Suchergebnisse

В основу статті покладено доповідь автора на Міжнародній науковій конференції «Культурологія та соціальні комунікації: інноваційні стратегії розвитку» (21 листопада 2019 р., м. Харків). Актуальність. Демократизація сучасного світу зумовила розробку теоретико-методологічних засад, в межах яких можна було б вірогідно аналізувати та прогнозувати перехідні процеси. Унаслідок цього в політичній науці виникла транзитологія — напрям, що зосередив свою увагу на студіюванні демократичних переходів. Після включення у світовий демократичний процес посткомуністичних країн аналогічний напрям виник і в економічній науці. Проте в культурології подібного напряму ще немає, що значно ускладнює дослідження культурної складової транзитивних процесів.Мета статті полягає в концептуальному обґрунтуванні ідеї заснування транзитологічного напряму в культурології. Методологія дослідження ґрунтується на системному та структурно-функціональному аналізі процесу демократичних переходів.Результати. Системний та структурно-функціональний підходи дозволили репрезентувати культурні перетворення в транзитивних суспільствах як органічну складову загального процесу їх демократизації, яка проте має свою автономію. Автономія зумовлюється тим, що культурна трансформація має свої специфічні вихідну та кінцеву позиції, які передбачають специфічні логіку й завдання процесу. Вихідною позицією культурної трансформації пропонується вважати закритий тип культури, притаманний тоталітарним та патріархальним суспільствам, кінцевою — відкритий, характерний для демократичних суспільств. У такому контексті головним завданням культурної трансформації є відкриття закритих культур.Новизна. Якщо в попередніх працях проблема культурних змін у процесі демократизації суспільства аналізувалася з позиції політичної системи, то в цій публікації пропонується досліджувати її з позиції загальної культури суспільства.Практичне значення. Матеріали та висновки дослідження можуть бути покладені в підґрунтя становлення нового напряму культурологічних студій, а також можуть бути використанні у викладанні політології та культурології у ЗВО. ; This paper is based on the author's report at the International Scientific Conference "Culture and Social Communications: Innovative Development Strategies" (November 21, 2019, Kharkiv). The author notes that transitology originated in political science with the need to create theoretical and methodological foundations for study of the transitions to democracy. Then it spread to economics. However, a similar field is still absent in cultural studies, which hampers the formation of an integrated approach to the analysis of social changes taking place in the modern world. The lack of a transitological field in cultural studies is explained by the uncertainty of the initial and final positions of the cultural transformation process. Such positions are closed and open types of social culture.

В основу статті покладено доповідь автора на Міжнародній науковій конференції «Культурологія та соціальні комунікації: інноваційні стратегії розвитку» (21 листопада 2019 р., м. Харків). Актуальність. Демократизація сучасного світу зумовила розробку теоретико-методологічних засад, в межах яких можна було б вірогідно аналізувати та прогнозувати перехідні процеси. Унаслідок цього в політичній науці виникла транзитологія — напрям, що зосередив свою увагу на студіюванні демократичних переходів. Після включення у світовий демократичний процес посткомуністичних країн аналогічний напрям виник і в економічній науці. Проте в культурології подібного напряму ще немає, що значно ускладнює дослідження культурної складової транзитивних процесів.Мета статті полягає в концептуальному обґрунтуванні ідеї заснування транзитологічного напряму в культурології. Методологія дослідження ґрунтується на системному та структурно-функціональному аналізі процесу демократичних переходів.Результати. Системний та структурно-функціональний підходи дозволили репрезентувати культурні перетворення в транзитивних суспільствах як органічну складову загального процесу їх демократизації, яка проте має свою автономію. Автономія зумовлюється тим, що культурна трансформація має свої специфічні вихідну та кінцеву позиції, які передбачають специфічні логіку й завдання процесу. Вихідною позицією культурної трансформації пропонується вважати закритий тип культури, притаманний тоталітарним та патріархальним суспільствам, кінцевою — відкритий, характерний для демократичних суспільств. У такому контексті головним завданням культурної трансформації є відкриття закритих культур.Новизна. Якщо в попередніх працях проблема культурних змін у процесі демократизації суспільства аналізувалася з позиції політичної системи, то в цій публікації пропонується досліджувати її з позиції загальної культури суспільства.Практичне значення. Матеріали та висновки дослідження можуть бути покладені в підґрунтя становлення нового напряму культурологічних студій, а також можуть бути використанні у викладанні політології та культурології у ЗВО. ; This paper is based on the author's report at the International Scientific Conference "Culture and Social Communications: Innovative Development Strategies" (November 21, 2019, Kharkiv). The author notes that transitology originated in political science with the need to create theoretical and methodological foundations for study of the transitions to democracy. Then it spread to economics. However, a similar field is still absent in cultural studies, which hampers the formation of an integrated approach to the analysis of social changes taking place in the modern world. The lack of a transitological field in cultural studies is explained by the uncertainty of the initial and final positions of the cultural transformation process. Such positions are closed and open types of social culture.

