The article presents an analysis of the process of subordination of artistic thinking to ideological dictates, «inscribing» the literary practice of the subject of aesthetic creativity in the format of a single Soviet method.It is proved that at the stage of political structuring of literary and artistic life, strengthening of regulation and unification of creativity, writers in the format of socialist realism are forced to use new tactics and methods, to find ways of adapting. ; У статті подано аналіз процесу підпорядковування художнього мислення ідеологічному диктатові, «вписування» літературної практики суб'єкта естетичної творчості у формат єдиного радянського методу. Досліджено, що на етапі політичного структурування літературно-мистецького життя, посилення регламентації та уніфікації творчості, письменники у форматі соціалістичного реалізму змушені використовувати нові тактики й методи, відшукувати шляхи адаптації.
The article examines the reflection of the political realism paradigm in the ideology of the Ukrainian elite of the second half of the XVII – mid-XVIII century. It is claimed that at this time there were formed two directions, which pursued different goals: the church representatives advocated the restoration of the ancient Russian Orthodox Empire centered in Kyiv, and representatives of the Cossack-senior direction – the idea of the people as a subject of international relations to resist the most powerful Empires. Representatives of the first direction – Innozenz Giesel, Stefan Yavorsky, Feofan Prokopovich and others. Representatives of the second direction – Hryhoriy Grabianka, Pylyp Orlyk, Samiilo Velychko, Semen Divovych and others. Their works, though not fully, reflected the theory of political realism. Partially, it was combined with some idealistic ideas. The combination of realism and idealism in the theoretical ideas of the Ukrainian elite was explained by the circumstances of Ukrainian society in the second half of the seventeenth – early eighteenth century. The main positions reflected in the works of the Ukrainian elite were that the people and the monarch are the subjects of international relations, that international relations are significantly influenced by the actions of the individual (monarch, hetman, pope), which is also part of international relations there is also the religious factor that the decisive role in international relations is played by force, that peace («eternal peace») is achievable through the use of force. The methodology of this article is based on logical, comparative and historical research methods.
У статті аналізуються процеси формування й розвитку соцреалізму в художньо-педагогічній освіті в Україні на тлі соціальних, політичних, історичних подій. В означений період затвердилися нові функції в системі мистецької освіти: ідеологічні, наукові, методичні. В рамках навчального процесу сформувалися головні принципи і вимоги до викладання соцреалізму. Доводиться, що вища художньо-педагогічна освіта продовжувала розвиватися в рамках науково-дослідних кафедр та аспірантури, де й викристалізовувалася ідея соцреалізму. ; A retrospective study of theoretical principles and the experience of the artistic process becoming at the 30s show their important scientific and practical significance for the formation of art-pedagogical education in Ukraine of the twentieth century. Thus, reforms have been carried out in the defined years, dramatically changed the system of national higher art-pedagogical education of proletarian culture on academic perspective. Unification of teaching methods gradually led to the final departure of innovation at the beginning of the XX century. The politicization of the higher art school denied, in fact, previous historical experience of art-pedagogical researches in formal-technical frameworks and follow to only one permitted direction - the method of socialistic realism.
In the article state sovereignty are investigated in the theory of political of realism. The traditional understanding of state sovereignty, grounded in the theory of realism is outlined in particular and basic principles of this theory are analysed. Basic descriptions of Vestfallen in the system of international relations and consequences of the legal fixing of state sovereignty are pointed in international practice. ; В статье исследуется сущность государственного суверенитета в теории политического реализма. Анализируются основные принципы данной теории и выделяется обусловленное в ней традиционное понимание государственного суверенитета. В частности наводятся основные характеристики Вестфальской системы международных отношений, а также результаты правового закрепления государственного суверенитета в международной практике. ; У статті досліджується сутність державного суверенітету в теорії політичного реалізму. Аналізуються основні принципи даної теорії та окреслюється обґрунтоване в ній традиційне розуміння державного суверенітету. Зокрема, наводяться основні характеристики Вестфальської системи міжнародних відносин, а також наслідки правового закріплення державного суверенітету в міжнародній практиці.
