Suchergebnisse

Preservation of historic heritage is a prevalent question in urban social movements in Ukraine. This article focuses on heritage preservation activists' experiences, including both movements to preserve specific historic sites and monuments, and movements against destruction of the historic environment more generally. We begin by conceptualizing key concepts of heritage preservation movement and offering a background of heritage preservation in a post-soviet setting. This overview is followed by a summary of research findings based on eleven semi-structured interviews with heritage protection activists in major Ukrainian cities. Their activity can be classified firstly based on the strategy of impact (top-down or bottomup); secondly, on the type of historic monuments that they want to preserve (classical architecture, modern (Soviet) architecture and small architectural forms); thirdly, on the territorial scale of their activity (local, municipal or regional); and finally, on their activities (cultural and artistic, political, media and awarenessraising, community-building, etc.).Challenges, identified by activists in their work, were classified as external (related to structural and contextual difficulties), and internal (individual challenges and group dynamics, related to lack of time, resources and institutional knowledge). More generally, the heritage preservation movement in Ukraine is identified by activists as fragmented, reactive, and marked by high institutionalization of grassroots activities and their cooptation. Activists are reflexive of their role in historic preservation and present themselves as the voice of the general public. They identify their impact as creating public resonance, a wide network of passive allies, institutional (as well as internal management) experience for activist initiatives. At the same time, however, they have little faith in the possibility of achieving broader strategic goals. Thus, despite their impact and efficiency in defending specific historic sites, activists are unable to preserve historic heritage in Ukrainian cities on their own. Potential future research includes conducting interviews not only with activists of large cities, but also of smaller towns, as well as using a multi-method approach and supplementing interviews with content-analysis of activists' public statements, as well as taking into consideration the voices of other interested agents in the heritage preservation movement. ; Статтю присвячено досвіду активістів та активісток пам'яткоохоронного руху. Концептуалі­зовано поняття пам'яткоохоронного руху; визначено мету, принципи та напрями діяльності акти­вістів(­ок) пам'яткоохоронного руху, а також перешкоди на їхньому шляху. Діяльність активіс­тів(­ок) класифіковано за впливом (згори­вниз або знизу­вгору), за типом історичних пам'яток, які активістські групи прагнуть захистити (класичну архітектуру, модерну (радянську) або малі архі­тектурні форми), за територіальним масштабом (локальним, місцевим та регіональним) і за ак­тивностями в межах своєї діяльності (культурно­мистецькі, політичні, медійно­просвітницькі, робота з громадою та ін.). Виокремлено такі перешкоди діяльності, як фрагментація, реактив­ність, пришвидшена інституціоналізація низових ініціатив та кооптація. Водночас активісти(­ки) руху визнають свою впливовість через створення публічного резонансу, наявність широкої бази підтримки пасивних союзників, наявність інституційного досвіду в активізмі, а також через зла­годжену внутрішню організаційну діяльність.

Preservation of historic heritage is a prevalent question in urban social movements in Ukraine. This article focuses on heritage preservation activists' experiences, including both movements to preserve specific historic sites and monuments, and movements against destruction of the historic environment more generally. We begin by conceptualizing key concepts of heritage preservation movement and offering a background of heritage preservation in a post-soviet setting. This overview is followed by a summary of research findings based on eleven semi-structured interviews with heritage protection activists in major Ukrainian cities. Their activity can be classified firstly based on the strategy of impact (top-down or bottomup); secondly, on the type of historic monuments that they want to preserve (classical architecture, modern (Soviet) architecture and small architectural forms); thirdly, on the territorial scale of their activity (local, municipal or regional); and finally, on their activities (cultural and artistic, political, media and awarenessraising, community-building, etc.).Challenges, identified by activists in their work, were classified as external (related to structural and contextual difficulties), and internal (individual challenges and group dynamics, related to lack of time, resources and institutional knowledge). More generally, the heritage preservation movement in Ukraine is identified by activists as fragmented, reactive, and marked by high institutionalization of grassroots activities and their cooptation. Activists are reflexive of their role in historic preservation and present themselves as the voice of the general public. They identify their impact as creating public resonance, a wide network of passive allies, institutional (as well as internal management) experience for activist initiatives. At the same time, however, they have little faith in the possibility of achieving broader strategic goals. Thus, despite their impact and efficiency in defending specific historic sites, activists are unable to preserve historic heritage in Ukrainian cities on their own. Potential future research includes conducting interviews not only with activists of large cities, but also of smaller towns, as well as using a multi-method approach and supplementing interviews with content-analysis of activists' public statements, as well as taking into consideration the voices of other interested agents in the heritage preservation movement. ; Статтю присвячено досвіду активістів та активісток пам'яткоохоронного руху. Концептуалі­зовано поняття пам'яткоохоронного руху; визначено мету, принципи та напрями діяльності акти­вістів(­ок) пам'яткоохоронного руху, а також перешкоди на їхньому шляху. Діяльність активіс­тів(­ок) класифіковано за впливом (згори­вниз або знизу­вгору), за типом історичних пам'яток, які активістські групи прагнуть захистити (класичну архітектуру, модерну (радянську) або малі архі­тектурні форми), за територіальним масштабом (локальним, місцевим та регіональним) і за ак­тивностями в межах своєї діяльності (культурно­мистецькі, політичні, медійно­просвітницькі, робота з громадою та ін.). Виокремлено такі перешкоди діяльності, як фрагментація, реактив­ність, пришвидшена інституціоналізація низових ініціатив та кооптація. Водночас активісти(­ки) руху визнають свою впливовість через створення публічного резонансу, наявність широкої бази підтримки пасивних союзників, наявність інституційного досвіду в активізмі, а також через зла­годжену внутрішню організаційну діяльність.

