Suchergebnisse

In article the domestic legislative and regulatory documents, materials of bodies of public authority, non-governmental organizations, materials of specialized sites are considered. The article used both basic interdisciplinary and systematic approaches, methods of analysis and synthesis, modeling. The purpose of article is to develop complexes of tools to stimulate citizens' participation in formation and realization of the public housing policy and public health policy according to different levels of their housing self-sufficiency. The study proved that the categorical apparatus is being improved in the field of science "Public Administration" in the context of defining the concept of "residential self-sufficiency of the population". This is the ability of citizens, depending on their material wealth, social situation, cultural and aesthetic preference, local traditions to satisfy their basic needs for the use or possession of secure housing and land on a temporary or permanent basis. The importance of connection of public housing policy with the public health system based on the selfsufficiency of the local community has also been proven. The complexes of tools for stimulating the participation of the population in the formation and implementation of the state housing policy for groups of the population are defined, depending on the level of their housing self-sufficiency. Establishing a link between social policies for vulnerable groups of the population, the state of health of citizens and the level of their housing self-sufficiency will allow developing transversal approaches to housing construction and public health policy in general. Establishing the relationship between the state of health of citizens and the level of their living self-sufficiency will allow developing approaches to public housing policy and public health policy. ; Постановка проблеми. В Україні, як і в усьому світі, існує необхідність ретельного дослідження та вдосконалення інструментів публічної політики. Інструменти повинні покращити добробут людей та самодостатність у житловому секторі. Також доцільно дослідити взаємозв'язок між житловою самодостатністю, соціальною політикою та охороною здоров'я. Необхідно також дослідити взаємозв'язок між житловою самодостатністю та здоров'ям населення.Аналіз останніх досліджень і публікацій. Всесвітня організація охорони здоров'я провела численні дослідження в галузі охорони здоров'я у містах світу. Проводиться ретельний аналіз охоплення міського населення медичними послугами, виявляються нові системні загрози щільно заселеним районам. Питання публічної політики є предметом багатьох досліджень, зокрема українських, фінських, естонських дослідників, інших вчених, а також наших статей. Усі вчені вважають, що вирішення нагальних проблем у житловій та інших сферах можливе лише за допомогою нових підходів та впровадження інноваційних інструментів. Зокрема, необхідно враховувати, що житлові проблеми в різних аспектах пов'язані зі станом здоров'я територіальних громад та є важливими чинниками сталого розвитку на відповідних територіях. Досить цікавий фінський досвід щодо скорочення витрат на лікування бездомних. Це було досягнуто внаслідок зменшення захворювань після надання їм соціального житла в межах програми "Житло в першу чергу". Заслуговує уваги також естонський досвід щодо надання соціального житла безпритульним.Виокремлення невирішених раніше частин загальної проблеми. Метою статті є розробка комплексів інструментів для стимулювання участі громадян у формуванні та реалізації публічної житлової політики та політики громадського здоров'я відповідно до різних рівнів їх житлової самодостатності.Дослідженням встановлено, що категоріальний апарат удосконалюється у галузі науки "Державне управління" в контексті визначення поняття "житлова самодостатність населення". Це здатність громадян, залежно від їх матеріального стану, соціального становища, культурних та естетичних уподобань, місцевих традицій, задовольняти свої основні потреби щодо використання чи володіння безпечним житлом та землею на тимчасовій чи постійній основі. Доведено також важливість зв'язку публічної житлової політики із системою охорони здоров'я, що базується на самодостатності місцевої громади. Визначено комплекси інструментів стимулювання участі населення у формуванні та реалізації публічної житлової політики для груп населення, залежно від рівня їх житлової самодостатності. Встановлення зв'язку між соціальною політикою для вразливих верств населення, станом здоров'я громадян та рівнем самозабезпеченості ними житлом дасть змогу розробити трансверсальні підходи до будівництва житла та політики громадського здоров'я. Встановлення взаємозв'язку між станом здоров'я громадян та рівнем їх життєвої самодостатності допоможе розробити нові підходи до публічної житлової політики та політики громадського здоров'я.Виклад основного матеріалу. На сучасному етапі публічним органам влади доводиться швидко реагувати на громадські бажання у проведенні політики. Інструменти публічної житлової політики та політики громадського здоров'я повинні бути спрямовані на задоволення потреб населення.