Relevance of the study. As a result of a new wave of globalization at the end of the 20th — beginning of the 21st centuries, new terms and concepts appear in the scientific paradigm, which characterize the new challenges of modernity: transculturalism, multiculturalism, polyculturalism. All these concepts describe the settlement and prevention of possible conflicts based on cultural differences, self-identification of an individual in a multicultural environment and the adoption of its (environment) features (as opposed to the struggle of cultures). However, they also have a number of significant differences. It is the lack of a clear separation of these concepts and terms in the national cultural discourse that makes the relevance of this study.Main objective(s) of the study. This article defines the difference between terms commonly used in the scientific literature as synonyms and the term "polyculturalism" borrowed from pedagogical and sociological scientific thought into national cultural discourse. The main purpose of this work is to systematize the terminological base for cultural studies with a description of the latest processes in the interaction of cultures, as well as to determine the most appropriate terms for use in the analysis of contemporary artistic practices.Methodology, how the study was done. To achieve this goal, the following methods were used: etymological analysis of the studied terms, historical method (to determine the chronology of the appearance of terms in the scientific literature), comparative method (to determine differences between similar concepts "transcultural", "multicultural" and "polycultural"), method of analysis and synthesis (to determine the main characteristics of the category "polycultural"), analogy and systematization.Results / findings and conclusions, significance. The lack of a clear definition of the term "polycultural", the lack of system and/or inaccuracy of the translation of this term to describe the processes of intercultural communication in a globalized world, interferes with the accuracy of their scientific analysis. Having examined the history of the occurrence of relevant terms in cultural, sociological, and pedagogical scientific works regarding cultural interaction, they were delimited and the main differences between them were identified in order to systematize the corresponding conceptual and terminological apparatus. Prior to this, the terms were mainly used by representatives of sociological and pedagogical scientific schools to characterize certain social and political processes. We consider it necessary to introduce the concepts and terms "multiculturalism" ("multicultural") and "polyculturalism" ("polyсultural") into the cultural discourse, since the interaction (polylogue) of cultures is an integral part of the contemporary art processes. At the same time, we consider it more accurate to use the terms "multiculturalism", "polyculturalism" etc. to define scientific approaches and methods, and "multicultural", "polycultural" etc. to describe the characteristics of phenomena that occur in modern cultural environment. The concept of polycultural is a wider concept than multicultural, and most of all meets the needs of cultural studies. ; Систематизирована терминологическая база для исследований культурологического характера с описанием новейших процессов во взаимодействии культур, а также определены наиболее подходящие термины для использования при анализе произведений искусства. Для достижения поставленной цели были применены этимологический анализ исследуемых терминов, исторический метод (для определения хронологии появления терминов в научной литературе), сравнительный метод (для определения отличий между близкими понятиями «транскультурный», «мультикультурный» и «поликультурный»), метод анализа и синтеза (для определения основных характеристик категории «поликультурный»), аналогия и систематизация. Была четко определена разница между терминами, которые до сих пор часто использовались в научной литературе как синонимы, а также понятие «поликультурность» было переведено из педагогической и социологической научной мысли в отечественный культурологический дискурс. Отсутствие четкого определения понятия «поликультурное», несистемность и/или неточность перевода этого термина для описания процессов межкультурной коммуникации в глобализированном мире мешает точности их научного анализа. После рассмотрения истории возникновения вышеупомянутых терминов в культурологических, социологических, педагогических научных работах о культурном взаимодействии были разграничены и выделены основные отличия между ними, чтобы стало возможным систематизировать соответствующий понятийно-терминологический аппарат. До этого термины «мультикультурализм» («мультикультурность») и «поликультурализм» («поликультурность»), в основном, использовались представителями социологической и педагогической научных школ для характеристики определенных общественных и политических процессов. Считаем необходимым ввести эти понятия в культурологический дискурс, поскольку взаимодействие (полилог) культур является неотъемлемой частью художественных процессов современности. При этом, несмотря на допустимость переводов терминов с суффиксом -ism украинским -ізм и -ність, считаем более точным использование терминов «мультикультурализм», «поликультурализм» и т. д. для определения научных подходов и методов, а «мультикультурность», «поликультурность» и т. д. для описания, характеристик явлений, которые имеют место в современной культурной среде. Понятие поликультурности больше всего отвечает потребностям исследований культурологического характера, поскольку является более широким и синтезирующим понятием, чем мультикультурность. ; Систематизовано термінологічну базу для культурологічних досліджень з описом новітніх процесів у взаємодії культур, визначено найбільш доцільні терміни для аналізу сучасних мистецьких практик. Застосовано етимологічний аналіз досліджуваних термінів, методи історичний (для визначення хронології появи термінів у науковій літературі) і порівняльний (для виявлення відмінностей між близькими поняттями «транскультурний», «мультикультурний» і «полікультурний»), метод аналізу й синтезу (для визначення основних характеристик категорії «полікультурний»), аналогії та систематизації. Визначено відмінність між термінами, які досі дослідники часто використовували як синоніми, а також поняття «полікультурність» переведене з педагогічної й соціологічної наукової думки в культурологічний дискурс. Відсутність чіткого визначення поняття «полікультурне», несистемність, неточність використання та / або перекладу цього терміна для опису процесів міжкультурної комунікації у глобалізованому світі заважає точності їх наукового аналізу. Розглянуто історію виникнення і використання цих термінів у культурологічних, соціологічних, педагогічних наукових працях щодо культурної взаємодії та виявлено основні відмінності між ними, щоб систематизувати відповідний понятійно-термінологічний апарат. До цього терміни «мультикультуралізм» («мультикультурність») і «полікультуралізм» («полікультурність») використовували переважно представники соціологічної й педагогічної наукових шкіл для характеристики певних суспільних і політичних процесів. Вважаємо за необхідне ввести ці поняття в культурологічний дискурс, оскільки взаємодія (полілог) культур є невід'ємною складовою мистецьких процесів сучасності. Незважаючи на правомірність перекладу термінів із суфіксом -ism українськими - ізм та -ність, вважаємо більш точним використання термінів «мультикультуралізм», «полікультуралізм» тощо для визначення наукових підходів і методів, а «мультикультурність», «полікультурність» для опису, характеристики явищ у сучасному культурному середовищі. Поняття полікультурності найбільше відповідає потребам досліджень культурологічного характеру, оскільки є більш широким і синтезуючим, ніж мультикультурність.