The article is devoted to the research of socialist realism canon in Ukrainian literature. This canon is considered an artificially modeled power project in the sphere of culture and literature which aimed at creating a monostylistic system with clearly defined rules and recommended schemes, especially including thought-out characters understandable for the mass Soviet reader in order to monopolize power at all levels and to establish a new Soviet identity ("homo sovieticusˮ). The socialist realism canon is a complex and heterogeneous phenomenon. It imposed patterns for analysing and reflecting on reality in art and culture. From the 1930s, any texts following the authorities' regulations acquired a typical structure, predictable and recognizable features that turned literature into a mass-produced uniform "artistic" product. The task of such a governmental experiment was both to transform the world, and to change the way reality was perceived. The aesthetized falsification of existence, the clear domination of everything "ideological" and "totalitarian" in the field of culture, shaping the socialist realistic theory as a process of politicizing artistic consciousness - these are the blocks that determined the formation and functioning of the socialist realism canon of Ukrainian literature. The publication reflects a new vision of the problem of the literary representation of the Soviet Pantheon of Heroes in the socialist realism texts, in particular novels by Natan Rybak, Yurii Zbanatskyi, Oles Honchar, Andrii Malyshko, Natalia Zabila etc. Basically, the idea is that in order to build a bright future the Soviet system needed a new man, so all the forces were thrown into the "newanthropological typeˮ. The article deals with the modeling role of the hero-warrior in the socialist realism text. This image was established in the mass consciousness by means of propaganda and agitation. ; Przedstawiony artykuł proponuje analizę kanonu socrealistycznego w ukraińskich tekstach literackich, należących do autorów okresu sowieckiego, takich jak Natan Rybak, Jurij Zbanacki, Ołeś Honczar, Andrij Małyszko, Natalia Zabiła itd. Według licznych badań ów kanon jest traktowany jako ideologiczny projekt w zakresie kultury oraz literatury, którego zadaniem było formowanie odrąbnej tożsamości (homo sovieticus) oraz absolutyzacja władzy sowieckiej na różnych poziomach życia, zarówno państwowego, jak i prywatnego. W tekstach kultury kanon socrealizmu był powołany do stworzenia monostylistycznego systemu ze ścisłymi regułami, rozpisanymi schematami, specjalnie przewidzianymi typami bohaterów. Socrealistyczny kanon narzucał kulturze i sztuce schematy analizy i odzwierciedlenia nie prawdziwej, lecz wyimaginowanej rzeczywistości. Już od lat 30. XX wieku literatura reprezentuje liczne teksty odpowiadające regułom stylu ideologicznego. Wówczas literatura zostaje przekształcona w produkt kultury masowej, mający typową strukturę przewidywalności i uznawalności. Celem takiego eksperymentu nad literaturą piękną było zarównoprzekształcenie kultur narodów podbitych przez ZSRR, jak i zmiana sposobu odbioru rzeczywistości. Estetyzacja i fałszowanie sowieckiego trybu życia, powszechna dominacja pierwiastków ideologicznegooraz totalitarnego w zakresie kultury, formowanie socrealistycznej teorii jako procesu polityzacji świadomości artystycznej — to czynniki decydujące o rozwoju i funkcjonowaniu kanonu literatury ukraińskiej okresu sowieckiego. Autorka artykułu proponuje nowe ujęcie literackiej reprezentacji sowieckiego panteonu bohaterów w tekstach socrealistycznych. System sowiecki, budując utopię o nastaniu "świetlanej przyszłości", potrzebował "nowego człowieka", na kształtowanie którego były skierowane wszelkie starania. A zatem główną uwagę w danym badaniu skupiono na roli obrazu bohatera walki w socrealistycznym tekście. Obraz ów na skutek propagandy i agitacji zapisał się na długi czas w świadomości zbiorowej. ; The article is devoted to the research of socialist realism canon in Ukrainian literature. This canon is considered an artificially modeled power project in the sphere of culture and literature which aimed at creating a monostylistic system with clearly defined rules and recommended schemes, especially including thought-out characters understandable for the mass Soviet reader in order to monopolize power at all levels and to establish a new Soviet identity ("homo sovieticusˮ). The socialist realism canon is a complex and heterogeneous phenomenon. It imposed patterns for analysing and reflecting on reality in art and culture. From the 1930s, any texts following the authorities' regulations acquired a typical structure, predictable and recognizable features that turned literature into a mass-produced uniform "artistic" product. The task of such a governmental experiment was both to transform the world, and to change the way reality was perceived. The aesthetized falsification of existence, the clear domination of everything "ideological" and "totalitarian" in the field of culture, shaping the socialist realistic theory as a process of politicizing artistic consciousness - these are the blocks that determined the formation and functioning of the socialist realism canon of Ukrainian literature. The publication reflects a new vision of the problem of the literary representation of the Soviet Pantheon of Heroes in the socialist realism texts, in particular novels by Natan Rybak, Yurii Zbanatskyi, Oles Honchar, Andrii Malyshko, Natalia Zabila etc. Basically, the idea is that in order to build a bright future the Soviet system needed a new man, so all the forces were thrown into the "newanthropological typeˮ. The article deals with the modeling role of the hero-warrior in the socialist realism text. This image was established in the mass consciousness by means of propaganda and agitation.
