Suchergebnisse

Introduction. The new regionalism paradigm formation in Ukraine requires further research and substantiation of its theoretical and methodological principles, including the establishment of the classification features of the new regionalism.Purpose. The purpose of the article is to establish the classification features of the new regionalism; for this purpose, various scholars clarified the classification features of regionalism and the reasons for the emergence of a new regionalism were identified.Methods. In order to find out the classification features of the new regionalism, general scientific methods of research and special methods of scientific knowledge were used, namely dialectical, monographic, analysis and synthesis, as well as a systematic approach.Results. The article clarifies the classification features of regionalism. It was established that E. Harrel considers regionalism at the same time as a certain special relationship of regions with the world economy and as a policy, classifying it divides into five varieties, namely: regionalization, regional awareness and identity, regional intergovernmental cooperation, state regional integration and regional consolidation. B. Hettne, using the macro-approach, sees in regionalism the positioning of the region in the world economy, which in its further development may lead to multi-regionalism in the form of a new structure of the world economy, and considers regionalism from three positions: the measurement of the region, the evaluation of actors, the level of the region. M. Kitting gives a more branched classification of new regionalism, singling out the six main "ideal" forms of regionalism: conservative, "bourgeois", modernist, progressive, populist, and separatist regionalism, which gives a clear idea of regionalism that can be manifested in conservatism and separatism, and also have a "golden mean" in the form of progressive regionalism. The article substantiates the reasons for the emergence of a new regionalism.Originality. Because of the research, further development of the scientific and methodological principles of a new regionalism classification using the system approach, which gave the opportunity to identify the main causes of the emergence of new regionalism.Conclusions. The definition of the classification features of regionalism has made it possible to establish that new regionalism should be viewed not as a process but as a phenomenon and to justify the reasons for the emergence of a new regionalism. The various approaches to the classification of regionalism substantiate the existence of a large number of interpretations of the "regionalism" concept's essence and different views of scholars. It has been established that regionalism must be divided into economic and political regionalism, as well as distinguish between regionalism and new regionalism.

The article proposes measures to improve the innovation culture of the regions in the context of a new regionalism formation in Ukraine, namely: firstly, to raise the awareness of the population of regions regarding the established values of innovative regional development, the formation of the established types of behavior of social actors in everyday life and professional activity in the conditions of a new regionalism formation through the use of determinants of innovation development; secondly, in developing strategic measures for the innovative development of regions, measures should be taken to promote innovation values within the framework of the formation of the innovation culture of the regions; thirdly, to promote and encourage the acquisition of knowledge throughout life and creative thinking of the population of regions, the formation of new types of innovative behavior of the population, etc.; fourth, to integrate innovative values into the system of social values of the regions; fifth, to intensify the prognostic function of innovation culture, to promote prediction and identification of possible models of innovative development of regions; sixth, develop cognitive-information management mechanism, information market knowledge; seventh, encourage co-operation between actors of the innovation process (universities, research institutions, educational-scientific formations, industrial and agricultural producers, business incubators, technoparks, government agencies, financial institutions, etc.); eighthly, to increase intellectual capital, to demonstrate the creative abilities of young people to support and develop them; ninth, to form and stimulate the innovation infrastructure of the regions and their interconnections, which will contribute to the achievement of certain goals, based on the transformation of innovative ideas into a concrete result, and so on. The factors of influence on the growth of intellectual capital of regions are found out. It is substantiated that innovative culture simulates the behavior, thinking and life of the population of the regions, as well as forms the ideological environment, the atmosphere in society, the perception of the new idea as the value of the needy support that promotes the intellectual capital of the regions, the introduction of innovative ideas and creative thinking. It is revealed that the innovative culture of the regions forms an innovative culture of personalities that provides understanding and participation of the population in innovative processes, which in turn influences the formation of the general social innovation culture. ; У статті запропоновано заходи щодо підвищення інноваційної культури регіонів в умовах становлення нового регіоналізму в Україні, а саме: по-перше, підвищити поінформованість населення регіонів щодо усталених цінностей інноваційного регіонального розвитку, про формування усталених типів поведінки соціальних суб'єктів у повсякденному житті та професійній діяльності в умовах становлення нового регіоналізму за рахунок задіяння детермінанти інноваційного розвитку. По-друге, при розробленні стратегічних заходів щодо інноваційного розвитку регіонів ураховувати заходи щодо популяризації інноваційних цінностей в межах формування інноваційної культури регіонів. По-третє, сприяти та заохочувати отримання знань впродовж життя та креативне мислення населення регіонів, формування нових типів інноваційної поведінки населення тощо; по-четверте, інтегрувати інноваційні цінності у систему суспільних цінностей регіонів; по-п'яте, активізувати прогностичну функцію інноваційної культури, сприяти прогнозуванню та визначенню можливих моделей інноваційного розвитку регіонів; по-шосте, розвивати когнітивно-інформаційний механізм управління, інформаційний ринок знань; по-сьоме, заохочувати співпрацю між суб'єктами інноваційного процесу (університетами, науковими установами, освітньо-науковими формуваннями, промисловими та сільськогосподарськими виробниками, бізнес інкубаторами, технопарками, органами влади, фінансових установ тощо); по-восьме, нарощувати інтелектуальний капітал, виявляти творчі здібності молоді підтримувати та розвивати їх; по-дев'яте, формувати та стимулювати інноваційну інфраструктуру регіонів та їх взаємозв'язки, що сприятиме досягненню певних цілей на основі перетворення інноваційних ідей у конкретний результат тощо. З'ясовано фактори впливу на нарощення інтелектуального капіталу регіонів. Обґрунтовано, що інноваційна культура моделює поведінку, думку та життя населення регіонів, а також формує ідеологічне оточенням, атмосферу у суспільстві, сприйняття нової ідеї як цінності потребуючої підтримки, що сприяє нарощенню інтелектуального капіталу регіонів, впровадженню інноваційних ідей та креативного мислення. З'ясовано, що інноваційна культура регіонів формує інноваційну культуру особистостей, що забезпечує розуміння та участь населення у інноваційних процесах, що у свою чергу впливає на становлення загально суспільної інноваційної культури.

