання Європейського Союзу і т.д.). Ефектом цих змін є глобалізація поставок туризму і попиту, на основі інтеграції в міжнародну торгівлю нових туристичних країн й цілих географічних регіонів. Метою даної статті є показати, як вони використовуються для визначення тенденцій у розвитку туризму і гостинності в цьому столітті.
In this article, the author understands Ukraine and its history as integral components of Europe and European history. Thematically, the article consists of three parts. In the first part the author comprehends the concepts of Western, Central and Eastern Europe. The scholar believes that the concept of 'Central Europe' is artificial, so he considers only Western and Eastern Europe as primarily a cultural rather than a geographical phenomenon. By 'Eastern Europe' the author means the countries of the Byzantine-Turkic heritage. Thus, in the postwar period, the heart of Eastern Europe was the USSR, and the concept itself covered the countries of the Soviet bloc. However, with regard to Ukraine, the author attributes it politically and geographically to Eastern Europe, but culturally – to Western Europe. In the second part the author analyzes the concepts of 'Europeanism' and 'Europeanization' and in the third part the author comprehends Ukraine as a country of the Western European cultural space. Thus, Ukraine is not a Europeanized, but a historically European country. Factors that determine the Europeanness of Ukraine are: the adoption of Christianity; close economic, political, cultural and dynastic ties with the West; Ukraine's assimilation of the Western European system of law, in particular Magdeburg law, the Latin language of science and education. Ukraine experienced the same cultural currents and trends as Western Europe – the Renaissance, Baroque, Enlightenment and rationalism, romanticism, as well as European socio-political theories and teachings spread in Ukraine. In the end, Ukraine's Europeanness is determined by its long-term membership in the countries of the Western European cultural area – Poland and Lithuania. Thus, Ukraine does not need Europeanization, it is part of Europe, its eastern bastion. We only need to support and develop the European spirit of Ukraine.
The present article analyses the concept of Central and Eastern Europe. The term Central and Eastern Europe is defined, the evolution stages of concept and transformation of the term are described as well as the role and significance of Central and Eastern Europe in contemporary international relations are characterized. The author submits that the term Central and Eastern Europe is the most viable and efficient in comparison with the terms Central Europe, Eastern Europe, South-Eastern Europe, East-Central Europe. This definition has mainly political interpretation. Central and Eastern Europe does not contain as much myths, stereotypes and emotions as another equivalent terms. It means the determined geographical, economic, cultural space and political landscape which was included into Soviet bloc during the Cold War. The region of Central and Eastern Europe has specific features and reflects the trends which give us the opportunity to confirm its significant role in international relations. This space is at the core of the European project and the regional security. ; У статті детально аналізується концепт «Центрально-Східна Європа». Розглядаються етапи еволюції концепту і трансформації поняття, розкривається його зміст, а також визначається роль і значення регіону в сучасних міжнародних відносинах. Автор доводить, що поруч із поняттями Центральної, Східної, Південно-Східної, Східно-Центральної Європи термін «Центрально-Східна Європа» є найбільш доцільним. Він має переважно політичне наповнення та зміст. Центрально-Східна Європа не надто обтяжена міфами, стереотипами та емоціями й означає певний географічний, економічний, культурний, політичний простір, який раніше асоціювався із «радянською» сферою впливу. Регіон ЦентральноСхідної Європи має низку специфічних рис і характеризується тенденціями, що дозволяють говорити про важливе місце в системі міжнародних відносин. Цей простір є ключовим у продовженні реалізації «європейського проекту» і в гарантуванні регіональної безпеки.
The article examines the foreign policy of the USSR in the period from the July Revolution in 1952 in Egypt to the beginning of the Suez crisis in 1956. In this period, the Kremlin's attitude towards the Arab countries has been radically changed: if at the end of the Stalin era they were considered bourgeois collaborators of imperialism, in 1955 the Khrushchev leadership made a decisive bet on an alliance with the national liberation movement. All this time, the main problem for the Soviet Union in the region was the attempts of the United States and United Kingdom to unite the local states within a single military-political bloc under the Western aegis. In response to the creation of the Baghdad Pact in February 1955, Moscow began supplying weapons to Egypt and Syria, supporting the nationalist Arab regimes as opposed to the pro-Western conservative and Israel. The policy of the Soviet Union regarding the Arab-Israeli conflict also took a radical turn: from the neutral position of the post-Stalin era the Kremlin shifted to unilateral support of the Arab states; at the same time, Tel Aviv continued to be considered only as an «American puppet». In general, Moscow was not interested in settling the Middle East conflict, because such course of events could lead to the inclusion of the parties to the conflict in the Baghdad Pact and, consequently, to the complete control of the West over the region. In case of end to the confrontation between the Arabs and Israel, the USSR with its military and industrial-technical assistance would be unnecessary. This reason inevitably pushed Moscow to the union with Arab nationalists.The new Soviet foreign policy course found its consolidation in the conception of "peaceful coexistence", and mapping at the 20th Congress of the CPSU in February 1956.Within six months, it passed its testing during the Suez Crisis.
