Suchergebnisse

Purpose. The research is aimed at understanding the philosophical and journalistic heritage of M. Scheler during 1914-1919. "The philosophy of war" is regarded as the middle link between the phenomenological and anthropological stages of its philosophical evolution. The theoretical and methodological basis of the study is the philosophical legacy of Max Scheler, as well as the work of domestic and Western researchers devoted to this issue. Problems of Weltkriegsphilosophie become comprehensible based on the historical, logical and comparative principles of historical and philosophical analysis, which allowed to theoretically reconstruct the cultural and historical context, philosophical sources and ideological intentions of the German philosopher. Originality. For the first time in domestic historical and philosophical thought, it proved that the works by Max Scheler of the First World War played an outstanding role in the formation of philosophical anthropology as a separate philosophical trend. Conclusions. The basis of the Weltkriegsphilosophie by Max Scheler is the philosophical comprehension of the war in which the thinker tries to see the high sacral meaning, where the sacrifices that the nation brings to the altar of victory are not in vain: the nation is rallying this sacrifice, its readiness for it. According to Scheler, war is the most effective means of forming the so-called "love communities", to which he refers combat brotherhood, family and nation as a "collective personality", which recognizes itself through war. The philosopher is disappointed to some part with militaristic enthusiasm in his later military journalistic works and calls for a spiritual and moral renewal of Europe, fed from Christian roots. At the heart of this renewal should be the principle of personal solidarity, based on the Christian idea of love. However, Catholic universalism is an insufficient means for the formation of a "love community" and a new man who is co-creator of God that constitutes the main core of the philosophical anthropology of Max Scheler, which emerges in the 20s of the twentieth century. Based on this, the article affirms the existence in Sheler's works of an intermediate stage between his phenomenology and philosophical anthropology – Weltkriegsphilosophie (philosophy of the World War). ; Мета. Дослідження спрямоване на осмислення філософcько-публіцистичної спадщини М. Шелера 1914-1919 років. «Філософія війни» розглядається як середня ланка між феноменологічним та антропологічним етапами його філософської еволюції. Теоретико-методологічною основою дослідження є філософський спадок Макса Шелера, а також роботи вітчизняних та західних дослідників, присвячені цьому питанню. Проблеми Weltkriegsphilosophie осмислені на підставі історичного, логічного та компаративного принципів історико-філософського аналізу, що дозволило теоретично реконструювати культурно-історичний контекст, філософські джерела та світоглядні інтенції німецького філософа. Наукова новизна. Вперше у вітчизняній історико-філософській думці доведено, що праці Макса Шелера часів Першої світової війни відіграли визначну роль у формуванні філософської антропології як окремого філософського напряму. Висновки. В основі Weltkriegsphilosophie Макса Шелера лежить філософське осмислення війни, в якій мислитель намагається побачити високий сакральний сенс, який полягає в тому, що жертви, які приносить нація на олтар перемоги не є марними: нація гуртується цієї жертовністю, готовністю до неї. За Шелером війна є найбільш ефективним засобом формування так званих «спільнот любові», до яких він відносить бойове побратимство, родину та націю як «колективну особистість», яка усвідомлює себе за допомогою війни. У своїх більш пізніх воєнних публіцистичних творах філософ певним чином розчаровується у мілітаристському захопленні та закликає до духовно-етичного оновлення Європи, що живиться з християнських коренів. В основі цього оновлення повинен лежати принцип персонального солідаризму, заснований на християнській ідеї любові. Втім, католицький універсалізм не є достатнім засобом для формування «спільноти любові» та справжньої людини спів-творця Бога, що становить головний стрижень філософської антропології Макса Шелера, що виникає у 20-ті роки ХХ сторіччя. На підставі цього у статті стверджується наявність у творчості Шелера проміжного етапу між його феноменологією та філософською антропологією – Weltkriegsphilosophie (філософії Світової війни). ; Цель. Исследование направлено на осмысление философcько-публицистического наследия М. Шелер 1914-1919 годов. "Философия войны" рассматривается как среднее звено между феноменологическим и антропологическим этапами его философской эволюции. Теоретико-методологической основой исследования является философское наследие Макса Шелера, а также работы отечественных и западных исследователей, посвященные этому вопросу. Проблемы Weltkriegsphilosophie осмысленные на основании