The article proposes measures to improve the innovation culture of the regions in the context of a new regionalism formation in Ukraine, namely: firstly, to raise the awareness of the population of regions regarding the established values of innovative regional development, the formation of the established types of behavior of social actors in everyday life and professional activity in the conditions of a new regionalism formation through the use of determinants of innovation development; secondly, in developing strategic measures for the innovative development of regions, measures should be taken to promote innovation values within the framework of the formation of the innovation culture of the regions; thirdly, to promote and encourage the acquisition of knowledge throughout life and creative thinking of the population of regions, the formation of new types of innovative behavior of the population, etc.; fourth, to integrate innovative values into the system of social values of the regions; fifth, to intensify the prognostic function of innovation culture, to promote prediction and identification of possible models of innovative development of regions; sixth, develop cognitive-information management mechanism, information market knowledge; seventh, encourage co-operation between actors of the innovation process (universities, research institutions, educational-scientific formations, industrial and agricultural producers, business incubators, technoparks, government agencies, financial institutions, etc.); eighthly, to increase intellectual capital, to demonstrate the creative abilities of young people to support and develop them; ninth, to form and stimulate the innovation infrastructure of the regions and their interconnections, which will contribute to the achievement of certain goals, based on the transformation of innovative ideas into a concrete result, and so on. The factors of influence on the growth of intellectual capital of regions are found out. It is substantiated that innovative culture simulates the behavior, thinking and life of the population of the regions, as well as forms the ideological environment, the atmosphere in society, the perception of the new idea as the value of the needy support that promotes the intellectual capital of the regions, the introduction of innovative ideas and creative thinking. It is revealed that the innovative culture of the regions forms an innovative culture of personalities that provides understanding and participation of the population in innovative processes, which in turn influences the formation of the general social innovation culture. ; У статті запропоновано заходи щодо підвищення інноваційної культури регіонів в умовах становлення нового регіоналізму в Україні, а саме: по-перше, підвищити поінформованість населення регіонів щодо усталених цінностей інноваційного регіонального розвитку, про формування усталених типів поведінки соціальних суб'єктів у повсякденному житті та професійній діяльності в умовах становлення нового регіоналізму за рахунок задіяння детермінанти інноваційного розвитку. По-друге, при розробленні стратегічних заходів щодо інноваційного розвитку регіонів ураховувати заходи щодо популяризації інноваційних цінностей в межах формування інноваційної культури регіонів. По-третє, сприяти та заохочувати отримання знань впродовж життя та креативне мислення населення регіонів, формування нових типів інноваційної поведінки населення тощо; по-четверте, інтегрувати інноваційні цінності у систему суспільних цінностей регіонів; по-п'яте, активізувати прогностичну функцію інноваційної культури, сприяти прогнозуванню та визначенню можливих моделей інноваційного розвитку регіонів; по-шосте, розвивати когнітивно-інформаційний механізм управління, інформаційний ринок знань; по-сьоме, заохочувати співпрацю між суб'єктами інноваційного процесу (університетами, науковими установами, освітньо-науковими формуваннями, промисловими та сільськогосподарськими виробниками, бізнес інкубаторами, технопарками, органами влади, фінансових установ тощо); по-восьме, нарощувати інтелектуальний капітал, виявляти творчі здібності молоді підтримувати та розвивати їх; по-дев'яте, формувати та стимулювати інноваційну інфраструктуру регіонів та їх взаємозв'язки, що сприятиме досягненню певних цілей на основі перетворення інноваційних ідей у конкретний результат тощо. З'ясовано фактори впливу на нарощення інтелектуального капіталу регіонів. Обґрунтовано, що інноваційна культура моделює поведінку, думку та життя населення регіонів, а також формує ідеологічне оточенням, атмосферу у суспільстві, сприйняття нової ідеї як цінності потребуючої підтримки, що сприяє нарощенню інтелектуального капіталу регіонів, впровадженню інноваційних ідей та креативного мислення. З'ясовано, що інноваційна культура регіонів формує інноваційну культуру особистостей, що забезпечує розуміння та участь населення у інноваційних процесах, що у свою чергу впливає на становлення загально суспільної інноваційної культури.

