The article is devoted to the consideration of the Ukraine-Russia war emergence and possible end problem in the context of geopolitical changes taking place on a global scale since 2004. Ukrainian-Russian conflict can not be perceived as exclusively borderline or regional. It has all the signs of the geopolitical conflict. In order to reveal the topic, a number of methods peculiar to historical and political sciences are used: analysis, dialectics, historical-comparative, historical-genetic, historical-systematic. The purpose of this work is to present the general development of geopolitical processes, as well as through the prism of major international actors opposition and cooperation – the USA, the EU, the Russian Federation. The article reveals the main problems facing Ukraine as a State in relations not only with Russia, but also with the US, European countries, especially its neighbors (Hungary, Poland, Belarus). It is argued that today the world community is actually not ready to solve the Ukrainian-Russian war issue. The absence of any action program from the side of the UN – a universal international organization, Ukraine and Russia being the founders at one time – witnesses about it. It is obvious, the Ukrainian-Russian not to have been solved in the near future, until the international relations to have been transformed on a global scale and a new international system to have been created.
Russian Federation, a Eurasian multinational state, has a significant number of indigenous Muslim population (about 10%) that continues to increase not only due to natural growth and conversion of non-Muslims to Islam, but also as a result of intensive immigration from the Central Asian countries and Azerbaijan. Islamic factor significantly predetermined policy of Russia during its historical development. The importance of Islam in contemporary political life has been underlined by many government representatives and by the leaders of social and religious organizations and movements. Russian Muslim Ummah nowadays is far from being homogeneous and integrated, that predisposes some groups to radicalization of sentiments, ideas and activities and inevitably causes significant destabilization in the religious, social and political spheres within certain subjects of the Russian Federation and at the national level. The article focuses on the complex investigation of the influence of Islam on the social and political processes in contemporary Russia. It reveals the main principles of the Russian administration policy in the field of religion in general and towards Muslims in particular. Specific features of Muslim communities' formation and factors of their institutionalization are determined. This research covers the reasons of major contradictions existing within the Russian Ummah. The article stresses on the importance of this study in the context of Ukrainian-Russian conflict in Crimea and in eastern regions of Ukraine. Current policy of Russia towards the Crimean Tatar population is analyzed. ; Російська Федерація – євразійська поліетнічна держава, на території якої проживає значна кількість корінного мусульманського населення (близько 10%). Треба сказати, що чисельність його постійно зростає не лише за рахунок природного приросту і навернення немусульманського населення в іслам, а й у результаті імміграції з країн Центральної Азії та Азербайджану. Ісламський чинник значно зумовлював політику Росії впродовж її історичного розвитку. Важливість впливу ісламу на сучасне політичне життя держави постійно відзначається багатьма представниками державної влади і лідерами суспільно-релігійних організацій та рухів. Російська мусульманська умма сьогодні є далеко неоднорідною і малозгуртованою. Це створює сприятливий ґрунт для радикалізації настроїв, ідей та діяльності окремих угрупувань і зумовлює значну дестабілізацію у релігійній і соціально-політичній сферах як у межах певних окремих суб'єктів Російської Федерації, так і на загальнодержавному рівні. Cтаття присвячена комплексному дослідженню впливу ісламу на суспільно-політичні процеси сучасної Росії. Визначено основні принципи політики російської адміністрації у сфері релігії загалом і щодо мусульман зокрема. Аналізуються особливості формування мусульманських спільнот у державі, виокремлено чинники їх інституалізації. Визначено причини основних протиріч у російських мусульманських громадах на сучасному етапі. Акцентується на важливості даного дослідження у контексті українсько-російського конфлікту у Криму та у східних областях України. Подано аналіз сучасної політики Росії щодо кримськотатарського населення. ; Російська Федерація – євразійська поліетнічна держава, на території якої проживає значна кількість корінного мусульманського населення (близько 10%). Треба сказати, що чисельність його постійно зростає не лише за рахунок природного приросту і навернення немусульманського населення в іслам, а й у результаті імміграції з країн Центральної Азії та Азербайджану. Ісламський чинник значно зумовлював політику Росії впродовж її історичного розвитку. Важливість впливу ісламу на сучасне політичне життя держави постійно відзначається багатьма представниками державної влади і лідерами суспільно-релігійних організацій та рухів. Російська мусульманська умма сьогодні є далеко неоднорідною і малозгуртованою. Це створює сприятливий ґрунт для радикалізації настроїв, ідей та діяльності окремих угрупувань і зумовлює значну дестабілізацію у релігійній і соціально-політичній сферах як у межах певних окремих суб'єктів Російської Федерації, так і на загальнодержавному рівні. Cтаття присвячена комплексному дослідженню впливу ісламу на суспільно-політичні процеси сучасної Росії. Визначено основні принципи політики російської адміністрації у сфері релігії загалом і щодо мусульман зокрема. Аналізуються особливості формування мусульманських спільнот у державі, виокремлено чинники їх інституалізації. Визначено причини основних протиріч у російських мусульманських громадах на сучасному етапі. Акцентується на важливості даного дослідження у контексті українсько-російського конфлікту у Криму та у східних областях України. Подано аналіз сучасної політики Росії щодо кримськотатарського населення.
