THE PORTRAIT PHOTOGRAPHY AS "PLACE OF MEMORY" OF PEOPLE AND THINGS ; ФОТОПОРТРЕТ ЯК "МІСЦЕ ПАМ'ЯТІ" ЛЮДЕЙ І РЕЧЕЙ

Abstract

The photograph is important as an object of art, and it is also a historical document, is a part of scientific instruments and evidence. By photography we can explore the traces of social. The portrait genre photos are also a part of valuable historical and social documents. The photo was invented and had the function of combating oblivion, with the deception of memories. The photograph is a "place of memory" (by P. Nora's definition). Photography is a thing. This thing is a place of memory and a place containing other places and objects of memories. The practice of taking pictures is part of a system of social rituals where both knowledge and control are carried out, barriers are established, hierarchies are fixed; photography is a reflection of socially significant realities. The portrait photography is one of the first photos of the memory of the individual himself. The sociological analysis of a photo portrait in this article is the reflection of social status and the construction of social identity through the accessories and attributes that are on the photos of people. The more significant the subject was, the more likely it was to get into the entourage of a photo portrait. Things are symbols of time because they testify to the era, practice, achievement of a craft, science and technology. Things are the telling components of social reality as well as people and their practices. People use things and things "encourage" them to possess themselves as important, as signs of the status or particular features of individuality of the individual. If in the nineteenth century the function of a photo portrait was ceremonial, then technical improvement, democratization and commercialization have caused massive photographic practices. In fact all layers of society appeared on photo portraits. The photo portrait was created both purposefully and spontaneously without a predefined plan. Due to the photographer's interest objects or processes fell into the picture and became part of history. The value of photography and the things that it contains become integral of the value of the photo itself as things. In this article we payed attention to a telephone – a thing as an attribute on photo portraits. On the photos phone is positioned as a marker of social time or identity of the individual. Adults and children are caught with telephones on pictures. The phone was and is an object-symbol of progress, modernity, innovation. On the photo it shows a sign (is a connotation) of communication and converse. It is no accident that the phone itself has once become and still is one of the details of portrait photos. ; Фотографія важлива не тільки з художнього погляду, вона є пам'ятним історичним документом та включена до арсеналу наукового інструментарію і доказів, зокрема для соціології, яка відшуковує через фотографії сліди соціального. З часом фотографії, в тому числі і портретного жанру, перетворюються на важливі історичні документи. Типологія фотопортретів досить різноманітна: до них відносяться і студійні, і репортажні портрети, фото дорослих і дитячі, професійні та аматорські. Згодом фотопортрети теж постають науковим, історичним та документальним свідченням епохи. Фотографія, з'явившись, зазначила за собою функцію боротьби із забуттям, з оманливістю спогадів, чим перетворилася на "місце пам'яті" (за визначенням П. Нора), яке нашаровує собою історію в складчасту річ пам'яті. Фотографія є річчю, що будучи місцем пам'яті є місцем, яке містить інші місця і об'єкти спогадів. Соціологічне прочитання фотопортрету в межах розвідки цієї статті для нас цікаве не тільки з погляду відображення статусності зображеного, скільки з фокусу конструювання соціальної ідентичності за рахунок аксесуарів, атрибутики, яка супроводжує зображуваних на фотопортретах людей. Чим значимішим був предмет, тим ймовірніше він потрапляв до антуражу фотопортрету. Адже речі є не менш промовистими компонентами соціальної реальності, ніж люди та їхні практики. Люди оперують речами, з часом речі "спонукають" до володіння ними, як значимими, як ознаками статусності чи особливої риси індивідуальності індивіда. Речі є символами часу, адже свідчать собою епоху, практики, досягнення ремесла, науки і техніки. Якщо в ХІХ ст. функція фотопортрета була церемоніальною, то технічне вдосконалення, демократизація і комерціалізація призвели до масовізації і на фотопортретах постали чи не всі прошарки суспільства. З огляду на різноманітність жанру фотопортрет створювався як цілеспрямовано, так і стихійно без заздалегідь визначеного плану, але через зацікавленість об'єктом чи процесом, що згодом потрапляв на світлину і ставав частиною історії. Цінність фотографії і речей, які вона містить стають невід'ємними від цінності самої фотографії як речі.