Suchergebnisse

On the basis of the study, the author describes the history of the birth and development of the main forms of activity of the officer assemblies of the Russian Army. The article deals with the peculiarities of the organization of the work of military clubs (assemblies) and the creation of officers' meetings of the Russian Army. When working on the article the author used new sources and literature on the topic of this study, a significant part of which is a message on the pages of the periodical press.The development of military museumry is shown on the example of the study of the preconditions for the formation, functioning and contribution of the military affairs museums to the military units of the so-called «military» units. the regimental museums of the Russian Empire.The activity of the museums of separate regiments of Ukrainian descent was analyzed. The author considers one of the military traditions of the army of the Russian Empire on an example of the existence of military units of regimental museums, which originally had officers' libraries, and eventually became an integral part of each military unit. It was established that the analysis of historiographic material from the military museum of the regiments of the Russian Empire testifies to the predominant interest of Russian researchers in the issues of military history and the theory of military-museum affairs.A separate annex to the article is the handbook of the military units of the Russian Empire, which had military museums and analyzed of the existence of museums in military units of the Russian Empire, who were of Ukrainian descent. The study found that in the army of the Russian Empire was 24 percent of the total number of so-called. regimental museums in military units that were or were formed on the territory of Ukraine, that is Ukrainian origin. ; На підставі проведеного дослідження автором викладається історія народження та розвитку основних форм діяльності офіцерських зборів російської армії. У статті розглядаються особливості організації роботи військових клубів (зборів) та створення офіцерських зборів російської армії. При роботі над статтею автором використовувалися нові джерела і література по темі даного дослідження, значну частину яких складають повідомлення на сторінках періодичної преси та дисертаційні дослідження, в яких містилися вибіркові відомості про діяльність полкових музеїв. Показано розвиток та основні тенденції, що на думку автора стали характерними закономірностями в роботі полкових музеїв. Представлено історичні факти, що мали місце в окремих полках та які вплинули на процес комплектування колекцій і фондів полкових музеїв, а також змінили задачі та способи музейної роботи в полках Російської Імперії.Простежено, що важливою особливістю створення військових музеїв стало наявність в них великої кількості історичних, меморіальних та художніх предметів, зібраних протягом усього часу існування частин. Для підтвердження цієї, на переконання автора, ключової особливості в статті зібрані історичні факти, які мали місце в спадкоємних традиціях Російських імператорів.Показано розвиток військового музейництва на прикладі дослідження передумов становлення, функціонування та принесення вкладу у музейну справу музеями військових частин т.зв. полковими музеями армії Російської імперії. Представлено окремим додатком до статті довідник військових частин Російської імперії, які мали в своєму складі військові музеї та проаналізовано існування музеїв у військових частинах армії Російської імперії, які мали українське походження. Встановлено, що військово-музейне будівництво в той час характеризувалося великим підйомом, що виразилося в значному зростанні числа музеїв, і, головне, в удосконаленні рівня всієї музейної роботи – від комплектування до організації відвідувань. Характерною закономірності було те, що полкові музеї створювалися до ювілеїв військових частин і були тісно пов'язані з роботою з написання їх історії. Автором в прикінцевий положення зазначено, що військово-музейна справа, яку проводили полкові музеї була складовою частиною різноманітного культурного процесу, складного шляху розвитку історичної обізнаності та освіти.

Since the beginning of Ukraine's independence, there have been adopted a number of important legal documents that define and characterize the Ukrainian foreign policy. It is the basis for the research of Ukrainian scholars to justify the vectors of foreign policy, to predict the partnership and alliance with Ukraine in international relations and in the region. These legal documents define the strategic regions of Ukrainian interests and explain the actions of the external department, are a benchmark for business and the public sector. In the article, the author analyzes the main legal documents that are decisive in the formation Ukraine's foreign policy, its geographical areas, activities, features, and search of the Middle East vector. We considered two main components to analyze the concepts of Ukraine's contemporary foreign policy and formed conditions. Firstly, that is the political and legal base, according to which the external priorities, principles, directions and policies of the Ukrainian state are defined. Secondly, it is an analysis of developments of Ukrainian scholars, foreign policy specialists who form a contemporary political opinion and analyze the perspectives of Ukraine in the international relations. The author pays attention to the interpretation of external trends in the normative legal documents, such as, the Declaration of State Sovereignty of Ukraine was adopted on July 16, 1990, the Resolution of the Verkhovna Rada of Ukraine «On Main Directions of Foreign Policy of Ukraine», the Laws of Ukraine «On Fundamentals of National Security of Ukraine», «On Diplomatic service», «On national security of Ukraine». Special attention is paid to the establishment of diplomatic relations between Ukraine and countries of the Middle East region, the work of diplomatic services. The author suggests a scientific understanding of the external directions adopted in legal documents from the beginning of proclamation of independence to the present, the explanation of the European integration course and the peculiarities of the Ukrainian policy of «multivectoral». It also drawn attention to the study of Ukrainian scholars of foreign policy and its trends. Despite the intercivilizational choice, the advantageous geographic and geopolitical location there are still weak relationships and the lack of knowledge about the Middle East region. ; З початку незалежності України було прийнято ряд важливих правових документів, які визначають і характеризують зовнішню політику України. Вони становлять основу досліджень вітчизняних науковців для обґрунтування векторів зовнішньої політики, прогнозування партнерства та союзництва України у міжнародних відносинах та в регіоні. Правові документи визначають стратегічні регіони інтересів України та пояснюють дії зовнішнього відомства, є орієнтиром для бізнесу і публічного сектору. В статті авторка аналізує основні правові документи, які є визначальними у формуванні зовнішньої політики України, її географічних напрямів, діяльності та особливостей, здійснює пошук близькосхідного вектору. Для аналізу концептів сучасної зовнішньої політики України та умов, в яких вони сформовані розглядаються дві основні складові. По-перше це політико-правова база, згідно якої визначені зовнішні пріоритети, принципи, напрями та політика Української держави. По-друге, це аналіз напрацювань та доробків українських науковців, фахівців зовнішньої політики, які формують сучасну політичну думку та аналізують перспективи України на міжнародній арені. Звертається увага на трактування зовнішніх напрямів у нормативно-правових документах, зокрема в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, Постанові Верховної Ради України «Основні напрямки зовнішньої політики України», Законах України «Про основи національної безпеки України», «Про дипломатичну службу», «Про національну безпеку України». Окремо приділена увага встановленню дипломатичних відносин України та країн близькосхідного регіону, роботі дипломатичних служб. Авторка пропонує наукове осмислення зовнішніх напрямів, закладених у правових документах з початку проголошення незалежності до сучасності, пояснення євроінтеграційного курсу і особливостей української політики «багатовекторності». Також звертається увага на дослідження українських науковців щодо зовнішньої політики, її напрямів та попри міжцивілізаційний вибір, вигідне географічне та геополітичне розташування слабкі взаємини й нестачу знань про близькосхідний регіон.