Оптимальна публічна політика передбачає швидке реагування органів державної влади на вимоги та очікування суспільства в певній галузі. Здебільшого житло є першочерговою базовою цінністю і чи не найдорожчим ліквідним активом у житті. На сьогодні згадані інструменти перебувають на початковому етапі практичної реалізації державними органами влади, тому є необхідність їх дослідження та вдосконалення. Такі інструменти повинні слугувати головній меті політики – створити умови для покращення добробуту громадян, сформулювати та підвищити їх житлову самодостатність.Необхідно також вказати на вивчення та зв'язок політики житлового господарства з політикою громадського здоров'я, оскільки якість життя залежить від рівня культури здоров'я.Цікавим є досвід Фінляндії та Естонії у сфері житлової політики та політики громадського здоров'я для порівняльного аналізу. В цих країнах спостерігається успішна довгострокова житлова політика щодо боротьби з бездомністю. Боротьба з бездомністю є одним із найважливіших аспектів поліпшення охорони здоров'я у місцевих громадах. Тому там запроваджені ефективні механізми поєднання двох публічних політик – житлової сфери та громадського здоров'я. Таким чином, досвід Фінляндії та Естонії доводить, що доцільно формувати в містах постійно функціонуючий фонд соціального житла, що збільшує конкурентоспроможність територій. Як ми бачимо, соціальне муніципальне житло створює умови для безпечного та здорового життя соціально незахищених людей та бездомних. Наявність такого житла збільшує рівень життя та зменшує подальші витрати місцевих адміністрацій на лікування та реабілітацію потенційно неблагополучних пацієнтів. Не будемо забувати про зменшення криміногенної ситуації завдяки розумній заздалегідь запланованій житловій політиці.Таким чином, інструменти житлової політики забезпечують стабільність системи охорони здоров'я в Європі. Ці практики потрібно застосовувати і в Україні. Необхідно зазначити також зворотній вплив політики охорони здоров'я на розвиток місцевого житла. Отже, плани на будівництво нових житлових районів у місті, благоустрій, розміщення промислових зон повинні бути узгоджені, зокрема із спеціалістами охорони здоров'я.Також доцільно наблизити медичних працівників та сімейних лікарів до місцевих громад на рівні сусідства та кондомініуму. Безпосередня взаємодія житлових установ і елементів галузі охорони здоров'я забезпечить профілактику захворювань та кращу реакцію на епідеміологічні загрози. Доцільно використовувати інформаційні та організаційні можливості громад: окремі житлові будинки для широкого та якісного обслуговування населення.Такі інструменти повинні використовуватися у межах багаторівневої моделі публічної житлової політики, яка буде пов'язана з системою охорони здоров'я. Отже, запропоновані інструменти спрямовані на перетворення державної або місцевої житлової політики та політики в галузі громадського здоров'я в політику прозорості, залученості багатьох сторін та їх спільної відповідальності. Окрім того, ефективна житлова політика та стабільна система громадського здоров'я взаємно збагачують одна одну і допомагають муніципалітетам створювати самодостатні екосистеми в місцевих громадах.Висновки і перспективи подальших розвідок. Нами були розроблені відповідні інструменти для стимулювання населення до участі у публічній житловій політиці та формування політики громадського здоров'я для груп населення, залежно від рівня їх самодостатньої життєдіяльності. Відповідне групування населення здійснюється з урахуванням того, що задоволення різних потреб сприяє загальній ефективності публічної житлової політики та політики громадського здоров'я. Тому необхідно забезпечити достатню різноманітність інструментів політики, які систематично інтегруються у відповідні механізми управління. На практиці ці механізми мають бути представлені у програмах із питань медичного обслуговування, які систематично накопичують різні заходи, важелі, стимули тощо. Окрім таких програм, для покращення якості життя територіальних громад доцільно вживати заходи щодо надання медичної допомоги та попередження захворювань, насамперед у багатоквартирних будинках, за підтримки об'єднань співвласників багатоквартирних будинків та інших структур самоорганізації населення. У цьому контексті встановлення рівня житлової самодостатності, а саме відповідно до запропонованих нами груп населення, дасть змогу розробити трансверсальні та ефективні підходи до публічної житлової політики та охорони здоров'я загалом. Таким чином, це є перспективним напрямом подальших досліджень.

In article the domestic legislative and regulatory documents, materials of bodies of public authority, non-governmental organizations, materials of specialized sites are considered. The article used both basic interdisciplinary and systematic approaches, methods of analysis and synthesis, modeling. The purpose of article is to develop complexes of tools to stimulate citizens' participation in formation and realization of the public housing policy and public health policy according to different levels of their housing self-sufficiency. The study proved that the categorical apparatus is being improved in the field of science "Public Administration" in the context of defining the concept of "residential self-sufficiency of the population". This is the ability of citizens, depending on their material wealth, social situation, cultural and aesthetic preference, local traditions to satisfy their basic needs for the use or possession of secure housing and land on a temporary or permanent basis. The importance of connection of public housing policy with the public health