In the article, the political and ideological prerequisites for the formation of groups of activists in the 1920s, who were subsequently executors of the decisions of the Soviet-party nomenclature aimed at organizing and committing the Holodomor-genocide of Ukrainians in 1932–1933, are examined. It is proven that the activists did not appear spontaneously; this was a planned and prepared campaign of the Bolshevik authorities. This campaign was implemented along with authorities' strengthening and changing into the totalitarian form. The Bolsheviks were solving the "farmers' question" by the methods of social engineering, which included erasing the difference between land tenure and land use in the minds of the farmers, land deprivation as the instrument of class struggle aggravation, creating of the Bolshevik model of pauperization and crisis in farmers' community (in accordance with social and economical theory of Marxism), categorical rejection of Menshevik ideas of municipalization and creating of democratic state institutions, "chornyi peredel" (black repartition) as the instrument for "proletarization of farmers" (defarmerization), social differentiation of farmers or dividing them into the social groups as the element of implementation of "diverse-class policy in the villages", which finally won at the end of 1929, cultivation of poverty as the virtue of proletarian farmer, using of the term "kurkul" ("kulak") for ideological and manipulative aims such as to deprive the farmers of the land and profit, securing of the decision on forcedcollectivization-nationalization at the state level which needed the performers at the local level, and creating the dictatorship of proletariat bodies and "managed people's democracy" (village councils, class unions, committees of poor peasants, etc.), the members of which were the village activists. It is emphasized that as a result of "Bolshevik" agrarian sector modernization and "proletarianization" of people, a whole new social layer appeared – local activists as a resource and tool for the "dictatorship of the proletariat" and as builders of new state, who helped to subjugate and starve the Ukrainian people. ; У статті розглянуто політико-ідеологічні передумови формування груп активістів у 1920-х рр., які згодом були виконавцями рішень радянсько-партійної номенклатури, спрямованих на організацію та вчинення Голодомору-геноциду українців у 1932–1933 рр. Доведено, що поява сільськихактивістів була не стихійною, а спланованою та підготовленою акцією з боку більшовицької влади, яку втілювали паралельно зі зміцненням йутвердженням останньої у тоталітарній формі. Йдеться про розв'язання більшовиками "селянського питання", під час якого вони застосувалисоціальний інжиніринг, складовими якого були стирання у свідомості селян відмінності між землеволодінням й землекористуванням, відбирання земель як інструмент загострення класової боротьби, формування більшовицької моделі пауперизації та кризи у селянському соціумі, що відповідаєсоціально-економічній теорії марксизму, категоричне несприйняття меншовицьких ідей муніципалізації та створення демократичних державнихінституцій, "чорний переділ" як інструмент "пролетаризації селян" ("розселянення"), соціальна диференціація або поділ на прошарки самих селян як елемент впровадження "різнокласової політики на селі", яка остаточно перемогла наприкінці 1929 р., культивування бідності як чесноти селянина-пролетарія, використання поняття "куркуль" з ідеологічно-маніпулятивною метою – позбавлення селян-господарів землі та прибутку, закріплення на державному рівні рішення про примусову колективізацію-одержавлення, для якої потрібні були виконавці на місцях, створенняорганів диктатури пролетаріату та "керованої народної демократії" (сільські ради, класові спілки, комнезами тощо), до складу яких входили сільські активісти. Наголошено, що в результаті модернізації аграрного сектора "по-більшовицьки" і "пролетаризації" людей з'явився абсолютно новий прошарок – низові активісти як ресурс та інструмент "диктатури пролетаріату", як будівничі нової держави, що допомагали упокорювати та "виголоджувати" український народ.