Purpose. The purpose of the article is to analyze George Santayana's socio-anthropological ideas, which are presented in his works The Life of Reason: or The Phases of Human Progress and Dominations and Powers: Reflections on Liberty, Society and Government. Realization of the purpose will provide fresh insight into the problem of finding the value basis of modern human existence, ways of improving self-knowledge with the aim of further self-realization and development of the latent potential. Methodology. The methodological basis of the investigation is a pluralistic strategy that combines historical-philosophical analysis and the socio- anthropological approach. Originality. Santayana's ideas about the human and society may seem utopian in the context of the realities of modern life. On the other hand, his concept that the vital mission of humans is to live the way they were destined to remains topical. Acceptance of one's fate leads not to inaction and self-denial but to self-knowledge and action, to self-expression in science, poetry, religion and art, to realization of one's true mission, which is of a culture creator. His idea about the primary role of the USA in establishing a rational and fair world order is also topical. Conclusions. The way to self-realization of the human being is through the self-knowledge in the Socratic sense and the scientific knowledge of the world around. The objective of the scientific cognition does not imply that reason should guide life, but that it may help to achieve a certain harmony between the conflicting desires, passions and ambitions of the human being, and the vital «impulses» of different people or countries by means of a compromise. Reason may help to rationalize life, at least partially, so that it could become more stable and safe to ensure happiness and freedom, which are the greatest desires of every human being. ; Цель. Статья предполагает анализ социально-антропологических идей Джорджа Сантаяны, которые представлены в его работах «Жизнь разума или стадии человеческого прогресса» и «Господство и власть. Размышления о свободе, общество и правительстве». Это позволит по-новому понять проблему поиска современным человеком ценностных основ своего существования, путей познания себя с целью дальнейшей самореализации и развития скрытых потенциалов. Методология. Методологической основой исследования является плюралистическая стратегия, которая объединяет историко-философский анализ и социально-антропологический подход. Научная новизна. Идеи Сантаяны о человеке и обществе могут показаться утопическими в контексте реалий современной жизни, в то же время актуальной остается его мысль о том, что жизненная задача человека состоит в том, чтобы жить так, как позволяют предначертанные судьбой обстоятельства. Принятие своей судьбы ведет не к бездействию и самоотречению, а к самопознанию и действию, к самовыражению в науке, поэзии, религии и искусстве, к реализации своего истинного предназначения – создателя культуры. Также актуальна мысль Сантаяны о главной роли США в установлении рационального справедливого миропорядка. Выводы. Путь к самореализации человека лежит через самопознание в сократовском смысле слова и научное познание окружающего мира. Цель научного познания не в том, чтобы разум руководил жизнью, а в том, чтобы он помог достичь путем компромисса определенной гармонии между противоречивыми желаниями, страстями и амбициями человека и жизненными «импульсами» разных людей или стран. Разум может помочь упорядочить жизнь, организовать его хотя бы частично рационально, чтобы она стала более стабильной и безопасной, без чего невозможны счастье и свобода – главные желания каждого человека. ; Мета. Стаття передбачає аналіз соціально-антропологічних ідей Джорджа Сантаяни, які представлені у його працях «Життя розуму або стадії людського прогресу» та «Панування і влада. Роздуми про свободу, суспільство та уряд». Це дозволить по-новому осягнути проблему пошуку сучасною людиною ціннісних основ власного існування, шляхів пізнання себе з метою подальшого самоздійснення та розвитку прихованих потенціалів. Методологія. Методологічною основою дослідження є плюралістична стратегія, яка поєднує історико-філософський аналіз та соціально-антропологічний підхід. Наукова новизна. Ідеї Сантаяни про людину та суспільство можуть здатися утопічними в контексті реалій сучасного життя, в той же час актуальною залишається його думка про те, що життєве завдання людини полягає в тому, щоб жити так, як дозволяють призначені долею обставини. Прийняття своєї долі веде не до бездіяльності та самозречення, а до самопізнання та дії, до самовираження в науці, поезії, релігії та мистецтві, до реалізації свого справжнього призначення – творця культури. Також актуальною є думка Сантаяни про головну роль США у встановленні раціонального справедливого світопорядку. Висновки. Шлях до самореалізації людини лежить через самопізнання в сократівському сенсі слова та наукове пізнання навколишнього світу. Мета наукового пізнання не в тому, щоб розум керував життям, а в тому, щоб він допоміг досягти шляхом компромісу певної гармонії між суперечливими бажаннями, пристрастями та амбіціями людини та життєвими «імпульсами» різних людей або країн. Розум може допомогти упорядкувати життя, організувати його хоча б частково раціонально, щоб воно стало стабільнішим та безпечним, без чого неможливі щастя та свобода – головні бажання кожної людини.
