ABSTRACT OVERVIEW OF THE COMMENTARY ON PART 1 OF ARTICLE 46 OF THE CONVENTION FOR THE PROTECTION OF HUMAN RIGHTS AND FUNDAMENTAL FREEDOMS FROM THE BOOK "THE CONVENTION FOR THE PROTECTION OF HUMAN RIGHTS AND FUNDAMENTAL FREEDOMS. VOLUME II. COMMENTARIES ON ; РЕФЕРАТИВНЫЙ ОБЗОР КОММЕНТАРИЯ К Ч 1 СТ 46 КОНВЕНЦИИ О ЗАЩИТЕ ПРАВ ЧЕЛОВЕКА И ОСНОВНЫХ СВОБОД ИЗ КНИГИ «КОНВЕНЦИЯ О ЗАЩИТЕ ПРАВ ЧЕЛОВЕКА И ОСНОВНЫХ СВОБОД. ТОМ II. КОММЕНТАРИИ К СТ 19-59 И ДОП ПРОТОКОЛАМ ПОД РЕДАКЦИЕЙ ПРОФЕССОРА ЛЕХА ГАРЛИЦКОГО» ; РЕФЕРАТИВНИЙ ОГЛЯД КОМЕНТАРЯ ДО ЧАСТИНИ 1 СТАТТІ 46 КОНВЕНЦІЇ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ І ОСНОВНИХ СВОБОД З КНИГИ «КОНВЕНЦІЯ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ І ОСНОВНИХ СВОБОД. ТОМ II. КОМЕНТАРІ ДО СТАТЕЙ 19-59 І ДОДАТКОВИМ ПРОТОКОЛАМ ПІД РЕДАКЦІЄЮ ПРОФЕСОРА ЛЕХА ГАРЛ

Abstract

On 5 May 1998, the European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms (hereinafter referred to as the ECHR), becoming a component of the legal system of the Russian Federation, introduced into the Russian law a fundamentally new mechanism for ensuring the rights and freedoms of citizens, including a supranational judicial institution - the European Court of Human Rights (ECHR), which is responsible for all matters relating to the interpretation and application of the provisions of the Convention and the Protocols thereto. This body is intended to be an important mechanism for guaranteeing the guarantees set forth in the Convention, but its international status, which allows the ECtHR to significantly reduce the possibility of influence on the Court by the national authorities, at the same time gives rise to the possibility of improper treatment of the implementation of its decisions at the national level. In addition, in many countries, especially in Eastern Europe, disputes over the limits of the intervention of international bodies in national jurisdiction continue to subside.In the Russian legal reality, this issue again became relevant after the decision of the European Court of Human Rights in the case "Anchugov and Gladkov v. Russia", which was the basis for the appeal to the Constitutional Court of the Russian Federation by a group of deputies of the State Duma on the verification of the constitutionality of the provisions of Article 1 of the Federal Law "On Ratification Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and its Protocols ", paragraphs 1 and 2 of Article 32 of the Federal Law" On International Treaties of the Russian Federation ", as well as a number of articles of the Code of Civil Procedure of the Russian Federation, the AIC, to the binding, the courts and other state authorities certainly execute ECHR decisions even against the basics of Russian law.For this reason, it is of interest to analyze part 1 of Article 46 of the European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, which establishes the duty of States to implement the final judgments of the ECtHR in cases in which they are parties, as well as the body of the Council of Europe responsible for monitoring the execution process decisions of the ECtHR. This provision, being extremely laconic, does not detail the mechanism for realizing this obligation in detail. But such a mechanism is reflected in the practice of the ECHR itself. Currently, there are many different works on the implementation of the ECtHR judgments and the analysis of the previously mentioned provision of the ECHR, but most of them are either mostly theoretical in nature or, on the contrary, provide an overview of existing practice, which significantly limits their audience and the possibility of applying the knowledge gained.In this connection, the commentary to Part 1 of Article 46 of the ECHR given in the book "Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms" is extremely useful. Volume II. Comments on articles 19-59 and additional protocols edited by Professor Lech Garlicky. " In this paper, the view of the problem analyzed is not only an outstanding scientist, but also a specialist who is well acquainted with the practical component of this problematic. Lech Garlitsky is a unique researcher who had experience as judges of the Constitutional Court of the Republic of Poland (1993-2001) and judges of the ECHR. In addition, the above work provides an opportunity to learn how to look at the problem of the implementation of ECtHR judgments in the Eastern European states that have undergone socio-political changes similar to those in Russia. Moreover, the authors of the commentary analyze the view on the implementation of the ECHR judgments, both from the point of view of the ECHR practice, and from the point of view of the Polish legislation and the national judiciary. ; 5 мая 1998 года Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод (далее – ЕКПЧ), ставсоставляющей правовой системы Российской Федерации, внедрила в российское право принципиально новый механизм обеспечения прав и свобод граждан, включающий в себя наднациональный судебный институт – Европейский суд по правам человека (ЕСПЧ), в ведении которого находятся все вопросы, касающиеся толкования и применения положений Конвенции и Протоколов к ней. Данный орган призван стать важным механизмом обеспечения гарантий, закрепленных в Конвенции, однако его международный статус, позволяющий ЕСПЧ значительно снизить возможность влияния на Суд со стороны национальных органов, в тоже время порождает возможность ненадлежащего отношения к исполнению его решений на национальном уровне. Кроме того, во многих странах, особенно в Восточной Европе, не утихают споры относительно пределов вмешательства международных органов в национальную юрисдикцию. В российской правовой действительности данный вопрос вновь обрел актуальность, после принятия решения