The article analyzes the role and significance of rural activists in carrying out organizational and mass work on grain procurement during the Great Famine of 1932–1933 on the basis of materials of Collection No 1 "Central Committee of the Communist Party of Ukraine (CC CPU), Kyiv (1918–1991)" of the Central State Archives of Public Organizations of Ukraine.These archival materials contain information about the quantitative and qualitative composition of rural activists' groups, their selection, formation, and practical actions. Also, they disclose the ways used by the Soviet government to mobilize human resources for its own maximal benefit to implement grain procurement plans by creating the necessary resource base with centralized special supply for its leading district staff to strengthen the repressive apparatus of the designated local authorities. Working with the collective farms' activists, the party organization kept a wary eye on the implementation of the grain procurement plan, the involvement of villagers in outreach activities conducted by the party and the Soviet government, and ensuring the measures on implementation of the "correct" Bolshevist policy, their main task being the struggle with "kulaks" (higher-income farmers), "petliurivshchyna" (Petliura movement), and other counterrevolutionary elements that undermined the implementation of grain procurement plans.It is claimed that the appearance of rural activists – the army of executors and designated local authorities, carefully controlled by the prompt grain procurement management represented by the district party committees – led to terrible consequences. In fact, it was the terror that struck the "kulaks" who stood in the way of the "revolutionary expediency". Archival materials show that the top party leadership made much effort and spent a lot of resources to form the groups of active subordinates, carrying out constant purges of local "saboteurs" due to the awareness of the activists' role in the Famine-genocide. ; У статті проаналізовано роль і значення сільського активу у проведенні організаційно-масової роботи з хлібозаготівлі під час Голодомору-геноциду на основі матеріалів фонду № 1 «Центральний комітет Комуністичної партії України (ЦК КПУ), м. Київ (1918–1991)» Центрального державного архіву громадських об'єднань України.Виявлені архівні матеріали містять інформацію про кількісно-якісний склад сільського активу, його підбір, формування та практичні дії, про те, як радянська влада намагалася з максимальною користю для себе мобілізувати людський ресурс навколо виконання хлібозаготівельних планів, створюючи необхідну матеріальну базу з централізованим спецпостачанням для керівних районних кадрів задля зміцнення репресивного апарату уповноважених на місцях. Партійна організація, працюючи з колгоспним активом, звертала увагу на виконання плану хлібозаготівель, залучення активістів до роз'яснювальних заходів партії та радянської влади й забезпечення заходів із впровадження «правильної» більшовицької політики, де його основним завданням мала бути боротьба з «кулаком», «петлюрівщиною» та іншими так званими контрреволюційними елементами, які зривають виконання планів хлібозаготівель. Стверджується, що поява сільського активу, армії виконавців та уповноважених на місцях, за умови ретельного контролю та оперативного керівництва хлібозаготівлями з боку райпарткомів, призвела до жахливих наслідків, по суті, терору, який обрушився на «куркулів» – заможних, і не тільки, господарів, що стояли на заваді «революційній доцільності». Архівні матеріали свідчать, що вище партійне керівництво докладало чималих зусиль і залучало значні ресурси для формування підконтрольного йому активу, здійснюючи постійні чистки від «саботажників» на місцях, адже добре усвідомлювало його роль у вчиненні Голодомору-геноциду.

The article analyzes the role and significance of rural activists in carrying out organizational and mass work on grain procurement during the Great Famine of 1932–1933 on the basis of materials of Collection No 1 "Central Committee of the Communist Party of Ukraine (CC CPU), Kyiv (1918–1991)" of the Central State Archives of Public Organizations of Ukraine.These archival materials contain information about the quantitative and qualitative composition of rural activists' groups, their selection, formation, and practical actions. Also, they disclose the ways used by the Soviet government to mobilize human resources for its own maximal benefit to implement grain procurement plans by creating the necessary resource base with centralized special supply for its leading district staff to strengthen the repressive apparatus of the designated local authorities. Working with the collective farms' activists, the party organization kept a wary eye on the implementation of the grain procurement plan, the involvement of villagers in outreach activities conducted by the party and the Soviet government, and ensuring the measures on implementation of the "correct" Bolshevist policy, their main task being the struggle with "kulaks" (higher-income farmers), "petliurivshchyna" (Petliura movement), and other counterrevolutionary elements that undermined the implementation of grain procurement plans.It is claimed that the appearance of rural activists – the army of executors and designated local authorities, carefully controlled by the prompt grain procurement management represented by the district party committees – led to terrible consequences. In fact, it was the terror that struck the "kulaks" who stood in the way of the "revolutionary expediency". Archival materials show that the top party leadership made much effort and spent a lot of resources to form the groups of active subordinates, carrying out constant purges of local "saboteurs" due to the awareness of the activists' role in the Famine-genocide. ; У статті проаналізовано роль і значення сільського активу у проведенні організаційно-масової роботи з хлібозаготівлі під час Голодомору-геноциду на основі матеріалів фонду № 1 «Центральний комітет Комуністичної партії України (ЦК КПУ), м. Київ (1918–1991)» Центрального державного архіву громадських об'єднань України.Виявлені архівні матеріали містять інформацію про кількісно-якісний склад сільського активу, його підбір, формування та практичні дії, про те, як радянська влада намагалася з максимальною користю для себе мобілізувати людський ресурс навколо виконання хлібозаготівельних планів, створюючи необхідну матеріальну базу з централізованим спецпостачанням для керівних районних кадрів задля зміцнення репресивного апарату уповноважених на місцях. Партійна організація, працюючи з колгоспним активом, звертала увагу на виконання плану хлібозаготівель, залучення активістів до роз'яснювальних заходів партії та радянської влади й забезпечення заходів із впровадження «правильної» більшовицької політики, де його основним завданням мала бути боротьба з «кулаком», «петлюрівщиною» та іншими так званими контрреволюційними елементами, які зривають виконання планів хлібозаготівель. Стверджується, що поява сільського активу, армії виконавців та уповноважених на місцях, за умови ретельного контролю та оперативного керівництва хлібозаготівлями з боку райпарткомів, призвела до жахливих наслідків, по суті, терору, який обрушився на «куркулів» – заможних, і не тільки, господарів, що стояли на заваді «революційній доцільності». Архівні матеріали свідчать, що вище партійне керівництво докладало чималих зусиль і залучало значні ресурси для формування підконтрольного йому активу, здійснюючи постійні чистки від «саботажників» на місцях, адже добре усвідомлювало його роль у вчиненні Голодомору-геноциду.