Общественно-политические вызовы, стоящие перед Украиной после Революции достоинства в 2014–2017 гг., процессы европейской регионализации и децентрали- зации актуализировали исследования в области политической регионалистики. Соответственно, в статье анализируется состояние отечественной политической регионалистики в контексте указанных трендов и как отрасли научного знания. ; Social and political challenges facing Ukraine after the Revolution of dignity, pro- cesses of regionalization and decentralization of European research actualized in political Regional studies. Regions in the EU has in fact become the basic structures of European political and economic space in the context of the philosophy of «Europe of Regions».Obviously, the Ukrainian political science must not stand by these trends pan and actively accompany this general trend of spatial structures. For balance and stability of the country depends on the regional structure, adequacy of political and socio-econom- ic development. In this context it is particularly topical issue is the balance in the rela- tions between the «center-regions» regulation is carried out by centralized and decen- tralized mechanisms. Accordingly, the purpose of the article is analysis of domestic political of regions in the current development of the state in the context of modern trends of regionalism.The article analyzes the domestic political status of regions in the context of the current complex processes of constitutional reform, decentralization of power and territorial re- form. It is noted that areas related to the political-spatial system, acting as a kind of po-litical system is not sufficiently developed. As a result, regional issues considered most economists or geographers, and the main thrust of Political Studies focused on the analy- sis of regional electoral processes and regional elites.This state of the domestic political concern of regions as administrative and territo- rial reform one of the main areas involve drastic changes is the system of public authorities at regional level. All this adversely affects the development of regional theory and practice of regionalism, as evidenced by the extremely inconsistent regional policy, the complexity and ambiguity of tragic political and legal processes: the Russian occupation of Crimea, the self-proclamation of the so-called Donetsk People's Republic (DNR) and Luhansk People's Republic (LNR).It is noted that the problem of disintegration of the Ukrainian society since indepen- dence have not been solved. Under regional theory should offer the best answer to this challenge. In particular, what model of government will help curb the centrifugal tenden- cies, strengthening integrity and thus provide an effective model of public administration and democracy.Given the tragic events that occurred in Ukraine in 2014–2017 years, to administrative- territorial reform on the basis of administrative regionalism became impossible. Only with the use of policy instruments regionalization return of the Crimea and Donbas be real. It is noted that the political regionalism hides significant political risks versus administrative, including uncertainty about the future prospects of devolution trends.In this regard, notes that the learning experience of European countries, we should not idealize him and mindlessly trace unconditionally perform tips and suggestions of foreign politicians and experts (especially in the federalization). After these reforms, most EU countries carried out under conditions which significantly different from the current Ukrai- nian. It is also necessary to take into account national specifics, which differs signifi- cantly from European and neighboring countries geographic presence aggressor who provokes and supports separatist movements in Ukraine. ; Суспільно-політичні виклики, що постали перед Україною після Революції гід- ності у 2014–2017 рр., процеси європейської регіоналізації та децентралізації ак- туалізували дослідження у сфері політичної регіоналістики. Відповідно, у статті аналізується стан вітчизняної політичної регіоналістики в контексті зазначених трендів та як галузі наукового знання.

Общественно-политические вызовы, стоящие перед Украиной после Революции достоинства в 2014–2017 гг., процессы европейской регионализации и децентрали- зации актуализировали исследования в области политической регионалистики. Соответственно, в статье анализируется состояние отечественной политической регионалистики в контексте указанных трендов и как отрасли научного знания. ; Social and political challenges facing Ukraine after the Revolution of dignity, pro- cesses of regionalization and decentralization of European research actualized in political Regional studies. Regions in the EU has in fact become the basic structures of European political and economic space in the context of the philosophy of «Europe of Regions».Obviously, the Ukrainian political science must not stand by these trends pan and actively accompany this general trend of spatial structures. For balance and stability of the country depends on the regional structure, adequacy of political and socio-econom- ic development. In this context it is particularly topical issue is the balance in the rela- tions between the «center-regions» regulation is carried out by centralized and decen- tralized mechanisms. Accordingly, the purpose of the article is analysis of domestic political of regions in the current development of the state in the context of modern trends of regionalism.The article analyzes the domestic political status of regions in the context of the current complex processes of constitutional reform, decentralization of power and territorial re- form. It is noted that areas related to the political-spatial system, acting as a kind of po-litical system is not sufficiently developed. As a result, regional issues considered most economists or geographers, and the main thrust of Political Studies focused on the analy- sis of regional electoral processes and regional elites.This state of the domestic political concern of regions as administrative and territo- rial reform one of the main areas involve drastic changes is the system of public authorities at regional level. All this adversely affects the development of regional theory and practice of regionalism, as evidenced by the extremely inconsistent regional policy, the complexity and ambiguity of tragic political and legal processes: the Russian occupation of Crimea, the self-proclamation of the so-called Donetsk People's Republic (DNR) and Luhansk People's Republic (LNR).It is noted that the problem of disintegration of the Ukrainian society since indepen- dence have not been solved. Under regional theory should offer the best answer to this challenge. In particular, what model of government will help curb the centrifugal tenden- cies, strengthening integrity and thus provide an effective model of public administration and democracy.Given the tragic events that occurred in Ukraine in 2014–2017 years, to administrative- territorial reform on the basis of administrative regionalism became impossible. Only with the use of policy instruments regionalization return of the Crimea and Donbas be real. It is noted that the political regionalism hides significant political risks versus administrative, including uncertainty about the future prospects of devolution trends.In this regard, notes that the learning experience of European countries, we should not idealize him and mindlessly trace unconditionally perform tips and suggestions of foreign politicians and experts (especially in the federalization). After these reforms, most EU countries carried out under conditions which significantly different from the current Ukrai- nian. It is also necessary to take into account national specifics, which differs signifi- cantly from European and neighboring countries geographic presence aggressor who provokes and supports separatist movements in Ukraine. ; Суспільно-політичні виклики, що постали перед Україною після Революції гід- ності у 2014–2017 рр., процеси європейської регіоналізації та децентралізації ак- туалізували дослідження у сфері політичної регіоналістики. Відповідно, у статті аналізується стан вітчизняної політичної регіоналістики в контексті зазначених трендів та як галузі наукового знання.

