Suchergebnisse

UK: Розглянуто роль міжнародних організацій у врегулюванні конфліктів. На основі проведеного аналізу визначено, що міжнародні організації є посутнім фактором миротворчих процесів. При цьому інколи міжнародні організації мають достатньо обмежені можливості для знаходження компромісу з огляду на різкі політико–ідеологічні або економічні розходження у поглядах між конфліктуючими сторонами. Тим не менш, вони відіграють важливу функцію платформи для комунікації між учасниками конфлікту, а також третьої сторони у перемовинах. EN: The article examines the role of international organizations in resolving conflicts. Based on the conducted analysis it is determined that international organizations are a significant factor of peace processes. International organizations at times have quite limited possibilities for finding a compromise with regard to dramatic political, ideological or economic differences in opinions of parties. However, they perform an important function of a communication platform for conflict participants and third parties in negotiations.

The article, based on fundamental works in the field of conflict studies, articles of modern researchers, international legal documents, attempted to analyze the role and importance of the use of military force in resolving modern military conflicts, causes and international norms of its use. Today, with the appearance of new hybrid conflicts, there is a reassessment of the role and importance of the use of military force in resolving modern military conflicts. Nevertheless, the war in Ukraine, Afghanistan, Syria, Libya, and Yemen has proved that humanity is not yet ready to switch completely to non-military conflict resolution tools and to abandon the use of military force. Unfortunately, as history shows, the most effective and, at the same time, the most radical tool for resolving armed conflicts today is the use of military forces and means. The article defines that the military power of the state is an integrated quantity that embodies the power not only of its armed forces, but also of the military economy, science, morale of the people and soldiers of the armed forces and is used as a cardinal measure of conflict resolution. Military force remains an integral tool in deterring modern military conflicts, one of the main means of achieving foreign policy goals. But, at the same time, the use of military force and means in general does not solve the problem of resolving the current military conflict. At best, it only creates the preconditions for this purpose. Great importance in consolidating peace in resolving the current military conflict is given to non-military measures. ; В статье, на основе фундаментальных работ в области конфликтологии, статей современных исследователей, международных нормативно-правовых документов проведен анализ роли и значения использования военной силы при решении современных военных конфликтов, причины и международные нормы ее использования. Сегодня, с появлением новых гибридных конфликтов происходит переоценка роли и значения использования военной силы при решении современных военных конфликтов. Но, тем не менее, война в Украине, Афганистане, Сирии, Ливии, Йемене доказала, что человечество еще не готово перейти полностью на невоенные инструменты разрешения конфликтов и отказаться от применения военной силы. К сожалению, как показывает история, сегодня самым действенным и, в то же время, радикальным инструментом урегулирования вооруженных конфликтов остается использование военных сил и средств. В статье определено, что военная сила государства ‑ величина интегрированная, воплощающая в себе мощь не только ее вооруженных сил, но и военной экономики, науки, морального духа народа и воинов вооруженных сил и используется как кардинальная мера разрешения конфликтов. Военная сила остается неотъемлемым инструментом урегулирования современных военных конфликтов, одним из основных средств достижения внешнеполитических целей. Но, в то же время, применение военных сил и средств в общем не решают проблему урегулирования современного военного конфликта. В лучшем случае оно создает лишь предпосылки для этой цели. Большое значение в закреплении мира при решении современного военного конфликта уделяется и невоенным мерам. ; У статті, на основі фундаментальних робіт в галузі конфліктології, статей сучасних дослідників, міжнародних нормативно-правових документів відбулася спроба проаналізувати роль і значення використання воєнної сили при вирішенні сучасних воєнних конфліктів, причини і міжнародні норми її використання. Сьогодні, з появою нових гібридних конфліктів відбувається переоцінка ролі і значення використання воєнної сили при вирішенні сучасних воєнних конфліктів. Але, тим не менш, війна в Україні, Афганістані, Сирії, Лівії, Ємені довів, що людство ще не готове перейти повністю на невоєнні інструменти вирішення конфліктів і відмовитись від застосування воєнної сили. Нажаль, як доводить історія, сьогодні найдієвішим та, в той же час, найрадикальнішим інструментом врегулювання збройних конфліктів залишається використання воєнних сил і засобів. В статті визначено, що воєнна сила держави – величина інтегрована, що втілює у собі міць не тільки її збройних сил, а й військової економіки, науки, морального духу народу і воїнів збройних сил і використовується як кардинальна міра вирішення конфліктів. Воєнна сила залишається невід'ємним інструментом врегулювання сучасних воєнних конфліктів, одним з основних засобів досягнення зовнішньополітичних цілей. Але, в той же час, застосування воєнних сил і засобів загалом не вирішують проблему врегулювання сучасного воєнного конфлікту. У кращому випадку воно створює лише передумови для цієї мети. Велике значення у закріпленні миру при вирішенні сучасного воєнного конфлікту приділяється і невоєнним заходам.

