History of evolution of criminal liability for extortion in Ukraine (1845–2001 years) ; История становления законодательства касательно уголовной ответственности в Украине за вымогательство (1845–2001 гг.) ; Історія становлення законодавства щодо кримінальної відповідальності в Україні за вимагання (1845–2001 рр.)

Abstract

The article provides a study of the history of criminal responsibility for extortionin accordance with the legislation of Ukraine during its stay in the RussianEmpire, the Union of Soviet Socialist Republics and independence in the 19–21centuries for the period of 1845–2001 years, until the Criminal Code of Ukraine2001 came into force.The requirement in Art. 406 Penal Code Criminal and Corrective 1845, andin Art. 377 in the wording of the Articles of 1866 and 1885 recognized: 1) anyprofit or other benefit obtained in the cases of servitude in the form of harassmentor threats and in general, fear of harassment; 2) any claim for gifts or legally determinedfees or loans, or any services, pr ofits or other benefits in a case or actionrelating to the service or the position of the perpetrator, including for any reason;3) any non-established by law or superfluous in comparison with a certain amountof collection of money, speeches or something else; 4) any unlawful orders to ordinarycitizens of their own or someone's work. It is interesting that the actions of theaccomplices of extortion were punished not by the same article 406, but under Art.409 Penal Code Criminal and Corrective 1845, (Article 380 in the wording of theArticles of 1866 and 1885) – as accomplices punished: persons who contributed tothe viciousness by taking gifts or bribes that were mediators in the requirements forthe transfer or receipt thereof, etc.In the Criminal Code of 1903, the legislator first identified extortion as a specialkind of taking possession of someone else's property (by this time it was a componentof the property). Before that time Ukrainian criminal law operating on landsunder the authority of the Russian Empire did not know the general concept of thiscrime. In the territories of Ukraine, the western lands, which were under the controlof the Polish state, the Moldavian principality, Hungary, and then the Austro-Hungarian state and were not under the rule of the Russian Empire, the notion ofextortion was known earlier – for example, in the Hungarian criminal code aboutcrimes and misdemeanors 1879.Art. 188 of the Criminal Code of the Ukrainian SSR in 1927, «Еxtortion» asa whole corresponds to Art. 194 of the Criminal Code of the Ukrainian SSR in 1922.The differences between them are as follows: Art. 194 of the Criminal Code of theUSSR in 1922, speaking of the requirement of committing any actions, does not putthe conditions, in contrast to Art. 188 of the Criminal Code of the Ukrainian SSR in1927, so that these actions were «property character»; In addition, extortion underthe threat of disclosure of information that defames the victim was not foreseen inArt. 194, and Art. 195 of the Criminal Code of the USSR in 1922 (blackmail). Alsoin the Criminal Code of the USSR in 1922 there was no property as a separate subjectof extortion. There were no qualifying attributes in the extortion pr escribed byart. 194 of the Criminal Code of the USSR in 1922, or by art. 188 of the CriminalCode of the Ukrainian SSR in 1927.The Criminal Code of the USSR in 1960 provided for criminal liability for theеxtortion of individual property in art. 144 of the Criminal Code, and since 1989for the extortion of state or collective property (Article 86–2 of the Criminal Code).To clarify the content of the Criminal Code of the UkrSSR in 1960 helped to resolvethe Plenum of the Supreme Court of Ukraine: «On the execution by the courts of theRepublic of legislation on liability for selfish crimes against personal property»dated June 30, 1989, No. 4, and subsequently – «On judicial practice in matters ofself-interest crimes against private property» dated 25.12.1992, No. 12. ; В статье проведено исследование истории уголовной ответственности завымогательство в соответствии с законодательством Украины со времен еепребывания в составе Российской империи, Союза Советских СоциалистическихРеспублик и независимости в XIX–XX веках за период 1845–2001 гг., до вступленияв силу Уголовным кодексом Украины 2001 г.Вымогательством в ст. 406 Уложения о наказаниях уголовных и исправи-тельных 1845 г. и в ст. 377 в редакциях Уложения 1866 и 1885 гг. признавалось:1) любая прибыль или иная выгода, приобретенная по делам службы притеснени-ем или угрозами и вообще страхом притеснения; 2) любое требование подарковили неустановленной законом платы или займа или каких‑либо услуг, прибыли, илидругих выгод по делу, или действий, касающихся службы или должности виновного,в том числе под любым предлогом; 3) любые неустановленные законом илилишние по сравнению с определенным количеством поборы деньгами, вещами иличем‑то другим; 4) любые незаконные поручения гражданам своей или чьей‑либоработы. Интересен факт, что действия соучастников вымогательства наказы-вались не по той же ст. 406, а по ст. 409 Уложения о наказаниях уголовных и ис-правительных 1845 г. (ст. 380 в редакциях Уложения 1866 и 1885 гг.). При этомкак сообщники наказывались: лица, способствовавшие лихоимству путем приня-тия подарков или взятки, которые были посредниками при требованиях передачиили их получении и т. п.