The article explores the modern condition of the legal regulation of post-trial access to investigational treatment. The author has determined main arguments concerning the necessity of foreseeing such a right and the problematic issues that arise in case of its implementation. On the one hand, a subject can legitimately expect that s/he will continue to have access to beneficial treatment after the end of trial, for example, if it alleviates the symptoms of a chronic illness, depriving a trial subject from the beneficial post-trial access would defeat the basic principle of medical ethics. At the same time, this provision may have a large financial burden on the sponsor of the trial; it is difficult to control the occurrence of serious adverse reactions; providing post-trial access only to the subjects of the trial and denying others create disparity among patients.The particular attention is paid to international standards and experience of foreign countries in this field. The legal and regulatory acts of Ukraine do not have any provisions on post-trial access to investigational treatment. The main international ethical guidelines, such as Declaration of Helsinki, CIOMS/WHO Guidelines, contain such a right, but they have different formulations and volumes that only intensify professional discussions. The most common norm is as follows: «a responsibility of sponsor to supply details of the plan for treatment or care of subjects once their participation in the trial has ended», which, in contradistinction to the Ukrainian legislation, is not connected with the causing damage to the subject. The author also has researched a unique case of Brazil, where the post-trial drug access program must make the medication available and free of charge to the subjects of the research in the cases of concluding the trial or after the patients' participation in the study.On this base, the author offered to provide in the legislation of Ukraine requirements to inform in advance subjects about the presence or absence of post-trial access and to evaluate these provisions by ethics committees before and at the end of all trials in order to determine its real need in each individual case. The scope of the right on post-trial access to investigational treatment must be reasonably weighed in order to avoid, on the one hand, becoming an excessive stimulus for the subjects, and, on the other hand, not leading to a situation where on such regulation conducting of clinical trials in the country will no longer be appropriate. ; Исследовано современное состояние правового регулирования доступа к исследуемому лечению по завершении клинического исследования. Приведены основные аргументы относительно необходимости предусмотреть такое право и проблемные вопросы, возникающие при его введении. Особое внимание уделено международным стандартам и опыту зарубежных стран в данной области. Предложено предусмотреть в законодательстве Украины требование заблаговременно информировать испытуемых о наличии или отсутствии такого доступа и оценивать эти положения комиссиями по вопросам этики до начала испытания и по его завершении с целью определения его реальной необходимости в каждом отдельном случае. ; Досліджено сучасний стан правового регулювання доступу до досліджуваного лікування по завершенні клінічного випробування. Окреслено основні аргументи щодо необхідності передбачення такого права та проблемні питання, що виникають у разі його впровадження. Особливу увагу приділено міжнародним стандартам та досвіду іноземних країн у даній галузі. Запропоновано передбачити в законодавстві України вимогу завчасно інформувати випробуваних про наявність або відсутність такого доступу та оцінювати ці положення комісіями з питань етики до початку випробування та по його завершенні з метою визначення його реальної необхідності в кожному окремому випадку.

Статья посвящена анализу действующей триады правомочий собственника в РФ. Проанализировано содержание существующих правомочий: владения, пользования и распоряжения. Отмечено, что право собственности на земельный участок не является таким уж абсолютным. Рассмотрен принудительный выкуп земельного участка для государственных и муниципальных нужд как ограничение правомочий собственника. Приводятся мнения современных ученых, специализирующихся в рассматриваемой сфере. Проведен анализ современного законодательства и судебной практики по данному вопросу. На основе анализа примеров современной судебной практики было отмечено, что часто при изъятии земельного участка для государственных и муниципальных нужд ущемляются права владельцев, так как нарушается процедура изъятия: иногда не выплачивается компенсация или выплачивается неравноценная компенсация за изымаемый участок, ненадлежащим образом оповещаются собственники; у владельца земельного участка нет возможности вернуть изъятый участок. В статье особо подчеркнута важность соблюдения интересов не только государства, но и собственников земельных участков. Выявлено несовершенство существующей триады правомочий собственника земельного участка и обоснована необходимость ее расширения за счет включения правомочия защиты, которое обеспечит охрану прав собственника земельного участка при его принудительном изъятии для государственных и муниципальных нужд. Это установит для физических и юридических лиц определенные гарантии защиты их имущественных прав, будет отвечать принципам законности, равенства и неприкосновенности собственности, будет служить гарантом незыблемости права собственности, что, согласно ст. 2 Конституции РФ, является прямой обязанностью государства. Подчеркнута особая роль правомочия защиты для обеспечения законных прав и интересов граждан. Сформулированы конкретные предложения по совершенствованию гражданского законодательства при изъятии земельных участков для государственных и муниципальных нужд в целях защиты прав собственников. Обозначена одна из значимых проблем понимания права собственности – проблема отсутствия в законодательстве полноценного определения термина «земля», внесено конкретное предложение по решению проблемы. ; This article analyzes the current triad of the proprietary rights in the Russian Federation. That includes the content of the existing rights: possession, use, and disposal. The author notes that the ownership of the land is not as absolute. He looks into the compulsory acquisition of the land for the state and municipal needs, which restricts owners' rights. The paper provides opinions of the contemporary scholars and specialists in the given area. The author has analyzed the modern legislation and court practice on the issue. The analyzed examples of the modern court practice show that the acquisition of the land for the state and municipal needs violates owners' rights, as the procedure is not followed. In some cases, the owners receive unequal or no compensation for the confiscated land, or they are not notified in due time. Thus, the landowners have no opportunity to return the confiscated lands. This article highlights the importance of observing both the state's and land owners' interests. The authors explains the imperfection of the existing triad of landowners' rights and proves the need for the inclusion of protective warrants in case of land's compulsory acquisition in the state and municipal needs. That should 1) establish certain ownership protection guarantees for individuals and legal entities, 2) correspond to the principles of legality, equality, and inviolability of ownership, and 3) guarantee the integrity of ownership (which is, according to Art. 2 of the RF Constitution, a direct duty of the state). The article emphasizes a special role of the protective warrant to ensure legality of rights and the interests of citizens. The author formulates specific proposals to improve the civil legislation of land acquisition in the state and municipal needs to protect owners' rights. He also designates and proposes solutions to one of the significant problems in understanding the ownership right: the absence of a clear definition of the term «land» in the legislation.

