The article is devoted to the problem of determining the principles of sociological reflection of secularization as a prerequisite for the formation of bourgeois society. Author concluded that the traditional ways of seeing the world in terms of secularization were replaced profane and scientific outlook. For this reason, it can be argued that spirituality and divinity no longer perceived as constantly present in the environment, and their attributes are shifting to social movements, leading to the replacement of interpersonal relations man with Supreme mediating force communities. Given the secularized social, people considering themselves religious, religious assess the impact on their lives as less important compared to past eras. Thus, social life is more and more exposed reducing the influence of religion and churches as secular beliefs and secularism in outlook continuously enhanced Western suspilstv.Z other hand, describes the process of secularization out institutional churches outside those areas that were controlled by them or under their influence. It first appeared in the separation of church and state, and the expropriation of church property and territories in the 18th century. As a result, churches and religious institutions have lost their wealth, prestige and influence in society. The decrease their political and social influence, even in our present century, is quite obvious. ; Статтю присвячено проблемі визначення засад соціологічної рефлексії секуляризації як передумови формування буржуазного соціуму. Авторкою зроблено висновок про те, що традиційні способи бачення світу за умов секуляризації були замінені профанним і науковим світоглядом. З цієї причини можна стверджувати, що духовність і божественність більше не сприймаються як постійно присутні в навколишньому середовищі, а їх атрибути зміщуються на соціальні утворення, що призводить до заміни інтерперсональних відносин людини із Вищою силою громадоопосередковуючими. За умов секуляризованої соціальності люди, вважаючи себе релігійними, оцінюють релігійний вплив на їхнє життя як менш важливий в порівнянні з минулими епохами. Отже, соціальне життя все більше й більше зазнає зниження впливу релігії та церкви, оскільки світські переконання і світськість постійно посилюються у світогляді західних cуспільств. З іншого боку, процес секуляризації характеризує вихід інституційних церков за межі тих сфер, які були контрольовані ними або перебували під їх впливом. Це вперше виявилося в відокремленні церкви від держави, і в експропріації церковних цінностей і територій в ХVІІІ столітті. У результаті церкви і релігійні інститути втратили своє багатство, престиж і вплив у суспільстві. Зменшення їх політичного і соціального впливу, навіть у нашому нинішньому столітті, є цілком очевидними. ; Статтю присвячено проблемі визначення засад соціологічної рефлексії секуляризації як передумови формування буржуазного соціуму. Авторкою зроблено висновок про те, що традиційні способи бачення світу за умов секуляризації були замінені профанним і науковим світоглядом. З цієї причини можна стверджувати, що духовність і божественність більше не сприймаються як постійно присутні в навколишньому середовищі, а їх атрибути зміщуються на соціальні утворення, що призводить до заміни інтерперсональних відносин людини із Вищою силою громадоопосередковуючими. За умов секуляризованої соціальності люди, вважаючи себе релігійними, оцінюють релігійний вплив на їхнє життя як менш важливий в порівнянні з минулими епохами. Отже, соціальне життя все більше й більше зазнає зниження впливу релігії та церкви, оскільки світські переконання і світськість постійно посилюються у світогляді західних cуспільств. З іншого боку, процес секуляризації характеризує вихід інституційних церков за межі тих сфер, які були контрольовані ними або перебували під їх впливом. Це вперше виявилося в відокремленні церкви від держави, і в експропріації церковних цінностей і територій в ХVІІІ столітті. У результаті церкви і релігійні інститути втратили своє багатство, престиж і вплив у суспільстві. Зменшення їх політичного і соціального впливу, навіть у нашому нинішньому столітті, є цілком очевидними.
In the article the problem of balance of secularization and modernization. Desecration of religion, according to the author, is the main element of the modernization project, the result of which is the spread of secular rationality of theoretical knowledge in social technologies and social-regulatory system, in particular – to the legal system, constitution, democracy, civil society, human rights, etc., corresponding neoteologie scientism as a strategy to modernize the traditional society through scientific knowledge in the context of desecration of religious ethics and decomposition of the institutional framework in the form of the Catholic church. Along with modernization discourse scientistic interpretation neoteologie formed other uses of implicit clerical discourse for direct or indirect formulation of alternative programs kontrmodernizatsiyi that somehow is connected with the (partial or complete) reproduction sakralizovanosti traditional society in pagan religions. Here it is, in particular, antropolatrychni cult heroes in the ideologies of fascism and communism, which, against the desecration of Christianity can be called kontrmodernizatsiynymy resakralizatsiyamy paganism. These versions religions and ideologies emphasizing certain elements of social modernization in in their scenarios introduced in the social context of the facade features of modern society, which is protected traditional society. The whole range of projects kontrmodernizatsiyi, despite his claims to be a continuation of the ideology of the Enlightenment and bourgeois conformity formal features, compared to secular programs becomes a substitute of neomessianic eschatology genetically going to marginalized social movements in Europe that have evolved in parallel with secularization. ; У статті розглянуто проблему співвідношення секуляризації і модернізації. Десакралізація релігії, на думку авторки, виступає головним елементом проекту модернізації, наслідком якої стає поширення світської раціональності з теоретичного знання на соціальні технології та соціально-нормативні системи, зокрема – на правову систему, конституції, демократію, громадянське суспільство, права людини і т.