Suchergebnisse

У статті проаналізовано формування екологічної політики в контексті міжнародного досвіду. Зроблено висновок, що екологічна політика виражає інтереси переважної більшості населення, є основою та неодмінним каталізатором подальшого суспільного розвитку і має на меті не тільки охорону навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, а й збереження та розвиток соціосфери, що гарантує нормальну життєдіяльність людини. Сучасна державна екологічна політика спрямована на запобігання можливих криз, а також на подолання криз уже наявних, тому для вдосконалення механізму державного управління в сфері охорони навколишнього природного середовища на шляху до міжнародної інтеграції у світову спільноту доцільно звернути увагу на досвід провідних країн світу в цій сфері, особливо країн – членів ЄС. ; In the article the analysis of forming of ecological politics is carried out in the context of international experience. The end of XX of century was marked realization of mutual responsibility of the states for the state of environment. Became the norm of international commonunication collaboration in industries of decision of ecological problems, mutual consultations and exchange information. A primary objective is making of the system of world ecological safety. Therefore One of fundamental factors of modernisation of political activity in the modern world, indisputably, ecological. Ecology and politics to recent time were spheres absolutely indifferent in relation to each other. Modern politics it is impossible to imagine without an ecological component. New direction of political activity appears – ecological politics. Drawn conclusion, that ecological politics expresses interests of swingeing majority of population. it is basis and necessary catalyst of further community development, has for an object not only guard of environment, rational use of natural resources and providing of ecological safety but also maintenance and development of sphere of соціо, that guarantees the normal vital functions of man. A modern public ecological policy is sent to prevention of possible crises, and also on overcoming already of existing, that is why for perfection of existent mechanism of state administration in the sphere of guard of natural environment on a way to international integration in world community it is expedient to pay attention to experience of leading countries of the world in the field of it, especially countries – members EU.

The article is dedicated to studying of the social nature peculiarities of the new social entity that emerged due to the implementation of the decentralization reform in Ukraine – the united territorial communities (UTC). On the level of sociological theorizing, the authors substantiate the relevance of the «sociological positioning» of the united territorial communities as a new social institution, a new social entity and a new sociocultural form. Based on the results of sociological research with the qualitative methods, the authors distinguish three dimensions / levels of social subjectiveness of the leaders of the united territorial communities as the main representatives of community management – institutional, civic and problem-oriented. Having value and activity-based nature, each of the dimensions of social subjectiveness identified by the researchers finds its manifestation at the dispositional and actualized levels. Particular attention is paid to the analysis of factors that, due to researchers' beliefs, have influenced on the formation of certain dimensions / levels of subjectiveness of UTC leaders – a voluntary (not administrative) way of community association, new financial opportunities and a direct state-community interaction model. It is emphasized that the united territorial community is simultaneously directly embedded in the system of direct social interactions at different levels of social – from interaction with the state (Ministries) at the macro level, construction of practices at the level of interaction with different social groups (businessmen, farmers, state employees, etc.) at the mesolevel before reaching the micro-level of individual interaction within the community itself. Analyzing the results of this study, the researchers conclude that the decentralization reform has contributed to the internal consolidation of local communities at the level of united territorial communities, the intensification of social interaction between different subjects of the UTC, the formation of new sociocultural forms. The analysis of the dimensions / levels of social subjectiveness of the UTC leaders makes it possible to conclude the positioning of the united territorial communities as effective subjects implementation of other reforms in Ukraine at the regional level.

The present article is devoted to the problem of the Nagorno-Karabakh conflict. It investigates the place of identity politics in the processes of its conflict management. It is concluded that identity politics is one of the main factors in the conflict, which hinders its resolution and is not taken into account by the states parties of the negotiation process. This factor is expressed in nationalist rhetoric, which, in general, appeals to the people's emotions of both conflicting parties and disputed territories. The rhetoric is based on the interpretation of historical events and phenomena, as well as cultural features. This situation makes the conflict «irrational», minimizing the possibility of using the tools of diplomacy, eliminating the possibility of compromise and increasing the possibility of military confrontation. Awareness of the unambiguous positions of the parties to the conflict, their reluctance to seek compromise solutions acts as a «key» to solving this problem. It requires a change in approach to the settlement process. The author proposes an approach within which the existing problems and the status quo are rethought in the categories of «past-future» as opposed to the existing logic of «friend-enemy». In practice, this approach can be implemented by gradually rethinking the imperatives of thinking of political elites, which contain a conflict component and, in the long run, changing the way of thinking of political elites. This process should be provided by representatives of civil society and business because of their direct effect on the public opinion and general rhetoric about the problem. This approach can help to integrate a «rational component» in resolving this conflict. Increasing the influence of external players on the development of these areas (primarily by financing joint Armenian-Azerbaijani scientific, cultural, business, infrastructure, etc. projects) in the long run may change those components of national identities of conflicting parties that generate aggressive rhetoric. ...