The possibilities of regional and subregional cooperation as one of the main directions of modern maritime policy of Ukraine are highlighted and analysed in the article. The directions of updating and development of legal provision of such cooperation in the Black Sea and connected to it regions are outlined. The directions of modern regionalism, enshrined in the updated Maritime Doctrine of Ukraine for the period up to 2035, are considered. It is marked out an increase in attention to regional mechanisms of cooperation in comparison with the previous version of the Doctrine. The preconditions, current state and opportunities for the development of regional cooperation of Ukraine in the maritime sphere within the Organization of the Black Sea Economic Cooperation, the EU and in the field of the development of the TRASECA transport corridor are analyzed. The complex of selected research methods (analysis and synthesis, formal legal research, scientific forecasting, etc.) allowed to form the proposals for the conceptual update of the legal regulation of regional cooperation in the Black Sea and connected to it regions. The importance of regionalism for cooperation of states in the maritime sphere is noted. Regional and subregional efforts can best solve the multifaceted problems of coastal countries. The integrative role of economic cooperation for collaboration of the countries of the Black Sea region is emphasized. Considering that the modern legal regulation of examined cooperation has a formed qualitative legal basis, domestic efforts should not stop, combined with the pragmatism of political initiatives. The factors of regional cooperation development in the Black Sea region are classified. These include the following: joint participation of the countries of the region in international agreements of a global nature; audit and updating of existing regional agreements; developing a maritime policy that will be able to outweigh political ambitions and finally establish an atmosphere of mutual respect and mutually beneficial partnership for peace and development. These proposals are able to contribute to the renewal and revitalization of regional cooperation, have access to the practical side of the formation and implementation of modern maritime policy of Ukraine. ; В статье освещаются и анализируются возможности регионального и субрегионального сотрудничества как одного из основных направлений обновления и развития современной морской политики Украины. Актуальность исследования подтверждается повышенным вниманием к евроинтеграционному развитию государства. Ввиду ограниченности правовых научных исследований этой проблематики, задача статьи состоит в определении концептуальных основ обновления правового регулирования сотрудничества в Черноморском регионе. В рамках статьи проанализированы предпосылки, современное состояние и пути расширения участия Украины в морском направлении работы ОЧЭС, ЕС и TRASECA. В результате исследования проанализировано правовое обеспечение такого сотрудничества и обнаружено, что его правовое регулирование имеет базис в виде международных соглашений. При этом внутринациональные усилия по его эффективному расширению не должны прекращаться, объединяясь с прагматизмом политических инициатив. Классифицированы факторы развития регионального сотрудничества в Черноморском регионе. К их числу отнесены следующие: совместное участие государств региона в международных соглашениях всемирного характера; аудит и обновление существующих региональных договоренностей; выработка морской политики, способной перевесить политические амбиции и установить атмосферу взаимного уважения и партнерства ради мира и развития. ; У статті висвітлюються та аналізуються можливості регіонального та субрегіонального співробітництва як одного з основних напрямів оновлення та розбудови сучасної морської політики України. Це є актуальним з огляду на підвищення уваги до євроінтеграційного розвитку держави. Зважаючи на обмеженість правових наукових досліджень, завдання статті полягає у визначенні концептуальних засад оновлення правового регулювання співробітництва у Чорноморському регіоні. У межах статті проаналізовано передумови, сучасний стан та шляхи розгортання участі України у морському напрямі роботи ОЧЕС, ЄС та TRASECA. У статті проаналізовано правове забезпечення такого співробітництва та виявлено, що його основу складають регіональні угоди, укладені наприкінці 2000-х років, та які вимагають оновлення і приведення у відповідність до існуючих викликів та загроз. При цьому внутрішньонаціональні зусилля до його ефективного розгортання також не повинні припинятися, поєднуючись з прагматизмом політичних ініціатив. Класифіковано фактори розвитку регіональної взаємодії у Чорноморському регіоні. До їх кола віднесено такі: спільна участь держав регіону у міжнародних угодах всесвітнього характеру; аудит та оновлення існуючих регіональних домовленостей; вироблення морської політики, здатної переважити політичні амбіції та встановити атмосферу взаємної поваги і партнерства заради миру і розвитку.

The possibilities of regional and subregional cooperation as one of the main directions of modern maritime policy of Ukraine are highlighted and analysed in the article. The directions of updating and development of legal provision of such cooperation in the Black Sea and connected to it regions are outlined. The directions of modern regionalism, enshrined in the updated Maritime Doctrine of Ukraine for the period up to 2035, are considered. It is marked out an increase in attention to regional mechanisms of cooperation in comparison with the previous version of the Doctrine. The preconditions, current state and opportunities for the development of regional cooperation of Ukraine in the maritime sphere within the Organization of the Black Sea Economic Cooperation, the EU and in the field of the development of the TRASECA transport corridor are analyzed. The complex of selected research methods (analysis and synthesis, formal legal research, scientific forecasting, etc.) allowed to form the proposals for the conceptual update of the legal regulation of regional cooperation in the Black Sea and connected to it regions. The importance of regionalism for cooperation of states in the maritime sphere is noted. Regional and subregional efforts can best solve the multifaceted problems of coastal countries. The integrative role of economic cooperation for collaboration of the countries of the Black Sea region is emphasized. Considering that the modern legal regulation of examined cooperation has a formed qualitative legal basis, domestic efforts should not stop, combined with the pragmatism of political initiatives. The factors of regional cooperation development in the Black Sea region are classified. These include the following: joint participation of the countries of the region in international agreements of a global nature; audit and updating of existing regional agreements; developing a maritime policy that will be able to outweigh political ambitions and finally establish an atmosphere of mutual respect and mutually beneficial partnership for peace and development. These proposals are able to contribute to the renewal and revitalization of regional cooperation, have access to the practical side of the formation and implementation of modern maritime policy of Ukraine. ; В статье освещаются и анализируются возможности регионального и субрегионального сотрудничества как одного из основных направлений обновления и развития современной морской политики Украины. Актуальность исследования подтверждается повышенным вниманием к евроинтеграционному развитию государства. Ввиду ограниченности правовых научных исследований этой проблематики, задача статьи состоит в определении концептуальных основ обновления правового регулирования сотрудничества в Черноморском регионе. В рамках статьи проанализированы предпосылки, современное состояние и пути расширения участия Украины в морском направлении работы ОЧЭС, ЕС и TRASECA. В результате исследования проанализировано правовое обеспечение такого сотрудничества и обнаружено, что его правовое регулирование имеет базис в виде международных соглашений. При этом внутринациональные усилия по его эффективному расширению не должны прекращаться, объединяясь с прагматизмом политических инициатив. Классифицированы факторы развития регионального сотрудничества в Черноморском регионе. К их числу отнесены следующие: совместное участие государств региона в международных соглашениях всемирного характера; аудит и обновление существующих региональных договоренностей; выработка морской политики, способной перевесить политические амбиции и установить атмосферу взаимного уважения и партнерства ради мира и развития. ; У статті висвітлюються та аналізуються можливості регіонального та субрегіонального співробітництва як одного з основних напрямів оновлення та розбудови сучасної морської політики України. Це є актуальним з огляду на підвищення уваги до євроінтеграційного розвитку держави. Зважаючи на обмеженість правових наукових досліджень, завдання статті полягає у визначенні концептуальних засад оновлення правового регулювання співробітництва у Чорноморському регіоні. У межах статті проаналізовано передумови, сучасний стан та шляхи розгортання участі України у морському напрямі роботи ОЧЕС, ЄС та TRASECA. У статті проаналізовано правове забезпечення такого співробітництва та виявлено, що його основу складають регіональні угоди, укладені наприкінці 2000-х років, та які вимагають оновлення і приведення у відповідність до існуючих викликів та загроз. При цьому внутрішньонаціональні зусилля до його ефективного розгортання також не повинні припинятися, поєднуючись з прагматизмом політичних ініціатив. Класифіковано фактори розвитку регіональної взаємодії у Чорноморському регіоні. До їх кола віднесено такі: спільна участь держав регіону у міжнародних угодах всесвітнього характеру; аудит та оновлення існуючих регіональних домовленостей; вироблення морської політики, здатної переважити політичні амбіції та встановити атмосферу взаємної поваги і партнерства заради миру і розвитку.

