The phenomenon of stupidity: from political chaos to political rationalism ; Феномен глупоти: від політичного хаосу до політичного раціоналізму

Abstract

When the world was in the midst of the First World War in the early twentieth century, and the Russian Empire was showing unpreparedness for war, inflation and protest mood inside the country, on October 1, 1916 at a State Duma Cadet leader Pavel Milyukov delivered a historic speech. He reminded members of parliament of 1915, the year of the political crisis, when a commission of inquiry was set up against Defense Minister Volodymyr Sukhomlynov, who was considered a traitor due to his defeat on the fronts. Sukhomlinov was fired, and the hated Boris Sturmer was appointed Minister of the Interior and later Minister of Foreign Affairs. Therefore, the confidence in the government, which for some time was established among the military, in 1916 was lost again. Pavlo Milyukov, referring to the foreign press, pointed to Germany's awareness of Russia's strategic policy and the sabotage of the Russian government in organizing a reliable rear and military offensive at the front. "When the Duma insists with increasing persistence that the rear must be organized for a successful struggle, and the authorities continue to say that to organize means to organize a revolution, and consciously prefers chaos and disorganization, what is it, stupidity or betrayal?" – P. Milyukov addressed such a question to the members of the Duma [4]. The natural inability of the government to organize institutional activities and the senseless policy of political leaders as a practical incompetence of political management, raises the question of understanding the phenomenon of stupidity in the political dimension. The purpose of this article is to find out the political nature of stupidity. ; Коли світ на початку ХХ століття знаходився у вирі Першої світової війни, а Російська імперія демонструвала неготовність до воєнних дій, інфляцію та протестний настрій всередині країни, 1 жовтня 1916 р. на засіданні Державної думи лідер кадетів Павло Мілюков виступив з історичною промовою. Членам парламенту він нагадав про 1915 рік, рік політичної кризи, коли була створена слідча комісія стосовно воєнного міністра Володимира Сухомлинова, якого вважали зрадником через поразку на фронтах. Сухомлинова було звільнено, а міністром внутрішніх справ, а пізніше і міністром закордонних справ, було призначено ненависного Бориса Штюрмера. Тому довіра до влади, яка на деякий час була встановлена серед військових, на 1916 рік знов була втрачена. Павло Мілюков, посилаючись на закордонну пресу, вказав на обізнаність Німеччини стратегічною політикою Росії та саботаж російської влади в організації надійного тилу та військового наступу на фронті. «Коли з усе більшою наполегливістю Дума нагадує, що, треба організувати тил для успішної боротьби, а влада продовжує твердити, що організувати, – значить організувати революцію, і свідомо віддає перевагу хаосу та дезорганізації – що це, дурість або зрада?» – звернувся з таким питанням до членів Думи П.Мілюков [4]. Природна нездатність влади організувати інституційну діяльність та безглузда політика політичних лідерів як практична некомпетентність політичного менеджменту, піднімає питання осмислення феномену глупоти у політичному вимірі. З'ясувати політичну природу дурості є метою цієї статті.