Стаття присвячена етноконфліктологічному аналізові витоків та сутності одного з найбільш жорстоких етнополітичних режимів, зокрема «Herrenvolk режиму». Виявлено, що його теоретичні засади були сформовані ще у XVII ст. в Англії та Голландії, апробовані й втілені ними в життя спочатку в Ірландії, Північній Америці, Східній Індії та Південній Африці, а дещо пізніше його запроваджено правлячою елітою в США. У ХХ ст. «Herrenvolk режими» було встановлено у нацистській Німеччині та Південно-Африканській Республіці часів апартеїду. Підтверджено і висвітлено антидемократичну, антигуманну сутність зазначених етнополітичних режимів. Доведено, що саме їх існування перманентно породжує численні етнополітичні конфлікти, сприяє їх ескалації та перетворенню на етнічні/расові заворушення, революції й війни. Ключові слова: етноконфліктологічний аналіз, етнополітичний режим, «Herrenvolk режим», «Herrenvolk демократія», антидемократична сутність, расизм, геноцид, етнічні чистки. Маруховская-Картунова О. А. Истоки и сущность «Herrenvolk режимов»: этноконфликтологический анализ. / Университет экономики и права «КРОК», Украина, КиевСтатья посвящена этноконфликтологическому анализу истоков и сущности одного из наиболее жестоких этнополитических режимов, в частности «Herrenvolk режима». Виявлено, что его теоретические основы были сформированы еще в XVII в. в Англии и Голландии, апробированы и воплощены ими в жизнь сначала в Ирландии, Северной Америке, Восточной Индии и Южной Африке, а позже его использовано в нацистской Германии и Южно-Африканской Республике времен апартеида. Подтверждено и рассмотрено антидемократическую, антигуманную сущность названных этнополитических режимов. Доказано, что именно их существование перманентно рождает многочисленные этнополитические конфликты, способствует их эскалации и перерождению на этнические/расовые столкновения, революции и войны.Ключевые слова: этноконфликтологический анализ, этнополитический режим, «Herrenvolk режим», «Herrenvolk демократия», антидемократическая сущность, расизм, геноцид, этнические чистки. Maruchovska-Kartunova О. О. Sources and essence of «Herrenvolk regimes»: ethnoconflictological analysis / University of economic and law «KROK», Ukraine, Kyiv.The article is devoted to ethnoconflictological analysis of the sources and essence of one of the most savage ethnopolitical regimes, «Herrenvolk regime» in particular. It was shown that its theoretical foundations were formed in the XVII century in England and Holland, rehearsed and put into practice at first in Ireland, North America, East India and South Africa, and a bit later it was established by the ruling elite in the USA. In the XX century«Herrenvolk regime» was imposed in nazy Germany and the South African Republic at the time of apartheid. The antidemocratic, antihuman essence of above mentioned regimes was confirmed and shown. It was proved that just its existence couses numerous ethnopolitical conflicts, promote its escalation and transformation into ethnic/race revolts, revolutions and wars.Key words: ethnoconflictological analysis, ethnopolitical regimes, «Herrenvolk regime», «Herrenvolk democracy», antidemocratic essence, racism, genocide, ethnic cleansing.
The Museum of the Second World War in Gdansk was opened on the 23rd of March 2017 and one of the main aims of the institution was to represent the history of the war with the focus on the Eastern and Central Europe. However, from the very beginning, when the idea of creating of such museum developed in 2008, it has become the memory battleground for Polish intellectuals as well as for Polish politicians. The overall situation led to the change of the director of the museum and several pieces in the permanent exhibition after its official opening. From this point of view Ukrainian topics in the permanent exhibition do not only represent the Polish vision of the Second World War, but they also show the issues relevant for the Polish-Ukrainian dialogue nowadays. Among the main Ukrainian topics, which are represented in the main exhibition, there are several theme groups: 1) September 17, 1939; 2) occupation and collaboration; 3) violence against the Jewish population; 4) ethnic cleansing in Volyn and Eastern Galicia; 5) forced workers in the Third Reich; 6) deportations and resettlement. The analysis of the aforementioned historical themes shows that the exhibition presents the main events which are being investigated in the current Ukrainian historiography and not all of them have a direct connection with Polish history (for instance, forced labor or mass shootings of the Jews on the pre-war Soviet territory). At the same time, the event like Volyn massacre is represented as ethnic cleansing, while pogroms against the Jews in 1941 in Lviv are put in a wider context of violence at the beginning of the war alongside with other similar pogroms in Jedwabne. ; Muzeum II Wojny Światowej w Gdańsku otwarto 23 marca 2017 r., a jedną z głównych funkcji tej instytucji było pokazanie historii Drugiej Wojny Światowej z akcentem na Wschodniej oraz Centralnej Europie. Jednak od samego początku powstania pomysłu na stworzenie takiego muzeum w 2008 r. on się stał miejscem wojny pamięci zarówno wśród polskich intelektualistów, jak i wśród polskich polityków. Ta sytuacja doprowadziła do zmiany