Стаття присвячена мотивації Республіки Польща в стратегічному виборі партнера, яким виявились Сполучені Штати Америки. Партнера, що забезпечує безпеку, захист, нарешті, суверенітет і територіальну цілісність. Відносини Республіки Польща – США є не тільки пізнавальними з точки зору знань і досвіду формування стратегії зовнішньої політики, а є корисними з огляду сусідства Польщі з Україною. Польщі, яка також перебувала в радянському таборі. Україна може опертися на політичний і дипломатичний багаж польської сторони, досконально опанувати систему наступу і відходу, наполегливості й рішучості, очікування і витримки, якщо все це оберне на власний патріотизм і боротьбу за суверенність. ; With the collapse of the Soviet Union, the Poland turned out to be between the two creatures of power. The Federal Republic of Germany initially reluctantly perceived the Polish frontier, which was the subject of lengthy negotiations. Finally, the united Germany recognized the border along the Oder and Neisse in November 1990, and ratified the documents in December 1991. In turn, the Soviet Union, and since December 1991 – Russia – hastened to withdraw its troops from the Polish territory. After negotiations that lasted throughout the year – from September 1990 to October 1991 – a plan for the withdrawal of Russian troops was realised. The last soldier of the former Red Army left the Polish territory on September 18, 1993.In this situation Poland set one long-term, allied relationship with the United States as one of the strategic objectives of its own foreign policy, since only the United States at that time could protect a new democracy from external attacks of former empires. At the same time, we note that the relations of the Allies were called as strategic by the Poles themselves, not the Americans, and secondly, Poland did everything possible and impossible to be called an ally of the United States. Even threatened its membership in the European Union when the Poland supported United States in its military company against Iraq. The Polish calculation was justified: security could only be provided by the United States through membership in the North Atlantic Alliance. The United States "pulled" Poland into both NATO membership and membership of the EU, thus condemning the Poles to almost 80% of the external debt, adding enormous loans.Consequently, with the collapse of the Warsaw Military Bloc, Poland implements two main pillars: the path to NATO membership and the path to EU membership. The pursuit of NATO has always been the number one priority. Since 1989, the Poles see the United States as the main guarantor of their national security. On the other hand, Washington itself was deeply interested in spreading influence on the post-Soviet bloc, looking for support points in it.Poland, which was not only a buffer in the early stages of NATO's expansion to the East, but also an active participant and "leader" of all other "democracies" in the Alliance's security space, proved to bethe backbone. The North Atlantic Alliance, a key component of the United States, has been cementing Polish-American security cooperation for decades. In 2010, on the initiative of Polish Foreign Minister Radoslaw Sikorski and US Secretary of State Hillary Clinton, the Strategic Dialogue launched in 2004 was reinstated. Poland was admitted to NATO with the Czech Republic and Hungary in March 1999, while join- ing the European Union was delayed until May 2004. Poland's realization of the European vector of the Eastern policy of the EU, faced with Russia's severe opposition, considered it as an intervention in its sphere of influence, gave Poland the opportunity to strengthen its position in the EU and NATO. The base of missile interceptors should be built up in Poland and with them also other defence systems. Russian-Georgian war in the first half of August 2008 intensified the mentioned process. Poland went to meet the US, increasing its military contingent in Afghanistan.But new US president Obama declared that if he eliminated the threat of Iran's nuclear and missile program, then it would not make sense to continue to build a missile shield in Europe.22 known politicians from Eastern Europe (including four Poles) at 16th of July warning Obama to stop support Russia. As a result a bilateral agreement on the status of forces (so-called SOFA) was signed on December 11, in Warsaw. As a result of Russia's aggression against Ukraine – the United States has actively deployed military cooperation with Poland, providing 12 F-16 fighters from the base in Aviano and 200 personnel in spring 2014. The program also provides long-range missiles JASSM for the Polish F-16. In addition, cyber defence is currently underway. The bilateral dialogue on this issue is being held in regular meetings of the Advisory Group on Strategic Cooperation (SCCG) and the High Level Group on Security (HLDG).Russia's aggressive actions against Ukraine dramatically changed the security situation around Poland and Europe at all. The concept introduces the expansion and unification of the European Union's Active Ballistic Missile Defence (ALTBMD) anti-missile defence system with American missile defence systems in Europe (radar in Turkey, bases in Romania and Poland, ships with Aegis systems in the Mediterranean).The priorities of Polish foreign policy was declared in March 2012 – in the new strategy of foreign policy. It was the first since 1989 a key document defining vectors of Polish diplomacy too. So "The strategy of Polish foreign policy 2017–2021" confirmed the priorities of the Polish state.
Стаття присвячена мотивації Республіки Польща в стратегічному виборі партнера, яким виявились Сполучені Штати Америки. Партнера, що забезпечує безпеку, захист, нарешті, суверенітет і територіальну цілісність. Відносини Республіки Польща – США є не тільки пізнавальними з точки зору знань і досвіду формування стратегії зовнішньої політики, а є корисними з огляду сусідства Польщі з Україною. Польщі, яка також перебувала в радянському таборі. Україна може опертися на політичний і дипломатичний багаж польської сторони, досконально опанувати систему наступу і відходу, наполегливості й рішучості, очікування і витримки, якщо все це оберне на власний патріотизм і боротьбу за суверенність. ; With the collapse of the Soviet Union, the Poland turned out to be between the two creatures of power. The Federal Republic of Germany initially reluctantly perceived the Polish frontier, which was the subject of lengthy negotiations. Finally, the united Germany recognized the border along the Oder and Neisse in November 1990, and ratified the documents in December 1991. In turn, the Soviet Union, and since December 1991 – Russia – hastened to withdraw its troops from the Polish territory. After negotiations that lasted throughout the year – from September 1990 to October 1991 – a plan for the withdrawal of Russian troops was realised. The last soldier of the former Red Army left the Polish territory on September 18, 1993.In this situation Poland set one long-term, allied relationship with the United States as one of the strategic objectives