The article analyzes the basic principles of regionalization in European countries and highlights the key features of the mechanism of functioning of public authorities in the context of regionalization. The European experience convincingly shows that an effective decentralized system of territorial organization of public power and administration is an integral part of a modern democratic state governed by the rule of law. The institutional basis for such a system is effective local government and balanced regional development. Decentralization and regionalization are interconnected: regionalization cannot occur without decentralization. Regionalization is, in fact, decentralization, taking into account the regional characteristics of the state. Based on the principle of division of powers, for each democratic state it is necessary to delineate the competence of public authorities. In turn, it is extremely important to determine the optimal level of concentration of power powers for each institutional link in the public power system - with the subsequent transfer of "excess" powers to the subjects as close as possible to the population, that is, their decentralization. Regionalization means a way of defining and delimiting tasks and functions, in which most of them are transferred from the level of central bodies to a lower level and become their own tasks and powers of lower-level bodies, in particular, regions. Governance at the local level and in local affairs can be carried out in two ways: both by officials of the state apparatus appointed "from above", functioning "on the ground" (officials of state authorities), and by local governments and other entities authorized by the state. It can also be noted that the share of administrative activities is assigned to regional bodies or other state-authorized entities. This decentralization of power in the state contributes to the development of democracy, because there is an expansion of the influence of territorial communities, social groups and the public on the implementation of public functions of government in order to optimally meet the diverse needs of the population. Regionalization is associated with the process of redistribution of public power resources (including power) between different levels and centers of public power in two directions: from the state to its internal formation (autonomies, subjects of the federation), and also from the state to cross-border structures and international centers public authorities (trans-European regions, international organizations, transnational corporations). Regionalism should be understood as an interconnected political and economic system that ensures the special status of regional entities in the political system of the state, the participation of regions in the implementation of state power, European integration and international relations, their relative economic and fiscal independence in a unitary and/or federal state. Regionalism is also expressed in policies that stimulate the endowing the regions with a certain degree of political independence. Regionalism is associated with the desire and movement of regions towards freedom of self-government, preservation and respect of their traditional culture and peculiar institutions. ; В статье анализируются основы регионализации в странах Европы и выделяются ключевые черты механизма функционирования публичной власти в условиях регионализации. Демократические европейские государства характеризуются именно децентрализованной системой территориальной организации публичной власти и управления, при которой обеспечивается региональное развитие и эффективное местное самоуправление. Децентрализация и регионализация взаимосвязаны: регионализация не может происходить без децентрализации. Регионализация – это, по сути, децентрализация с учетом региональных особенностей государства. Местное управление осуществляется как местными органами, формируемыми населением, так и назначаемыми центром чиновниками. Децентрализация власти расширяет возможности территориальных общин влиять на решение местных вопросов и удовлетворять потребности, что, в конечном счете, только способствует развитию демократии. ; Проаналізовано засади регіоналізації у країнах Європи і виокремлено ключові ознаки механізму функціонування публічної влади в умовах регіоналізації. Демократичні європейські держави наразі характеризуються саме децентралізованою системою територіальної організації публічної влади та управління, при якій забезпечується регіональний розвиток і ефективне місцеве самоврядування. Децентралізація і регіоналізація взаємопов'язані: регіоналізація не може відбуватися без децентралізації. Регіоналізація – це, по суті, децентралізація з урахуванням регіональних особливостей держави. Для дієвого функціонування системи органів публічної влади необхідними є розподіл компетенції цих органів і збалансована оптимальна концентрація повноважень на кожному з рівнів влади, для кожної інституційної ланки. Децентралізація забезпечує передачу належних повноважень місцевим органам, які є максимально наближеними до населення, зокрема, регіону.