system based on the selfsufficiency of the local community has also been proven. The complexes of tools for stimulating the participation of the population in the formation and implementation of the state housing policy for groups of the population are defined, depending on the level of their housing self-sufficiency. Establishing a link between social policies for vulnerable groups of the population, the state of health of citizens and the level of their housing self-sufficiency will allow developing transversal approaches to housing construction and public health policy in general. Establishing the relationship between the state of health of citizens and the level of their living self-sufficiency will allow developing approaches to public housing policy and public health policy. ; Постановка проблеми. В Україні, як і в усьому світі, існує необхідність ретельного дослідження та вдосконалення інструментів публічної політики. Інструменти повинні покращити добробут людей та самодостатність у житловому секторі. Також доцільно дослідити взаємозв'язок між житловою самодостатністю, соціальною політикою та охороною здоров'я. Необхідно також дослідити взаємозв'язок між житловою самодостатністю та здоров'ям населення.Аналіз останніх досліджень і публікацій. Всесвітня організація охорони здоров'я провела численні дослідження в галузі охорони здоров'я у містах світу. Проводиться ретельний аналіз охоплення міського населення медичними послугами, виявляються нові системні загрози щільно заселеним районам. Питання публічної політики є предметом багатьох досліджень, зокрема українських, фінських, естонських дослідників, інших вчених, а також наших статей. Усі вчені вважають, що вирішення нагальних проблем у житловій та інших сферах можливе лише за допомогою нових підходів та впровадження інноваційних інструментів. Зокрема, необхідно враховувати, що житлові проблеми в різних аспектах пов'язані зі станом здоров'я територіальних громад та є важливими чинниками сталого розвитку на відповідних територіях. Досить цікавий фінський досвід щодо скорочення витрат на лікування бездомних. Це було досягнуто внаслідок зменшення захворювань після надання їм соціального житла в межах програми "Житло в першу чергу". Заслуговує уваги також естонський досвід щодо надання соціального житла безпритульним.Виокремлення невирішених раніше частин загальної проблеми. Метою статті є розробка комплексів інструментів для стимулювання участі громадян у формуванні та реалізації публічної житлової політики та політики громадського здоров'я відповідно до різних рівнів їх житлової самодостатності.Дослідженням встановлено, що категоріальний апарат удосконалюється у галузі науки "Державне управління" в контексті визначення поняття "житлова самодостатність населення". Це здатність громадян, залежно від їх матеріального стану, соціального становища, культурних та естетичних уподобань, місцевих традицій, задовольняти свої основні потреби щодо використання чи володіння безпечним житлом та землею на тимчасовій чи постійній основі. Доведено також важливість зв'язку публічної житлової політики із системою охорони здоров'я, що базується на самодостатності місцевої громади. Визначено комплекси інструментів стимулювання участі населення у формуванні та реалізації публічної житлової політики для груп населення, залежно від рівня їх житлової самодостатності. Встановлення зв'язку між соціальною політикою для вразливих верств населення, станом здоров'я громадян та рівнем самозабезпеченості ними житлом дасть змогу розробити трансверсальні підходи до будівництва житла та політики громадського здоров'я. Встановлення взаємозв'язку між станом здоров'я громадян та рівнем їх життєвої самодостатності допоможе розробити нові підходи до публічної житлової політики та політики громадського здоров'я.Виклад основного матеріалу. На сучасному етапі публічним органам влади доводиться швидко реагувати на громадські бажання у проведенні політики. Інструменти публічної житлової політики та політики громадського здоров'я повинні бути спрямовані на задоволення потреб населення.Оптимальна публічна політика передбачає швидке реагування органів державної влади на вимоги та очікування суспільства в певній галузі. Здебільшого житло є першочерговою базовою цінністю і чи не найдорожчим ліквідним активом у житті. На сьогодні згадані інструменти перебувають на початковому етапі практичної реалізації державними органами влади, тому є необхідність їх дослідження та вдосконалення. Такі інструменти повинні слугувати головній меті політики – створити умови для покращення добробуту громадян, сформулювати та підвищити їх житлову самодостатність.Необхідно також вказати на вивчення та зв'язок політики житлового господарства з політикою громадського здоров'я, оскільки якість життя залежить від рівня культури здоров'я.Цікавим є досвід Фінляндії та Естонії у сфері житлової політики та політики громадського здоров'я для порівняльного аналізу. В цих країнах спостерігається успішна довгострокова житлова політика щодо боротьби з бездомністю. Боротьба з бездомністю є одним із найважливіших аспектів поліпшення охорони здоров'я у місцевих громадах. Тому там запроваджені ефективні механізми поєднання двох публічних політик – житлової сфери та громадського здоров'я. Таким чином, досвід Фінляндії та Естонії доводить, що доцільно формувати в містах постійно функціонуючий фонд соціального житла, що збільшує конкурентоспроможність територій. Як ми бачимо, соціальне муніципальне житло створює умови для безпечного та здорового життя соціально незахищених людей та бездомних. Наявність такого житла збільшує рівень життя та зменшує подальші витрати місцевих адміністрацій на лікування та реабілітацію потенційно неблагополучних пацієнтів. Не будемо забувати про зменшення криміногенної ситуації завдяки розумній заздалегідь запланованій житловій політиці.