of its own foreign policy, since only the United States at that time could protect a new democracy from external attacks of former empires. At the same time, we note that the relations of the Allies were called as strategic by the Poles themselves, not the Americans, and secondly, Poland did everything possible and impossible to be called an ally of the United States. Even threatened its membership in the European Union when the Poland supported United States in its military company against Iraq. The Polish calculation was justified: security could only be provided by the United States through membership in the North Atlantic Alliance. The United States "pulled" Poland into both NATO membership and membership of the EU, thus condemning the Poles to almost 80% of the external debt, adding enormous loans.Consequently, with the collapse of the Warsaw Military Bloc, Poland implements two main pillars: the path to NATO membership and the path to EU membership. The pursuit of NATO has always been the number one priority. Since 1989, the Poles see the United States as the main guarantor of their national security. On the other hand, Washington itself was deeply interested in spreading influence on the post-Soviet bloc, looking for support points in it.Poland, which was not only a buffer in the early stages of NATO's expansion to the East, but also an active participant and "leader" of all other "democracies" in the Alliance's security space, proved to bethe backbone. The North Atlantic Alliance, a key component of the United States, has been cementing Polish-American security cooperation for decades. In 2010, on the initiative of Polish Foreign Minister Radoslaw Sikorski and US Secretary of State Hillary Clinton, the Strategic Dialogue launched in 2004 was reinstated. Poland was admitted to NATO with the Czech Republic and Hungary in March 1999, while join- ing the European Union was delayed until May 2004. Poland's realization of the European vector of the Eastern policy of the EU, faced with Russia's severe opposition, considered it as an intervention in its sphere of influence, gave Poland the opportunity to strengthen its position in the EU and NATO. The base of missile interceptors should be built up in Poland and with them also other defence systems. Russian-Georgian war in the first half of August 2008 intensified the mentioned process. Poland went to meet the US, increasing its military contingent in Afghanistan.But new US president Obama declared that if he eliminated the threat of Iran's nuclear and missile program, then it would not make sense to continue to build a missile shield in Europe.22 known politicians from Eastern Europe (including four Poles) at 16th of July warning Obama to stop support Russia. As a result a bilateral agreement on the status of forces (so-called SOFA) was signed on December 11, in Warsaw. As a result of Russia's aggression against Ukraine – the United States has actively deployed military cooperation with Poland, providing 12 F-16 fighters from the base in Aviano and 200 personnel in spring 2014. The program also provides long-range missiles JASSM for the Polish F-16. In addition, cyber defence is currently underway. The bilateral dialogue on this issue is being held in regular meetings of the Advisory Group on Strategic Cooperation (SCCG) and the High Level Group on Security (HLDG).Russia's aggressive actions against Ukraine dramatically changed the security situation around Poland and Europe at all. The concept introduces the expansion and unification of the European Union's Active Ballistic Missile Defence (ALTBMD) anti-missile defence system with American missile defence systems in Europe (radar in Turkey, bases in Romania and Poland, ships with Aegis systems in the Mediterranean).The priorities of Polish foreign policy was declared in March 2012 – in the new strategy of foreign policy. It was the first since 1989 a key document defining vectors of Polish diplomacy too. So "The strategy of Polish foreign policy 2017–2021" confirmed the priorities of the Polish state.
The paper deals with the geopolitical choice of the Republic of Poland during the post-Soviet period. The main attention is focused on the national military policy over 1991-2011. The structure and powers of security and defense governmental departments - the President, Popular Assemblies (the Sejm and Senate) - are examined. The results of electoral preferences at Parliamentary and Presidential elections are chronologically presented. The first defence doctrine of Poland of 1993 and its revolutionary nature as well as the defence doctrine of 1993 are described. The implementation process of the national interest protection through the instrument of foreign policy is shown, specifically through the European integration and accession to the NATO military and political bloc. Interrelations with the European neighboring countries and a strategic partner - the USA within the military cooperation and economics are analyzed. The 'cold' international relations with the Russian Federation are pointed out.The Security Strategy and the basics of the Polish strategic defence of 2000 after accession of the country to the North Atlantic Alliance are examined and the main priorities in the then military policy are identified. The new National Security Strategy of 2003, adopted after the al-Qaeda terrorist acts against the USA in 2001, is looked into. The role and position of the Republic of Poland in the NATO, its willingness to establish a joint European security system as a complementary element of the global system are indicated. The economic and political benefits of the NATO and EU memberships are emphasized.The Armed Forces of the Republic of Poland and their services are described. Economic steps of the Polish government over the recent 20 years, aimed at stabilization of its development and sustainable social policy, are analyzed. The main geopolitical conception of Poland is reviewed, which implies an active foreign policy in the East. ; Статья посвящена геополитическому выбору Республики Польша в постсоветский период. Проанализированы полномочия Президента и высшего законодательного органа (сейма и сената) по вопросам безопасности и обороны. Рассмотрены избирательные симпатии во время парламентских и президентских выборов за последние 20 лет. Дана характеристика оборонной доктрине, Стратегии безопасности и обороны. Описан состав и вооружение всех видов Вооруженных сил. Рассмотрены отношения с государствами-соседями, ЕС, США, Россией. Исследованы основные направления восточной политики Республики Польша. ; Стаття присвячена геополітичному вибору Республіки Польща в пострадянський період, її військовій політиці. Проаналізовано повноваження Президента та законодавчого органу (сейму та сенату) з питань безпеки та оборони. Розглянуто виборчі симпатії під час парламентських та президентських виборів за останні 20 років. Охарактеризовані оборонна доктрина, Стратегія безпеки та оборони. Дано характеристику Збройним силам. Розглянуто відносини з країнами-сусідами, ЄС, США та Росією. Досліджено основні напрямки східної політики Республіки Польща.
