Національна відповідь на глобальну пандемію: політика, соціальна комунікація та соціокультурна травма

In: Hrani: naukovo-teoretyčnyj alʹmanach, Band 24, Heft 6, S. 117-124

Abstract

Метою статті є дослідження перспектив конструювання соціокультурної травми пандемії COVID-19 в Україні. Доведена доречність використання соціокультурного підходу та терміну соціокультурна травма у даному аналізі. Соціокультурна травма розглянута як процес: від умов розгортання до ознак подолання.
Визначена роль соціальної комунікації у конструюванні соціокультурної травми. Роль нарації та медіатизованої репрезентації є вирішальними для концептуалізації соціокультурної травми. Виникає змагання інтерпретацій того, що дійсно відбулося, у призначенні відповідальних, у розробці стратегій відновлення «розриву соціальної тканини». Визначення руйнівних подій як соціокультурної травми є контингентним результатом. Серед факторів, взаємодія яких визначає результат: таймінг, політичний контекст, дії влади, контент мас-медійних репрезентацій.
З'ясовано, що пандемія у своїй глобальності постане перед кожним суспільством як суто конкретний виклик у специфічному історичному, соціокультурному, політичному контексті. Отже, кожне суспільство для себе буде визначати її зміст та травматичність. Розкрита небезпечність розповсюдження ідеї, що тільки авторитарні уряди можуть контролювати розгортання пандемій.
Зазначено, що в умовах пандемії загострюються питання нерівності. У світі загалом і в Україні зокрема поняття справедливості набуває політичного потенціалу.
Доведено, що основною причиною, що знімає з сучасного суспільного порядку денного питання травми пандемії в Україні, є травма бойових дій на Донбасі та втрати Криму у 2014 році. Завдяки спіралі сигніфікації у суспільстві утверджується головний наратив (травма війни), що поглинає інші. В Україні соціокультурна травма COVID-19 зараз існує як «потенційна травма». Актуалізація цієї травми може повести як важким шляхом комплексного оновлення суспільного життя, так і шляхом використання її у політичній боротьбі. Колективна пам'ять українців про травматичні події пандемії може перетворитися на капітал, за володіння яким наявні або нові політичні сили поведуть змагання в майбутньому.