Suchergebnisse

Досліджено історію виникнення та особливості існування невизнаної держави Сомаліленд в умовах відсутності її дипломатичного визнання з боку інших держав. З'ясовано, що ця територія упродовж тривалого часу була колонією Великої Британії, згодом увійшла до складу Федеративної Республіки Сомалі, а 1991 р. проголосила незалежність. Визначено політичні причини проголошення держави Сомаліленд, отож етнічний чинник суттєвого значення не відігравав. Зазначено, що Сомаліленд має ефективну систему державного управління, належить до частково демократичних держав, а його державною релігією є іслам. Наголошено, що співпраці Сомаліленду з сусідніми державами сприяє його вигідне розташування, а також зв'язки з Великою Британією та США. Наведено аргументи стосовно визнання держави незалежною (розвиток економіки, геополітичні чинники тощо). Серед аргументів, які свідчать проти визнання, варто виокремити ймовірне загострення ситуації на півдні Сомалі, можливість виникнення значної кількості нових утворень в Африці, нівелювання підходів ООН до вирішення цієї проблеми тощо. Ключові слова: Сомаліленд; Сомалі; невизнана держава; держава де-факто; дипломатичне визнання; Африка; Африканський Ріг. SOMALILAND: APPEARANCE, FUNCTIONING AND THE PROBLEM OF INTERNATIONAL RECOGNITIONIt is discussed a history of appearance of unrecognized state Somaliland and the peculiarities of its existence without a diplomatic recognition from other states. It is revealed that a territory of Somaliland was a colonial possession of Great Britain. After liberation from English power it became a part of Federal Republic of Somalia and in 1991 it proclaimed its independence. It is defined that the reasons of proclamation of Somaliland had a political character and that ethnic factor did not play a significant role. It is found out that Somaliland has an effective system of state governance, belongs to partly democratic states and islam is its state religion. It is determined that neighbour states cooperate with Somaliland and that a geopolitical location helps it. Somaliland has close ties with Great Britain and USA. Advantages and disadvantages of diplomatic recognition of Somaliland are discussed. The advantages of recognition are geopolitical factors, good functioning state economy, stimulus for democratization of other states of the region. The disadvantages of recognition are probable intensification of the conflict on the south of Somalia, possible appearance of many political entities in Africa, elimination of UN approaches to the settlement of this problem. Key words: Somaliland; Somalia; unrecognized state; de-facto state; diplomatic recognition; Africa; African Horn.

У представленій статті автором розкривається механізм реалізації індивідуальної свободи в сучасному суспільстві, виявлено основні гендерні відмінності та аналізується їх вплив на самореалізацію особистості, а також визначаються особливості рольової соціалізації та формування гендерної ідентичності. Досліджуються поняття маскулінність, фемінність та андрогінність, а також сучасні гендерні стереотипи і їх вплив на формування соціальної поведінки людини. Констатується, що емоції і почуття у чоловіків і жінок практично однакові, але у зв'язку з існуючими гендерними ролями вони висловлюються по­різному. Найбільші гендерні відмінності спостерігаються всфері материнства та батьківства. Підкреслюється, що відмінності між чоловіком і жінкою мають більш психологічний, ніж фізіологічний характер. Досліджується гендерний розподіл праці, який базується на умовному розподілі праці на продуктивну та репродуктивну. Продуктивна праця (оплачувана) піднімає соціальний статус особи, оцінюється суспільством як «робота» в прямому значенні слова. Репродуктивна праця (неоплачувана) включає в себе народження і виховання дітей, піклування про членів родини, ведення домашнього господарства. Зроблено висновки, що гендерні ролі мають бути гнучкими і виконуватися різними членами сім'ї в залежності від життєвих обставин та актуальних проблем окремих індивідів, з яких складається кожна конкретна сім'я. Також гендерні ролі в суспільстві в цілому можуть бути взаємозамінними та реалізовуватися індивідами залежно від їх природних здібностей та психофізіологічних особливостей.