The article examines the reflection of the political realism paradigm in the ideology of the Ukrainian elite of the second half of the XVII – mid-XVIII century. It is claimed that at this time there were formed two directions, which pursued different goals: the church representatives advocated the restoration of the ancient Russian Orthodox Empire centered in Kyiv, and representatives of the Cossack-senior direction – the idea of the people as a subject of international relations to resist the most powerful Empires. Representatives of the first direction – Innozenz Giesel, Stefan Yavorsky, Feofan Prokopovich and others. Representatives of the second direction – Hryhoriy Grabianka, Pylyp Orlyk, Samiilo Velychko, Semen Divovych and others. Their works, though not fully, reflected the theory of political realism. Partially, it was combined with some idealistic ideas. The combination of realism and idealism in the theoretical ideas of the Ukrainian elite was explained by the circumstances of Ukrainian society in the second half of the seventeenth – early eighteenth century. The main positions reflected in the works of the Ukrainian elite were that the people and the monarch are the subjects of international relations, that international relations are significantly influenced by the actions of the individual (monarch, hetman, pope), which is also part of international relations there is also the religious factor that the decisive role in international relations is played by force, that peace («eternal peace») is achievable through the use of force. The methodology of this article is based on logical, comparative and historical research methods. ; В статье рассматривается отображение парадигмы политического реализма в идеологии украинской элиты вт. пол. ХVII – сер. ХVIII века. Утверждается, что в это время сформировалось два направления: которые преследовали разные цели: представители церковного отстаивали идею возобновления древнерусской православной империи с центром в Киеве, а представители казацко-старшинского – идею народа как субъекта международных отношений, который при помощи силы может противостоять могущественным империям. Представители первого направления – Иннокентий Гизель, Стефан Яворский, Феофан Прокопович и другие. Представители второго – Григорий Грабянка, Филип Орлик, Самуил Величко, Семен Дивович и др. В их сочинениях, хоть и не в полной мере, но, все таки, отображалась теория политического реализма. Частично она объединялась с идеалистическими представлениями. Соединение реализма и идеализма в теоретических представлениях украинской элиты объясняется обстоятельствами жизни украинского общества второй пол. ХVII – нач. ХVIII в., которое с одной стороны пребывало в процессе постоянных войн и вооруженных конфликтов, а с другой стороны еще и характеризовалось упадком моральности как их следствием. Основные же позиции, отображавшиеся в сочинениях украинской элиты, сводились к идеям, что народ и монарх есть субъектами международных отношений, что на международные отношения значительно влияют действия личностей (монарха, гетмана, папы римского), что частью международных отношений есть и религиозный фактор, что определяющую роль в международных отношениях играет сила, что мир («вечный мир») достижим через использование силы.Методология статьи базируется на методе логики, сравнительном и исторических методах. ; У статті досліджується відображення парадигми політичного реалізму в ідеології української еліти др. пол. ХVII – сер. ХVIII ст. Стверджується, що в цей час сформувалося два напрями, які переслідували різні цілі: представники церковного відстоювали ідею відновлення давньоруської православної імперії з центром у Києві, а представники козацько-старшинського – ідею народу як суб'єкта міжнародних відносин, що за допомогою сили може протистояти наймогутнішим імперіям. Представники першого напряму – Інокентій Гізель, Стефан Яворський, Феофан Прокопович та ін. Представники другого – Григорій Граб'янка, Пилип Орлик, Самійло Величко, Семен Дівович та ін. В їхніх творах, хоч і не в повній мірі, але все ж таки відображалася теорія політичного реалізму. Частково вона поєднувалася з деякими ідеалістичними уявленнями. Поєднання реалізму та ідеалізму в теоретичних уявленнях української еліти пояснюється обставинами життя українського суспільства др. пол. ХVII – поч. ХVIII ст., яке з однієї сторони перебувало у процесі постійних війн і збройних конфліктів, а з іншої – ще й характеризувалося занепадом моральності як їх наслідком. Основні ж позиції, що відображалися у творах української еліти, зводилися до думок, що народ і монарх є суб'єктами міжнародних відноси, що на міжнародні відносини значний вплив мають дії особистості (монарха, гетьмана, папи римського), що так само частиною міжнародних відносин є і релігійний фактор, що визначальну роль у міжнародних відносинах відіграє сила, що мир («вічний мир») досяжний через застосування сили. Методологія статті ґрунтується на логічному, порівняльному та історичних методах дослідженнях.
