Suchergebnisse

Every year the number of cancer survivals who have successfully overcome cancer increases. However, with remission often comes concern about a possible recurrence of the disease, which can significantly impair quality of life. The article considers the latest definition of fear of cancer recurrence, the factors of its clinical level and existing measurement methods. Also an attempt is made to generalize information about personal factors, that increase the fear of cancer recurrence in cancer survivals (such as age, gender, level of education, life history, etc.) and the affiliation of them to certain categories of the population. The influence of the peculiarities of the disease and the type of the received treatment, including personalized (genetic, immune and molecular therapy), on the change in the level of fear of cancer recurrence is also considered. According to the review of foreign sources, it is concluded that currently there are no convenient and reliable screening methods for determining the clinical level of fear of cancer recurrence, and existing questionnaires have different validity on certain scales and need linguistic and cultural adaptation. Fear of cancer recurrence is likely to be a serious problem among those who receiving personalized therapy. Age, gender and level of social adaptation also significantly affect to the level of fear of cancer recurrence, as well as belonging to certain categories of the population and the uniqueness of the life experience. Further research should identify the features of the fear of cancer recurrence in cancer survivors in Ukraine, and take into consider the identified factors in forming a support program by psycho-oncologists, since the fear of cancer recurrence significantly affects of cancer survivals the quality of life.

In the article is examined the role of government control in the development of social sphere. On the basis of theoretical analysis an author examined the problem of correlation of the market and state adjusting of the mixed economy. It is grounded a conclusion about priority of government control of social processes, what be going on in the conditions of modern world and national problems, recurrence of development of economy. ; У статті досліджується роль державного регулювання в розвитку соціальної сфери. На основі теоретичного аналізу автор розглядає проблему співвідношення ринкового й державного регулювання змішаної економіки. Обґрунтовується висновок про пріоритетність державного регулювання соціальних процесів, що відбуваються в умовах сучасних світових і національних викликів, циклічності розвитку економіки.

The article analyzes the institutional system of European Civil Procedure, supranational EU legislation of Civil Process, which is the basis of two recent pan-European procedures in civil and commercial matters,аnd procedures that facilitate efficient consideration and resolution of civil and commercial cross-border matters, including the service of judicial and extrajudicial documents, regulation of evidence, recognition and enforcement of judgments etc. ; В статье анализируется институциональная система European Civil Procedure, наднационального законодательства Европейского Союза в сфере гражданского процесса, основой которой явлются две современные общеевропейские процедуры по рассмотрению и решению отдельных категорий гражданских и коммерческих дел. Проанализированы положения, регулирующие вопросы передачи судебных и внесудебных документов, представление доказательств, обеспечение требований, признание и исполнение судебных решений, правовую помощь в трансграничных делах и тому подобное. ; У статті аналізується інституційна система European Civil Procedure, наднаціонального законодавства Європейського Союзу у сфері цивільного процесу, основою якої є дві сучасні загальноєвропейські процедури з розгляду й вирішення окремих категорій цивільних і комерційних справ. Проаналізовано положення, що регулюють питання передачі судових і позасудових документів, подання доказів, забезпечення вимог, визнання й виконання судових рішень, правову допомогу в транскордонних справах тощо.

The scientific article defines the legal nature and content of civil procedural legal personality of minors and juveniles involved in the case, as a prerequisite for acquiring their civil procedural status. It is determined that the obligatory precondition for the emergence of civil procedural status of a minor is a civil procedural legal personality as a set of civil procedural legal capacity and civil procedural capacity. It is substantiated that all minors and juveniles have general civil procedural legal capacity and can acquire without any restrictions in civil proceedings the relevant procedural status of a party, third party, applicant, interested person. As for special civil procedural legal capacity (ability to have civil procedural rights and obligations of bodies and persons authorized by law to protect the rights, freedoms and interests of others; representatives of parties, third parties, bodies and persons authorized by law to protect rights) , freedoms and interests of other persons, applicants and other interested persons, other participants in civil proceedings), such legal capacity of minors and juveniles in civil proceedings can not acquire, because it occurs only if the conditions specified in the law. It is proved that the civil procedural capacity of minors and juveniles, according to the amount of abilities that form it, is divided into: full civil procedural capacity, which is the ability to personally exercise all civil procedural rights and perform all civil procedural duties in court, and which is granted only to minors in the presence of the conditions specified in the law, and incomplete civil procedural capacity, which is the ability to personally exercise civil procedural rights under Part 1 of Art. 45 CРC of Ukraine, and which is given to all minors and juveniles as participants in civil cases.