д., що відповідає неотеології сцієнтизму як стратегії модернізації традиційного суспільства через наукове пізнання в контексті десакралізації релігійної етики та декомпозиції її інституційних засад у вигляді католицької церкви. Поруч з модернізаційним дискурсом сцієнтистської неотеології формуються інші напрямки використання імпліцитного клерикального дискурсу для прямого або опосередкованого формулювання альтернативних програм контрмодернізації, яка так чи інакше пов'язана з (частковим або повним) відтворенням сакралізованості традиційного суспільству в язичницьких релігіях. Тут йдеться, зокрема, про антрополатричні культи героїв в ідеологіях фашизму та комунізму, які, на тлі десакралізації християнства, можна назвати контрмодернізаційними ресакралізаціями язичництва. Ці версії релігій та ідеологій, акцентуючи певні елементи соціальної модернізації, за своїми сценаріями, впроваджують у соціальний контекст фасадові ознаки модерного суспільства, за якими приховується традиційне суспільство. Весь спектр проектів контрмодернізації, всупереч своїм домаганням бути продовженням ідеології просвітництва і відповідності формальним ознакам буржуазності, в порівнянні з секулярними програмами, стає субститутом месіаністської неоесхатології, генетично простуючи до маргінальних соціальних рухів Європи, які розвивалися паралельно із секуляризацією. ; У статті розглянуто проблему співвідношення секуляризації і модернізації. Десакралізація релігії, на думку авторки, виступає головним елементом проекту модернізації, наслідком якої стає поширення світської раціональності з теоретичного знання на соціальні технології та соціально-нормативні системи, зокрема – на правову систему, конституції, демократію, громадянське суспільство, права людини і т.д., що відповідає неотеології сцієнтизму як стратегії модернізації традиційного суспільства через наукове пізнання в контексті десакралізації релігійної етики та декомпозиції її інституційних засад у вигляді католицької церкви. Поруч з модернізаційним дискурсом сцієнтистської неотеології формуються інші напрямки використання імпліцитного клерикального дискурсу для прямого або опосередкованого формулювання альтернативних програм контрмодернізації, яка так чи інакше пов'язана з (частковим або повним) відтворенням сакралізованості традиційного суспільству в язичницьких релігіях. Тут йдеться, зокрема, про антрополатричні культи героїв в ідеологіях фашизму та комунізму, які, на тлі десакралізації християнства, можна назвати контрмодернізаційними ресакралізаціями язичництва. Ці версії релігій та ідеологій, акцентуючи певні елементи соціальної модернізації, за своїми сценаріями, впроваджують у соціальний контекст фасадові ознаки модерного суспільства, за якими приховується традиційне суспільство. Весь спектр проектів контрмодернізації, всупереч своїм домаганням бути продовженням ідеології просвітництва і відповідності формальним ознакам буржуазності, в порівнянні з секулярними програмами, стає субститутом месіаністської неоесхатології, генетично простуючи до маргінальних соціальних рухів Європи, які розвивалися паралельно із секуляризацією.
The article examines the main features of the classical secular political regime. The special attention is paid to the analysis of principal issues and weak points of the theoretical concept. The gradual transition to the new form of religion and politics interaction within the modern state is investigated. The main sources of development and the key forms of desecularization are defined. Current patterns of religious impact on politics and features of the desecularization process in the modern state are formulated. ; Рассмотрены основные признаки классического секуляризованного политического режима современности. Проведен анализ проблем и слабых моментов данной теории и прослежен постепенный переход к новой форме взаимодействия религии и политики внутри государства. Определены основные причины развития и формы распространения десекуляризации. Определены современные формы распространения влияния религии на политику и сформулированы признаки процесса десекуляризации в государстве. ; Розглянуто основні ознаки класичного секуляризованого політичного режиму сучасності. Здійснено аналіз проблем і слабких моментів цієї теорії та прослідковано поступовий перехід до нової форми взаємодії релігії і політики всередині держави. Визначені основні причини розвитку та форми поширення десекуляризації. Визначено сучасні форми поширення впливу релігії на політику та сформульовані ознаки процесу десекуляризації у державі.
The article examines the main features of the classical secular political regime. The special attention is paid to the analysis of principal issues and weak points of the theoretical concept. The gradual transition to the new form of religion and politics interaction within the modern state is investigated. The main sources of development and the key forms of desecularization are defined. Current patterns of religious impact on politics and features of the desecularization process in the modern state are formulated. ; Рассмотрены основные признаки классического секуляризованного политического режима современности. Проведен анализ проблем и слабых моментов данной теории и прослежен постепенный переход к новой форме взаимодействия религии и политики внутри государства. Определены основные причины развития и формы распространения десекуляризации. Определены современные формы распространения влияния религии на политику и сформулированы признаки процесса десекуляризации в государстве. ; Розглянуто основні ознаки класичного секуляризованого політичного режиму сучасності. Здійснено аналіз проблем і слабких моментів цієї теорії та прослідковано поступовий перехід до нової форми взаємодії релігії і політики всередині держави. Визначені основні причини розвитку та форми поширення десекуляризації. Визначено сучасні форми поширення впливу релігії на політику та сформульовані ознаки процесу десекуляризації у державі.