Referring to studied archives of Ukrainian Security Service in Odessa Region and otherscientific works the article reveals stages of formation and development Pentecostal religiouscurrent in the Southern Bessarabia. The work partially reveals certain facts of activities ofevangelical Baptist Christians in Odessa and Izmail and outlines motives of generation ofunderground anti-Soviet religious organizations in the mentioned cities. Methods and forms ofactivities of the said organization in the region are reviewed. The work reveals stages ofnegotiations with Pentecostal Baptist organization initiated by Soviet power, which resulted insigning August 24, 1945s. so-called August Agreement. Consequences of union betweenPentecostal Baptists and Evangelical Christians Baptists are described. The work reviewsclerical contradictions which became aggravated due to ideological and political factors.Referring to investigation documentation of Ministry of State Security of Ukrainian SSRdetails of illegal «evangelical» Pentecostal christians sect which operated in Izmail. The workfor the first time reveals names of representatives of pentecostal sect: I. Kolesnykov, T. Kitsenko,K. Yeriomenko, T. Kalashnykova, V. Osyka, O. Kreshenko, K. Charoy, O. Shokin.Study of archives revealed reasons of activation of Pentecostal Baptists" efforts to quit theUnion of Evangelical Baptists Christians. Attempts are described to found independentPentecostal organizations in Izmail in 1940s.The work draws a conclusion that matters of religious policy within the SouthernBessarabia in 1940-1950-es are explored insufficiently. ; На основі опрацьованих архівних матеріалів та наукових праць висвітлюютьсяетапи становлення та розвитку п"ятидесятницької релігійної течії на територіїПівденної Бессарабії. Частково подані факти діяльності християн євангельської віри(ХЄВ) у містах Одеса та Ізмаїл. Проаналізовано методи та форми діяльності організаціїу вказаному регіоні. На основі слідчих документів УМДБ, у роботі вперше поданопрізвища представників організації п"ятидесятників м. Ізмаїл. На підґрунті архівнихматеріалів виявлено причини активізації діяльності п"ятидесятників у питанні про вихідз Союзу євангельських християн-баптистів. Показано спроби заснувати незалежніорганізації п"ятидесятників в Ізмаїлі в 1940-х роках. З"ясовано, що недостатньодослідженим залишаються питання реалізації релігійної політики радянської влади натериторії Південної Бессарабії у 40-50-хх рр. ХХ ст.

Summary. The purpose of the study. The scientific article examines the impact of the process of declassification of the Soviet secret service archives on the restoration of historical memory regarding the participants of the Ukrainian National Democratic Revolution in 1917–1921 who lived in Volyn Voivodeship as political emigrants during the interwar period and were repressed after the establishment of Bolshevik rule. It has been proven that the declassification of archival and criminal cases against Ukrainian activists contributes to the return of their names to the public and media space. The research methodology is based on the principles of scientificity, historicism and verification. The study uses such methods as biographical, problem-historical, exploratory, as well as methods of microhistory and local history. The scientific novelty of the article is in the analysis of the processes of restoring the historical memory of the Ukrainian revolution activists in 1917–1921, who later became Ukrainian political emigrants in the territory of the Western Volyn, in particular Rivne region. It was found that an important impetus for this was the declassification of secret service archives and the return to public space of the names of repressed public, military and political figures. Conclusions. After the defeat of the Ukrainian National Democratic Revolution of 1917–1921, its military, public and political figures were forced to leave the territory of the Second Polish Republic. Some of them settled in Volyn Voivodeship, forming a group of Ukrainian political emigrants. At the first stage of World War II, they came under pressure from the NKVD, many of whom were arrested and convicted. Bolshevik propaganda called Ukrainian People՚s Republic activists "petliurists", associated them with "enemies of the people", and tried in every way to denigrate and obliterate their names.The opening of the archives of special services and the declassification of archival-criminal materials served as an impetus to restore the memory of the participants of the first national liberation fighters, return the names of repressed figures to the modern public and media space, in particular in Rivne region. ; Анотація. Мета дослідження. У науковій статті розглядається вплив процесу розсекречення архівів радянських спецслужб на відновлення історичної пам՚яті щодо учасників Української національно-демократичної революції 1917–1921 рр., які у міжвоєнний період проживали у Волинському воєводстві як політичні емігранти, а після встановлення більшовицької влади були репресовані. Доведено, що розсекречення архівно-кримінальних справ стосовно українських діячів сприяє поверненню їхніх імен у публічний та медійний простір. Методологія дослідження ґрунтується на принципах науковості, історизму, верифікації. У ході дослідження використовувались такі методи, як біографічний, проблемно-історичний, пошуковий, а також методи мікроісторії та локальної історії. Наукова новизна статті полягає в аналізі процесів відновлення історичної пам՚яті про діячів Української революції 1917–1921 рр., згодом українських політичних емігрантів на території Західної Волині, зокрема Рівненщини. З՚ясовано, що важливим поштовхом до цього стало розсекречення архівів спецслужб і повернення у публічний простір імен репресованих громадських, військових, політичних діячів. Висновки. Після поразки Української національно-демократичної революції 1917–1921 рр. її військові, громадсько-політичні діячі вимушено емігрували на територію Другої Речі Посполитої. Частина з них оселилися у Волинському воєводстві, утворивши групу українських політичних емігрантів. На першому етапі Другої світової війни вони потрапили під пресинг органів НКВС, багато з них було заарештовано і засуджено. Більшовицька пропаганда називала діячів УНР «петлюрівцями», асоціювала їх з «ворогами народу», намагалася усіляко очорнити і затерти імена. Відкриття архівів спецслужб та розсекречення матеріалів архівно-кримінальних справ слугувало поштовхом до відновлення пам՚яті про учасників перших національно-визвольних змагань, повернення імен репресованих діячів у сучасний публічний та медійний простір, зокрема на території Рівненщини.