The article, based on fundamental works in the field of conflict studies, articles of modern researchers, international legal documents, attempted to analyze the role and importance of the use of military force in resolving modern military conflicts, causes and international norms of its use. Today, with the appearance of new hybrid conflicts, there is a reassessment of the role and importance of the use of military force in resolving modern military conflicts. Nevertheless, the war in Ukraine, Afghanistan, Syria, Libya, and Yemen has proved that humanity is not yet ready to switch completely to non-military conflict resolution tools and to abandon the use of military force. Unfortunately, as history shows, the most effective and, at the same time, the most radical tool for resolving armed conflicts today is the use of military forces and means. The article defines that the military power of the state is an integrated quantity that embodies the power not only of its armed forces, but also of the military economy, science, morale of the people and soldiers of the armed forces and is used as a cardinal measure of conflict resolution. Military force remains an integral tool in deterring modern military conflicts, one of the main means of achieving foreign policy goals. But, at the same time, the use of military force and means in general does not solve the problem of resolving the current military conflict. At best, it only creates the preconditions for this purpose. Great importance in consolidating peace in resolving the current military conflict is given to non-military measures. ; В статье, на основе фундаментальных работ в области конфликтологии, статей современных исследователей, международных нормативно-правовых документов проведен анализ роли и значения использования военной силы при решении современных военных конфликтов, причины и международные нормы ее использования. Сегодня, с появлением новых гибридных конфликтов происходит переоценка роли и значения использования военной силы при решении современных военных конфликтов. Но, тем не менее, война в Украине, Афганистане, Сирии, Ливии, Йемене доказала, что человечество еще не готово перейти полностью на невоенные инструменты разрешения конфликтов и отказаться от применения военной силы. К сожалению, как показывает история, сегодня самым действенным и, в то же время, радикальным инструментом урегулирования вооруженных конфликтов остается использование военных сил и средств. В статье определено, что военная сила государства ‑ величина интегрированная, воплощающая в себе мощь не только ее вооруженных сил, но и военной экономики, науки, морального духа народа и воинов вооруженных сил и используется как кардинальная мера разрешения конфликтов. Военная сила остается неотъемлемым инструментом урегулирования современных военных конфликтов, одним из основных средств достижения внешнеполитических целей. Но, в то же время, применение военных сил и средств в общем не решают проблему урегулирования современного военного конфликта. В лучшем случае оно создает лишь предпосылки для этой цели. Большое значение в закреплении мира при решении современного военного конфликта уделяется и невоенным мерам. ; У статті, на основі фундаментальних робіт в галузі конфліктології, статей сучасних дослідників, міжнародних нормативно-правових документів відбулася спроба проаналізувати роль і значення використання воєнної сили при вирішенні сучасних воєнних конфліктів, причини і міжнародні норми її використання. Сьогодні, з появою нових гібридних конфліктів відбувається переоцінка ролі і значення використання воєнної сили при вирішенні сучасних воєнних конфліктів. Але, тим не менш, війна в Україні, Афганістані, Сирії, Лівії, Ємені довів, що людство ще не готове перейти повністю на невоєнні інструменти вирішення конфліктів і відмовитись від застосування воєнної сили. Нажаль, як доводить історія, сьогодні найдієвішим та, в той же час, найрадикальнішим інструментом врегулювання збройних конфліктів залишається використання воєнних сил і засобів. В статті визначено, що воєнна сила держави – величина інтегрована, що втілює у собі міць не тільки її збройних сил, а й військової економіки, науки, морального духу народу і воїнів збройних сил і використовується як кардинальна міра вирішення конфліктів. Воєнна сила залишається невід'ємним інструментом врегулювання сучасних воєнних конфліктів, одним з основних засобів досягнення зовнішньополітичних цілей. Але, в той же час, застосування воєнних сил і засобів загалом не вирішують проблему врегулювання сучасного воєнного конфлікту. У кращому випадку воно створює лише передумови для цієї мети. Велике значення у закріпленні миру при вирішенні сучасного воєнного конфлікту приділяється і невоєнним заходам.