Таким чином, інструменти житлової політики забезпечують стабільність системи охорони здоров'я в Європі. Ці практики потрібно застосовувати і в Україні. Необхідно зазначити також зворотній вплив політики охорони здоров'я на розвиток місцевого житла. Отже, плани на будівництво нових житлових районів у місті, благоустрій, розміщення промислових зон повинні бути узгоджені, зокрема із спеціалістами охорони здоров'я.Також доцільно наблизити медичних працівників та сімейних лікарів до місцевих громад на рівні сусідства та кондомініуму. Безпосередня взаємодія житлових установ і елементів галузі охорони здоров'я забезпечить профілактику захворювань та кращу реакцію на епідеміологічні загрози. Доцільно використовувати інформаційні та організаційні можливості громад: окремі житлові будинки для широкого та якісного обслуговування населення.Такі інструменти повинні використовуватися у межах багаторівневої моделі публічної житлової політики, яка буде пов'язана з системою охорони здоров'я. Отже, запропоновані інструменти спрямовані на перетворення державної або місцевої житлової політики та політики в галузі громадського здоров'я в політику прозорості, залученості багатьох сторін та їх спільної відповідальності. Окрім того, ефективна житлова політика та стабільна система громадського здоров'я взаємно збагачують одна одну і допомагають муніципалітетам створювати самодостатні екосистеми в місцевих громадах.Висновки і перспективи подальших розвідок. Нами були розроблені відповідні інструменти для стимулювання населення до участі у публічній житловій політиці та формування політики громадського здоров'я для груп населення, залежно від рівня їх самодостатньої життєдіяльності. Відповідне групування населення здійснюється з урахуванням того, що задоволення різних потреб сприяє загальній ефективності публічної житлової політики та політики громадського здоров'я. Тому необхідно забезпечити достатню різноманітність інструментів політики, які систематично інтегруються у відповідні механізми управління. На практиці ці механізми мають бути представлені у програмах із питань медичного обслуговування, які систематично накопичують різні заходи, важелі, стимули тощо. Окрім таких програм, для покращення якості життя територіальних громад доцільно вживати заходи щодо надання медичної допомоги та попередження захворювань, насамперед у багатоквартирних будинках, за підтримки об'єднань співвласників багатоквартирних будинків та інших структур самоорганізації населення. У цьому контексті встановлення рівня житлової самодостатності, а саме відповідно до запропонованих нами груп населення, дасть змогу розробити трансверсальні та ефективні підходи до публічної житлової політики та охорони здоров'я загалом. Таким чином, це є перспективним напрямом подальших досліджень.

The thesis is focused on solving an important theoretical and applied problem of substantiating theoretical and methodological grounds for the international economic policy through identifying the patterns and novel forms of protectionism, and substantiating the integral scientific concept of neo-protectionism. The objective of the thesis is to develop theoretical and methodological grounds of protectionism, and to create, on this basis, an integral scientific concept of neo-protectionism in the international economic policy in the context of liberalizing global economic relations, to formulate an integrative conceptual approach to the application of neoprotectionism in the economic development policy of Ukraine.The interdisciplinary multi-criteria approach to defining protectionism from the perspective of ideology, idea, policy and practice is proposed, which allowed for investigating the transformation of its manifestation forms in the process of evolutionary development of the international economic relations. The international economic policy was studied as an unbroken continuum of the economic and political practice of the states by methodological tools of the international political economy. It is found that from the international political economy perspective a choice between protectionism and free trade as the principles for implementation of the economic policy of the state is conditional on the pattern of global economic processes with their immanent contradictions, the specifics of regionalization and integration processes, and the global economy tendencies. The choice between the government's commitment to the policy of minimizing costs and maximizing benefits, and the character of its participation in the international economic cooperation is determined by the pattern of international trade and international movement of production factors, on the one hand, and determine it, on the other hand. It is demonstrated that the choice of protectionist policy, as follows from the international political economy discourse, is conditional on: operation of public and non-public economic entities; effects from the implementation of national