The main purpose of the paper is to identify the involvement of Russia in the ethno-political conflicts of Georgia, in the context of the dominant theories of international relations. The research is focused on the conflicts in Georgia – Abkhazia and South Ossetia (Tskhinvali region) – starting from the 1920ies till the 2008 Russia-Georgia war. Despite the fact that the internal characteristics of Abkhazia and South Ossetia conflicts are different, Russian politics related to those issues is similar. In this research the qualitative research methodology, particularly qualitative content analyses and case study method are used. Research is based on two theories of International Relation: Waltz's theory of neo-realism "Defensive Realism" and Mearsheimer's theory of "Offensive Realism". Mearsheimer's theory of "Offensive Realism" supports the argument that the main reason for the Russian aggression in Georgia is to remain regional hegemony in the South Caucasus region to control the energy carriers and energy supply, as well as to stop the Western integration of Georgia, especially the integration process into the NATO and the European Union. ; Статтю присвячено виявленню причетності Росії до етнополітичних конфліктів у Грузії в контексті домінуючих теорій міжнародних відносин. Дослідження зосереджено на основних конфліктах, що виникали у Грузії, зокрема в Абхазії та Південній Осетії (Цхінвальська область), починаючи від 1920-х років аж до російсько-грузинської війни 2008 року. Незважаючи на те, що внутрішні характеристики конфліктів Абхазії та Південної Осетії дещо різняться, російська політика, пов'язана з ними, є аналогічною. В основі статті – методологія контент-аналізу. Дослідження ґрунтуються на двох теоріях міжнародних відносин: теорії Вальца про неореалізм («oборонний реалізм» )та теорії Мізерсхаймера про «наступальний реалізм», яка доводить гіпотезу, що основною причиною російської агресії в Грузії є прагнення регіональної гегемонії в регіоні Південного Кавказу для контролю енергоносіїв та енергопостачання, а також припинення західної інтеграції Грузії, особливо процесу інтеграції в НАТО та Європейський Союз. На підтвердження цих теорій проведено аналогії між Грузією та Україною щодо прагнення Росії здобути регіональну гегемонію в пострадянських регіонах та отримати статус наддержави в усьому світі.
The main purpose of the paper is to identify the involvement of Russia in the ethno-political conflicts of Georgia, in the context of the dominant theories of international relations. The research is focused on the conflicts in Georgia – Abkhazia and South Ossetia (Tskhinvali region) – starting from the 1920ies till the 2008 Russia-Georgia war. Despite the fact that the internal characteristics of Abkhazia and South Ossetia conflicts are different, Russian politics related to those issues is similar. In this research the qualitative research methodology, particularly qualitative content analyses and case study method are used. Research is based on two theories of International Relation: Waltz's theory of neo-realism "Defensive Realism" and Mearsheimer's theory of "Offensive Realism". Mearsheimer's theory of "Offensive Realism" supports the argument that the main reason for the Russian aggression in Georgia is to remain regional hegemony in the South Caucasus region to control the energy carriers and energy supply, as well as to stop the Western integration of Georgia, especially the integration process into the NATO and the European Union. ; Статтю присвячено виявленню причетності Росії до етнополітичних конфліктів у Грузії в контексті домінуючих теорій міжнародних відносин. Дослідження зосереджено на основних конфліктах, що виникали у Грузії, зокрема в Абхазії та Південній Осетії (Цхінвальська область), починаючи від 1920-х років аж до російсько-грузинської війни 2008 року. Незважаючи на те, що внутрішні характеристики конфліктів Абхазії та Південної Осетії дещо різняться, російська політика, пов'язана з ними, є аналогічною. В основі статті – методологія контент-аналізу. Дослідження ґрунтуються на двох теоріях міжнародних відносин: теорії Вальца про неореалізм («oборонний реалізм» )та теорії Мізерсхаймера про «наступальний реалізм», яка доводить гіпотезу, що основною причиною російської агресії в Грузії є прагнення регіональної гегемонії в регіоні Південного Кавказу для контролю енергоносіїв та енергопостачання, а також припинення західної інтеграції Грузії, особливо процесу інтеграції в НАТО та Європейський Союз. На підтвердження цих теорій проведено аналогії між Грузією та Україною щодо прагнення Росії здобути регіональну гегемонію в пострадянських регіонах та отримати статус наддержави в усьому світі.