The article analyzes the basic principles of regionalization in European countries and highlights the key features of the mechanism of functioning of public authorities in the context of regionalization. The European experience convincingly shows that an effective decentralized system of territorial organization of public power and administration is an integral part of a modern democratic state governed by the rule of law. The institutional basis for such a system is effective local government and balanced regional development. Decentralization and regionalization are interconnected: regionalization cannot occur without decentralization. Regionalization is, in fact, decentralization, taking into account the regional characteristics of the state. Based on the principle of division of powers, for each democratic state it is necessary to delineate the competence of public authorities. In turn, it is extremely important to determine the optimal level of concentration of power powers for each institutional link in the public power system - with the subsequent transfer of "excess" powers to the subjects as close as possible to the population, that is, their decentralization. Regionalization means a way of defining and delimiting tasks and functions, in which most of them are transferred from the level of central bodies to a lower level and become their own tasks and powers of lower-level bodies, in particular, regions. Governance at the local level and in local affairs can be carried out in two ways: both by officials of the state apparatus appointed "from above", functioning "on the ground" (officials of state authorities), and by local governments and other entities authorized by the state. It can also be noted that the share of administrative activities is assigned to regional bodies or other state-authorized entities. This decentralization of power in the state contributes to the development of democracy, because there is an expansion of the influence of territorial communities, social groups and the public on the implementation of public functions of government in order to optimally meet the diverse needs of the population. Regionalization is associated with the process of redistribution of public power resources (including power) between different levels and centers of public power in two directions: from the state to its internal formation (autonomies, subjects of the federation), and also from the state to cross-border structures and international centers public authorities (trans-European regions, international organizations, transnational corporations). Regionalism should be understood as an interconnected political and economic system that ensures the special status of regional entities in the political system of the state, the participation of regions in the implementation of state power, European integration and international relations, their relative economic and fiscal independence in a unitary and/or federal state. Regionalism is also expressed in policies that stimulate the endowing the regions with a certain degree of political independence. Regionalism is associated with the desire and movement of regions towards freedom of self-government, preservation and respect of their traditional culture and peculiar institutions. ; В статье анализируются основы регионализации в странах Европы и выделяются ключевые черты механизма функционирования публичной власти в условиях регионализации. Демократические европейские государства характеризуются именно децентрализованной системой территориальной организации публичной власти и управления, при которой обеспечивается региональное развитие и эффективное местное самоуправление. Децентрализация и регионализация взаимосвязаны: регионализация не может происходить без децентрализации. Регионализация – это, по сути, децентрализация с учетом региональных особенностей государства. Местное управление осуществляется как местными органами, формируемыми населением, так и назначаемыми центром чиновниками. Децентрализация власти расширяет возможности территориальных общин влиять на решение местных вопросов и удовлетворять потребности, что, в конечном счете, только способствует развитию демократии. ; Проаналізовано засади регіоналізації у країнах Європи і виокремлено ключові ознаки механізму функціонування публічної влади в умовах регіоналізації. Демократичні європейські держави наразі характеризуються саме децентралізованою системою територіальної організації публічної влади та управління, при якій забезпечується регіональний розвиток і ефективне місцеве самоврядування. Децентралізація і регіоналізація взаємопов'язані: регіоналізація не може відбуватися без децентралізації. Регіоналізація – це, по суті, децентралізація з урахуванням регіональних особливостей держави. Для дієвого функціонування системи органів публічної влади необхідними є розподіл компетенції цих органів і збалансована оптимальна концентрація повноважень на кожному з рівнів влади, для кожної інституційної ланки. Децентралізація забезпечує передачу належних повноважень місцевим органам, які є максимально наближеними до населення, зокрема, регіону.

The problem of regionalism is important for Ukraine, based primarily in view of the availability of certain differences between different regions of the country, in particular economic, historical, cultural, geopolitical and more. The article singled out the factors that influence the spatial self-organization of ethnic groups, and analyzed the phenomenon of social distance in the socio-political orientations of different ethnic groups. The existence of social distance among these groups indicates the presence and use of regional auto heterostereotypiv, especially in the activities of some political parties and public organizations, and the conflict between central and regional government institutions is a result of inconsistency and inefficiency ethnic policy. It is clear that the emergence of regionalism in Ukraine is some reflection of objective differences between the citizens of the country in economic, cultural and primarily manifested in the internal and external political orientations inherent to the population of certain regions. In this respect, we should mention the situation ethno-national state of ethnic relations in Crimea where tensions are the main hosts of Crimean Tatar problem and the problem of Russian majority population of the peninsula. ; Проблема регіоналізму є актуальною для України, виходячи передусім з огляду щодо наявності певних розбіжностей між різними регіонами країни, зокрема економічних, історико-культурних, геополітичних тощо. У статті виокремлені чинники, що впливають на просторову самоорганізацію етнічних груп населення, а також аналізується явище соціальної дистанції в соціально-політичних орієнтаціях різних етнічних груп. Існування соціальної дистанції серед таких груп свідчить про наявність використання регіональних авто та гетеростереотипів, насамперед в діяльності деяких політичних партій та громадських організацій, при цьому суперечності між центральними та регіональними інститутами влади є результатом непослідовності та неефективності етнонаціональної політики. Адже ...

Європейська інтеграція породжує питання про взаємини між нацією і державою. Трансформація держав Західної Європи створює нові можливості для вираження інтересів меншин. Це підриває традиційне бачення суверенітету і послаблює необхідність в державності. Націоналістичні рухи в багатьох випадках сприйняли європейську тему, її ідеологію і стратегії. Європа надає можливості для територіальних рухів, зокрема деякі заходи щодо захисту меншин. У цій статті розглядаються різні способи, за допомогою яких сторони, що діють в регіональних контекстах, відреагували, інтерпретували і використовували образи «Європи регіонів» для просування своїх територіальних вимог. ; European integration questions the relationship between nation and state. The transformation of the state in western Europe provides new opportunities for expression for minority nations. It undermines traditional sovereignty and weakens the need for statehood. Minority nationalist movements have in many cases adopted the European theme, adjusting their ideology and strategy accordingly. Europe provides opportunities for territorial movements and grants some minority protections. This paper explores the diverse ways in which parties operating in regional contexts have responded to, interpreted, and used the imagery of a 'Europe of the Regions' to advance their territorial demands.