The influence of religion and churches on the democratic processes in the world, the beginnings of the spiritual rebirth of Ukraine and the current situation in the religious sphere in our country are analyzed in the article. The attention is paid to the activity of totalitarian sects, lack of moral standards in the Ukrainian society. The causes and consequences of secularization in the West and in contemporary Ukraine are investigated, the need for ideological orientations as for the Ukrainian society, and for the Ukrainian state are emphasized. ; The influence of religion and churches on the democratic processes in the world, the beginnings of the spiritual rebirth of Ukraine and the current situation in the religious sphere in our country are analyzed in the article. The attention is paid to the activity of totalitarian sects, lack of moral standards in the Ukrainian society. The causes and consequences of secularization in the West and in contemporary Ukraine are investigated, the need for ideological orientations as for the Ukrainian society, and for the Ukrainian state are emphasized.
The influence of religion and churches on the democratic processes in the world, the beginnings of the spiritual rebirth of Ukraine and the current situation in the religious sphere in our country are analyzed in the article. The attention is paid to the activity of totalitarian sects, lack of moral standards in the Ukrainian society. The causes and consequences of secularization in the West and in contemporary Ukraine are investigated, the need for ideological orientations as for the Ukrainian society, and for the Ukrainian state are emphasized. ; The influence of religion and churches on the democratic processes in the world, the beginnings of the spiritual rebirth of Ukraine and the current situation in the religious sphere in our country are analyzed in the article. The attention is paid to the activity of totalitarian sects, lack of moral standards in the Ukrainian society. The causes and consequences of secularization in the West and in contemporary Ukraine are investigated, the need for ideological orientations as for the Ukrainian society, and for the Ukrainian state are emphasized.
In: Ukrai͏̈nsʹkyj sociolohičnyj žurnal: naukove ta informacijne vydannja, Heft 23
ISSN: 2079-1771
Today, in many countries around the world, the role of religion in the public sphere is strengthening. This causes the methodological problems of the theory of secularization, which claimed the gradual and irreversible decline of religion. At the same time, the processes of religious revival in societies that have undergone secularization do not lead to the restoration of religion in the forms that preceded it. To denote this state of society, which occurs after secularization, Jürgen Habermas proposed to use the term "post-secular". A number of both foreign and domestic scientists became interested in this issue. But the purposeful study of postsecularity is still in its infancy and is mostly descriptive. In the scientific works devoted to its research, insufficient attention is focused on specific characteristics of postsecular societies. Therefore, there is a need to generalize these characteristics in order to better understand post-secular society. To achieve this goal, the article analyzes some conceptual approaches to the study of postsecularity. These approaches argue that the "return" of religion does not preclude the preservation of a powerful (or even dominant) secularization cluster in society. Post-secularization is a move forward and the creation of a new system characterized by religious freedom, pluralism, competition between different denominations, rather than a return to the traditions of the pre-modern era. In a post-secular society, as the authors of the works analyzed in the article prove, religion has all the opportunities from secular power for its development. At the same time, there is a reduction in the role of religious institutions and the individualization of religious practices, ie the "privatization" of religion, which is an element of secularization. But this "privatization" is significantly different from secularization, because it is not due to coercion, but to pluralism of choice. According to many researchers, a post-secular situation is possible under the condition of ideological pluralism and parity between religious and non-religious people, when each party has the opportunity to propagate its opinion, but does not impose it, when there is no place for privileged and discriminated, but awareness of mutual coexistence. That is, post-secularity is possible only in democratic and legal societies. The post-secular situation is also characterized by religious competition, intensification of missionary work, manifestations of fundamentalism, globalization of religious piety, transformation of religion into a commodity and the emergence (mostly in the West) of the phenomenon used to refer to the term "spirituality". The situation of post-secularism is a situation of uncertainty, when it is not known how the processes of interaction between the secular and the religious will take place in the future, and it is impossible to make any predictions about how stable this situation is. As the analysis carried out in the article shows, the post-secular approach has not become a full-fledged theory, but is perceived mostly as a program of what should be paid attention to, as a certain correction and continuation of the secularization approach. But with its help, scientists are trying to describe religious processes in modern societies.
У статті проаналізовано різні типи взаємодії між політикою і релігією в Західній і Східній Европі. Взявши за основу п'ять европейських країн: Великобританію, Іспанію, Україну, Польщу та Литву, автор показує, яку роль відігравали релігійні процеси в соціоекономічному, політичному та культурному розвитку цих держав, і навпаки, як процеси урбанізації чи модернізації вплинули на релігійність тих чи інших соціяльних та етнічних груп. ; The article offers a comparative perspective on different types of interactions between politics and religion in Western and Eastern Europe. Discussing the situation in five European countries – Great Britain, Spain, Poland, Lithuania, and Ukraine – it shows the role of religious processes in the social, economic, political and cultural development of a nation and, vice versa, the influence of urbanization and modernization processes on the religiosity of different ethnic and social groups.