The article investigates the multidimensional features of the public opinion influence on forming and realization of the foreign-policy activity of the country. The interdisciplinary approach, that connected work from sociology, law, political science and international relations, was used. On the basis of historical method, it was succeeded to extrapolate the received practices of the ХXth century as for taking into account of public idea on modern international events, a system method defined the state as a subject of international relations, taking into account the separate role of its institutes, a comparative method allowed to distinguish the features of influence of citizens on state decisions in the different political modes, and behaviorism allowed to distinguish the terms of change of the citizens' behavior, society in relation to a foreign policy. The realized analysis of the scientific approaches of realism and liberalism defined the historical epochs of their forming and basic tendencies of taking into account or ignoringthe citizens' moods at the level of the public policy in relation to the short-term and strategic tasks of power in its international cooperation. The groups of countries were certain, where they are most represented. It has been found that, the delineation of manipulative constituent of forming the public opinion became the important conclusion of the research by means of mass-media, by specially democratic countries, in relation to the most essential events as intruding in the other country, coalition participating in international conflicts, intervention, membership in intergovernmental organizations and others like that. Thereafter, it was well proven that the public opinion is the important process of the legitimacy of the foreign-policy activity of the state both inside the state and in cooperating with international players.
Эта статья посвящается изучению военной тематики в поэтических произведениях Игоря Муратова в контексте соцреалистической литературы. Детально проанализированы стихи поэта, две поэмы «Железом и кровью» и «Распахнутые врата», а также сюита «Партизан Лобода». Исследовательница акцентирует внимание на характере и особенностях соответственного исторического времени, которые имели бесспорное влияние на формирование таланта писателя. ; The article is devoted to research of the military theme in Ihor Muratov's poetry in the context of Socialist-realism literature. The poet's verses, two poems «With Iron and Blood» and «Gate Wide-Open», and also the suite «Loboda the Partisan» were analyzed in detail. The researcher emphasized on the character and peculiarities of the corresponding historical time, which has had the doubtless influence on the formation of the writer's talent.
The article considers the role assigned to culture in a realistic approach to the analysis of international relations. As a result of the study, aspects of international politics have been identified in which culture is given importance. In particular, culture is used as one of the ways to change the power relations between states. From the standpoint of a realistic approach, it is the struggle for power in the international arena that explains the most tangible external influences on the culture of a particular society today. ; У статті розглянуто роль, яка відведена культурі у реалістичному підході до аналізу міжнародних відносин. В результаті дослідження визначено низку аспектів міжнародної політики, у яких культурі надається важливе значення. Зокрема, культура використовується як один із засобів зміни владних відносин між державами. З позиції реалістичного підходу, саме боротьбою за владу на міжнародній арені і можна пояснити найбільш відчутні зовнішні впливи на культуру окремого суспільства сьогодні.