In der vorliegenden Dissertation "Das Making Of einer Musikstadt" folgt der Autor mittels ethnographischer Zugänge dem Begriffspaar Musikstadt Hamburg. Dies geschieht in einem Feld mit einer Vielzahl an Akteuren. Es werden verschiedene Ansätze der Interpretation des Begriffspaares definiert indem die Akteure in Gruppen geclustert werden und differenzierte Ziele und Gründe für das Entwickeln einer Musikstadt benannt werden. Eine der leitenden Fragen ist dabei immer: "Wer verfolgt welche Ziele mit der Musikstadt?". Es wird sich zunächst dem Phänomen Musikstadt in einem globalen Überblick genähert. Hier wird unterschieden zwischen Musikstädten, welche als Resultat von kulturellen Zuschreibungen als solche gelten und Musikstädten, die eine solche Zuschreibung als Ziel ihres Stadtmarketings und ihrer Kulturförderung anstreben. Nach einer tiefgehenden Feldanalyse und einer Porträtierung der Akteure in den Hauptgruppen der musikpraktischen Akteure und der nicht-musikpraktischen Akteure wird das Begriffspaar Musikstadt Hamburg in drei Versionen der Musikstadt aufgegliedert: Im Fokus einer musikpraktischen Version der Musikstadt Hamburg steht die Musik selbst. Alle Bestandteile der Version wirken auf das Ziel hin, die Entwicklung von Musik in dieser Stadt qualitativ und quantitativ langfristig zu sichern. Eine geplante Version der Musikstadt verfolgt als Kernziel die Entwicklung der Stadt, und zwar mittels der Musik beziehungsweise des Labels der Musikstadt. Die Musik ist ein Rad im Getriebe der urbanen ökonomischen Wertschöpfungsprozesse. Ziel der Positionierung als Musikstadt ist ein Fördern und Bewahren urbaner Assoziationen im internationalen Städtevergleich. Abschließend werden in einer repräsentativen Version der Musikstadt die den Imaginationen der Musikstadt zugrundeliegenden musikalischen Narrative der Stadt diskutiert. Als Ergebnis liegt zentral die Erkenntnis vor, dass es nicht die eine Musikstadt Hamburg gibt, geben kann und geben wird. Wenn jedoch an dem Begriff festgehalten werden soll, kann es nur mehrere Musikstädte Hamburgs geben, die sich aus der jeweiligen Perspektive ergeben. Die Musikstadt Hamburg kann als Ergebnis eines Prozesses und als Produkt beschrieben werden. Jedoch bleibt sie ein uneindeutiges Produkt. Je nachdem, welcher Akteursgruppe man sich nähert, wird eine andere Vorstellungen davon sichtbar, was die Musikstadt sein soll, wo sie ist, wozu sie dient und wie sie klingt. ; In this dissertation the author follows "The Making Of a Music City" using ethnographic approaches in a field with a variety of actors, displaying the making of the "Music-City Hamburg". Different approaches to interpreting the term are defined by clustering the actors into groups and naming divergent goals and reasons for developing a music city. One of the guiding questions which the author continuously follows throughout the dissertation is: "Who wants to reach which goals with the development of a music city?". At first, in a global overview, the phenomenon of music city is generally approached. Here, a distinction is made between music cities, which are considered a result of cultural attributions, as opposed to music cities, which seek such attribution as the goal of their city marketing and their cultural promotion. After extensive field analysis, the actors were grouped into music-practical actors and non-music-practical actors, the conceptual pairing of music city Hamburg is divided into three versions of the music city: The focus of a music-practical version of the music city of Hamburg is the music itself. All components of the version aim to secure and promote the development of music in this city over the long term, both qualitatively and quantitatively. A planned version of the city of music is pursuing the development of the city as its core goal, through music or the label of the city of music. The music is thus part of the processes that seeks to add economic value to urban structures. The aim of the positioning as a city of music is to promote and preserve urban associations in international city comparison. Finally, in a representative version of the city of music the author discusses the city's musical narrative, which underlies the city's imaginations. As a result, the central finding is that there is not one music city Hamburg. If one were to stick to the term, then there can only be several music cities in Hamburg, which results from the respective positions. The music city Hamburg can be described as the result of a process and as a product. However, it remains an ambiguous product; depending on which group of actors is approached, the ideas of what the city of music is supposed to be, where it is, what it serves, and how it sounds are differentiated.