A political conflict contains general signs that distinguish it from other publicconflicts, and possible ways of development and overcoming conflict situationsare already established on theoretical and practical levels. However, the modernhistory of post-soviet countries shows the danger of political conflicts, as opposingparties not always use the generally accepted rules of the diplomatic settlementof conflicts, and that is why there is a possibility of conflict contradictions for anindefinite period.The features of opposing escalation on the walks of life of Moldova, Georgia,and Ukraine demonstrate the hazard effects of military conflicts, that arose uponthe basis of political processes development, and that is why need attention anddetailed analysis. Parties are succeeded in the unforeseeable actions, and all wellknownways of settlement of conflicts do not result in the decision of conflicts.Of course, the post-Soviet countries on the conflict map show specific ways ofdeveloping political conflict, its escalation and the features of suspension. Conflict resolution in post-Soviet countries often leads the parties to further aggravation. The subjects of political conflict reach a critical point of confrontation, which is armed confrontation.During the Soviet Union, conflicts were not resolved at all, they were notpublicly disclosed, and there was virtually no scientific research on the subject. With the emergence of independent post-Soviet states, political conflicts beganto publicly manifest themselves in various spheres of social life, contributing toscientific activity in the conflict direction of research. Therefore, the peculiarities of the settlement of political conflict begin to illuminate in the period of the formationof independent post-Soviet states.It has already been established that post-communist countries have a difficult transition to democracy and perceive this process differently since some have been left indefinitely, others have quickly changed to a new order, and others cannotdetermine the vector of development. This process is interpreted by scientists asinconsistent, contradictory and careless. ; Політичний конфлікт містить загальні ознаки, які виділяють йоговід інших суспільних конфліктів, а можливі шляхи розвитку і подоланняконфліктної ситуації уже встановленні на теоретичному та практичномурівнях. Однак, сучасна історія пострадянських країн свідчить про небезпеку політичних конфліктів, оскільки сторони протиборства не завждивикористовують загальноприйняті правила дипломатичного врегулюванняконфліктів, а тому відбувається консервування конфліктних протирічна невизначений період.Особливості ескалації протиборства на теренах Молдови, Грузії таУкраїни демонструють небезпечні наслідки військових конфліктів, яківиникли на підставі розвитку політичних процесів, а тому потребуютьуваги та детального аналізу. Сторони вдаються до непередбачуваних дій,а усі відомі шляхи врегулювання конфліктів не приводять до вирішенняконфліктів.Звичайно, пострадянські країни на конфліктологічній мапі демонструють специфічні шляхи розвитку політичного конфлікту, його ескалаціїта особливості призупинення. Вирішення конфліктної ситуації у пострадянських країнах часто спонукає сторони до подальшого і сильнішогозагострення. Суб'єкти політичного конфлікту доходять до критичноїточки протиборства, а саме збройного протистояння.У період Радянського союзу конфлікти взагалі не вирішувалися, вони публічно не розголошувалися і наукового дослідження, щодо даного питання, практично не існувало. З становленням незалежних пострадянських держав політичний конфлікт став проявлятися в різних сферах суспільного життя публічно, що сприяло науковій активності в конфліктномунапрямку дослідження. Тому, особливості щодо врегулювання політичногоконфлікту розпочинають висвітлювати в період становлення незалежнихпострадянських держав.Уже встановлений науковий факт, що посткомуністичні країни складнопереходять до демократії та по різному сприймають цей процес, оскільки,одні законсервувались на невизначений термін, інші швидко перелаштувались на новий лад, треті ніяк не можуть визначитись з вектором розвитку.