dyrektora instytucji oraz zmiany niektórych eksponatów w muzeum już po jego oficjalnemu otwarciu. Z tego punktu widzenia reprezentacja linii ukraińskiej na wystawie głównej jest nie tylko sposobem przedstawiania polskiej percepcji historii Drugiej Wojny Światowej, lecz również pokazaniem wydarzeń, które są ważne dzisiaj dla polsko-ukraińskiego dialogu. Spośród istotnych ukraińskich tematów obecnych na wystawie głównej jest kilka grup: 1) 17 września 1939; 2) okupacja i kolaboracja; 3) przemoc przeciwko ludności żydowskiej; 4) czystka etniczna na Wołyniu i w Galicji Wschodniej; 5) robotnicy przymusowi w Trzeciej Rzeszy; 6) deportacje oraz przesiedlenie. Analiza tematów historycznych wskazuje na to, że na wystawie przedstawiono główne wydarzenia, które obecnie badają się w historiografii ukraińskiej oraz to, że nie wszystkie wątki mają szczególne nawiązywanie się do polskiej historii (na przykład, pokazywanie robotników przymusowych lub masowe egzekucje Żydów na terenach przedwojennego Związku Radzieckiego). Natomiast wydarzenia na Wołyniu opisane jako czystka etniczna, a pogromy przeciwko Żydom 1941 r. we Lwowie wpisane do szerokiego kontekstu przemocy na początku wojny razem z podobnymi pogromami w Jedwabnym, Jassach oraz Kownie. ; Музей Другої світової війни у Гданську було відкрито 23 березня 2017 р. Однією з головних цілей інституції стало представлення історії Другої світової війни з фокусом на Східній та Центральній Європі. Однак від самого початку повстання ідеї про створення такого музею у 2008 р. він став місцем війни пам'ятей про цю подію як серед польських інтелектуалів, так і серед польських політиків. Результатом протистояння стала зміна директора інституції та деяких експонатів музею вже після його офіційного відкриття. Представлення української лінії на головній експозиції є не лише способом презентації польського бачення історії Другої світової війни, але також показом подій з історії війни, які є релевантними на сьогодні для польсько-українського діалогу. Серед головних українських тем, які представлені на основній експозиції можна виокремити кілька груп: 1) 17 вересня 1939 р.; 2) окупація та колаборація; 3) насилля проти єврейського населення; 4) етнічна чистка на Волині та Східній Галичині; 5) примусові робітники у Третьому Райху; 6) депортації та переселення. Аналіз історичних тем вказує на те, що на виставці охоплені головні сюжети, які на сьогодні активно досліджуються в українській історіографії та які не обов'язково мають прямий зв'язок з польською історією (наприклад, представлення примусових робітників або масові розстріли євреїв на теренах, які до Другої світової війни входили до складу Радянського Союзу). У той час, як події на Волині представлені як етнічна чистка, а погроми проти євреїв 1941 р. у Львові вписані у широкий контекст насилля початку війни разом з іншими подібними погромами у Єдвабному, Яссах і Каунасі.
The Museum of the Second World War in Gdansk was opened on the 23rd of March 2017 and one of the main aims of the institution was to represent the history of the war with the focus on the Eastern and Central Europe. However, from the very beginning, when the idea of creating of such museum developed in 2008, it has become the memory battleground for Polish intellectuals as well as for Polish politicians. The overall situation led to the change of the director of the museum and several pieces in the permanent exhibition after its official opening. From this point of view Ukrainian topics in the permanent exhibition do not only represent the Polish vision of the Second World War, but they also show the issues relevant for the Polish-Ukrainian dialogue nowadays. Among the main Ukrainian topics, which are represented in the main exhibition, there are several theme groups: 1) September 17, 1939; 2) occupation and collaboration; 3) violence against the Jewish population; 4) ethnic cleansing in Volyn and Eastern Galicia; 5) forced workers in the Third Reich; 6) deportations and resettlement. The analysis of the aforementioned historical themes shows that the exhibition presents the main events which are being investigated in the current Ukrainian historiography and not all of them have a direct connection with Polish history (for instance, forced labor or mass shootings of the Jews on the pre-war Soviet territory). At the same time, the event like Volyn massacre is represented as ethnic cleansing, while pogroms against the Jews in 1941 in Lviv are put in a wider context of violence at the beginning of the war alongside with other similar pogroms in Jedwabne. ; Muzeum II Wojny Światowej w Gdańsku otwarto 23 marca 2017 r., a jedną z głównych funkcji tej instytucji było pokazanie historii Drugiej Wojny Światowej z akcentem na Wschodniej oraz Centralnej Europie. Jednak od samego początku powstania pomysłu na stworzenie takiego muzeum w 2008 r. on się stał miejscem wojny pamięci zarówno wśród polskich intelektualistów, jak i wśród polskich polityków. Ta sytuacja doprowadziła do zmiany dyrektora instytucji oraz zmiany niektórych eksponatów w muzeum już po jego oficjalnemu otwarciu. Z tego punktu widzenia reprezentacja linii ukraińskiej na wystawie głównej jest nie tylko sposobem przedstawiania polskiej percepcji historii Drugiej Wojny Światowej, lecz również pokazaniem wydarzeń, które są ważne dzisiaj