The present article is devoted to the problem of the Nagorno-Karabakh conflict. It investigates the place of identity politics in the processes of its conflict management. It is concluded that identity politics is one of the main factors in the conflict, which hinders its resolution and is not taken into account by the states parties of the negotiation process. This factor is expressed in nationalist rhetoric, which, in general, appeals to the people's emotions of both conflicting parties and disputed territories. The rhetoric is based on the interpretation of historical events and phenomena, as well as cultural features. This situation makes the conflict «irrational», minimizing the possibility of using the tools of diplomacy, eliminating the possibility of compromise and increasing the possibility of military confrontation. Awareness of the unambiguous positions of the parties to the conflict, their reluctance to seek compromise solutions acts as a «key» to solving this problem. It requires a change in approach to the settlement process. The author proposes an approach within which the existing problems and the status quo are rethought in the categories of «past-future» as opposed to the existing logic of «friend-enemy». In practice, this approach can be implemented by gradually rethinking the imperatives of thinking of political elites, which contain a conflict component and, in the long run, changing the way of thinking of political elites. This process should be provided by representatives of civil society and business because of their direct effect on the public opinion and general rhetoric about the problem. This approach can help to integrate a «rational component» in resolving this conflict. Increasing the influence of external players on the development of these areas (primarily by financing joint Armenian-Azerbaijani scientific, cultural, business, infrastructure, etc. projects) in the long run may change those components of national identities of conflicting parties that generate aggressive rhetoric. It is important to note that the concerted actions of the OSCE Minsk Group should be the driving force behind these changes. ; Стаття присвячена аналізу кейсу конфлікту в Нагірному Карабаху і досліджує місце політики ідентичності в процесах його конфліктного менеджменту. В результаті дослідження було зроблено висновок про те, що саме політика ідентичності виступає у якості одного з базових чинників конфлікту, що досліджується, який заважає його врегулюванню і який не враховується державами-учасницями переговорного процесу. Даний чинник виражається у націоналістичній риториці, яка, в цілому, апелює до емоційного стану населення як конфліктуючих держав так і спірних територій, розбудовуючи власну риторику спираючись на трактування історичний подій та явищ, а також культурних особливостей. Ця ситуація робить конфлікт «ірраціональним», мінімізуючи можливості застосування інструментів дипломатії, виключаючи можливість компромісів та підсилюючи вірогідність військового протистояння. Усвідомлення однозначності позицій сторін конфлікту, їх несхильність до пошуку компромісних рішень виступає у якості «ключа» до вирішення даної проблеми, оскільки потребує зміни підходу до процесу врегулювання. Автором пропонується підхід в межах якого існуючі проблеми та статус-кво переосмислюються в категоріях «минуле-майбутнє» на противагу існуючій логіці «друг-ворог». На практиці даний підхід може бути реалізований шляхом поетапного переосмислення імперативів мислення політичних еліт, які містять конфліктогенну складову і, в довгостроковій перспективі, зміни образу мислення політичних еліт. Даний процес повинен бути забезпечений представниками громадянського суспільства та представниками бізнесу, оскільки перші безпосередньо впливають на формування громадської думки та загальної риторики стосовно проблеми, а другі можуть інтегрувати «раціональну складову» у вирішення даного конфлікту. Підсилення впливу зовнішніх гравців на розвиток даних напрямків (в першу чергу шляхом фінансування спільних вірмено-азербайджанських наукових, культурних, бізнесових, інфраструктурних тощо проєктів) у довгостроковій перспективі може призвести до зміни тих складових національних ідентичностей конфліктуючих сторін, які породжують агресивну риторику. Важливо зазначити, що саме злагоджені дії представників Мінської групи ОБСЄ повинні виступати у якості рушійного механізму цих змін.