исторического, логического и сравнительного принципов историко-философского анализа, что позволило теоретически реконструировать культурно-исторический контекст, философские источники и мировоззренческие интенции немецкого философа. Научная новизна. Впервые в отечественной историко-философской мысли доказано, что труды Макса Шелера времен Первой мировой войны сыграли выдающуюся роль в формировании философской антропологии как отдельного философского направления. Выводы. В основе Weltkriegsphilosophie Макса Шелера лежит философское осмысление войны, в которой мыслитель пытается увидеть высокий сакральный смысл, который заключается в том, что жертвы, которые приносит нация на алтарь победы не напрасны: нация сплачивается этой жертвенностью, готовностью к ней. По Шелером война является наиболее эффективным средством формирования так называемых "сообществ любви", к которым он относит боевое братство, семью и нацию как "коллективную личность", которая осознает себя с помощью войны. В своих более поздних военных публицистических произведениях философ определенным образом разочаровывается в милитаристском восторге и призывает к духовно-нравственному обновлению Европы, питающийся из христианских корней. В основе этого обновления должен лежать принцип персонального солидаризма, основанный на христианской идее любви. Впрочем, католический универсализм является недостаточным средством для формирования "сообщества любви" и нового человека со-творца Бога, составляет главный стержень философской антропологии Макса Шелера, которая возникает в 20-е годы ХХ столетия. На основании этого в статье утверждается о наличии в творчестве Шелера промежуточного этапа между его феноменологии и философской антропологией – Weltkriegsphilosophie (философии Мировой войны).

The issues of an anthropology of power, especially the incipience of the first conceptions and current views of scientists, are investigated in this paper.The relevance of chosen subject is caused by the fact, that in the context of fundamental reformation of the so-cial-political organisation of the state, it is important to realize the correlation of person and power, to determine the reasons and expedience how to identify the institution of power and a living being in the social consciousness, to determine the reasons of the providing the power with the anthropic characteristics.The purpose of this scientific paper is distinguishing of anthropological approaches to understanding the concept of power within the framework of existing theories of or-igin of state and power, formulation of proposals regard-ing the improvement of this understanding within the sci-ence, determination of the fields, in which it is possible to apply the anthropological approach to research of power.Fundamental theories of origin of state and power, which contain the anthropological approach to under-standing the concept of power are analysed. It is ascer-tained, that the anthropological approach is one of the most ancient approaches within the science of the history of legal and political doctrine and that the category "ori-gin of state and power" is the most influenced by the an-thropology among other legal scientific categories.It is reasoned that it is possible to characterise the form of state from the position of anthropology, regard-less of the fact that widely used definition or the form of state does not include the anthropological aspect.The reasons of the providing the institution of pow-er with the humane characteristics are determined. It is established that the identification of power with specific people, who occupy a high post, or political party is the main factor, which causes this phenomenon.The practical significance of the anthropological ap-proach is considered. It is applied during the legislative process, particularly in case of the establishment of statu-tory requirements to candidates to apply for posts. It is also reflected in the issues of racial, gender or national equity. It is proved that anthropological approach is actively used in politics during the process of creation of politi-cal myths. It is important to keep in mind that the results of anthropological research of power can be used not for the right purpose, but to successfully manipulate social consciousness. ; У статті досліджено проблему науки антропології влади, а саме становлення перших уявлень про неї та сучасні погляди науковців.Актуальність вибраної теми зумовлюється тим, що в умовах докорінної перебудови соціально-політичної організації держави важливо розуміти співвідношен-ня людини та влади, а також визначити причини та доцільність ототожнення в суспільній свідомості інсти-туту влади з живою істотою та наділення його антроп-ними властивостями. Метою цієї наукової статті є виокремлення антропо-логічних підходів до розуміння влади в межах теорій походження держави і влади, формування пропозицій щодо вдосконалення цього розуміння у правовій науці, визначення сфер, в яких можливе застосування антро-пологічного підходу до дослідження влади.