Relevance of the study. As a result of a new wave of globalization at the end of the 20th — beginning of the 21st centuries, new terms and concepts appear in the scientific paradigm, which characterize the new challenges of modernity: transculturalism, multiculturalism, polyculturalism. All these concepts describe the settlement and prevention of possible conflicts based on cultural differences, self-identification of an individual in a multicultural environment and the adoption of its (environment) features (as opposed to the struggle of cultures). However, they also have a number of significant differences. It is the lack of a clear separation of these concepts and terms in the national cultural discourse that makes the relevance of this study.Main objective(s) of the study. This article defines the difference between terms commonly used in the scientific literature as synonyms and the term "polyculturalism" borrowed from pedagogical and sociological scientific thought into national cultural discourse. The main purpose of this work is to systematize the terminological base for cultural studies with a description of the latest processes in the interaction of cultures, as well as to determine the most appropriate terms for use in the analysis of contemporary artistic practices.Methodology, how the study was done. To achieve this goal, the following methods were used: etymological analysis of the studied terms, historical method (to determine the chronology of the appearance of terms in the scientific literature), comparative method (to determine differences between similar concepts "transcultural", "multicultural" and "polycultural"), method of analysis and synthesis (to determine the main characteristics of the category "polycultural"), analogy and systematization.Results / findings and conclusions, significance. The lack of a clear definition of the term "polycultural", the lack of system and/or inaccuracy of the translation of this term to describe the processes of intercultural communication in a globalized world, interferes with the accuracy of their scientific analysis. Having examined the history of the occurrence of relevant terms in cultural, sociological, and pedagogical scientific works regarding cultural interaction, they were delimited and the main differences between them were identified in order to systematize the corresponding conceptual and terminological apparatus. Prior to this, the terms were mainly used by representatives of sociological and pedagogical scientific schools to characterize certain social and political processes. We consider it necessary to introduce the concepts and terms "multiculturalism" ("multicultural") and "polyculturalism" ("polyсultural") into the cultural discourse, since the interaction (polylogue) of cultures is an integral part of the contemporary art processes. At the same time, we consider it more accurate to use the terms "multiculturalism", "polyculturalism" etc. to define scientific approaches and methods, and "multicultural", "polycultural" etc. to describe the characteristics of phenomena that occur in modern cultural environment. The concept of polycultural is a wider concept than multicultural, and most of all meets the needs of cultural studies. ; Систематизирована терминологическая база для исследований культурологического характера с описанием новейших процессов во взаимодействии культур, а также определены наиболее подходящие термины для использования при анализе произведений искусства. Для достижения поставленной цели были применены этимологический анализ исследуемых терминов, исторический метод (для определения хронологии появления терминов в научной литературе), сравнительный метод (для определения отличий между близкими понятиями «транскультурный», «мультикультурный» и «поликультурный»), метод анализа и синтеза (для определения основных характеристик категории «поликультурный»), аналогия и систематизация. Была четко определена разница между терминами, которые до сих пор часто использовались в научной литературе как синонимы, а также понятие «поликультурность» было переведено из педагогической и социологической научной мысли в отечественный культурологический дискурс. Отсутствие четкого определения понятия «поликультурное», несистемность и/или неточность перевода этого термина для описания процессов межкультурной коммуникации в глобализированном мире мешает точности их научного анализа. После рассмотрения истории возникновения вышеупомянутых терминов в культурологических, социологических, педагогических научных работах о культурном взаимодействии были разграничены и выделены основные отличия между ними, чтобы стало возможным систематизировать соответствующий понятийно-терминологический аппарат. До этого термины «мультикультурализм» («мультикультурность») и «поликультурализм» («поликультурность»), в основном, использовались представителями социологической и педагогической научных школ для характеристики определенных общественных и политических процессов. Считаем необходимым ввести эти понятия в культурологический дискурс, поскольку взаимодействие (полилог) культур является неотъемлемой частью художественных процессов современности. При этом, несмотря на допустимость переводов терминов с суффиксом -ism украинским -ізм и -ність, считаем более точным использование терминов «мультикультурализм», «поликультурализм» и т. д. для определения научных подходов и методов, а «мультикультурность», «поликультурность» и т. д. для описания, характеристик явлений, которые имеют место в современной культурной среде. Понятие поликультурности больше всего отвечает потребностям исследований культурологического характера, поскольку является более широким и синтезирующим понятием, чем мультикультурность. ; Систематизовано термінологічну базу для культурологічних досліджень з описом новітніх процесів у взаємодії культур, визначено найбільш доцільні терміни для аналізу сучасних мистецьких практик. Застосовано етимологічний аналіз досліджуваних термінів, методи історичний (для визначення хронології появи термінів у науковій літературі) і порівняльний (для виявлення відмінностей між близькими поняттями «транскультурний», «мультикультурний» і «полікультурний»), метод аналізу й синтезу (для визначення основних характеристик категорії «полікультурний»), аналогії та систематизації. Визначено відмінність між термінами, які досі дослідники часто використовували як синоніми, а також поняття «полікультурність» переведене з педагогічної й соціологічної наукової думки в