The paper examines the legal nature and the regulatory grounds for two judicial conciliation procedures in civil proceedings, namely the amicable agreement and the procedure for dispute settlement with the participation of a judge. Attention is drawn to the urgent need to study judicial conciliation procedures in civil proceedings of Ukraine. Their functional efficiency in the current conditions is assessed, some problematic aspects of the legislative regulation of these institutions are identified and proposals are made to eliminate shortcomings and possible reformatting of these procedures, which would probably contribute to the effective and rapid resolution of civil disputes. It has been repeatedly emphasized that the development and use of conciliation procedures is a matter of the future for the entire justice system of Ukraine. The article determines the need to create a sufficient theoretical basis for the search for new or transformation of existing ways of regulating civil disputes, so that they solve the existing problems of the judicial system of Ukraine and contribute to the formation of "ideal justice". A thorough analysis of the norms of the Civil Procedure Code of Ukraine governing the application of the amicable agreement and the dispute settlement procedure with the participation of a judge is carried out; a number of remarks and proposals to the current civil procedural legislation of Ukraine are expressed. Possible ways of reformatting the legally defined mechanisms for resolving the dispute, which would partially or completely solve the tasks assigned by the legislator to judicial conciliation procedures, are proposed. Conclusions are formulated on the positive and negative phenomena caused by the reform of civil procedural legislation in terms of the conciliation procedures studied. Keywords: civil proceedings, conciliation procedures, amicable agreement, settlement of a dispute with the participation of a judge, mediation, judicial mediation.

The article analyzes the criminal law problems of execution of punishment in the form of apenalty, the reasons for evasion of convicts from paying a penalty, the role of the authorized body of the probation service. The author considers the relationship between non-payment of penalties and recidivism of criminal offenses, as well as proposes changes and additions to criminal and criminal-executive legislation. One of the features of punishment in the form of a penalty in comparison with some other types of punishment is that it can act as a punishment that can be replaced by another, and as a punishment that can be replaced by another punishment. Apenaltyis a very effective means of influencing those who have committed certain criminal offenses, primarily corruption and against property. The penalty is also one of the mildest types of punishment in relation to other types in the punishment system. In foreign countries, the fine is one of the most common types of punishment. The prevalence of fines in law and jurisprudence, methods of calculation, size, grounds and conditions of application were not unchanged and were ultimately determined by socio-economic, political, criminological and legal factors of specific historical periods. For Ukraine, this is especially important as a direction of state criminal policy. Due to non-payment of fines by convicts and replacement of fines by courts with other punishments, as provided by the Criminal Code of Ukraine, despite the declared goal of humanization of punishments, the number of recidivists will increase and this may provoke an increase in convicts. In order to apply only voluntary payment of a fine, as provided by the legislation of Ukraine, the state and society must have a high level of trust in laws and public authorities and confidence that no illegal act will go unpunished. Therefore in the article changes are offered to the current legislation on implementation of punishment in the type of fine. But a fine cannot be seen as a means of redemption from punishment or a means of ruining the guilty. As political direction of our state is directed sdws eurointegration, accordingly under it our legislation must be tuned. Now the tendency of more humane relation goes to all spheres of activity, in particular and implementation of criminal punishments. ; У статті аналізуються кримінально-правові проблеми виконання покарання у вигляді штрафу, причини ухилення засуджених від сплати штрафу, роль у цьому уповноваженого органу служби пробації. Автор розглядає співвідношення між несплатою штрафу та рецидивом кримінальних правопорушень, а також пропонує зміни й доповнення в кримінально-виконавчому законодавстві. Однією з особливостей покарання у вигляді штрафу порівняно з деякими іншими видами покарання є те, що він може виступати як покарання, яке може бути замінене іншим, так і як покарання, яким може бути замінене інше покарання. Штраф є досить ефективним засобом впливу на осіб, які вчинили певні кримінальні правопорушення, насамперед корупційні та проти власності. Також штраф зарахований до найбільш м'якого виду покарання щодо інших видів у системі покарань. У зарубіжних державах штраф належить до найбільш розповсюджених видів покарання. Поширеність штрафу в законодавстві й судовій практиці, способи обчислення, розміри, підстави й умови застосування не були незмінними та визначалися в кінцевому підсумку соціально-економічними, політичними, кримінологічними й правовими чинниками конкретних історичних періодів. Для України це особливо значимо як напрям державної кримінальної політики. У зв'язку з несплатою засудженими штрафу й заміною судами штрафу іншими покараннями, як це передбачено Кримінальним кодексом України, попри задекларовану мету гуманізації покарань, збільшиться кількість рецидивістів, і ще це може спровокувати збільшення кількості випадків направлення засуджених в установи виконання покарань. Для застосування тільки добровільної сплати штрафу, як це передбачено законодавством України, у держави та суспільства має бути високий рівень довіри до законів та органів державної влади й упевненість у тому, що жодне протиправне діяння не залишиться безкарним. Тому в статті пропонуються зміни до чинного законодавства з виконання покарання у вигляді штрафу. Але штраф не можна розглядати як засіб відкупу від покарання або засіб розорення винного. Оскільки політичний напрям нашої держави спрямований на євроінтеграцію, відповідно, під це має підлаштовуватися й наше законодавство. Зараз іде тенденція гуманнішого ставлення в усіх сферах діяльності, зокрема й виконання кримінальних покарань.