The article actualised the book of the Ukrainian sociologist Mykyta Shapoval "The Great Revolution" (1928), which deals with the events in Ukraine, to which the author was a participant ten years ago (1917–1920). The scientist analyzed and generalized social processes and phenomena on Ukrainian ethnic lands; showed the features of the social structure and the attitude of social groups; the activities of political parties and leaders; in a separate section revealed the phenomenon of bolshevism. The article gives a generalized comparative description of Ukrainian politicians of the times of the revolution, given by theircontemporary, associate and opponent - N. Shapoval, who became a historian of the revolution. Unlike "occasional people" in the revolution, M. Shapoval - the theorist of the revolution formulated the requirements for a real leader-politician, which have not lost theirrelevance to this day. ; У статті актуалізовано працю українського соціолога Микити Шаповала "Велика революція" (1928), де йдеться про події в Україні десятилітньоїдавнини (1917–1920), учасником яких був автор. Вчений проаналізував і узагальнив суспільні процеси і явища на українських етнічних землях;показав особливості соціальної структури й відносини соціальних груп, діяльність політичних партій і лідерів; в окремому розділі розкрив феномен більшовизму. У статті наведено узагальнену порівняльну характеристику українських політиків революційної доби, дану їхнім сучасником, соратником, опонентом М. Шаповалом, що став істориком революції. На відміну від "випадкових людей" в революції, М. Шаповал – теоретик революції сформулював вимоги до справжнього політика-провідника, які досі не втратили своєї актуальності.

This article presents the results of the study of the voters assessment criteria of political leaders obtained from the application of a psychosemantic analysis using the method of Kelly's repertory grids. This method has allowed to determinate rank of various interpretative statements by which voters describe and assess politicians. The results include the main assessment criteria used by voters towards politicians by the generalization of interpretive constructs. It was fond that following criteria have the greatest importance: "Political qualities" and "Moral qualities". The voters describing political qualities use mostly constructs about status of leaders, but do not describe his/her qualitative charac­teristics. It was found also that most of the constructs used in the description of the moral qualities of politicians have a negative connotation. The analysis of the constructs revealed high importance of the time criterion. Due to the statuses attributed to politicians by voters, it was revealed that voters clearly classify politicians into the "new", "ruling" and "old" powers. They are cha­racterized by the following features: the politicians of the "new power" are associated with the future, they are credited with more positive moral qualities; the politicians of the "ruling" power have an ambivalent attitude; and the politicians the "old" power are associated with the past, they are credited with negative moral qualities. Constructs, which are an expression of aggression and aversion towards political leaders, were grouped in a separate assessment criterion. The criteria with the lowest weight in the political leader assessment were determined. They were sex, economic and territorial criterion. Results of the study presented in the article indicate stereotypeness inherent in modern voters, primitive idea of the role of leaders in the political life. Descriptions of politicians are formatted, conventional; they do not practically include definitions of political orientation: democratic, conservative, authoritarian, etc.Keywords: assessment criteria, political leaders, constructs, psychosemantic methods, voters. ; У статті представлено результати дослідження критеріїв оцінки політичних лідерів виборцями, отримані завдяки застосуванню психосемантичного аналізу за допомогою методу репертуарних решіток Келлі. Цей метод дав змогу ви­явити рейтинг різноманітних інтерпретаційних висловлювань, за допомогою яких виборці описують і оцінюють політиків. Результатом узагальнення інтерпретаційних конструктів стало виявлення основних оціночних критеріїв, що їх використовують виборці щодо політиків. Установлено, що найбільш вагомими є критерії «Політичні якості» та «Моральні якості». Виявлено, що при описі політичних якостей, більшість кон­структів, що їх використовують виборці, тільки констатують статус лідера, а не описують його якісних характеристик. Також установлено, що більша частина конструктів, яку застосовують виборці, описуючи моральні якості політиків, має негативне за змістом забарвлення. У результаті аналізу конструктів була встановлена висока значущість кри­терію часу. Завдяки статусам, що їх приписали політикам виборці, було з'ясо­вано чітку класифікацію політиків на «нову», «чинну» і «стару» влади. Для них характерні такі особливості: політиків «нової влади» асоціюють із майбутнім, їм приписують більш позитивні моральні якості; до політиків «чинної влади» ставлення амбівалентне; політиків «старої влади» асоціюють із минулим, їх моральні якості мають негативну оцінку. В окремий критерій оцінки згруповано конструкти, які є виразом агресії та неприйняття на адресу політичних лідерів. Визначено критерії, які мають най­меншу вагу при оцінці політичного лідера: стать, матеріально-економічний і територіальний критерії. Представлені у статті результати дослідження свідчать про властиву сучас­ним виборцям шаблонність, примітивність уявлень про роль лідерів у політич­ному житті. Описи політиків мають формалізований, конвенційний характер, у них майже не включені визначення політичної орієнтації (демократична, кон­сервативна, авторитарна тощо).Ключові слова: оціночні критерії, політичні лідери, конструкти, психосе­мантичні методи, виборці.