культурологічний дискурс. Відсутність чіткого визначення поняття «полікультурне», несистемність, неточність використання та / або перекладу цього терміна для опису процесів міжкультурної комунікації у глобалізованому світі заважає точності їх наукового аналізу. Розглянуто історію виникнення і використання цих термінів у культурологічних, соціологічних, педагогічних наукових працях щодо культурної взаємодії та виявлено основні відмінності між ними, щоб систематизувати відповідний понятійно-термінологічний апарат. До цього терміни «мультикультуралізм» («мультикультурність») і «полікультуралізм» («полікультурність») використовували переважно представники соціологічної й педагогічної наукових шкіл для характеристики певних суспільних і політичних процесів. Вважаємо за необхідне ввести ці поняття в культурологічний дискурс, оскільки взаємодія (полілог) культур є невід'ємною складовою мистецьких процесів сучасності. Незважаючи на правомірність перекладу термінів із суфіксом -ism українськими - ізм та -ність, вважаємо більш точним використання термінів «мультикультуралізм», «полікультуралізм» тощо для визначення наукових підходів і методів, а «мультикультурність», «полікультурність» для опису, характеристики явищ у сучасному культурному середовищі. Поняття полікультурності найбільше відповідає потребам досліджень культурологічного характеру, оскільки є більш широким і синтезуючим, ніж мультикультурність.

Introduction to Museum and Monument Studies book edited by Professor Olena Honcharova, DSc in Cultural Studies, and Associate Professor Serhii Pustovalov, DSc in History, is devoted to topical issues of museum and monument protection, museum studies history and theory, museum staff archaeology training, legislative support for the museum industry, examination of historical and cultural values; presents the views of leading Ukrainian and world scientists and experts on solving current problems in this area. The book is addressed to students, graduate students of field-oriented higher education institutions, museum and heritage conservation staff. For the first time, the textbook comprehensively provides the basics of both programme subject area components: museum studies and monument studies.

Дослідження зорієнтоване на визначення національних пріоритетів ціннісного наповнення сучасних освітніх практик в умовах гуманітарних викликів та загроз. Одним із головних завдань освітньої політики має стати формування в учнів та молоді національних суспільно-державних цінностей як ідейного підґрунтя української ідентичності.За концептуальну основу до такого підходу варто взяти українознавство як систему наукового знання про Україну, українців, українськість, що розглядаються через практичний досвід культуротворення і спільнотного єднання. У сучасній системі освіти українознавство постає як інтегрований самостійний освітній предмет, що теоретично інтерпретує ідею українськості в різних галузях наукових знань й у різних навчальних дисциплінах – історії, літературі, етнопсихології, мові, географії тощо, та освітній напрям, який покликаний відповідати на сьогоденні гуманітарні та соціокультурні виклики, помножуючи науковий арсенал україноцентричних знань.Актуалізується увага на сучасних методологічних підходах до викладання курсу «Українознавство» в закладах освіти України та за кордоном, а також залучення молоді до науково-пошукових українознавчих досліджень як важливого чинника реалізації компетентнісного підходу в умовах реалізації концепції Нової української школи.Врахування національних ціннісно-смислових домінант у розробці законодавчих документів в освітньому середовищі спрямоване на формування патріотизму та утвердження загальнолюдських культурних цінностей українського народу, в основу якої покладено ідеї зміцнення української державності як консолідуючого чинника розвитку суспільства.Формування національно-культурних ідентитетів підростаючого покоління потребує міждисциплінарного українознавчого підходу, в умовах якого громадянство особи має неодмінно співдіяти з її культуротворчими засадами. Відтак у державі така особа представлятиметься не лише як громадянин, а й культуротворець. Тоді виникатиме усвідомлення держави як злагодженої дієвої системи врівноважувань творчих та суспільних (громадянських) взаємин. ; The research is focused on determining national priorities of axiological contents of modern educational practices in terms of humanitarian challenges and threats. One of the main tasks of the educational policy must consist in the formation of national state and social values for students and youth as an ideological basis of Ukrainian identity. Ukrainian studies must be taken as conceptual foundations for such an approach, as a system of scientific knowledge about Ukraine, Ukrainians, Ukrainian culture and mentality, which are considered through the practical experience of cultural creation and community. In the modern system of education, Ukrainian studies appear as an integrated independent educational subject that theoretically interprets the idea of Ukrainian culture and mentality in various fields of scholarly knowledge and various disciplines: history, literature, ethnopsychology, language, geography, etc., and as an educational direction, aimed to meet modern humanitarian and sociocultural challenges, multiplying the scholarly arsenal of Ukrainian-centric knowledge. The article draws attention to modern methodological approaches toward teaching the course in Ukrainian Studies at educational institutions of Ukraine and abroad, as well as involving young people in the Ukrainian studies research as an important factor in applying the competency approach in terms of implementing the concept of the New Ukrainian School. Consideration of national axiological and semantic dominants in the development of legislative documents for the educational environment is aimed at forming patriotism and establishing universal cultural values of the Ukrainian people, based on the idea of strengthening Ukrainian statehood as a consolidating factor in the society. Thus, the formation of national and cultural identities of the younger generation requires an interdisciplinary Ukrainian studies approach, in which a person's citizenship must necessarily cooperate with its culture-forming principles. Therefore, such a person will be represented in the state not only as a citizen but also as a cultural creator. Thus, the state will be considered as a coordinated and effective system of balancing creative and social (civil) relations.