Summary. The purpose of the study. The scientific article examines the impact of the process of declassification of the Soviet secret service archives on the restoration of historical memory regarding the participants of the Ukrainian National Democratic Revolution in 1917–1921 who lived in Volyn Voivodeship as political emigrants during the interwar period and were repressed after the establishment of Bolshevik rule. It has been proven that the declassification of archival and criminal cases against Ukrainian activists contributes to the return of their names to the public and media space. The research methodology is based on the principles of scientificity, historicism and verification. The study uses such methods as biographical, problem-historical, exploratory, as well as methods of microhistory and local history. The scientific novelty of the article is in the analysis of the processes of restoring the historical memory of the Ukrainian revolution activists in 1917–1921, who later became Ukrainian political emigrants in the territory of the Western Volyn, in particular Rivne region. It was found that an important impetus for this was the declassification of secret service archives and the return to public space of the names of repressed public, military and political figures. Conclusions. After the defeat of the Ukrainian National Democratic Revolution of 1917–1921, its military, public and political figures were forced to leave the territory of the Second Polish Republic. Some of them settled in Volyn Voivodeship, forming a group of Ukrainian political emigrants. At the first stage of World War II, they came under pressure from the NKVD, many of whom were arrested and convicted. Bolshevik propaganda called Ukrainian People՚s Republic activists "petliurists", associated them with "enemies of the people", and tried in every way to denigrate and obliterate their names.The opening of the archives of special services and the declassification of archival-criminal materials served as an impetus to restore the memory of the participants of the first national liberation fighters, return the names of repressed figures to the modern public and media space, in particular in Rivne region. ; Анотація. Мета дослідження. У науковій статті розглядається вплив процесу розсекречення архівів радянських спецслужб на відновлення історичної пам՚яті щодо учасників Української національно-демократичної революції 1917–1921 рр., які у міжвоєнний період проживали у Волинському воєводстві як політичні емігранти, а після встановлення більшовицької влади були репресовані. Доведено, що розсекречення архівно-кримінальних справ стосовно українських діячів сприяє поверненню їхніх імен у публічний та медійний простір. Методологія дослідження ґрунтується на принципах науковості, історизму, верифікації. У ході дослідження використовувались такі методи, як біографічний, проблемно-історичний, пошуковий, а також методи мікроісторії та локальної історії. Наукова новизна статті полягає в аналізі процесів відновлення історичної пам՚яті про діячів Української революції 1917–1921 рр., згодом українських політичних емігрантів на території Західної Волині, зокрема Рівненщини. З՚ясовано, що важливим поштовхом до цього стало розсекречення архівів спецслужб і повернення у публічний простір імен репресованих громадських, військових, політичних діячів. Висновки. Після поразки Української національно-демократичної революції 1917–1921 рр. її військові, громадсько-політичні діячі вимушено емігрували на територію Другої Речі Посполитої. Частина з них оселилися у Волинському воєводстві, утворивши групу українських політичних емігрантів. На першому етапі Другої світової війни вони потрапили під пресинг органів НКВС, багато з них було заарештовано і засуджено. Більшовицька пропаганда називала діячів УНР «петлюрівцями», асоціювала їх з «ворогами народу», намагалася усіляко очорнити і затерти імена. Відкриття архівів спецслужб та розсекречення матеріалів архівно-кримінальних справ слугувало поштовхом до відновлення пам՚яті про учасників перших національно-визвольних змагань, повернення імен репресованих діячів у сучасний публічний та медійний простір, зокрема на території Рівненщини.