dla polsko-ukraińskiego dialogu. Spośród istotnych ukraińskich tematów obecnych na wystawie głównej jest kilka grup: 1) 17 września 1939; 2) okupacja i kolaboracja; 3) przemoc przeciwko ludności żydowskiej; 4) czystka etniczna na Wołyniu i w Galicji Wschodniej; 5) robotnicy przymusowi w Trzeciej Rzeszy; 6) deportacje oraz przesiedlenie. Analiza tematów historycznych wskazuje na to, że na wystawie przedstawiono główne wydarzenia, które obecnie badają się w historiografii ukraińskiej oraz to, że nie wszystkie wątki mają szczególne nawiązywanie się do polskiej historii (na przykład, pokazywanie robotników przymusowych lub masowe egzekucje Żydów na terenach przedwojennego Związku Radzieckiego). Natomiast wydarzenia na Wołyniu opisane jako czystka etniczna, a pogromy przeciwko Żydom 1941 r. we Lwowie wpisane do szerokiego kontekstu przemocy na początku wojny razem z podobnymi pogromami w Jedwabnym, Jassach oraz Kownie. ; Музей Другої світової війни у Гданську було відкрито 23 березня 2017 р. Однією з головних цілей інституції стало представлення історії Другої світової війни з фокусом на Східній та Центральній Європі. Однак від самого початку повстання ідеї про створення такого музею у 2008 р. він став місцем війни пам'ятей про цю подію як серед польських інтелектуалів, так і серед польських політиків. Результатом протистояння стала зміна директора інституції та деяких експонатів музею вже після його офіційного відкриття. Представлення української лінії на головній експозиції є не лише способом презентації польського бачення історії Другої світової війни, але також показом подій з історії війни, які є релевантними на сьогодні для польсько-українського діалогу. Серед головних українських тем, які представлені на основній експозиції можна виокремити кілька груп: 1) 17 вересня 1939 р.; 2) окупація та колаборація; 3) насилля проти єврейського населення; 4) етнічна чистка на Волині та Східній Галичині; 5) примусові робітники у Третьому Райху; 6) депортації та переселення. Аналіз історичних тем вказує на те, що на виставці охоплені головні сюжети, які на сьогодні активно досліджуються в українській історіографії та які не обов'язково мають прямий зв'язок з польською історією (наприклад, представлення примусових робітників або масові розстріли євреїв на теренах, які до Другої світової війни входили до складу Радянського Союзу). У той час, як події на Волині представлені як етнічна чистка, а погроми проти євреїв 1941 р. у Львові вписані у широкий контекст насилля початку війни разом з іншими подібними погромами у Єдвабному, Яссах і Каунасі.
The article examines the main threats to human rights and freedoms in the world and Ukraine on the basis of reports of influential international organizations. The problems of rights and freedoms following and realization in the world (especially in countries with undemocratic regime); the threats appeared before countries that adhere to democratic ideals of development are analyzed; the challenges facing Ukraine nowadays on its way to overcome the negative aspects in respect of human rights and freedoms following, protection and realization are also identified. According to the research of the independent human rights organization Freedom House concerning the level of respect for human rights and freedoms in the world, it becomes obvious that the level of democracy in the world has been declining over the last thirteen years, but authoritarianism is not leaving its positions. Freedom House conditionally divides all countries depending on their adherence to international standards for the human and citizens rights protection, ability of a person to realize his or her constitutional rights and freedoms and the number and gravity of violations in this area. In respect of this, there are three categories of countries: "free", "partially free" and "not free" ones. Russia, Belarus, in total fifty countries and eight territories, one of which is Crimea peninsula which is under the Russian occupation were referred to as "not free". It was emphasized that the leaders, in order to retain power in their hands, made ethnic cleansing, prohibited opposition groups, imprisoned disagreeable people, interfered in the work of independent media, etc. Ukraine was classified as "partially free". Eight years ago our country lost its free status. However, the struggle against the large-scale challenges of nowadays (Russian military aggression, corruption, poverty, etc.) diverts sometimes the attention of state authorities from the level of respect for human rights and freedoms in Ukraine. In fact, nowadays, there is no country in the world that fully respects and protects the rights and freedoms of people. Violations may occur more often in one country than in another, or they may have a negative impact in the global sense. ; У статті розглянуто на основі звітів впливових міжнародних організацій основні загрози правам і свободам людини у світі та Україні. Проаналізовано проблеми дотримання та реалізації прав і свобод у світі (особливо в країнах з недемократичним режимом); загрози, що постають перед державами, що сповідують демократичні ідеали розвитку; а також визначено, які задачі постали на сьогодні перед Україною на шляху подолання негативних аспектів у сфері дотримання, забезпечення та реалізації прав і свобод людини.
