Suchergebnisse

The article deals with the interpretation of the principle of justice in Islam as a religion of society's prosperity based on social justice. The author proves that the category of "justice" in Islam has several meanings: firstly, it is equally the same treatment of any person to anybody in the community; secondly, it is the equality between people; thirdly, these are actions corresponding to the generally accepted moral and legal standards; fourthly, these are conscience, accuracy, impartiality, faithfulness, certainty, correctness and truth; fifthly, it is justice; and finally, it is a kind of counterweight to tyranny injustice and evil. But the Islamic understanding of justice differs in interpretation of it not only as a personal virtue, but as a principle of organization of community of believers and political system. The use of different values of justice aims to fi ll the very meaning of justice by means of these terms. It includes equity, equality, sincerity and control. On the one hand, it is justice between creator and creation, when power of Allah consider above you own happiness, His prosperity above your own whims and desires, and also when follow His commandments and keep His prohibitions. On the other hand, justice is reflected in relationships between people and their own "I", when it rejects any destruction. Thirdly, there must be justice between among all Allah's creations for them to be guided by law, to help each other with advice and deed, but not to cheat and bring any harm, to endure insults patiently and always follow the middle path. It has been proved that the Muslim idea of justice is based on the principle of coordination of own actions according to the requirements of natural order of things, where the law refers to the God's established order of life relationships, derived from human nature, the nature of things and the nature of relationships. The requirements of justice in this order presuppose the need to return to its original state in case of violation of this order. Muslims are expected just to follow this order, including the way of social cohesion in mind (community), limits of which coincide with the limits of the Islamic world itself. ; У статті розкрито трактування принципу справедливості в ісламі як релігії процвітання суспільства на основі соціальної рівності. Доведено, що уявлення про даний принцип в ісламі базується на основі узгодження своїх дій з вимогами природного стану речей, де під справедливістю розуміється порядок життєвих відносин, встановлений Богом; порядок, який випливає з природи людини, природи речей і природи відносин. Вимоги справедливості в ісламі полягають у необхідності повернення до початкового стану у випадку порушення даного порядку. Від мусульман вимагається лише дотримуватись цього порядку, у тому числі і шляхом соціального єднання в уммі (громаді), межі якої збігаються з межами всього ісламського світу.

The article deals with the interpretation of the principle of justice in Islam as a religion of society's prosperity based on social justice. The author proves that the category of "justice" in Islam has several meanings: firstly, it is equally the same treatment of any person to anybody in the community; secondly, it is the equality between people; thirdly, these are actions corresponding to the generally accepted moral and legal standards; fourthly, these are conscience, accuracy, impartiality, faithfulness, certainty, correctness and truth; fifthly, it is justice; and finally, it is a kind of counterweight to tyranny injustice and evil. But the Islamic understanding of justice differs in interpretation of it not only as a personal virtue, but as a principle of organization of community of believers and political system. The use of different values of justice aims to fi ll the very meaning of justice by means of these terms. It includes equity, equality, sincerity and control. On the one hand, it is justice between creator and creation, when power of Allah consider above you own happiness, His prosperity above your own whims and desires, and also when follow His commandments and keep His prohibitions. On the other hand, justice is reflected in relationships between people and their own "I", when it rejects any destruction. Thirdly, there must be justice between among all Allah's creations for them to be guided by law, to help each other with advice and deed, but not to cheat and bring any harm, to endure insults patiently and always follow the middle path. It has been proved that the Muslim idea of justice is based on the principle of coordination of own actions according to the requirements of natural order of things, where the law refers to the God's established order of life relationships, derived from human nature, the nature of things and the nature of relationships. The requirements of justice in this order presuppose the need to return to its original state in case of violation of this order. Muslims are expected just to follow this order, including the way of social cohesion in mind (community), limits of which coincide with the limits of the Islamic world itself. ; У статті розкрито трактування принципу справедливості в ісламі як релігії процвітання суспільства на основі соціальної рівності. Доведено, що уявлення про даний принцип в ісламі базується на основі узгодження своїх дій з вимогами природного стану речей, де під справедливістю розуміється порядок життєвих відносин, встановлений Богом; порядок, який випливає з природи людини, природи речей і природи відносин. Вимоги справедливості в ісламі полягають у необхідності повернення до початкового стану у випадку порушення даного порядку. Від мусульман вимагається лише дотримуватись цього порядку, у тому числі і шляхом соціального єднання в уммі (громаді), межі якої збігаються з межами всього ісламського світу.