Цей процес науковцями трактується, як непослідовний, суперечливий танеобачний. ; Політичний конфлікт містить загальні ознаки, які виділяють йоговід інших суспільних конфліктів, а можливі шляхи розвитку і подоланняконфліктної ситуації уже встановленні на теоретичному та практичномурівнях. Однак, сучасна історія пострадянських країн свідчить про небезпеку політичних конфліктів, оскільки сторони протиборства не завждивикористовують загальноприйняті правила дипломатичного врегулюванняконфліктів, а тому відбувається консервування конфліктних протирічна невизначений період.Особливості ескалації протиборства на теренах Молдови, Грузії таУкраїни демонструють небезпечні наслідки військових конфліктів, яківиникли на підставі розвитку політичних процесів, а тому потребуютьуваги та детального аналізу. Сторони вдаються до непередбачуваних дій,а усі відомі шляхи врегулювання конфліктів не приводять до вирішенняконфліктів.Звичайно, пострадянські країни на конфліктологічній мапі демонструють специфічні шляхи розвитку політичного конфлікту, його ескалаціїта особливості призупинення. Вирішення конфліктної ситуації у пострадянських країнах часто спонукає сторони до подальшого і сильнішогозагострення. Суб'єкти політичного конфлікту доходять до критичноїточки протиборства, а саме збройного протистояння.У період Радянського союзу конфлікти взагалі не вирішувалися, вони публічно не розголошувалися і наукового дослідження, щодо даного питання, практично не існувало. З становленням незалежних пострадянських держав політичний конфлікт став проявлятися в різних сферах суспільного життя публічно, що сприяло науковій активності в конфліктномунапрямку дослідження. Тому, особливості щодо врегулювання політичногоконфлікту розпочинають висвітлювати в період становлення незалежнихпострадянських держав.Уже встановлений науковий факт, що посткомуністичні країни складнопереходять до демократії та по різному сприймають цей процес, оскільки,одні законсервувались на невизначений термін, інші швидко перелаштувались на новий лад, треті ніяк не можуть визначитись з вектором розвитку.Цей процес науковцями трактується, як непослідовний, суперечливий танеобачний.

The basic theories of democracy are considered in a correlations with the concepts of tolerance and civil society. There says that democracy promotes evaluation of a conflict as non-zero-sum games. Also, using Ukrainian example, the author shaws high potential for a socio-political conflict in transitional societies with unpredictable electoral cycle and weak values of tolerance. ; Рассматриваются базовые теории демократии, в соотнесении с концептами толерантности и гражданского общества. Отмечается, что демократия способствует оценке конфликтов как игр с ненулевой суммой. На примере Украины указывается на высокий конфликтный потенциал переходных обществ с непредсказуемыми электоральными циклами и слабыми ценностями терпимости. ; Розглядаються базові теорії демократії, які співвідносяться з концептами толерантності та громадянського суспільства. Зазначається, що демократія сприяє оцінюванню конфліктів як ігор з ненульовою сумою. На прикладі України вказується високий конфліктний потенціал перехідних суспільств із непередбачуваними електоральними циклами та слабкими цінностями терпимості.

The basic theories of democracy are considered in a correlations with the concepts of tolerance and civil society. There says that democracy promotes evaluation of a conflict as non-zero-sum games. Also, using Ukrainian example, the author shaws high potential for a socio-political conflict in transitional societies with unpredictable electoral cycle and weak values of tolerance. ; Рассматриваются базовые теории демократии, в соотнесении с концептами толерантности и гражданского общества. Отмечается, что демократия способствует оценке конфликтов как игр с ненулевой суммой. На примере Украины указывается на высокий конфликтный потенциал переходных обществ с непредсказуемыми электоральными циклами и слабыми ценностями терпимости. ; Розглядаються базові теорії демократії, які співвідносяться з концептами толерантності та громадянського суспільства. Зазначається, що демократія сприяє оцінюванню конфліктів як ігор з ненульовою сумою. На прикладі України вказується високий конфліктний потенціал перехідних суспільств із непередбачуваними електоральними циклами та слабкими цінностями терпимості.