Дослідження зорієнтоване на визначення національних пріоритетів ціннісного наповнення сучасних освітніх практик в умовах гуманітарних викликів та загроз. Одним із головних завдань освітньої політики має стати формування в учнів та молоді національних суспільно-державних цінностей як ідейного підґрунтя української ідентичності.За концептуальну основу до такого підходу варто взяти українознавство як систему наукового знання про Україну, українців, українськість, що розглядаються через практичний досвід культуротворення і спільнотного єднання. У сучасній системі освіти українознавство постає як інтегрований самостійний освітній предмет, що теоретично інтерпретує ідею українськості в різних галузях наукових знань й у різних навчальних дисциплінах – історії, літературі, етнопсихології, мові, географії тощо, та освітній напрям, який покликаний відповідати на сьогоденні гуманітарні та соціокультурні виклики, помножуючи науковий арсенал україноцентричних знань.Актуалізується увага на сучасних методологічних підходах до викладання курсу «Українознавство» в закладах освіти України та за кордоном, а також залучення молоді до науково-пошукових українознавчих досліджень як важливого чинника реалізації компетентнісного підходу в умовах реалізації концепції Нової української школи.Врахування національних ціннісно-смислових домінант у розробці законодавчих документів в освітньому середовищі спрямоване на формування патріотизму та утвердження загальнолюдських культурних цінностей українського народу, в основу якої покладено ідеї зміцнення української державності як консолідуючого чинника розвитку суспільства.Формування національно-культурних ідентитетів підростаючого покоління потребує міждисциплінарного українознавчого підходу, в умовах якого громадянство особи має неодмінно співдіяти з її культуротворчими засадами. Відтак у державі така особа представлятиметься не лише як громадянин, а й культуротворець. Тоді виникатиме усвідомлення держави як злагодженої дієвої системи врівноважувань творчих та суспільних (громадянських) взаємин. ; The research is focused on determining national priorities of axiological contents of modern educational practices in terms of humanitarian challenges and threats. One of the main tasks of the educational policy must consist in the formation of national state and social values for students and youth as an ideological basis of Ukrainian identity. Ukrainian studies must be taken as conceptual foundations for such an approach, as a system of scientific knowledge about Ukraine, Ukrainians, Ukrainian culture and mentality, which are considered through the practical experience of cultural creation and community. In the modern system of education, Ukrainian studies appear as an integrated independent educational subject that theoretically interprets the idea of Ukrainian culture and mentality in various fields of scholarly knowledge and various disciplines: history, literature, ethnopsychology, language, geography, etc., and as an educational direction, aimed to meet modern humanitarian and sociocultural challenges, multiplying the scholarly arsenal of Ukrainian-centric knowledge. The article draws attention to modern methodological approaches toward teaching the course in Ukrainian Studies at educational institutions of Ukraine and abroad, as well as involving young people in the Ukrainian studies research as an important factor in applying the competency approach in terms of implementing the concept of the New Ukrainian School. Consideration of national axiological and semantic dominants in the development of legislative documents for the educational environment is aimed at forming patriotism and establishing universal cultural values of the Ukrainian people, based on the idea of strengthening Ukrainian statehood as a consolidating factor in the society. Thus, the formation of national and cultural identities of the younger generation requires an interdisciplinary Ukrainian studies approach, in which a person's citizenship must necessarily cooperate with its culture-forming principles. Therefore, such a person will be represented in the state not only as a citizen but also as a cultural creator. Thus, the state will be considered as a coordinated and effective system of balancing creative and social (civil) relations.

Studied, such sciences as philosophy, sociology, cultural studies, political science considering identity in the context of other issues – globalization. However, it is proved, to reduce the growth of urgency to the question of identity merely a process of globalization can not. Indeed, cultural identity belongs to the important stages and processes of cultural organization of each community and is based on the fact hat people – not just mechanical carriers of various needs and interests, but also psychological identity. This is what're quires their combined coexistence. Keywords: the phenomenon of identity, personal identity, identification, identity. ; Досліджено, що такі науки, як філософія, соціологія, культурологія, політологія розглядають питання ідентичності в контексті іншої проблеми – глобалізації. Однак, доведено: зводити зростання актуальності питання ідентичності лишень до одного процесу глобалізації неможна. Адже, культурна ідентичність належить до вагомих етапів та процесів культурного устрою кожної спільноти і ґрунтується на тому, що люди – не тільки механічні носії тих чи інших потреб та інтересів, а й психологічні індивідуальності. Саме це й потребує їхнього об'єднаного співіснування. Ключові слова: феномен ідентичності, персональна ідентичність, ідентифікація, самосвідомість.