The article examines the leading centers of democratic transformation in Arab countries and the formation of an institutional base for democratization processes. It is emphasized that the parameters of the political system of the Arab East are comparable to the some countries of Central and Eastern Europe and the countries of the former USSR, which reveals a problem beyond the limits of purely regional research. The attention has been focused on the socio-cultural specificities of the Arab countries as a factor requiring special attention to consider the social environment of the political system, which affects the organization of power and the specifics of political participation. It is noted that such traditional democratic institutions as active political participation, political leadership, and public activity should be considered through the prism of the traditional guidance of political Islam. It is argued that attempts to realize their own model of modernization of the political system are faced with the failure of political institutions. It is substantiated that in the Arabian countries the level of representation and realization of social interests of citizens has proved to be insufficient. The importance of the national Arab model of political adaptation of society to the conditions of globalization is considered. ; В статье исследованы ведущие центры демократических преобразований в арабских странах и формирования институциональной базы для процессов демократизации. Подчеркивается, что параметры политических системы Арабского Востока соразмерны с отдельными странами Центральной и Восточной Европы и странами бывшего СССР, выводит проблему за рамки региональных исследований. Сконцентрировано внимание на социокультурной специфике арабских стран как фактору, что требует отдельного внимания для рассмотрения социальной среды политические системы, которое влияет на организацию власти и специфику политического участия. Отмечается, что такие традиционные демократические институты, как активное политическое участие, политическое лидерство, общественная деятельность, нужно рассматривать сквозь призму традиционных установок политического ислама. Утверждается, что попытки реализовать собственную модель модернизации политической системы наталкиваются на невозможность политических институтов. Обосновано, что в арабских странах недостаточным оказался уровень представительства и реализации социальных интересов граждан. Рассмотрены значение национальной арабской модели политической адаптации общества к условиям глобализации. ; У статті досліджено провідні центри демократичних перетворень в арабських країнах та формування інституційної бази для процесів демократизації. Підкреслюється, що параметри політичних системи Арабського Сходу є співвимірними з окремими країнами Центральної та Східної Європи та країнами колишнього СРСР, що виводить проблему за межі суто регіональних досліджень. Сконцентровано увагу на соціокультурній специфіці арабських країн як чиннику, що потребує окремої уваги для розгляду соціального середовища політичні системи, яке впливає на організацію влади та специфіку політичної участі. Наголошується, що такі традиційні демократичні інститути, як активна політична участь, політичне лідерство, громадська діяльність потрібно розглядати крізь призму традиційних настанов політичного Ісламу. Стверджується, що спроби реалізувати власну модель модернізації політичної системи наштовхуються на неспроможність політичних інститутів. Обґрунтовано, що у арабських країнах недостатнім виявився саме рівень представництва та реалізації соціальних інтересів громадян. Розглянуто значення національної арабської моделі політичної адаптації суспільства до умов глобалізації.

Метою роботи є аналіз природи гетерогенності ісламу в полі мусульманської культури і детермінація модераторів варіативності його форм. Методологія. Концептуальним методологічним ядром дослідження є культурологічний аналіз ісламу в міждисциплінарному просторі соціально-гуманітарних наук. Для комплексного дослідження феномену був використаний цивілізаційний підхід, що дозволило усвідомити унікальність мусульманського світу як локальної цивілізації та функціональну роль в ньому ісламської релігії. Стратегія дослідження ґрунтується на системному аналізі в авторській інтерпретації – феномен ісламу осмислюється як цілісна система в сукупності відносин і зв'язків між інваріантним і варіативним компонентами. Наукова новизна. Для вивчення проблеми різноманіття форм ісламу введена у науковий обіг авторська модель системного методу, яка ґрунтується на дихотомії інваріантної та варіативної складових феномену. Верифікована ідея варіативності ісламу в просторі мусульманської цивілізації. Визначена інваріантна та варіативна складові ісламу та модератори їх формування. Висновки. На основі парадигми про інваріантність догматики ісламу і різноманіття її інтерпретації в хронотопі встановлені стрижневі модератори варіативності форм ісламу: 1) відсутність в Корані й Сунні прямих заборон щодо певних аспектів мирського життя; брак єдиного релігійного центру, який стежить за одноманітністю тлумачення канонічних текстів; 2) ослаблення зв'язку між сакральним і профанним, що детермінувало політизацію ісламу (у формі ісламізму всіх відтінків)"; 3) симбіоз релігії та етнічної культури, котрий обумовив дихотомію "класичний–народний" іслам; 4) кореляція конфігурації ісламу з соціально-політичною структурою суспільства, що зумовило бінарну опозицію двох доктрин побудови мусульманської громади – на основі ідеї відродження халіфату, з одного боку, і введення шаріатського правління в національних кордонах – з іншого ; The purpose of the article is to analyze the nature of the heterogeneity of Islam in the field of Muslim culture and to determine the moderators of the variability of its forms. Methodology. The culturology analysis of Islam in the interdisciplinary space of the social sciences and humanities is the conceptual methodological core of the research. For a comprehensive study of the phenomenon, a civilizational approach was used, which made it possible to realize the uniqueness of the Muslim world as a local