Suchergebnisse

The article deals with aspects of the interconnection of the phenomena of social trauma and social conflict, especially in the context of modern Ukrainian society, as well as in the context of the problems of Ukrainian studies discourse. The authors note the extreme importance of the phenomenon of social trauma in the state of health, in the vital program of the individual, in the collective self-identification of social groups, in particular of nations, and the problems and specifics of the manifestation of social trauma in philosophical and sociological sciences. Social trauma is capable to influence the personality's understanding of the meaning of its existence, the interpretation of the direction of development of social processes, the content of interpersonal and intergroup relations in the society. As a result of the defeat of one of the parties of a social conflict, the trauma itself can turn into a conflict factor in the social organism. The authors emphasize the diverse impact of social trauma on the emergence and course of social conflicts in interpersonal and intergroup spheres in the history and contemporary realities of Ukrainian society. It is emphasized that social trauma can be caused not only by real but also by fictional events, which can also cause social conflicts. The article emphasizes the extremely important role of the value positions of the subjects of social conflict in the ranking of traumatic events in the Convention of Ukrainian Studies, shows the influence of these positions on the interethnic and interclass relations in Ukraine. The peculiarities of the connection of social trauma with social conflicts in the life of the modern Ukrainian society in the post-truth situation are also analyzed. The authors emphasize that provoking social conflict by means of creating a post-truth situation if post-truth speculates on real or imagined social trauma is especially dangerous for the society. An ongoing social conflict will be deep and lasting. The manipulation of historical facts by placing them in a post-truth situation is illustrated in the article by facts from the sphere of hybrid warfare conducted by the Russian Federation in the eastern territories of Ukraine. The article explores several aspects of the impact of social trauma on social conflicts in the context of anomie in the spiritual life of the Ukrainian society.

The main problem of contemporary science of culture is the study of such concepts as cultural communication, acculturation, inculturation, multiculturalism. It is under the influence of the social environment that these concepts go through the process of socialization among individuals to cultural life in a civilized society. The purpose of the research is to provide scientific and theoretical substantiation of the peculiarities of the cultural communication development within society and its social changes through the analysis and comparison of various approaches to studying their cultural interaction. The research methodology consists in the analytical analysis of the cultural communication study on the emergence of social tensions in society. The analysis provides an opportunity to show and analyze the evolution of cultural communication, to follow the essence of cultural concepts and the dynamics of their development. The scientific novelty of the results obtained is that the article analytically analyses the nature of the types of notions of cultural communication and multiculturalism from the side of social tensions in the cultural sphere and pays attention to the study of two directions of the problems of culture – social and culturological. It can be seen that all cultural models or cultural codes are enriched and modernized and penetrate the social processes of society. Today, we can see that human culture constantly borrows various patterns and cultural stamps, and globalization imposes these standards on society, leading to contradictions and tensions among the population in cultural exchange or interaction, which also occurs in world civilizations. What they experienced socially cultural changes that we get as a globalized inheritance. Conclusion: culture is a driving force for the stabilization of political, social, cultural and cultural processes in society and plays an important social role. Cultural globali zation becomes a complex of all interconnected processes, optimization of cultural ...

The article looks into communication models of implementing the New Man project in recent Ukrainian history. The scientific novelty of this research implies thorough analysis of historical facts and communication processes through the lens of social engineering. The author draws on extensive theoretical material for a comprehensive interpretation of the social engineering concept. In this research social engineering in understood as an efficient technological model of managing social objects that is capable of working productively in crisis points of social, economic, and political development. Therefore, its main tool is a step-by-step system reform with ongoing communication support and careful forecasting of possible developments. However, recent world history has presented facts of radical social engineering when social modernization processes went hand in hand with political repressions, genocide programs, information blockade and massive propaganda. Unfortunately, in Ukraine the New Person project was implemented in the context of establishing a totalitarian regime. The author argues that the project of creating a New/Soviet Person turned into a communication platform of the Soviet regime establishment; it was implemented through the Bolsheviks' well-planned information and cultural policies, pedagogical and educational technologies. The article shows the dynamics of the New Man concept transformation into the ideological construct of Soviet people ubiquitous in public discourse of the Stalinism era. The researcher analyzes cultural and scientific roots of the Soviet People project and concludes that under favorable historical progress Ukraine could have implemented truly effective social development projects.Key words: eugenics, New Man, Soviet people, social engineering, communication technologies, propaganda. ; У статті досліджено комунікаційні моделі реалізації проєкту «нова людина» в українській новітній історії. Наукова новизна розвідки полягає в аналізі історичних фактів і комунікаційних процесів ...

