(За)питаючи право: досвід правового і юридичного ; (Ис)пытать право: опыт правовой и юридический ; Asking the Law: Experience of Law and Legal Experience

Abstract

Протягом останніх двадцяти років складається враження, що прірва між аналітичним та герменевтичним напрямками філософії права дедалі глибшає. Причиною подібної ситуації є нестача спільного концептуального виміру та мови як методологічного підґрунтя для діалогу між ними. У будь-якому випадку, замість того, щоб обговорювати сенс права, його сутність, модуси буття права або інші фундаментальні проблеми, філософія права починає вести нескінченні дебати стосовно поняття права, його зв'язку з мораллю або расовим, гендерним чи то пак іншими різновидами політично коректного дискурсу. Тому, щоб уникнути схоластичних дебатів, сучасна філософія права має відшукати той оригінальний вимір, де як прихильники аналітичного праворозуміння, так і правові герменевти можуть осмислено вести полеміку між собою. Таким виміром, який може слугувати загальним полем для правових дискусій є людський досвід, коли людина і право зустрічаються між собою. Подібний досвід права є тією точкою відліку, де правові дослідники, чи то аналітики, чи герменевти, починають шлях до осмислення права. Різниця між цими двома напрямками полягає у тому способі, яким правовий досвід стає ключовою точкою, яка привертає їх увагу. У аналітичній традиції цей досвід є необхідно пов'язаним з юридичними інституціями, такими як норми закону, рішення судів, правовідносини з компетентними особами та багатьма іншими ситуаціями, де людина зустрічається з різноманітним юридичним сущим. Подібний досвід буття серед юридичного сущого можна назвати «досвідом юридичного». У герменевтичній правовій філософії досвід буття людини у праві є кардинально відмінним. Він не має необхідного зв'язку з офіційними юридичними інституціями. Замість цього людина переживає досвід права як частку свого повсякденного буття-з-Іншими, який є більш прадавнім, аніж будь-який контакт із нормами закону чи посадовими особами. Ключовим моментом подібного досвіду є сенс буття-з-Іншими, який завжди є унікальним і конкретним. Цей різновид досвіду можна назвати «досвідом права». Разом з тим, незважаючи на всі відмінності, обидва різновиди досвіду мають загальну точку відліку – людину, яка переймається тим, що відбувається в її житті, який смисл та значення мають правові та юридичні події і т.ін. У будь-якому випадку, навіть якщо шляхи герменевтичної та аналітичної традицій ведуть у різні боки, вони мають спільний початок, який може слугувати середовищем діалогу між ними. ; Анализ современных философско-правовых дискуссий на протяжении последних 20 лет дает основания заключить, что классическое противостояние школ естественного и позитивного правопонимания может быть адекватно переосмыслено в плоскости правового дискурса. При этом можно выделить два типа понимания правового дискурса – как комплекса лингвистических данных и как комплекса полемических и стратегических событий. Как несложно заметить, первое понимание дискурса коррелирует с правовым позитивизмом и аналитической философией права, в то время как второе – с герменевтико-онтологическим подходом к праву. Различная трактовка правового дискурса в свою очередь приводит к различной концептуализации того опыта, который составляет содержание совместного бытия людей в сфере права. Такой опыт может быть концептуализирован как опыт юридический и опыт правовой. В юридическом опыте человек не принадлежит себе. Интерпретация опыта права при помощи навязанных извне комплексов лингвистических данных приводит к тому, что человек движется в чуждых, не знакомых ему смысловых структурах. Интерпретация этого опыта происходит из горизонта опыта обыденного, в негативном смысловом ключе. В правовом опыте человек воплощает максиму самопринадлежности. Став участником правового происшествия, он «виновен» лишь в том, что именно он занимает в этом происшествии определенное место, в силу чего к нему может быть предъявлено определенное требование. Горизонт подобного опыта – временной зазор между деянием и его правовыми последствиями, которые могут наступать безотносительно к юридическим нормам и институциям, действующим в определенном обществе (например, исключение из товарообмена как санкция). В правовом опыте человек осмысляет ситуацию исходя из своего повседневного опыта разомкнутости мира и Других, он не отчужден от него (них), а является его (их) частью. Такой опыт является более исходным, чем опыт юридический, поскольку его испытывает всякий, кто сосуществует с другими людьми, а также потому, что его координатами являются изначальные условия человеческого существования – телесное бытие-с Другими в мире. Основа правового опыта – бытие с Другими в горизонте самопринадлежности, онтологическим залогом которой выступает нередуцируемая телесность как поле опыта самопринадлежности. Эти опыты не взаимоисключают друг друга. Сам опыт в сфере права может быть представлен как сложная взаимосвязь правового и юридического, которая, однако, не является диалектической «борьбой противоположностей», которую предстоит «снять» в некоем всепоглощающем «синтезе», но специфическим способом человеческого бытия-с Другими. ; It seems that during past 20 years the gap between analytical and hermeneutical trends in the philosophy of law is growing. The reason for such a situation is the lack of the common conceptual dimension and language as the ground of the dialogue between them. In any case, instead of the discussing the reason of law, its essence, modes of Being or some others fundamental issues, philosophy of law turns into the endless debates about the concept of law, its connection with morality or racial, gender or some other kind of the politically correct discourse. So, to avoid the scholastic debates, contemporary philosophy of law has to find its original dimension, where the analytical and hermeneutical researchers both would be able to speak with one another reasonably. Such a dimension as the common field of legal discussing is human experience, when the law encounters the man and man encounters the law. This experience is the starting point, where the legal researcher, whether the analytical or hermeneutical, begins to think toward the reasoning of law. The difference between the two trends of the legal philosophy is rooted in the way, in which the legal relevant experience becomes the focal point of its attention. In the analytical tradition this experience is necessarily connected with the legal institutions, such as norms of legislation, decisions of courts and some other legal bodies, relations with the state officials and many other situations, when the human being encounters itself among the various legal entities. The experience of Being among the legal entities could be named "legal experience". In the hermeneutical legal philosophy, the human experience of law is quite different. There is no necessary connection with the legal institutions. Instead of that, human being experiences law as the part of its ordinary Being-with-one-another, which is more originally than any contact with the legal norms or officials. The focal point of this experience is the reason of the Being-with-one-another, which is always unique and concrete. This kind of experience could be named "experience of law". But, despite the difference, both kinds of experience have the common starting point – human being, who is concerned about what's going on in his life, what reason/meaning have these legal/law events and occurrences and so on. In any case, even if the ways of the hermeneutical and analytical traditions lead in the opposite directions, they have the common beginning, which could serve as the field of the dialogue between them.