В Уголовном Уложении 1903 г. законодатель впервые выделил вымогатель-ство как особый вид завладения чужим имуществом (до сих пор это была со-ставная лихоимства). До этого времени украинское уголовное право, действо-вавшее на землях, которые были под властью Российской империи, не зналообщего понятия данного преступления. На территориях Украины – западноу-краинских землях, находившихся под властью польского государства, Молдав-ского княжества, Венгрии, а затем и Австро-Венгерского государства и непребывающих под властью Российской империи, понятие вымогательства былоизвестно ранее – например, в Венгерском уголовном уложении о преступленияхи проступках 1879 г.Статья 188 УК УССР 1927 г. «Вымогательство» в целом соответствуетст. 194 УК УССР 1922 г. Различия между ними такие: ст. 194 УК УССР 1922г., говоря о требовании совершения любых действий, не ставит условия, в от-личие от ст. 188 УК УССР 1927 г., чтобы эти действия были «имущественно-го характера»; кроме этого, вымогательство под угрозой разглашения сведений,позорящих потерпевшего, было предусмотрено не ст. 194, а ст. 195 УК УССР1922 г. (шантаж). Также в УК УССР 1922 г. отсутствовало имущество какотдельный предмет вымогательства. Квалифицирующих признаков не было нив вымогательстве, предусмотренном ст. 194 УК УССР 1922 г., ни ст. 188 УКУССР 1927 г.УК УССР 1960 г. предусматривал сначала уголовную ответственность завымогательство индивидуального имущества в ст. 144 УК, а с 1989 г. и за вы-могательство государственного или коллективного имущества (ст. 86 УК). Вы-яснить содержание УК УССР 1960 г. помогали постановления Пленума Верхов-ного Суда Украины «О выполнении судами республики законодательства обответственности за корыстные преступления против личной собственности»от 30 июня 1989 г. № 4 и «О судебной практике по делам о корыстных престу-пления против частной собственности» от 25 декабря 1992 г. № 12. ; У статті наводиться дослідження історії кримінальної відповідальностіза вимагання відповідно до законодавства України за часів її перебування у складіРосійської імперії, Союзу Радянських Соціалістичних Республік та незалежностіу ХІХ–ХХІ ст. за період часу 1845–2001 рр., до набрання чинності Кримінальнимкодексом України 2001 р.Вимаганням у ст. 406 Уложення про покарання кримінальні та виправні1845 р. та у ст. 377 у редакціях Уложення 1866 та 1885 рр. визнавалося: 1) будь-який прибуток або інша вигода, набута у справах служби утиском або ж погро-зами і взагалі страхом утисків; 2) будь-яка вимога подарунків або ж невстановленоїзаконом плати або позики або яких-небудь послуг, прибутку або інших вигод посправі або дій, що стосуються служби або посади винного, у тому числі під будь-яким приводом; 3) будь-які невстановлені законом або зайві порівняно з визначеноюкількістю побори грошима, речами або чимось іншим; 4) будь-які незаконні до-ручення пересічним громадянам своєї або чиєї-небудь роботи. Цікавим є факт, щодії співучасників вимагання каралися не за тією самою ст. 406, а за ст. 409 Уло-ження про покарання кримінальні та виправні 1845 р. (ст. 380 у редакціях Уло-ження 1866 та 1885 рр.) – як спільники каралися: особи, що сприяли лихоімствушляхом прийняття подарунків або хабара, що були посередниками при вимогахпередачі або їх отриманні тощо.У Кримінальному Уложенні від 1903 р. законодавець уперше виділив вима-гання як особливий вид заволодіння чужим майном (до цього часу це була складо-ва лихоімства). До того часу українське кримінальне право, що діяло на землях,які були під владою Російської імперії, не знало загального поняття цього злочину.На територіях України – західноукраїнських землях, які перебували під владоюПольської держави, Молдовського князівства, Угорщини, а потім і Австро-Угорської держави та не були під владою Російської імперії, поняття вимаганнябуло відоме раніше – наприклад, в Угорському кримінальному уложенні про злочи-ни і проступки 1879 р.Стаття 188 КК УСРР 1927 р. «Вимушування» в цілому відповідає ст. 194КК УРСР 1922 р. Відмінності між ними такі: ст. 194 КК УРСР 1922 р., говорячипро вимогу вчинення будь-яких дій, не ставить умови, на відміну від ст. 188 ККУСРР 1927 р., щоб ці дії були «майнового характеру»; крім цього, вимагання підзагрозою розголошення відомостей, що ганьблять потерпілого, було передбаченене ст. 194, а ст. 195 КК УРСР 1922 р. (шантаж). Також у КК УРСР 1922 р. буловідсутнє майно як окремий предмет вимагання. Кваліфікуючих ознак не було ніу вимаганні, передбаченому ст. 194 КК УРСР 1922 р., ні у вимушуванні, передба-ченому ст. 188 КК УСРР 1927 р.КК УРСР 1960 р. передбачав спочатку кримінальну відповідальність завимагательство індивідуального майна у ст. 144 КК, а з 1989 р. і за вимагатель-ство державного чи колективного майна (ст. 862 КК). З'ясувати зміст КК УРСР1960 р. допомагали постанови Пленуму Верховного Суду України: «Про виконаннясудами республіки законодавства про відповідальність за корисливі злочини протиособистої власності» від 30.06.1989 р. № 4 та згодом – «Про судову практикув справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25.12.1992 р.№ 12.