Actuality. Management as a phenomenon of culture and an exclusively unique object of scientific knowledge occupies a special place in the life of society. As historical development of mankind is complicated as organizational structures, as well as the culture of management and a set of theories that describe them. However, modern science does not take into account that radical changes in organizational reality occur not continuously, but during the bifurcation of civilization. A specific culture that arose precisely in such conditions is mechanistic management, the study of which is devoted to this article. Purpose and methods. The purpose of the article is a theoretical and historical analysis of the culture of mechanistic management, the identification of the basic determinants of the genesis of this management culture and the formation of the main directions of its development in conditions of industrialism. The methodological basis of the research is the dialectical principle of cognition, systemic, civilization, historical approaches to the study of social phenomena and processes, and the fundamental provisions of the theory of management. Results. The objective preconditions of the formation of a culture of mechanistic management are determined: European science and mechanism arising from the Newtonian picture of the world – the presentation of organizational reality as a machine, as well as atomism, rationalism and social Darwinism as a "natural law" about inter-species struggle; Protestant ethics as a justification of profit; political economy, which introduced the economy in the form of a machine operating under the laws of Newtonian mechanics; great scientific and technical discoveries, demanding new forms of organization of production. The essence of the article is given, comparative characteristics are given and prospects of further application of the main directions of culture of mechanistic management: scientific organization of labor and management are outlined; administrative management; the ...

This article represents the results of the scientific research of the community colleges in USA. The author traces the development of community colleges in America from their earliest days through modern times, describing the social, political, religious, and economic factors that influenced their development. The community college evolved from at least seven sources of educational innovation: community boosterism and the rise of the research university (1880s and 1890s.); the advent of universal secondary education, the professionalization of teacher education, and the vocational education movement (from the educational reforms of the Progressive Era (1900–1916); open access to higher education, and the rise of adult and continuing education and community services (were primarily post–World War II phenomena). The community college is largely a phenomenon of twentieth-century American higher education. The label applies to an array of institutions that offer six-month vocational diplomas; one- and two-year vocational, technical, and pre-professional certificates; and two-year programs of general and liberal education leading to an associate degree. Two-year colleges may be public, private, proprietary, or special purpose, although public institutions represent the majority of community colleges in the twentieth-first century.Community colleges in the United States have a considerable popularity, which is growing every year. Community colleges serve the region where were placed, usually a city and district. College students often study in various forms of education (day, evening, distance form) and have the opportunity to work during the day. A special interest of educational manager of Ukrainian colleges is paid on issues concerning governance, financing, access into higher education and cooperation with employers at community colleges. ; У статті представлені результати наукових досліджень особливостей комм'юніті (громадських) коледжів США як особливого феномену американськкої вищої освіти. Автор відслідковує ...

The aim of this article is to find out the logic of modern sociocultural environment within a historical process (in the context of A. Giddens', U. Beck's, P. Sztompka's and Z. Bauman's researches). The article deals with a history as a process of permanent learning, and the era of modernity is interpreted as the radicalization of this process. A history of the human community constitutes itself through the constant reproduction and changing of social practices. Each society should be understood as a process, which models of social life are being internalizing, externalizing and changing. So the learning could be described as a fundamental mechanism of social history. The phenomenon of learning means the practice of productive sociocultural creativity. The learning solves the social life problems: it tends to overcome unfeasibility, incoherence and imperfection of social life. Thereby a history as the learning