civilization and the functional role of the Islamic religion in it. The research strategy is based on system analysis in the author's interpretation. The phenomenon of Islam is interpreted as an integral system in the totality of relations and connections between the invariant and variable components. Scientific novelty. To study the problem of the diversity of forms of Islam, the author's model of the system method, based on the dichotomy of the invariant and variable components of the phenomenon, was introduced into scientific circulation. The idea of the variability of Islam in the space of Muslim civilization has been verified. The invariant and variable components of Islam and the moderators of their formation are determined. Conclusions. Based on the paradigm of the invariance of the dogma of Islam and the diversity of its interpretation in the chronotope, the core moderators of the variability of the forms of Islam are established: 1) the absence in the Quran and Sunnah of direct prohibitions in relation to certain aspects of worldly life; the absence of a unified religious center that monitors the monotony of interpretation of canonical texts;2) the weakening of the connection between the sacred and the profane, which determined the politicization of Islam (in the form of Islamism of all shades); 3) symbiosis of religion and ethnic culture, which led to the dichotomy "classical-folk" Islam; 4) the correlation of the configuration of Islam with the socio-political structure of society, which, in particular, determined the binary opposition of two doctrines of building a Muslim community: the firs doctrine is based on the idea of the revival of the Caliphate, the second doctrine is based on Sharia rule within national borders

Метою роботи є аналіз природи гетерогенності ісламу в полі мусульманської культури і детермінація модераторів варіативності його форм. Методологія. Концептуальним методологічним ядром дослідження є культурологічний аналіз ісламу в міждисциплінарному просторі соціально-гуманітарних наук. Для комплексного дослідження феномену був використаний цивілізаційний підхід, що дозволило усвідомити унікальність мусульманського світу як локальної цивілізації та функціональну роль в ньому ісламської релігії. Стратегія дослідження ґрунтується на системному аналізі в авторській інтерпретації – феномен ісламу осмислюється як цілісна система в сукупності відносин і зв'язків між інваріантним і варіативним компонентами. Наукова новизна. Для вивчення проблеми різноманіття форм ісламу введена у науковий обіг авторська модель системного методу, яка ґрунтується на дихотомії інваріантної та варіативної складових феномену. Верифікована ідея варіативності ісламу в просторі мусульманської цивілізації. Визначена інваріантна та варіативна складові ісламу та модератори їх формування. Висновки. На основі парадигми про інваріантність догматики ісламу і різноманіття її інтерпретації в хронотопі встановлені стрижневі модератори варіативності форм ісламу: 1) відсутність в Корані й Сунні прямих заборон щодо певних аспектів мирського життя; брак єдиного релігійного центру, який стежить за одноманітністю тлумачення канонічних текстів; 2) ослаблення зв'язку між сакральним і профанним, що детермінувало політизацію ісламу (у формі ісламізму всіх відтінків)"; 3) симбіоз релігії та етнічної культури, котрий обумовив дихотомію "класичний–народний" іслам; 4) кореляція конфігурації ісламу з соціально-політичною структурою суспільства, що зумовило бінарну опозицію двох доктрин побудови мусульманської громади – на основі ідеї відродження халіфату, з одного боку, і введення шаріатського правління в національних кордонах – з іншого ; The purpose of the article is to analyze the nature of the heterogeneity of Islam in the field of Muslim culture and to determine the moderators of the variability of its forms. Methodology. The culturology analysis of Islam in the interdisciplinary space of the social sciences and humanities is the conceptual methodological core of the research. For a comprehensive study of the phenomenon, a civilizational approach was used, which made it possible to realize the uniqueness of the Muslim world as a local civilization and the functional role of the Islamic religion in it. The research strategy is based on system analysis in the author's interpretation. The phenomenon of Islam is interpreted as an integral system in the totality of relations and connections between the invariant and variable components. Scientific novelty. To study the problem of the diversity of forms of Islam, the author's model of the system method, based on the dichotomy of the invariant and variable components of the phenomenon, was introduced into scientific circulation. The idea of the variability of Islam in the space of Muslim civilization has been verified. The invariant and variable components of Islam and the moderators of their formation are determined. Conclusions. Based on the paradigm of the invariance of the dogma of Islam and the diversity of its interpretation in the chronotope, the core moderators of the variability of the forms of Islam are established: 1) the absence in the Quran and Sunnah of direct prohibitions in relation to certain aspects of worldly life; the absence of a unified religious center that monitors the monotony of interpretation of canonical texts;2) the weakening of the connection between the sacred and the profane, which determined the politicization of Islam (in the form of Islamism of all shades); 3) symbiosis of religion and ethnic culture, which led to the dichotomy "classical-folk" Islam; 4) the correlation of the configuration of Islam with the socio-political structure of society, which, in particular, determined the binary opposition of two doctrines of building a Muslim community: the firs doctrine is based on the idea of the revival of the Caliphate, the second doctrine is based on Sharia rule within national borders