Cooperation between Ukraine and the EU in the field of security constitutes an important part of bilateral relations since declaration of Ukraine's independence. Interaction in the field of crises resolution and creating conditions for the peaceful settlement of conflict is one of the dimensions of the cooperation development. According to the documents it's stated that there was the mutual interest of the parties to develop this aspect of cooperation, which, however, was based on different motives. Ukraine sought to use this tool to strengthen its international position. Meanwhile the EU was guided by the idea that cooperation might become a mechanism for spreading the principles of democracy and good governance in order to achieve stability and guarantee security in the region. At the same time, the article argues that dualism of interaction between Ukraine and the EU in this area takes place. On the one hand, the EU plays a role of crisis manager to settle the critical situations that have appeared on the territory of the Ukrainian state. On the other hand, representatives of Ukraine successfully participate in missions and operations of the European Union aimed to resolve crises and conflicts. In the first case, the approach of Brussels and the EU's contribution to resolving such crisis like the process of nuclear disarmament of Ukraine, the events of Maidan in 2004, the political crisis in late 2013, and the Russian-Ukrainian conflict are analyzed. The other side of cooperation is viewed in the context of Ukraine's participation in the EU special missions, for example, in Bosnia and Herzegovina, Macedonia, Moldova, Georgia. In addition, an attention is paid to an intensification of defense cooperation, which is recognized an important aspect of stabilizing the situation in Ukraine as well as a significant part of interaction in the context of the Global Strategy for the European Union's Foreign and Security Policy implementation. The factors that influence the prospects for further cooperation are studied as well. It is noted that the main obstacles to rise up the effectiveness of cooperation are certain limitations of the capabilities of both Ukraine and the EU. However, it is emphasized that it is impossible to ensure the safety of EU citizens, a key priority of the current strategy of the Union, without restoring the territorial integrity and sovereignty of Ukraine. ; Сотрудничество между Украиной и ЕС в сфере безопасности занимает важное место в двусторонних отношениях с момента провозглашения независимости Украины. Одним из направлений сотрудничества является взаимодействие в урегулировании кризисов и создание условий для мирного разрешения конфликтов. Анализ документов дает основание констатировать взаимный интерес сторон в развитии данного аспекта сотрудничества, который, однако, базируется на разных мотивах. Украина стремилась использовать данный инструмент для укрепления своих международных позиций. ЕС руководствовался идеей сотрудничества как механизма распространения принципов демократии и должного управления с целью достижения стабильности и гарантирования безопасности в регионе. При этом отмечается дуализм взаимодействия Украины и ЕС в этой сфере. С одной стороны, ЕС принимает участие в урегулировании кризисных ситуаций, возникших на территории Украинского государства. А с другой, представители Украины успешно принимают участие в миссиях и операциях Европейского Союза по урегулированию кризисов и конфликтов. В первом случае анализируются подходы Брюсселя и вклад ЕС в урегулирование таких кризисных ситуаций, как процесс ядерного разоружения Украины, события Майдана в 2004 г., политический кризис в конце 2013 года, а также российско-украинский конфликт. Другая сторона сотрудничества рассматривается в контексте участия Украины в работе миссий ЕС по урегулированию кризисов и конфликтов, например, в Боснии и Герцеговине, Македонии, Молдове, Грузии. Кроме того, имеет место активизация оборонного взаимодействия, что является важным аспектом стабилизации ситуации в Украине и взаимодействия в контексте реализации Глобальной стратегии ЕС в сфере внешней политики и политики безопасности. Также рассмотрены факторы, которые влияют на перспективы дальнейшего сотрудничества. Отмечается, что главными препятствиями являются определенная ограниченность возможностей и Украины и ЕС в вопросе углубления сотрудничества. Однако подчеркивается, что без восстановления территориальной целостности и суверенитета Украины невозможно обеспечить безопасность граждан ЕС — ключевого приоритета действующей стратегии Союза. ; Співробітництво між Україною та ЄС в сфері безпеки займає важливе місце в двосторонніх відносинах. Одним з напрямків співробітництва є врегулювання криз та сприяння мирному врегулюванню конфліктам. У статті досліджуються приклади участі представників України в місіях та операціях ЄС з врегулювання криз, а також ситуації, коли Україна сама потребувала допомоги ЄС у врегулюванні кризових ситуацій. Розкриваються підходи та вклад ЄС у такі кризові моменти, як процес ядерного роззброєння України, події Майдану у 2004 р., а також політична криза наприкінці 2013 р. та українсько-російський конфлікт. У висновках розглянуто можливості ЄС сприяти відновленню територіальної цілісності та суверенітету України, наголошується на важливості подальшого співробітництва Києва та Брюсселя в цьому напрямку.