The literary and scientific heritage of the leaders of the Cyril and Methodius Brotherhood are analyzed in the article. The place of church themes and socio-cultural activities of the leaders of the Ukrainian Church is determined in this works. A comparative analysis of the creative work of P. Kulish and M. Kostomarov in the field of presentation and evaluation of individual figures of the senior Ukrainian clergy is done. It was concluded that history of the Ukrainian Church is largely represented in their works, but the disclosure of church themes in the creative work of each of the authors had its own peculiarities.
The historical works of P. Kulish of the early period reflected the creative pursuits of the members of the Kyiv-Methodius Brotherhood and were typical of their environment. P. Kulish expressed his own view on the role of the clergy in history through the prism of the heroes of the Black Council, in particular, the priest I. Shram, as an important factor in Ukrainian cultural and state-building processes. At the same time, the evolution of P. Kulish's views led him to the idea of a dual Russia, in the light of which the writer's positive assessment was mainly received by those church figures who contributed to it.
Unlike P. Kulish, who did not deal with history of the Church in Ukraine, M. Kostomarov became the first secular researcher who created its holistic concept. The archpastoral activities and literary works of prominent clergy of the XVII century from Petro Mohyla to Dimitri Tuptal are analyzed in his series "Russian history in the biographies of its main figures" as so as their influence on Ukrainian and Russian culture is emphasized. Therefore, M. Kostomarov can rightly be considered one of the creators of the Ukrainian secular historiography of the history of the Church, the main merit of which is the creation in this area of separate monographs and numerous studies of a biographical nature.

UK: У статті актуалізується та обґрунтовується теза про те, що політичний плюралізм, як співіснування й конкуренція ідей, концепцій, теорій і систем, що дають різні відповіді на політичні питання, породжує важливі практичні проблеми: необхідність підтримки й зміцнення єдності суспільства, члени якого дотримуються різних світоглядів; забезпечення консенсусу щодо основних норм і цінностей, необхідних для його функціонування й розвитку; утвердження толерантності у відносинах між прибічниками різних світоглядів, розвиток діалогу між ними; запобігання гострих конфліктів на політичному підгрунті. Зазначені проблеми актуальні для українського суспільства, в якому представлений широкий спектр політично-ідеологічних орієнтацій. Крім того, в сучасній Україні гостро стоїть проблема подолання політичного протистояння. Це зумовлює необхідність розвитку толерантності й діалогу. Велика роль у розв'язанні цих проблем належить партійним лідерам. В цьому контексті підкреслюється, що партійні лідери, як важливі суб'єкти у системі політичної діяльності, виконують такі функції: артикуляція й агрегування інтересів певних соціальних груп; боротьба за здобуття політичної влади; використання політичної влади з метою здійснення суспільно значущих завдань; контроль за діяльністю державних органів або формування та здійснення прийнятого політичного курсу; політичне виховання й ідеологічна соціалізація виборців тощо. Важливою передумовою і водночас засобом їх досягнення в умовах конфліктного протиборства виступає політична толерантність. Політична толерантність розглядається як різновид взаємодії та взаємовідносин між різними соціальними групами, політичними партіями, лідерами, за якого сторони виявляють сприйняття і терпіння щодо різниці у поглядах, уявленнях, позиціях та діях. У статті аналізується політична толерантність як невід'ємний компонент та принцип діяльність партійних лідерів. Наголошується на тому, що у суспільствах із розмаїтістю культур і мов, численними каналами й інститутами вираження соціальних, національних, релігійних та інших інтересів, як правило, більше передумов для реалізації принципу толерантності у відносинах всередині багатопартійної системи. Водночас, на нашу думку, принцип толерантності на практиці поки що не є характерним