Agents of democratic change as subjects of the political process and public actors, who stand for democratic transformation, adoption of specific regulatory changes, etc are considered. The study focuses on the topic of the agents of democratic change at the scientific level, which determines the possibility of increasing the pace of democratization of developing countries and countries that have partially gone through the path of democratization. The proactive position of youth as an agent of democratic change is revealed, for example, by the active participation of young people in social movements. The peculiarities of participation of public activists in the political process are determined. The importance of engagement with political interests and processes of not only socio-demographic groups, but also concrete individuals is discussed. Studied the institutional environment of developing countries, agents of democratic change are considered in a broad sense. Investigated the participation of women as agents of change in the processes of democratization in connection with the peculiarities of the behavior of the political elite and the transfer of political responsibility to it. Agents of democratic change as subjects of the political process and public actors, who stand for democratic transformation, adoption of specific regulatory changes, etc are considered. The study focuses on the topic of the agents of democratic change at the scientific level, which determines the possibility of increasing the pace of democratization of developing countries and countries that have partially gone through the path of democratization. The proactive position of youth as an agent of democratic change is revealed, for example, by the active participation of young people in social movements. The peculiarities of participation of public activists in the political process are determined. The importance of engagement with political interests and processes of not only socio-demographic groups, but also concrete individuals is discussed. Studied the institutional environment of developing countries, agents of democratic change are considered in a broad sense. Investigated the participation of women as agents of change in the processes of democratization in connection with the peculiarities of the behavior of the political elite and the transfer of political responsibility to it. ; Рассматриваются агенты демократических преобразований как субъекты политического процесса, и общественные акторы, выступающие с позиций демократических изменений, принятия конкретных нормативных изменений и тому подобное. Изучаются направления обсуждения темы агентов демократических изменений на научном уровне, определяются возможности повышения темпов демократизации развивающихся стран и стран, которые частично прошли путь демократизации. Раскрывается проактивная позиция молодежи как агента демократических преобразований на примере активного участия молодых людей в общественных движениях. Устанавливаются особенности участия общественных активистов в политическом процессе. Обсуждается значение ангажированности политическими интересами и процессами не только социально-демографических групп, но и конкретных лиц. Изучается институциональная среда развивающихся стран, агенты демократических преобразований рассматривается в широком смысле. Исследуется участие женщин как агентов изменений в процессах демократизации в связи с особенностями поведения политической элиты и переборки ею политической ответственности. ; Розглядаються агенти демократичних змін як суб'єкти політичного процесу, та громадські актори, які виступають з позицій демократичних перетворень, ухвалення конкретних нормативних змін тощо. Вивчаються напрямки обговорення теми агентів демократичних змін на науковому рівні, що визначає можливості підвищення темпів демократизації країн що розвиваються, та, країн, які частково пройшли шлях демократизації. Розкриваються проактивна позиція молоді як агента демократичних змін на прикладі беруть активну участі молодих людей у суспільних рухах. Встановлюються особливості участі громадських активістів у політичному процесі. Обговорюється значення ангажованості політичними інтересами та процесами не лише соціально-демографічних групп, але й конкретних осіб. Вивчається інституційне середовище країн, що розвиваються, агенти демократичних змін розглядається у широкому сенсі. Досліджується участь жінок як агентів змін у процесах демократизації у зв'язку з особливостями поведінки політичної еліти та перебирання нею політичної відповідальності.

On the basis of normative legal acts, government documents, reports of High Council for Integration and interview author examined the creation of representative organization of French Muslims. The upper chronological limit associated with the creation of Understanding of Islam in France, lower – the advent of the first full-fledged representative of Muslims of the Republic – French Council of Islam. The author examines the legal framework for the process of institutionalization of the "French Islam", identifies prerequisites, highlights progress and considers the factors that hindered him, describes importance for the state and the Muslim community of France. Focuses on the analysis of measures of Ministers of Interior P. Joxe, Ch. Pasqua, J.-P. Chevenement and N. Sarkozy.Key words: French Republic, the institutionalization, "French Islam", the Charter of Muslim religion, the French Council of Muslim Faith. ; У статті на основі нормативно-правових актів, урядових документів, звітів Вищої ради з питань інтеґрації та інтерв'ю простежено процес формування представницької організації мусульман Франції. Верхня хронологічна межа пов'язана зі створенням Ради Осмислення Ісламу у Франції, нижня – появою першого повноцінного репрезентативного об'єднання мусульман Республіки – Французької Ради Ісламу. Автор розглядає нормативно-правову базу процесу інституціоналізації "французького ісламу", висвітлює його передумови, перебіг, чинники, що впливали на нього, його значення для держави та мусульманської спільноти Французької Республіки. Основний акцент зроблено на аналізі заходів міністрів внутрішніх справ П. Жокса, Ш. Паскви, Ж.-П. Шевенмана та Н. Саркозі.Ключові слова: Французька Республіка, інституціоналізація, "французький іслам", Хартія мусульманської релігії, Французька Рада Ісламу.

