IMAGE OF HUMAN IN THE POSTMODERN EPOCH ; ОБРАЗ ЧЕЛОВЕКА В ЭПОХУ ПОСТМОДЕРНИЗМА ; ОБРАЗ ЛЮДИНИ В ЕПОХУ ПОСТМОДЕРНІЗМУ

Abstract

Purpose. Based on the study of philosophical anthropological concepts, to highlight the project of personality in different historical periods, to reveal the meaning of humanistic issues in the postmodern epoch, to identify the essential features of the image of human of the second half of the XX the beginning of the XXI century. Theoretical basis. The methodological basis of the article is the principles of historicism, integrity, objectivity regarding the mastery of the issue of person's image in postmodernism. The research applied comparative-historical, culturological, analytical, axiological approaches to reveal the problem of individuality in the second half of the XX the beginning of the XXI century. The theoretical basis of the article consists of scientific works in the field of philosophical anthropology, history, cultural studies, and aesthetics. Originality. The author revealed the peculiarities of transformation of the personality model from antiquity to postmodernism, specified the image of man of the second half of the XX the beginning of the XXI century. Conclusions. The analysis of anthropological ideas of Western philosophy of different ages shows the variety of views about understanding the nature of the person, its complexity and ambiguity. In the epoch of postmodernism humanistic issues are of particular relevance, which is connected with social and political uncertainty, domination of mass consciousness, loss of national and cultural identity. The image of a person of this period is deprived of a solid foundation, it is blurred and relative. The destruction of faith in the absolute in the context of the second half of the twentieth century contributed to the formation of confidence in the interdependence of all things (including certain historical periods), raised the problem of the personality image to a new ontological level. Orientation in the achievements of European civilization, perception of its anthropological experience, intercultural dialogue contribute to the productive use of the achievements of mankind in order to understand the modern person and to form its adequate image. In its essence, postmodernism does not set the goal to realize a retrospection of subject type. However, separating from the cultural memory the excerpts of ideas about a person, by certain styles and directions, it builds on their formations its own eclectic image of the individual. ; Цель. На основе изучения философских антропологических концепций осветить проект личности в разные исторические периоды, раскрыть содержание гуманистической проблематики в эпоху постмодернизма, выявить сущностные особенности образа человека второй половины ХХ – начала XXI века. Теоретический базис. Методологической основой статьи являются принципы историзма, целостности, объективности в изучении вопроса образа персоны в постмодернизме. В исследовании применены сравнительно-исторический, культурологический, аналитический, аксиологический подходы к раскрытию проблемы индивидуальности во второй половине ХХ – начала XXI века. Теоретической базой публикации стали труды ученых в области философской антропологии, истории, культурологии, эстетики. Научная новизна. Выявлены особенности трансформации модели личности от античности до постмодернизма, уточнен образ человека второй половины ХХ – начала XXI века. Выводы. Анализ антропологических идей западноевропейской философии разных эпох показывает многообразие взглядов на понимание сущности типа персоны, ее сложность и неоднозначность. В постмодернизме гуманистическая тематика получает особую актуальность, что связано с социально-политической неопределенностью, доминированием массового сознания, потерей национальной и культурной идентичности. Образ героя указанного времени лишен прочной основы, он размыт и релятивен. Уничтожение веры в абсолюты в контексте второй половины ХХ века способствовало формированию уверенности во взаимозависимости всего сущего (в том числе определенных исторических периодов), подняло проблему проекта индивидуума на новый онтологический уровень. Ориентация в достижениях европейской цивилизации, восприятие ее опыта, межкультурный диалог способствуют продуктивному использованию приобретений человечества для понимания современной персоны и формирования ее адекватного имиджа. По своей сути, постмодернизм не ставит целью осуществить ретроспекцию типа субъекта, однако, выделяя из культурной памяти отрывки представлений о личности, которыми для него являются определенные стили и направления, на их образованиях строит собственный эклектичный образ индивидуума. ; Мета. На основі вивчення філософських антропологічних концепцій висвітлити проект особистості в різні історичні періоди, розкрити зміст гуманістичної проблематики в епоху постмодернізму, виявити сутнісні особливості образу людини другої половини ХХ – початку ХХІ століття. Теоретичний базис. Методологічною основою статті є принципи історизму, цілісності, об'єктивності щодо вивчення питання образу персони в постмодернізмі. У досліджені застосовано порівняльно-історичний, культурологічний, аналітичний, аксіологічний підходи для розкриття проблеми індивідуальності у другій половині ХХ – початку ХХІ століття. Теоретичною базою публікації стали праці науковців у галузі філософської антропології, історії, культурології, естетики. Наукова новизна. Виявлено особливості трансформації моделі особистості від античності до постмодернізму, уточнено образ людини другої половини ХХ – початку ХХІ століття. Висновки. Аналіз антропологічних ідей західноєвропейської філософії різних епох показує розбіжність поглядів на розуміння сутності типу персони, її складність та неоднозначність. У постмодернізмі гуманістична тематика набуває особливої актуальності, що пов'язано з соціально-політичною невизначеністю, домінуванням масової свідомості, втратою національної та культурної ідентичності. Образ героя зазначеної доби позбавлений міцної основи, він розмитий і релятивний. Знищення віри в абсолюти у контексті другої половини ХХ століття сприяло формуванню впевненості у взаємозалежності всього сущого (у тому числі певних історичних періодів), підняло проблему проекту індивідуума на новий онтологічний рівень. Орієнтація у здобутках європейської цивілізації, сприйняття її досвіду, міжкультурний діалог сприяють продуктивному використанню досягнень людства задля розуміння сучасної персони й формування її адекватного іміджу. По своїй суті, постмодернізм не ставить собі за мету здійснити ретроспекцію типу суб'єкта, однак, виділяючи з культурної пам'яті уривки уявлень про особистість, якими для нього є певні стилі й напрями, на їх утвореннях будує власний еклектичний образ індивідуума.