The study of separatism as diffuse nationalism and regionalism, history of separatist movements, as well as the practice of the parties can come to the following conclusions. Separatism grows out of the crisis nations as ethno­social communities, which achieved an appropriate level identyfikovanosti regional elites of the political system, while maintaining the average and lower social groups, cultural and economic capital. As the nation form the state and political organization of ethnic communities, which in turn form within a suitable stratification of social groups , the process of nation­building can be considered as two parallel social processes ­ and elitoutvorennyu ­ class (group ­) formation . To refer to this process as sociology and political science researchers posluhovuyutsya concept of «nation ­ building» ­ « nation­building» Nation­building occurs when the respective ethnic community in terms of its internal stratification structure creates elites justifying appropriate doctrines ethnocentrism and manifest the appropriate identity. All separatist doctrines and movements are somehow based on ethnocentrism, which justifies the relationship with the community of the historical area, and the corresponding right to secede. On the other hand, separatist movements can take place not only in ethnic forms of ethnic communities to preserve their language and culture and other features, but also to preserve the identities of other components, including ­ religious and civilization. The most radical separatist types of projects is the separation of ethnic groups within their state on the indigenous historical territory. This version of separatism content coincides with nationalism and determines its functional purpose as a political expression of the interests of the ethnic group in the form of state. ; В результаті дослідження сепаратизму як дифузного націоналізму та регіоналізму, історичного розвитку сепаратистських рухів, а також практики відповідних партій можна дійти до наступних висновків. Сепаратизм виростає із кризи націй як етносоціальних спільнот, в яких досягається відповідний рівень ідентифікованості регіональних еліт із політичною системою при збереженні за середньою та нижчою соціальними групами культурного та економічного капіталу. Оскільки нація формою державно­політичної організації етнічних спільнот, які, в свою чергу, утворюють всередині себе відповідну стратифікацію соціальних груп, то процес націєтворення можна вважати паралельним двом соціальним процесам – елітоутворенню та класо­(групо­) утворенню. Для позначення цього процесу в соціології та політичних науках дослідники послуговуються концептом «nation – building» ­ «націєтворення». Націє­творення відбувається тоді, коли відповідна етнічна спільнота, в аспекті її внутрішньої стратифікаційної будови, створює еліти, які обґрунтовують відповідні доктрини етноцентризму і маніфестують відповідні ідентичності. Всі сепаратистські доктрини та рухи так чи інакше спираються на етноцентризм, який обґрунтовує зв'язок спільноти із відповідною історичною територією, та відповідне право на відокремлення. З іншого боку, сепаратистські рухи можуть відбуватись не лише в етнічних формах, задля збереження етнічних спільнот з їх мовно­культурними та іншими особливостями, але і задля збереження інших складових ідентичностей, зокрема – релігійної та цивілізаційної. Найбільш радикальними типами сепаратистських проектів є відокремлення етносів у межах своєї державності на автохтонній історичній території. Ця версія сепаратизму за змістом збігається із націоналізмом і визначає його функціональне призначення як політичне вираження інтересів етносу у вигляді держави. ; В результаті дослідження сепаратизму як дифузного націоналізму та регіоналізму, історичного розвитку сепаратистських рухів, а також практики відповідних партій можна дійти до наступних висновків. Сепаратизм виростає із кризи націй як етносоціальних спільнот, в яких досягається відповідний рівень ідентифікованості регіональних еліт із політичною системою при збереженні за середньою та нижчою соціальними групами культурного та економічного капіталу. Оскільки нація формою державно­політичної організації етнічних спільнот, які, в свою чергу, утворюють всередині себе відповідну стратифікацію соціальних груп, то процес націєтворення можна вважати паралельним двом соціальним процесам – елітоутворенню та класо­(групо­) утворенню. Для позначення цього процесу в соціології та політичних науках дослідники послуговуються концептом «nation – building» ­ «націєтворення». Націє­творення відбувається тоді, коли відповідна етнічна спільнота, в аспекті її внутрішньої стратифікаційної будови, створює еліти, які обґрунтовують відповідні доктрини етноцентризму і маніфестують відповідні ідентичності. Всі сепаратистські доктрини та рухи так чи інакше спираються на етноцентризм, який обґрунтовує зв'язок спільноти із відповідною історичною територією, та відповідне право на відокремлення. З іншого боку, сепаратистські рухи можуть відбуватись не лише в етнічних формах, задля збереження етнічних спільнот з їх мовно­культурними та іншими особливостями, але і задля збереження інших складових ідентичностей, зокрема – релігійної та цивілізаційної. Найбільш радикальними типами сепаратистських проектів є відокремлення етносів у межах своєї державності на автохтонній історичній території. Ця версія сепаратизму за змістом збігається із націоналізмом і визначає його функціональне призначення як політичне вираження інтересів етносу у вигляді держави.