The question of studying the metamorphosis of Europeans' perception of the Islam is a topical issue now, because it helps to better understand the religious processes in modern Europe.Reconstructing the image of Islam in the ideas of the Christian peoples of the medieval Europe is the purpose of the study. To achieve this aim, I have used such methods as historical method, logical method, analysis, and hermeneutics. The research discusses the ideas of such authors as W.M. Watt, A.K.S Lambton, W. B. Hallaq, I. P. Dobaev, P. Veimar and others. I have identified four components of the medieval image of Islam in Europe. Firstly, it is the idea of alienation of Islam and Muslims for European countries. I have showed that this idea was a result of two facts: (1) Muslim-Christian wars of this period; (2) absence of assimilation processes of Muslim population in European countries. The second component is the thought that Europeans can learn Muslim ideas and technologies. During the middle ages Europeans borrowed from Muslims a lot of important knowledge, ideas and techniques, as well as Muslims from Europeans. I argue that the idea, that Muslim religion is something incompatible with Christianity, is the third component of the image of Islam by Christian Europeans of the Middle Ages. In particular, Thomas Aquinas rejects the idea that Muslims, Jews and Christians have a common Scripture. According to him, Muhammad's religion did not have worthy confirmation of the truth of the teachings. Thomas Aquinas interpreted the fact that great masses of people believed in Islam by suggestion that Islam appeals to the carnal desires of people, offering polygamy and the idea of physical pleasures in the paradise. Also, Thomas points out that Islam is a religion of sword and violence. Also, I have argued that a fear of large masses of Muslim population and their military successes was the fourthcomponent in the image of Muslims by Europeans in the Middle Ages. ; Выделены четыре компонента данного образа. Во-первых, ощущение чуждости ислама и мусульман для европейцев. Во-вторых, восприятие мусульман, как людей, у которых можно учиться идеям и технологиям. В-третьих, восприятие ислама как учения, которое несовместимо с христианством. В-четвертых, это страх перед численностью и военными успехами мусульман. ; Експліковані чотири компоненти даного образа. По-перше, відчуття чужості ісламу та мусульман по відношенню до європейців. По-друге, сприйняття мусульман, як людей у яких можна навчитися новим ідеям та технологіям. По-третє, сприйняття ісламу як вчення, яке є несумісним з християнством. По-четверте, це страх перед чисельністю та військовими успіхами мусульман.

The article analyzes the nature of the influence of political activism in Islam on strategic communications with Muslim countries and considers the points that may negatively affect the sphere of state security of Ukraine. The main actors of Islamic political activism and ideological differences between them are identified. It is proved that in modern conditions the main forces of political activism in Islam are Sufis and Islamists, between whom there is a constant confrontation. It is noted that the main goal of Sufis in a non-Muslim country is to achieve a constructive dialogue with local authorities to protect the interests of their believers in the religious and social sphere. At the same time, Sufi political activity is often forced, usually in response to Islamist actions. The main stages of the formation of Islamist ideology are considered. It is shown that a large proportion of modern Islamist organizations adopt the idea of the "Muslim Brotherhood". Attention is drawn to the fact that the ultimate goal of the Islamists is to create a global Muslim caliphate, with a legal system based on Sharia (that is, in fact, the destruction of other forms of government). Proponents of Islamist ideology are in power in many Muslim countries today. Emphasis is placed on the fact that even "moderate Islamists" in strategic communications try to actively use ethno-confessional and political-economic factors to spread their influence to important regions in order to gain benefits directly for themselves or to protect the interests of their ethnically close believers. The possible consequences of Ankara's implementation of a political ideology that is significantly influenced by the concept of "neo-Ottomanism", aimed at restoring Turkish dominance in the former Ottoman Empire, are analyzed. ; В статті проаналізовано характер впливу політичного активізму в ісламі на стратегічні комунікації з мусульманськими країнами й розглянути моменти, які негативним чином можуть впливати на сферу державної безпеки України. Визначені головні актори ісламського політичного активізму та ідеологічні відмінності між ними. Доведено, що в сучасних умовах головними силами в політичного активізму в ісламі є суфії та ісламісти, між якими точиться постійне протиборство. Зазначено, що головною метою суфієв у немусульманський країні є досягнення конструктивного діалогу з місцевою державною владою для захисту інтересів своїх вірян у релігійно-соціальній сфері. Водночас політична активність суфієв найчастіше має вимушений характер, звичайно йдеться про відповідь на дії ісламістів. Розглянуто основні етапи формування ісламістської ідеології. Показано, що велика частка сучасних ісламістських організацій беруть на озброєння ідеї "Братів-мусульман". Звертається увага на те, що кінцева мета ісламістів – створення всесвітнього мусульманського Халіфату, з правовою системою, заснованою на шаріаті (тобто фактично йдеться про знищення інших форм державного управління). У багатьох мусульманських країнах сьогодні при владі знаходяться прихильники ісламістської ідеології. Акцентовано увагу на тому, що навіть «помірковані ісламісти» у стратегічних комунікаціях намагаються активно використовувати етноконфесійні й політико-економічні чинники для поширення свого впливу на важливі для них регіони з метою отримання переваг безпосередньо для себе або для захисту інтересів своїх етнічноблизьких одновірців. Аналізуються можливі наслідки від втілення Анкарою в життя політичної ідеології, що відчуває значного впливу концепції «неоосманізму», орієнтованої на відновлення турецького домінування на теренах колишньої Оттоманської імперії.

