Autonomy of universities in the modern socio-economic realities: competitive wars or a springboard to jump? ; Автономія вищих навчальних закладів у сучасних соціально-економічних реаліях: конкурентні війни або трамплін для стрибка?

Abstract

In the article the author considers the main innovation of the new law «On Higher Education» and autonomy of universities. The author analyzes the main positives and benefits of this innovation and the experience of Western universities and justifies position on the need for radical change in management, developing new standards, plans and etc. Thus, at the first place of the list there are innovations related to changes in management. They, in turn, also form a hierarchy, where on the top there are educational policy proposals, and on the lowest stage are personnel changes in the management of an institution. The successful implementation of decentralization reforms or significant implications requires strong and durable and contemporary models of rational planning and implementation. In this sense, the author assesses the likely hazards and Ukrainian autonomy of Higher Education, the trends, which are the prospects for the unsuccessful implementation and have negative social consequences. Proving the idea that the first means of preventing negative tendencies is a gradual balance and account crisis of socio­economic situation in Ukraine, the author also emphasizes that efforts in this direction requires, above all, political support, because of such conversion should be wide access to the constant monitoring of the situation, statistical data on the state and trends of changes in higher education of the country. 1.07. In 2014, the Verkhovna Rada of Ukraine adopted the Law "On Higher Education" (No. 1187-2) in its second reading and in general. Presenting the bill, People's Deputy from the "Batkivshchyna", chairman of the Verkhovna Rada Committee on Science and Education Lilia Grinevich reminded that attempts to adopt this document lasted 5 years. His text received about a thousand suggestions from the public. One of the main innovations of the law is the autonomy of higher education, according to the Minister of Education S. Kvit, "the law is based on the idea of university autonomy in a broad sense. We understand university autonomy as an autonomous academic, financial and organizational, that is, the university itself will solve most issues without seeking permissions to the Ministry of Education. By this law, we give the universities some tools in their hands so that they can understand themselves. Together with autonomy and broad rights, we pass on the responsibility of universities for their quality ". Thus, according to the new Law, "autonomy of a higher educational establishment is independence, independence and responsibility of a higher educational institution in making decisions regarding the development of academic freedoms, organization of scientific research, educational process, internal management and finance, etc. The rights of a higher educational institution, which determine the content of its autonomy, are established by law and can not be restricted by other laws and regulations "[1]. At first glance, this version of the law is clear, balanced, comprehensible, and moreover - the long-awaited community of educators. But is everything so simple and easy to be implemented? How many "pitfalls" awaits especially at state universities, which trends can provoke this, since the transition to autonomy implies a radical change in the management system in education, the formation of new quality standards and independent accreditation centers. We will try to understand the main innovations that Ukrainian universities should be prepared for. ; У статті розглядається основна інновація нового закону «Про вищу освіту» – автономізація вищих навчальних закладів . Автор аналізує основні позитиви і переваги цього нововведення і на досвіді західноєвропейських вишів обґрунтовує позицію щодо потреби докорінної зміни менеджменту, формування нових стандартів, планів тощо. Таким чином, на першому місці у переліку інновацій, пов'язаних з автономізацією, завжди виявляються зміни в управлінні. Вони, у свою чергу, теж формують певну ієрархію – на вищому рівні знаходяться освітньо­політичні пропозиції, на найнижчому – персональні зміни у керівництві того чи іншого закладу. Тому успішне втілення реформ децентралізаційного чи іншого, значного за наслідками, плану вимагає потужних і довготривалих раціональних і сучасних моделей планування і втілення. В цьому сенсі автор оцінює і ймовірні небезпеки автономізації української вищої школи, ті тенденції, які за перспективи неуспішної реалізації матимуть негативні соціальні наслідки. Відстоюючи думку про те, що найперший засіб запобігання негативним тенденціям – це поступовість, зваженість і врахування кризової соціально­економічної ситуації в Україні, авторка також підкреслює, що зусилля в цьому напрямку вимагають, насамперед, політичної підтримки, оскільки для проведення подібного перетворення необхідно мати широкий доступ до постійного моніторингу ситуації, статистичних матеріалів стосовно стану і тенденцій змін у вищій школі країни. ; У статті розглядається основна інновація нового закону «Про вищу освіту» – автономізація вищих навчальних закладів . Автор аналізує основні позитиви і переваги цього нововведення і на досвіді західноєвропейських вишів обґрунтовує позицію щодо потреби докорінної зміни менеджменту, формування нових стандартів, планів тощо. Таким чином, на першому місці у переліку інновацій, пов'язаних з автономізацією, завжди виявляються зміни в управлінні. Вони, у свою чергу, теж формують певну ієрархію – на вищому рівні знаходяться освітньо­політичні пропозиції, на найнижчому – персональні зміни у керівництві того чи іншого закладу. Тому успішне втілення реформ децентралізаційного чи іншого, значного за наслідками, плану вимагає потужних і довготривалих раціональних і сучасних моделей планування і втілення. В цьому сенсі автор оцінює і ймовірні небезпеки автономізації української вищої школи, ті тенденції, які за перспективи неуспішної реалізації матимуть негативні соціальні наслідки. Відстоюючи думку про те, що найперший засіб запобігання негативним тенденціям – це поступовість, зваженість і врахування кризової соціально­економічної ситуації в Україні, авторка також підкреслює, що зусилля в цьому напрямку вимагають, насамперед, політичної підтримки, оскільки для проведення подібного перетворення необхідно мати широкий доступ до постійного моніторингу ситуації, статистичних матеріалів стосовно стану і тенденцій змін у вищій школі країни.