Currently, the entire world community is entering a new era, which is characterized by the emergence of numerous and widespread phenomena and challenges of world civilization, such as international terrorism, progressive nationalism, religious intolerance, as well as increasingly persistent political separatism. The disintegration of a number of political states in Asia, Africa and Europe, the destructive potential of disintegration of peoples that have existed for a long time within the framework of a single statehood, give grounds to believe that political separatism goes beyond the framework of not only national, but also regional security, acquiring an increasingly international aspect. These separatist movements use not only peaceful demonstrations in their arsenal, but violent forms such as uprisings also carry terrorist threats. Extremist acts in this context represent a form of realizing a separatist goal, acquiring more and more new forms and methods. Certain political, nationalist, religious organizations of a separatist orientation use violent methods. The current political situation shows that separatism becomes a tool and means of struggle for subjects of political activity in the process of achieving their goals. At the same time, it turned out to be profitable for political organizations, movements and individual politicians to use extremism. Numerous cases of world disorder, irresponsible attitude to manifestations of political – national separatism led to the fact that at present separatism has acquired a large-scale and all-encompassing character, and political conflicts are extremely violent, acting as extremism and terrorism. It is argued a necessary prerequisite for the stability of a polyethnic state is a more or less homogeneous cultural space, a common political culture, a single ideological dominant. Achieving just such a state will, apparently, be the most effective means of preventing separatism in multinational states. ; В даний час все світове співтовариство вступає в нову еру, що характеризується появою численних викликів світовій цивілізації, таких як міжнародний тероризм, прогресуючий націоналізм, релігійна нетерпимість, а також все більш стійкий політичний сепаратизм. Дезінтеграційні процеси в низці політичних держав Азії, Африки та Європи, руйнівний потенціал відокремлення народів, що існували протягом тривалого часу в рамках єдиних держав, дають підстави вважати, що політичний сепаратизм виходить за рамки не лише національної, але й регіональної безпеки, набуваючи все більше міжнародного аспекту. Сепаратистські рухи використовують не тільки мирні демонстрації, але й насильницькі форми, такі як повстання та терористична загроза.Екстремістські дії в цьому контексті являють собою форму реалізації сепаратистської мети, що набуває все нових і нових проявів і методів. Певні політичні, націоналістичні, релігійні організації сепаратистського спрямування використовують насильницькі методи. Сучасна політична ситуація показує, що сепаратизм стає інструментом і засобом боротьби суб'єктів політичної діяльності в процесі досягнення своїх цілей. Водночас політичним організаціям, рухам та окремим політикам виявляється вигідним використовувати сепаратистський екстремізм. Численні випадки порушення усталеного світового ладу, безвідповідальне ставлення до проявів політико-національного сепаратизму призвели до того, що в даний час сепаратизм набув масштабного і всеохоплюючого характеру, а політичні конфлікти є надзвичайно жорстокими, часто виступаючи у вигляді екстремізму та тероризму. Аргументовано, що необхідною передумовою стабільності поліетнічної держави є певною мірою однорідний культурний простір, спільна політична культура, єдина ідеологічна домінанта. Є очевидним, що досягнення такого стану стане найефективнішим засобом запобігання сепаратизму у багатонаціональних державах.

Currently, the entire world community is entering a new era, which is characterized by the emergence of numerous and widespread phenomena and challenges of world civilization, such as international terrorism, progressive nationalism, religious intolerance, as well as increasingly persistent political separatism. The disintegration of a number of political states in Asia, Africa and Europe, the destructive potential of disintegration of peoples that have existed for a long time within the framework of a single statehood, give grounds to believe that political separatism goes beyond the framework of not only national, but also regional security, acquiring an increasingly international aspect. These separatist movements use not only peaceful demonstrations in their arsenal, but violent forms such as uprisings also carry terrorist threats. Extremist acts in this context represent a form of realizing a separatist goal, acquiring more and more new forms and methods. Certain political, nationalist, religious organizations of a separatist orientation use violent methods. The current political situation shows that separatism becomes a tool and means of struggle for subjects of political activity in the process of achieving their goals. At the same time, it turned out to be profitable for political organizations, movements and individual politicians to use extremism. Numerous cases of world disorder, irresponsible attitude to manifestations of political – national separatism led to the fact that at present separatism has acquired a large-scale and all-encompassing character, and political conflicts are extremely violent, acting as extremism and terrorism. It is argued a necessary prerequisite for the stability of a polyethnic state is a more or less homogeneous cultural space, a common political culture, a single ideological dominant. Achieving just such a state will, apparently, be the most effective means of preventing separatism in multinational states. ; В даний час все світове співтовариство вступає в нову еру, що характеризується появою численних викликів світовій цивілізації, таких як міжнародний тероризм, прогресуючий націоналізм, релігійна нетерпимість, а також все більш стійкий політичний сепаратизм. Дезінтеграційні процеси в низці політичних держав Азії, Африки та Європи, руйнівний потенціал відокремлення народів, що існували протягом тривалого часу в рамках єдиних держав, дають підстави вважати, що політичний сепаратизм виходить за рамки не лише національної, але й регіональної безпеки, набуваючи все більше міжнародного аспекту. Сепаратистські рухи використовують не тільки мирні демонстрації, але й насильницькі форми, такі як повстання та терористична загроза.Екстремістські дії в цьому контексті являють собою форму реалізації сепаратистської мети, що набуває все нових і нових проявів і методів. Певні політичні, націоналістичні, релігійні організації сепаратистського спрямування використовують насильницькі методи. Сучасна політична ситуація показує, що сепаратизм стає інструментом і засобом боротьби суб'єктів політичної діяльності в процесі досягнення своїх цілей. Водночас політичним організаціям, рухам та окремим політикам виявляється вигідним використовувати сепаратистський екстремізм. Численні випадки порушення усталеного світового ладу, безвідповідальне ставлення до проявів політико-національного сепаратизму призвели до того, що в даний час сепаратизм набув масштабного і всеохоплюючого характеру, а політичні конфлікти є надзвичайно жорстокими, часто виступаючи у вигляді екстремізму та тероризму. Аргументовано, що необхідною передумовою стабільності поліетнічної держави є певною мірою однорідний культурний простір, спільна політична культура, єдина ідеологічна домінанта. Є очевидним, що досягнення такого стану стане найефективнішим засобом запобігання сепаратизму у багатонаціональних державах.

У статті розглянуті функції, які політична культура виконує в суспільстві; її структурні елементи: політичний досвід, політична свідомість, політична поведінка. Виділені основні типи політичної культури та особливості їх прояву в Україні. Проаналізовані такі ознаки політичної культури сучасного українського суспільства як регіоналізм, фрагментарність, неорганічність та амбівалентність. Вказані чинники, що обумовлюють наявність проблем формування демократичної політичної культури в Україні. ; The article describes the functions performed by the political culture in the society; its structural elements: political experience, political consciousness, political behavior. The main types of political culture and the peculiarities of their manifestations in the Ukraine. Analyzed these signs of political culture of modern Ukrainian society as a regionalism, fragmentation, inorganically and ambivalence. Factors that stipulate the presence of problems of forming of democratic political culture in Ukraine are indicated.