The paper deals with the geopolitical choice of the Republic of Poland during the post-Soviet period. The main attention is focused on the national military policy over 1991-2011. The structure and powers of security and defense governmental departments - the President, Popular Assemblies (the Sejm and Senate) - are examined. The results of electoral preferences at Parliamentary and Presidential elections are chronologically presented. The first defence doctrine of Poland of 1993 and its revolutionary nature as well as the defence doctrine of 1993 are described. The implementation process of the national interest protection through the instrument of foreign policy is shown, specifically through the European integration and accession to the NATO military and political bloc. Interrelations with the European neighboring countries and a strategic partner - the USA within the military cooperation and economics are analyzed. The 'cold' international relations with the Russian Federation are pointed out.The Security Strategy and the basics of the Polish strategic defence of 2000 after accession of the country to the North Atlantic Alliance are examined and the main priorities in the then military policy are identified. The new National Security Strategy of 2003, adopted after the al-Qaeda terrorist acts against the USA in 2001, is looked into. The role and position of the Republic of Poland in the NATO, its willingness to establish a joint European security system as a complementary element of the global system are indicated. The economic and political benefits of the NATO and EU memberships are emphasized.The Armed Forces of the Republic of Poland and their services are described. Economic steps of the Polish government over the recent 20 years, aimed at stabilization of its development and sustainable social policy, are analyzed. The main geopolitical conception of Poland is reviewed, which implies an active foreign policy in the East. ; Статья посвящена геополитическому выбору Республики Польша в постсоветский период. Проанализированы полномочия Президента и высшего законодательного органа (сейма и сената) по вопросам безопасности и обороны. Рассмотрены избирательные симпатии во время парламентских и президентских выборов за последние 20 лет. Дана характеристика оборонной доктрине, Стратегии безопасности и обороны. Описан состав и вооружение всех видов Вооруженных сил. Рассмотрены отношения с государствами-соседями, ЕС, США, Россией. Исследованы основные направления восточной политики Республики Польша. ; Стаття присвячена геополітичному вибору Республіки Польща в пострадянський період, її військовій політиці. Проаналізовано повноваження Президента та законодавчого органу (сейму та сенату) з питань безпеки та оборони. Розглянуто виборчі симпатії під час парламентських та президентських виборів за останні 20 років. Охарактеризовані оборонна доктрина, Стратегія безпеки та оборони. Дано характеристику Збройним силам. Розглянуто відносини з країнами-сусідами, ЄС, США та Росією. Досліджено основні напрямки східної політики Республіки Польща.
The publication of the law on the elections to the Verkhovna Rada of the Ukrainian SSR began a fierce confrontation between the communist government and the opposition in the struggle for parliamentary mandates. With the start of the election, the democratic opposition began political and organizational consolidation of its forces. The most influential pre-election opposition group was the Democratic bloc of Ukraine, which included mainly national-democratic organizations (e.g.: Narodniy Rukh Ukraine (Pepple's Movement of Ukraine), the Ukrainian Helsinki Union, the Taras Shevchenko Ukrainian language society, etc.). The main force of the Democratic bloc became Narodniy Rukh. The Democratic bloc did not include the organizations of the "new wave" from the South-East of Ukraine, which stood in positions of democratic socialism and liberal-democratic views and held the election campaign autonomously. However the leaders of these organizations evaluated the candidates from The Democratic bloc as political allies. Opposition leaders could not agree on creating a single electoral democratic front during the election.During the elections, the Democratic bloc became a "political umbrella", where members of Narodniy Rukh fought for the mandate, and simultaneously (at the same time accumulated all the organizational resources of the opposition forces of the Republic).The opposition did not have a united view on solving the main problems of society. In particular, the electoral platform of the participants in the Democratic bloc significantly varied, depending on the program of the member – organization or region in which the organization functioned.In particular, in the central and western regions of the Ukrainian SSR national-state requirements prevailed, and in the South and East of the republic the main attention was paid to socio-economic and environmental problems. However, almost all the opposition candidates asserted a program of political and economic reforms in order to achieve the sovereignty of Ukraine. Only individual candidates put forward slogans of revolutionary changes, however, they pepresented small radical wing of the opposition. In particular, any political force put forward a slogan on Ukraine's state independence. However, in comparison with the all-Union elections in 1989, the republic witnessed a sharp rise in anti-communist sentiments, that was manifested in mass demonstrations against the ruling party and the existing political regime (the so-called provincial revolutions). The sharp election campaign led to confrontation, and sometimes even open competition between the opposition candidates, which reduced their chances of victory.Pre-election struggle has become a formidable political confrontation. However, sharp political battles did not lead to any fights on the political, ethnic or religious grounds that took place in other Soviet republics. Attempts of the authorities to sow the atmosphere of uncertainty and fear in the society before the elections, in order to elect their pepresentatives to the parliament, caused a resolute opposition from the democratic forces in order to mantain the civil peace.In general, the parliamentary election campaign of 1990 demonstrated the political maturity of the opposition forces, their commitment to democratic principles, and the willingness to uncompromising struggle for state sovereignty of Ukraine, this time as an anti-communist parliamentary opposition in the Verkhovna Rada of the Ukrainian SSR ; Висвітлено участь опозиційних сил у виборах до Верховної Ради Української РСР. Простежено процес інституційного становлення опозиційного виборчого об'єднання – Демократичного блоку України. Аналізуючи хід парламентської виборчої кампанії 1990 р., автор дослідив тактику, методи і форми ідеологічного та політичного протистояння народної опозиції та її комуністичних опонентів у боротьбі за здобуття депутатських мандатів. Значну увагу присвячено розгляду спільних рис і особливостей програмних вимог різних сегментів опозиційних сил, розглянуто характер взаємодії та причини протиборства демократичних кандидатів у електоральному змаганні. З'ясовано складові успіху і причини невдач опозиційних кандидатів у виборчих парламентських перегонах.