Постановка проблеми. Попри існування правовідносини із криптовалютами їх законодавче регулювання не відбулося. Проблема закріплення у законі криптовалют є загальносвітовою. Окремі держави (Китай) забороняють криптовалюти. Мальта, Швейцарія та інші держави мають законодавство про криптовалюти. Проблемою є визначення криптовалюти як об'єкту цивільних прав. Важливо з'ясувати її правову природу. Метою роботи є визначення криптовалюти як об'єкту цивільних прав та виявлення її правової природи. Використані такі методи: діалектичний – для співставлення криптовалюти з іншими об'єктами цивільних прав; формально-логічний – для визначення правової природи криптовалюти; системно-структурний – для виявлення криптовалюти у системі об'єктів цивільного права. Результати. Відсутність правового регулювання криптовалют заважає охороні та розвитку прав і інтересів осіб, що здійснюють їх щодо криптовалюти. Обіг криптовалют має регулюватися цивільним законодавством. Доведено, що криптовалюти мають зайняти самостійне місце серед об'єктів цивільних прав. Криптовалюта належить до групи віртуальних благ. Остання почала формуватися із розвитком комп'ютерних (ІТ) технологій. Виявлені окремі риси, що визначають правову природу криптовалют та інші віртуальних благ. Вони не мають чіткої уречевленої форми. Вони можуть швидко змінювати матеріальні носії. Від цього їхня цінність залишається незмінною. Ці об'єкти є оборотоздатними. Вони продаються, даруються, обмінюються на майно, товари, послуги тощо. Потрібним є подальше правове регулювання криптовалют у приватному праві. Висновки. Криптовалюта є відмінною від грошей та інших об'єктів цивільних прав. На криптовалюту в суб'єктів цивільного права виникають абсолютні права. Вони підтверджують належність криптовалюти певній особі. Криптовалюти здатні бути об'єктом зобов'язань. Problem statement. Despite the existence of a legal relationship with cryptocurrencies, their legislative regulation has not taken place. The problem of enshrining cryptocurrencies in law is global. Some states (China) ban ...

The article is devoted to the relevant scientific and practical problems of fighting illicit enrichment in Ukraine and in the world. It was concluded that the institution of recognizing unexplained assets and their forfeiture to the state budget is only one of the possible ways to combat such corruption phenomenon as illicit enrichment. By comparing the mechanisms for confiscation of unexplained assets in common and continental law countries, the author concludes that despite the primary spread of this mechanism in common law countries, its implementation in continental law countries is successful. Іt was determined that the effective application of the institution of the ECHR is possible only if it complies with international agreements and the practice of the ECHR. From the analysis of foreign legislative practice it was deduced that in the case of civil proceedings based on illegal assets the Ukrainian law system requires a legislative procedure that, upon discovering additional illegal assets that together with the previous ones constitute a criminal offense, allows a suspension of the said proceedings until the criminal investigation of illicit enrichment is completed. The author analyses the advantages and disadvantages of using the institution of the recognition of unfounded assets and collecting them as the state revenue in civil proceedings, as well as the effectiveness of the civil procedure of this mechanism. By studying the method of "net worth" as an indirect evidence method, it was discovered that for the correct calculation of the amount of unjustified assets it's necessary to take into account not only the legal income of officials and their family members, but also their expenses during the reporting period. The author proposes to introduce the mechanism of recognizing cryptocurrency assets as unjustified assets, as well as the institution of management, by specialized organizations, of seized unexplained assets in the form of cryptocurrencies, or, alternatively, conversion to cash and holding them in a special deposit account of an authorized body while the case is awaiting the court decision. ; Статтю присвячено актуальним науковим і практичним проблемам функціонування інститутів протидії незаконному збагаченню в Україні та світі. Сформульовано позицію, що застосування інституту визнання необґрунтованими активів і стягнення їх у дохід держави є лише одним із можливих напрямів протидії такому корупційному явищу, як незаконне збагачення. Автором за допомогою порівняння систем конфіскації необґрунтованих активів у країнах загального та континентального права зроблено висновки про те, що, незважаючи на первинне розповсюдження такого механізму у країнах загального права, його імплементація у країнах континентального права є успішною. Ефективне застосування інституту ВНАСДД є можливим за умови відповідності міжнародним договорам і практиці ЄСПЛ. За результатами аналізу законодавчого досвіду іноземних держав і науковців зроблено умовивід щодо доцільності вироблення законодавчої процедури можливості зупинення розгляду цивільної справи щодо визнання необґрунтованими активів і стягнення їх у дохід до завершення розслідування кримінальної справи щодо незаконного збагачення у разі виявлення нових необґрунтованих активів, які у сукупності з активами, щодо яких ініційовано цивільний позов, становитимуть предмет кримінального правопорушення незаконне збагачення. Внаслідок такого аналізу запропоновано внести зміни до ст. 251 та 253 ЦПК України. Автором досліджено переваги та недоліки застосування інституту визнання необґрунтованими активів і стягнення їх у дохід держави у рамках цивільного процесу, зроблено висновок про ефективність саме цивільної процедури цього механізму. За допомогою вивчення методу «чистої вартості» встановлено, що для розрахунку розміру необґрунтованих активів треба враховувати не лише законні доходи особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та членів її сім'ї, а й витрати протягом звітного періоду. У статті запропоновано впровадити можливість визнання необґрунтованими активами криптовалют та управління спеціалізованими організаціями вилученими та необґрунтованими активами у вигляді криптовалют або їх реалізації та передачі виручених коштів на депозитний рахунок уповноваженого органу до набрання законної сили судовим рішенням.