Baron Ananias Christian Pott von Luberas, who served as the vice-president of the Collegium of Mining and Manufacturing, was the author of a significant number of drafts and notes. In the historiography, his role in the collegiate reform has received controversial assessments, although most of his writings have not been the focus of research. This article is based on a wide range of archival sources from the funds of AFPRE (AVPRI), RSAAA (RGADA), and DM RSL (OR RGB). The author managed to identify new documents that contain previously unknown facts about the biography of Luberas. A textual analysis of the identified copies of his works enables the author to conclude that his projects were translated only in the mid-1770s. A comparative analysis of the legislation of the Petrine era and Luberas' projects shows that his ideas influenced the establishment of systems for collegiate paperwork and for relationships between collegia and other institutions, rather than the drawing up of the regulations of Peter's collegia. There is no reason to either deny the influence of the baron's ideas on the reforms of Peter I or to consider it as being overly significant, since there are no documents about the discussion of Luberas' writings in the Senate, collegia, commissions, and generally among political elites. At the same time, these works are interesting not only in connection with discussions about the influence of foreign experience on the reforms of Peter I, but also in the context of the history of social thought in Russia. The quite voluminous discourses by Luberas contain many ideas, which, although never realised in Peter's time, became relevant later. Thus, his notes and projects expand established ideas about the history of statistics in Russia. The paper demonstrates that the main issue Luberas focused on was the organisation of accounting and the collection of statistical information. ; Барон Ананиас Христиан Потт фон Люберас, служивший вице-президентом Берг-мануфактур-коллегии, является автором значительного числа проектов и записок. В историографии его роль в коллегиальной реформе Петра I оценивается разноречиво, а большая часть его сочинений осталась вне внимания научного сообщества. Представленная работа основана на широком круге архивных источников из фондов АВПРИ, РГАДА, ОР РГБ. В частности, удалось выявить новые документы, сведения которых сообщают не известные ранее факты о биографии А. Х. Любераса. Текстологический анализ выявленных списков его сочинений позволил сделать вывод, что его проекты были переведены только в середине 1770-х гг. Сравнительный анализ проектов А. Х. Любераса и законодательства Петровской эпохи показывает, что его идеи повлияли не столько на составление регламентов петровских коллегий, сколько на учреждение в России системы коллежского делопроизводства, взаимоотношения между коллегиями и другими институтами государственной власти. Нет оснований отрицать влияние идей барона на реформы Петра I, как и признать его существенным, поскольку пока не известны какие-либо документы, свидетельствующие об обсуждении сочинений Любераса, его регламентов в Сенате, коллегиях, комиссиях и вообще в среде политической элиты. Вместе с тем, эти сочинения вызывают интерес не только в связи с дискуссиями о влиянии иностранного опыта на преобразования Петра I, но и в контексте истории общественной мысли в России. Весьма пространные рассуждения А. Х. Любераса содержат немало идей, которые хотя и не были реализованы в то время, позднее стали актуальными. В частности, его записки и проекты расширяют устоявшиеся представления об истории статистической мысли в России. Показано, что главная проблема, на которую обращал внимание А. Х. Люберас, это организация учета и сбора статистических сведений в России.

The article is devoted to the analysis of the activities of the Ukrainian state military museum during 1917 – 1920. The author considers and highlights the prerequisites for the creation, functioning, achievement, and destiny of the specified museum in the specified chronological frames.The activity of the museum, materials, and documents covering the work of the museum and its figures – A. D. Blagodir and M. Y. Obidny were analyzed, namely the definition of the main ideas of these statesmen to improve the museum work of Ukrainian military historical institutions on the example of the state military museum. The activity of the military museum was investigated during the influence of state power in the period between the domination of the territory of Ukraine by the authorities of the Central Rada and Soviet Russia and the arrival of bolshevik troops to Kiev.The origins of the concept for the collection of historical material and scientific activity of the military historical museum are revealed. The author established that the period of the Ukrainian liberation movement became a time of the cultural revival of the Ukrainian people when certain advances in the museum sphere were achieved.In a complex military-political situation, scientific and public memorial conservation organizations, together with state institutions established during the Ukrainian revolution, focused on protecting and preserving monuments of Ukraine's military history. But at the same time, the research of museum items and collections, the holding of exposition works did not have a planned character, they were conducted selectively because in the complex military and political conditions the main task of the Ukrainian state military museum was to preserve the monuments from destruction and robbery.The author notes that the activity of the museum was to collect and protect the monuments of the revolution, much attention was paid to preserving the monuments of antiquity on the ground, saving archives, in particular the archive of the First world war, valuable documents and materials of the Kiev department of the Russian military historical society. In the era of the Hetmanate, the Ministry of Public Education and Arts provided financial assistance to the museum institution, and the left part of the Mariinsky Palace was allocated for the placement of the exhibition. In the summer of 1918, the museum suffered a tragic fate, when due to a misunderstanding between officials of different ranks over the museum collections an act of vandalism was committed.According to the results of archival materials of the Central state archives of the supreme bodies of power and government in Ukraine (F. 3179, Op. 1, 16 cases), which occupies the period 1919 – 1922 and the personal fund in the archives of M. Y. Obidny (F. 3504, Op. 1, 12 cases) established that M. Obidny, after the termination of the Ukrainian military historical museum, in 1920 created a new museum education – the Main military historical museum-archive at the General Staff of the Ukrainian People's Republic. ; Стаття присвячена аналізу діяльності Українського державного військового музею протягом 1917 – 1920 рр. У статті висвітлено передумови створення, функціонування, здобутки та долю зазначеного музею. Проаналізовано діяльність музею, матеріали і документи, що висвітлювали роботу музею та його діячів – О. Д. Благодіра та М. Ю. Обідного, а саме визначенню основних ідей цих державних діячів щодо поліпшення музейної роботи українських воєнно-історичних установ на прикладі державного військового музею. Досліджено діяльність музею під час впливу державної влади у період між пануванням на території України Центральної Ради та Радянської Росії і приходом, слідом за цим, більшовицьких військ до Києва. Розкрито зародження концепції зі збору історичного матеріалу та наукової діяльності військово-історичного музею.