The article analyzes the criminal law problems of execution of punishment in the form of apenalty, the reasons for evasion of convicts from paying a penalty, the role of the authorized body of the probation service. The author considers the relationship between non-payment of penalties and recidivism of criminal offenses, as well as proposes changes and additions to criminal and criminal-executive legislation. One of the features of punishment in the form of a penalty in comparison with some other types of punishment is that it can act as a punishment that can be replaced by another, and as a punishment that can be replaced by another punishment. Apenaltyis a very effective means of influencing those who have committed certain criminal offenses, primarily corruption and against property. The penalty is also one of the mildest types of punishment in relation to other types in the punishment system. In foreign countries, the fine is one of the most common types of punishment. The prevalence of fines in law and jurisprudence, methods of calculation, size, grounds and conditions of application were not unchanged and were ultimately determined by socio-economic, political, criminological and legal factors of specific historical periods. For Ukraine, this is especially important as a direction of state criminal policy. Due to non-payment of fines by convicts and replacement of fines by courts with other punishments, as provided by the Criminal Code of Ukraine, despite the declared goal of humanization of punishments, the number of recidivists will increase and this may provoke an increase in convicts. In order to apply only voluntary payment of a fine, as provided by the legislation of Ukraine, the state and society must have a high level of trust in laws and public authorities and confidence that no illegal act will go unpunished. Therefore in the article changes are offered to the current legislation on implementation of punishment in the type of fine. But a fine cannot be seen as a means of redemption from punishment or a means of ruining the guilty. As political direction of our state is directed sdws eurointegration, accordingly under it our legislation must be tuned. Now the tendency of more humane relation goes to all spheres of activity, in particular and implementation of criminal punishments. ; У статті аналізуються кримінально-правові проблеми виконання покарання у вигляді штрафу, причини ухилення засуджених від сплати штрафу, роль у цьому уповноваженого органу служби пробації. Автор розглядає співвідношення між несплатою штрафу та рецидивом кримінальних правопорушень, а також пропонує зміни й доповнення в кримінально-виконавчому законодавстві. Однією з особливостей покарання у вигляді штрафу порівняно з деякими іншими видами покарання є те, що він може виступати як покарання, яке може бути замінене іншим, так і як покарання, яким може бути замінене інше покарання. Штраф є досить ефективним засобом впливу на осіб, які вчинили певні кримінальні правопорушення, насамперед корупційні та проти власності. Також штраф зарахований до найбільш м'якого виду покарання щодо інших видів у системі покарань. У зарубіжних державах штраф належить до найбільш розповсюджених видів покарання. Поширеність штрафу в законодавстві й судовій практиці, способи обчислення, розміри, підстави й умови застосування не були незмінними та визначалися в кінцевому підсумку соціально-економічними, політичними, кримінологічними й правовими чинниками конкретних історичних періодів. Для України це особливо значимо як напрям державної кримінальної політики. У зв'язку з несплатою засудженими штрафу й заміною судами штрафу іншими покараннями, як це передбачено Кримінальним кодексом України, попри задекларовану мету гуманізації покарань, збільшиться кількість рецидивістів, і ще це може спровокувати збільшення кількості випадків направлення засуджених в установи виконання покарань. Для застосування тільки добровільної сплати штрафу, як це передбачено законодавством України, у держави та суспільства має бути високий рівень довіри до законів та органів державної влади й упевненість у тому, що жодне протиправне діяння не залишиться безкарним. Тому в статті пропонуються зміни до чинного законодавства з виконання покарання у вигляді штрафу. Але штраф не можна розглядати як засіб відкупу від покарання або засіб розорення винного. Оскільки політичний напрям нашої держави спрямований на євроінтеграцію, відповідно, під це має підлаштовуватися й наше законодавство. Зараз іде тенденція гуманнішого ставлення в усіх сферах діяльності, зокрема й виконання кримінальних покарань.