Borovyk P. The partial waiver of the rights and partial invalidation of rights to the invention. In view of changes in the Law of Ukraine «About protection of rights for inventions and utility models» introduced according to the Law No. 816-IX as of 21.07.2020, it is implied that a patent owner can waive rights provided by a state registration of an invention (utility model) fully or partially, and a court can render the rights for the invention (utility model) invalid fully or partially. The partial waiver of the rights or rendering the rights invalid causes a number of issues on a rather frequent basis, in particular, regarding a certain procedure of defining the entire scope of rights according to the patent and a portion of these rights. Since the scope of rights is defined by claims, the partial waiver of the rights or the partial rendering the rights invalid substantially represents a change of the scope of rights, which are defined by the claims as published. The patent may be granted for a group of inventions. In such case, the scope of rights shall be defined by the claims that comprise several independent claims. Here, the partial waiver of the rights for the invention may be carried out by waiving one or several independent claims at the discretion of the patent owner or by rendering one or several independent claims invalid by the court. Therewith, the scope of rights that is defined during conduction of an examination for another invention of the group of inventions, which are mentioned in a single protection document (patent), is not changed. The partial waiver or the partial rendering the rights for the invention invalid for the claims having one independent claim is a more problematic case. A key aspect of this problem is an influence of the proposed amendments of the claims onto the scope of rights for the invention and its correspondence with the requirements for granting a legal protection. More specifically, it is an establishment of a fact of reduction of the scope of rights when introducing the proposed amendments into the independent claim and examination of a new version of the independent claim for compliance with the requirements of patentability. An important aspect also lies in establishment of a balance of interests of the patent owner and third parties. The patent owner will receive a mechanism of implementation of the right for protection of allowable embodiments of the invention, while the third parties will receive a right for a legal certainty by means of an analysis of the scope of rights of the new version of the claims. The article discloses grounds for waiving the rights for the invention and the mechanism for implementation of the waiver under the legislation in force both for the case of the group of inventions and for the partial waiver or the partial rendering the rights for the invention invalid with the claims having one independent claim. Keywords: scope of rights, independent and dependent claims, amendment to claims, proceedings ; Часткова відмова від прав чи визнання прав недійсними досить часто викликає низку запитань, зокрема, стосовно певної процедури визначення всього обсягу прав за патентом та частини цих прав. Оскільки обсяг прав визначається формулою винаходу, то часткова відмова від прав або визнання прав недійсними частково є по суті зміною обсягу прав, які визначаються опублікованою формулою. Стаття розкриває підстави для відмови від прав на винахід і механізм реалізації відмови згідно з чинним законодавством, як у випадку групи винаходів, так і для часткової відмови чи часткового визнання недійсними прав на винахід із формулою з одним незалежним пунктом.Ключові слова: формула винаходу, обсяг прав, відмова від прав частково, зміни до формули винаходу, процедури