process is directed to increase the human control over the natural and mental environments. Therefore discovering of the modern epoch's specificity as a situation of dynamicity, changeability, plurality, globality of social practices allows to assert that the learning is the engine of social life in contemporaneity. Moreover the life in the era of modernity should be understood as a radical learning. The situation of posttraditionalization and loss of identity requires sociocultural activity so that a society could stably keep the historical course. Such a radical learning, activity could be understood in the modernity as «colonization of the future», in other words as the social trust and the rationalization. Problems of social life in the era of modernity are overcoming by means of the trust and rationalization. In order to ensure control over the natural and the mental environments, an active modern humanity must always deal with the open future. That is to say with the risk and the uncertainty. The ontological security of posttraditional human could be restored only by «colonization of the future», as a necessary condition for further sociocultural construction of reality. In this way contemporary human's understanding of history and the era of modernity is a principal peculiarity of one's social life. It means that the continuity of contemporary social existence is made possible by pointed understanding. ; Метою даної розвідки є з'ясування логіки сучасного соціокультурного середовища в межах процесу історії (у контексті досліджень Е. Ґіденса, У. Бека, П. Штомпки та З. Баумана). У статті розглядається історія як процес перманентного навчання, а доба модерності осмислюється як радикалізація цього процесу. Виявлено, що історія людської спільноти улаштовує себе через постійну репродукцію та зміну соціальних практик. Відтак феномен навчання може бути окреслений як фундаментальний механізм історії суспільства. Адже будь-яка соціокультурна практика як навчання вирішує проблеми соціального життя: тяжіє до подолання його нереалістичності, некогерентності і недосконалості. З'ясовано, що у такий спосіб історія як процес навчання спрямована до все більшого контролю суспільства над природним та ментальним середовищами. Далі – розкриття специфіки модерної доби як ситуації динамічності, мінливості, множинності, ґлобальності соціальних практик дає змогу автору стверджувати, що навчання у сучасності є рушієм соціального життя. Більш того, життя у добу модерності слід розуміти як радикальне навчання. Адже ситуація посттрадиціоналізації і втрати ідентичностей вимагає соціокультурної активності для того, аби суспільство могло стабільно зберігати історичний плин. Таке радикальне навчання, активність можуть розумітися у модерності як «колонізація майбутнього», тобто як соціальна довіра і раціоналізація. Бауман З. (2008). Текучая современность. СПб.: Питер. Бойченко І. В. (2000). Філософія Історії. Київ: Знання. Бойченко М. (2015). Історичне становлення інституційних засад критичного мислення: економічний, релігійний, мистецький та віртуальний виміри. Філософія освіти. Philosophy of Education, 2 (17), 132-152. Бойченко М. І. (2011). Системний підхід у соціальному пізнанні: ціннісні та функціональні аспекти. К.: Промінь. Бойченко М. (2009). Цінності як категорія філософії освіти (соціально-філософський та філософсько-антропологічний ракурси). Філософія освіти. Philosophy of Education, 1-2 (8), 99–107. Гидденс Э. (2011). Последствия современности. М.: Издательская и консалтинговая группа «Праксис». Гидденс Э. (2005). Устроение общества: Очерк теории структурации. М.: Академический Проект. Ґіденс Е. (1999). Соціологія. К.: Основи. Ковалев Л. Д. (2000). Э. Гидденс: современный тип социологического теоретизирования. В: История теоретической социологии, в 4-х. т., Т.4. СПб.: РХГИ, 625-658. Мак-Ніл В. (2011). Піднесення Заходу. Історія людської спільноти. К.: Ніка-Центр. Пролеєв С. (2007). Репресивність освіти: вимушена необхідність чи владні зазіхання соціуму? Філософія освіти. Philosophy of Education, 1 (6), 17-27. Пролеєв С. (2014). «Суспільство знань» як антропологічна ситуація. Філософія освіти. Philosophy of Education, 1 (14), 7-24. Штомпка П. (2005). Социология. Анализ современного общества. М.: Логос. Штомпка П. (1996). Социология социальных изменений. М.: Аспект Пресс. Beck, U. & Beck-Gernsheim, E. (2002). Individualization: Institutionalized Individualism and its Social and Political Consequences. London: Sage. Beck, U., Bonss, W. & Lau, C. (2003). The Theory of Reflexive Modernization: Problematic, Hypotheses and Research Programme. Theory, Culture & Society, 20, 1-33. Giddens, A. (1994). Living in Post-Traditional Society. In: Beck U., Giddens A. & Lash S. Reflexive Modernization. Politics, Tradition and Aesthetics in the Modern Social Order. Stanford. CA: Standford University Press, 56-109. Giddens, A. (2002). Nowoczesność i tożsamość. "Ja" i społeczeństwo w epoce późnej nowoczesności. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN.