The article deals with the research from the standpoint of international law of Crimea's political status after the collapse of the Soviet Union and until its annexation by the Russian Federation in 2014. The author denounces the myth, quite common in Russian scientific legal discourse, related to the Crimean issue in international relations between Russia and Ukraine. System analysis of multitude valid bi- and multilateral international Russia—Ukraine agreements, undoubtedly, demonstrates the absence of any peculiarities or uncertainties relatively to the political status of Crimea after the dissolution of the USSR. The research summarizes that Russia and Ukraine do not reserve any territorial claims in respect of each other, because of the next reasons: 1) both nations repeatedly (since 1990) recognized inviolability of the actual mutual state border between them; 2) parties proclaimed territorial integrity of theirs; 3) both states refrain from use of force or threat of force against each other.
In the article the essence of the neo-imperial ideology of the «Russian world», is revealed, which appearance is connected with the necessity of the modern Russia`s expansionist policy in ideological substantiation after the collapse of the Bolshevik`s empire commune – the Soviet Union. Moreover, the basis for resuscitation and the creation of a new empire is still preserved. In the newly created states from the post-Soviet republics, the vast majority of former party leaders came to the power, who sought little or no effort to eliminate the old, in essence, authoritariantotalitarian system of political government, almost all of them sought to preserve the economic ties that were established in a single economic complex between the republics of the former Soviet Union. The Union of Independent States (CIS), established in December 1991, provided additional opportunities for the new neo-empire. Under such conditions, pro-Kremlin theorists-statesmen were actively involved in the development of ideological and theoretical foundations for the new ideology. However, the very name «Russian world» was introduced into scientific and political circulation only in 2005. Since then, the spatial boundaries of the ideology «Russian world» are constantly expanding and now include those countries and peoples «where the Russian language is heard». Thus, the main goal of the new ideology «Russian world» is to include in the Russian neo-empire not only Russia itself, but all of Russia abroad, ie «almost a third - a billion Russian-speaking people or almost every twentieth inhabitant of the Earth» (O. Batanova). Thus, according to the great powers, it will be possible to correct the geopolitical mistake associated with the collapse of the Soviet Union. It has been proved that the neo-imperial ideology of the «Russian world» is based on Russian ultranationalism, which is permeated by the ideas of pan-Russianism, Russian exclusivity, and strong statehood, which Putin now embodies. This feature of the ideology of the «Russian world» indicates its neo-imperial orientation and geopolitical intentions of the great-power policy of modern Russia.
The review of Vladimir Gorbulin's book "How Russia Will Defeat in the War of the Future" analyzes the main theoretical and practical tasks set by the author before the Ukrainian state and society, aimed at overcoming such a strong and extremely dangerous enemy for independent Ukraine as Putin's Russia. Academician Gorbulin's book immediately became a bestseller in Ukraine and gained notoriety abroad. It is one of the most serious studies of the problems facing the Ukrainian state and nation today, as well as a de facto "road map" for Ukraine in the war against Russia, which can create conditions for victory and independence and freedom from the sinister aggressor - the Kremlin neo-empire.