The article analyzes the political conflict – the clash and confrontation of different socio-political forces and political actors in their quest to realize their goals and interests, primarily related to the struggle for power, redistribution and change of their political status. It is noted that the management of political conflict is the activity of certain actors to resolve the conflict, or harmonize its course in order to rationally achieve the goals of the participants in the current political process. Investigate the specifics of mediation and reveal aspects of mediation as one of the modern solutions to political conflicts. Investigate the specifics of mediation and reveal aspects of mediation as one of the modern solutions to political conflicts. The aim of the article is to analyze the specifics of mediation and reveal aspects of mediation as one of the modern ways of resolving political conflicts. Political mediation - a form of mediation of the phenomena of political life – a solidarity component of the interaction of power structures and social forces, which helps to resolve contradictions in favour of the positive development of the state and society, interstate relations. The task of mediators is not to make an arbitral award or a verdict. Rather, it is up to the parties to the conflict to make a decision that best suits their interests. As a result of the agreement reached, everyone should win. Research has shown that considering the history of mediation as an effective technology for resolving political conflicts, the following definition can be made: Mediation is an effective method of resolving political conflicts involving a third (neutral) party that is only interested in resolved their conflict.

The role of civil society and its institutions in conflict resolution is explored. In particular, author puts an emphasis on the conflicts, which result in a deep political crisis. It is proved that without the activity of non-governmental organizations Ukraine will not be able to overcome its external dependence and sustain economic and cultural growth. ; Рассматривается роль институтов гражданского общества в разрешении конфликтов, приводящих к глубокому политическому кризису. Доказывается, что без активизации общественных организаций невозможно преодоление внешней зависимости и возобновление экономического и духовного развития Украины. ; Розглядається роль громадянського суспільства у розв'язанні конфліктів, що призводять до глибокої політичної кризи. Доводиться, що без активізації суспільних організацій неможливе подолання зовнішньої залежності та відновлення економічного й духовного розвитку України.

The role of civil society and its institutions in conflict resolution is explored. In particular, author puts an emphasis on the conflicts, which result in a deep political crisis. It is proved that without the activity of non-governmental organizations Ukraine will not be able to overcome its external dependence and sustain economic and cultural growth. ; Рассматривается роль институтов гражданского общества в разрешении конфликтов, приводящих к глубокому политическому кризису. Доказывается, что без активизации общественных организаций невозможно преодоление внешней зависимости и возобновление экономического и духовного развития Украины. ; Розглядається роль громадянського суспільства у розв'язанні конфліктів, що призводять до глибокої політичної кризи. Доводиться, що без активізації суспільних організацій неможливе подолання зовнішньої залежності та відновлення економічного й духовного розвитку України.

The topic of effective dispute resolution has been explored, as various conflicts are an integral part of public life or, as scholars rightly point out, conflicts are inevitable. The approaches used to resolve them are diverse and characterize the evolution of justice – from traditional litigation to modern alternative conciliation procedures and the so-called "conflict management", which helps not only to resolve disputes but also to maintain normal and productive relations between its participants in future. Alternative dispute resolution can be seen as a reaction to the significant increase in the number of appeals to court, the increase in court costs and the increase in court hearings, which inevitably accompany this form of protection of rights during the twentieth century. The first studies ~ 64 ~ ВІСНИК Київського національного університету імені Тараса Шевченка ISSN 1728-3817 of alternative dispute resolution procedures can be found in the 1940s, but the interest of researchers increased significantly in the 1960s and 1970s, which led to the implementation of the concept of out-of-court protection in many countries, but not to dispute resolution. The basic modern approach to dispute resolution is characterized as a constructive dialogue for finding a compromise by any means, based on the vision of conflict as an integral and inevitable phenomenon that accompanies the dynamics of human relations. A change in the perception of the conflict should lead to a change in the established tools for their settlement into a comprehensive system that allows not so much to resolve it as to control, thus endowing it with constructive features that generally contribute to the development of productive relations. Accordingly, referring to our chosen epigraph, the vision of disputes as a basis for battle will grow into an awareness of their usefulness, if they are settled and controlled by experts.