Статтю присвячено проблемі відродження публічного релігійного дискурсу в контексті соціокультурних змін, яких західноевропейське суспільство зазнало наприкінці ХХ століття. Науковці на кшталт Юрґена Габермаса й Крейґа Келгуна, котрі ще пів століття тому захищали тезу про неминучість секуляризації і занепад публічної ролі релігії, змушені визнати, що їхні прогнози не лише не справдилися, а й прямо протилежні до сучасних світових тенденцій. Релігія набула глобального геополітичного значення. Утім, на неї не слід дивитися як на важку «неминучість», з якою доводиться мати справу в багатокультурному світі. Релігійні традиції можуть послужити для утвердження ціннісних орієнтирів, морального оновлення ліберальної демократії та створення того, що Чарльз Тейлор назвав «спільним простором ідентичности». ; The article discusses the revival of the public religious discourse in the context of social and cultural changes in the European society of the late 20th century. The scholars who – like Jürgen Habermas or Craig Calhoun – declared the imminence of secularization and the decline of public religion have now been forced to admit that the current global trends are, indeed, quite contrary to what they predicted. Religion has acquired global geopolitical signifi cance. This, however, should not be viewed as an inevitable evil we have to face in the multicultural world. Religious traditions may help strengthen value orientations, foster the moral rehabilitation of liberal democracy, and promote what Charles Taylor calls "shared identity space."
Мета роботи. Дослідити особливості наукового та релігійного світоглядів, сфокусувавши увагу на культурологічному аспекті. Методологія дослідження полягає в застосуванні історико-культурного, систематизаційного, культурологічного та теоретично узагальнюючого методів. Зазначені методи дозволяють розкрити динаміку особистісного розвитку та довести обумовленість змін у світогляді і духовному житті людей при домінуванні релігійного або наукового світосприйняття. Наукова новизна обумовлена необхідністю вироблення теорій щодо подолання кризи техногенної цивілізації. А саме напрацювання певних критеріїв, що дозволяють узагальнювати та впорядковувати накопичений досвід ставлення людини до природи й космосу, знання й віри, до своєї особистої й колективної відповідальності, використовуючи науковий та релігійний світогляди не як антагоністичні, а як два фундаментальні масиви культури, що доповнюють один одного. Висновки. Наукові й релігійні джерела – органічні складові частини загальнолюдської культурної цілісності, і людство сьогодні має шукати ознаки єдності філософії, моралі, духовності й мистецтва, а марновірство, невігластво й неуцтво повинні бути об'єктами конструктивної критики і з боку релігії і на науковому рівні. Світське й релігійне в культурі покликане об'єднати служіння ідеалам гуманності, милосердя, ненасильства. Осмислення трагічних сторінок історії, прагнення кращої національної долі, пошуки виходу з кризових економічних, політичних, ідеологічних ситуацій, вирішення екологічних проблем – ось пріоритети найбільш важливі в усі часи і для всіх людей, незалежно від їхнього особистого ставлення до релігії чи науки. Тільки якісний дискурс веде до порозуміння, зміни застарілих парадигм, до креативного співробітництва і, в результаті, свідомого збереження, поцінування й динамічного розвитку культури. ; Цель работы. Исследовать особенности научного и религиозного мировоззрений, сфокусировав внимание на культурологическом аспекте. Методология исследования заключается в применении историко-культурного, систематизационного, культурологического и теоретически обобщающего методов. Указанные методы позволяют раскрыть динамику личностного развития и доказать обусловленность изменений в мировоззрении и духовной жизни людей при доминировании религиозного или научного мировосприятия. Научная новизна обусловлена необходимостью выработки теорий по преодолению кризиса техногенной цивилизации. А именно наработки определенных критериев, позволяющих обобщать и упорядочивать накопленный опыт отношения человека к природе и космоса, знания и веры, к своей личной и коллективной ответственности, используя научное и религиозное мировоззрение не как антагонистические, а как два фундаментальных массива культуры, дополняют друг друга. Выводы. Научные и религиозные источники - органические составные части общечеловеческой культурной целостности, и человечество сегодня должно искать признаки единства философии, морали, духовности и искусства, а суеверие, невежество должны быть объектами конструктивной критики и со стороны религии и на научном уровне. Светское и религиозное в культуре призвано объединить служение идеалам гуманности, милосердия, ненасилия. Осмысление трагических страниц истории, стремление лучшей национальной судьбы, поиски выхода из кризисных экономических, политических, идеологических ситуаций, решение экологических проблем - вот приоритеты наиболее важные во все времена и для всех людей, независимо от их личного отношения к религии или науки. Только дискурс на высоком уровне ведет к пониманию, изменения устаревших парадигм, к креативному сотрудничеству и, в результате, сознательного сохранения и динамичного развития культуры. ; The purpose of the article is to explore the features of the scientific and religious worldviews, focusing on the cultural aspect. The research methodology consists in the application of historical, cultural, systematization, cultural and theoretically generalizing methods. These methods allow us to reveal the dynamics of personal development and prove the dependence of changes in the worldview and the spiritual life of people with the dominance of the religious or scientific worldview. The research methodology consists in the application of historical, cultural, systematization, cultural and theoretically generalizing methods. These methods allow us to reveal the dynamics of personal development and prove the dependence of changes in the worldview and the spiritual life of people with the dominance of the religious or scientific worldview. Scientific novelty lies in the develop of theories to overcome the crisis of man-made civilization. Namely, the developments of certain criteria, which allow generalizing and streamlining the accumulated experience of the relationship of man to nature and the cosmos, knowledge and faith, to his personal and collective responsibility, using the scientific and religious outlook not as antagonistic, but as two fundamental massifs of culture, complement each other. Conclusions. Scientific and religious sources are organic components of universal cultural integrity, and humanity today should look for signs of unity of philosophy, morality, spirituality, and art, and superstition and ignorance should be objects of constructive criticism both from the side of religion and at the scientific level. Secular and religious culture is intended to unite the service of the ideals of humanity, mercy, non-violence. Understanding the tragic pages of history, the pursuit of a better national destiny, the search for a way out of economic, political and ideological crisis situations, the solution of environmental problems are the most important priorities for all people, regardless of their personal attitude to religion or science. Only high-level discourse leads to understanding, changing outdated paradigms, to creative cooperation and, as a result, to the conscious preservation and dynamic development of culture.