In this article the norms of Books 1–3 of the Civil Code of Ukraine are examined in order to determine civil sanctions and their system. The au- thor stipulates that in the Civil Code of Ukraine there is no definition for the specific term "sanction" and its types, except for Article 354, which states only one type of the sanction, that is, confiscation. These gaps lead to the problems in determining the grounds for the application of certain measures of coercive nature and impede the effective protection of subjective civil law rights which are violated.

A critical analysis of existing classifications of civil sanctions is carried out, and an author's classification of the General Part of the Civil Code's sanctions is proposed, depending on the types of legal relationships governed by it. For the purposes of such classification, the author considers the subjective composition of the legal relationship, the focus on the restoration of the subjective civil law right, which is violated, or on the compensation of the harm caused, and the consequences of civil sanctions application.

A thorough analysis of the norms of Books 1-4 of the Civil Code is carried out in order to identify the norms containing civil sanctions. Thus, in the first three chapters of the Civil Code there is a lack of the norms containing civil sanctions. At the same time, Chapter 4 of the Civil Code is distinguished by the variety of civil sanctions that are proposed to be considered as civil sanctions that limit or impede the personal civil status of an individual in the circumstances specified in Articles 36, 37, 39, 41, 43, 46, 47, 481. Other provisions of the same chapter contain sanctions that restore the civil status of an individual, which causes him or her to have positive legal effects (Articles 38, 42) related to the restoration of the civil capacity of an individual whose civil capacity has been is limited or recognized as incompetent.

On the basis of the conducted research of the norms of the Civil Code, it is concluded that the diversity of civil legal sanctions in different chapters of the Civil Code, which have different directions and consequences of their application, despite the absence of their direct name "sanctions".