The article constructs a descriptive and analytical description of the restriction of sovereignty as a result of external influence of some societies on others and implements the task of determining scenarios of forced restriction of sovereignty in two cases of conflict (Nagorno-Karabakh conflict and Afghan war).As a result of the analysis, the author concludes that the conflicts associated with the forced restriction of state sovereignty discussed in this article are due to geopolitical mediation of external centers of power in the face of political elites of superpowers or macroregional leaders. These actors have various interventions with regard to stable states, the subject of which is to impose on unstable states a course of development incompatible with the principles of their cultural and social identity.It is emphasized that the superpowers-empires and macro-regional leaders are guided by the usual scenarios of cultural and political unification without taking into account the key factor of conflict, which is the religious factor. In the confrontations between Orthodox and Muslim societies, the radicalism of the latter is expressed, their ideological ferocity in the fight against the "infidels" become key factors in forming interstate alliances and solving the problem of sovereignty mainly by military means while minimizing the negotiation process, mutual concessions and mutual understanding.It is noted that the preference for confrontation and military violence is caused by the long-term colonial exploitation of these societies and the use of veiled forms of ethnic aggression with the whole arsenal of political Machiavellianism. It was political Machiavellianism from the Turkish bloc that led to the ethnic cleansing of Armenians and the formation of total distrust in resolving the territorial conflict in Nagorno-Karabakh.It was stated that in Afghanistan the manifestation of such Machiavellianism was the practice of deciding the fate of small ethnic communities in a narrow circle of cabinet meetings. The political elites of Turkey and the USSR, while limiting the sovereignty of Armenia, Azerbaijan, and Afghanistan, were guided by the cultural and social cartography of the great empires of the past. At the same time, the Islamic cultural and social system and the corresponding mechanisms of community mobilization in Arab-Islamic societies were almost completely ignored. ; В статье построено описательно-аналитическую характеристику ограничения суверенитета как результата внешнего воздействия одних обществ на другие и реализована задача по определению сценариев принудительного ограничения суверенитета в рамках двух кейсов конфликтов (конфликта в Нагорном Карабахе и Афганской войне).В результате проведенного анализа автором сделаны выводы о том, что конфликты, которые являются связанными с принудительным ограничением суверенитета государств, рассмотрены в данной статье, являются обусловленными геополитическим медиаторством внешних центров власти в лице политических элит сверхдержав-империй или макрорегиональных лидеров. Со стороны этих актеров касательно нестабильных государств имеют место различные вмешательства, предметом которых становится навязывание нестабильным государствам курса развития, несовместимого с принципами их культурной и социальной идентичности.Отмечено, что сверхдержавы-империи и макрорегиональные лидеры руководствуются при этом привычными для них сценариям культурной и политической унификации без учета ключевого фактора конфликтов, которым является религиозный фактор. В противоборствах между православными и мусульманскими обществами выраженный радикализм последних, их идеологическая ожесточенность в борьбе с «неверными» становятся ключевыми факторами формирования межгосударственных альянсов и решения проблемы суверенитета преимущественно военным путем при минимизации переговорного процесса, взаимных уступок, взаимопонимания и доверия.Отмечено, что отдача преимущества противоборству и военном насилию является вызванным продолжительными колониальным эксплуатацией этих обществ и использованием завуалированных форм этнической агрессии со всем политического макиавеллизму. Именно политический макиавеллизм из блока Турции привел к этническим чисткам армян и формирования тотального недоверия при решении территориального конфликта в Нагорном Карабахе.Констатировано, что по Афганистану проявлением подобного макиавеллизма стала практика решения судьбы малых этнических сообществ в узком кругу кабинетных совещаний. Политические элиты Турции и СССР при ограничении суверенитета как Армении, Азербайджана, так и Афганистана, руководствовались культурной и социальной картографией великих империй прошлого. При этом почти полностью игнорировался исламский культурный и социальный строй и соответствующие механизмы мобилизации общин в арабо-исламских социумах. ; В статті побудовано описово-аналітичну характеристику обмеження суверенітету як результату зовнішнього впливу одних суспільств на інші та реалізовано завдання щодо визначення сценаріїв примусового обмеження суверенітету в рамках двох кейсів конфліктів (конфлікту в Нагірному Карабасі та Афганській війні). В результаті проведеного аналізу автором зроблено висновки про те, що конфлікти, які є пов'язаними із примусовим обмеженням суверенітету держав, розглянуті в даній статті, є зумовленими геополітичним медіаторством зовнішніх центрів влади в особі політичних еліт наддержав-імперій або макрорегіональних лідерів. З боку цих акторів щодо нестабільних держав мають місце різноманітні втручання, предметом яких стає нав'язування нестабільним державам курсу розвитку, несумісного із засадами їх культурної та соціальної ідентичності. Наголошено на тому, що наддержави-імперії та макрорегіональні лідери керуються при цьому звичними для них сценаріями культурної та політичної уніфікації без урахування ключового чинника конфліктів, яким є релігійний чинник. В протиборствах між православними та мусульманськими суспільствами виражений радикалізм останніх, їх ідеологічна запеклість у боротьбі з «невірними» стають ключовими чинниками формування міждержавних альянсів і розв'язання проблеми суверенітету переважно військовим шляхом при мінімізації переговорного процесу, взаємних поступок, взаєморозуміння і довіри. Відзначено, що віддання переваги протиборству і військовому насильству є спричиненим довготривалими колоніальним визиском цих суспільств та використанням завуальованих форм етнічної агресії з усім арсеналом політичного макіавеллізму. Саме політичний макіавеллізм з блоку Туреччини призвів до етнічних чисток вірменів та формування тотальної недовіри при розв'язанні територіального конфлікту в Нагірному Карабасі. Констатовано, що щодо Афганістану проявом подібного макіавеллізму стала практика вирішення долі малих етнічних спільнот у вузькому колі кабінетних нарад. Політичні еліти Туреччини та СРСР при обмеженні суверенітету як Вірменії, Азербайджану, так і Афганістану, керувалися культурною та соціальною картографією великих імперій минулого. При цьому майже повністю ігнорувався ісламський культурний та соціальний лад та відповідні механізми мобілізації громад в арабо-ісламських соціумах.