Мета роботи. Дослідити особливості наукового та релігійного світоглядів, сфокусувавши увагу на культурологічному аспекті. Методологія дослідження полягає в застосуванні історико-культурного, систематизаційного, культурологічного та теоретично узагальнюючого методів. Зазначені методи дозволяють розкрити динаміку особистісного розвитку та довести обумовленість змін у світогляді і духовному житті людей при домінуванні релігійного або наукового світосприйняття. Наукова новизна обумовлена необхідністю вироблення теорій щодо подолання кризи техногенної цивілізації. А саме напрацювання певних критеріїв, що дозволяють узагальнювати та впорядковувати накопичений досвід ставлення людини до природи й космосу, знання й віри, до своєї особистої й колективної відповідальності, використовуючи науковий та релігійний світогляди не як антагоністичні, а як два фундаментальні масиви культури, що доповнюють один одного. Висновки. Наукові й релігійні джерела – органічні складові частини загальнолюдської культурної цілісності, і людство сьогодні має шукати ознаки єдності філософії, моралі, духовності й мистецтва, а марновірство, невігластво й неуцтво повинні бути об'єктами конструктивної критики і з боку релігії і на науковому рівні. Світське й релігійне в культурі покликане об'єднати служіння ідеалам гуманності, милосердя, ненасильства. Осмислення трагічних сторінок історії, прагнення кращої національної долі, пошуки виходу з кризових економічних, політичних, ідеологічних ситуацій, вирішення екологічних проблем – ось пріоритети найбільш важливі в усі часи і для всіх людей, незалежно від їхнього особистого ставлення до релігії чи науки. Тільки якісний дискурс веде до порозуміння, зміни застарілих парадигм, до креативного співробітництва і, в результаті, свідомого збереження, поцінування й динамічного розвитку культури. ; Цель работы. Исследовать особенности научного и религиозного мировоззрений, сфокусировав внимание на культурологическом аспекте. Методология исследования заключается в применении историко-культурного, систематизационного, культурологического и теоретически обобщающего методов. Указанные методы позволяют раскрыть динамику личностного развития и доказать обусловленность изменений в мировоззрении и духовной жизни людей при доминировании религиозного или научного мировосприятия. Научная новизна обусловлена необходимостью выработки теорий по преодолению кризиса техногенной цивилизации. А именно наработки определенных критериев, позволяющих обобщать и упорядочивать накопленный опыт отношения человека к природе и космоса, знания и веры, к своей личной и коллективной ответственности, используя научное и религиозное мировоззрение не как антагонистические, а как два фундаментальных массива культуры, дополняют друг друга. Выводы. Научные и религиозные источники - органические составные части общечеловеческой культурной целостности, и человечество сегодня должно искать признаки единства философии, морали, духовности и искусства, а суеверие, невежество должны быть объектами конструктивной критики и со стороны религии и на научном уровне. Светское и религиозное в культуре призвано объединить служение идеалам гуманности, милосердия, ненасилия. Осмысление трагических страниц истории, стремление лучшей национальной судьбы, поиски выхода из кризисных экономических, политических, идеологических ситуаций, решение экологических проблем - вот приоритеты наиболее важные во все времена и для всех людей, независимо от их личного отношения к религии или науки. Только дискурс на высоком уровне ведет к пониманию, изменения устаревших парадигм, к креативному сотрудничеству и, в результате, сознательного сохранения и динамичного развития культуры. ; The purpose of the article is to explore the features of the scientific and religious worldviews, focusing on the cultural aspect. The research methodology consists in the application of historical, cultural, systematization, cultural and theoretically generalizing methods. These methods allow us to reveal the dynamics of personal development and prove the dependence of changes in the worldview and the spiritual life of people with the dominance of the religious or scientific worldview. The research methodology consists in the application of historical, cultural, systematization, cultural and theoretically generalizing methods. These methods allow us to reveal the dynamics of personal development and prove the dependence of changes in the worldview and the spiritual life of people with the dominance of the religious or scientific worldview. Scientific novelty lies in the develop of theories to overcome the crisis of man-made civilization. Namely, the developments of certain criteria, which allow generalizing and streamlining the accumulated experience of the relationship of man to nature and the cosmos, knowledge and faith, to his personal and collective responsibility, using the scientific and religious outlook not as antagonistic, but as two fundamental massifs of culture, complement each other. Conclusions. Scientific and religious sources are organic components of universal cultural integrity, and humanity today should look for signs of unity of philosophy, morality, spirituality, and art, and superstition and ignorance should be objects of constructive criticism both from the side of religion and at the scientific level. Secular and religious culture is intended to unite the service of the ideals of humanity, mercy, non-violence. Understanding the tragic pages of history, the pursuit of a better national destiny, the search for a way out of economic, political and ideological crisis situations, the solution of environmental problems are the most important priorities for all people, regardless of their personal attitude to religion or science. Only high-level discourse leads to understanding, changing outdated paradigms, to creative cooperation and, as a result, to the conscious preservation and dynamic development of culture.