economic policies; the coordinating equilibrium between national, regional, interstate and global level of decision making; the existing mechanisms for global control of international economic interests.Interpretation of the international economic policy by the methodological tools of the international political economy allowed to identify the endogenous character of the external economic policy (recognizing thereby the protectionism as a policy that can be potentially demanded by the public (represented by voters), business people (represented by lobbying groups), government (which implements economic interests of the nation), and to reveal the variety of entities involved in the international economic relations, which have exogenous impact on the policy implemented by national governments (by signing trade agreements), limiting thereby the conditions for the protectionist policy implementation.Theoretical modeling of protectionist intentions in the international economic cooperation on the basis of the interdisciplinary economic-political approach laid grounds for rethinking the conclusions made by the classical and neo-classical theories of trade and the theory of correlation of production factors about the unconditional impact of the free trade principle on the population's welfare as a derivative from the function of consumption. The analysis of two groups of protectionism theories – the ones based on studies of the structure of protectionism within the countries, and the ones investigating the level of protectionism between countries in time – demonstrated that the voters' welfare or the so called "win of the majority" are the determinants of protectionist initiatives. The factors underlying the voters' demand for protectionism are highlighted: welfare measured by economic as well as social and ecological effects; social solidarity; social protection; commitment to social values; commitment to national identity; adherence to ideological principles of the policy of economic nationalism; mitigation of effects from the information asymmetry of rational voters. The pressure by lobbying groups on the choice of the principle underlying government's implementation of the external trade policy is explained by: phase of business cycle; hysteresis effects in the economy; the level of competitiveness in export-oriented sectors; the extent of import dependence in the economy; distributive and allocation effects of the economic activities.The author's concept of neo-protectionism in the international economic policy is substantiated, which is defined as a complex hierarchical set of principles, rules and instruments of protective, stimulating, discriminative and restrictive nature, implemented at mega-, meta-, macro- and mesolevel of the international economic policy. A multilevel typology of neo-protectionism is proposed, based on specific features: the level of international economic policy, generating entities, manifestation environment, instruments for the international economic policy with indirect impact. It was used to identify its essential characteristics in all the forms of manifestation of the international economic relations; to define the functions of neo-protectionism by its type (ideological, institutional, integrative, conjuncture-formative, factor-based, infrastructural, monetary, currency-based, financial, debt-based, fiscal) and sub-types (ecological, migrational, sectoral, based on primary commodities, resource-based, energy-based, technological, innovative, informational, digital, investment-based). This allowed to identify the purpose for applications of neo-protectionism at mega-, meta-, macro- and mesolevel of the international economic policy, and to visualize the degree of its functional and structural complexity and dimensionality as a phenomenon and a process, which realization varies depending on the entities applying it, the objects for which it is applying, its coverage and objectives.A theoretical and methodological approach for macro- and meta-level assessment of the international economic policy based on neo-protectionist instruments is developed. Its application enabled for outlining and describing the policy of economic nationalism (which motivation basis is formed by domination, expansion, domestic extended reproduction by creating new comparative advantages), and the policy of economic patriotism (which motivation basis is formed by rehabilitation of economic growth, curbing of the expansionary potentials of partner countries, creating new comparative advantages and achieving sustainable development), with distinguishing its sub-types: supranational, local, liberal, and conservative. The distinctive features of neo-mercantilist policy are defined, and the ways of its implementation are revealed. It is shown that the neo-mercantilist policy generates anti-competitive market distortions affecting not only foreign producers, but domestic ones as well, considering the scales of the latter involvement in global value added chains, and causes market imbalances resulting from the unfair competition. Theoretical and methodological grounds for studies of the international economic policy are improved, which is based on the principles of stability, hierarchy, adaptability, complementarity, subsidiarity, and balance, by including legitimation as a novel principle of the