The Polish community is an organic and inalienable part of Ukrainiansociety, citizens of Ukraine, is involved in the development of Ukrainianstatehood, in all areas of life, significant impacts on domestic andinternational policy. Understanding of the ethnic and political aspectsconnected with Polish national minority is impossible without consideringthem in the context of the Bolshevik experiment in economic and socialspheres, without analyzing their consequences for the Polish population.This article analyses tragical result of repressions and violentassimilation of polish population in the 1930s using the works of theukrainian scientists and own researches of the author.To make the Polishpopulation «Soviet» and the socialist in socio-economic aspect, thegovernment attracted it to participate in the declared plan of buildingsocialism. One of the points of the plan was collectivized of village.Ukrainian party leadership planned to complete the campaign by theend of 1930. But ethnic minorities were not prepared for such socioeconomic strategy of the Government of the USSR. Spontaneous rallies ofPolish peasants began in Shepetivka, Tulchin, Kamenetz-Podilsk, Mogilev-Podilsk and other districts. Most of the rallies were suppressed by force.Since 1934 the policy of displacement and deportation to Siberia andKazakhstan acquires the planning character. In general, about 45 thousandpeople had to move toKazakhstan. First of all, all Poles who lived in the 800-kilometer strip along the border with Poland were moved. In two stages(June and September 1936) from the border of the USSR 14,048 families(63,976 persons) were evicted, of which Poles amounted to – 75.7%. Cuttingoff from national and family values, schools, places of worship, cemeteriesPoles scattered in exile among small groups of other nationalities and theywere doomed to ethnic, physical extermination, forcible assimilation.Under pressure of Moscow the USSR party organs have adopted anumber of decisions on which the survey was carried out and «cleansing» of«anti-Soviet elements, Poles .» in schools, colleges, institutes. Teacherswork was under constant supervision of party organizations, and publicsafety, they first subjected to political filtering check on loyalty to theregime. For involvement in the «Polish Military Organization» and otherPolish counterrevolutionary organizations in Zhytomyr region 2 370 people(including 32 women) were shot, 19 people were imprisoned in labor camps(ITL), one person was sent to the North. From all these repressed – 1821people were of Polish nationality.In Zhytomyr region in «Polish Line» according to protocols «two» in1937-1938 8027 people were convicted, 7140 people of them were shot,«special troika» – 2830 people, 2785 people of them were shot. ; Polityka społeczno-gospodarcza wobec mniejszości narodowych, wtym polskiej społeczności była skierowana na zniszczenie tradycyjnychdziałań gospodarczych, masowe represje, deportacji, przymusowe «fuzjinarodów» w 30-tych. rr. XX w. ; Наприкінці 1920 – початку 1930-х рр. національна програмабільшовиків вступила в пряму суперечність із встановленнямтоталітарної політичної системи, яка спиралася на карально-репресивніоргани. Соціально-економічна політика влади щодо національнихменшин, в тому числі й польської спільноти, була цілеспрямована наруйнування їхньої традиційної господарської діяльності, масові репресії,депортації, насильницьке «злиття націй». Цим аспектам і присвяченозапропоновану статтю.