У статті автор обґрунтовує, як у процесі пошуків модерним розумом замінника релігійних засад мислення та буття були експліковані трансцендентальні умови досвіду взаємодії зі світом і, разом із тим, конструювався (легітимізувався) новий тип суб'єкт-об'єктних відносин, створювалася нова форма соціальної реальності. Представлено опінії М. Гайдеґґера, Ж. Грондена, М. Сретенського, К. Ясперса на постання і утвердження в процесі секуляризації нових смислів та нових суб'єктів дії. Показано, що основа нового буття все більше тяжіла до персональності та іманентності - Ego Декарта, Трансцендентальний суб'єкт Канта, Я Фіхте - і заклала засади антропологічного дискурсу. ; В статье автор обосновывает, как в процессе поисков модерновым умом заменителя религиозных основ мышления и бытия были эксплицированы трансцендентальные условия опыта взаимодействия с миром и, вместе с тем, конструировался (легитимизировался) новый тип субъект-объектных отношений, создавалась новая форма социальной реальности. Представлены точки зрения М. Хайдеггера, Ж. Грондена, М. Сретенского, К. Ясперса на возникновение и утверждение в процессе секуляризации новых смыслов и новых субъектов действия. Показано, что основа нового бытия все больше тяготела к персональности и имманентности - Ego Декарта, Трансцендентальный субъект Канта, Я Фихте - и заложила основы антропологического дискурса. ; In this article author substantiates a statement, according to which during a process of modern mind's search for the substitution for religious principles of thinking and being transcendental conditions of experience of cooperation with the world have been stated and along with this a new type of subject-object relation has been designed (legitimized) and a new form of social reality has been created. There's also been given opinions of Heidegger, Jean Grondin, N. Candlemas and Karl Jaspers on the formation and consolidation of secularization's new senses and new subjects of action. It's been showed that the foundation of a new being was drawn towards personality and immanence (Ego of Descartes, transcendental subject of Kant, Fichte's I) and formed bases of anthropologic discourse. Exactly in Descartes' philosophy a person becomes subject and also raises a question of subjectivity's principles; in Kant's philosophy a person becomes a bearer of creative activity, a subject and "legislator" of the world order, which he is only able to cognize. Along with this, a formation of a new transcendental foundation for cultural forms, one of which was an immanent subject, didn't happen in a form of a unified and directed at one goal process, but was a part of a common movement of secularization of Western civilization's senses. A conversion to the immanent subject as an indisputable reason for cognitive processes and development of the science of a new age conformed to changes in European thinking, because of which philosophers stopped developing theoretical knowledge basing on the appeal to the divine reality and "logical" subject of antiquity and Middle Ages has been replaced by thinking and operating subject of a new reality, relations with which defined a civilization face of a modern age.
У статті автор обґрунтовує, як у процесі пошуків модерним розумом замінника релігійних засад мислення та буття були експліковані трансцендентальні умови досвіду взаємодії зі світом і, разом із тим, конструювався (легітимізувався) новий тип суб'єкт-об'єктних відносин, створювалася нова форма соціальної реальності. Представлено опінії М. Гайдеґґера, Ж. Грондена, М. Сретенського, К. Ясперса на постання і утвердження в процесі секуляризації нових смислів та нових суб'єктів дії. Показано, що основа нового буття все більше тяжіла до персональності та іманентності - Ego Декарта, Трансцендентальний суб'єкт Канта, Я Фіхте - і заклала засади антропологічного дискурсу. ; В статье автор обосновывает, как в процессе поисков модерновым умом заменителя религиозных основ мышления и бытия были эксплицированы трансцендентальные условия опыта взаимодействия с миром и, вместе с тем, конструировался (легитимизировался) новый тип субъект-объектных отношений, создавалась новая форма социальной реальности. Представлены точки зрения М. Хайдеггера, Ж. Грондена, М. Сретенского, К. Ясперса на возникновение и утверждение в процессе секуляризации новых смыслов и новых субъектов действия. Показано, что основа нового бытия все больше тяготела к персональности и имманентности - Ego Декарта, Трансцендентальный субъект Канта, Я Фихте - и заложила основы антропологического дискурса. ; In this article author substantiates a statement, according to which during a process of modern mind's search for the substitution for religious principles of thinking and being transcendental conditions of experience of cooperation with the world have been stated and along with this a new type of subject-object relation has been designed (legitimized) and a new form of social reality has been created. There's also been given opinions of Heidegger, Jean Grondin, N. Candlemas and Karl Jaspers on the formation and consolidation of secularization's new senses and new subjects of action. It's been showed that the foundation of a new being was drawn towards personality and immanence (Ego of Descartes, transcendental subject of Kant, Fichte's I) and formed bases of anthropologic discourse. Exactly in Descartes' philosophy a person becomes subject and also raises a question of subjectivity's principles; in Kant's philosophy a person becomes a bearer of creative activity, a subject and "legislator" of the world order, which he is only able to cognize. Along with this, a formation of a new transcendental foundation for cultural forms, one of which was an immanent subject, didn't happen in a form of a unified and directed at one goal process, but was a part of a common movement of secularization of Western civilization's senses. A conversion to the immanent subject as an indisputable reason for cognitive processes and development of the science of a new age conformed to changes in European thinking, because of which philosophers stopped developing theoretical knowledge basing on the appeal to the divine reality and "logical" subject of antiquity and Middle Ages has been replaced by thinking and operating subject of a new reality, relations with which defined a civilization face of a modern age.
