Філософія у вишах: питання праксису

In: Hrani: naukovo-teoretyčnyj alʹmanach, Band 21, Heft 2, S. 150-154

Abstract

Надана розмітка некласичних умов викладання філософії в університеті у вигляді комунікативного трикутника: викладач – предмет – студенти, де одним з ключових та об'єднуючих виступає поняття суб'єктності. З'ясовані основні концептуальні проблемні поля викладання філософії в університеті, а саме: а) некласичний та постнекласичний стани присутності філософії у вищій освіті; b) межі самовизначення філософії о двох напрямках – перехід від охоронця місця до інтерпретатора (Ю. Габермас) та перехід від «сови Мінерви, яка вилітає у північ» до «жайворонка» (М. Епштейн); с) відповідальність філософії за гуманітарну складову освіти у концептуальному, інтенціальному, загальнонауковому, критичному, мнемонічному, комунікативному аспектах.Обґрунтована необхідність змістовної реорганізації викладання філософії в університеті через розуміння важливості праксеологічного виміру філософського знання як такого, що встановлює певні схеми мислення. Показані певні аспекти риторичної підготовки студентів через застосування дихальної гімнастики О. Стрельнікової, скоромовок, біомеханіки В. Мейєрхольда, темпоральної організації монологічних та діалогічних виступів на семінарах. Показані деякі аспекти розвитку методологічних навичок у таких складових методології як дескрипція, структуралізм, компаративістика, повільне читання тощо.Запропоноване власне бачення інституту кураторства як певної наукової майстерні або комунікативного простору в якому відбувається оволодіння загальнонауковою і спеціально-філософською професійною культурою.