ЕСПЧ по делу «Анчугов и Гладков против России», явившегося основанием для обращения в Конституционный Суд Российской Федерации со стороны группы депутатов Государственной Думы о проверке конституционности положений статьи 1 Федерального Закона «о ратификации Конвенции о защите прав человека и основных свобод и Протоколов к ней», пунктов 1 и 2 статьи 32 ФЗ «о международных договорах РФ», а также ряда статей ГПК РФ, АПК РФ, КАС РФ и УПК РФ, как обязывающих, суды и иные государственные органы безусловно выполнять решения ЕСПЧ даже вопреки основам российского законодательства. По этой причине интерес представляет анализ части 1 статьи 46 Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод, в которой закрепляется обязанность государств исполнять окончательные постановления ЕСПЧ по делам, в которых они являются сторонами, а равно обозначается орган Совета Европы, ответственный за контроль процесса исполнения решений ЕСПЧ. Данная норма, являясь крайне лаконичной, детально не раскрывает механизм реализации данного обязательства. Зато такой механизм нашел свое отражение в практике самого ЕСПЧ. В настоящее время существует множество различных работ, посвященных исполнению решений ЕСПЧ и анализу ранее указанного положения ЕКПЧ, однако большинство из них носят либо преимущественно теоретический характер, либо, напротив, представляют обзор существующей практики, что, значительно ограничивает их аудиторию и возможность применения полученных знаний. В этой связи крайне полезной работой является комментарий к части 1 статьи 46 ЕКПЧ, данный в книге «Конвенция о защите прав человека и основных свобод. Том II. Комментарии к статьям 19-59 и дополнительным протоколам под редакцией профессора Леха Гарлицкого». В данной работе, нашел свое отражение взгляд на анализируемую проблему не только выдающегося ученого, но и специалиста, хорошо знакомого с практической составляющей этой проблематики – Лех Гарлицкий является уникальным исследователем, имевшим опыт как судьи Конституционного Суда Республики Польша (1993–2001), так и судьи ЕСПЧ. Кроме того, вышеуказанная работа дает возможность ознакомиться с тем, как смотрят на проблему исполнения решений ЕСПЧ в восточно-европейских государствах, переживших социально-политические изменения, подобные российским. Причем авторы комментария анализируют взгляд на проблему исполнения решений ЕСПЧ, как с точки зрения практики ЕСПЧ, так и с точки зрения польского законодательства и национальных судебных органов. ; 5 травня 1998 року Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (далі - ЄКПЛ), ставши складовою правової системи Російської Федерації, впровадила в російське право принципово новий механізм забезпечення прав і свобод громадян, що включає в себе наднаціональний судовий інститут - Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), у віданні якого поширюється на всі питання, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. Даний орган покликаний стати важливим механізмом забезпечення гарантій, закріплених в Конвенції, однак його міжнародний статус, що дозволяє ЄСПЛ значно знизити можливість впливу на Суд з боку національних органів, в той же час породжує можливість неналежного ставлення до виконання його рішень на національному рівні. Крім того, у багатьох країнах, особливо в Східній Європі, не вщухають суперечки щодо меж втручання міжнародних органів в національну юрисдикцію.У російській правовій дійсності дане питання знову набуло актуальності, після прийняття рішення ЄСПЛ у справі «Анчугов і Гладков проти Росії», який став підставою для звернення до Конституційного Суду Російської Федерації з боку групи депутатів Державної Думи про перевірку конституційності положень статті 1 Федерального Закону «про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод і Протоколів до неї », пунктів 1 і 2 статті 32 ФЗ« про міжнародні договори РФ », а також ряду статей ЦПК РФ, АПК РФ, КАС РФ і КПК РФ, до до зобов'язуючих, суди та інші державні органи безумовно виконувати рішення ЄСПЛ навіть всупереч основ російського законодавства.З цієї причини інтерес представляє аналіз частини 1 статті 46 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, в якій закріплюється обов'язок держав виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у справах, в яких вони є сторонами, а так само позначається орган Ради Європи, відповідальний за контроль процесу виконання рішень ЄСПЛ. Дана норма, будучи вкрай лаконічною, детально не розкриває механізм реалізації даного зобов'язання. Зате такий механізм знайшов своє відображення в практиці самого ЄСПЛ. В даний час існує безліч різних робіт, присвячених виконанню рішень ЄСПЛ та аналізу раніше зазначеного положення ЄКПЛ, однак більшість з них носять або переважно теоретичний характер, або, навпаки, представляють огляд існуючої практики, що, значно обмежує їх аудиторію і можливість застосування отриманих знань.У зв'язку з цим вкрай корисною роботою є коментар до частини 1 статті 46 ЄКПЛ, даний в книзі «Конвенція про захист прав людини і основних свобод. Том II. Коментарі до статей 19-59 і додатковим протоколам під редакцією професора Леха Гарліцкого ». У даній роботі, знайшов своє відображення погляд на аналізовану проблему не тільки видатного вченого, а й фахівця, добре знайомого з практичної складової цієї проблематики - Лех Гарліцкій є унікальним дослідником, які мали досвід як судді Конституційного Суду Республіки Польща (1993-2001), так і судді ЄСПЛ. Крім того, вищевказана робота дає можливість ознайомитися з тим, як дивляться на проблему виконання рішень ЄСПЛ в східно-європейських державах, які пережили соціально-політичні зміни, подібні російським. Причому автори коментаря аналізують погляд на проблему виконання рішень ЄСПЛ, як з точки зору практики ЄСПЛ, так і з точки зору польського законодавства і національних судових органів.