Today, in many countries around the world, the role of religion in the public sphere is strengthening. This causes the methodological problems of the theory of secularization, which claimed the gradual and irreversible decline of religion. At the same time, the processes of religious revival in societies that have undergone secularization do not lead to the restoration of religion in the forms that preceded it. To denote this state of society, which occurs after secularization, Jürgen Habermas proposed to use the term "post-secular". A number of both foreign and domestic scientists became interested in this issue. But the purposeful study of postsecularity is still in its infancy and is mostly descriptive. In the scientific works devoted to its research, insufficient attention is focused on specific characteristics of postsecular societies. Therefore, there is a need to generalize these characteristics in order to better understand post-secular society. To achieve this goal, the article analyzes some conceptual approaches to the study of postsecularity. These approaches argue that the "return" of religion does not preclude the preservation of a powerful (or even dominant) secularization cluster in society. Post-secularization is a move forward and the creation of a new system characterized by religious freedom, pluralism, competition between different denominations, rather than a return to the traditions of the pre-modern era. In a post-secular society, as the authors of the works analyzed in the article prove, religion has all the opportunities from secular power for its development. At the same time, there is a reduction in the role of religious institutions and the individualization of religious practices, ie the "privatization" of religion, which is an element of secularization. But this "privatization" is significantly different from secularization, because it is not due to coercion, but to pluralism of choice. According to many researchers, a post-secular situation is possible under the condition of ideological pluralism and parity between religious and non-religious people, when each party has the opportunity to propagate its opinion, but does not impose it, when there is no place for privileged and discriminated, but awareness of mutual coexistence. That is, post-secularity is possible only in democratic and legal societies. The post-secular situation is also characterized by religious competition, intensification of missionary work, manifestations of fundamentalism, globalization of religious piety, transformation of religion into a commodity and the emergence (mostly in the West) of the phenomenon used to refer to the term "spirituality". The situation of post-secularism is a situation of uncertainty, when it is not known how the processes of interaction between the secular and the religious will take place in the future, and it is impossible to make any predictions about how stable this situation is. As the analysis carried out in the article shows, the post-secular approach has not become a full-fledged theory, but is perceived mostly as a program of what should be paid attention to, as a certain correction and continuation of the secularization approach. But with its help, scientists are trying to describe religious processes in modern societies. ; Сейчас во многих странах мира происходит усиление роли религии в публичной сфере. Это обуславливает методологических проблемах теории секуляризации, которая утверждала постепенный и необратимый упадок религии. При этом процессы религиозного возрождения в обществах, которые подверглись секуляризации, не приводят к восстановлению религии в тех формах, которые предшествовали ей. Для обозначения такого состояния общества, которое наступает после секуляризации, Юрген Хабермас предложил использовать термин «постсекулярное». Этой проблематикой заинтересовались ряд как зарубежных, так и отечественных ученых. Но целенаправленное изучение постсекулярности еще находится в стадии своего формирования и преимущественно носит дескриптивный характер. В научных трудах, посвященных ее исследованию, недостаточное внимание акцентируется на конкретных характеристиках постсекулярных обществ. Поэтому возникает потребность обобщения этих характеристик с целью более четкого понимания постсекулярного общества. Чтобы достичь этой цели в статье осуществляется анализ некоторых концептуальных подходов к исследованию постсекулярности. В рамках этих подходов утверждается, что «возвращение» религии не отрицает сохранения мощного (или даже доминирующего) секуляризационного кластера в обществе. Постсекуляризация представляет собой движение вперед и создание новой системы, которая характеризуется религиозной свободой, плюрализмом, конкуренцией различных конфессий, а не возвращение к традициям домодерной эпохи. В постсекулярном обществе, как доказывают авторы проанализированных в статье робот, религия имеет все возможности от секулярной власти для своего развития. В то же время происходит уменьшение роли религиозных институтов и индивидуализация религиозных практик, то есть «приватизация» религии, которая является элементом секуляризации. Но эта «приватизация» имеет существенное отличие от секуляризацийной, поскольку она обусловлена не принуждением, а плюрализмом выбора. По мнению многих исследователей, постсекулярная ситуация возможна при условии мировоззренческого плюрализма и паритетных отношений между религиозными и нерелигиозными людьми, когда каждая сторона имеет возможность пропагандировать свое мнение, но не навязывает его, когда нет места привилегированным и дискриминированным, а есть осознание взаимного сосуществования. То есть постсекулярность возможна только в демократических и правовых обществах. Также для постсекулярной ситуации характерны религиозная конкуренция, активизация миссионерской работы, проявления фундаментализма, глобализация религиозного благочестия, преобразования религии в товар и возникновение (преимущественно на Западе) феномена, для обозначения которого используется термин «духовность». Ситуация