international economic policy implementation, which involves a combination of regulatory, de-regulatory and re-regulatory mechanisms of impact on the international economic relations, and results in the implementation of the institutional norms and rules that directly or indirectly ignore/deny/distort the agreements that exist at international/regional level, lead to anti-competitive market distortions, trade and investment imbalances, and open up opportunities for gaining new comparative advantages. Self-legitimation is defined as an attributive characteristic of the entities involved in the international economic policy at mega-, meta- and macrolevel, which enables for implementation of the neoprotectionist policy.The thesis substantiates multiple combinations in implementation of neoprotectionism through multidirectional manifestations of deregulation-regulation, integration-disintegration, coordination-de-coordination, expansion-fragmentation, balancing-unbalancing, stimulation-restriction, protection-discrimination, and the reasonability of neo-protectionist measures in the economic development policy of Ukraine.The structural components of the global economy as an environment for neoprotectionist manifestations are revealed: production and investment activities, research and development, international monetary relations. The functions of neoprotectionism within the international economic system are revealed: allocative (sectoral neo-protectionism; infrastructural neo-protectionism; factor-based neoprotectionism; integrative neo-protectionism; financial neo-protectionism; investment-based neo-protectionism); distributive (institutional neo-protectionism; fiscal neoprotectionism; financial neo-protectionism; investment-based neo-protectionism); stabilizing (monetary neo-protectionism; currency-based neo-protectionism; debtbased neo-protectionism; financial neo-protectionism; investment-based neoprotectionism). The instruments for the international economic policy with indirect impact, enabling for the implementation of neo-protectionism, are outlined as follows: fiscal, monetary and currency policies.Modeling of clustering processes in the Ukrainian economy by use of Boston matrix and Leontiev model enabled to identify four productive clusters: innovation (manufacturing of computers, electronic and optical devices; telecommunications; computer software design, consulting and information services; professional, R&D activities; information and telecommunications; printing and publishing activities; production of movies and video-films); auxiliary (supply of electricity, gas, steam and conditioned air; wholesale and retail trade; repair of automobiles and motorcycles; hotels and restaurants; financial and insurance activities); traditional (agriculture, forestry and fishing; mining and quarrying; manufacturing industries; construction; transport; storage; postal and courier services; production chemical substances and chemical products; car making and mechanical engineering; light industry), and to define the industries driving the economic growth, generating net income and having direct impact on the rates of GDP growth.A methodological approach to the assessment of the effectiveness of tax preferences and other preferences provided for residents of industrial parks is proposed, which, contrary to the existing approaches, uses applied models of the overall equilibrium for identifying the industries that have to be priority recipients of government assistance through the network of industrial parks, in the context of the intensified and leading development of the country by key macroeconomic indicators, and for quantitative optimization of the preferences considering the stable revenues of the public budget, which enabled to substantiate the nomenclature of efficient stimuli for residents of industrial parks, to achieve the objectives: to make the national industry move up in the value added chains and create a closed-loop innovation cycle in Ukraine.The system of tax and other preferences for residents of industrial parks, intended to recover and further the innovation-driven development of the production and export capacities of the Ukrainian economy, is assessed, which enabled to adapt international experiences of using the mechanism of free economic zones to the domestic practice, to create a favorable investment environment for high tech productions in the national economy for the period required by them to form competitive advantages. ; У дисертації розроблено цілісну наукову концепцію неопротекціонізму у міжнародній економічній політиці в умовах лібералізації світогосподарських зв'язків і на цій основі сформульовано інтегративний концептуальний підхід застосування неопротекціонізму в політиці економічного розвитку України.