The article deals with the biography of the extraordinary public and military activist Kharytyna Pekarchuk (1894–1973). She became the first twentieth-century woman to receive a Ukrainian state award. The article examines her life from her birth in Simferopol to participation in the armed defense of the UPR in 1918–1920, including the First Winter campaign of the UPR Army in 1919–1920. ; Стаття присвячена непересічній українській громадській і військовій діячці Харитині Пекарчук (1894–1973). Вона стала першою жінкою, яка отримала українську державну нагороду у ХХ ст. Розглядається її життєвий шлях від народження в Сімферополі до участі у збройному захисті УНР у 1918–1920 рр., в тому числі у Першому Зимовому поході Армії УНР у 1919–1920 рр.

Events that took place on the East of Ukraine after Maidan and the conquest of Crimea by Russia are considered as separatism movement, which has become a military conflict. However, there is still no clear difference between these notions, as these events haven't been studied and rethought enough. On this regard, the social — political and violent confrontation on Donbas in February — June 2014 has been analyzed and represented in the article, by the example of Mariupol — a city of Azov region with thousands people.Based on the received information it has been found out that events on Donbas was difficult and ambiguous page in the Ukrainian history, which needs to be stud- ied profoundly and without prejudice. It has been discovered that a part of mar- ginal social organizations together with Communist Party of Ukraine, being col- laborators, were supporting the Pro-Russian movement. However, their aim was ambiguous, as each of them was following their own goal — some were inviting Russian military forces to Mariupol, another part sought to join Russian Federa- tion, some wanted an autonomy for Donbas as a part of Ukraine. The local power, striving to keep peace and safety in the city, at the same time was supporting a part of the Pro-Russian demands, in order to put a pressure on the central authority and to keep its influence on the positions in such a way. However, as opposed to the Pro-Russian the part of Mariupol's population, with the support of political parties, whose leaders were in power in Kyiv, were speaking out against the aggression of Russian Federation and standing for the territorial integrity of Ukraine.Nonetheless, social political conflict grew into the forceful confrontation when sabotage groups, managed by Russian special services, occupied a number of cit- ies of Donbas, which has led to the creation of "DNR". It has been specified that the capture of Mariupol by the militants was successful due to the organized provocation on the 9th May, when during the forceful confrontation between Ukrainian military forces and "DNR" collaborators the local population has suffered. The last one has woken a social resonance in the city. On this regard, the Ukrainian military leadership took a decision to retreat from the city, and when the occupa- tional power has revealed its true colors — terror, looting, kidnapping — social attitudes have changed. It gave an opportunity to lead a successful operation on liberation of the city. ; Події, що мали місце на Сході України після Майдану та захоплення півост- рова Крим Росією, більшістю науковців та експертів розцінюються як сепара- тистський або проросійський рух, який завдяки втручанню РФ переріс у зброй- ний конфлікт. Але чіткого розмежування між цими поняттями у трактуванні так і немає, оскільки ці події недостатньо вивчені та переосмислені. Тому у статті на прикладі багатотисячного міста Північного Приазов'я Маріуполь відображено та проаналізовано суспільно-політичне та силове протистояння на Донбасіна навесні 2014 р.

Політичні реалії сучасної України демонструють наявність широкого спектру проблем, пов'язаних як із самою владою, так і з суспільством. Традиційна політична апатія та принцип невтручання, що домінували у суспільній думці радянського періоду, є безкінечно застарілими і такими, що не відповідають сучасним потребам розвиненого суспільства. Сьогодні все частіше постає необхідність конкретних теоретичних і – що ще важливіше – практичних заходів, спрямованих на докорінну трансформацію політичної системи суспільства, що покликані покращити взаємодію між владою та суспільством, оптимізуючи управлінські процеси. ; The political realities of modern Ukraine demonstrate the presence of a wide range of problems related to both the government and society [10]. The traditional political apathy and laissez-faire principle that dominated public opinion during the Soviet period are infinitely outdated and do not meet the modern needs of a developed society. Today, more and more often there is a need for specific theoretical and – more importantly-practical measures aimed at the radical transformation of the political system of society, which are designed to improve the interaction between the government and society, optimizing management processes.