The article is devoted to the analysis of the activities of the Ukrainian state military museum during 1917 – 1920. The author considers and highlights the prerequisites for the creation, functioning, achievement, and destiny of the specified museum in the specified chronological frames.The activity of the museum, materials, and documents covering the work of the museum and its figures – A. D. Blagodir and M. Y. Obidny were analyzed, namely the definition of the main ideas of these statesmen to improve the museum work of Ukrainian military historical institutions on the example of the state military museum. The activity of the military museum was investigated during the influence of state power in the period between the domination of the territory of Ukraine by the authorities of the Central Rada and Soviet Russia and the arrival of bolshevik troops to Kiev.The origins of the concept for the collection of historical material and scientific activity of the military historical museum are revealed. The author established that the period of the Ukrainian liberation movement became a time of the cultural revival of the Ukrainian people when certain advances in the museum sphere were achieved.In a complex military-political situation, scientific and public memorial conservation organizations, together with state institutions established during the Ukrainian revolution, focused on protecting and preserving monuments of Ukraine's military history. But at the same time, the research of museum items and collections, the holding of exposition works did not have a planned character, they were conducted selectively because in the complex military and political conditions the main task of the Ukrainian state military museum was to preserve the monuments from destruction and robbery.The author notes that the activity of the museum was to collect and protect the monuments of the revolution, much attention was paid to preserving the monuments of antiquity on the ground, saving archives, in particular the archive of the First world war, valuable documents and materials of the Kiev department of the Russian military historical society. In the era of the Hetmanate, the Ministry of Public Education and Arts provided financial assistance to the museum institution, and the left part of the Mariinsky Palace was allocated for the placement of the exhibition. In the summer of 1918, the museum suffered a tragic fate, when due to a misunderstanding between officials of different ranks over the museum collections an act of vandalism was committed.According to the results of archival materials of the Central state archives of the supreme bodies of power and government in Ukraine (F. 3179, Op. 1, 16 cases), which occupies the period 1919 – 1922 and the personal fund in the archives of M. Y. Obidny (F. 3504, Op. 1, 12 cases) established that M. Obidny, after the termination of the Ukrainian military historical museum, in 1920 created a new museum education – the Main military historical museum-archive at the General Staff of the Ukrainian People's Republic. ; Стаття присвячена аналізу діяльності Українського державного військового музею протягом 1917 – 1920 рр. У статті висвітлено передумови створення, функціонування, здобутки та долю зазначеного музею. Проаналізовано діяльність музею, матеріали і документи, що висвітлювали роботу музею та його діячів – О. Д. Благодіра та М. Ю. Обідного, а саме визначенню основних ідей цих державних діячів щодо поліпшення музейної роботи українських воєнно-історичних установ на прикладі державного військового музею. Досліджено діяльність музею під час впливу державної влади у період між пануванням на території України Центральної Ради та Радянської Росії і приходом, слідом за цим, більшовицьких військ до Києва. Розкрито зародження концепції зі збору історичного матеріалу та наукової діяльності військово-історичного музею.

On the basis of the study, the author describes the history of the birth and development of the main forms of activity of the officer assemblies of the Russian Army. The article deals with the peculiarities of the organization of the work of military clubs (assemblies) and the creation of officers' meetings of the Russian Army. When working on the article the author used new sources and literature on the topic of this study, a significant part of which is a message on the pages of the periodical press.The development of military museumry is shown on the example of the study of the preconditions for the formation, functioning and contribution of the military affairs museums to the military units of the so-called «military» units. the regimental museums of the Russian Empire.The activity of the museums of separate regiments of Ukrainian descent was analyzed. The author considers one of the military traditions of the army of the Russian Empire on an example of the existence of military units of regimental museums, which originally had officers' libraries, and eventually became an integral part of each military unit. It was established that the analysis of historiographic material from the military museum of the regiments of the Russian Empire testifies to the predominant interest of Russian researchers in the issues of military history and the theory of military-museum affairs.A separate annex to the article is the handbook of the military units of the Russian Empire, which had military museums and analyzed of the existence of museums in military units of the Russian Empire, who were of Ukrainian descent. The study found that in the army of the Russian Empire was 24 percent of the total number of so-called. regimental museums in military units that were or were formed on the territory of Ukraine, that is Ukrainian origin. ; На підставі проведеного дослідження автором викладається історія народження та розвитку основних форм діяльності офіцерських зборів російської армії. У статті розглядаються особливості організації роботи військових клубів (зборів) та створення офіцерських зборів російської армії. При роботі над статтею автором використовувалися нові джерела і література по темі даного дослідження, значну частину яких складають повідомлення на сторінках періодичної преси та дисертаційні дослідження, в яких містилися вибіркові відомості про діяльність полкових музеїв. Показано розвиток та основні тенденції, що на думку автора стали характерними закономірностями в роботі полкових музеїв. Представлено історичні факти, що мали місце в окремих полках та які вплинули на процес комплектування колекцій і фондів полкових музеїв, а також змінили задачі та способи музейної роботи в полках Російської Імперії.Простежено, що важливою особливістю створення військових музеїв стало наявність в них великої кількості історичних, меморіальних та художніх предметів, зібраних протягом усього часу існування частин. Для підтвердження цієї, на переконання автора, ключової особливості в статті зібрані історичні факти, які мали місце в спадкоємних традиціях Російських імператорів.Показано розвиток військового музейництва на прикладі дослідження передумов становлення, функціонування та принесення вкладу у музейну справу музеями військових частин т.зв. полковими музеями армії Російської імперії. Представлено окремим додатком до статті довідник військових частин Російської імперії, які мали в своєму складі військові музеї та проаналізовано існування музеїв у військових частинах армії Російської імперії, які мали українське походження. Встановлено, що військово-музейне будівництво в той час характеризувалося великим підйомом, що виразилося в значному зростанні числа музеїв, і, головне, в удосконаленні рівня всієї музейної роботи – від комплектування до організації відвідувань. Характерною закономірності було те, що полкові музеї створювалися до ювілеїв військових частин і були тісно пов'язані з роботою з написання їх історії. Автором в прикінцевий положення зазначено, що військово-музейна справа, яку проводили полкові музеї була складовою частиною різноманітного культурного процесу, складного шляху розвитку історичної обізнаності та освіти.