постсекулярности является ситуацией неопределенности, когда неизвестно, как будут происходить процессы взаимодействия секулярного и религиозного в будущем, и делать какие-то прогнозы относительно того, насколько устойчивой является эта ситуация, невозможно. Как свидетельствует осуществленный в статье анализ, постсекулярный подход не стал полноценной теории, а воспринимается в основном как программа того, на что стоит обратить внимание, как определенная коррекция и продолжение секуляризационного подхода. Но с его помощью ученые пытаются описать религиозные процессы в современных обществах. ; Нині у багатьох країнах світу відбувається посилення ролі релігії публічній сфері. Це зумовлює методологічні проблеми теорії секуляризації, яка стверджувала поступовий і незворотній занепад релігії. При цьому процеси релігійного відродження в суспільствах, які зазнали секуляризації, не призводять до відновлення релігії в тих формах, які передували їй. Для позначення такого стану суспільства, який настає після секуляризації, Юрген Габермас запропонував використовувати термін «постсекулярне». Цією проблематикою зацікавилась низка як зарубіжних, так і вітчизняних учених. Але цілеспрямоване вивчення постсекулярності ще знаходиться в стадії свого формування і переважно носить дескриптивний характер. У наукових працях, присвячених її дослідженню, недостатня увага акцентується на конкретних характеристиках постсекулярних суспільств. Тому виникає потреба в узагальненні цих характеристик з метою більш чіткого розуміння постсекулярного суспільства. Щоб досягти цієї мети у статті здійснюється аналізі деяких концептуальних підходів до дослідження постсекулярності. В рамках цих підходів стверджується, що «повернення» релігії не заперечує збереження потужного (або навіть домінуючого) секуляризаційного кластеру в суспільстві. Постсекуляризація являє собою рух вперед і створення нової системи, яка характеризується релігійною свободою, плюралізмом, конкуренцією різних конфесій, а не повернення до традицій домодерної епохи. У постсекулярному суспільстві, як доводять автори проаналізованих у статті робіт, релігія має всі можливості від секулярної влади для свого розвитку. Водночас відбувається зменшення ролі релігійних інституцій та індивідуалізація релігійних практик, тобто «приватизація» релігії, що є елементом секуляризації. Але ця «приватизація» має суттєву відмінність від секуляризаційної, оскільки вона зумовлена не примусом, а плюралізмом вибору. На думку багатьох дослідників, постсекулярна ситуація можлива за умови світоглядного плюралізму і паритетних стосунків між релігійними і нерелігійними людьми, коли кожна сторона має можливість пропагувати свою думку, але не нав'язує її, коли немає місця привілейованим і дискримінованим, а є усвідомлення взаємного співіснування. Тобто постсекулярність можлива лише в демократичних і правових суспільствах. Також для постсекулярної ситуації характерні релігійна конкуренція, активізація місіонерської роботи, прояви фундаменталізму, глобалізація релігійного благочестя, перетворення релігії на товар і виникнення (переважно на Заході) феномену, для позначення якого використовують термін «духовність». Ситуація постсекулярності є ситуацією невизначеності, коли невідомо, як відбуватимуться процеси взаємодії секулярного та релігійного в майбутньому, і робити якісь прогнози щодо того, наскільки сталою є ця ситуація, неможливо. Як засвідчує здійснений у статті аналіз, постсекулярний підхід не став повноцінною теорією, а сприймається здебільшого як програма того, на що варто звернути увагу, як певна корекція і продовження секуляризаційного підходу. Але з його допомогою науковці намагаються описати релігійні процеси в сучасних суспільствах.
The article analyzes the major milestones in history of the Orthodox Church in Ukraine. The main attention is pay to the first century of colonial state of the Church, from the time when the Kyiv Metropolitanate was subordinated to the Moscow Patriarchate in 1686 until the act of secularization of church lands in 1786. During that time the Ukrainian church elite defended her rights and interests in the conditions of Russian centralism. In particular, the attempts of higher clergy to preserve the traditional canonical jurisdiction of Church in Constantinople patriarchy as so as the actions of elite in protecting the interests of church institutions in the conditions of subordination to the Moscow Patriarchate (1686-1720) and advocacy of legal rights and property of the Orthodox Church in Synodal period (1721-1786) are considered in the abstract form. It is concluded that the century in Ukrainian history since the subordination of the Kyiv Metropolitanate of Moscow Patriarchate in 1686 to the act of secularization of church lands in 1786 marked the opposition of the Ukrainian ecclesiastical elite to Russian centralism and the attempt to defend traditional rights and interests of the Orthodox Church in various forms. The success of the struggle of the Ukrainian church elite for its rights directly depended on the interests and tastes of the Russian ruling circles, as well as on the support of the secular elite and the heads of the Hetmanate. It is noted that since the independence of Ukraine, a negotiation process between the three branches of the Orthodox Church in Ukraine - the UOC-MP, the UOC-KP, and the UAOC, has begun which was held with varying success. The lack of effective agreements on the creation of a single Ukrainian Local Orthodox Church was associated with different views of each of the parties of the principles of the unification process and their different understanding of canonicality. The significance of the agreement reached by the President of Ukraine Petro Poroshenko on the provision by the Ecumenical Patriarch Bartholomew of the Orthodox Church of Ukraine Tomos of autocephaly and the creation of the Ukrainian Orthodox Local Church are stressed. This will begin a new stage in the history of the Orthodox Church in Ukraine - a return to free development of the Stavropig of the Patriarchate of Constantinople.