У статті розглядаються деякі мало досліджені аспекти вторгнення французької армії в Росію в 1812 році. А саме ті, які підпадають під поняття «військові злочини». Згідно з міжнародним правом, це виключно серйозні порушення законів і звичаїв війни: вбивства, катування і відведення в рабство або для інших цілей цивільного населення окупованої території; вбивства або катування військовополонених; взяття і вбивство заручників; пограбування громадської або приватної власності; безглузде руйнування населених пунктів; розорення, не виправдане військовою необхідністю і т.п. Як свідчать джерела, саме такого роду дії здійснювала наполеонівська армія, починаючи з вступу на російські території, під час окупації Москви і після виходу з неї. До числа наймасштабніших злочинів, скоєних французькими військовими на окупованих територіях, слід віднести підпал і розорення древньої російської столиці, масове пограбування помешкань москвичів, якому було надано організованого характеру. У той самий час, коли Наполеон жив у Кремлівському палаці, поруч з ним, в Успенському соборі, була організована майстерня з переплавки в злитки награбованих платини, золота і срібла. Кількість дорогоцінного металу, вивезеного окупантами, обчислюється сотнями пудів. Однак самою ганебною сторінкою з літопису військових злочинів, скоєних Великою армією в Москві, є масове вбивство російських поранених, що залишилися у шпиталях міста. Видана у Франції під редакцією професорів Лависса і Рамбо «Історія XIX століття» містить таке кричуще визнання: під час пожежі в Москві 15 тисяч росіян було наживо спалено французами. Врятувати нещасних було нікому, будь-які спроби зупинити вакханалію насильства жорстоко припинялися. Не менш трагічна доля спіткала і тих російських військовополонених, які могли йти. У статті наводиться факт, який мав місце після того, як французька армія залишила Москву. На підході до Гжатську (нині місто Гагарін) імператорська колона побачила біля дороги щойно вбитих росіян. Їх кількість сягала двох тисяч. Є підстави вважати, що їх загибель на совісті польських військових, які воювали на боці Наполеона і у яких був вагомий привід жорстоко обійтися з російськими полоненими. У висновках автор звертає увагу на те, що російська армія не помстилася французам під час перебування в Парижі у 1814 році. Мало того, що росіяни нічого не взяли з Парижа на утримання своїх військ, вони ще й відмовились брати з переможеної Франції репарації. ; The article discusses some of the little investigated aspects of the invasion of the French army in Russia in 1812. Namely, those that fall under the concept of "war crimes". According to international law, these are exceptionally serious violations of the laws and customs of war: murder, torture, and slavery or for other purposes of the civilian population of the occupied territory; the killing or torturing of prisoners of war; taking and killing hostages; robbеry public or private property; meaningless destruction of human settlements; not justified by military necessity, etc. Sources show that it was precisely this kind of action that the French army committed during the occupation of Moscow and after it left it. Among the most massive crimes committed by French troops in the occupied territories, it should include the arson and ruin of the ancient Russian capital, the massive robbery of the Muscovites' homes, which was accorded an organized character, should be considered. At the same time, when Napoleon lived in the Kremlin's palace, next to him, in the Uspensky Cathedral, was organized a workshop on melting into ingots of looted platinum, gold and silver. The amount of precious metal exported by the occupants is calculated by hundreds of pounds. However, the most shameful page in the chronicle of war crimes committed by the Great Army in Moscow is the mass murder of the Russian wounded, remaining in the city's hospitals. Published in France under the editorship of Professors Lavissa and Rambo "The History of the XIX century" contains such a vivid admission: during the fire in Moscow, 15,000 Russians were burned alive by the French. To save the unfortunate was nobody, any attempt to stop the bacchanalia violence severely ceased. No less tragic fate has happened to those Russian prisoners of war who could move. The article cites the fact that took place after the French army left Moscow. At the approach to Gzhatsk (now the city of Gagarin), the imperial column was seen near the road of the just killed Russians. Their number reached two thousand. There is reason to believe that their death on the conscience of the Polish military, who fought on the side of Napoleon and who had a strong motive to cruelly deal with Russian captives. In the conclusions, the author draws attention to the fact that the Russian army did not take revenge on the French during her stay in Paris in 1814. Moreover that the Russians did not take anything from Paris to keep their troops, they also refused to take reparations from the defeated France.