Громадянське суспільство розбудовується за допомогою використання еталона громадянськості, навколо якого відбувається локалізоване об'єднання людей. Інструментом його розбудови є громадянська солідарність, як головна умова консолідації та об'єднання супільства. Громадянське суспільство формується та функціонує за вимогами дотримання рівня відповідності встановленим нормам і стандартам включення в суспільні відносини. І саме на цій основі відбувається ідентифікація та об'єднання учасників цих відносин.У даній статті автором аналізується поняття громадянської солідарності як поведінкової стратегії громадянського діалогу, яка є засобом реалізації інтересів громадян та способом їх волевиявлення, шляхом осмисленого вибору суспільного об'єднання та ідентифікації себе з ним. Громадянський діалог багато в чому залежить від громадянської солідарності, від розвитку рівня культури діалогової взаємодії суспільства і держави та, звичайно, від законодавчо­правового закріплення процедур двосторонньої інтеракції влади і громадянського суспільства. З одного боку, рівень затребуваності діалогової комунікації в суспільстві визначається ступенем розвиненості громадянської солідарності населення, а з іншого боку і сама ця солідарність пробуджується лише в повноцінному і рівноправному діалозі громадянського суспільства з державою, чого, до речі, сьогодні так не вистачає для становлення повноцінного громадянського суспільства в сучасній Україні.Проблема громадянської солідарності у «пострадянській» Україні породжена необхідністю заміни укорінених до свідомості частини громадян «радянських» понять і цінностей на модерні чинники української самоідентифікації та інтеграції. ; Громадянське суспільство розбудовується за допомогою використання еталона громадянськості, навколо якого відбувається локалізоване об'єднання людей. Інструментом його розбудови є громадянська солідарність, як головна умова консолідації та об'єднання супільства. Громадянське суспільство формується та функціонує за вимогами дотримання рівня відповідності встановленим нормам і стандартам включення в суспільні відносини. І саме на цій основі відбувається ідентифікація та об'єднання учасників цих відносин.У даній статті автором аналізується поняття громадянської солідарності як поведінкової стратегії громадянського діалогу, яка є засобом реалізації інтересів громадян та способом їх волевиявлення, шляхом осмисленого вибору суспільного об'єднання та ідентифікації себе з ним. Громадянський діалог багато в чому залежить від громадянської солідарності, від розвитку рівня культури діалогової взаємодії суспільства і держави та, звичайно, від законодавчо­правового закріплення процедур двосторонньої інтеракції влади і громадянського суспільства. З одного боку, рівень затребуваності діалогової комунікації в суспільстві визначається ступенем розвиненості громадянської солідарності населення, а з іншого боку і сама ця солідарність пробуджується лише в повноцінному і рівноправному діалозі громадянського суспільства з державою, чого, до речі, сьогодні так не вистачає для становлення повноцінного громадянського суспільства в сучасній Україні.Проблема громадянської солідарності у «пострадянській» Україні породжена необхідністю заміни укорінених до свідомості частини громадян «радянських» понять і цінностей на модерні чинники української самоідентифікації та інтеграції. ; Civil society is built by using the standard of citizenship around which people localized. The building instrument of it is civil solidarity as the main condition of society for the consolidation and unification. Civil society is formed and operated by the requirement of compliance with applicable standards and inclusion in social relations. And on this basis happens the identification and association of these relations.In this article the author examines the concept of social solidarity as a behavioral strategy of civil dialogue, which is the means of realizing the interests of citizens and their way of expression through meaningful selecting of social associations and identifying themselves with it. Civil dialogue is largely dependent on the social solidarity, on the culture development of dialogue interaction between society and the state, and of course, of the law and legal procedures consolidation of bilateral interaction authorities and civil society. On the one hand, the demand for interactive communication in society is determined by the degree of civil solidarity development of the population, on the other hand, this solidarity awakening only in the full and equal civil society dialogue with the government, which, by the way, today we lack for the establishment of a vibrant civil society in contemporary Ukraine.The problem of social solidarity in the «post­Soviet» Ukraine is generated by the need to replace entrenched consciousness of the citizens «Soviet» concepts and values in modern Ukrainian identity factors and integration.

The article examines the adversarial principle, its legislative consolidation. This paper analyses the concept of the adversarial principle as the primary principle of the civil procedure. The case law of the European Court of Human Rights on the adversarial principle is examined. The article analyzes the opinion of such scientists as Komarov, Stefan and Mamnitsky. The article highlights elements of the adversarial principle. There are: 1) right of the parties to participate in the process; 2) the right to justify claims and objections; 3) the right to petition; 4) the right and obligation to adduce evidence; 5) the right to submit new and additional materials in the court of appeal, cassation, etc. Ability in litigation requires that the prosecution, defense, civil claimant and defendant have the same opportunity to convince the court of their correctness. The parties and other parties involved in the case have equal rights to adduce evidence, to investigate and to prove their conviction. The court has a leading role in the trial it facilitates the full, comprehensive clarification of the circumstances of the case and adjudicates on the basis of internal conviction, guided by law. This principle is undoubtedly a historically conditioned legal phenomenon, since, at a particular stage of society's development, depending on national peculiarities and legal traditions. This paper analyses the legislative consolidation of the principle of competition in the Constitution of Ukraine and the Civil Procedure Code of Ukraine. Moreover, the article explores the practice of the European Court of Human Rights. Such as Garcia Ruiz v. Spain case, Montovanelli v. France case, Salov v. Ukraine case and the case of Lazarenko and Others v. Ukraine.