Events that took place on the East of Ukraine after Maidan and the conquest of Crimea by Russia are considered as separatism movement, which has become a military conflict. However, there is still no clear difference between these notions, as these events haven't been studied and rethought enough. On this regard, the social — political and violent confrontation on Donbas in February — June 2014 has been analyzed and represented in the article, by the example of Mariupol — a city of Azov region with thousands people.Based on the received information it has been found out that events on Donbas was difficult and ambiguous page in the Ukrainian history, which needs to be stud- ied profoundly and without prejudice. It has been discovered that a part of mar- ginal social organizations together with Communist Party of Ukraine, being col- laborators, were supporting the Pro-Russian movement. However, their aim was ambiguous, as each of them was following their own goal — some were inviting Russian military forces to Mariupol, another part sought to join Russian Federa- tion, some wanted an autonomy for Donbas as a part of Ukraine. The local power, striving to keep peace and safety in the city, at the same time was supporting a part of the Pro-Russian demands, in order to put a pressure on the central authority and to keep its influence on the positions in such a way. However, as opposed to the Pro-Russian the part of Mariupol's population, with the support of political parties, whose leaders were in power in Kyiv, were speaking out against the aggression of Russian Federation and standing for the territorial integrity of Ukraine.Nonetheless, social political conflict grew into the forceful confrontation when sabotage groups, managed by Russian special services, occupied a number of cit- ies of Donbas, which has led to the creation of "DNR". It has been specified that the capture of Mariupol by the militants was successful due to the organized provocation on the 9th May, when during the forceful confrontation between Ukrainian military forces and "DNR" collaborators the local population has suffered. The last one has woken a social resonance in the city. On this regard, the Ukrainian military leadership took a decision to retreat from the city, and when the occupa- tional power has revealed its true colors — terror, looting, kidnapping — social attitudes have changed. It gave an opportunity to lead a successful operation on liberation of the city. ; Події, що мали місце на Сході України після Майдану та захоплення півост- рова Крим Росією, більшістю науковців та експертів розцінюються як сепара- тистський або проросійський рух, який завдяки втручанню РФ переріс у зброй- ний конфлікт. Але чіткого розмежування між цими поняттями у трактуванні так і немає, оскільки ці події недостатньо вивчені та переосмислені. Тому у статті на прикладі багатотисячного міста Північного Приазов'я Маріуполь відображено та проаналізовано суспільно-політичне та силове протистояння на Донбасіна навесні 2014 р.

Revolution of Dignity has caused ascension of civil society in Ukraine. During first years of post-revolutionary period civil organizations executed functions of the state which was extremely weakened under economic crisis and military intervention. But after the restoration of state institutions functioning, decline of civil activity has been revealed. Officials and politicians resort to pressure and discrimination against civic activists. Despite persecution of anti-corruption civic activists and increasing role of marginal organizations which are supported by the state, civil society develops and becomes more influential actor.After the Revolution of Dignity civic activity is aimed first of all at supporting the momentum of political reforms and the fight against corruption. This objective provokes lively interest from international partners of Ukraine, who consider success in the noted sphere as vital for the stability, democratization and economic development of the country. It is civic activity which plays a crucial role in overcoming corruption in Ukraine.Despite the formal support of the National Civil Society Development Strategy, the government has introduced new legislative measures that require anti-corruption organizations to provide additional information in their tax reporting. This may be seen as a mechanism for further pressure on civil society. Representatives of civil society are under pressure not only at the national, but regional level, and this creates additional risks. Despite the fact that the process of decentralization continues and decision-making powers are delegated to the local level, the capacity of local civil society remains rather small. There is a big gap between the potential of non-governmental organizations at the national and local levels. The small number of active civil society groups in the countryside and limited mechanisms for involving citizens into local governance leave open the question of the ability of civil society to be actively engaged in community development and control of power. ; Революція гідності спричинила піднесення громадянського суспільства в Україні. Перші роки постреволюційного періоду громадські організації виконували функції держави, яка була дуже послаблена через економічну кризу та військову інтервенцію Росії. Після того, як державні інститути змогли налагодити своє функціонування, простежується спад громадської активності. Чиновники та політики вдаються до тиску та дискримінації громадських активістів. Попри переслідування антикорупційних громадських активістів, зростаючу роль маргінальних організацій, підтримуваних державою, громадянське суспільство розвивається та стає все більш впливовішим гравцем.Громадянська активність після Революції гідності спрямована насамперед на підтримку імпульсу політичних реформ і боротьбу з корупцією, що викликає жвавий інтерес з боку міжнародних партнерів України, які вважають успіх у цій сфері життєво важливим для стабільності, демократизації та економічного розвитку країни. Саме громадянській активності відводиться на сьогодні вирішальна роль у подоланні корупції в Україні.Незважаючи на формальну підтримку Національної стратегії розвитку громадянського суспільства, уряд запровадив нові законодавчі заходи, які вимагають від антикорупційних організацій забезпечити додаткову інформацію у своїй податковій звітності. Це може розглядатися як механізм подальшого тиску на громадянське суспільство. Представники громадських організацій зазнають тиску не лише на національному, а й регіональному рівні, що створює додаткові ризики. Попри те, що процес децентралізації триває, а повноваження щодо прийняття рішень делегуються на місцевий рівень, потенціал місцевого громадянського суспільства залишається незначним. Простежується також великий розрив між потенціалом неурядових організацій на національному та місцевому рівнях. Мала кількість активних груп громадянського суспільства у сільській місцевості та обмежені механізми залучення громадян до місцевого врядування залишають відкритим питання щодо спроможності громадянського суспільства активно долучатися до розвитку громад та контролювати владу.