У статті розглядаються деякі мало досліджені аспекти вторгнення французької армії в Росію в 1812 році. А саме ті, які підпадають під поняття «військові злочини». Згідно з міжнародним правом, це виключно серйозні порушення законів і звичаїв війни: вбивства, катування і відведення в рабство або для інших цілей цивільного населення окупованої території; вбивства або катування військовополонених; взяття і вбивство заручників; пограбування громадської або приватної власності; безглузде руйнування населених пунктів; розорення, не виправдане військовою необхідністю і т.п. Як свідчать джерела, саме такого роду дії здійснювала наполеонівська армія, починаючи з вступу на російські території, під час окупації Москви і після виходу з неї. До числа наймасштабніших злочинів, скоєних французькими військовими на окупованих територіях, слід віднести підпал і розорення древньої російської столиці, масове пограбування помешкань москвичів, якому було надано організованого характеру. У той самий час, коли Наполеон жив у Кремлівському палаці, поруч з ним, в Успенському соборі, була організована майстерня з переплавки в злитки награбованих платини, золота і срібла. Кількість дорогоцінного металу, вивезеного окупантами, обчислюється сотнями пудів. Однак самою ганебною сторінкою з літопису військових злочинів, скоєних Великою армією в Москві, є масове вбивство російських поранених, що залишилися у шпиталях міста. Видана у Франції під редакцією професорів Лависса і Рамбо «Історія XIX століття» містить таке кричуще визнання: під час пожежі в Москві 15 тисяч росіян було наживо спалено французами. Врятувати нещасних було нікому, будь-які спроби зупинити вакханалію насильства жорстоко припинялися. Не менш трагічна доля спіткала і тих російських військовополонених, які могли йти. У статті наводиться факт, який мав місце після того, як французька армія залишила Москву. На підході до Гжатську (нині місто Гагарін) імператорська колона побачила біля дороги щойно вбитих росіян. Їх кількість сягала двох тисяч. Є підстави вважати, що їх загибель на совісті польських військових, які воювали на боці Наполеона і у яких був вагомий привід жорстоко обійтися з російськими полоненими. У висновках автор звертає увагу на те, що російська армія не помстилася французам під час перебування в Парижі у 1814 році. Мало того, що росіяни нічого не взяли з Парижа на утримання своїх військ, вони ще й відмовились брати з переможеної Франції репарації. ; The article discusses some of the little investigated aspects of the invasion of the French army in Russia in 1812. Namely, those that fall under the concept of "war crimes". According to international law, these are exceptionally serious violations of the laws and customs of war: murder, torture, and slavery or for other purposes of the civilian population of the occupied territory; the killing or torturing of prisoners of war; taking and killing hostages; robbеry public or private property; meaningless destruction of human settlements; not justified by military necessity, etc. Sources show that it was precisely this kind of action that the French army committed during the occupation of Moscow and after it left it. Among the most massive crimes committed by French troops in the occupied territories, it should include the arson and ruin of the ancient Russian capital, the massive robbery of the Muscovites' homes, which was accorded an organized character, should be considered. At the same time, when Napoleon lived in the Kremlin's palace, next to him, in the Uspensky Cathedral, was organized a workshop on melting into ingots of looted platinum, gold and silver. The amount of precious metal exported by the occupants is calculated by hundreds of pounds. However, the most shameful page in the chronicle of war crimes committed by the Great Army in Moscow is the mass murder of the Russian wounded, remaining in the city's hospitals. Published in France under the editorship of Professors Lavissa and Rambo "The History of the XIX century" contains such a vivid admission: during the fire in Moscow, 15,000 Russians were burned alive by the French. To save the unfortunate was nobody, any attempt to stop the bacchanalia violence severely ceased. No less tragic fate has happened to those Russian prisoners of war who could move. The article cites the fact that took place after the French army left Moscow. At the approach to Gzhatsk (now the city of Gagarin), the imperial column was seen near the road of the just killed Russians. Their number reached two thousand. There is reason to believe that their death on the conscience of the Polish military, who fought on the side of Napoleon and who had a strong motive to cruelly deal with Russian captives. In the conclusions, the author draws attention to the fact that the Russian army did not take revenge on the French during her stay in Paris in 1814. Moreover that the Russians did not take anything from Paris to keep their troops, they also refused to take reparations from the defeated France.