Ilya Gerasimov finds a conflict between the empirical material presented in Omer Bartov's book "Anatomy of a Genocide: The Life and Death of a Town Called Buczacz" (New York, 2018) and the explanatory model proposed by the author. In the Galician town of Buczacz, where Jews, Ukrainians, and Poles had lived together for centuries, local gentile residents actively participated in the Holocaust, and later in the Ukrainian–Polish ethnic cleansings. Bartov's explanation of fratricide during World War II is based on a teleological vision of primordial interethnic tensions that gradually escalated to the boiling point. Gerasimov argues that the book leaves two key questions unanswered: Why was the Holocaust so deadly in a region that had not known a prehistory of anti-Jewish violence (if "neighbors" were its most numerous perpetrators, as Bartov argues)? And why did gentile "neighbors" so massively turn against the local Jews (if the Holocaust was orchestrated and supervised by the Nazis, as the book demonstrates)? Inspired by Bartov's rich ethnography of the Holocaust in Buczacz, Gerasimov offers his own answers to these questions. He proposes an understanding of genocide (including the Holocaust) that views the participation of longtime members of the same social network ("neighbors") as a typical factor rather than a scandalous aberration. In this model, the driving force behind genocide is not entrenched hatred of the Other based on potent nationalism. Rather, it is a desire to join a kindred community at any cost by the aspiring members of a crumbling national project – compromised by the wartime threat to national sovereignty and the absence of political institutions of participatory democracy due to a foreign occupation or dictatorial regime; a national project, whose promise of unity is shattered by civil war and the absence of a common language capable of formulating and communicating the criteria of national belonging. It is not ancient xenophobic animosity that leads to genocide but a very recent and rapidly developed longing for membership in a legitimate national community. Hence the central role of "neighbors" in genocide as an instrument of "negatively" drawing new boundaries of a political community by stigmatizing those former members of the old polity who could be most easily identified as "aliens" or "enemies of the people." ; Илья Герасимов полагает, что эмпирический материал, представленный в книге Омера Бартова ("Анатомия геноцида: жизнь и смерть города, который назывался Бучач", Нью-Йорк, 2018), противоречит объясняющей модели, предложенной автором. В галицийском городке Бучач, где евреи, украинцы и поляки жили вместе на протяжении столетий, местные жители-христиане приняли активное участие в Холокосте, а затем и в украинско-польских этнических чистках. Объяснение Бартовом массового уничтожения соседей в годы второй мировой войны основано на телеологическом видении постепенной эскалации давних межэтнических конфликтов до уровня открытого насилия. Герасимов показывает, что книга оставляет без ответа два ключевых вопроса: как объяснить максимальную интенсивность Холокоста в регионе, не имевшем предыстории насилия по отношению к евреям (если именно "соседи" составили основную массу преследователей евреев, как утверждает Бартов)? И почему "соседи" столь единодушно ополчились против местных евреев (если, как показывает книга, Холокост был организован и координировался нацистами)? Опираясь на плотное описание Бартовом Холокоста в Бучаче, Герасимов предлагает собственные ответы на эти вопросы. Он рассматривает участие в геноциде давних членов одной социальной сети ("соседей") как типичный и даже основополагающий фактор, а не как скандальное отклонение. Движущей силой геноцида в этой модели оказывается не укорененная ненависть мощного националистического движения к Другому, а желание примкнуть к сообществу "своих", стремление любой ценой доказать свою причастность к рассыпающемуся национальному проекту в ситуации угрозы национальному суверенитету. В условиях войны и отсутствия демократических политических институтов из-за иностранной оккупации или диктаторского режима, когда обещанное национальное единство подорвано гражданской войной и отсутствием самого общего языка, способного сформулировать и распространить критерии принадлежности к единой нации, – это стремление доказать свою причастность нации выражается через убийство "чужака" в пределах досягаемости, то есть соседа. Не древняя традиция ксенофобской вражды ведет к геноциду, а недавнее и стремительно развивающеесястремление примкнуть к легитимной национальной общности. Этим объясняется центральная роль "соседей" в осуществлении геноцида как попытки проведения новых границ политического сообщества "негативно" – через стигматизацию бывших членов прежнего политического пространства, которых проще всего объявить "чужаками" или "врагами народа". ; Ілля Герасимов вважає, що емпіричний матеріал, представлений у книжці Омера Бартова («Анатомія геноциду: життя і смерть міста, що називалось Бучач», Нью-Йорк, 2018), суперечить моделі, запропонованій автором. У галицькому містечку Бучач, де євреї, українці та поляки жили разом упродовж століть, місцеві жителі-християни взяли активну участь у Голокості, а потім і в українсько-польських етнічних чистках. Пояснення Бартовим масового знищення сусідів у роки Другої світової війни засноване на телеологічному баченні поступової ескалації давніх міжетнічних конфліктів до рівня відкритого насильства. Герасимов показує, що книга залишає без відповіді два ключові питання: як пояснити максимальну інтенсивність Голокосту в регіоні, який не мав передісторії насильства по відношенню до євреїв (якщо саме «сусіди» становили основну масу переслідувачів євреїв, як стверджує Бартов)? І чому «сусіди» настільки одностайно виступили проти місцевих євреїв (якщо, як показує книжка, Голокост був організований і координувався нацистами)? Спираючись на насичений опис Бартовом Голокосту в Бучачі, Герасимов пропонує власні відповіді на ці запитання. Він розглядає участь у геноциді давніх членів однієї соціальної мережі («сусідів») як типовий і навіть основоположний фактор, а не як скандальне відхилення. Рушійною силою геноциду в цій моделі виявляється не вкорінена ненависть потужного націоналістичного руху до Іншого, а бажання приєднатися до спільноти «своїх», прагнення будь-якою ціною довести свою причетність до національного проєкту, що розсипається, у ситуації загрози національному суверенітету. В умовах війни і відсутності демократичнихполітичних інститутів через іноземну окупацію або диктаторський режим, коли обіцяна національна єдність підірвана громадянською війною і відсутністю самої спільної мови, здатної сформулювати і поширити критерії приналежності до єдиної нації, – це прагнення довести свою причетність через убивство «чужинця» в межах досяжності, тобто сусіда. Не давня традиція ксенофобської ворожнечі веде до геноциду, а нещодавнє і стрімко розвинене прагнення приєднатися до легітимної національної спільноти. Цим пояснюється центральна роль «сусідів» у здійсненні геноциду як спроби проведення нових кордонів політичного співтовариства «негативно» – через стигматизацію колишніх членів старого політичного простору, яких найпростіше оголосити «чужинцями» або «ворогами народу».