The article addresses the representation in the court, which is one of the main institutions of the Civil Procedural Law. The article analyzes the norms of the Civil Procedural Code of Ukraine in the wording of 2017 of procedural representation. The genesis of this institute in the Civil Process of Ukraine, starting with the Civil Code of the USSR of 1963, is briefly reviewed. The provisions of procedural representation in different types of proceedings are compared, in particular with economic and administrative ones. On the basis of this it is noted that there was a unification of the rules of representation, which is positive in terms of the practice of applying these provisions of the law. Also the author indicates the terminology and definitions used in this institute as applied in literature and legislation; analyzes the provisions of the Code regarding the types of procedural representation and accordingly indicates that the legislation introduced, along the traditional types of representation (legal and voluntary), another type of representation – self-representation. The article focuses on the possibility of applying procedural representation in different types of proceedings – the ordering proceedings, litigation (claim) and separate proceedings, and certain categories of cases. It is noted that at present, the legislator does not foresee any restrictions of the application of the institution of representation in any categories of cases, as it was in the CPC of Ukraine of 2004. Concerning the same types of proceedings, it is concluded that the institution of representation is applicable to cases of ordered and claim (general and simplified) proceedings. But in the cases of separate proceedings, this institution cannot be applied at this time.Article received 10.04.2018 ; У статті здійснено аналіз норми нової редакції Цивільного процесуального кодексу України щодо процесуального представництва, порівняння положень щодо процесуального представництва в різних видах судочинства, зокрема з господарським та адміністративним. Розглянуто генезис цього інституту в цивільному процесі. Стисло проаналізовано види представництва. Основну увагу приділено можливості застосування процесуального представництва в різних видах провадження (наказному, позовному і окремому) та в різних категоріях справ.Матеріал надійшов 10.04.2018

The article addresses the representation in the court, which is one of the main institutions of the Civil Procedural Law. The article analyzes the norms of the Civil Procedural Code of Ukraine in the wording of 2017 of procedural representation. The genesis of this institute in the Civil Process of Ukraine, starting with the Civil Code of the USSR of 1963, is briefly reviewed. The provisions of procedural representation in different types of proceedings are compared, in particular with economic and administrative ones. On the basis of this it is noted that there was a unification of the rules of representation, which is positive in terms of the practice of applying these provisions of the law. Also the author indicates the terminology and definitions used in this institute as applied in literature and legislation; analyzes the provisions of the Code regarding the types of procedural representation and accordingly indicates that the legislation introduced, along the traditional types of representation (legal and voluntary), another type of representation – self-representation. The article focuses on the possibility of applying procedural representation in different types of proceedings – the ordering proceedings, litigation (claim) and separate proceedings, and certain categories of cases. It is noted that at present, the legislator does not foresee any restrictions of the application of the institution of representation in any categories of cases, as it was in the CPC of Ukraine of 2004. Concerning the same types of proceedings, it is concluded that the institution of representation is applicable to cases of ordered and claim (general and simplified) proceedings. But in the cases of separate proceedings, this institution cannot be applied at this time.Article received 10.04.2018 ; У статті здійснено аналіз норми нової редакції Цивільного процесуального кодексу України щодо процесуального представництва, порівняння положень щодо процесуального представництва в різних видах судочинства, зокрема з господарським та адміністративним. Розглянуто генезис цього інституту в цивільному процесі. Стисло проаналізовано види представництва. Основну увагу приділено можливості застосування процесуального представництва в різних видах провадження (наказному, позовному і окремому) та в різних категоріях справ.Матеріал надійшов 10.04.2018