Borovyk P. The partial waiver of the rights and partial invalidation of rights to the invention. In view of changes in the Law of Ukraine «About protection of rights for inventions and utility models» introduced according to the Law No. 816-IX as of 21.07.2020, it is implied that a patent owner can waive rights provided by a state registration of an invention (utility model) fully or partially, and a court can render the rights for the invention (utility model) invalid fully or partially. The partial waiver of the rights or rendering the rights invalid causes a number of issues on a rather frequent basis, in particular, regarding a certain procedure of defining the entire scope of rights according to the patent and a portion of these rights. Since the scope of rights is defined by claims, the partial waiver of the rights or the partial rendering the rights invalid substantially represents a change of the scope of rights, which are defined by the claims as published. The patent may be granted for a group of inventions. In such case, the scope of rights shall be defined by the claims that comprise several independent claims. Here, the partial waiver of the rights for the invention may be carried out by waiving one or several independent claims at the discretion of the patent owner or by rendering one or several independent claims invalid by the court. Therewith, the scope of rights that is defined during conduction of an examination for another invention of the group of inventions, which are mentioned in a single protection document (patent), is not changed. The partial waiver or the partial rendering the rights for the invention invalid for the claims having one independent claim is a more problematic case. A key aspect of this problem is an influence of the proposed amendments of the claims onto the scope of rights for the invention and its correspondence with the requirements for granting a legal protection. More specifically, it is an establishment of a fact of reduction of the scope of rights when introducing the proposed amendments into the independent claim and examination of a new version of the independent claim for compliance with the requirements of patentability. An important aspect also lies in establishment of a balance of interests of the patent owner and third parties. The patent owner will receive a mechanism of implementation of the right for protection of allowable embodiments of the invention, while the third parties will receive a right for a legal certainty by means of an analysis of the scope of rights of the new version of the claims. The article discloses grounds for waiving the rights for the invention and the mechanism for implementation of the waiver under the legislation in force both for the case of the group of inventions and for the partial waiver or the partial rendering the rights for the invention invalid with the claims having one independent claim. Keywords: scope of rights, independent and dependent claims, amendment to claims, proceedings ; Часткова відмова від прав чи визнання прав недійсними досить часто викликає низку запитань, зокрема, стосовно певної процедури визначення всього обсягу прав за патентом та частини цих прав. Оскільки обсяг прав визначається формулою винаходу, то часткова відмова від прав або визнання прав недійсними частково є по суті зміною обсягу прав, які визначаються опублікованою формулою. Стаття розкриває підстави для відмови від прав на винахід і механізм реалізації відмови згідно з чинним законодавством, як у випадку групи винаходів, так і для часткової відмови чи часткового визнання недійсними прав на винахід із формулою з одним незалежним пунктом.Ключові слова: формула винаходу, обсяг прав, відмова від прав частково, зміни до формули винаходу, процедури

У статті висвітлено основні сучасні світові наукові тенденції щодо капіталізації наукових досліджень, зокрема у галузі державного управління. Зроблено наголоси на взаємозалежностях рівнів: розвитку науки та держави; цитування і вироблення наукових статей та визнання держави у світі. Показано, що сьогодення характеризується змінами у підходах до науки державного управління, яка розвивається в умовах глобалізації. Багато держав довели, що кількість вироблення наукових статей має відтворювати високий рівень розвитку держави, оскільки статті мають висвітлювати результати капіталізованих досліджень, або тих наукових наробок, які можна капіталізувати. При цьому важливим є інвестування держави в науку та відсоток витрат від ВВП держави на науку. Саме це визначає місце держави у глобальному світі. Продемонстровано статистичні дані відомих світових аналітичних центрів щодо рейтингів держав, які приділяють увагу розвитку науки та капіталізації її досягнень. Проведено порівняння ситуації в Україні і в провідних державах світу і Європи, яке демонструє достатньо низький рівень визнання вітчизняної науки у світі, оскільки використовуються здобутки інших держав і не виробляються власні моделі і системи, які були б цікавими для інших держав в процесі реформування та модернізації державного управління. Наголошено на необхідності виходу вітчизняної науки з "сірої зони" і "невидимої зони" та подолання "нерівності знань". ; This article describes the basic trends of modern scientific capitalization of scientific research. This problem is particularly relevant for the science of public administration. Many think tanks determine the relation of the state-level recognition in the world through the level of development of science. They argue that the citation and the production of scientific articles directly affect the recognition of the state of the world and the state's position in the geopolitical space. The modern stage is characterized by changes of the methodology to the science of government, because it develops in the conditions of globalization changes. Many States have proved that the production of scientific articles must demonstrated the high level of development of the state because such articlesmust showresults of scientificresearch, who should be capitalized and offer research proposals that can be capitalized. Investing in science from states and percentage of the cost of the country's GDP in science isconsidered an important indicator for state. It showed readiness of the stateto take its place in the global world. Statistical data analysis centers of the world showrankings of the states that pay attention to the development of science and capitalization of its achievements. Comparisonof the situation in Ukraine and the leading countries of the world and Europe showed a relatively low level of recognition of Ukrainian science in the world because it uses the results of other countries research and do not develop their own scientific knowledge, and do not design its own models and systems that will be interesting for other countries in the world for their government. Science of Ukraine should get out of the "gray zone" and the "invisible zone" and overcome the "knowledge imbalance".