Аналізуються основні теорії походження держа-ви та влади, що містять у собі антропологічний підхід до розуміння феномена влади. На основі цього встанов-лено, що антропологічний підхід є одним із найдавні-ших підходів в історії правової та державницької дум-ки, а також те, що категорія «походження держави та влади» з усіх елементів науки теорії права та держави зазнала найбільшого впливу антропологізму.Аргументується, що з позицій антропології можна охарактеризувати форму держави, загальноприйнятне визначення якої ніколи антропологічної складової ча-стини не включає. Розглядаються причини наділення інституту влади в суспільному сприйнятті суто людськими властивос-тями. Основною причиною встановлено ототожнення в суспільній думці влади з конкретними людьми, що обіймають найвищі посади, чи політичною силою, ко-тра має більшість у представницькому органі влади. Визначається практичне значення антропологічно-го виміру влади. Він застосовується під час законотво-рчої діяльності, зокрема при встановленні норматив-них вимог для зайняття певної посади, відображається в питаннях гендерної, расової, національної рівності. Обґрунтовано, що антропологічний вимір активно застосовується у політиці у процесі формування так зва-них політичних міфів, а тому потрібно пам'ятати про пев-ні застереження, оскільки результати дослідження ан-тропології влади можна використовувати не за цільовим призначенням, а для маніпуляції суспільною свідомістю.Ключові слова: правова антропологія влади, похо-дження влади, природа та сутність феномена влади, ан-тропні властивості влади, антропологічний вимір влади.

The article deals with the process of formation and functioning the health care system of the West Ukrainian People's Republic. The author applies the methodological approaches which are inherent in the history of everyday life as a historical and anthropological discipline. Particular attention is paid to the description of organizational measures aimed at building parts of the management of the health sector and providing the civilian population with medical care. The practical activity of the authorities and individual representatives of the medical profession in these processes is analysed. The level of availability of quality medical care for the average inhabitant of Eastern Galicia in 1918–1919 is characterized on the basis of the study of archival sources collected in the fund 3982 "The State Secretariat of Internal Affairs of the Western Ukrainian People's Republic. The Department of Sanitary" of the Central State Archives of Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine. Also, it is finding out what practical measures were taken to improve the sanitary state of the West Ukrainian People's Republic and overcome infectious diseases. The author concludes that, despite all the efforts of the ZUNR authorities, they did not succeed to create a healthcare system which would be sufficient for covering the entire population of Eastern Galicia by quality medical care. The main reason for this failure was the Ukrainian-Polish military conflict. It provoked a shortage of qualified medical personnel Ukrainian origin. It was forced to serve at the front and could not appease the needs of civilians. That's why the representatives of other nationalities were involved in the service on the position of district doctors. It was also associated with certain difficulties because the Poles mostly sabotaged service in favour of the Ukrainian state. The war has also caused material and technical problems in the healthcare sector, in particular, the lack of sanitary materials and medicines and the difficulties in importing them from abroad. The traditional ignorance in the hygiene of Galician people and the distrust for the representatives of the medical profession were also usual problems. ; Автор розглядає процес становлення і функціонування системи охорони здоров'я ЗУНР, засто- совуючи методологічні підходи, притаманні для історії повсякденного життя як історико-антропо- логічної дисципліни. Особлива увага приділяється висвітленню організаційних заходів, спрямованих на розбудову ланок управління галуззю охорони здоров'я і забезпечення цивільного населення медичною опікою, аналізується практична діяльність влади і окремих представників лікарської професії у цих процесах. На підставі вивчення архівних джерел, згромаджених у фонді 3982 "Державний секретаріат внутрішніх справ Західно-Української Народної Республіки. Відділ санітарний" Центрального держав- ного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), охарактеризовано рівень доступності якісної медичної допомоги для пересічного мешканця Східної Галичини в 1918–1919 рр. в умовах занепаду санітарно-гігієнічних відносин, спричиненого тривалими військовими діями, а також з'ясовано, які практичні заходи проводилися задля покращення санітарного стану ЗУНР і подолання інфекційних захворювань.