The article addresses the representation in the court, which is one of the main institutions of the Civil Procedural Law. The article analyzes the norms of the Civil Procedural Code of Ukraine in the wording of 2017 of procedural representation. The genesis of this institute in the Civil Process of Ukraine, starting with the Civil Code of the USSR of 1963, is briefly reviewed. The provisions of procedural representation in different types of proceedings are compared, in particular with economic and administrative ones. On the basis of this it is noted that there was a unification of the rules of representation, which is positive in terms of the practice of applying these provisions of the law. Also the author indicates the terminology and definitions used in this institute as applied in literature and legislation; analyzes the provisions of the Code regarding the types of procedural representation and accordingly indicates that the legislation introduced, along the traditional types of representation (legal and voluntary), another type of representation – self-representation. The article focuses on the possibility of applying procedural representation in different types of proceedings – the ordering proceedings, litigation (claim) and separate proceedings, and certain categories of cases. It is noted that at present, the legislator does not foresee any restrictions of the application of the institution of representation in any categories of cases, as it was in the CPC of Ukraine of 2004. Concerning the same types of proceedings, it is concluded that the institution of representation is applicable to cases of ordered and claim (general and simplified) proceedings. But in the cases of separate proceedings, this institution cannot be applied at this time.Article received 10.04.2018 ; У статті здійснено аналіз норми нової редакції Цивільного процесуального кодексу України щодо процесуального представництва, порівняння положень щодо процесуального представництва в різних видах судочинства, зокрема з господарським та адміністративним. Розглянуто генезис цього інституту в цивільному процесі. Стисло проаналізовано види представництва. Основну увагу приділено можливості застосування процесуального представництва в різних видах провадження (наказному, позовному і окремому) та в різних категоріях справ.Матеріал надійшов 10.04.2018