Стаття присвячена змінам у меморіальному просторі м. Рівного, яківідбулися протягом останніх 5 років. Напередодні Другої світової війнимісто було типовим єврейським штетлом, етнічне обличчя якого на 80%формували євреї. У 1941–1942 рр. у Рівному відбулися одні з найбільшихв Україні акцій масового вбивства євреїв. Проте пам'ять про жертв Голокосту тривалий час залишалася на маргінесі як у вимірі комеморативних практик, що проводяться в місті, так і в контексті існуючих меморіальних маркерів у символічному просторі Рівного. Поодинокий символГолокосту – меморіал в урочищі Сосонки – просторово розміщений накраю міста (місце масового вбивства євреїв у 1941 р.) довгий час залишався символом маргіналізації пам'яті про жертв Голокосту. Протягом останніх 5 років у Рівному сталися зміни, які дозволяють констатувати реанімацію тривалий час забутої пам'яті. До нихвідносимо: встановлення в центральній частині міста «каменів спотикання» жертвам нацизму, створення меморіального знаку жертвамрівненського гетто, маркування об'єктів, що репрезентують єврейськуісторико-культурну спадщину, анотаційними дошками та QR-кодами.Ці зміни сталися з ініціативи інститутів громадянського суспільства.«Камені спотикання» та меморіальний знак жертвам гетто встановлені ГО «Центр "Мнемоніка"». Маркування об'єктів єврейської історико-культурноїспадщини відбулося в межах нової практики залучення громадських організацій до процесу бюджетування – бюджет участі. Усі ціініціативи – результат посилення інструментів впливу громадянськогосуспільства на локальну публічну політику в процесі реформ, що відбулисяпісля подій Революції гідності (виникнення бюджету участі та посилення ефективності адвокаційних кампаній). Коригування меморіального ландшафту Рівного призвело до співіснування в його символічному просторі одразу трьох візій пам'яті про Другусвітову війну – радянської міфологеми про «Велику Вітчизняну війну»,націоналістичного канону героїки (частина символів якого підібрана недуже вдало – окремі меморіальні знаки глорифікують людей та організації, які несуть безпосередню відповідальність за Голокост і етнічнічистки) та меморіальних знаків, присвячених жертвам Голокосту. Цяостання візія є абсолютно новою для міста і поки що промовляє невпевнено. Але перші кроки до відродження пам'яті про жертв Голокостута мультикультурний характер Рівного в довоєнний період місто вжезробило. Чи можливе таке співіснування взаємовиключних символів – питання, на яке важко дати однозначну відповідь. На це впливає низка факторів. Одними із найважливіших конфліктогенних чинників визначаємотакі: 1) допоки залишається живою пам'ять та «постпам'ять» проДругу світову війну, є ризик, що ці взаємовиключні наративи виконуватимуть радше конкуруючу функцію; 2) політична інструменталізаціяцих меморіальних маркерів у часі виборчих кампаній також акумулюєв собі значний конфліктогенний потенціал. Однак амбівалентність оцінок цих символів серед значної частини громадськості свідчить на користь можливості їх безконфліктного співіснування. У будь-якому випадку багато що залежатиме від подальших політичних контекстів, яківизначатимуть меморіальну політику в місті. Ключові слова: меморіальний простір, символічний простір, політикапам'яті, комеморація, Голокост, Друга світова війна у меморіальномупросторі. ; The article examines the changes in Rivne memorial space that have takenplace during the last five years. On the eve of the Second World War, the citywas a typical Jewish shtetl. 80% of the population were Jews. In 1941–1942,one of the most massive mass slaughters of Jews in Ukraine took place in Rivne.However, the memory of Holocaust victims has long been on the margins, bothin terms of the city commemorative practices and in the context of existing memorialmarkers in Rivne symbolic space. The Memorial in the Sosonky tract, located onthe outskirts of the city (on the site of the mass murder of Jews in 1941) is the onlysymbol of the Holocaust. For long time it was a symbol of the marginalizationof the memory of Holocaust victims. During the past five years, Rivne has faced changes that allow forthe reanimation of a long-forgotten memory. These include the installationof "stumbling blocks" set in the sidewalk commemorating victims of Nazismin the central part of the city, creating a sign in memory of the Rivne ghettovictims, marking objects representing the Jewish historical and cultural heritagewith annotation boards and QR-codes. Institutions in civil society initiated thesechanges. NGO "Center "Mnemonics" have installed "stumbling blocks" anda sign in memory of the Rivne ghetto victims. The marking of Jewish historical andcultural heritage sites was within the framework of the new practice of involvingpublic organizations in the budgeting process – a participatory budget. All theseinitiatives are the result of strengthening the tools of civil society influence andlocal public policy in the process of reforms that have taken place since the eventsof the Revolution of Dignity (formation of the participatory budget and the increasein the effectiveness of advocacy campaigns). Adjustment