The article is devoted to the analysis of the processes of political anthropology formation and institutionalization as the separate direction of political researches. A special attention is given to the achievements of the given direction of the political science interpretation in the researches of social-political transformation of the transitive societies. The conclusions about essential perspectives of the future developments of anthropological dimension of political researches are made. ; Статья посвящена анализу процессов становления и институциализации политической антропологии как отдельного направления политических исследований. Особенное внимание уделяется достижениям данного направления политологической интерпретации в исследованиях социально-политических трансформаций переходных обществ. Делаются выводы о существенных перспективах дальнейшего развития антропологического измерения политологических исследований. ; Стаття присвячена аналізу процесу становлення та інституціоналізації політичної антропології як окремого напрямку політичних досліджень. Особлива увага приділяється досягненням даного напрямку політологічної інтерпретації в дослідженнях соціально-політичних трансформацій перехідних суспільств. Робляться висновки щодо суттєвих перспектив подальшого розвитку антропологічного виміру політологічних досліджень.

The conceptual-categorical instruments of political anthropology as institutional way of political studies are analyzed in the article. The limits of applying of traditional conceptual instruments in anthropological analyze of non-western political forms, techniques and mechanisms of power control are studied. The character of the non-western political process as the space of applying of anthropological method of researches is considered. The conclusions about perspectives of development of the conceptual-categorical instruments of political anthropology are made. ; В статье анализируется понятийно-категориальный инструментарий политической антропологии как институционализированного направления политических студий. Исследуются пределы применения традиционных понятийных инструментов в антропологическом анализе незападных политических форм, техник и механизмов властного контроля. Рассматривается особенность незападного политического процесса как пространства применения антропологического метода исследований. Делаются выводы относительно перспектив развития понятийного инструментария политической антропологии. ; У статті аналізується понятійно-категоріальний інструментарій політичної антропології як інституціолізованого напрямку політичних студій. Досліджуються межі застосування традиційних понятійних інструментів в антропологічному аналізі незахідних політичних форм, технік та механізмів владного контролю. Розглядається особливість незахідного політичного процесу як простору застосування антропологічного методу дослідження. Робляться висновки щодо перспектив розвитку понятійного інструментарію політичної антропології.

The article discusses the essence of the natural worldview of ethnic religions. It shows the axiological foundations of the natural ethics and eschatology. It also provides ontological explanation of human in the natural world and in the religious worldview of European nations, including the Slavs. The problems of a person in relation to cosmos and nature, and of man in relation to himself or to the state of being are discussed. It is proved that pagan religion is a process of natural assimilation of ideas existing in the world for the needs of everyday life. The person who is formed by a natural religion has befallen the fullness of life – it is a mature and happy person, integrated into the environment, which is its part and at the same time is the culture building factor. The religious approach towards such spheres as intelligence, science and knowledge, as well as the inclusion of these components into the structure of a human person makes the religious spirit to permeate activities in such intellectual and practical areas as management, economics and politics. However, the effectiveness of activities in these areas could be integrated in the human person itself without destroying the person, and adding new content. This leads to the fact that a person is always higher than it is, the world is growing due to the presence of human and the universe, as one big organism, finds an increasing self-awareness in human being – the growing amount of energy and matter in the world is included into conscious life – the world learns the fullness of life. ; В статье раскрывается сущность естественного мировоззрения этнических религий, показаны аксиологические основы естественной этики и эсхатологии и дано онтологическое объяснение человека и мира в естественном религиозном мировоззрении европейских народов, в том числе и славян. Рассмотрены проблемы человека по отношению к космосу и природе и человека по отношению к самому себе, или бытия собой. Доказано, что языческая религиозность – это усвоение для нужд повседневной жизни идей естественного существования в мире. Личность, сформированная естественной религией, это зрелый и счастливый человек, интегрированный в среду, что является его частью и фактором создания культуры – он постиг полноту жизни. Религиозный подход в сферах интеллекта, науки и знания приводит к тому, что человек постоянно становится больше, чем он есть, мир развивается благодаря присутствию человека, а Вселенная как единый большой организм находит в человеке все большее самосознание, – все большее количество энергии и материи мира оказывается включенной в осознанную жизнь – мир познает полноту жизни. ; У статті розкрито сутність природного світогляду етнічних релігій, показано аксіологічні основи природної етики й есхатології та подано онтологічне пояснення людини й світу в природному релігійному світогляді європейських народів, у тому числі й слов'ян. Розглянуто проблеми людини по відношенню до космосу і природи та людини по відношенню до самої себе, або буття собою. Доведено, що язичницька релігійність – це засвоєння для потреб повсякденного життя ідей природного існування у світі. Особа, сформована природною релігією – це зріла і щаслива людина, інтегрована в природне середовище, що є її частиною і чинником будівництва культури, – вона осягнула повноту життя. Релігійний підхід до галузей інтелекту, науки і знання призводить до того, що людина постійно стає більшою, ніж вона є, світ розвивається завдяки присутності людини, а Всесвіт як єдиний великий організм знаходить у людині все більшу самосвідомість: все більша кількість енергії й матерії світу виявляється включеною в усвідомлене життя – світ пізнає повноту життя.