This article explores the conceptual idea of Russia's development between 2016 and 2017 as reflected in the analytical review and expert opinion genres from online publications on socio-political issues through the horizontal model of spatial metaphors. The author analysed a total of 35 texts united by a common topic ("year in review"), with their authors having different political views. The methodological basis of the research is the idea of a metaphor as a cognitive and modelled phenomenon which plays an important role in the formation of the linguistic worldview. The purpose of the article is to establish the basic principles of how Russian reality is conceptualised within the framework of the horizontal spatial model of metaphorisation. The 766 metaphorical contexts singled out from the aforementioned texts are studied using a complex methodology of systemic contextual, semantic, and cognitive analysis of linguistic phenomena. The author establishes a general structure of this model and reveals its most frequent and relevant varieties. The author also analyses the role of conceptual metaphors in the representation of the linguistic worldview of the authors of analytical reviews and expert opinions. She argues that the model is based on the contrast between the state of rest and movement, conceived as the absence or presence of qualitative changes in the economic, socio-political, and other spheres, the desire or opportunity to change anything in those spheres coming from the representatives of the authorities, political and financial institutions, etc. It is emphasised that the figurative meanings of words characterising the state of rest and joint movement are the least frequent. This indicates that within the model in question, it is untypical of journalists and experts to present the situation in Russia during late 2016 and early 2017 as static. Additionally, the issues of interaction between different socio-political forces inside the country and those between Russia and other states are not considered priorities. The study of the metaphor is systemic and helps create a varied, but also well-structured, image of the country's development over a year. ; Исследуется концептуальное представление о развитии России в 2016–2017 гг., отраженное в жанрах аналитического обзора и экспертного мнения интернет-изданий общественно-политической направленности, с помощью горизонтальной модели пространственных метафор. Анализируемые тексты опубликованы под шапкой «Итоги года», а их авторы придерживаются различных политических взглядов. В общей сложности проанализировано 35 публикаций. Методологической базой исследования стало представление о метафоре как о когнитивном и моделируемом феномене, играющем важную роль в формировании языковой картины мира. Цель – установить основные принципы концептуализации российской действительности в рамках горизонтальной пространственной модели метафоризации. Выделенные на основании сплошной выборки 766 соответствующих метафорических контекстов исследуются с применением комплексной методики системного контекстного, семантического и когнитивного анализа языковых явлений. Устанавливается общая структура модели, выявляются наиболее востребованные ее составляющие и варианты. Анализируется роль концептуальных метафор в репрезентации языковой картины мира авторов аналитических обзоров и экспертных мнений. Отмечается, что в основе исследуемой модели лежит противопоставление состояния покоя и движения, осмысляемое как отсутствие или наличие качественных изменений в экономической, социально-политической и иных сферах, желания или возможности изменить что-либо в этих сферах со стороны представителей власти, политических, финансовых институтов и т. п. Подчеркивается, что менее всего представлены переносные значения лексики, характеризующей состояние покоя и совместного движения; это свидетельствует о том, что для журналистов и экспертов (в рамках данной модели) нетипично представление о ситуации в России в 2016 – начале 2017 г. как о статичной, а проблемы взаимодействия различных социально-политических сил внутри страны и РФ с другими государствами не относятся к числу приоритетных. Исследованные метафоры системны и позволяют создать разнообразную, но четко организованную картину развития страны в течение года.

The author – the descendant of the brothers Ödön (Barsi) and Endre Rodriguez who managed to be successful in the Hungarian cultural life and who were the descendants of the Rodriguez family from Banat – during a nonprofessional research of various decades reveals the Spanish ancestors of the family. During the research he used the oral tradition and the relatively few written documents, preserved objects. The military history of the 18th century played an important role in the research because this was the principal cause of the Spanish migration in Hungary. However, without reading the basic work of the historian Zoltán Fallenbüchl (Spaniards in Hungary in the 18th century) this research would not have managed its goal. Considering the fact that the study mentions the cantonment of the regiment of Alcaudate around 1717 and following this lead, the inspection online of the registers of Osijek was started. This was that brought the desired success with the statement of the Hungarian delegation of the Military Archive of Wien where a person called Antonio de Rodriguez is mentioned who was lieutenant, then captain and who before his death in the battlefield, established his family in Banat. ; The author – the descendant of the brothers Ödön (Barsi) and Endre Rodriguez who managed to be successful in the Hungarian cultural life and who were the descendants of the Rodriguez family from Banat – during a nonprofessional research of various decades reveals the Spanish ancestors of the family. During the research he used the oral tradition and the relatively few written documents, preserved objects. The military history of the 18th century played an important role in the research because this was the principal cause of the Spanish migration in Hungary. However, without reading the basic work of the historian Zoltán Fallenbüchl (Spaniards in Hungary in the 18th century) this research would not have managed its goal. Considering the fact that the study mentions the cantonment of the regiment of Alcaudate around 1717 and following this lead, the inspection online of the registers of Osijek was started. This was that brought the desired success with the statement of the Hungarian delegation of the Military Archive of Wien where a person called Antonio de Rodriguez is mentioned who was lieutenant, then captain and who before his death in the battlefield, established his family in Banat. ; The author – the descendant of the brothers Ödön (Barsi) and Endre Rodriguez who managed to be successful in the Hungarian cultural life and who were the descendants of the Rodriguez family from Banat – during a nonprofessional research of various decades reveals the Spanish ancestors of the family. During the research he used the oral tradition and the relatively few written documents, preserved objects. The military history of the 18th century played an important role in the research because this was the principal cause of the Spanish migration in Hungary. However, without reading the basic work of the historian Zoltán Fallenbüchl (Spaniards in Hungary in the 18th century) this research would not have managed its goal. Considering the fact that the study mentions the cantonment of the regiment of Alcaudate around 1717 and following this lead, the inspection online of the registers of Osijek was started. This was that brought the desired success with the statement of the Hungarian delegation of the Military Archive of Wien where a person called Antonio de Rodriguez is mentioned who was lieutenant, then captain and who before his death in the battlefield, established his family in Banat.