The article examines the concept of memory studies, which is a separate discipline that studies and analyzes memory issues. The phenomenon of memory is an important part of life, although not presented as a necessary condition of mental activity. Memory, the author notes, is a way for people to construct their past through books, movies, documents, ceremonies, and so on. In memory studies, memory arises in various aspects – collective, social, cultural, genetic, and historical. The reason for claiming a worldwide "memory age" is criticism of official versions of history, the return of memory to communities and peoples whose history has been ignored, the activation of various memorial events, and more. It is shown that a social and cultural construct collective memory retains the authentic past as its version and serves as a means to achieve certain goals. Collective memory is in constant change, which is nonlinear, irrational, and not always subject to logical analysis. New events and ideas affect the perception of the past, and patterns of interpretation of the past determine the understanding of the present. The relation between collective and individual memory appears as the relation between memory and history. The primary function of historical memory is to form an identity. The development of memory studies distinguishes the political, functional, cumulative memory that use the past to shape national identity. The context of historical memory includes the concepts of "oblivion", "custom" and "tradition" that help to identify the turning points of history as they are indicators of the emergence of a new society. Historical memory is a tool for using the past to achieve goals dictated by the current situation. Mobilizing memory and collective perceptions of the past has been an integral part of the political process in recent centuries. ; У статті досліджується поняття memory studies в якості окремої дисципліни, в якій вивчається й аналізується проблематика пам'яті. Феномен пам'яті складає важливу частину життя людини, хоча і не є необхідною умовою розумової діяльності. Пам'ять, зазначає автор, це спосіб конструювання людьми свого минулого через книги, фільми, документи, церемонії тощо. В memory studies пам'ять вивчається в різних аспектах – колективна, соціальна, культурна, генетична, історична пам'ять. Ствердження всесвітньої «епохи пам'яті» обумовлено критикою офіційних версій історії, поверненням пам'яті спільнотам і народам, чиє минуле ігнорувалося, активізацією різних меморіальних заходів. Показано, що в якості соціально-культурного конструкту колективна пам'ять зберігає аутентичне минуле в якості його версії і слугує засобом досягнення певних цілей. Колективна пам'ять перебуває в постійних змінах, які нелінійні, ірраціональні і не завжди підлягають логічному аналізу. Нові події та ідеї впливають на сприйняття минулого, а схеми інтерпретації минулого визначають розуміння теперішнього. Співвідношення колективної та індивідуальної пам'яті постає як співвідношення пам'яті та історії. Основна функція історичної пам'яті полягає у формуванні ідентичності. Розвиток memory studies виокремлює політичну, функціональну, накопичувальну пам'ять, які використовують минуле для формування національної ідентичності. В контекст історичної пам'яті включені поняття «забуття», «звичаю» і «традиції». Вони допомагають виявити переломні моменти історії, котрі є індикаторами становлення нового суспільства. Історична пам'ять є інструментом використання минулого для досягнення цілей, що диктуються сучасною ситуацією. Мобілізація пам'яті і колективних уявлень про минуле є невід'ємною частиною політичного процесу впродовж останніх століть.

Monografia jest rezultatem wysiłku intelektualnego, którego podjęli się wspólnie naukowcy z Mołdawii, Niemiec, Polski, Rumunii, Stanów Zjednoczonych Ameryki i Ukrainy podczas Międzynarodowej Konferencji Naukowej "Wspólne dziedzictwo kulturowe i językowe" w Jastrowiu w czerwcu 2019 roku. Na publikację składają się poszerzone wersje wypowiedzi zaprezentowanych podczas tego spotkania. Tom, który oddajemy do rąk Czytelnika, pomyślany jest jako zbiór zróżnicowanych spojrzeń na problematykę dziedzictwa. Języki i kultury Bukowiny stały się inspiracją dla analiz wychodzących poza tematykę tego regionu. Autorzy tekstów reprezentują różne perspektywy i dyscypliny naukowe: językoznawstwo, kulturoznawstwo, literaturoznawstwo, historię, politologię, socjologię, etnologię i historię sztuki. Do tomu zaproszono doświadczonych naukowców i młodych badaczy zajmujących się bogactwem językowym i kulturowym historycznej Bukowiny, obszaru karpackiego oraz Europy Środkowej. Książka składa się z trzech części. Część pierwsza obejmuje teksty poświęcone językowi rozumianemu jako dziedzictwo kulturowe. Część druga poświęcona jest pamięci dziedzictwa. Kolejna część prezentuje dziedzictwo kulturowe w działaniach społecznych i aktywności twórczej. ; This collective monograph comes as a result of intellectual work undertaken jointly by the American, German, Moldovan, Polish, Romanian and Ukrainian scholars who participated in the international conference entitled "Bukowina: Wspólne dziedzictwo kulturowe i językowe" (Bukovina: Common Cultural and Linguistic Heritage), held in Jastrowie, Poland, in June 2019. The present volume, which contains extended versions of their papers, is conceived as a collection providing different perspectives on the issue of cultural heritage. The cultures and languages of Bukovina have also inspired contributions which go beyond the issues of the region but are related to it in the geographical or cultural sense. The invited authors represent various perspectives and fields of study: linguistics, cultural studies, literary studies, history, political studies, sociology, ethnology and art history. The list of contributors includes experienced scholars and young promising researchers studying the cultural and linguistic richness of the historical Bukovina, the Carpathian region and Central Europe. The volume consists of three parts. The first one includes contributions on language as cultural heritage. The second part is devoted to the memory of heritage. Part three presents cultural heritage in social and creative activity. ; Publikacja przygotowana w ramach zadania: "Międzynarodowa konferencja naukowa Wspólne dziedzictwo kulturowe i językowe" – zadanie finansowane w ramach umowy 570/P-DUN/2019 ze środków Ministra Nauki i Szkolnictwa Wyższego przeznaczonych na działalność upowszechniającą naukę. ; The work has been prepared in fulfilment of the task "Common Cultural and Linguistic Heritage – an international conference", financed under contract no. 570/P-DUN/2019 from the funds of the Minister of Science and Higher Education allocated for the dissemination of science.