The key debates in political anthropology are considered in the article, namely the opposition between adaptationist and political theories, substantivism and formalism, homo sociologicus and homo economicus models. The main arguments used in these debates are given and their significance for political theory is outlined. ; Рассматриваются ключевые дискуссии внутри политической антропологии, а именно противостояние между адаптационистскими и политическими теориями, субстантивизмом и формализмом, моделями homo sociologicus и homo economicus. Приводятся основные аргументы, использующиеся в этих дискуссиях, и очерчивается их значение для политической теории. ; Розглядаються ключові дискусії всередині політичної антропології, а саме протистояння між адаптаціоністськими та політичними теоріями, субстантивізмом і формалізмом, моделями homo sociologicus та homo economicus. Наводяться основні аргументи, задіяні у цих дискусіях, та окреслюється їхнє значення для політичної теорії.

The key debates in political anthropology are considered in the article, namely the opposition between adaptationist and political theories, substantivism and formalism, homo sociologicus and homo economicus models. The main arguments used in these debates are given and their significance for political theory is outlined. ; Рассматриваются ключевые дискуссии внутри политической антропологии, а именно противостояние между адаптационистскими и политическими теориями, субстантивизмом и формализмом, моделями homo sociologicus и homo economicus. Приводятся основные аргументы, использующиеся в этих дискуссиях, и очерчивается их значение для политической теории. ; Розглядаються ключові дискусії всередині політичної антропології, а саме протистояння між адаптаціоністськими та політичними теоріями, субстантивізмом і формалізмом, моделями homo sociologicus та homo economicus. Наводяться основні аргументи, задіяні у цих дискусіях, та окреслюється їхнє значення для політичної теорії.

Розглянуто основні механізми здійснення влади в суспільствах з примітивноюорганізацією (потестарних системах), які ґрунтуються, насамперед, на владі традиції і амбівалентності такої норми поведінки як табу. ; Рассмотрены основные механизмы осуществления власти в обществах с примитивной организацией (потестарных системах), которые основываются, прежде всего, на власти традиции и амбивалентности такой нормы поведения как табу. ; The article deals with the main mechanisms of power realization in the societies with primitive organization, which are basing on the power of tradition

At the beginning of cultural anthropology in the 19th century it was mainly a Western affair to describe non-Western cultures, and religion was an important phenomenon. In the Structural Functionalism of the mid-20th century (Malinowski, Radcliffe Brown), religion was part of society and could be described in an agnostic way. After the interpretation of man as an actor (Barth, Eriksen), the emphasis came on transactionalism in which man as individual was made responsible for normative interpretation. This ran parallel with the partial disappearance of religion from the Western public domain. The symbolic anthropology in the sixties (Geertz, Turner) brought a connection between the individual variation and the community. This can be summarized in the image that culture and religion is a translation of public symbols, values of orientations and ethos that strengthen collectivities'. The praxis theories in the 1970s to the end of the 20th century (Sahlins, Bourdieu) introduced the element to name 'events' as an actor, thereby making clear that culture and religion are not universal concepts but very complex connections that vary per case.In this discussion we want to review the developments described above and see which elements are useful today in order to be able to understand religion and society in sociological communities and political nations. Anthropology of comparison emerged in the early 21st century (Gingrich & Fox, VanderVeer) to look for new ways to do justice to cultural differences, also from a post-colonial perspective. From my own experience in developing a cultural-comparison model (Boersema, 2004, 2011) we see the possibility for a model where religion is also given a place. This serves to support research on development processes in migrant communities in Western Europe. Cultural validity attempts to build a bridge between universalism and relativism so there is another possibility to use universal statements in a context that also gives room to the subjective differences that are often the core values of a common