The article analyzes the approaches to psychological understanding of concepts "responsibility" and "citizenship", substantiates the content and structure of the civil responsibility in unity, determinism and complementarity of cognitive, emotional-motivational, behavioral-volitional, moral-spiritual components. The aforementioned structural components reflect the functional-dynamic expression of phenomenology of civil responsibility of personality. At the same time, cognitive, activates the flow of intellectual-search activity, the second describes the readiness to act in specific situations and promotes awareness of the actual public needs, the third ensures the functioning of specific practical activity, system of attitudes to perform the duties, the fourth produces self-awareness of oneself as a human who is guided, make decisions to realization and is ready to distribute public values against the background of own inner freedom not only as the subject of these values but also as a person and individuality of separate worldview models of behavior and activity. Also determined that the important features of expression of civil responsibility as an integral trait-property of personality are such as active life position, conscious attitude to perform somebody's civil duty, independence and persistence, self-analysis, self-control, self-organization, honesty, readiness to be responsible for own acts etc. High civil responsibility appears as an active, full of meaning and sense of life which is subject directs to the constant improvement himself as a citizen of the country, reveals social self-realization through erudition, social orientation and public position. Besides singled out preconditions that influence the formation of civil responsibility of personality(civil society, civil society consciousness and self-awareness). Overall proved that there is a direct dependence between the forms and organizations of civil society and the level of people's responsibility for what is happening in the country. The deeper expression of citizenship has the people, the more effective civil responsibility of each. Civil consciousness is formed in civil society, represents by itself inherent to human way of relating to objective reality and at the same time is a form of reflection of the reality with help of objectivated in the word socially produced knowledge, regulates the activity of the human and enables to predict the result of its action as a conscious goal. Civil self-consciousness of the personality is focused around the processes of awareness of itself as the carrier of civil values and attitudes to itself as to the subject of these values. The process of self-awareness mainly is carried out on a personal level of implementation civil tasks and social actions and also during interacting with others, as a result there is a conscious attitude of the person to own needs and abilities, appetences and motives of behavior, worrying and thoughts, actions and deeds. With what domestic, economic, social and political instruction mature generation appears in the eyes of young people, with the same descendants will come to their children.Key words: responsibility, citizenship, personality, civic consciousness and self-consciousness, civic responsibility and its psychological structure, civil society.Доктор психологічних наук, старший науковий співробітник, доцент, Фурман О.Є. Психологічне обґрунтування громадянської відповідальності особистості / Тернопільський національний економічний університет, Україна, ТернопільУ статті проаналізовано підходи до психологічного розуміння понять "відповідальність" та "громадянськість", об­ґрун­товуються зміст та структура громадянської відповідаль­ності у єдності, взаємоспричиненні та взаємодоповненні когнітивного, емоційно-мотиваційного, поведінково-вольового, морально-духовного компонентів. Вищезазначені структурні компоненти відображають функціонально-динамічний вияв феноменології громадянської відповідальності особистості. Водночас перший – когнітивний – активізує перебіг інтелектуально-пошукової активності, другий характеризує готовність діяти у конкретній ситуації та сприяє усвідомленню актуальних громадянсь­ких потреб, третій забезпечує функціону­вання конкретної практичної активності, системи ставлень до виконання обов'язків, четвертий продукує самоусвідомлення себе як людини, котра керується, приймає до зре­алізування та готова розповсюджувати гро­мадянські цінності на фоні власної внутрішньої свободи не лише як суб'єкт цих вартостей, а й як особистість та індивідуальність окремих світоглядних моделей поведінки і діяльності. Також визначено, що важливими ознаками вияву громадянської відповідальності як інтегральної риси-властивості особистості є такі, як активна життєва позиція, усвідомлене ставлення до виконання свого громадянського обов'язку, самостійність й на­по­легливість, самоаналіз, самоконтроль, само­організація, чесність, готовність відповідати за власні вчинки тощо. Висока гро­мадянська відповідальність постає у вигляді активного, наповненого смис­лом і сенсом, життя, яке суб'єкт спрямовує на постійне вдосконалення себе як громадя­нина країни, виявляє соціальну самореаліза­цію через освіченість, суспільну спрямованість та громадянську позицію. Крім того, виокремлено передумови, що впливають на формування громадянської відповідальності особистості (громадянське суспільство, громадянська свідомість і самосвідомість). Загалом доведено, що існує пряма залежність між формами та організованостями громадянського суспільства і ступенем відпо­відальності населення за те, що відбувається у державі. Чим глибший вияв громадянськості має народ, тим дієвіша громадянська відпо­відальність кожного. Громадянська свідомість формується у громадянському суспільстві, являє собою влас­тивий людині спосіб ставлення до об'єк­тивної дійсності і водночас є формою відобра­ження реальності за допомогою об'єктиво­ваного у слові суспільно виробленого знання, регулює активність людини та дає змогу передбачити результат своєї дії як усвідомлену мету. Громадянська самосвідо­мість особистості фокусується навколо про­цесів усвідомлення себе як носія громадянсь­ких цінностей та ставлення до себе як до суб'єкта цих вартостей. Процес самоусвідом­лення здійснюється переважно на особистісно­му рівні виконання громадянських завдань та со­ціальних дій, а також під час взаємодії з іншими, у результаті чого й виникає усвідомлене став­лення особи до власних потреб і здібностей, потягів і мотивів поведінки, переживань і думок, дій і вчинків. З якими побутовими, економічними, соціальними та політичними настановленнями зріле покоління постає в очах молоді, з такими самими нащад­ки прийдуть до своїх дітей.Ключові слова: відповідальність, громадянськість, особистість, громадянська свідомість й самосвідомість, громадянська відповідальність та її психологічна структура, громадянське суспільство.

This article provides a general analysis of the Model European Rules of Civil Procedure established in 2020 (hereinafter – the Rules). It describes their structure, defines the purpose and goals, main principles. The author comes to the conclusions regarding the role and importance of these Rules for the further development of civil proceedings, both in the EU Member States and in other countries, in particular, in Ukraine. The important role of the unification of the terminology of civil procedure is identified. In particular, we are talking about such specific institutions of civil procedural law as the principle of cooperation between a judge and parties, the principle of settlement, case management and others, which are absent in Ukrainian national legislation, nevertheless, very important for the scholar research. Second, the scope and main principles of the Rules require rethinking of traditional approaches to regulating the relationship between a judge, parties and their representatives, as well as the role of a judge in proceedings, new approaches to the phasing of court proceedings and the differentiation of civil procedure, which should be helpful while further development of the civil procedural legislation in Ukraine. Keywords: access to justice; civil proceedings; dispute settlement; the principle of cooperation between a judge and parties; the principle of proportionality; effective protection of rights.