Дослідження української громади, конкретизація її ролі в суспільних перетвореннях зумовлені пошуком ефективних стратегій суспільного поступу нашої держави. Проаналізовано роль українських громад в різних біфуркаційних точках суспільної самоорганізації українського народу. Обґрунтовується думка про те, що перебуваючи між Сходом і Заходом, зазнаючи зовнішнього впливу, українські землі розвинули свої власні, специфічні світоорієнтації, що вплинуло на соціальні практики їх самоорганізації. Встановлено, що соціальна роль громади розкривається у впливі на процеси державотворення та культурно-цивілізаційної ідентифікації. ; Актуальность исследования украинского сообщества, конкретизация его роли в общественных преобразованиях обусловлены поиском эффективных стратегий общественного развития нашего государства. Проанализирована роль украинских сообществ в различных бифуркационных точках общественной самоорганизации украинского народа. Обосновывается мысль о том, что находясь между востоком и западом, претерпевая внешние воздействия, украинские земли развили свои собственные, специфические мироориентации, что повлияло на социальные практики их самоорганизации. Установлено, что социальная роль сообщества раскрывается во влиянии на процессы создания государства и культурно-цивилизационной идентификации. ; In authors' opinion, a significant methodological potential has a post-classical research paradigm in which the focus is on problems of imbalance and instability of a social organization. In particular, the realization of the goal set in the study is promoted by social constructivism, developed by American sociologists P. Berger and T. Luckmann.

The article analyzes the problem of Ukraine's independence. Independence is viewed in two ways: as a formal legal act and as the real sovereignty of the people. The acquisition of real sovereignty is seen as a process of achieving social maturity (education) of the people in the course of its history. Shows the genealogy of the idea of an independent state and its connection with the era of modernity. The idea of state independence is not inherent in either the political consciousness or the practice of most of the era of civilization until the beginning of modernity. The thesis is substantiated that independence is an important social task of modern Ukrainian society, and not a fact of its life. The political and legal basis of independence is the sovereignty of the people. It is declared by the constitution, but did not take place de facto. The limited sovereignty of the people is associated with the usurpation of power and property in Ukraine by a closed ruling corporation. The article analyzes three main social forces that determined the development of the country during the period of independence. They are: the selfish interest of the new ruling class, the state aspiration of the protest movement (it is usually called national democratic) and the inertia of Soviet life of the bulk of the population. There is a meaningful connection between the way of governing in the Soviet system and the regime of the dominant corporation in contemporary Ukrainian history. The key feature of the ruling corporation is the implicit, hidden nature of its dominance. This destroys productive social dynamics, creates the preconditions for social collapse. Recently, after the second Maidan, there has been a lawsuit between the people – civil society – and the corporation of rulers and its social satellites for the organization of public life. It is concluded that only the elimination of the privileged position of the ruling corporation opens up the prospect of real democracy and the productive development of Ukraine in a globalized world. ; У статті аналізується проблема незалежності України. Незалежність розглядається подвійно: як формально-правовий акт і як правдивий суверенітет народу. Набуття реального суверенітету розглядається як процес досягнення соціальної зрілості (виховання) народу в ході його історії. Показана генеалогія ідеї незалежної держави і її зв'язок з епохою модерну. Ідея державної незалежності не притаманна ані політичній свідомості, ані практиці більшої частини доби цивілізації аж до початку модерну. Обґрунтовується теза, що незалежність є важливою соціальним завданням сучасного українського суспільства, а не простим фактом його життя. Політико-правовою основою незалежності є суверенітет народу. Він декларований конституцією, але не відбувся де-факто. Обмеженість суверенітету народу пов'язується з узурпацією влади і власності в Україні замкненою правлячою корпорацією. Аналізуються три основні соціальні сили, які визначали розвиток країни періоду незалежності. Ними є: корисливий інтерес нового панівного класу, державницькі прагнення протестного руху (що його зазвичай іменують національно-демократичним) і інерція радянського життя переважної маси населення. Простежується змістовний зв'язок між способом урядування в радянській системі і режимом правління панівної корпорації в новітній українській історії. Ключовою особливістю правлячої корпорації є неявний, прихований характер її панування. Це руйнує продуктивну соціальну динаміку, створює передумови для соціального колапсу. В останній період, після другого майдану, спостерігається тяжба народу – громадянської спільноти – з корпорацією можновладців та її соціальними сателітами за організацію суспільної життєдіяльності. Робиться висновок про те, що тільки знищення привілейованого положення правлячої корпорації відкриває перспективу реального народовладдя і продуктивного розвитку України в умовах глобального світу.