The article reveals the essence, structure of social-psychological conflict as aspecific conflict, as well as reveals the most significant social-psychological methods of conflict prevention and resolution. The essence of the study is that socio-psychological conflicts play an important role in the process of personal attitude, becauseit is ne cessary to properly deal with conflict situations by solving conflicts in the team. If you try to evaluate social and domestic conflict, we can say that it is never exclusively positive or negative, because conflict is a positive moment ofsoc ial and psychological development of the individual, which is why this article is important in the process of attitude, personal development in the team. It is important to understand that social and psychological conflict is first and foremost caused by social determinants. On this basis, it is possible to distinguish on the one hand the presence of secondary socio-psychological aspects, and on the other, the presence of a class of conflicts created by socio-psychological factors. On the basis of the analysis it is concluded that there are social and psychological conflicts in the teams. The main task of the article is to determine the manifestation of social and psychological conflict in the team and ways to resolve it. Identify the main styles of conflict resolution, conflict resolution strategies, and the manifestations of social-psychological conflict in military units. The relevance of the topic is that perceptions of socio-psychological conflicts change periodically. ; У статті розкривається сутність, структура соціально-психологічного конфлікту як специфічного конфлікту а також виявляється найбільш значущі соціально-психологічні методи попередження та вирішення конфліктів. Суть дослідження у тому, що соціально-психологічні конфлікти відіграють важливу роль у процесі ставлення особистості, адже потрібно правильно виходити з конфліктних ситуацій шляхом вирішення конфліктів у колективі. Якщо спробувати оцінити соціально-побутовий конфлікт то можна сказати, що він ніколи не буває виключно позитивним чи негативним, адже конфлікт це є позитивним моментом соціального та психологічного розвитку особистості, саме тому дана стаття є важливою в процесі ставлення, розвитку особистості у колективі. Важливо зрозуміти, що соціально-психологічний конфлікт перш за все обумовлений у першу чергу соціальними детермінантами. Виходячи з цього, можна виділити з одного боку присутність вторинних соціально-психологічних аспектів, а з іншого наявністькласу конфліктів, які створюються соціально-психологічними факторами. На основі аналізу зроблено висновки, щодо виникнення соціально-психологічних конфліктів у колективах. Основна задача статті це визначення прояви соціально-психологічного конфлікту у колективі та способи його вирішення. Визначити основні стилі вирішення конфлікту, стратегії вирішення конфлікту, та прояви соціально-психологічного конфлікту у військових підрозділах. Актуальність теми полягає у тому, що уявлення про соціально-психологічні конфлікти періодично змінюються.

Over the past decades, the interconnection of intergovernmental relations with ethno-territorial, separatist political processes has been growing. The urgency of the topic is determined by the transformation of the modern system of international relations and the increasing importance of settling both old and new conflicts and stabilizing the domestic political situation in certain regions of the world in shaping the agenda of world politics. One of the main sources of conflictuality is the South Caucasus region, where the issue of operational and preventive action of international organizations in the sphere of stabilization of political life in the southern Caucasian countries remains relevant.The scientific task was a comprehensive revision of occurrence, exacerbation and escalation processes in the South Caucasus to track common and different evolutionary conflict models in these countries, to find out the main obstacles to their long-term settlement in terms of their relevance for Ukraine in the conditions of aggression of the Russian Federation against our state, and to identify in this context possible ways and means for an effective counteraction against the aggressor in order to stabilize and achieve a long-term resolution of the conflict.This article analyses the systemic nature of military conflicts and political crises in the region of South Causasus, traces the main conflict factors and destabilization in the evolutional context of Georgian-Abkhazian, Georgian-South Ossetian and Armenian-Azerbaijani conflict. It features occurrence, escalation, de-escalation and «freezing» of conflicts, traces their common evolutionary model, outlines the main problems of their settlement. This research is particularly urgent because of recent escalation in the Eastern Ukraine and necessary search for long-term and effective conflict-resolution mechanisms.The methodological background is formed by