для процесів партієтворення у нашій країні. Реальний формат взаємодії вітчизняних партійних сил подекуди, на жаль, виключає наявність будь-яких принципів, а тактика політичної боротьби та політичного протистояння відзначається відсутністю принципових засад толерантності. Робиться висновок, що партіям та їхнім лідерам необхідно опанувати науку й мистецтво політичного діалогу, взяти на озброєння певний набір правил політичної поведінки. Серед них, зокрема визначення правомірності протилежної позиції, відмова від претензії на монопольне володіння істиною в останній інстанції тощо. Розвиток політичного життя суспільства веде до розуміння й визнання того, що репрезентувати загальне, бути носіями суспільної сутності мають всі люди, а не якась окрема частина суспільства. Політична діяльність має спиратися на визнання того, що будь-яка суспільна проблема може бути розв'язана тільки на ґрунті загальної згоди. EN: The article is updated and argues that political pluralism, as a coexistence and competition of ideas, concepts, theories and systems that give different answers to political questions, raised important practical problems: the need to maintain and strengthen the unity society whose members have different ideologies; ensure consensus on the basic norms and values necessary for its functioning and development; the promotion of tolerance in relations between supporters of different ideologies, development of dialogue between them; conflict prevention political grounds. These problems are urgent for the Ukrainian society, which presents a wide spectrum of political and ideological orientations. In addition, in today's Ukraine, the acute problem of overcoming of political confrontation. This calls for the development of tolerance and dialogue. A big role in solution of these problems belongs to the party leaders. In this context, it is emphasized that the party leaders, as important actors in the system of political activity carry out the following functions: articulation and aggregation of interests of certain social groups; the struggle for the conquest of political power; the use of political power to implement socially important objectives; monitoring the activity of state bodies or the formation and implementation of the adopted political course; political education and ideological socialization of voters and the like. An important prerequisite and both the means to achieve them in conflict confrontation serves the political tolerance. Political tolerance is seen as the type of interaction and relationships between the various social groups, political parties, leaders, whose sides are of perception and patience in regard to difference in views, views, positions and actions. The article analyzes the political tolerance as an integral component and the principle of the activity of the party leaders. Stresses that, in societies with a variety of cultures and languages, numerous channels and institutions expression of social, national, religious and other interests, as a rule, more prerequisites for implementation of the principle of tolerance in the relations inside a multiparty system. At the same time, in our opinion, the principle of tolerance in practice is not yet indicative of the processes parton in our country. The actual format of interaction of domestic political forces somewhere on unfortunately excludes the existence of any of the principles and tactics of political struggle and political confrontation marked by a lack of fundamental principles of tolerance. It is concluded that the parties and their leaders need to master the science and art of political dialogue, to adopt a set of rules of political behavior. Among them, in particular for determining the appropriateness of the opposite position, giving up claims to exclusive possession of the truth in the last instance, etc. The development of the political life of the society leads to the understanding and recognition of what is to provide General, to be a carrier of a public entity, are all people, and not any particular part of society. Political activities should be based on the recognition that any social problem can be resolved only on the basis of mutual consent.