The article is devoted to the analysis of the Ukrainian diaspora organizations ethnocultural activity peculiarities in the Russian Federation (RF), the beginning of which is connected with the collapse of the Soviet Union and the proclamation of Ukraine"s independence (1991). The author connects their appearance with the growth of national consciousness, which was based on the idea of Ukraine"s independence. This idea has always been perceived extremely negatively and cautiously by the ruling class of Russia, as well as by a significant number of Russians, at all times when Ukrainians were under the imperial roof. Even in the conditions of the total crisis at the turn of the 1980s and 1990s, when the systemic disintegration of the USSR began, the Communist Party leadership constantly kept the "Ukrainian question" in view. This is confirmed, in particular, by the termination in 1989 of the magazine "Ukrainian Question", the publication of which was organized by the Moscow branch of the "Ukrainian Helsinki Union". A similar fate befell a number of other Ukrainian communities already in modern Russia. Among them are the two largest all-Russian diaspora organizations of Ukrainians in Russia: the Union of Ukrainians of Russia (ESD) and the Federal National-Cultural Autonomy "Ukrainians of Russia" (FNKAUR). The analysis below shows that their activities were carried out in accordance with Russian legislation, in particular the Federal Law of Russia "On National and Cultural Autonomy" and was aimed at organizing and conducting ethnocultural work among Ukrainians. However, Putin's leadership found "evidence of political activity" from both ESD and FNKAUR and banned their activities by court order. In fact, the main reasons for the author's cessation are the independence policy of modern Ukraine and the leaders of Ukrainian diasporas, their "disobedience" to pursue Russia's state imperial policy among Ukrainians, and their unwillingness to ignore the ethnocultural needs of Ukrainians. Currently, there is no all-Russian organization of Ukrainians in Russia. Activists of the Ukrainian diaspora have repeatedly, and since 2014, tried to register at least one of them, but they are constantly denied on the grounds that they will allegedly "glorify Bandera" and negatively affect Ukrainian-Russian relations. In fact, the reason is different, namely, in the traditional imperialism not only of Russia's ruling class, but also of a significant number of Russians who do not see a Russian neo-empire without Ukraine. This Russian propaganda cliché penetrated deeply not only into the consciousness of Russians, but also distorted the national consciousness of a significant number of Ukrainians in Russia, who cease to identify themselves as Ukrainians. The article emphasizes that the deidentification of our compatriots is based on persecution, harassment, contempt, not only the Kremlin authorities, but also a significant number of Russians towards Ukrainians in Russia.
The paper reviews the current foreign policy of the Russian Federation. Some facts of the reduced geopolitical presence of Russia in the world are presented. Scientific viewpoints of Russian researchers of Eurasian and Neo-Eurasian issues, their commitment to the idea of exceptionality of the Russians are demonstrated. Two alternative forecasts by Western researchers of further geopolitical situation and development of Russia are given. It is pointed out that the RF pursues an aggressive foreign policy underpinned by economic, political and military pressures both in Europe and the post-Soviet space. The author compares statistical economic indicators of the USA, the EU and China with those of the present-day Russia, which are convincingly indicative of the losing Russian position in the struggle for global leadership. It is concluded that the RF has neo-imperialist ambitions as to the former Soviet Republics; has lost its international authority as a guarantor of security; makes an aggressive use of natural power resources for exerting pressure on EU countries; is incapable of implementing effective reforms in its economy, society and armed forces; has lost strategic relations with the USA, NATO and EU; has a backward and authoritarian political system, which generally threatens both the world and Russia itself. ; На основании анализа мировых событий после "холодной воны", а также геополитических изменений на постсоветском пространстве сформулированы основные направления внешней политики Российской Федерации. Акцентировано внимание на взаимоотношениях с Европейским Союзом, США и Китаем. Сопоставлены их экономические показатели в динамике. ; На основі аналізу світових подій після завершення "холодної війни", а також геополітичних змін на пострадянському просторі сформульовано основні вектори зовнішньої політики Російської Федерації. Особливу увагу приділено відносинам Росії з Європейським Союзом, США та Китаєм. Зіставлені їхні економічні показники в динаміці.