general scientific principles of objectivity, pluralism and systemicity in order to avoid excessive and unjustified criticism and to achieve a formulation of balanced and unbiased conclusions. A comprehensive approach is used for wide-ranging research for getting a general idea of the complex of relationships and processes that create a multilevel and complex conflict phenomenon in the South Caucasus region.Key words: South Caucasus; conflict potential; disintegration; destabilization; «frozen conflicts»; internationalization and resolution of conflicts. ; Протягом останніх десятиліть все більше зростає взаємозв'язок міждержавних відносин з етнонаціональними територіальними, сепаратистськими політичними процесами. Актуальність теми визначається трансформацією сучасної системи міжнародних відносин та зростанням значення врегулювання як старих, так нових конфліктів та стабілізації внутрішньополітичної ситуації в окремих регіонах світу при формуванні порядку денного світової політики. Одним з основним джерелом конфліктогенності виступають країни Південнокавказького регіону, актуальним залишається питання оперативної та превентивної діяльності міжнародних організацій у сфері стабілізації політичного життя у країнах Південного Кавказу.Науковими завданнями було комплексно дослідити процес виникнення, загострення та ескалації конфліктів на Південному Кавказі, відслідкувати їхні спільні та відмінні еволюційні моделі, з'ясувати основні перепони на шляху до їхнього довгострокового врегулювання з точки зору їхньої актуальності для України в умовах агресії Російської Федерації проти нашої держави, та визначити у цьому контексті можливі шляхи та способи ефективної протидії агресору задля стабілізації та мирного врегулювання конфлікту.Проаналізовано системний характер конфліктів і військово-політичних криз у регіоні Південного Кавказу, відстежено основні чинники конфліктогенності і дестабілізації у контексті генези грузино-абхазького, грузинсько-південноосетинського, вірменсько-азербайджанського конфліктів. Розглянуто особливості виникнення, ескалації, деескалації та «замороження» даних конфліктів, відслідкована їхня споріднена еволюційна модель, окреслені основні проблеми їхнього врегулювання. Дослідження особливо актуальне з огляду на загострення та ескалацію протистояння на Сході України та необхідність пошуку ефективних механізмів розв'язання аналогічних конфліктів.Методологічним підґрунтям стали загальнонаукові принципи об'єктивності, плюралізму та системності з метою уникнення надмірного і необґрунтованого критицизму та формулювання зважених і неупереджених висновків. У дослідженні поставленої проблеми застосовано комплексний підхід для її всебічного вивчення і формування загального уявлення про комплекс взаємовідносин і процесів, які творять багаторівневий і складний за природою феномен конфліктогенності Південнокавказького регіону.Ключові слова: Південний Кавказ; конфліктогенність; дезінтеграція; дестабілізація; «замороження»; інтернаціоналізація і врегулювання конфліктів.

The article discusses contradictions and conflicts at work on the industrial enterprises of the BSSR, including strikes, in the second half of the 1950s and in 1960s. The main reasons for the conflict were the facts of corruption, lower salaries, changes in working conditions, and the inefficient enterprise and management system. There were a lot of facts of abuse by the authorities of their service ranks by distribution of bonuses, financial aids, passports to sanatoria, apartments and so on. Although these questions were under control of party's and trade union's committees, the effectiveness of their work was low. The bureaucratic system of supervision and management has shown its inconsistency of practical implementation of promised social justice standards. In the face of weakening repressive legislation workers increasingly decided for various forms of protest and even for escalation of conflicts. An analysis of archival materials revealed 62 facts of refusal to work at industrial enterprises of the BSSR only during the period from 1956 till 1965. Struggle of workers for their rights including strikes of workers created no danger for the political regime, but became a factor which increased the attentiveness of party's and economic authorities to the situation in industry. Administrative and organizational attempts to stop the rot in giving bonuses to the heads, engineers, technical personal as well as office workers were done. Party's and economic governing bodies tried to avoid publicity in considering of conflict situations. Under the dominance of the command and administrative system, the management bodies were not ready for partnership relations with employees. They perceived conflicts in a socialist society as an accidents and used tactics of organizational and psychological pressure in conflict situations and demanded unilateral concessions from workers. In essence, this tactic was selfdeception and, in a strategic plan, did not lead to conflicts' resolutions.