The article analyzes the place of Mozambique in the military-political strategy of the USSR in southern Africa. It is noted that its influence on the African continent of the USSR was aimed primarily at the use of combinations of political and diplomatic efforts, economic assistance and arms supplies. The cooperation between the USSR and the African states from the outset was deeply ideological.The purpose of the proposed study is to show the place of Mozambique in the military-political strategy of the USSR in southern Africa, paying attention to the ideological motives of foreign-policy actions. The research is based on such principles of historical knowledge as science, historicism, objectivity, systematic analysis, etc.The volume and character of the military and economic assistance of the USSR to Mozambique have been analyzed, which has been shown in the strengthening the country's defense capability and effectively created the Mozambican Armed Forces. Soviet officers created the General Staff, formed and prepared the main types of armed forces and forces of troops. Such forms of cooperation as the exchange of military delegations at all levels, mutual consultations with political bodies and armies have become widespread. The armed forces of the country received Soviet technique, specialists in working with this technique. Deliveries were made on preferential terms. The staff was trained at the training centers of the USSR.However, it is noted that the result of this assistance was that the Government of Mozambique declared the choice of the socialist path of development, as reflected in the new name of the country (People's Republic of Mozambique), and soon the relevant transformations began: nationalization of the main segments of the economy, carrying out an agrarian reform. In addition, in exchange for assistance, FRELIMO provided the Soviet navy with access to the deep-water Gulf near Maputo, which is very convenient for the creation of a submarine base.The socialist bloc also received the right of privileged access to the natural resources of the republic. It is concluded that in the late 1980's Mozambique remained one of the most loyal allies of Moscow in Africa. By giving Mozambique assistance in building the armed forces, Soviet leaders sought at any cost to keep it in the sphere of his influence. Among the reasons, it should be noted, above all, geopolitical factors, namely, the possibility of influencing neighboring South Africa. Besides, the Soviet fleet was in need of bases on the West African coast. However, the situation has changed as a result of the changes in Moscow itself - liberalization, reconstruction, and then the collapse of the USSR forced it to abandon its interests and to stop subsidies of the Union regimes. ; В статті проаналізовано місце Мозамбіку у військово-політичній стратегії СРСР на півдні Африки, звертається увага на ідеологічні мотиви зовнішньополітичних акцій Радянського Союзу. Зазначається, що свій вплив на Африканському континенті СРСР намагався поширювати насамперед за допомогою комбінацій політико-дипломатичних зусиль, економічної допомоги та поставок зброї.Зроблено висновок, що наприкінці 1980-х рр. Мозамбік залишався одним з найбільш відданих союзників Москви в Африці. Надаючи Мозамбіку допомогу у будівництві збройних сил, радянські лідери прагнули будь-якою ціною утримати його в сфері свого впливу. Серед причин слід вказати, передусім, геополітичні фактори, а саме – можливість впливати на сусідню Південну Африку. Крім того, радянський флот мав потребу у базах на західноафриканському узбережжі.
The article analyzes the place of Mozambique in the military-political strategy of the USSR in southern Africa. It is noted that its influence on the African continent of the USSR was aimed primarily at the use of combinations of political and diplomatic efforts, economic assistance and arms supplies. The cooperation between the USSR and the African states from the outset was deeply ideological.The purpose of the proposed study is to show the place of Mozambique in the military-political strategy of the USSR in southern Africa, paying attention to the ideological motives of foreign-policy actions. The research is based on such principles of historical knowledge as science, historicism, objectivity, systematic analysis, etc.The volume and character of the military and economic assistance of the USSR to Mozambique have been analyzed, which has been shown in the strengthening the country's defense capability and effectively created the Mozambican Armed Forces. Soviet officers created the General Staff, formed and prepared the main types of armed forces and forces of troops. Such forms of cooperation as the exchange of military delegations at all levels, mutual consultations with political bodies and armies have become widespread. The armed forces of the country received Soviet technique, specialists in working with this technique. Deliveries were made on preferential terms. The staff was trained at the training centers of the USSR.However, it is noted that the result of this assistance was that the Government of Mozambique declared the choice of the socialist path of development, as reflected in the new name of the country (People's Republic of Mozambique), and soon the relevant transformations began: nationalization of the main segments of the economy, carrying out an agrarian reform. In addition, in exchange for assistance, FRELIMO provided the Soviet navy with access to the deep-water Gulf near Maputo, which is very convenient for the creation of a submarine base.The socialist bloc also received the right of privileged access to the natural resources of the republic. It is concluded that in the late 1980's Mozambique remained one of the most loyal allies of Moscow in Africa. By giving Mozambique assistance in building the armed forces, Soviet leaders sought at any cost to keep it in the sphere of his influence. Among the reasons, it should be noted, above all, geopolitical factors, namely, the possibility of influencing neighboring South Africa. Besides, the Soviet fleet was in need of bases on the West African coast. However, the situation has changed as a result of the changes in Moscow itself - liberalization, reconstruction, and then the collapse of the USSR forced it to abandon its interests and to stop subsidies of the Union regimes. ; В статті проаналізовано місце Мозамбіку у військово-політичній стратегії СРСР на півдні Африки, звертається увага на ідеологічні мотиви зовнішньополітичних акцій Радянського Союзу. Зазначається, що свій вплив на Африканському континенті СРСР намагався поширювати насамперед за допомогою комбінацій політико-дипломатичних зусиль, економічної допомоги та поставок зброї.Зроблено висновок, що наприкінці 1980-х рр. Мозамбік залишався одним з найбільш відданих союзників Москви в Африці. Надаючи Мозамбіку допомогу у будівництві збройних сил, радянські лідери прагнули будь-якою ціною утримати його в сфері свого впливу. Серед причин слід вказати, передусім, геополітичні фактори, а саме – можливість впливати на сусідню Південну Африку. Крім того, радянський флот мав потребу у базах на західноафриканському узбережжі.