identity. This connection is possible by describing cultural behaviour phenomenologically in an etic language (objective) that is linked to recognizable cultural values that can be (subjectively) interpreted in emic language.By accepting the cultural behaviour associated with cultural norms (convergent), the differences can also be characterized by value (divergent) level, which often shows that it is about priority differences. This can be used when observing religious behaviour (creed, code, cult, community) that can be translated into universal cultural domains (cohesion, hierarchy, diversity, transfer). Observable non-normative values that change on a continuum can be distinguished with values that are connected to a worldview. This explains the difference between intercultural changes and paradigmatic worldview changes which gives a better view on cultural and religious diversity. This method of comparing cultures including the contextualised religions is explained in a case study on christian migrants in Rotterdam. Here we see how a scientific methodology of cultural comparison at the level of the connection 'culture - religion' is possible and gives a foundation for further comparative research by using the same universal values. ; З початку культурної антропології у ХІХ столітті описом незахідних культур займалися переважно на Заході, і релігія була важливим феноменом. В структурному функціоналізмі середини ХХ століття (Маліновський, Редкліф-Браун), релігія сприймалася як складова частина суспільства і її можна було описувати агностично. Після тлумачення людини як суб'єкта (Барт, Еріксон), наголос переходить до транзакціоналізму, в якому людина як індивід сама ставала відповідальною за власне нормативне тлумачення. Це відбувалося паралельно з частковим зникненням релігії з публічної арени Заходу. Символічна антропологія 60-х (Гірц, Тернер) внесла зв'язок між індивідуальною варіацією та громадою. Це можна підсумувати таким чином, що культура і релігія є перекладом громадських символів, цінності орієнтацій та етосів, що зміцнюють колективність. Теорії практики у 1970-х і до кінця ХХ століття (Салінс, Бурдьє) представили такі елементи, як «події» називаючи їх суб'єктами, тим самим даючи зрозуміти, що культура та релігія не є універсальними поняттями, але дуже комплексними зв'язками, що змінюються в залежності від обставин. В цій дискусії ми хочемо розглянути розвиток тенденцій, що описані вище, та побачити, які елементи є корисними сьогодні для того, аби бути здатними розуміти релігію і суспільство в соціологічних громадах та політичних націях. Порівняльна антропологія виникла на зорі ХХІ століття (Гінгріч та Фокс, Вандервір) в пошуках нових шляхів справедливого оцінювання культурних відмінностей, а також з постколоніальної точки зору. З мого власного досвіду розробки моделі порівняння культур (Буршма, 2004, 2011), ми бачимо можливість такої моделі, в якій релігія також має місце. Вона служитиме для підтримки досліджень розвитку процесів в іммігрантських громадах у західній Європі. Культурна дійсність прагне побудувати міст між універсалізмом та релятивізмом таким чином, щоб з'явилася інша можливість для використання універсальних тверджень в контексті, який би залишав місце і для суб'єктивних відмінностей, які часто є основоположними цінностями спільної ідентичності. Цей зв'язок є можливим через феноменологічний опис культурної поведінки мовою етики (об'єктивно), яка прив'язана до притаманних культурних цінностей, які можуть бути (суб'єктивно) витлумачені емічною мовою. Приймаючи культурну поведінку, поєднану з культурними нормами (конвергентними, наближеними), відмінності можна також характеризувати на рівні цінностей (дивергентних, відмінних), що часто вказує на пріоритетні відмінності. Це може бути корисним при спостереженні релігійної поведінки (віросповідання, постанов, культів, спільнот), яку можна перевести в універсальні культурні сфери (згуртованість, ієрархія, різноманітність, передача). Ненормативні цінності, яких люди тримаються і які змінюються на континуумі, можна відмежувати від цінностей, пов'язаних зі світоглядом. Це пояснює відмінність між міжкультурними змінами і парадигматичними світоглядними змінами, які дають краще розуміння культурної та релігійної різноманітності. Цей метод порівняння культур, включаючи контекстуалізовані релігії, пояснюються на прикладі християнських іммігрантів у Роттердамі. Тут ми бачимо, як наукова методологія культурного порівняння на рівні поєднання «культура - релігія» є можливою і надає основу для майбутнього порівняльного дослідження за допомогою використання тих самих універсальних цінностей.