У статті зроблено порівняльно-правову характеристику штучних створінь, надано їх класифікацію за фізичними, розумовими та вольовими ознаками. Автори дійшли до висновку, що роботи є більш віддаленими за своїми властивостями від людини, на відміну від штучного інтелекту і штучно інтелектуальних роботів, які хоч і не дорівнюють людині у жодній зі своїх ознак, але за своєю природою є розумними істотами. Проаналізовано національне та європейське законодавство у сфері робототехніки. Надано висновки щодо визнання штучного інтелекту та штучно інтелектуальних роботів суб'єктами права та невизнання роботів такими.Ключові слова: право, суб'єкт права, людина, робототехніка, роботи, штучний інтелект, штучно інтелектуальні роботи. Парасюк Е. О., Джалилова В. Р., кандидат юридичних наук, Павшук Е. А., Целесообразность признания субъектами права роботов, искусственного интеллекта и искусственно интеллектуальных роботов / Национальный юридический университет имени Я. Мудрого, Украина, ХарьковВ статье сделано сравнительно-правовую характеристику искусственных существ, предоставлено их классификацию по физическим, умственным и волевым признакам. Авторы пришли к выводу, что роботы являются более отдаленными по своим свойствам от человека, в отличие от искусственного интеллекта и искусственно интеллектуальных роботов, которые хоть и не равны человеку ни по одному из своих признаков, но по своей природе являются разумными существами. Проанализировано национальное и европейское законодательство в сфере робототехники. Предоставлено выводы относительно признания искусственного интеллекта и искусственно интеллектуальных роботов субъектами права и непризнания роботов таковыми.Ключевые слова: право, субъект права, человек, робототехника, роботы, искусственный интеллект, искусственно интеллектуальные роботы.Parasiuk Ye.O., Dzhalilova V. R., PhD Pavshuk K. A. Expediency of the recognition by subjects of the law of robots, artificial intelligence and artificially intelligent robots / Yaroslav Mudryi National Law University.The article considers a comparative legal characteristics of artificial creatures, provided their classification according to physical, mental and volitional characteristics. The authors came to the conclusion that robots are more distant in their properties from a human, in contrast to artificial intelligence and artificially intellectual robots, which are intelligent beings, although not equal to a person in any of their character. National and European legislation in the field of robotics is analyzed. Conclusions regarding the recognition of artificial intelligence and artificial intelligence robots as the subjects of law and the non-recognition of robots as such a one.Keywords: law, subject of law, human, robotics, robots, artificial intelligence, artificially intelligent robots.

Проведені в Україні реформи судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів актуалізують для науковців завдання з аналізу їх правового забезпечення на предмет функціональності та ефективності відповідних правових інститутів. Дана стаття присвячена висвітленню особливостей правового регулювання визнання та виконання рішення іноземного суду в Україні в контексті оновлення національного законодавства.
Метою статті є висвітлення особливостей правового регулювання та сучасних тенденцій розвитку в Україні інституту визнання та виконання рішення іноземного суду.
Наукова новизна полягає в комплексному аналізі законодавства України з питань визнання та виконання рішення іноземного суду, зокрема у проекціях визначення його головних ознак як інституту права (міжнародного цивільного процесу України), особливостей його розвитку, у тому числі під впливом європейських правових стандартів, тенденцій і практики формування транснаціонального виконавчого процесу, а також проблемних аспектів правового регулювання у світлі останніх законодавчих оновлень.
Висновки. Згідно з новою концепцією, втіленою у Цивільному процесуальному кодексі України в редакції 2017 року, інститут визнання та виконання рішення іноземного суду є самостійним інститутом міжнародного цивільного процесу України. Поряд із традиційним підходом визнання та виконання рішення іноземного суду в рамках зобов'язань за міжнародними договорами, обов'язковість яких визнана Верховною Радою України, закріплюється широкий концепт принципу взаємності (вважається, що взаємність існує, оскільки не доведено інше). Такий підхід відповідає загальній тенденції зближення судової практики різних держав (головним орієнтиром виступає, насамперед, право ЄС) і формування засад транснаціонального виконавчого процесу. Відповідно, він потребує послідовного втілення на рівні правового забезпечення усіх механізмів визнання та виконання рішення іноземного суду, у тому числі попередньої відомчої оцінки клопотання про визнання та виконання рішення іноземного суду на предмет його прийнятності для судового розгляду.
Особливістю інституту визнання та виконання рішення іноземного суду в Україні в умовах «гібридної» війни є встановлення через існування викликів та загроз національній безпеці певних застережень щодо задоволення клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, що може загрожувати інтересам України.