Автори досліджують історію ідіоми "абсолютна музика" й обґрунтовують її актуальність для істориків філософії, показуючи, що саме така позафілософська апропріація філософських категорій конституює предмет інтелектуальної історії. Виявлено, що "абсолютна музика" не є автентичним терміном музичної культури ХІХ століття, а є вдалим винаходом нової музичної герменевтики, що дозволяє означити як історичний період у становленні музичного мистецтва, так і парадигму понять, що характеризують автономність музичного буття. На думку авторів, предметом історико-філософського дослідження вислову "абсолютна музика" має постати перетворення філософського терміна в одиницю дискурсу естетичної публіцистики, а згодом його перевтілення в концепт музичної історіософії. ; Авторы исследуют историю идиомы "абсолютная музыка" и обосновывают ее актуальность для историков философии, показывая, что именно такая внефилософская апроприация философских категорий конституирует предмет интеллектуальной истории. Выявлено, что "абсолютная музыка" не является аутентичным термином музыкальной культуры XIX века, но удачным изобретением новой музыкальной герменевтики, что позволяет обозначить как исторический период в становлении музыкального искусства, так и парадигму понятий, характеризующих автономность музыкального бытия. По мнению авторов, предметом историко-философского исследования выражения "абсолютная музыка" должно стать преобразование философского термина в единицу дискурса эстетической публицистики, а впоследствии его перевоплощение в концепт музыкальной историософии. ; The history of the phrase absolute music has been studied by many theorists of music and music historians, while historians of philosophy proved to be rather reluctant to such syncretic concept. However, absolute music is exactly the case of non-philosophical appropriation of a philosophical category, which fits theoretical framework of the studies in intellectual history. Initial exploration on the synthesis of history of philosophy and musicology and music history has shown that the conceptual field of intellectual history enables the transition from abstract ideas to concrete social history of thought. It is proved that "absolute music" is not an authentic concept of music culture of the nineteenth century, but rather a good invention of new musical hermeneutics, which defined a period in the development of music and paradigm of concepts that characterized autonomy of musical form. The subject of historical and philosophical studies of the phrase "absolute music" lies in transformation of a philosophical term into a unit of aesthetic discourse, and later its reincarnation in the concept of musical historiosophy. Both philosophical and musicological approaches to the history of absolute music are based on the assumption that only theoretically relevant assertions and judgments appeal to the hermeneutic reconstruction and generalization, whereas political and social references of the discourse of absolute music can be left aside. So futher research shall focus on possibilities of how to reach the concrete social background of that form of thinking which employs the idiom absolute music.

Автори досліджують історію ідіоми "абсолютна музика" й обґрунтовують її актуальність для істориків філософії, показуючи, що саме така позафілософська апропріація філософських категорій конституює предмет інтелектуальної історії. Виявлено, що "абсолютна музика" не є автентичним терміном музичної культури ХІХ століття, а є вдалим винаходом нової музичної герменевтики, що дозволяє означити як історичний період у становленні музичного мистецтва, так і парадигму понять, що характеризують автономність музичного буття. На думку авторів, предметом історико-філософського дослідження вислову "абсолютна музика" має постати перетворення філософського терміна в одиницю дискурсу естетичної публіцистики, а згодом його перевтілення в концепт музичної історіософії. ; Авторы исследуют историю идиомы "абсолютная музыка" и обосновывают ее актуальность для историков философии, показывая, что именно такая внефилософская апроприация философских категорий конституирует предмет интеллектуальной истории. Выявлено, что "абсолютная музыка" не является аутентичным термином музыкальной культуры XIX века, но удачным изобретением новой музыкальной герменевтики, что позволяет обозначить как исторический период в становлении музыкального искусства, так и парадигму понятий, характеризующих автономность музыкального бытия. По мнению авторов, предметом историко-философского исследования выражения "абсолютная музыка" должно стать преобразование философского термина в единицу дискурса эстетической публицистики, а впоследствии его перевоплощение в концепт музыкальной историософии. ; The history of the phrase absolute music has been studied by many theorists of music and music historians, while historians of philosophy proved to be rather reluctant to such syncretic concept. However, absolute music is exactly the case of non-philosophical appropriation of a philosophical category, which fits theoretical framework of the studies in intellectual history. Initial exploration on the synthesis of history of philosophy and musicology and music history has shown that the conceptual field of intellectual history enables the transition from abstract ideas to concrete social history of thought. It is proved that "absolute music" is not an authentic concept of music culture of the nineteenth century, but rather a good invention of new musical hermeneutics, which defined a period in the development of music and paradigm of concepts that characterized autonomy of musical form. The subject of historical and philosophical studies of the phrase "absolute music" lies in transformation of a philosophical term into a unit of aesthetic discourse, and later its reincarnation in the concept of musical historiosophy. Both philosophical and musicological approaches to the history of absolute music are based on the assumption that only theoretically relevant assertions and judgments appeal to the hermeneutic reconstruction and generalization, whereas political and social references of the discourse of absolute music can be left aside. So futher research shall focus on possibilities of how to reach the concrete social background of that form of thinking which employs the idiom absolute music.