The article highlights the importance of the assessment of the MPS, which forms the basis for the formation of the military policy and military doctrine of the country, the justification of the directions for the development of its armed forces, the military-industrial complex, the evaluation of existing real threats for prediction and the formulation of adequate and effective means and mechanisms to confront the Russian «hybrid» expansions.The author considers: the list of challenges, risks and threats, the probability of which is considered high up to 2025; qualitative changes in views on the content of modern military conflicts and wars; the information from the International Criminal Court's annual report on the recognition of aggression against Ukraine in the territory of the Crimea and Ukrainian eastern regions as an international armed conflict with the support of these actions of the Russian Federation;the idea of a pre-planned aggression against our state from Russia; genesis and the implementation of the system of integrated and interdependent preparatory and executive activities related to the coordination of a significant number of event participants by «pressure groups», «agents of influence» in launching the aggression in Eastern Ukraine and the Crimea, the development of the military-political situation from the beginning of the annexation of the Crimea as a typical special operation and events in the Donetsk and Luhansk regions in light of a hybrid war;the fact of recognizing by Putin his personal involvement in managing the operation to seize the Crimea; the development of further tension in the south-east of our country and modern reforms of the Armed Forces of Russia in favor of expanding the capabilities of its land component in the XXI century. The novelty of the work is to assess the development of the military-political situation in Ukraine with the beginning of the occupation of the Crimea and the subsequent events in the south-east of our state in light of a hybrid war.Key words: a military-political situation, a hybrid war, an international armed conflict, annexation, the Crimea, the Armed Forces of Ukraine, the Armed Forces of the Russian Federation, illegal armed formations, an operation of the United forces. ; Проаналізовано значення оцінки ВПО, покладені в основу формування воєнної політики і воєнної доктрини країни. Обґрунтовано напрями розвитку її збройних сил, військово-промислового комплексу, оцінку існуючих реальних загроз для прогнозування та формулювання адекватних і ефективних засобів та механізмів протистояння російській «гібридній» експансії. Розглянуто: перелік викликів, ризиків і загроз, вірогідність яких вважають високою до 2025 року; якісні зміни у поглядах на зміст сучасних військових конфліктів і війн; інформацію з Щорічного звіту Міжнародного кримінального суду щодо визнання ним агресії проти України на території Криму та її східних областей як міжнародного збройного конфлікту з підтримкою цих дій РФ; думку щодо заздалегідь спланованої агресії проти нашої держави з боку Росії; ґенезу і реалізацію системи комплексних і взаємозалежних підготовчих та виконавчих заходів, пов'язаних з координацією діяльності значної кількості учасників подій «групами тиску», «агентами впливу» в розв'язанні агресії на сході України і Криму, розвиток воєнно-політичної ситуації з початком анексії Криму як типової спеціальної операції та подій у Донецькій і Луганській областях у світлі гібридної війни; факт визнання В. Путіним особистої участі у керуванні операцією з захоплення Криму; розвиток подальшого напруження на південному сході нашої країни і сучасні реформи ЗС РФ на користь розширення можливостей своєї сухопутної компоненти армії в XXI столітті. Новизна роботи полягає в оцінці розвитку воєнно-політичної ситуації в Україні з початком окупації Криму і подальших подій на південному сході нашої держави у світлі гібридної війни.Ключові слова: воєнно-політична обстановка; гібридна війна; міжнародний збройний конфлікт; анексія; Крим; Збройні сили України; Збройні сили РФ; незаконні збройні формування; операція Об'єднаних сил.
The article analyzes the policy and practice of neo-imperialism in the Russian Federation, examines the specificity of Putinizm as a historical challenge posed by the post-Soviet post-colonial elites of the former USSR, in this case, the Ukrainian ones. Existing certain toleration of the culture of the colonizer, inherent in a large number of representatives of the Ukrainian elites, both political, and economic and creative, is one of the hallmarks of their unshakable post-colonialism, which, in turn, hinders the transformation of Ukraine into a modern European civilized state and a full-fledged modern nation. The need for a more determined opposition to the political and ideological influences of the modern Kremlin, its neo-imperial actions, theprovision of more effective and tougher resistance to the aggressor-Putin's Russia, which invaded Ukraine and imposed a hybrid war on its people, is not only a requirement that is relevant to self-preservation and consolidation Ukrainian independent nation, but also a persistent advice from the politicians of different countries who are committed to Ukraine and advanced analysts from the present-day Russia. Moreover, the real history of post-Soviet Ukraine and the post-Soviet Russia is a confirmation of the differences, including ideological, between the two peoples. At a time when post-colonial Ukraine was looking for itself in the labyrinths of many, and especially of the two-vectored, having finally ended on the road to a common European home, Russia tried to become democratic, but its efforts in this direction ended in defeat. Some of the contemporary Russian philosophers generally argue that the post-Soviet period in Russia went on an effort to return to the USSR. The Russian post-Soviet postcolonial period tried to get rid of their own "humiliation" and "to rise from their knees". A number of contemporary Russian intellectuals even argues that raising the people from their knees is the only real merit of the President of the Russian Federation VV. Putin before the Russian people. For example, the president of Lithuania Dalia Grybauskaitė has repeatedly expressed the opinion that Ukraine should take a much more resolute stand against the policies and actions of Putin's Russia. The ability to effectively confront an insidious aggressor - Putin's Russia - has become an exam today for Ukrainian elites regarding their viability and effectiveness.