Мета статті – аналіз дипломатичної діяльності Української Народної Республіки щодо визнання автокефалії Української церкви у 1919 – 1920 роках. Наукова новизна. Розкрито політику Української Народної Республіки та Української держави по відношенню до церкви. Проаналізовано зовнішньополітичну діяльність Української Народної Республіки щодо визнання автокефалії Української церкви. Висвітлено особливості роботи українського посла в Туреччині О. Лотоцького та його перемовини з Константинопольським патріархатом щодо надання автокефалії Українській церкві.Висновки. Рух за автокефалію Української церкви розпочався на початку 1917 р. як громадська ініціатива, а організованого вигляду набув наприкінці 1917 р. зі створенням Всеукраїнської православної церковної ради. Українська Центральна Рада та гетьман П. Скоропадський не виробили чіткої позиції щодо автокефалії Української церкви, декларуючи невтручання у церковні справи, і не вели на зовнішньополітичній арені відповідної діяльності. Натомість Директорія УНР проводила найбільш чітку позицію по відношенню до церкви та її незалежності, ухваливши 1919 року закон про автокефалію Української церкви. На виконання положень цього закону була спрямована діяльність українських дипломатів за кордоном щодо визнання Української церкви в країні перебування. Найбільш послідовно така позиція проявилася у відправці до Туреччини послом України колишнього Міністра віросповідань О. Лотоцького з проханням українського уряду до Константинопольського патріархату надати автокефалію Українській церкві. Серед інших зовнішньополітичних кроків української влади слід відзначити ініціативу звернення українців з різних держав світу до Константинопольського патріархату з проханням підтримати й благословити Автокефальну Православну Українську Церкву та призначити в Україні свого представника, що де-факто свідчило б про визнання Української церкви. Однак на дипломатичному рівні спроби Директорії УНР добитися визнання автокефалії Української церкви так і не досягли успіху.

Дослідження значення принципу ефективності прав у дотриманні демократії: прагнення країн до демократичного суспільства забезпечить мінімальні обмеження конвенційних прав людини, що означає їх максимальний ефект у становленні демократії. Розкрито правову суть принципу ефективності у захисті конвенційних прав: ефективними ці права будуть тоді, коли вони спрямовані на розвиток демократії. З'ясовано динамізм принципу ефективності прав: для того, щоб конвенційне право забезпечувало становлення демократії, держава зобов'язана вжити таких позитивних заходів, які б забезпечили дійсну (а не ілюзорну) свободу. Доведено, що для будь-якого, навіть законного, державного втручання у конвенційні права мусить існувати адекватний і ефективний захист, що унеможливить відхід від демократії.Ключові слова: демократія, принцип ефективності, інформаційні права і свободи людини.Музычук Е. С. Эффективное признание и соблюдение конвенционных прав человека как основа устойчивой демократии / Восточноевропейский национальный университет имени Леси Украинки, Украина, Луцк.Исследование значения принципа эффективности прав для соблюдения демократии: стремление стран к демократическому обществу обеспечит минимальные конвенционных прав человека, что обеспечивает их максимальный эффект в становлении демократии. Разкрыто правовую сущность принципа эффективности в защите конвенционных прав: эффективными эти права будут лишь тогда, когда они устремлены на развитие демократии. Установлено динамизм принципа эффективности прав: для того, чтобы конвенционное право обеспечивало становление демократии, государство обязано принять такие положительные меры, которые бы обеспечили действительную (а не иллюзорную) свободу. Доказано, что для любого, даже законного, государственного вмешательства в конвенционные права должны существовать адекватная и эффективная защита, которая уневозможит отход от демократии.Ключевые слова: демократия, принцип эффективности, информационные права и свободы человека.Muzychuk E. S. The Effectiveness of Recognition and Respect to Conventional Human Rights as the Basis of Stable Democracy / Lesya Ukrainka Eastern European University, Ukraine, Lutsk.The reseach deals with the importance of the principle of the Effectiveness of Recognition of human rights for the observance of democracy. The aspiration of the countries to the democratic society can provide minimum restriction of Conventional Human Rights and mean their maximum effectiveness in the establishment of democracy. In the focus of attention is the legal nature of the principle of the effectiveness of the defence of human rights – these rights ara effective only when they are aimed at the development of democracy. The dynamics of the principle of the effectiveness of the rights has been analyzed: to make conventional law promote the establishment of democracy, the state is obliged to take effective astions to provide real freedoms (not illusory ones). It has been proved that any even legal intrusion of state into conventional right must be adequately protected to prevent any withdrawal from democracy.Key words: democracy, the principle of effectiveness, informative rights and freedoms of man.