of the Rivne memorial landscape led to the coexistence of threevisions of Second World War memory in its symbolic space – the Sovietmythologem of the "Great Patriotic War", the nationalist canon of heroism(some of the symbols are not very well chosen – some memorials glorify peopleand organizations directly responsible for the Holocaust and ethnic cleansing),and monuments dedicated to the victims of the Holocaust. This latest vision isentirely new to the city and to date remains uncertain. But the city has alreadytaken the first steps towards reviving the memory of the Holocaust victims andthe multicultural nature of Rivne in the pre-war period. Is such coexistence of mutually exclusive symbols possible? It is not easy togive a straight answer to this question. A number of factors are operative here.Among the most important conflict-generatingfactors are the following: (1)as long as the memory and "post-memory" of the Second World War remainalive, there is a risk that these mutually exclusive narratives will play a rathercompetitive role; (2) the political instrumentalization of these memorial markersduring election campaigns also accumulates significant conflict potential.However, the ambivalence of the assessments of these symbols among a large partof the public speaks in favor of the possibility of their conflict-free coexistence.In any case, the situation will depend on the further political contexts that willdetermine the municipal memorial policy in Rivne. Keywords: memorial space, symbolic space, memory politics, commemoration,Holocaust, the Second World War in memorial space. ; Статья посвящена изменениям в мемориальном пространстве г. Ровно, которые произошли в течение последних 5 лет. Накануне Второй мировой войны город был типичным еврейским штетлом, этническое лицо которого на 80% формировали евреи. В 1941-1942 гг. в Ровно произошли одни из наибольших в Украине акций массового убийства евреев. Но память о жертвах Холокоста продолжительное время оставалась на маргинесе как в измерении коммеморативных практик, проводившихся в городе, так и в контексте существующих мемориальных маркеров в символическом пространстве Ровно. Единичный символ Холокоста – мемориал в урочище Сосенки – пространственно размещен на краю города (место массового убийства евреев в 1941 г.) продолжительное время оставался символом маргинализации памяти о жертвах Холокоста. В течение последних 5 лет в Ровно произошли изменения, позволяющие констатировать реанимацию продолжительное время забытой памяти. К ним относим: установка в центральной части города «камней преткновения» жертвам нацизма, создание мемориального знака жертвам ровенского гетто, маркировка объектов, представляющих еврейское историко-культурное наследие, аннотационными досками и QR-кодами. Эти изменения произошли по инициативе институтов гражданского общества. «Камни преткновения» и мемориальный знак жертвам гетто установлены ОО «Центр «Мнемоника»». Маркирование объектов еврейского историко-культурного наследия произошло в пределах новой практики привлечения общественных организаций к процессу бюджетирования – бюджет участия. Все эти инициативы – результат усиления инструментов влияния гражданского общества на локальную публичную политику в процессе реформ, произошедших после событий Революции достоинства (происхождение бюджета участия и усиления эффективности адвокационных кампаний). Корректировка мемориального ландшафта Ровно привела к сосуществованию в его символическом пространстве сразу трех визий памяти о Второй мировой войне – советской мифологемы о «Великой Отечественной войне», националистического канона героики (часть символов которого подобрана не очень удачно – отдельные мемориальные знаки глорифицируют людей и организации, которые несут непосредственную ответственность за Холокост и этнические чистки) и мемориальных знаков, посвященных жертвам Холокоста. Эта последняя визия является абсолютно новой для города и пока проговаривает неуверенно. Но первые шаги к возрождению памяти о жертвах Холокоста и мультикультурный характер Ровно в довоенный период город уже сделал. Является ли возможным такое сосуществование взаимоисключающих символов – вопрос, на который тяжело дать однозначный ответ. На это влияет ряд факторов. Одними из наиболее важных конфликтогенных причин выделяем такие: 1) до тех пор, пока остается живой память и «постпамять» о Второй мировой войне, существует риск, что эти взаимоисключающие нарративы будут выполнять скорее конкурирующую функцию; 2) политическая инструментализация этих мемориальных маркеров во время выборных кампаний также аккумулирует в себе значительный конфликтогенный потенциал. Но амбивалентность оценок этих символов среди значительной части общественности свидетельствует в пользу возможности их бесконфликтного сосуществования. В любом случае многое будет зависеть от дальнейших политических контекстов, которые будут определять мемориальную политику в городе. Ключевые слова: мемориальное пространство, символическое пространство, политика памяти, коммеморация, Холокост, Вторая мировая война в мемориальном пространстве.