In the article, the concept of performance is considered as a leading communicative art practice of socialization of distinct spaces of Western Ukrainian cities. Performance studies are viewed as an effective global interdisciplinary field that views performance and uses performativity as a method of studying various cultural processes and practice of setting up and collaborating of the social groups and urbanistic spaces. In this context, performance art pieces, artistic projects, political actionism and other cultural practices and experiences are presented on the examples of actionism of Western Ukraine. Method of synthesis that helped to compare and generalize scientific sources and literature is applied; as well as the systematic method for the analysis of culturological aspects of performance and sociological method, when culture is considered as a factor in the organization of public life and the formation of the intellectual landscape. The methodology of the field research gave the work practical significance, due to the use of valuable photography materials, memories of the participants of performative practices. Observing the organization of the performance allowed to examine its reflexive effect on the audience. Performance studies are an important discipline that can be useful for all groups of the socio-cultural urban landscape. Studies of performance allow us to understand distinct world cultures or to evaluate our own behavior critically. Artists frequently develop their intuitive abilities through performance, look for hidden meanings in familiar objects and actions. The practice or contemplation of the performance by the consumers of the culture of "bread and spectacles" (Latin: panem et circenses) may consist in understanding one's own assessment of the circumstances, comparing it with the perception of others, perhaps by changing one's position. Government institutions have the opportunity to master additional resources to gain understanding of distinct environments of the city and at the same time to acquire effective methods of personnel management. ; Актуалізовано значення «Рerformance studies» як міждисциплінарної галузі, що вивчає перформенс та використовує перформативність як методику дослідження культурних процесів та практику налаштовування і колаборації соціальних груп та урбаністичних просторів. У цьому контексті перформанс, творчі проекти, політичний акціонізм та інші культурні практики представлені на прикладах Західної України. Застосовано метод синтезу, що допоміг зіставити та узагальнити наукові джерела і літературу; системний метод для аналізу культурологічних аспектів перформансу; соціологічний, у якому культура розглядається як фактор організації громадського життя та формування інтелектуального ландшафту. Методика польових досліджень надала роботі практичної значущості через наповнення цінними фотоматеріалами, спогадами учасників перформативних практик. Спостереження за організацією перформансу дозволило відчути його рефлексивну дію на глядача. Performance studies є важливою дисципліною, що може бути корисною для усіх груп соціокультурного міського ландшафту. Дослідження перформансу дозволяють порозумітись розрізненим світовим культурам, критично оцінити власну поведінку. Люди мистецтва через перформенс розвивають свої інтуїтивні здібності, шукають прихованих змістів у звичних предметах та діях. Практикування чи споглядання перформансу споживачами культури «хліба і видовищ» може полягати в усвідомленні власної оцінки обставин, порівняння її зі сприйняттям інших, можливо — зміною своєї позиції. Державні інституції можуть отримати додаткові ресурси порозуміння із розрізненими середовищами міста, опанувати ефективні методи управління персоналом.