The article analyzes the nature of the influence of political activism in Islam on strategic communications with Muslim countries and considers the points that may negatively affect the sphere of state security of Ukraine. The aim of the article is to identify the main actors of Islamic political activism, as well as to analyze the impact of this phenomenon on the development of strategic communications between government agencies and Muslim countries. The main actors of Islamic political activism and ideological differences between them are identified. It is proved that in modern conditions the main forces of political activism in Islam are Sufis and Islamists, between whom there is a constant confrontation. It is noted that the main goal of Sufis in a non-Muslim country is to achieve a constructive dialogue with local authorities to protect the interests of their believers in the religious and social sphere. At the same time, Sufi political activity is often forced, usually in response to Islamist actions. The main stages of the formation of Islamist ideology are considered. It is shown that a large proportion of modern Islamist organizations adopt the idea of the "Muslim Brotherhood". Attention is drawn to the fact that the ultimate goal of the Islamists is to create a global Muslim caliphate, with a legal system based on Sharia (that is, in fact, the destruction of other forms of government). Proponents of Islamist ideology are in power in many Muslim countries today. Emphasis is placed on the fact that even "moderate Islamists" in strategic communications try to actively use ethno-confessional and political-economic factors to spread their influence to important regions in order to gain benefits directly for themselves or to protect the interests of their ethnically close believers. The possible consequences of Ankara's implementation of a political ideology that is significantly influenced by the concept of "neo-Ottomanism", aimed at restoring Turkish dominance in the former Ottoman Empire, are analyzed. ; В статті проаналізовано характер впливу політичного активізму в ісламі на стратегічні комунікації з мусульманськими країнами й розглянути моменти, які негативним чином можуть впливати на сферу державної безпеки України. Метою статті є визначення основних акторів ісламського політичного активізму, а також аналіз впливу цього феномену на розвиток стратегічних комунікацій державних органів з мусульманськими країнами. Визначені головні актори ісламського політичного активізму та ідеологічні відмінності між ними. Доведено, що в сучасних умовах головними силами в політичного активізму в ісламі є суфії та ісламісти, між якими точиться постійне протиборство. Зазначено, що головною метою суфієв у немусульманський країні є досягнення конструктивного діалогу з місцевою державною владою для захисту інтересів своїх вірян у релігійно-соціальній сфері. Водночас політична активність суфієв найчастіше має вимушений характер, звичайно йдеться про відповідь на дії ісламістів. Розглянуто основні етапи формування ісламістської ідеології. Показано, що велика частка сучасних ісламістських організацій беруть на озброєння ідеї "Братів-мусульман". Звертається увага на те, що кінцева мета ісламістів – створення всесвітнього мусульманського Халіфату, з правовою системою, заснованою на шаріаті (тобто фактично йдеться про знищення інших форм державного управління). У багатьох мусульманських країнах сьогодні при владі знаходяться прихильники ісламістської ідеології. Акцентовано увагу на тому, що навіть «помірковані ісламісти» у стратегічних комунікаціях намагаються активно використовувати етноконфесійні й політико-економічні чинники для поширення свого впливу на важливі для них регіони з метою отримання переваг безпосередньо для себе або для захисту інтересів своїх етнічноблизьких одновірців. Аналізуються можливі наслідки від втілення Анкарою в життя політичної ідеології, що відчуває значного впливу концепції «неоосманізму», орієнтованої на відновлення турецького домінування на теренах колишньої Оттоманської імперії.

The article highlights the peculiarities of forming and power concept progress in Islam. Eastern- and Western-centric discourses of definition of a place and a role of Islamic power concept in the framework of global political process are also analyzed in the article. The evolution of some religion dogmas transformation tendency and interpretation of primary sources sacral sense aimed on simplicity of power transfer and power legitimization process is illustrated and argued. ; Статья освещает особенности формирования и развития концепции власти в исламе. В статье так же анализируются западно - и восточноцентричный дискурсы определения роли исламской концепции власти в рамках глобального политического процесса. Обосновывается и иллюстрируется развитие тенденции трансформации некоторых религиозных догм и трактовки сакрального содержания первоисточников с целью упрощения процесса передачи и легитимизации власти. ; Стаття висвітлює особливості формування та розвитку концепції влади в ісламі. У статті також аналізуються західно– та східноцентричний дискурси визначення ролі ісламської концепції влади у рамках глобального політичного процесу. Обґрунтовується та ілюструється розвиток тенденції трансформації деяких релігійних догм і трактування сакрального змісту першоджерел з метою спрощення процесу передачі та легітимізації влади.