В роботі запропоновано міждисциплінарний багатокатегоріальний підхід до визначення протекціонізму з позицій ідеології, ідеї, політики і практики, що дозволило дослідити трансформацію форм його прояву в процесі еволюційного розвитку міжнародних економічних відносин. Міжнародна економічна політика досліджувалась в нерозривній єдності економічної й політичної практики держав методологічним інструментарієм міжнародної політичної економії. Встановлено, що з позиції міжнародної політичної економії, на вибір між протекціонізмом чи вільною торгівлею як принципами реалізації економічної політики держави впливають стан світогосподарських процесів з іманентними їм суперечностями, особливості протікання процесів регіоналізації та інтеграції і тенденції розвитку світової економіки. Вибір між сповідуванням державою політики мінімізації втрат чи максимізації вигод, а також характер її участі в міжнародному економічному співробітництві, з одного боку, детермінується станом міжнародної торгівлі і міжнародного переміщення факторів виробництва, а, з іншого боку, визначає його. Виявлено, що на вибір протекціоністської політики, згідно теоретичного дискурсу міжнародної політичної економії, впливають: діяльність державних і недержавних суб'єктів господарювання; ефекти від реалізації національних економічних політик; стан координаційної рівноваги між національним, регіональним, міждержавним і глобальним рівнями прийняття рішень; формування механізмів глобального управління міжнародними економічними процесами.Інтерпретація міжнародної економічної політики методологічним інструментарієм міжнародної політичної економії дозволила виявити ендогенний характер зовнішньоекономічної політики (тим самим визнаючи протекціонізм як політику, на яку потенційно може формувати запит суспільство (в особі виборців), підприємці (в особі лобістських груп), уряд (що реалізує економічні інтереси держави)) й водночас ідентифікувати різноманіття суб'єктів міжнародних економічних відносин, що чинять екзогенний вплив на реалізацію політики національних держав (шляхом підписання торговельних угод), тим самим обмежуючи умови для реалізації протекціоністської політики.Теоретичне моделювання протекціоністських інтенцій в міжнародному економічному співробітництві на основі міждисциплінарного економікополітичного підходу дало підстави до переосмислення висновків класичної, неокласичної теорій торгівлі і теорії співвідношення факторів виробництва про беззастережний вплив принципу вільної торгівлі на «добробут» населення як похідну від функції споживання. Аналіз двох груп теорій протекціонізму – як тих, що базуються на дослідженні структури протекціонізму в межах країн, так і тих, що досліджують рівень протекціонізму між країнами в часі – дозволив встановити, що добробут виборців або т.зв. виграш більшості лежить в основі ініціювання вжиття протекціоністських заходів. Встановлено, що з боку населення затребуваність на протекціонізм може бути продиктована запитом на: добробут, що вимірюється, окрім економічних, ще й соціальними і екологічними ефектами; соціальну солідарність; соціальне забезпечення; відстоювання соціальних цінностей; відстоювання національної ідентичності; сповідування ідеологічних принципів політики економічного націоналізму; нівелювання ефектів інформаційної асиметрії раціональних виборців. З боку лобістських груп тиск на вибір принципу реалізації зовнішньоторговельної політики урядом пояснюється: стадією бізнес-циклу; ефектами гістерезису в економіці; рівнем конкурентоспроможності експортоорієнтованих секторів; ступенем імпортозалежності економіки; дистрибутивними й алокаційними ефектами економічної діяльності.В дисертації обґрунтовано авторську концепцію неопротекціонізму в міжнародній економічній політиці, під яким розуміється складноієрархічна сукупність принципів, правил та інструментів захисного, стимулюючого, дискримінаційного та рестрикційного характеру, що реалізується на мега-, мета-, макро- і мезорівнях міжнародної економічної політики. В дослідженні запропоновано багаторівневу типологізацію неопротекціонізму за конкретними ознаками, до яких віднесено: рівень міжнародної економічної політики, суб'єкти генерування, середовище прояву, інструменти міжнародної економічної політики непрямого впливу, що дало змогу виявити його сутнісні характеристики у всіх формах прояву міжнародних економічних відносин; встановити функції, що виконує неопротекціонізм залежно від його типів (ідеологічний, інституційний, інтеграційний, кон'юнктуро-формуючий/ галузевий, факторний, інфраструктурний, монетарний, валютний, фінансовий, борговий, фіскальний) та підтипів (екологічний, міграційний, сировинний, ресурсний, енергетичний, технологічний, інноваційний, інформаційний, цифровий, інвестиційний). Це дозволило ідентифікувати мету застосування неопротекціонізму на мега-, мета-, макро- і мезорівні міжнародної економічної політики, та візуалізувати ступінь його функціонально-структурної складності та розмірності як явища та процесу, реалізація якого видозмінюється залежно від суб'єктів, які його застосовують, об'єктів, на які розповсюджується його дія, простору застосування, цілей здійснення.В роботі розроблено науково-методичний підхід оцінювання міжнародної економічної політики на макро- і мета- рівнях, зумовленої використанням інструментарію неопротекціонізму, застосування якого дозволило виокремити і охарактеризувати політику економічного націоналізму (мотиваційною основою якого виступають домінування, експансія, забезпечення національного розширеного відтворення шляхом створення нових порівняльних переваг) і політику економічного патріотизму (мотиваційною основою якого виступають відновлення економічного зростання, стримування експансійного потенціалу країн-партнерів, створення нових порівняльних переваг й досягнення сталого розвитку) з виокремленням таких його підтипів, як наднаціональний, локальний, ліберальний, консервативний. Визначено характерні риси політики неомеркантилізму і встановлено способи, в які вона може реалізовуватись. Встановлено, що політика неомеркантилізму продукує антиконкурентні ринкові викривлення, які зачіпають не лише іноземних виробників, але й національних, беручи до уваги ступінь залучення останніх до глобальних ланцюгів створення доданої вартості, і призводить до ринкових дисбалансів внаслідок несправедливої конкуренції.