The aim of the publication is the study of ethno-political, socio-economic, demographic and other processes taking place in the environment of the German ethnic group of Ukraine in the context of the Soviet-German inter-state relations during 1920-1950s. The author analyzes the attitude of governmental bodies to the German ethnic community, causes, mechanisms of realization, demographic, social and political consequences of political repressions of the Stalinist regime against ethnic Germans, mass deportation of the German population from the regions of traditional accommodation in the interwar period. The author emphasizes that the repressive actions were caused by and closely related to administrative-imperative methods of implementation of domestic policies, the militarization of the economy, collectivization of village, violent grain procurements, antireligious campaigns etc. Repressions of the "nationalists" (German, Polish, etc.) were linked with the international factor - the aggravation of the situation in the world. The deterioration of relations between the USSR and Germany and Poland as well as the corresponding strengthening of anti-German and anti-Polish propaganda campaign led in particular to a special bias of Soviet authorities towards the German and Polish population, which was considered as a potential base for "Nazi" activities in the country. This publication analyzes the social and legal status of "volksdeutsche" during World War II, the attitude towards "ethnic Germans" of Ukraine from Nazi occupation regime. The status and nature of ethnic Germans staying in the mode of special settlements, repatriation and problems of separated families in the postwar years have been considered. The author has paid special attention to the problems of lifting restrictions in the legal status of the majority of the German population of the USSR as a result of the German-Soviet negotiations in Moscow in 1955, the attempts of ethnic Germans and the government of Ukraine to ensure ethnic, social, cultural, religious and spiritual needs of the German ethnic community under conditions of modern Ukrainian state – building and deepening of democratic processes in Ukrainian society. ; Метою публікації є дослідження етнополітичних, соціально-економічних, демографічних та інших процесів, які відбувалися у середовищі німецької етнічної групи України в контексті радянсько-німецьких міждержавних відносин у 1920-1950-хрр. Автор аналізує ставлення органів державної влади до німецької етнічної спільноти, причини, механізми реалізації, демографічні та соціально-політичні наслідки політичних репресій сталінського режиму щодо етнічних німців, масові депортації німецького населення з регіонів традиційного проживання у міжвоєнний період. Автор підкреслює, що репресивні акції були зумовлені і тісно пов'язані з адміністративно-наказовими методами здійснення внутрішньої політики, мілітаризацією економіки, колективізацією села, насильницькими хлібозаготівлями, антирелігійними кампаніями тощо. Репресії щодо «націоналістів» (німецьких, польських та інших) пов'язувалися й з міжнародним фактором – загостренням становища у світі. Погіршення відносин СРСР з Німеччиною та Польщею і відповідне посилення антинімецької та антипольської пропагандистської кампаній зумовили, зокрема, особливу упередженість радянських владних структур щодо німецького та польського населення, що розглядалося як потенційна база «фашистської» діяльності у країні. В публікації аналізується соціальний й правовий статус «фольксдойче» у роки Великої вітчизняної війни та ставлення до «етнічних німців» України з боку нацистського окупаційного режиму. Розглядаються статус та характер перебування етнічних німців у режимі спецпоселень, репатріації та проблеми роз'єднаних сімей у повоєнні часи. Особливу увагу автор приділяє проблемам зняття обмежень у правовому становищі більшості німецького населення СРСР у результаті німецько-радянських переговорів в Москві 1955р., спроби етнічних німців та органів державної влади України забезпечити етносоціальні, культурні, релігійні та духовні запити німецької етнічної спільноти в умовах сучасного українського державотворення та поглиблення демократичних процесів в українському суспільстві.

Kirovograd is the regional centre in Ukraine in 1939 – 2016, which bore the name of an odious leader of the CPSU (b) S. M. Kirov (Kostrikov) (1886 – 1934). Kirov city was renamed by this title during the formation of the Kirovograd region in 1939, which was listed on maps USSR in 1934 – 1939.The city was called Zinovievsk in 1924 – 1934. Kirovograd city of Kirovograd region was renamed the city Kropyvnytskyi on 14 July 2016. The historical name of this city is Yelisavetgrad.The research is an attempt to show the complicated and controversial process of decommunization of Kirovohrad – one of the two regional centers in Ukraine, which necessarily had to change the name of the Law of Ukraine "On the condemnation of Communist and National Socialist (Nazi) totalitarian regimes in Ukraine and the prohibition of propaganda of their symbolism", which commenced on 21 May 2015. Since the problem of the renaming of Kirovohrad at the time of the adoption of this law was not new to residents of the regional centre, the author based on newspaper articles and personal memoirs recreate the story discussion about renaming the city, which continued in 1989 – 2016.The researcher identifies several periods in the discussion above, that was in the city between the supporters of the idea of the return the historical name and those townspeople who fought for the right to name Kirovograd by the new Ukrainian name. The author identifies negative tendencies that crystallized between opponents in the debate, which, in his opinion, in the current political conditions prevailing in Ukraine, harm to anyone who seeks to build a European, democratic and highly cultured country. The author disagrees with the opponents' thesis that the name Yelisavetgrad is a threat to national security as it perpetuates the subject of the Ukrainian lands being part of the Russian Empire, and considers that there are other real threats, such as the lack of Ukrainian bookstores in the city, the state program and public publishing policy, the mass exodus of young people to study or work abroad, etc. ; Дослідження є спробою показати складний та суперечливий процес декомунізації міста Кіровограда – одного з двох обласних центрів в Україні, що в обов'язковому порядку мав змінити назву відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Автор зазначає, що обласний центр на Інгулі став абсолютним чемпіоном в Україні з перейменувань: фортеця Святої Єлисавети – Єлисаветград – Єлисавет – Єлисаветград – Зінов'євськ – Кірово – Кіровоград. Оскільки проблема перейменування міста на момент ухвалення вищезгаданого закону була не новою для мешканців обласного центру, автор на основі газетних публікацій та власних спогадів відтворює історію дискусії щодо зміни назви міста. Зазначено, що дискусія щодо перейменування Кіровограда була започаткована не в 2015 році, коли в Україні офіційно стартував процес декомунізації. Вперше ідея позбавити місто радянської назви, виникла у 1989 р. після того, як Жданов було перейменовано на Маріуполь. Протягом 1989 -2015 рр. сформувалися три основні підходи – пропозиції до вирішення проблеми: повернути місту історичну назву, якою є Єлісаветград, найменувати його новою українською назвою (з чисельними варіантами) або ж нічого не змінювати. Дискусія тривала довгий час, але 14 липня 2016 року згідно із рішенням Верховної Ради України місто стало Кропивницьким. Автор, який є прихильником точки зору про необхідність повернення місту його історичної назви, вважає, що нова назва міста більше відповідає т. зв. революційній доцільності, ніж вітчизняному законодавству. Автор не погоджується із тезою опонентів, що назва Єлисаветград – загроза національній безпеці, оскільки увічнює тему перебування українських земель в складі Російської імперії, і вважає що існують інші реальні загрози, наприклад, відсутність українських книгарень в місті, державної програми і державної політики в книговидавничій галузі, масовий відтік молоді на навчання або на роботу за кордон тощо.