The article analyzes the scientific approaches of leading domestic and foreign researchers to determine the effectiveness of state policy on the securitization of Islam. It has been found that in the framework of securitization, security is treated as a discursive practice aimed at creating a hierarchy of political priorities. The problem being securitized is given the status of an existential threat, which necessarily requires emergency measures. The securitization of security threats forms the basis of the relationship between government and society. On the one hand, the ruling elite can form and direct a sense of threat to society in their narrow corporate interests. However, the population is also able to impose a sense of danger on the elite and thus influence public policy. It is determined that in modern geopolitical conditions there is a great danger that securitization can be used by public authorities in the narrow corporate interests of the ruling elites. In this case, a mechanism of state non-political influence on society can be created. At the same time, research suggests that the securitization of Islam as violence against Muslims by state authorities has two important consequences. First, after the securitization of Islam, the political rights of other sections of the population are often violated. Second, the government's violence against Muslims generates retaliatory violence. At the same time, pursuing a state or interstate policy of desecuritizing Islam, even in such complex regions as Kosovo and Iraq, leads to the creation of zones in which mechanisms for the peaceful settlement of conflicts are formed. In the current Ukrainian realities, Islam cannot be seen as a threat to state or public interests. It follows that securitization methods are not acceptable for use against Ukrainian Muslims in public policy. At the same time, the potential danger of radicalization of certain parts of the local Muslim community should be taken into account and preventively leveled by the relevant state bodies in the framework of desecuritization. ; У статті проаналізовано наукові підходи провідних вітчизняних і закордонних дослідників щодо визначення ефективності державної політики з сек'юритизації ісламу. З'ясовано, що в рамках сек'юритизації безпека трактується як дискурсивна практика, що спрямована на створення ієрархії політичних пріоритетів. Проблемі, яку сек'юритизують надається статус екзистенціальної загрози, що обов'язково вимагає надзвичайних заходів протидії. Сек'юритизація безпекових загроз створює основу відносин між державною владою та суспільством. З одного боку, правляча еліта може формувати і скеровувати відчуття загрози суспільству у своїх вузькокорпоративних інтересах. Проте й населення здатне нав'язувати еліті відчуття небезпеки і таким чином впливати на державну політику. Визначено, що в сучасних геополітичних умовах існує досить велика небезпека того, що сек'юритизація може використовуватися державною владою у вузькокорпоративних інтересах правлячих еліт. У такому випадку може створюватися механізм державного позаполітичного впливу на суспільство. Водночас результати досліджень свідчать про те, що сек'юритизація ісламу як насильство проти мусульман із боку державної влади має два важливих наслідки. По-перше, після сек'юритизації ісламу досить часто порушуються політичні права інших верств населення країни. По-друге, насильство державної влади проти мусульман породжує насильство з їх боку у відповідь. Поряд з тим проведення державної або міждержавної політики десек'юритизації ісламу навіть у таких складних регіонах як Косово та Ірак веде до створення зон, в яких формуються механізми мирного вирішення конфліктів. У теперішніх українських реаліях іслам не може розглядатися як загроза державним або суспільним інтересам. Із цього випливає, що методи сек'юритизації не припустимі для використання проти українських мусульман у межах державної політики. Водночас потенціальна небезпека радикалізації окремих частин місцевої мусульманської громади повинна братися до уваги і превентивно нівелюватися профільними державними органами у рамках десек'юритизації.

The article deals with the relation of modernization and counter components of modernization in Islam. The author stated that the feature of Islam was and still is the fusion of the spiritual and temporal power, ierokratii and political administration. In one of the Islamic countries did not have an organized church, which would be the institutional and separate from the state. In practice, this leads to the merging of the Muslim clergy of interest with the administrative policy of the government. «Misalliance» between them there rather improbable fiction than everyday social and practical. In the Muslim world and never had a church, which is on the level of korporatizovanosti priesthood have likened the Catholic and Orthodox churches, religious and defending the interests of the church clergy, that would be delimited by ordinary believers. Unlike Christianity, Islam was formed in the conditions of the primitive society, which was also characteristic of religious and political holism in the aspect of intertwining of political and religious leadership of the Emirate and Caliphate with the charismatic warlordism. These circumstances make it difficult to unilateral reception values of Western culture and creates the preconditions for the adaptation of the secular institutions of the economy, education, medicine, etc. a trinity of «religion-politics-society». ; Статья посвящена проблеме соотношения модернизационных и контрмодернизационных составляющих в исламе. Автором констатировано, что особенностью ислама было и остается слияние духовной и светской власти, иерократии и политической администрации. Ни в одном исламском государстве не было организованной церкви, которая была бы институционально-отделенной от государства. На практике это приводит к слиянию интересов мусульманского духовенства с политикой административного руководства страны. «Мезальянс» между ними есть, скорее, маловероятной выдумкой, чем социально-практической повседневностью. В мусульманском мире также никогда не было церкви, которая по уровню корпоратизованости священства уподоблялась бы католической или православной церквям, отстаивая религиозно-церковные интересы клира, который был бы отграниченным от простых верующих. В отличие от христианства, ислам формировался в условиях примитивного общества, которому был и есть присущим религиозно-политический холизм в аспекте переплетения политического и религиозного лидерства, эмирата и халифата с харизматичным вождизмом. Указанные обстоятельства затрудняют одностороннюю рецепцию ценностей западной культуры и создают предпосылки для приспособления секулярных институтов экономики, образования, медицины и т.