The article is updated and argues that political pluralism, as a coexistence and competition of ideas, concepts, theories and systems that give different answers to political questions, raised important practical problems: the need to maintain and strengthen the unity society whose members have different ideologies; ensure consensus on the basic norms and values necessary for its functioning and development; the promotion of tolerance in relations between supporters of different ideologies, development of dialogue between them; conflict prevention political grounds.These problems are urgent for the Ukrainian society, which presents a wide spectrum of political and ideological orientations. In addition, in today's Ukraine, the acute problem of overcoming of political confrontation. This calls for the development of tolerance and dialogue. A big role in solution of these problems belongs to the party leaders.In this context, it is emphasized that the party leaders, as important actors in the system of political activity carry out the following functions: articulation and aggregation of interests of certain social groups; the struggle for the conquest of political power; the use of political power to implement socially important objectives; monitoring the activity of state bodies or the formation and implementation of the adopted political course; political education and ideological socialization of voters and the like.An important prerequisite and both the means to achieve them in conflict confrontation serves the political tolerance.Political tolerance is seen as the type of interaction and relationships between the various social groups, political parties, leaders, whose sides are of perception and patience in regard to difference in views, views, positions and actions.The article analyzes the political tolerance as an integral component and the principle of the activity of the party leaders. Stresses that, in societies with a variety of cultures and languages, numerous channels and institutions expression of social, national, religious and other interests, as a rule, more prerequisites for implementation of the principle of tolerance in the relations inside a multiparty system. At the same time, in our opinion, the principle of tolerance in practice is not yet indicative of the processes parton in our country. The actual format of interaction of domestic political forces somewhere on unfortunately excludes the existence of any of the principles and tactics of political struggle and political confrontation marked by a lack of fundamental principles of tolerance.It is concluded that the parties and their leaders need to master the science and art of political dialogue, to adopt a set of rules of political behavior. Among them, in particular for determining the appropriateness of the opposite position, giving up claims to exclusive possession of the truth in the last instance, etc.The development of the political life of the society leads to the understanding and recognition of what is to provide General, to be a carrier of a public entity, are all people, and not any particular part of society. Political activities should be based on the recognition that any social problem can be resolved only on the basis of mutual consent. ; У статті актуалізується та обґрунтовується теза про те, що політичний плюралізм, як співіснування й конкуренція ідей, концепцій, теорій і систем, що дають різні відповіді на політичні питання, породжує важливі практичні проблеми: необхідність підтримки й зміцнення єдності суспільства, члени якого дотримуються різних світоглядів; забезпечення консенсусу щодо основних норм і цінностей, необхідних для його функціонування й розвитку; утвердження толерантності у відносинах між прибічниками різних світоглядів, розвиток діалогу між ними; запобігання гострих конфліктів на політичному підгрунті.Зазначені проблеми актуальні для українського суспільства, в якому представлений широкий спектр політично­ідеологічних орієнтацій. Крім того, в сучасній Україні гостро стоїть проблема подолання політичного протистояння. Це зумовлює необхідність розвитку толерантності й діалогу. Велика роль у розв'язанні цих проблем належить партійним лідерам.В цьому контексті підкреслюється, що партійні лідери, як важливі суб'єкти у системі політичної діяльності, виконують такі функції: артикуляція й агрегування інтересів певних соціальних груп; боротьба за здобуття політичної влади; використання політичної влади з метою здійснення суспільно значущих завдань; контроль за діяльністю державних органів або формування та здійснення прийнятого політичного курсу; політичне виховання й ідеологічна соціалізація виборців тощо.Важливою передумовою і водночас засобом їх досягнення в умовах конфліктного протиборства виступає політична толерантність.Політична толерантність розглядається як різновид взаємодії та взаємовідносин між різними соціальними групами, політичними партіями, лідерами, за якого сторони виявляють сприйняття і терпіння щодо різниці у поглядах, уявленнях, позиціях та діях.У статті аналізується політична толерантність як невід'ємний компонент та принцип діяльність партійних лідерів. Наголошується на тому, що у суспільствах із розмаїтістю культур і мов, численними каналами й інститутами вираження соціальних, національних, релігійних та інших інтересів, як правило, більше передумов для реалізації принципу толерантності у відносинах всередині багатопартійної системи. Водночас, на нашу думку, принцип толерантності на практиці поки що не є характерним для процесів партієтворення у нашій країні. Реальний формат взаємодії вітчизняних партійних сил подекуди, на жаль, виключає наявність будь­яких принципів, а тактика політичної боротьби та політичного протистояння відзначається відсутністю принципових засад толерантності.