Human rights dimension in Helsinki 1975: Canadian concern the situation in the Soviet Union ; Вимір прав людини в Гельсінкі 1975 року: канадська стурбованість ситуацією в Радянському Союзі ; Определение прав человека в Хельсинки в 1975 году: канадская обеспокоенность ситуацией в Советском Союзе

Abstract

During the 1960s and 1970s, Western countries, including Canada, became increasingly aware of and responded to human rights abuses abroad. The ideological, military and economic Cold War with the Soviet Union has intensified Ottawa's focus on human rights abuses in the country. For many Canadian observers, the communist system inherently repressed a number of human rights, including the freedoms of religion, movement, and property ownership. This concern was manifested during the Conference on Security and Co-operation in Europe (CSCE). The Final Act of the CSCE was signed at Helsinki on August 1, 1975 by the heads of government of the states of Europe and of Canada and the United States. Helsinki Final Act contained far-reaching agreements on political borders, trade, and human rights norms, has often been described as the "high point of détente". It is intended to establish the basis for the development of future relations between their countries and peoples. Among other the participants promised to respect fundamental freedoms, including the freedom of thought, conscience, religion or belief. Also pledges were given to make it easier for families to unite across borders and visit one another. However, Canadian Government made less likely to press human rights concerns than might have been expected. Ottawa often felt that more could be gained in its relationship with the Soviet Union by overlooking human rights violations. Such an approach was not uniformly supported in Parliament or in nongovernmental circles, which led to ongoing negotiations about the proper place of human rights concerns in Soviet-Canadian relations throughout this period. Despite uneven attention by Canadian Government, the growing prominence of human rights issues helped to ensure their enduring salience in the years that followed. ; У статті висвітлено реакцію канадського політикуму та окремих громадських організацій на порушення прав людини в Радянському Союзі у контексті гельсінського процесу, започаткованого Заключною Нарадою з безпеки і співробітництва у Європі 1975 р. Впродовж 1960-1970-х років країни Заходу, зокрема Канада, усе більшу увагу приділяли ситуаціям з порушеннями прав людини за кордоном. "Холодна війна" сприяла загостреному сприйняттю порушень прав людини, перетворивши це питання на дражливий чинник у міждержавних відносинах. Саме в той час права людини виразно увійшли у зовнішню політику Канади, зумовивши особливу увагу до ситуації в Радянському Союзі. Причиною такої уваги стала з-поміж іншого діяльність чисельної української громади в цій країні, організації і представники якої домагалися від канадського уряду реакції на системні порушення прав людини за "залізною завісою". За океан потрапляла інформація про нехтування в Радянському Союзі такими фундаментальними правами людини, як свобода релігії, висловлювань та пересування. Ця стурбованість виявилася під час Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ). Заключний акт НБСЄ, підписаний в Гельсінкі 1 серпня 1975 року главами урядів держав Європи, Канади та США (Гельсінський акт), містив домовленості щодо кордонів, торгівлі та прав людини й часто сприймався за "найвищу точку розрядки міжнародної напруженості". Після тривалих дебатів учасники НБСЄ задекларували повагу до основних прав і свобод людини, включаючи свободу думки, совісті, віросповідання. Канадський уряд у той час домагався від радянської сторони полегшення процедури "з'єднання родин", розділених війною. Однак всередині країни такі зусилля вважали недостатніми, спричинивши дискусії в публічному просторі Канади навколо дієвості такої стриманої політики, як зрештою і "тихої дипломатії". Переслідування й арешти у наступні роки членів громадських груп сприяння виконанню Гельсінських угод у Радянському Союзі змусили канадський політикум зайняти різкішу позицію щодо порушень прав людини і взятих Москвою на себе зобов'язань. ; В статье освещена реакция канадского политикума и отдельных общественных организаций на нарушение прав человека в Советском Союзе в контексте Хельсинкского процесса, начатого Заключительным Совещанием по безопасности и сотрудничеству в Европе 1975 года. На протяжении 1960-1970-х годов страны Запада, в частности Канада, все большее внимание уделяли ситуации с нарушениями прав человека за рубежом. "Холодная война" способствовала обостренному восприятию нарушений прав человека, превратив этот вопрос в раздражающий фактор в межгосударственных отношениях. Именно в то время права человека актуализировались во внешней политике Канады, обусловив особое внимание к ситуации в Советском Союзе. Причиной такого внимания стала среди прочего деятельность многочисленной украинской общины в этой стране, организации и представители которой добивались от канадского правительства реакции на системные нарушения прав человека за "железным занавесом". За океан попадала информация об игнорировании в Советском Союзе таких фундаментальных прав человека, как свобода религии, слова и передвижения. Эта обеспокоенность сказалась во время Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе (СБСЕ). Заключительный акт СБСЕ, подписанный в Хельсинки 1 августа 1975 главами правительств государств Европы, Канады и США (Хельсинкский акт), содержал договоренности о границах, торговле и правах человека и часто воспринимался как "самая высокая точка разрядки международной напряженности». После длительных дебатов участники СБСЕ задекларировали уважение основных прав и свобод человека, включая свободу мысли, совести, вероисповедания. Канадское правительство в то время добивается от советской стороны облегчения процедуры "соединения семей", разделенных войной. Однако внутри страны такие усилия считали недостаточными, вызвав дискуссии в публичном пространстве Канады вокруг действенности такой сдержанной политики, как впрочем, и "тихой дипломатии". Преследования и аресты в последующие годы членов общественных групп содействия выполнению Хельсинских соглашений в Советском Союзе заставили канадский политикум занять резкую позицию относительно нарушений прав человека и взятых Москвой на себя обязательств.