ПОЛІТИЧНА АНТРОПОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

Abstract

For the first time in the legal history discourse, an article reveals the historiographical and political content of the Ukrainian frontier political tradition. Since political anthropology studies primarily political traditions, the frontier (political, ethnic, cultural, legal dimensions of borderlands) is defined as the political anthropology research object. Simultaneously, the author draws attention to the fact that political anthropology has important theoretical and methodological significance for both political science and legal theory of the state (in particular, from the point of elite studies). Thus, from the standpoint of political science analysis, the frontier political tradition is characterized by legitimating informal ties between complementary socio-ethnic groups (Eastern Slavs-Old Turks- Byzantines). Also, it's characterized by the Slavs imperative psychological rejection of non-complementary socio-ethnic groups (Eastern Slavs against Germanic World f. e.). From the standpoint of historical and legal analysis, the frontier political tradition has its roots in the Roman/ Byzantine Empire, granting the status of "foederati" to the multiethnic tribes of the Northern Black Sea coast. ; У статті вперше у вітчизня­ному історико-правовому дискурсі розкривається історіографічний та політико-правовий зміст україн­ської політичної традиції фронтиру. Позаяк політична антропологія вивчає насамперед політичні тра­диції, то фронтирність (політична, етнічна, культурна, юридична) визначена як предмет політико-ан- тропологічного дослідження. При цьому автор звертає увагу на те, що політична антропологія має вагоме теоретико-методологічне значення і для політичної науки, і для юридичної теорії держави та права (зокрема, з точки зору еліто- логії). Отже, із позицій політоло­гічного аналізу політична традиція фронтиру характеризується легі­тимацією неформальних зв'язків між компліментарними соціоетніч- ними групами (східні слов'яни-тюр- ки-візантійці) та імперативним психологічним несприйняттям некомпліментарних соціоетнічних груп (східні слов'яни-тюрки contra германці). З позицій історико-прав- ничого аналізу політична традиція фронтиру сягає корінням надання Римською/Візантійською імперією статусу «федератів» різноетніч- ним племенам Північного Причор­номор'я. Автор розглядає феномен етнокультурної компліментар­ ності, що з давніх часів забезпечу­вав цивілізаційну близькість східних слов'ян та тюркських кочівницьких племен. Стверджується, що тюрк­ські засади «елю», як общини «віль­них людей», вплинули на консти­туювання українських політичних традицій, заклали підвалини прита­манного українській етнічній психо­логії антиінституціоналізму, пере­дували козаччині. Підкреслюється, що політичний розвиток Київської Русі уможливився виключно завдяки творчій кооперації Східної Римської імперії (Візантії) із тюркськими племенами федератів. Прослідко- вується історія взаємин між Рим­ською / Візантійською імперією та тюркськими федератами Півден­ної України. Розкриваються ґенеза та ідеологічні конотації «київ­сько-руського міфу», «козацького міфу», «річпосполитського нара- тиву», «російської імперської істо­ріографії». Історіографічні екскурси чергуються з авторськими оцінками геополітичного і правничого змісту політичних процесів на українських теренах за часів т. зв. «Київської Русі» та «Козаччини». Артикулю- ється положення про рефлективний характер формування української національної ідентичності протя­гом XVIII-XIX ст, що цілковито співпав із постнаполеонівським творенням російської ідентичності, розвиваючись на противагу поль­ським візіям «Східних Кресів». Засадничий висновояк статті - заклик до осмислення візантиніс- тичних і тюркських передумов фор­мування української державності як специфічно фронтирного політи- ко-юридичного феномена.