Робиться висновок, що партіям та їхнім лідерам необхідно опанувати науку й мистецтво політичного діалогу, взяти на озброєння певний набір правил політичної поведінки. Серед них, зокрема визначення правомірності протилежної позиції, відмова від претензії на монопольне володіння істиною в останній інстанції тощо.Розвиток політичного життя суспільства веде до розуміння й визнання того, що репрезентувати загальне, бути носіями суспільної сутності мають всі люди, а не якась окрема частина суспільства. Політична діяльність має спиратися на визнання того, що будь­яка суспільна проблема може бути розв'язана тільки на ґрунті загальної згоди. ; У статті актуалізується та обґрунтовується теза про те, що політичний плюралізм, як співіснування й конкуренція ідей, концепцій, теорій і систем, що дають різні відповіді на політичні питання, породжує важливі практичні проблеми: необхідність підтримки й зміцнення єдності суспільства, члени якого дотримуються різних світоглядів; забезпечення консенсусу щодо основних норм і цінностей, необхідних для його функціонування й розвитку; утвердження толерантності у відносинах між прибічниками різних світоглядів, розвиток діалогу між ними; запобігання гострих конфліктів на політичному підгрунті.Зазначені проблеми актуальні для українського суспільства, в якому представлений широкий спектр політично­ідеологічних орієнтацій. Крім того, в сучасній Україні гостро стоїть проблема подолання політичного протистояння. Це зумовлює необхідність розвитку толерантності й діалогу. Велика роль у розв'язанні цих проблем належить партійним лідерам.В цьому контексті підкреслюється, що партійні лідери, як важливі суб'єкти у системі політичної діяльності, виконують такі функції: артикуляція й агрегування інтересів певних соціальних груп; боротьба за здобуття політичної влади; використання політичної влади з метою здійснення суспільно значущих завдань; контроль за діяльністю державних органів або формування та здійснення прийнятого політичного курсу; політичне виховання й ідеологічна соціалізація виборців тощо.Важливою передумовою і водночас засобом їх досягнення в умовах конфліктного протиборства виступає політична толерантність.Політична толерантність розглядається як різновид взаємодії та взаємовідносин між різними соціальними групами, політичними партіями, лідерами, за якого сторони виявляють сприйняття і терпіння щодо різниці у поглядах, уявленнях, позиціях та діях.У статті аналізується політична толерантність як невід'ємний компонент та принцип діяльність партійних лідерів. Наголошується на тому, що у суспільствах із розмаїтістю культур і мов, численними каналами й інститутами вираження соціальних, національних, релігійних та інших інтересів, як правило, більше передумов для реалізації принципу толерантності у відносинах всередині багатопартійної системи. Водночас, на нашу думку, принцип толерантності на практиці поки що не є характерним для процесів партієтворення у нашій країні. Реальний формат взаємодії вітчизняних партійних сил подекуди, на жаль, виключає наявність будь­яких принципів, а тактика політичної боротьби та політичного протистояння відзначається відсутністю принципових засад толерантності.Робиться висновок, що партіям та їхнім лідерам необхідно опанувати науку й мистецтво політичного діалогу, взяти на озброєння певний набір правил політичної поведінки. Серед них, зокрема визначення правомірності протилежної позиції, відмова від претензії на монопольне володіння істиною в останній інстанції тощо.Розвиток політичного життя суспільства веде до розуміння й визнання того, що репрезентувати загальне, бути носіями суспільної сутності мають всі люди, а не якась окрема частина суспільства. Політична діяльність має спиратися на визнання того, що будь­яка суспільна проблема може бути розв'язана тільки на ґрунті загальної згоди.

The article highlights norms and provisions of international legal documents within such international organization as the League of Nations, the United Nations Organization, the Organization for Security and Co-operation in Europe, the Council of Europe, the Organization of American States and the Organization of African Unity (African Union) in terms of means and procedures for the peaceful settlement of disputes. Conventions, declarations, resolutions, protocols, statutes, charters, treaties and other acts can be found among these international legal documents from all continents all over the world. In the process of studying the international legal acts, there are analysed provisions stipulating the use of means and procedures for the peaceful settlement of international disputes. There are also described characteristic features of applying these tools and mechanisms. Besides, it is conducted an analysis of their peculiarities and perspectives for use in practice. Despite a wide range of instruments and mechanisms available for the peaceful settlement of disputes, number of conflicts all over the world is increasing. It may say about their ineffectiveness or about a necessity to develop new concepts, new ideas, new approaches to understanding of conflict and ways of its solution. All peaceful instruments include application of negotiations. Along with that, negotiations as a method to resolve a dispute are not fully discovered and updated. There are no strict and generally recognised rules of conducting negotiations, what participants of negotiations should comply with and what is allowed or not allowed to do while convincing. Researchers of the peaceful settlement of disputes agree on effectiveness and reasonableness of engaging the third, neutral party for dispute resolution. It can be an objective remedy in terms of impartiality and fairness. One more aspect which is taken into account more and more often is prevention. That is to take corresponding measures in advance. When the situation is at the ...