Класифікація переговорів в умовах війни

In: Hrani: naukovo-teoretyčnyj alʹmanach, Volume 25, Issue 4, p. 43-49

Abstract

Метою статті є визначення класифікації переговорів в умовах війни, як єдності суттєвих класифікуючих ознак, що знаходяться у цілісності і взаємопов'язаності військового та дипломатичного процесів.
Актуальність дослідження переговорів в умовах війни визначена практикою та конкретними проявами ведення дипломатами перемовин під час швидкоплинних змін як військово-політичної ситуації, так і переговорних позицій. Актуалізують тему зміни характеру сучасної війни, динаміка системи міжнародних відносин, міжнародних інституцій, що визначає значущість дослідження військової та дипломатичної складових у веденні переговорів в умовах війни, як необхідність їх класифікації.
Результати. З'ясовано стан дослідження класифікацій переговорів, що мають ідеографічний характер, у якому переважає дослідження загального у класифікації без уточнення особливого та конкретного. Теоретично осмислено класифікація переговорів в умовах війни не лише як визначення суттєвих класифікуючих ознак, за якими виділяються класи переговорів, а й комплексування цих суттєвих ознак у єдності. Встановлено класифікацію переговорів в умовах війни, що, як цілісність, надають значущість переговорним трекам у дипломатичному процесі.
Висновки. У цій статті репрезентуються результати класифікації переговорів в умовах війни. Класифікація має такі кваліфікуючі ознаки, які відображають складові сучасних переговорів як цілісності або можуть використовуватись окремо.
Першою класифікаційною ознакою є політико-стратегічний вимір, тому переговори класифікуються за векторами «на себе», «на супротивника», «на міжнародні інституції та співтовариство». Другою є людський вимір вирішення проблем територій ведення бойових дій та прифронтової території, який визначає весь спектр вітально-гуманістичних проблем, що знаходяться предметному полі переговорів. Третьою ознакою, що класифікують переговори, є солідарний вимір, як формування та розвиток відносин з союзниками, партнерами та медіаторами (як з урядами, так і з громадянським суспільством цих країн). Четвертою ознакою є репрезентація єдності дипломатії з військовим процесом, як ознака відповідності переговорів змінам природи війні, а тому і змінам природи миротворення.