У статті розглянуто інститут визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Аргументовано, що даний інститут має змішаний приватно-публічний правовий характер. Визначено співвідношення понять нормоконтролю та визнання недійсним акта державного органу або органу місцевого самоврядування як способу захисту земельних прав.

The article is devoted to research of recognition and executive formation of the courts decisions of the foreign states and international judicial authorities as legal institute. The mentioned institute was developing and forming together with other procedural forms of the international cooperation in criminal proceedings (at first with delivery, and later with legal aid, adopting criminal prosecution and transferring of convicted persons). Process of allocation in independent production and independent legal institute began in the second half of the XX century. In exist criminal procedural legislation the studied institute is defined separately or just as a part of other productions are connected with implementation of international cooperation in criminal proceedings. ; Статья посвящена исследованию формирования признания и исполнения решений судов иностранных государств и международных судебных органов как правового института. Указанный институт развивался и формировался вместе с другими процессуальными формами международного сотрудничества в уголовном производстве (сначала с выдачей, а позже – правовой помощью, перенятием уголовного преследования и передачей осужденных лиц). Процесс выделения в самостоятельное производство и самостоятельный правовой институт начался во второй половине XX в. В действующем уголовном процессуальном законодательстве исследуемый институт определен отдельно или как часть других производств, связанных с осуществлением международного сотрудничества в уголовном производстве. ; Статтю присвячено дослідженню формування визнання та виконання рішень судів іноземних держав і міжнародних судових установ як правового інституту. Зазначений інститут розвивався та формувався разом з іншими процесуальними формами міжнародного співробітництва в кримінальному провадженні (спочатку з видачею, а пізніше – правовою допомогою, перейняттям кримінального переслідування та передачею засуджених осіб). Процес виокремлення в самостійне провадження та самостійний правовий інститут розпочався в другій половині XX ст. У чинному кримінальному процесуальному законодавстві досліджуваний інститут визначений окремо або як частина інших проваджень, пов'язаних зі здійсненням міжнародного співробітництва в кримінальному провадженні.

The paper analyzes the problematic issues concerning the recognition of evidence as inadmissible in criminal proceedings. A study of the historical perspective of basic scientific concepts of recognition of evidence as inadmissible in criminal proceedings is conducted. The author analyzes the problem of resolving the issue of admissibility of evidence in the Criminal Procedure Code of Ukraine of 2012. Attention is drawn to the fact that fixing the basic concepts of recognition of evidence as inadmissible in the new Criminal Procedure Code of Ukraine requires a detailed study of this problem. In such study, the main is scientifically sound approach to the formulation of criminal procedure rules, as well as developing judicial practice. In the theory of criminal process and criminal processual legislation the problem of recognition inadmissible evidence is solving ambiguously. It should be emphasized that such an ambiguity refers not only to the criminal process, but generally to other kinds of legal procedures. The existence of complex and multi-faceted approaches for clarifying the nature of the evidence admissibility, recognition of their unacceptability in the legal process contributed to the emergence in national legal science considerable, we can say a great number of relevant concepts studied in relation to issues. In this case for an objective and critical analysis, for improving certain elements of data concepts, there is a need to explore their significance for the science of criminal process and their impact on domestic criminal procedural legislation of Ukraine.The problem of legal concepts regulating the admissibility of evidence is a necessary factor for improving the efficiency of thecriminal process, the tasks of criminal justice. ; Проаналізовано проблемні питання, що стосуються визнання доказів недопустимими в кримінальному провадженні. Проведено дослідження розвитку в історичному аспекті головних наукових концепцій визнання доказів недопустимими в кримінальному процесі. Досліджено проблему вирішення питання допустимості доказів в Кримінальному процесуальному кодексі України 2012 р. Звернено увагу на те, що зак­ріплення основних концепцій визнання доказів недопустимими в новому Кримінальному процесуальному кодексі України потребує детального опрацювання. Головним у такому опрацюванні є науково обґрунтований підхід до формулювання кримінально-процесу­альних норм, а також вироблення судової практики. В теорії кримінального процесу та кримінальному процесуальному законодавстві проблема визнання доказів недопустими­ми якщо і вирішується, то неоднозначно. Наголосимо, що така неоднозначність стосує­ться не тільки кримінального процесу, а й загалом інших видів юридичних проце­дур. Наявність складних та багатогранних підходів до з'ясування сутності допустимості доказів, визнання їх недопустимими у юридичному процесі сприяли появі в українській юридичній науці значної кількості відповідних концепцій стосовно досліджуваної проблематики. В такому випадку з метою об'єктивного та критичного аналізу, вдоскона­лення певних елементів даних концепцій потрібно дослідити їхнє значення для науки кримінального процесу та вплив на національне кримінальне процесуальне законо­давство України.Проблема правової регламентації концепцій допустимості доказів є важливим чинником підвищення ефективності кримінального процесу, виконання завдань кримінального судочинства.