The article analyzes theoretical approaches to the study of the consequences of the Chernobyl tragedy in the context of cultural searches of modernity in the prospect of "memorial paradigm." The aim is to bring the concept of perception of the Chernobyl accident and the "exclusion zone" as "cultural trauma" and "places of memory" in the background of Ukrainian national history. It was achieved by applying the methods of analysis and synthesis of the ideas of the "new history" and principles of "implantation" Chernobyl discourse in the process of inculturation of modern Ukrainian culture. Scientific novelty. The growing interest in the historical past, promoting access the modified concepts historicizing and collective memory phenomenon contributed to a broader discussion of the impact of "Chernobyl situation" in the post-Soviet identity in the region, the impact of the release of the fact of the accident on the formation of social consciousness and thus the political representation of the past, forming interactions' communication between ethnic memory and "traumatic" legacy of the communist era. The disappearance of the "Soviet bloc" has given new impetus to the interest of researchers the Postchernobyl info shock as a mass phenomenon radiophobia that approved the legality of a finding rethinking the Chernobyl accident as "cultural trauma" of Ukrainian history. Obviously, it is the relationship of philosophical and historical knowledge in matters of understanding of the Chernobyl accident was a priority for the process of the formation of a unique semiotically-mental "Chernobyl space" of recently opened for socio-philosophical interpretation, which in itself raises the possibility of "Chernobyl discourse." In addition, problems caused by modern research tasks of national revival Ukraine, which provides the philosophical understanding of history; Ukraine crisis continual coexistence of Chernobyl "exclusion zone" as an image "place of memory"; unique historical and cultural experience gained Ukrainian people as a result of the Chernobyl accident. Conclusion. The author made an overview of concepts "places of memory", "commemoralization" and "cultural trauma"; have suggested the possibility of further studies of the Chernobyl accident and the "exclusion zone" as a separate phenomenon socia-cultural Ukrainian culture. ; Статья посвящена анализу теоретических подходов к исследованию последствий Чернобыльской трагедии в контексте культурологических поисков современности в перспективе "мемориальной парадигмы". Целью работы стало доказательство концепта восприятия Чернобыльской аварии и «зоны отчуждения» как «культурной травмы» и «места памяти» на фоне украинской национальной истории. Это было достигнуто благодаря методам анализа и синтеза идей «новой истории» и принципов «вживление» чернобыльского дискурса к процессу инкультурации современной украинской культуры. Научная новизна. Актуализация интереса к историческому прошлому, популяризация обращения к модифицированным концепций историзациии и феномена коллективной памяти способствовали более широкому обсуждению влияния «чернобыльской ситуации» на самоидентификацию постсоветского региона, выделению влияния факта аварии на формирование общественного сознания и затем репрезентации политического прошлого, формированию взаимосвязи между этнической памятью и «травматической» наследием коммунистической эпохи. Исчезновение «советского блока» придало новый импульс интереса исследователям постчернобыльского инфо-шока как массового феномена радиофобии, утвердив правомерность констатации переосмысления аварии на ЧАЭС как «культурной травмы» украинской истории. Очевидно, именно взаимосвязь философского и исторического знания в вопросах понимания сущности Чернобыльской аварии стала приоритетной для процесса образования уникального семиотической-ментального «чернобыльского пространства», от недавно открытого для социально-философских интерпретации, что само по себе порождает возможность «чернобыльского дискурса». Кроме того, проблематика исследования обусловлена современными задачами национального возрождения Украины, которое предусматривает философское осмысление истории; кризисом континуумального сосуществования Украины по чернобыльской «зоной отчуждения» как имиджевым «местом памяти»; уникальностью историко-культурного опыта полученного украинским народом в результате аварии на Чернобыльской АЭС. Вывод. Автором был осуществлен обзор концепций «мест памяти», «коммеморации» и «культурной травмы»; были выдвинуты предположения возможности дальнейших исследований Чернобыльской аварии и «зоны отчуждения» как отдельного культурносоциального явления украинской культуры. ; Стаття присвячена аналізу теоретичних підходів до дослідження наслідків Чорнобильської трагедії в контексті культурологічних пошуків сучасності в перспективі "меморіальної парадигми". Метою роботи стало доведення концепту сприйняття Чорнобильської аварії та «зони відчуження» як «культурної травми» та «місця пам'яті» на тлі української національної історії. Це було досягнуто, застосовуючи методи аналізу та синтезу ідей «нової історії» та принципів «вживлення» чорнобильського дискурсу до процесу інкультурації сучасної української культури. Наукова новизна. Сьогоденне зростання інтересу до історичного минулого, популяризація звернення до модифікованих концепцій історизації та феномену колективної пам'яті сприяли більш широкому обговоренню впливу «чорнобильської ситуації» на самоідентифікацію пострадянського регіону, виділенню впливу факту аварії на формування суспільної свідомості й відтак репрезентації політичного минулого, формуванню взаємозв'язку між етнічною пам'яттю і «травматичною» спадщиною комуністичної епохи. Зникнення «радянського блоку» додало новий імпульс зацікавлення дослідниками постчорнобильським інфо-шоком як масовим феноменом радіофобії, що затвердило правомірність констатації переосмислення аварії на ЧАЕС як «культурної травми» української історії. Вочевидь, саме взаємозв'язок філософського й історичного знання в питаннях розуміння сутності Чорнобильської аварії став пріоритетним для процесу утворення унікального семіотично-ментального «чорнобильського простору», від недавно відкритого для соціально-філософських інтерпретації, що само по собі породжує можливість «чорнобильського дискурсу». Крім того, проблематика дослідження обумовлена сучасними завданнями національного відродження України, яке передбачає філософське осмислення історії; кризою континуумального співіснування України з чорнобильською «зоною відчуження» як іміджевим «місцем пам'яті»; унікальністю історико-культурного досвіду отриманого українським народом внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Висновок. Автором був зроблений огляд концепцій «місць пам'яті», «коммеморації» і «культурної травми»; були висунуті припущення можливості подальших досліджень Чорнобильської аварії та «зони відчуження» як окремого культурносоціального явища української культури.