In recent years Ukrainian scientists have shown growing interest to the problem of formation of a national colorism school that has gained special importance in the period of Ukraine's independence. At the times of the Ukrainian Soviet Socialist Republic, creativity of Ukrainian colorists existed in conditions of political illusion of social realism with its orthodox requirements to promote the Soviet way of life. This socially-preconditioned specificity of the artistic climate limited the potential of creative choices, particularly topical. Thus, the independent way of the famous Transcarpathian painter Gavrylo Gluk (1912-1983) towards metaphorical generalizations of post-impressionism occurred under conditions of forced poverty of thematic repertoire. The author aims to find out the art techniques through which Gavrylo Gluk managed to integrate the principles of post-impressionism colorism in plot area of social realism. In addressing this issue, the author clarifies the circumstances of Gavrylo Gluk's artistic biography, which ultimately determined the priorities for his future individual outlook. As demonstrated by the processing of the master's artistic legacy, thematic restrictions of creativity did not prevent the colorist from realizing his talent in due time. However, it forced the painter to resort to professional tricks and mask ideas of purely coloristic competence under the "guise" of social problems.Research of Gavrylo Gluk's paintings dating to 1960-1980-s leads to a conclusion that the system of individual creative priorities in the area of composition was optimally realized in painting "The Evening" (1964) and "The Watchman" (1972). Studies in Hungary during 1926-1933 was of utmost importance for Gavrylo Gluk's professional growth. At the turn of the 19th-20th centuries reinvention of the local coloristic school took place in Hungarian artistic environment. During the 1870s, a group of Hungarian Impressionists was formed (Béla Iványi-Grünwald, István Csók, Károly Ferenczy, Pál Szinyei Merse, Simon Hollósy), and the circle of Hungarian post-Impressionists developed in the first decade of the 1900s (Adolf Fényes, Izsák Perlmutter, József Rippl-Rónai). A research of paintings from the collection of the Hungarian National Gallery confirms that the trends of the Hungarian colorism on the brink of the 19th-20th centuries made a tangible impression on Gavrylo Gluk's works. The research findings show that the formal structure of Gavrylo Gluk's compositions was influenced by the approaches of József Koszta (1861–1949). The artist's works from the collection of the Hungarian National Gallery "In the Field" (1904), "Before the Storm" (1909), "Cleaning the Grain" (1917) are built on the dominance of dramatic effects which the author realized through the use of light and tonal contrasts. To maximize the dramatic impression, the Hungarian artist used counter light. A comparison of compositionality principles in Gavrylo Gluk's works "The Evening" and "The Watchman" with the above paintings by József Koszta shows obvious parallels. The analysis of Gavrylo Gluk's compositions makes it possible to conclude that his creative growth was influenced by the leading trends of Hungarian painting on the brink of the 19th-20th centuries. The research of museum works dating back to 1870–1920 from the collection of the Hungarian National Gallery showed that Hungarian artists often associated the idea of asserting national colorism with folk themes (Adolf Fényes "Brothers", 1906; Károly Ferenczy "The Stableman", 1899; Sándor Nyilasi "In the Field", 1898; Simon Hollósy "Cleaning Corn", 1885). Folk themes were not realized by colorists in folk and genre focus, but were globalized to a scale of national events. While staying in the artistic environment of Hungary, the Ukrainian painter often saw paintings of Hungarian authors, where the image of simple peasants was idealized as a national hero archetype. The atmosphere of Soviet censorship has made adjustments to the work of the artist who dedicated eleven years of his life to Socialist Realism (1947-1958). However, after a period of social adaptation the artist chose his own path of personal development, helped by the historical changes of the Khrushchev "thaw". Gavrylo Gluk's desire to create symbolic archetypes channeled his attention to authentic carriers of Ukrainian tradition – peasants. In the circumstances of thematic constraints of Socialist Realism Gavrylo Gluk implemented his own ideas in prototypes of Soviet farmers, who remained ordinary peasants by nature – eternal owners of the Ukrainian land. This resulted in the assimilation of post-impressionism colorism with the plot area of social realism. Images of peasants naturally became part of Gavrylo Gluk's creative interests when he was still young and studied in Budapest. Under complicated historical circumstances, a compromise between the social demand and individual need found an unexpected escape at the intersection of the public and private coordinates, which became possible in the conditions of democratic renewal in 1660-s. ; В предлагаемой статье анализируются композиции Гавриила Глюка 60-70-х годов ХХ в. В период хрущёвской "оттепели" художник отошёл от принципов соцреализма и экспериментировал с хроматическими цветами. Специфика советского арт-климата ограничивала сюжетный репертуар искусства. Живописцы прибегали к профессиональным хитростям и маскировали идеи чисто колористической компетенции под "вывеской" социально-тематической проблематики. ; У запропонованій статті аналізуються композиції Гаврила Глюка 60–70-х років ХХ століття. В період хрущовської "відлиги" художник відійшов від засад соцреалізму і експериментував із хроматичними кольорами. Специфіка радянського арт-клімату обмежувала сюжетний репертуар мистецтва. Живописці вдавалися до професійних хитрощів і замасковували ідеї суто колористичної компетенції під "вивіскою" соціально-тематичної проблематики.
