Church and state in Ukraine: between deficits of influence and neutrality (sociological aspect) ; Церковь и государство в Украине: между дефицитарнистю влияния и нейтралитетом (социологический аспект) ; Церква і держава в Україні: між дефіцитарністю впливу та нейтралітетом (соціологічний аспект)

Abstract

Author's resume. An urgent problem for both theoretical-sociological reflection and social practices is the problem of the relationship between the social institutions of the church and the state in contemporary Ukrainian society. The problem is actualized both in connection with the uncertainty of the hidden contradictions between the key religious denominations, and through the falsely neutral position of the state pursuing a policy of non-interference in the internal affairs of the church, and, in fact, indulges in inciting inter-confessional hostility. The main line of conflict passes between the UOC-MP and the UOC-KP and Greek-Catholicism (Uniate). In many respects, the differences between them relate to the «connection of the relevant religious organizations with lobbyist renditions in the special services, which to some extent continue their» curatorial powers «in the Orthodox Church. Relations of other faiths that can be considered secondary, concerning marginal neo-Protestantism, which, however, enters into relations with the state only in connection with Orthodoxy and Greek Catholicism. Institutes of religion in comparison with other social institutions are more conservative and change extremely slowly. Religion consolidates the values, norms, social practices, patterns of relations that have developed in previous epochs. The transformation of religious institutions does not occur synchronously with the change of other legal, political or economic institutions. Religious institutions are more stable, provide stabilization influence, introduce an element of continuity and provide society with its distinctiveness. The authorities are not in a position to give priority support to any of them, politically it depends on the electorate not just one, but the totality of all denominations. As a result, the role of the religious factor in the public life of the country is somewhat blurred, the main thing in the relations between the state and the church is determined though fragile. Splits in Orthodoxy in its social functionality, limited by a single Ecumenical Orthodoxy, have destructive and disintegrating significance, not only in the ecclesiastical, but also in the social sense. ; Насущной проблемой как для теоретико-социологической рефлексии, так и социальных практик является проблема отношений между социальными институтами церкви и государства в современном украинском обществе. Проблема актуализируется как в связи с неопределенностью скрытых противоречий между ключевыми религиозными конфессиями, так и через ложно-нейтральную позицию государства, проводящего политику невмешательства во внутренние дела церкви, и тем самым фактически потакающего разжиганию межконфессиональной вражды. Основная линия конфликта проходит между УПЦ МП, УПЦ КП и греко-католицизмом (униатством). Во многом различия между ними касаются связи соответствующих религиозных организаций с лоббистскими групировками в спецслужбах, которые в той или иной степени продолжают свои «кураторские полномочия» по православной церкви. Отношения других конфессий, которые можно рассматривать в качестве вторичных, касающиеся маргинального неопротестантизма, который, однако, вступает в отношения с государством только в связи с православием и греко-католицизмом. Институты религии по сравнению с другими социальными институтами более консервативны и меняются крайне медленно. Религия закрепляет сложившиеся в предыдущие эпохи ценности, нормы, социальные практики, образцы отношений и др. Трансформация религиозных институтов происходит не синхронно с изменением других правовых, политических или экономических институтов. Религиозные институты более устойчивы, предоставляют стабилизационный влияние, вносят элемент преемственности и обеспечивают обществу его своеобразие. Власть не имеет возможности оказывать приоритетную поддержку какой-либо из них, в политическом плане она зависит от электората не одной, а совокупности всех конфессий. В результате роль религиозного фактора в общественной жизни страны несколько размыта. Расколы в православии в своей социальной функциональности, ограниченной по единому Вселенскому православию, имеют деструктивный и дезинтегрирующие значение не только в церковной, но и в общественной смысле. ; Нагальною проблемою як для теоретико-соціологічної рефлексії, так і соціальних практик є проблема відносин між соціальними інститутами церкви і держави в сучасному українському суспільстві. Проблема актуалізується як у зв'язку із невизначеністю прихованих протиріч між ключовими релігійними конфесіями, так і через хибно-нейтральну позицію держави, яка проводить політику невтручання у внутрішні справи церкви, і тим самим фактично потурає розпалюванню міжконфесійної ворожнечі. Основна лінія конфлікту проходить між УПЦ МП, УПЦ КП та греко-католицизмом (уніатством). Багато в чому відмінності між ними стосуються зв'язку відповідних релігійних організацій із лобістськими огрупованнями в спецслужбах, які в той чи інший спосіб продовжують свої «кураторські повноваження» щодо православної церкви. Відносини інших конфесій, які можна розглядати в якості вторинних, стосуються маргінального неопротестантизму, який, проте, вступає у відносини з державою лише у зв'язку із православ'ям і греко-католицизмом. Інститути релігії в порівнянні з іншими соціальними інститутами більш консервативні та змінюються вкрай повільно. Релігія закріплює сформовані в попередні епохи цінності, норми, соціальні практики, зразки відносин та ін. Трансформація релігійних інститутів відбувається не синхронно зі зміною інших правових, політичних або економічних інститутів. Релігійні інститути більш стійкі, надають стабілізаційний вплив, вносять елемент наступності та забезпечують суспільству його своєрідність. Влада не має можливості надавати пріоритетну підтримку будь-якої з них, в політичному плані вона залежить від електорату не однієї, а сукупності всіх конфесій. Внаслідок цього роль релігійного чинника в суспільному житті країни дещо розмита. Розколи в православ'ї у своїй соціальній функціональності, обмеженої щодо єдиного Вселенського православ'я, мають деструктивне та дезінтегруюче значення не тільки в церковному, але і в суспільному сенсі.