Zadoia K. P. PROBLEMS OF JUSTIFICATION OF THE DECISION OF THE CONSTITUTIONAL COURT OF UKRAINE TO DECLARE ARTICLE 366-1 OF THE CRIMINAL CODE OF UKRAINE UNCONSTITUTIONAL In 2020 the Constitutional Court of Ukraine adopted decision no. 13-r/2020 of 27 October 2020. By this decision, the Constitutional Court of Ukraine invalidated as unconstitutional Article 366-1 of the Criminal Code of Ukraine, which provides for criminal liability for submitting false declarations / failure to submit a declaration by public officials. The Constitutional Court of Ukraine based its conclusion on the fundamental principle of the rule of law (article 8 of the Constitution of Ukraine). In particular, Constitutional Court of Ukraine stated that Article 366-1 of the Criminal Code of Ukraine contradicted such components of the rule of law as principle of legal certainty, principles of justice and proportionality and also contradicted the principle of the rule of law as such. Unfortunately, all these arguments do not seem convincing. Firstly, the Constitutional Court of Ukraine did not explain what the uncertainty of the Article 366-1 of the Criminal Code of Ukraine was. Instead, the Court limited itself to a declarative statement about the uncertainty of this legislative provision. Secondly, the Constitutional Court of Ukraine based its conclusion that Article 366-1 of the Criminal Code of Ukraine was inconsistent with the principles of justice and proportionality on its previous case law, which, however, was not relevant in the present case. This practice concerning sentencing and not criminalization of behaviour. Thirdly, the Constitutional Court of Ukraine has given constitutional status to a number of criteria for criminalization, which are widely recognized by doctrine, and social dangerousness is recognized even by criminal legislation, however, the constitutional genesis of these criteria is extremely unclear. As follows, decision no. 13-r/2020 of 27 October 2020 looks extremely unconvincing, and moreover, it is an awful example to follow in order to further assess the provisions of criminal law on constitutionality. ; У 2020 році Конституційний Суд України ухвалив Рішення № 13-р/2020 від 27 жовтня 2020 року. Цим Рішенням Конституційний Суд України визнав неконституційною статтю 366-1 Кримінального кодексу України, яка передбачала кримінальну відповідальність за недостовірне декларування/умисне неподання декларації особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Свій висновок Конституційний Суд України побудував на основоположному принципі верховенства права (стаття 8 Конституції України). Зокрема, Конституційний Суд України констатував, що стаття 366-1 Кримінального кодексу України суперечить таким компонентам верховенства права, як принцип правової визначеності, принципи справедливості та пропорційності, а також суперечить принципу верховенства права як такому. На жаль, усі ці аргументи не виглядають переконливими. По-перше, Конституційний Суд України не пояснив, у чому полягає невизначеність статті 366-1 Кримінального кодексу України. Натомість Суд обмежився декларативним твердженням про невизначеність цього законодавчого положення. По-друге, Конституційний Суд України обґрунтував свій висновок про невідповідність статті 366-1 Кримінального кодексу України принципами справедливості та пропорційності на своїй попередній практиці, яка, однак, не має значення у цій справі. Ця практика стосується призначення покарань, а не криміналізації поведінки. По-третє, Конституційний Суд України надав конституційний статус низці критеріїв криміналізації, які широко визнані доктриною, а суспільна небезпека визнається навіть кримінальним законодавством, однак конституційна генеза цих критеріїв є вкрай неясною. Таким чином, Рішення № 13-р/2020 від 27 жовтня 2020 року виглядає вкрай непереконливим, і до того ж є вкрай поганим прикладом для подальшої оцінки положень кримінального законодавства щодо конституційності.