At the beginning of cultural anthropology in the 19th century it was mainly a Western affair to describe non-Western cultures, and religion was an important phenomenon. In the Structural Functionalism of the mid-20th century (Malinowski, Radcliffe Brown), religion was part of society and could be described in an agnostic way. After the interpretation of man as an actor (Barth, Eriksen), the emphasis came on transactionalism in which man as individual was made responsible for normative interpretation. This ran parallel with the partial disappearance of religion from the Western public domain. The symbolic anthropology in the sixties (Geertz, Turner) brought a connection between the individual variation and the community. This can be summarized in the image that culture and religion is a translation of public symbols, values of orientations and ethos that strengthen collectivities'. The praxis theories in the 1970s to the end of the 20th century (Sahlins, Bourdieu) introduced the element to name 'events' as an actor, thereby making clear that culture and religion are not universal concepts but very complex connections that vary per case.In this discussion we want to review the developments described above and see which elements are useful today in order to be able to understand religion and society in sociological communities and political nations. Anthropology of comparison emerged in the early 21st century (Gingrich & Fox, VanderVeer) to look for new ways to do justice to cultural differences, also from a post-colonial perspective. From my own experience in developing a cultural-comparison model (Boersema, 2004, 2011) we see the possibility for a model where religion is also given a place. This serves to support research on development processes in migrant communities in Western Europe. Cultural validity attempts to build a bridge between universalism and relativism so there is another possibility to use universal statements in a context that also gives room to the subjective differences that are often the core values of a common identity. This connection is possible by describing cultural behaviour phenomenologically in an etic language (objective) that is linked to recognizable cultural values that can be (subjectively) interpreted in emic language.By accepting the cultural behaviour associated with cultural norms (convergent), the differences can also be characterized by value (divergent) level, which often shows that it is about priority differences. This can be used when observing religious behaviour (creed, code, cult, community) that can be translated into universal cultural domains (cohesion, hierarchy, diversity, transfer). Observable non-normative values that change on a continuum can be distinguished with values that are connected to a worldview. This explains the difference between intercultural changes and paradigmatic worldview changes which gives a better view on cultural and religious diversity. This method of comparing cultures including the contextualised religions is explained in a case study on christian migrants in Rotterdam. Here we see how a scientific methodology of cultural comparison at the level of the connection 'culture - religion' is possible and gives a foundation for further comparative research by using the same universal values. ; З початку культурної антропології у ХІХ столітті описом незахідних культур займалися переважно на Заході, і релігія була важливим феноменом. В структурному функціоналізмі середини ХХ століття (Маліновський, Редкліф-Браун), релігія сприймалася як складова частина суспільства і її можна було описувати агностично. Після тлумачення людини як суб'єкта (Барт, Еріксон), наголос переходить до транзакціоналізму, в якому людина як індивід сама ставала відповідальною за власне нормативне тлумачення. Це відбувалося паралельно з частковим зникненням релігії з публічної арени Заходу. Символічна антропологія 60-х (Гірц, Тернер) внесла зв'язок між індивідуальною варіацією та громадою. Це можна підсумувати таким чином, що культура і релігія є перекладом громадських символів, цінності орієнтацій та етосів, що зміцнюють колективність. Теорії практики у 1970-х і до кінця ХХ століття (Салінс, Бурдьє) представили такі елементи, як «події» називаючи їх суб'єктами, тим самим даючи зрозуміти, що культура та релігія не є універсальними поняттями, але дуже комплексними зв'язками, що змінюються в залежності від обставин. В цій дискусії ми хочемо розглянути розвиток тенденцій, що описані вище, та побачити, які елементи є корисними сьогодні для того, аби бути здатними