The article deals with freedom of speech as a spiritual dimension of being: moral emotions, conscience. The author outlined the indissolubility of freedom and necessity, freedom and responsibility for the written, oral and television image. It is emphasized that freedom of speech is a category not so much philosophical but political. Throughout the democratic world, it is an essential factor in the natural development of society on the basis of the constitutional order. Based on the analysis of media functioning it was emphasized, that freedom is a kind of political and civic oxygen of the media, because their main purpose is to create the preconditions for formation of moral and spiritual, educated, intellectually rich society. It is shown that freedom is the greatest moral and spiritual state of man. Under the banner of freedom, Ukrainian soldiers defend the independence of the State from Russian invaders. In connection with the Russian Federation aggression against Ukraine the principles and the functions of the media were re-understood, features of freedom and standards of journalistic creativity in historical and contemporary socio-political context were outlined. The author drew attention to the works of Professor M. Tymoshyk who was the researcher of creativity of the publicist, politician and diplomat Yevhen Onatskyi, who put the interests of the nation first in the fight against Ukrainian enemies, not one of its classes, the interests of the state, not of any party. These professional standards of journalism are all too important in the current era of globalization and hybrid warfare. Therefore, the standards of journalistic profession should be treated not traditionally, not stereotyped but unusual, creative, to promote victory over the enemy and approve of the spiritually united Ukrainian Ukraine. Freedom of speech, standards of the journalistic profession cannot be a tool for manipulating public consciousness in the interests of the aggressor. It should be based on the philosophy of ...
Досліджується природа російсько-української «гібридної війни». Не торкаючись суто військових та збройних аспектів конфлікту, висвітлюється інформаційна складова «гібридної війни», що в рамках воєн четвертого покоління стала однією із визначальних чинників протиборства між агресором і країною, яка зазнала нападу. Особливий акцент робиться на дослідженні: особливостей пропагандистських механізмів з двох боків російсько-українського конфлікту; зіставленні комунікативно-пропагандистських можливостей сторін; роботи з масовою аудиторією; помилок інформаційної політики в період російсько-українського конфлікту. ; The nature of the Russian-Ukrainian hybrid war is considered in the article. Leaving aside the purely military aspects and armed conflict highlighted information component of a hybrid war. As part of the fourth generation wars it was one of the determining factors of confrontation between the aggressor and the country has suffered. Particular emphasis is placed on research, advocacy mechanisms features on both sides of the Russian-Ukrainian conflict; comparison communicative outreach capacity of the parties; Work with a mass audience; Information Policy errors during the Russian-Ukrainian conflict.
Досліджується природа російсько-української «гібридної війни». Не торкаючись суто військових та збройних аспектів конфлікту, висвітлюється інформаційна складова «гібридної війни», що в рамках воєн четвертого покоління стала однією із визначальних чинників протиборства між агресором і країною, яка зазнала нападу. Особливий акцент робиться на дослідженні: особливостей пропагандистських механізмів з двох боків російсько-українського конфлікту; зіставленні комунікативно-пропагандистських можливостей сторін; роботи з масовою аудиторією; помилок інформаційної політики в період російсько-українського конфлікту. ; The nature of the Russian-Ukrainian hybrid war is considered in the article. Leaving aside the purely military aspects and armed conflict highlighted information component of a hybrid war. As part of the fourth generation wars it was one of the determining factors of confrontation between the aggressor and the country has suffered. Particular emphasis is placed on research, advocacy mechanisms features on both sides of the Russian-Ukrainian conflict; comparison communicative outreach capacity of the parties; Work with a mass audience; Information Policy errors during the Russian-Ukrainian conflict.