In the article, the concept of performance is considered as a leading communicative art practice of socialization of distinct spaces of Western Ukrainian cities. Performance studies are viewed as an effective global interdisciplinary field that views performance and uses performativity as a method of studying various cultural processes and practice of setting up and collaborating of the social groups and urbanistic spaces. In this context, performance art pieces, artistic projects, political actionism and other cultural practices and experiences are presented on the examples of actionism of Western Ukraine. Method of synthesis that helped to compare and generalize scientific sources and literature is applied; as well as the systematic method for the analysis of culturological aspects of performance and sociological method, when culture is considered as a factor in the organization of public life and the formation of the intellectual landscape. The methodology of the field research gave the work practical significance, due to the use of valuable photography materials, memories of the participants of performative practices. Observing the organization of the performance allowed to examine its reflexive effect on the audience. Performance studies are an important discipline that can be useful for all groups of the socio-cultural urban landscape. Studies of performance allow us to understand distinct world cultures or to evaluate our own behavior critically. Artists frequently develop their intuitive abilities through performance, look for hidden meanings in familiar objects and actions. The practice or contemplation of the performance by the consumers of the culture of "bread and spectacles" (Latin: panem et circenses) may consist in understanding one's own assessment of the circumstances, comparing it with the perception of others, perhaps by changing one's position. Government institutions have the opportunity to master additional resources to gain understanding of distinct environments of the city and at the same time to acquire effective methods of personnel management. ; Актуалізовано значення «Рerformance studies» як міждисциплінарної галузі, що вивчає перформенс та використовує перформативність як методику дослідження культурних процесів та практику налаштовування і колаборації соціальних груп та урбаністичних просторів. У цьому контексті перформанс, творчі проекти, політичний акціонізм та інші культурні практики представлені на прикладах Західної України. Застосовано метод синтезу, що допоміг зіставити та узагальнити наукові джерела і літературу; системний метод для аналізу культурологічних аспектів перформансу; соціологічний, у якому культура розглядається як фактор організації громадського життя та формування інтелектуального ландшафту. Методика польових досліджень надала роботі практичної значущості через наповнення цінними фотоматеріалами, спогадами учасників перформативних практик. Спостереження за організацією перформансу дозволило відчути його рефлексивну дію на глядача. Performance studies є важливою дисципліною, що може бути корисною для усіх груп соціокультурного міського ландшафту. Дослідження перформансу дозволяють порозумітись розрізненим світовим культурам, критично оцінити власну поведінку. Люди мистецтва через перформенс розвивають свої інтуїтивні здібності, шукають прихованих змістів у звичних предметах та діях. Практикування чи споглядання перформансу споживачами культури «хліба і видовищ» може полягати в усвідомленні власної оцінки обставин, порівняння її зі сприйняттям інших, можливо — зміною своєї позиції. Державні інституції можуть отримати додаткові ресурси порозуміння із розрізненими середовищами міста, опанувати ефективні методи управління персоналом.

Introduction to Museum and Monument Studies book edited by Professor Olena Honcharova, DSc in Cultural Studies, and Associate Professor Serhii Pustovalov, DSc in History, is devoted to topical issues of museum and monument protection, museum studies history and theory, museum staff archaeology training, legislative support for the museum industry, examination of historical and cultural values; presents the views of leading Ukrainian and world scientists and experts on solving current problems in this area. The book is addressed to students, graduate students of field-oriented higher education institutions, museum and heritage conservation staff. For the first time, the textbook comprehensively provides the basics of both programme subject area components: museum studies and monument studies. ; Учебное пособие «Введение в музееведение и памятниковедение» под научной редакцией доктора культурологии, профессора Елены Николаевны Гончаровой и доктора исторических наук, доцента Сергея Жановича Пустовалова посвящено актуальным вопросам музейной и памятникоохранной отрасли, истории и теории музейного дела, преподавателей , законодательного обеспечения музейной отрасли, экспертизы историко-культурных ценностей; представляет взгляды ведущих украинских и мировых ученых и практиков по решению актуальных проблем данной тематики. Пособие адресовано студентам, аспирантам профильных учреждений высшего образования, работникам музейных и охранных учреждений. Впервые в учебнике комплексно изложены основы обеих составляющих специальности – как музейного дела, так и памятковедения. ; Навчальний посібник «Вступ до музеєзнавства і пам'яткознавства» під науковою редакцією доктора культурології, професора Олени Миколаївни Гончарової та доктора історичних наук, доцента Сергія Жановича Пустовалова присвячений актуальним питанням музейної та пам'яткоохоронної галузі, історії та теорії музейної справи, викладання археології для музейників, законодавчого забезпечення музейної галузі, експертизи історико-культурних цінностей; представляє погляди провідних українських та світових науковців і практиків щодо розв'язання актуальних проблем зазначеної тематики. Посібник адресований студентам, аспірантам профільних закладів вищої освіти, працівникам музейних та пам'яткоохоронних установ. Уперше в підручнику комплексно викладено основи обох складових спеціальності – як музейної справи, так і пам'яткознавства.

До другого випуску бібліографічного покажчика увійшли публікації краєзнавчого напряму наукових співробітників, викладачів, докторантів, аспірантів та здобувачів СумДПУ за період 2004–2015 рр. Видання містить бібліографічні описи монографій, посібників, матеріалів краєзнавчих конференцій, авторефератів дисертацій, публікацій у збірниках, журналах та газетах. У покажчику найбільш повно зібрані друки, що відображають історичний, економічний, політичний та культурний розвиток регіону. Подано матеріали, що розповідають про пам'ятки історії та культури, видатних діячів краю, відомі постаті, життя і діяльність яких пов'язані з Cумщиною. Посібник адресовано дослідникам, науковцям, викладачам, аспірантам, студентам, краєзнавцям, усім, хто цікавиться краєзнавством. ; The second edition of the bibliographic index includes the regional branch scientific staff 's publications, professors, doctoral students, postgraduates and applicants of the SumSPU for the period of 2004–2015. The publication contains bibliographic descriptions of monographs, manuals, materials of local lore conferences, dissertations, publications in collections, journals and newspapers. The index most fully assembled prints reflecting historical, economic, political and cultural development of the region. Presented materials tell about historical and cultural sights, outstanding figures of the region, well-known figures, life and activities of which are connected with Sumy region. The manual is addressed to investigators, researchers, teachers, graduate students, students, ethnographers, and anyone interested in local lore.