розуміти релігію і суспільство в соціологічних громадах та політичних націях. Порівняльна антропологія виникла на зорі ХХІ століття (Гінгріч та Фокс, Вандервір) в пошуках нових шляхів справедливого оцінювання культурних відмінностей, а також з постколоніальної точки зору. З мого власного досвіду розробки моделі порівняння культур (Буршма, 2004, 2011), ми бачимо можливість такої моделі, в якій релігія також має місце. Вона служитиме для підтримки досліджень розвитку процесів в іммігрантських громадах у західній Європі. Культурна дійсність прагне побудувати міст між універсалізмом та релятивізмом таким чином, щоб з'явилася інша можливість для використання універсальних тверджень в контексті, який би залишав місце і для суб'єктивних відмінностей, які часто є основоположними цінностями спільної ідентичності. Цей зв'язок є можливим через феноменологічний опис культурної поведінки мовою етики (об'єктивно), яка прив'язана до притаманних культурних цінностей, які можуть бути (суб'єктивно) витлумачені емічною мовою. Приймаючи культурну поведінку, поєднану з культурними нормами (конвергентними, наближеними), відмінності можна також характеризувати на рівні цінностей (дивергентних, відмінних), що часто вказує на пріоритетні відмінності. Це може бути корисним при спостереженні релігійної поведінки (віросповідання, постанов, культів, спільнот), яку можна перевести в універсальні культурні сфери (згуртованість, ієрархія, різноманітність, передача). Ненормативні цінності, яких люди тримаються і які змінюються на континуумі, можна відмежувати від цінностей, пов'язаних зі світоглядом. Це пояснює відмінність між міжкультурними змінами і парадигматичними світоглядними змінами, які дають краще розуміння культурної та релігійної різноманітності. Цей метод порівняння культур, включаючи контекстуалізовані релігії, пояснюються на прикладі християнських іммігрантів у Роттердамі. Тут ми бачимо, як наукова методологія культурного порівняння на рівні поєднання «культура - релігія» є можливою і надає основу для майбутнього порівняльного дослідження за допомогою використання тих самих універсальних цінностей.

This article is devoted to the history of the principle of generalized symmetry in the actor-network theory (ANT), and, especially, in the particular, Bruno Latour's approach.The starting points for generalized symmetry are the semiotic concept of the Paris Semiotician School (in particular, the concept of actants), D. Bloor's "strong program" (especially the principle of symmetry, which in actor-network theory was spread beyond the explanations of sciences to the explanations of human and non-human actors) and anthropology.The principle of generalized symmetry allows us to give symmetrical explanations of the agency of human and nonhuman actors, describing them in the same terms. It also allows you to switch between the reducibility and the irreducibility of the same actant, or entity.However, it brought some problems: the unification of heterogeneous actants, implicit preservation of the dichotomy "culture-nature", from which Latour tried to move back even in his earlier texts.The rejection of generalized symmetry, however, does not solve the problems of actor-network theory, in particular, the role of human and non-human entities, in various texts (including Latour's), varies between dissolution of actions and self-referencing (which is a special case, and does not receive satisfac- tory conceptualization within ANT). ; Дана стаття присвячена принципу узагальненої симетрії в акторно-мережевій теорії і, особливо, в концепції Бруно Латура. Ми намагатимемось розкрити його концептуально-теоретичний капітал і визначити його роль в теоретизуванні аспектів цього напрямку. З'ясуємо, чому Б. Латур зрештою відмовляється від цього принципу. Ми спробуємо розібратися в цих питаннях і дати стислі відповіді на них, аналізуючи різні теоретичні проекти акторно-мережевої теорії (симетрична антропологія і політична екологія).

Проаналізовано вплив політичних, суспільних та культурних факторів на становлення соціально-політичного та соціально-культурного контексту історичної антропології у минулому та на початку нинішнього століть. ; Проанализировано влияние политических, общественных и культурных факторов на становление социально-политического и социально-культурного контекста исторической антропологии в прошлом и в начале нынешнего столетий ; Influence of political, public and cultural factors on becoming of a sociopolitical and welfare context of historical anthropology in the past and in the beginning present centuries is analyzed