After the escape of ex-president V. Yanukovych and armed aggression of Russian Federation in the South-Eastern regions of Ukraine there was a socio-political confrontation, which because of the interference of Russian Special Services escalated into the armed conflict on the East of Ukraine. These events have been named "the Russian Spring". The article, based on one of the largest editions in Mariupol – the newspaper's "The Worker of Pryazov" materials, reflects the course of socio-political confrontation in Mariupol between Ukrainian and pro-Russian activists, which has led to difficult military-political situation. The peculiarities of co-existence of local authorities with representatives of quasi-state formation and also the conducting of a force operation, in order to liberate the city from Russian-occupying forces by Ukrainian troops have been represented. The article analyses specifics of coverage of these events on the pages of the newspaper.On this regard, as it has been shown by the analysis of newspaper's "The Worker of Pryazov" materials, there were materials that discredited Maidan and its activists. It has been caused, obviously, by its owner, which was close to the authorities. That is why the revolutionary changes in Kyiv have led to their ambiguous perception in Mariupol and socio-political confrontation in the city. However, despite the pro-Russian and Ukrainian, the newspaper covered the activities and demands of the pro-Russian forces using verbal tools distributed by the Russian media.An analysis of the demands of pro-Russian activists demonstrates the complexity and ambiguity of the "Russian Spring the source of which was a series of currents that put their own meaning into their actions. The local authorities, in their turn, tried to maintain their influence, therefore supported a number of demands of the pro-Russian camp – regarding the status of the Russian language, decentralization, while advocating for a united Ukraine. But the intervention of Russian sabotage groups led by I. Strelkov Girkin led to an armed conflict in the Donbas, including in Mariupol itself.The "DNR" representatives began to take control of the city, seizing administrative institutions and displaying their symbols. Despite the terrorist actions of the "republic" on the pages of the newspaper, the terms "activists", "demonstrators", "protesters" were used to refer to its supporters. Only after the change of position of Akhmetov, who initiated the indefinite campaign "For Peace" and against "DNR", criticism of the latter began to appear in the materials of the publication. ; Після втечі екс-президента В. Януковича та збройної агресії РФ в Криму у південно-східних регіонах України відбулося суспільно-політичне протистояння, яке з-за втручання російських спецслужб переросло у збройний конфлікт на Сході України. Ці події отримали назву «російська весна». У статті на основі матеріалів одного із найбільших маріупольських видань – газети «Приазовский рабочий» відображено перебіг суспільно-політичного протистояння в Маріуполі між українськими та проросійськими активістами, що призвело до складної військово-політичної ситуації. Розкрито особливості співіснування місцевої влади з представниками квазідержавного утворення, а також проведення сило­вої операції з метою звільнення міста від російсько-окупаційних сил українсь­кими військами. Проаналізовано особливості висвітлення цих подій на сторін­ках газети.

After the escape of ex-president V. Yanukovych and armed aggression of Russian Federation in the South-Eastern regions of Ukraine there was a socio-political confrontation, which because of the interference of Russian Special Services escalated into the armed conflict on the East of Ukraine. These events have been named "the Russian Spring". The article, based on one of the largest editions in Mariupol – the newspaper's "The Worker of Pryazov" materials, reflects the course of socio-political confrontation in Mariupol between Ukrainian and pro-Russian activists, which has led to difficult military-political situation. The peculiarities of co-existence of local authorities with representatives of quasi-state formation and also the conducting of a force operation, in order to liberate the city from Russian-occupying forces by Ukrainian troops have been represented. The article analyses specifics of coverage of these events on the pages of the newspaper.On this regard, as it has been shown by the analysis of newspaper's "The Worker of Pryazov" materials, there were materials that discredited Maidan and its activists. It has been caused, obviously, by its owner, which was close to the authorities. That is why the revolutionary changes in Kyiv have led to their ambiguous perception in Mariupol and socio-political confrontation in the city. However, despite the pro-Russian and Ukrainian, the newspaper covered the activities and demands of the pro-Russian forces using verbal tools distributed by the Russian media.An analysis of the demands of pro-Russian activists demonstrates the complexity and ambiguity of the "Russian Spring the source of which was a series of currents that put their own meaning into their actions. The local authorities, in their turn, tried to maintain their influence, therefore supported a number of demands of the pro-Russian camp – regarding the status of the Russian language, decentralization, while advocating for a united Ukraine. But the intervention of Russian sabotage groups led by I. Strelkov Girkin led to an armed conflict in the Donbas, including in Mariupol itself.The "DNR" representatives began to take control of the city, seizing administrative institutions and displaying their symbols. Despite the terrorist actions of the "republic" on the pages of the newspaper, the terms "activists", "demonstrators", "protesters" were used to refer to its supporters. Only after the change of position of Akhmetov, who initiated the indefinite campaign "For Peace" and against "DNR", criticism of the latter began to appear in the materials of the publication. ; Після втечі екс-президента В. Януковича та збройної агресії РФ в Криму у південно-східних регіонах України відбулося суспільно-політичне протистояння, яке з-за втручання російських спецслужб переросло у збройний конфлікт на Сході України. Ці події отримали назву «російська весна». У статті на основі матеріалів одного із найбільших маріупольських видань – газети «Приазовский рабочий» відображено перебіг суспільно-політичного протистояння в Маріуполі між українськими та проросійськими активістами, що призвело до складної військово-політичної ситуації. Розкрито особливості співіснування місцевої влади з представниками квазідержавного утворення, а також проведення сило­вої операції з метою звільнення міста від російсько-окупаційних сил українсь­кими військами. Проаналізовано особливості висвітлення цих подій на сторін­ках газети.