Удосконалено теоретико-методологічні засади дослідження міжнародної економічної політики, що визначається принципами стійкості, ієрархічності, адаптивності, комплементарності, субсидіарності та збалансованості, шляхом включення легітимації як новітнього принципу здійснення міжнародної економічної політики, що передбачає комбінування регуляторних, дерегуляторних та ререгуляторних механізмів впливу на міжнародні економічні відносини, результується в імплементації таких інституційних норм і правил, які прямо чи опосередковано нехтують/спростовують/викривлюють домовленості, що існують на міжнародному/регіональному рівні, призводять до антиконкурентних ринкових деформацій, торговельних й інвестиційних дисбалансів та уможливлюють отримання нових порівняльних переваг. Самолегітимація визначена як атрибутивна характеристика суб'єктів міжнародної економічної політики на мега-, мета- і макрорівнях, що уможливлює реалізацію політики неопротекціонізму.В дисертаційному дослідженні обґрунтовано множинні комбінації реалізації неопротекціонізму через різноспрямовані прояви дерегуляціїрегуляції, інтеграції-дезінтеграції, координації-декоординації, розширенняфрагментації, врівноваження-розбалансування, стимулювання-обмеження, захисту-дискримінації та доцільність застосування неопротекціонізму в політиці економічного розвитку України.Встановлено, що структурними елементами світового господарства як середовища прояву неопротекціонізму виступають: виробничо-інвестиційна сфера діяльності, науково-технічна сфера, сфера міжнародної торгівлі, міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини. Виявлено, що неопротекціонізм в межах міжнародної економічної системи виконує наступні функції: регуляторну (ідеологіний неопротекціонізм; інтеграційний неопротекціонізм; факторний неопротекціонізм; монетарний неопротекціонізм; валютний неопротекціонізм; борговий неопротекціонізм; фінансовий неопротекціонізм; інвестиційний неопротекціонізм); алокаційну (кон'юнктурноформуючий/галузевий неопротекціонізм; інфраструктурний неопротекціонізм; факторний неопротекціонізм; інтеграційний неопротекціонізм; фінансовий неопротекціонізм; інвестиційний неопротекціонізм); дистрибутивну (інституційний неопротекціонізм; фіскальний неопротекціонізм; фінансовий неопротекціонізм; інвестиційний неопротекціонізм); стабілізаційну (монетарний неопротекціонізм; валютний неопротекціонізм; борговий неопротекціонізм; фінансовий неопротекціонізм; інвестиційний неопротекціонізм).Моделювання процесів кластерізації української економіки із використанням бостонської матриці та моделі Леонтьєва дозволило виділити чотири продуктивні кластери: інноваційний (виробництво комп'ютерів, електронної та оптичної продукції; телекомунікації (електрозв'язок); комп'ютерне програмування, консультування та надання інформаційних послуг; професійна, наукова та технічна діяльність; інформація та телекомунікації; видавнича діяльність; виробництво кіно- та відеофільмів; допоміжний (постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря; оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів; тимчасове розміщування й організація харчування; фінансова та страхова діяльність), традиційний (сільське, лісове та рибне господарство; добувна промисловість і розроблення кар'єрів; переробна промисловість; будівництво; транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність; виробництво хімічних речовин і хімічної продукції), стратегічний (транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність; виробництво хімічних речовин і хімічної продукції; автомобіле- та машинобудування; легка промисловість) та визначити галузі-драйвери економічного зростання, в яких можливе отримання високого чистого валового доходу та які безпосередньо впливають на темпи зростання ВВП.Запропоновано методологічний підхід до оцінювання ефективності надання податкових пільг й інших преференцій резидентам індустріальних парків, який, на відміну від існуючих підходів, передбачає використання прикладних моделей загальної рівноваги для ідентифікації пріоритетних галузей-реципієнтів державної допомоги через мережу індустріальних парків у контексті активізації випереджаючого розвитку країни за ключовими макроекономічними показниками, а також визначення оптимального обсягу відповідних преференцій з міркувань сталих надходжень державного бюджету, що дозволило обґрунтувати перелік перспективних стимулів резидентам індустріальних парків для досягнення цілей висхідного руху вітчизняної промисловості ланцюгами доданої вартості й створення замкнутого циклу інновацій в Україні.В роботі проведено оцінку використання системи податкових й інших преференцій для резидентів індустріальних парків з метою відновлення та забезпечення подальшого інноваційного розвитку виробничо-експортного потенціалу України, що дало змогу адаптувати міжнародний досвід використання механізму вільних економічних зон до вітчизняної практики задля створення сприятливого інвестиційного середовища для нових високотехнологічних виробництв у національній економіці на період формування ними конкурентних переваг.