The paper discusses the application of certain aspects of political leadership in Slovenian municipalities. The author investigates how Slovenian mayors perceive their role in the local community, how they perceive the function of political leadership, and which characteristics prevail in the leadership of Slovenian municipalities. The author is particularly interested whether mayors place an emphasis on the characteristics of leaders or of managers while leading their municipalities. According to the data from a comprehensive project on local political leadership in Slovenian municipalities, mayors identified the following as the most important mayoral tasks: attracting resources from external sources, ensuring the quality of local services, encouraging new projects in the community, and creating a vision for the municipality. Furthermore, the mayors were asked about the areas in which the municipalities should have more competences. The largest proportion of mayors responded that municipalities have (too) few competencies in the area of local development. This response coincides with a strong preference for (and the focus of Slovenian mayors on) local development in the sense of local investments, development projects, and development of the local economy. The paper also presents a newly designed characteristic typology of mayors as leaders and mayors as managers. The analysis shows that three quarters of Slovenian mayors possess the characteristics and working patterns typical of leaders. In addition, the proportion of mayors who have the clearly defined characteristics and working patterns of managers is very low. Based on an extensive analysis of empirical data, the author concludes that the majority of Slovenian mayors lead their municipalities in a visionary way, with a longterm stance on municipal development on the basis of established rules and procedures, and with a preference for personal contacts with citizens and the use of emotional intelligence. In the differentiated system of Slovenian local government mayors are mostly democratic, proactive, and strategically oriented visionaries, who see their position as a long-term mission. ; U radu se analizira primjena aspekata političkog vodstva u slovenskim općinama. Autorica istražuje kako slovenski načelnici shvaćaju svoju ulogu u lokalnoj zajednici, kako gledaju na funkciju političkog vodstva, te koje osobine prevladavaju kod upravljanja slovenskim općinama. Posebna pozornost poklanja se osobinama vođe nasuprot osobinama menadžera, tj. koju od te dvije kategorije načelnici drže važnijom u kontekstu svoje rukovodstvene uloge. Rezultati opsežnog projekta na temu lokalnoga političkog vodstva u Sloveniji pokazali su koje zadatke načelnici smatraju najvažnijima. Radi se o privlačenju sredstava iz vanjskih izvora, osiguranju kvalitetnih lokalnih javnih usluga, poticanju novih projekata u zajednici, te izgradnji vizije budućnosti za općinu. Načelnici su također odgovorili na pitanje u kojim bi područjima općine trebale imati više kompetencija, i tu se pokazalo kako većina drži da općine imaju (pre)malo kompetencija u području lokalnog razvoja. Taj je odgovor u skladu s fokusom slovenskih načelnika na lokalni razvoj u smislu lokalnih ulaganja, razvojnih projekata i razvoja lokalne ekonomije. U radu se također predstavlja nedavno razrađena tipologija osobina načelnika kao vođe u usporedbi s osobinama načelnika kao menadžera. Analiza rezultata upućuje na to da troje od četiri načelnika u Sloveniji posjeduje osobine i radne obrasce svojstvene vođama, dok je postotak onih koji posjeduju jasno izražene osobine i radne obrasce menadžera iznimno nizak. Detaljnom analizom empiričkih podataka došlo se do zaključka da većina slovenskih načelnika upravlja općinama na vizionarski način, s dugoročnom perspektivom razvoja općine na temelju prethodno utemeljenih procedura i pravila. Također su skloni održavanju osobnih kontakata s građanima i uporabi emocionalne inteligencije. U okviru slovenskoga diferenciranog sustava lokalne vlasti načelnici predstavljaju većinom demokratične, proaktivne i strateški orijentirane vizionare koji svoja radna mjesta doživljavaju kao dugoročnu misiju.

This article is devoted to consideration of terms that researchers use to characterize modern religious situation on the West and all over the world. In the works such terms are mostly used: desecularization, postsecularization, intrasecularization, postatheization, postchristianization.The author compares ways of these terms using and described each of them. The main feature of desecularization is returning to the pre-modern political and religious relations, reverse enchantment of the world (P. Berger). Concept of postsecularization has differences and the author distinguishes three positions. According to the first, postsecularism interchanges secularism and marks абсолютно new stage of religious world (M. King, J. Milbank, A. Kirzhelev). In this context researches talk about «renaissance of religion» as a revival of religion and returning of its influence on social life. Representatives of the second position assert that the postsecularity is an instrument of the secular society, where the necessity in anti-religious ideology disappeared and religion begins to take an active part in society life and in a dialogue on social important topics (J. Habermas). The third position assumes that the view on postsecularization as a new stage is only awareness by Western researchers that secularization occurred not everywhere in the world (D. Uzlaner). The term «intrasecularity» is called up to clarify term «postsecularity»: it must show that the new process runs exactly inside secularization (G. McLennan). The term «postatheism» is necessary for that countries describing, where atheization was a state policy (M. Epshtein). After the long process of atheization Christianity can`t regenerate its positions and the phenomenon of «poor religion» (without church, sacral texts, charter etc.) arises. «Postchristianity» in its turn is characterized as spirituality (or religion) without god and in contrary to Christianity. Such spirituality often is a human`s attempt to find or create own religion with eclectic features. All these terms are joint by general purpose – they must comprehend changes that are happening nowadays in global religious situation. In author`s point of view, it is quite difficult to define the best term of religious situation designating. However, because of accents and peculiarities of each term, they all have heuristic potential. ; Среди наиболее угрожающих проблем современности в течение последних десятилетий стала проблема религиозного фундаментализма. На секуляризованном Западе возникает все больше вопросов к теоретикам секуляризации, которые предсказывали исчезновение религии едва не во всем мире. В ответах на запросы научного и общественного сообществ возникает большое количество теорий, пытающихся уловить тенденции религиозной жизни мира. В частности, возникает большое количество терминов для определения современной религиозной ситуации: постсекуляризация, инфрасекуляризация, постхристиянизация и тому подобное. Но несмотря на то, что эти термины уже прочно закрепились в научном дискурсе, исследователи часто пренебрегают их определенем, а также выделением их особенностей. Автор статьи выделяет основные термины, которые определяютсовременную религиозную ситуацию, и разбирает их отличия друг от друга. ; Серед найбільш загрозливих проблем сучасності протягом останніх десятиліть постала проблема релігійного фундаменталізму. На секуляризованому Заході виникає все більше запитань до теоретиків секуляризації, які пророкували зникнення релігії ледь не у всьому світі. У відповідях на запити наукової і громадської спільнот виникає велика кількість теорій, які намагаються вловити тенденції релігійного життя світу.Зокрема, виникає велика кількість термінів для визначення сучасної релігійної ситуації: постсекуляризація, інфрасекуляризація, постхристиянізація тощо. Але не зважаючи на те, що ці терміни вже міцно закріпились у науковому дискурсі, дослідники часто нехтують їхнім визначенням, а також виділенням їхніх особливостей. Автор статті виділяє основні терміни, які визначають сучасну релігійну ситуацію і розбирає їхні відмінності одне від одного.