To answer the question of what is public history, let's turn to its origins. The emergence of academic history in the nineteenth century, now called official, was associated with the separation of history from other fields of knowledge. At that time, it was believed that without a professional historical education, it was impossible to be an erudite and intelligent person, and to tell the past objectively and truthfully. Otherwise, these stories would resemble myths and fairy tales. Over time, history gradually became a scientific discipline, as well as an ideological science, as its primary task during the rapid kaleidoscope of changes in various political regimes was to educate ideologically savvy professionals for state-building. Thus, historical science was formed during the creation of nation-states and affirmed the national identity of different social and ethnic groups that formed one nation. What prompted recent history to approach man as the object of study? In our opinion, interest in man - a phenomenon of any civilization has existed since Hellenic times, and in the era of authoritarianism and totalitarianism has been replaced by interest in power and strength. Such a change, unfortunately, led to the tragic consequences of the First and Second World Wars. The disproportionately heavy burden of the tragedies of the Second World War and the emergence of new threats to world security in the bipolar period forced two opposing ideological camps to understand the need for dialogue, finding common ground and finding consensus in peace building. The Helsinki process began, and cooperation between the United States and the Soviet Union deepened in strategic areas: space and high technology. Security levers have been strengthened, and a regional security structure, the Conference on Security and Co-operation in Europe (OSCE / OSCE), has been established in the European dimension. Civilizational exchange contributed to the growth of education of the population, the deepening of the intellectual component of society. At the center of the state and history was an intelligent man – Homo Sapiens, who felt his significance for the world, history and the future. World wars have forced historians to rethink the meaning of life, its fragility and vulnerability. And the deep political, economic, and social world crisis of the 1970s drew the attention of historical science to the person. Oral history, new social history, public history, etc. appeared. The philosophical and social sciences began to study individual social groups – women's society, religious communities, working and student youth, etc. With the growth of interest in the person, the interest in history as it is, without ornaments and artificial exaggerations, the history of ordinary people and places, increased. ; Для відповіді на винесене у назву статті питання, що таке публічна історія, звернемося до її витоків. Історія як академічна дисципліна, котру викладають у вищих навчальних закладах, є порівняно новою сферою знань. Поява академічної історії у ХІХст., яку нині називають офіційною, була пов'язана з відокремленням історії від інших наукових напрямів. Тоді вважалося, що без фахової історичної освіти не можна бути ерудованою та інтелігентною людиною, до того ж об'єктивно і правдиво розповідати про минуле. В іншому випадку ці розповіді нагадували б міфи й казки. Із часом історія поступово стає науковою дисципліною, а також – ідеологічною наукою, оскільки її першочерговим завданням під час швидкого калейдоскопу змін різноманітних політичних режимів було виховувати ідеологічно підкуті професійні кадри для державного будівництва. Отже, історична наука сформувалась у період творення національних держав і утверджувала національну ідентичність різних соціальних та етнічних груп, що становили одну націю. Що спонукало новітню історію звернутися до людини, як об'єкта дослідження? На наше переконання, інтерес до людини – феномену будь-якої цивілізації існував ще з еллінських часів, а в епоху авторитаризму і тоталітаризму змінився інтересом до влади і сили. Саме така зміна, на жаль, призвела до трагічних наслідків Першої і Другої світових війн. Непомірно важка ноша трагедій Другої світової війни і поява нових загроз світовій безпеці вже в біполярний період змусили два протилежні ідеологічні табори дійти розуміння необхідності діалогу, пошуку точок дотику і віднайдення консенсусу у миробудівництві. Розпочався Хельсінкський процес, поглибилось співробітництво США-СРСР у стратегічних галузях: космосі та високих технологіях. Посилились важелі безпеки, а в європейському вимірі утворилася регіональна безпекова структура Нарада з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ/ОБСЄ). Цивілізаційний обмін сприяв зростанню освіченості населення, поглибленню інтелектуальної складової суспільства. В центрі держави та історії поставала людина розумна – Homo Sapiens, яка відчула свою значущість для світу, історії і майбутнього. Світові війни змусили істориків переосмислити сенс буття, його крихкість та вразливість. А глибока політична, економічна та соціальна світова криза 1970-х рр. привернула увагу історичної науки до людини. З'явилися усна історія, нова соціальна історія, публічна історія тощо. Філософські і соціальні науки почали вивчати окремі соціальні групи – жінок, релігійні спільноти, робітничу та студентську молодь тощо. Із зростанням інтересу до людини поглибився інтерес до історії, як вона є, без прикрас і штучної гіперболізації, до історії звичайних людей і місцин.