The article is devoted to the study of various contexts of V. Vinnichenko's work:neorealistic, fantastic, political, psychological and others. At different times, A. Doroshkevich,M. Voronoi, I. Dzeverin, V. Melnik, V. Faschenko, V. Budny and M. Ilnitsky paid attention tothese contexts, their concepts are analyzed in the work. In studies on the work of V. Vinnichenko,attention was paid to the analysis of the philosophical, socio-political, artistic views of the writerand the artist noted his interest in new literature and its experimental poetic innovations, whichwere acutely felt at the beginning of the twentieth century. In modern studies, attention is paid tothe exceptional personality of V. Vinnichenko, about whom we can say that he is a poet, novelist,playwright, philosopher, artist and painter, and from a young age a political and public figure;74 Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. Серія «Філологічні науки». – Вип. 44.he is the first and only among Ukrainian writers of the twentieth century, whose works weretranslated into many languages until 1917, which allows us to talk about the influence of thewriter on European literary development. The goal of many studies was to draw attention to thename of V. Vinnichenko forcibly removed from the history of literature and return him to thegalaxy of Ukrainian writers of the twentieth century. In the writer's works, new features ofrealism of the twentieth century are noticeable, there is an author's sense of the differencebetween the new and the old in the depiction of reality. The combination of the new and thetraditional was embodied in the creative intentions of the works and found an amazing stylerealization. The first neorealistic swallow is the play "Lies" by V. Vinnichenko. ProseV. Vinnichenko is rich in examples of interpretation of life situations from the standpoint ofcognition of being. These topics are seen in different works, so it can be argued that the writercreated a system of his own views and artistic expression of his understanding of existence in theworld.V. Vinnichenko in his works drew attention to the social problems of ordinary people,endowed with complex characters and contradictions, with an individual position in life. V.Vinnichenko considered it his duty to bring up topical issues to the discussion of society. TheUkrainian literature was dominated by interest in the mysteries of the human soul, the origin ofbiological and psychological processes in it. Researcher V. Grechnev considered suchinclinations to be quite explainable by the discoveries of I. Sechenov, K. Timiryazev,I. Mechnikov. New scientific discoveries were known and interested artists, and as a result ofthis influenced the creation of new style features of creative aesthetics. The aesthetic searches ofV. Vinnichenko are distinguished by a departure from the traditions of realism and the searchfor new forms in the image of reality. In connection with new discoveries, the author of smallgenres tried to study moral problems "at the molecular" level. The theme of the future ofmankind was also relevant for the writer in its individual form in connection with socialsignificance. ; Статтю присвячено дослідженню різних контекстів творчості В. Винниченка:неореалістичних, фантастичних, політичних, психологічних та інших. На ці контексти урізні часи звертали увагу О. Дорошкевич, М. Вороний, І. Дзеверін, В. Мельник, В. Фащенко,В. Будний та М. Ільницький, їхні концепції проаналізовано у роботі. У доробках протворчість В. Винниченка приділялась увага аналізу філософських, суспільно-політичних,художніх поглядів письменника та відзначався інтерес митця до нової літератури та їїекспериментаторських поетичних нововведень, що гостро постали на початкуХХ століття. У сучасних дослідженнях приділяється увага винятковій постатіВ. Винниченка, про якого можна сказати, що він поет, романіст, драматург, філософ,митець-маляр, з юних років політичний та громадський діяч; він перший і єдиний середукраїнських письменників ХХ століття, твори якого до 1917 року було перекладенобагатьма мовами, що надає можливість говорити про вплив письменника наєвропейський літературний розвиток. Метою багатьох досліджень було привернутиувагу до насильно вилученого з історії літератури імені В. Винниченка та повернути йогодо плеяди українських письменників ХХ століття. У творах письменника помітні новіриси реалізму ХХ століття, спостерігається авторське відчуття різниці між новим тастарим у зображенні дійсності. Поєднання нового і традиційного втілювалось у творчізадуми творів і знаходило дивовижну стильову реалізацію. Першою неореалістичноюластівкою є п'єса «Брехня» В. Винниченка. Проза В. Винниченка багата на прикладитрактування життєвих ситуацій з позицій пізнання буття. Ці теми помічаються урізних творах, тому можна стверджувати, що письменник створив систему власнихпоглядів та художнього вираження свого розуміння існування у світі.
This paper presents two approaches to interpretation of collective terms in social and political philosophy. The author proves that realism is founded on series of logical mistakes and doubtful metaphors, and argues in favor of constructivism. ; У статтi розглядаються двi стратегiї iнтерпретацiї збiрних понять у соцiальнiй i полiтичнiй фiлософiї. Автор доводить, що реалiзм базується на серiї логiчних помилок i сумнiвних аналогiй, та аргументує на користь стратегiї конструктивiзму.