п. в триединстве «религия-политика-общество». ; Статтю присвячено проблемі співвідношення модернізаційних і контрмодернізаційних складників в ісламі. Авторкою констатовано, що особливістю ісламу було і залишається злиття духовної і світської влади, ієрократії і політичної адміністрації. В жодній з ісламських держав не існувало організованої церкви, яка була б інституційно-відокремленою від держави. На практиці це призводить до злиття інтересів мусульманського духовенства з політикою адміністративного керівництва країни. «Мезальянс» між ними є, скоріше, малоймовірною вигадкою, ніж соціально-практичним повсякденням. В мусульманському світі також ніколи не існувало церкви, яка за рівнем корпоратизованості священства уподібнювалася б католицькій або православній церквам, відстоюючи релігійно-церковні інтереси кліру, який був би відмежованим від простих вірян. На відміну від християнства, іслам формувався в умовах примітивного суспільства, якому був і є притаманним релігійно-політичний холізм в аспекті переплетення політичного та релігійного лідерства, емірату та халіфату із харизматичним вождизмом. Зазначені обставини утруднюють однобічну рецепцію цінностей західної культури і створює передумови для пристосування секулярних інституцій економіки, освіти, медицини і т.п. до триєдності «релігія-політика-громада».

У статті проаналізовано особливості сек'юритизації ісламу в період формування безпекового сектору державної політики у колишніх радянських республіках Центральної Азії. Показано, що на початку 1990-х років у наслідок етно-релігійній специфіці та свого геополітичного положення мусульманські республіки колишнього Радянського Союзу одними із перших на пострадянському просторі зіштовхнулися з ісламістським радикалізмом. У наслідок того, що в 1917-1980 роках у колишньому СРСР була знищена практично вся мусульманська інфраструктура, в першій половині 1990-х років ісламське відродження в мусульманських республіках проходило під значним впливом іноземних радикальних ісламістів. Метою статті є дослідження особливостей сек'юритизації ісламу в період формування (в 1990-х роках) безпекового сектору державної політики у колишніх радянських республіках Центральної Азії для можливого використання в українських реаліях. Результатом стали релігійно-політичні конфлікти в Таджикистані і Узбекистані, в яких брали участь десятки тисяч мусульман, та існувала реальна можливість для їх трансформації в громадянські війни. Проте завдяки досить вдалому використанню державною владою політики сек'юритизації місцевим правлячим елітам вдалося зупинити розвиток подій за найгіршими сценаріями. З початку були здійснені заходи із запобігання подальшій інтенсифікації конфліктів, з часом політична активність ісламістів була каналізована і виведена в позаполітичну сферу. Із цього боку значний інтерес становить відпрацьована протягом багатьох років досить практика поперемінного застосування заходів сек'юритизації/десек'юритизації. Аналіз сучасної релігійно-політичної обстановки в Центральній Азії показує, що основні алгоритми застосованих у 1990-х роках методик можуть ефективно застосовуватися в інших регіонах з мусульманським населенням (у разі загострення релігійно-політичної ситуації, яка здатна призвести до масових акцій непокори, а також перерости в більш небезпечні форми соціально-політичного та етно-релігійного конфлікту). ; The article analyzes the peculiarities of the securitization of Islam during the formation of the security sector of public policy in the former Soviet republics of Central Asia. It is shown that in the early 1990s, as a result of ethno-religious specifics and their geopolitical position, the Muslim republics of the former Soviet Union were among the first in the post-Soviet space to face Islamist radicalism. Due to the fact that in 1917-1980 in the former USSR was destroyed almost all Muslim infrastructure, in the first half of the 1990s, the Islamic revival in the Muslim republics took place under the significant influence of foreign radical Islamists. The aim of the article is to study the peculiarities of the securitization of Islam during the formation (in the 1990s) of the security sector of public policy in the former Soviet republics of Central Asia for possible use in Ukrainian realities. The result was religious and political conflicts in Tajikistan and Uzbekistan, in which tens of thousands of Muslims took part, and there was a real opportunity for their transformation into civil wars. However, due to the rather successful use of the securitization policy by the state authorities, the local ruling elites managed to stop the development of events in the worst-case scenarios. From the beginning, measures were taken to prevent further intensification of conflicts, over time, the political activity of Islamists was channeled and brought into the non-political sphere. From this point of view, the practice of alternating securitization / desecuritization measures, which has been practiced for many years, is of considerable interest. Analysis of the current religious and political situation in Central Asia shows that the basic algorithms of the methods used in the 1990s can be effectively applied in other regions with a Muslim population (in case of aggravation of the religious and political situation, which can lead to mass actions of disobedience in more dangerous forms of socio-political and ethno-religious conflict).