The critical state of society can be measured by a system of interrelated indicators - economic, technologi­cal, political, cultural, ethnic and demographic. However, it is no exaggeration to state that they originally focused on the social aspects of life people lead to an integrated life crisis at a time of social transformations. There is no universal model of social dialogue; it is a means of improving productivity and competitiveness. Social dialogue - not only a form of crisis management, sometimes governments are turning to social part­ners only in case of economic crisis, seeking their support in taking unpopular measures. This approach is fundamentally wrong, because the dialogue is based on mutual trust and confidence, cooperation achieved over the years. That social dialogue should be used not only in adverse but also in favorable socio-economic circumstances. Opposition, competition, conflict, alternative, dissent is not only inevitable characteristics of a complex human world, but necessary factors that discourage stagnation, stagnation of society, the condi­tions of its constant renewal and development. Clarification of the nature and essence of social conflict as a specific manifestation of the contradictions of social relations requires consideration of a number of interre­© І.З. Держко, 2015 lated factors. First of all, we should take into account the fact that modern society is the very course of change in scientific thinking, social structure, is drawn into a new state, which is accompanied by adapting social transformation. That is why these problems require analysis of the conditions of its emergence, development methods and tools for forecasting and warning deviation from social norms. Social process includes ways of interaction between state and society, institutions and groups, political system and social environment, government and citizens. Social dialogue is one way of interaction between state and society; its interests are represented, including trade unions and organizations. Under the social dialogue process should be under­stood that includes all types of negotiation, consultation and exchange of information aimed at the successful solution of social and economic policy. The whole history of the formation of social, political, ethical thought is an attempt to find optimal development of society, get rid of unpleasant disorders that often the danger to life and well-being, deviations from accepted values and standards. All social human history represents a continuous process of self-education and self-organization of the individual and society, the development and changes of various types and forms of regulation relationships, their ordering, discipline and regulation. Society through social factors governing rules create institutions of social control over the behavior of people in order to guarantee public order and tranquility; They include a huge number of methods and means of in­fluence, habits, moral principles, traditions, customs, common rules, regulations, standards and enforcement points. Synthesis same concept is the social norm, as an important means of targeting individual or social group in a rather complex personal, group, social ties and relations in the period of social transformation. ; Кризовий стан суспільства можна виміряти цілою системою взаємозв'язаних показників - економічних, технологічних, політичних, культурологічних, національно-етнічних, демографічних та ін. Однак не буде перебільшенням стверджувати, що всі вони своєрідно фокусуються у соціальні сфери життя людей, зумовлюють інтегральну кризу життя людини у час суспільних трансформацій. Не існує універсаль­ної моделі соціального діалогу, він є засобом підвищення продуктивності праці та конкурентоздатності. Соціальний діалог - не лише форма управління кризою, іноді уряди звертаються до соціальних партне­рів лише у випадку економічної кризи, шукаючи їх підтримки у вжитті непопулярних заходів. Такий підхід докорінно помилковий, оскільки діалог повинен ґрунтуватися на взаємній довірі та впевненості, що досягаються роками співробітництва. Тобто соціальний діалог повинен використовуватися не лише за несприятливих, але й за сприятливих соціально-економічних обставин. Протистояння, опозиція, конкуренція, конфлікт, альтернативність, інакомислення є не тільки не­минучими характеристиками складного світу життя людей, а й необхідними факторами, що відвертають застій, стагнацію суспільства, умови його постійного оновлення і розвитку. З'ясування природи і суті соціального конфлікту, як специфічного прояву суперечності суспільних відносин вимагає врахування цілої низки взаємопов'язаних факторів. Насамперед слід взяти до уваги ту обставину, що сучасне сус­пільство самим ходом змін, що відбуваються у науковому мисленні, соціальній структурі суспільства, втягується в якісно новий стан, адаптація до якого супроводжується суспільними трансформаціями. От чому названа проблема вимагає аналізу умов її