The article analyzes theoretical approaches to the study of the consequences of the Chernobyl tragedy in the context of cultural searches of modernity in the prospect of "memorial paradigm." The aim is to bring the concept of perception of the Chernobyl accident and the "exclusion zone" as "cultural trauma" and "places of memory" in the background of Ukrainian national history. It was achieved by applying the methods of analysis and synthesis of the ideas of the "new history" and principles of "implantation" Chernobyl discourse in the process of inculturation of modern Ukrainian culture. Scientific novelty. The growing interest in the historical past, promoting access the modified concepts historicizing and collective memory phenomenon contributed to a broader discussion of the impact of "Chernobyl situation" in the post-Soviet identity in the region, the impact of the release of the fact of the accident on the formation of social consciousness and thus the political representation of the past, forming interactions' communication between ethnic memory and "traumatic" legacy of the communist era. The disappearance of the "Soviet bloc" has given new impetus to the interest of researchers the Postchernobyl info shock as a mass phenomenon radiophobia that approved the legality of a finding rethinking the Chernobyl accident as "cultural trauma" of Ukrainian history. Obviously, it is the relationship of philosophical and historical knowledge in matters of understanding of the Chernobyl accident was a priority for the process of the formation of a unique semiotically-mental "Chernobyl space" of recently opened for socio-philosophical interpretation, which in itself raises the possibility of "Chernobyl discourse." In addition, problems caused by modern research tasks of national revival Ukraine, which provides the philosophical understanding of history; Ukraine crisis continual coexistence of Chernobyl "exclusion zone" as an image "place of memory"; unique historical and cultural experience gained Ukrainian people as a result of the Chernobyl accident. Conclusion. The author made an overview of concepts "places of memory", "commemoralization" and "cultural trauma"; have suggested the possibility of further studies of the Chernobyl accident and the "exclusion zone" as a separate phenomenon socia-cultural Ukrainian culture. ; Статья посвящена анализу теоретических подходов к исследованию последствий Чернобыльской трагедии в контексте культурологических поисков современности в перспективе "мемориальной парадигмы". Целью работы стало доказательство концепта восприятия Чернобыльской аварии и «зоны отчуждения» как «культурной травмы» и «места памяти» на фоне украинской национальной истории. Это было достигнуто благодаря методам анализа и синтеза идей «новой истории» и принципов «вживление» чернобыльского дискурса к процессу инкультурации современной украинской культуры. Научная новизна. Актуализация интереса к историческому прошлому, популяризация обращения к модифицированным концепций историзациии и феномена коллективной памяти способствовали более широкому обсуждению влияния «чернобыльской ситуации» на самоидентификацию постсоветского региона, выделению влияния факта аварии на формирование общественного сознания и затем репрезентации политического прошлого, формированию взаимосвязи между этнической памятью и «травматической» наследием коммунистической эпохи. Исчезновение «советского блока» придало новый импульс интереса исследователям постчернобыльского инфо-шока как массового феномена радиофобии, утвердив правомерность констатации переосмысления аварии на ЧАЭС как «культурной травмы» украинской истории. Очевидно, именно взаимосвязь философского и исторического знания в вопросах понимания сущности Чернобыльской аварии стала приоритетной для процесса образования уникального семиотической-ментального «чернобыльского пространства», от недавно открытого для социально-философских интерпретации, что само по себе порождает возможность «чернобыльского дискурса». Кроме того, проблематика исследования обусловлена современными задачами национального возрождения Украины, которое предусматривает философское осмысление истории; кризисом континуумального сосуществования Украины по чернобыльской «зоной отчуждения» как имиджевым «местом памяти»; уникальностью историко-культурного опыта полученного украинским народом в результате аварии на Чернобыльской АЭС. Вывод. Автором был осуществлен обзор концепций «мест памяти», «коммеморации» и «культурной травмы»; были выдвинуты предположения возможности дальнейших исследований Чернобыльской аварии и «зоны отчуждения» как отдельного культурносоциального явления украинской культуры. ; Стаття присвячена аналізу теоретичних підходів до дослідження наслідків Чорнобильської трагедії в контексті культурологічних пошуків сучасності в перспективі "меморіальної парадигми". Метою роботи стало доведення концепту сприйняття Чорнобильської аварії та «зони відчуження» як «культурної травми» та «місця пам'яті» на тлі української національної історії. Це було досягнуто, застосовуючи методи аналізу та синтезу ідей «нової історії» та принципів «вживлення» чорнобильського дискурсу до процесу інкультурації сучасної української культури. Наукова новизна. Сьогоденне зростання інтересу до історичного минулого, популяризація звернення до модифікованих концепцій історизації та феномену колективної пам'яті сприяли більш широкому обговоренню впливу «чорнобильської ситуації» на самоідентифікацію пострадянського регіону, виділенню впливу факту аварії на формування суспільної свідомості й відтак репрезентації політичного минулого, формуванню взаємозв'язку між етнічною пам'яттю і «травматичною» спадщиною комуністичної епохи. Зникнення «радянського блоку» додало новий імпульс зацікавлення дослідниками постчорнобильським інфо-шоком як масовим феноменом радіофобії, що затвердило правомірність констатації переосмислення аварії на ЧАЕС як «культурної травми» української історії. Вочевидь, саме взаємозв'язок філософського й історичного знання в питаннях розуміння сутності Чорнобильської аварії став пріоритетним для процесу утворення унікального семіотично-ментального «чорнобильського простору», від недавно відкритого для соціально-філософських інтерпретації, що само по собі породжує можливість «чорнобильського дискурсу». Крім того, проблематика дослідження обумовлена сучасними завданнями національного відродження України, яке передбачає філософське осмислення історії; кризою континуумального співіснування України з чорнобильською «зоною відчуження» як іміджевим «місцем пам'яті»; унікальністю історико-культурного досвіду отриманого українським народом внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Висновок. Автором був зроблений огляд концепцій «місць пам'яті», «коммеморації» і «культурної травми»; були висунуті припущення можливості подальших досліджень Чорнобильської аварії та «зони відчуження» як окремого культурносоціального явища української культури.
