Labor Dynasty as a Metaphor ; Трудова династія як метафора

Abstract

The article analyzes the origins and evolution of the metaphor of "labor dynasty" in the Soviet discourse. In the era of the first five-year plans, the Soviet government made a strong effort to emphasize the elite status of workers. At this time, party officials used a genealogical approach to label "us" and "others." A person with the status of "hereditary proletarian" was deemed more politically credible. At the turn of the 1930s, "hereditary proletarians" were opposed in public rhetoric to the "workers' aristocracy" – skilled workers who resisted the regime and negatively influenced the "masses" of new laborers. This term was not used anywhere outside trade union censuses and special works on the history of the structure of the working class in the USSR. Therefore, we may consider this metaphor "dead" (P. Ricker). In the 1930s and the following decades, a secularized cult of the worker's labor took shape. It had its own pantheon and memorials. Part of this process was the creation of practices for the representation of manual labor as honorable. Appropriate linguistic tools and metaphors emerged to describe the new status of the proletariat, reflecting the spirit of social change. They were recorded in dictionaries. Thus, in the late 1940s, the word "dynasty" is given two meanings in S. Ozhegov's dictionary, one of which was "workers who consistently pass on from generation to generation their skills and labor traditions." In this way, semantic innovation took place. The "labor dynasty" metaphor became entrenched during the 1950s to 1980s. It found active use in journalistic discourse. Articles and essays were published on this subject, documentaries were made, theme museums were opened, pan-Union congresses of representatives of labor dynasties were held, etc. The formation and perpetuation of a pattern of labor relations modeled on the family was designed to promote discipline and prevent labor conflicts. ; У статті проаналізовано процес виникнення і становлення метафори трудової династії в радянському дискурсі. У роки перших п'ятирічок радянська влада найбільш рішуче намагалася підкреслити елітарний статус робітників. У цей час партійні чиновники використовували генеалогічний підхід для маркування «своїх» та «інших». Людина, що мала статус «спадкового пролетаря», вважалася більш політично благонадійною. На межі 1920–1930-х рр. у публічній риториці «спадкові пролетарі» протиставлялись «робітничій аристократії» – кваліфікованим робітникам, що опиралися владі, та негативно впливали на «маси» новоприбулих робітників. Окрім профспілкових переписів та спеціальних робіт з історії структури робітничого класу СРСР цей термін не вживався. Тому можемо вважати цю метафору «мертвою» (П. Рікер). У 1930-ті рр. та протягом наступних десятиліть сформувався секуляризований культ праці робітника. Він мав свій пантеон та меморіали. Складовою цього процесу було створення практик репрезентації фізичної праці як почесної. Для опису нового статусу трударів з'явилися відповідні мовлені засоби, метафори, що відображали сенс соціальних перетворень. Їх фіксують тлумачні словники. Так, наприкінці 1940-х рр. слово «династія» у словнику С. Ожегова має два значення. Одне з яких означає «робітників, які послідовно передають від покоління до покоління майстерність та трудові традиції». У такий спосіб відбувалася семантична інновація. Метафора трудової династії утвердилася протягом 1950-1980-х рр. Вона активно функціонувала в публіцистичному дискурсі. З цієї теми публікували статті та нариси, знімали документальні фільми, відкривали спеціальні музеї, проводили всесоюзні з'їзди представників трудових династій тощо. Формування та наслідування моделі трудових відносин на підприємстві за зразками родинних мало сприяти дисципліні та запобігати виробничим конфліктам.