появи, розробки методів і засобів попередження і прогно­зування відхилень від соціальних норм. Соціальний процес включає способи взаємодії держави і суспільства, інститутів і груп, політичної системи і соціального середовища, уряду і громадянина. Соціальний діалог є одним із способів взаємо­дії держави і суспільства, його інтереси представляють, у тому числі, професійні спілки та організації. Під соціальним діалогом слід розуміти процес, що включає всі типи переговорів, консультацій та обміну інформацією, спрямований на успішне вирішення питань соціально-економічної політики. Вся історія становлення суспільно-політичної, етичної думки є спробою знайти оптимальні шляхи розвитку сус­пільства, тобто звільнитися від неприємних порушень, які нерідко є небезпекою для життя і благополуч­чя людей, відхиленнями від загальноприйнятих цінностей і стандартів. Вся соціальна історія людства уособлює безупинний процес самовиховання і самоорганізації індивіда і суспільства, розвитку і зміни різних типів і форм регулювання взаємин, їх упорядкування, дисциплінованості та нормування. Сус­пільство за допомогою соціальних чинників регулює норми, створює інститути соціального контролю за поводженням людей з метою гарантування суспільного порядку і спокою; вони включають величезну кількість методів і засобів впливу: звички, моральні принципи, традиції, звичаї, загальноприйняті пра­вила, розпорядження, норми та моменти примусу. Узагальнюючим же поняттям є соціальна норма, як один з важливих засобів орієнтації індивіда чи соціальної групи в досить складних особистісних, групових, соціальних зв'язках і відносинах у період суспільних трансформацій. ; Кризовий стан суспільства можна виміряти цілою системою взаємозв'язаних показників - економічних, технологічних, політичних, культурологічних, національно-етнічних, демографічних та ін. Однак не буде перебільшенням стверджувати, що всі вони своєрідно фокусуються у соціальні сфери життя людей, зумовлюють інтегральну кризу життя людини у час суспільних трансформацій. Не існує універсаль­ної моделі соціального діалогу, він є засобом підвищення продуктивності праці та конкурентоздатності. Соціальний діалог - не лише форма управління кризою, іноді уряди звертаються до соціальних партне­рів лише у випадку економічної кризи, шукаючи їх підтримки у вжитті непопулярних заходів. Такий підхід докорінно помилковий, оскільки діалог повинен ґрунтуватися на взаємній довірі та впевненості, що досягаються роками співробітництва. Тобто соціальний діалог повинен використовуватися не лише за несприятливих, але й за сприятливих соціально-економічних обставин. Протистояння, опозиція, конкуренція, конфлікт, альтернативність, інакомислення є не тільки не­минучими характеристиками складного світу життя людей, а й необхідними факторами, що відвертають застій, стагнацію суспільства, умови його постійного оновлення і розвитку. З'ясування природи і суті соціального конфлікту, як специфічного прояву суперечності суспільних відносин вимагає врахування цілої низки взаємопов'язаних факторів. Насамперед слід взяти до уваги ту обставину, що сучасне сус­пільство самим ходом змін, що відбуваються у науковому мисленні, соціальній структурі суспільства, втягується в якісно новий стан, адаптація до якого супроводжується суспільними трансформаціями. От чому названа проблема вимагає аналізу умов її появи, розробки методів і засобів попередження і прогно­зування відхилень від соціальних норм. Соціальний процес включає способи взаємодії держави і суспільства, інститутів і груп, політичної системи і соціального середовища, уряду і громадянина. Соціальний діалог є одним із способів взаємо­дії держави і суспільства, його інтереси представляють, у тому числі, професійні спілки та організації. Під соціальним діалогом слід розуміти процес, що включає всі типи переговорів, консультацій та обміну інформацією, спрямований на успішне вирішення питань соціально-економічної політики. Вся історія становлення суспільно-політичної, етичної думки є спробою знайти оптимальні шляхи розвитку сус­пільства, тобто звільнитися від неприємних порушень, які нерідко є небезпекою для життя і благополуч­чя людей, відхиленнями від загальноприйнятих цінностей і стандартів. Вся соціальна історія людства уособлює безупинний процес самовиховання і самоорганізації індивіда і суспільства, розвитку і зміни різних типів і форм регулювання взаємин, їх упорядкування, дисциплінованості та нормування. Сус­пільство за допомогою соціальних чинників регулює норми, створює інститути соціального контролю за поводженням людей з метою гарантування суспільного порядку і спокою; вони включають величезну кількість методів і засобів впливу: звички, моральні принципи, традиції, звичаї, загальноприйняті пра­вила, розпорядження, норми та моменти примусу. Узагальнюючим же поняттям є соціальна норма, як один з важливих засобів орієнтації індивіда чи соціальної групи в досить складних особистісних, групових, соціальних зв'язках і відносинах у період суспільних трансформацій.