The subject of the article is the main milestones, directions and stages of artist Opanas Ivanovych Zalyvakha's participation in the Ukrainian national movement of 1960–1970s. The source base of the research is based on the documents of the Sectoral State Archive of the Security Service of Ukraine (SSA SSU) in Kyiv, samizdat materials, memoirs of O. Zalyvakha and his contemporaries. The methodological basis of the study is J. Seko's concept of the coexistence of two paradigms in the Ukrainian resistance movement of the 1950s and 1980s – national liberation (underground organizations) and nationalization (legal activity of the intelligentsia among the Sixties). The author concludes that the artist O. Zalyvakha from the early 1960s to the first half of the 1970s was an active participant in the environment of the Sixties human rights within the nationalization paradigm of the Ukrainian national movement. In the first half of the 1960's, the main forms of his dissident activity were the spread of samizdat, criticism of the Soviet government's policy in the national question, the production of Ukrainian national symbols. Living in Ivano-Frankivsk, the artist managed to establish contacts with Kyiv and Lviv dissidents. The arrest and trial of O. Zalyvakha could not stop his dissident activities and did not change his opposition views on the official policy of the Soviet regime. In the Mordovian colonies he took part in Ukrainian cultural events, created ex-librises with national symbols, set up channels for the transfer of documents and materials from the colony to freedom, wrote a statement of protest to the Chairman of the Supreme Court of the USSR. Acquaintance and close relations with V. Moroz, M. Soroka, I. Gel, S. Karavansky, J. Lesiv significantly strengthened O. Zalyvakha's views on the need for further struggle for the revival of Ukrainian national consciousness and culture. After his release, the most notable dissident action of the artist was his participation in the campaign to protect the convicted historian V. Moroz. Later, O. Zalyvakha, despite the fact that the KGB was taken into account as an object of the "Bloc" case, under the pressure of the regime almost completely stopped its activity in the direction of the resistance movement against the Soviet regime. Keywords: Opanas Zalyvakha, Ukrainian dissident movement, Sixties human rights, samizdat, Soviet regime, Mordovian colonies. ; Предметом статті є основні віхи, напрями і етапи участі художника Опанаса Івановича Заливахи в українському національному русі 1960–1970-хрр. Основу джерельної бази дослідження становлять документи Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДАСБУ) у м.Київ, матеріали самвидаву, спогади самого О.Заливахи та його сучасників. Методологічною основою дослідження є концепція Я.Секо про співіснування в українському русі спротиву 1950–80‑хрр. двох парадигм– національно-визвольної (підпільні організації) та націоналізаційної (легальна діяльність інтелігенції із середовища "шістдесятників"). Автор статті приходить до висновку, що художник О.Заливаха з початку1960‑х до першої половини1970‑х був активним учасником середовища шістдесятницького правозахисту в рамках націоналізаційної парадигми українського національного руху. У першій половині 1960‑хрр. основними формами його дисидентської діяльності були поширення самвидаву і тамвидаву, критика політики радянської влади у національному питанні, виготовлення української національної символіки. Арешт та судова розправа над О.Заливахою не змогли зупинити його дисидентської діяльності та не змінили опозиційних щодо офіційної політики радянського режиму переконань. У мордовських колоніях художник брав участь в українських культурних заходах, налагоджував канали передачі документів і матеріалів із колонії на волю, написав заяву протесту на адресу Голови Верховного Суду УРСР. Після виходу на волю найбільш помітною дисидентською акцією художника була його участь у кампанії захисту засудженого історика В.Мороза. В подальшому О.Заливаха, незважаючи на те, що був взятий КДБ у розробку як об'єкт справи "Блок", під тиском режиму практично повністю припинив активність у руслі руху спротиву радянському режиму. Ключові слова: Опанас Заливаха, український дисидентський рух, шістдесятницький правозахист, самвидав, радянський режим, Мордовські колонії.
Discussions around various aspects of World War II in the world's scientific space and memory field have continued throughout the postwar decades. Initially, they were determined by polar and antagonistic ideological paradigms, and after the end of the Cold War – the discovery and introduction into scientific circulation of previously classified sources, testing of avant-garde methods of scientific knowledge, the development of interpretive tools. In the late 1930s, the Soviet Union found itself virtually isolated, alone with the Axis bloc and their allies. It was difficult for the Soviet leadership to overcome the existing threats on its own, especially after the German attack. Only the realization by the Western Allies that Berlin's aggressive course had become a global challenge made it possible to find a constructive way to join forces in the fight against a common enemy. One of the channels of cooperation between the states of the Anti-Hitler Coalition was the organization of supplies to the USSR of military equipment, ammunition, food, and materials necessary for the facilities of the Soviet military-industrial complex within the framework of the land lease program. Until recently, the problem of land lease was more in ideological discourse than in purely scientific. The currently available source base allows for an unbiased analysis of this phenomenon and elucidation of the place and role of foreign revenues to the USSR in strengthening its defense capabilities during the war against Germany and its allies. However, to this day, the researchers look out of focus, because of the perception of this phenomenon by veterans who fought on foreign military equipment, ate food from overseas. The authors of the article sees their task as combining these two dimensions of the lend-lease and finding out its impact not only on the scale of the large-scale armed confrontation, but also on the moral and psychological condition of the Red Army, for whom the war was an extremely difficult test. ; Дискусії довкола різних аспектів Другої світової війни у світовому науковому просторі та пам'яттєвому полі продовжуються упродовж усіх повоєнних десятиліть. Спочатку вони детермінувалися полярними й антагоністичними ідеологічними парадигмами, а після завершення «холодної війни» – виявленням та введенням до наукового обігу до того засекречених джерельних пластів, апробацією авангардних прийомів наукового пізнання, розвитком інтерпретаційних інструментів. Наприкінці 1930-хрр. Радянський Союз опинився практично в ізоляції, наодинці з блоком держав Осі та їхніми союзниками. Подолати існуючі загрози самотужки, особливо після нападу Німеччини, радянському керівництву було доволі складно. Лише усвідомлення західними альянтами того, що агресивний курс Берліна перетворився на глобальний виклик, зробило можливим конструктивний пошук шляхів до об'єднання зусиль у боротьбі проти спільного ворога. Одним з каналів співпраці держав Антигітлерівської коаліції стала організація поставок до СРСР військової техніки, боєприпасів, харчових продуктів, матеріалів, необхідних для об'єктів радянського військово-промислового комплексу у рамках програми ленд-лізу. Донедавна і проблема ленд-лізу перебувала швидше в ідеологічному дискурсі, ніж у суто науковому. Нині доступна джерельна база уможливлює незаангажований аналіз цього феномену і з'ясування місця і ролі надходжень з-за кордону до СРСР продукції військового призначення у зміцненні його обороноспроможності під час війни проти Німеччини та її союзників. Однак і донині поза фокусом дослідників залишається «погляд знизу», через сприйняття цього явища фронтовиками, які воювали на зарубіжній військовій техніці, харчувалися продуктами з-за океану. Автори статті вбачають своє завдання в тому, щоби поєднати ці два виміри ленд-лізу і з'ясувати його вплив не тільки на перебіг масштабного збройного протистояння, а й на морально-психологічний стан червоноармійців, для яких війна стала гранично складним випробуванням.
