Search results

The Lake Chad Climate resilience action plan outlines the concept that there is a need to turn Lake Chad into a rural hub for regional development in parallel to the restoration of peace and security. The Plan intends to contribute significantly to food security, employment, and the social inclusion of the youth by improving, in a sustainable way, the living conditions of populations settled on the Lake's banks and islands as well as the resilience of a system characterized by a strong demographic growth, high hydrological variability, and climate uncertainty. To achieve it, the Action Plan proposes actions in seven Priority Themes based on observations and knowledge currently available. The four riparian States plus the Central African Republic and Libya, local powers (local governments or customary authorities), Lake Chad Basin Commission (LCBC), and the civil society will be responsible for implementing the proposed actions. The Plan includes enhancing the capacity of LCBC in terms of data collection, sharing of information, and carrying out analyses useful to governance of the basin`s shared natural resources. The success of this Plan requires continuing on-going efforts to strengthen the LCBC. The tentatively estimated cost of the Lake Chad Action Plan is about 916 million Euros.

Megacity Dhaka encounters various kinds of natural disasters quite frequently owing to its geographical location and a number of other physical and environmental conditions including low topography, land characteristics, multiplicity of rivers and the monsoon climate. Climate and disaster resilience is not the same in all parts of a city. Spatial variations in resilience patterns result from differences in the strengths and weaknesses of the city's economic, social, physical, institutional or natural aspects across its various parts. Traditional frameworks to assess adaptive capacity at the local level have focused largely on assets and capitals as indicators. While useful in understanding the capacity of a system to cope with disasters and adapt to changing environments, asset-oriented approaches overlook the processes and functions of a system (for example, governance system, community participation in decision-making, knowledge dissemination and management, structure of institutions and entitlements etc.) that are important aspects influencing the capacity of a human system to respond to climate change events.

1.1\xNote continued: 5.6. Climate Change Impacts on Dams Projects in Transboundary River Basins. The Case of the Mesta/Nestos River Basin, Greece / Jacques Ganoulis -- 5.6.1. Introduction -- 5.6.2. Numerical Models and Tools -- 5.6.2.1. Modsur-Neige Runoff Model -- 5.6.2.2. Dams Simulation Model -- 5.6.2.3. CLM Climate Model -- 5.6.3. Simulation Results -- 5.6.3.1. Reference Climate (RF) -- 5.6.3.2. Climate Scenario A1B -- 5.6.3.3. Climate Scenario B1 -- 5.6.4. Conclusions -- References -- Further Reading -- 5.7. Assessment of Climate Change Impacts on Water Resources in the Vjosa Basin / Eglantina Demiraj -- 5.7.1. Introduction -- 5.7.2. Surface Water Assessment -- 5.7.3. Vulnerability Assessment of Surface Water -- 5.7.3.1. Evaluation of Impact of Climate Change on the Mean Annual River Runoff -- 5.7.3.2. Evaluation of Impact of Climate Change on the Seasonal River Runoff -- 5.7.4. Conclusions -- References -- 5.8. Identification and Typology of River Water Bodies in the Hellenic Part of the Strymonas River Basin, as a Transboundary Case Study / Nikolaos Tsotsolis -- 5.8.1. Introduction -- 5.8.1.1. Study Area -- 5.8.2. Methodology -- 5.8.3. Results -- 5.8.4. Conclusions and Discussion -- References -- Further Reading -- 5.9. Calculation of Sediment Reduction at the Outlet of the Mesta/Nestos River Basin caused by the Dams / Nikolaos Kotsovinos -- 5.9.1. Introduction -- 5.9.2. Description of the Simulation Model -- 5.9.3. Application of the Simulation Model -- 5.9.4. Model Testing -- 5.9.5. Main Computations -- 5.9.6. Conclusion -- References -- 5.10. Methodologies of Estimation of Periodicities of River Flow and its Long-Range Forecast: The Case of the Transboundary Danube River / Alexey V. Babkin -- 5.10.1. Introduction -- 5.10.2. Methodology for Presenting Periodicities in Time Series of River Runoff -- 5.10.3. Long-Range Forecast of Runoff from the Danube River -- 5.10.4. Conclusion -- References -- pt. Three Legal, Socio-Economic and Institutional Approaches -- 6. Legal Approaches -- 6.1. The Law of Transboundary Aquifers: Scope and Rippling Effects / Lilian Del Castillo-Laborde -- 6.1.1. Introduction -- 6.1.2. Legal Principles for Transboundary Aquifers -- 6.1.3. The Scope of the Draft Adopted by the UN General Assembly -- 6.1.4. Provisions Concerning Access -- 6.1.5. Provisions Concerning Utilization -- 6.1.6. Provisions Concerning Protection, Preservation and Management -- 6.1.6.1. Provisions on Duties -- 6.1.6.2. Provisions on Implementation Mechanisms -- 6.1.7. Provisions Concerning Technical Cooperation, Emergency Situations and Armed Conflict -- 6.1.8. Other Rules Applicable to Transboundary Shared Resources -- 6.1.9. Case study: The Guarani Aquifer System -- 6.1.10. Conclusions -- References -- Further Reading -- 6.2. Water Management Policies to Reduce over Allocation of Water Rights in the Rio Grande/Bravo Basin / Rebecca L. Teasley -- 6.2.1. Introduction -- 6.2.2. Buying Back of Water Rights -- 6.2.3. Scenarios -- 6.2.4. Simulation Model -- 6.2.5. Performance Criteria -- 6.2.6. Results -- 6.2.7. Conclusions -- References -- Further Reading -- 6.3. Interstate Collaboration in the Aral Sea Basin -- Successes and Problems / Galina Stulina -- 6.3.1. Introduction -- 6.3.2. Achievement of Collaboration -- 6.3.3. Future of the Region -- 6.4. Kidron Valley/Wadi Nar International Master Plan / Richard Laster -- 6.4.1. Introduction -- 6.4.2. Development of the Master Plan -- 6.4.3. Descriptions of the Master Plan and its Effectiveness -- 6.4.4. Conclusions -- Further Reading -- 6.5. The Development of Transboundary Cooperation in the Prespa Lakes Basin / Miltos Gletsos -- 6.5.1. Introduction -- 6.5.2. Prespa Park: The Early Years of Transboundary Cooperation -- 6.5.3. Advances on Integrated Water Management -- 6.5.4. The Prespa Park International Agreement -- 6.5.5. Supporting Trilateral Cooperation: Other Actors -- 6.5.6. Conclusion -- References -- 6.6. International Relations and Environmental Security: Conflict or Cooperation? Contrasting the Cases of the Maritza-Evros-Meric and Mekong Transboundary Rivers / Anastasios Valvis -- 6.6.1. Introduction -- Conflict or Cooperation in Transboundary River Basins? -- 6.6.2. The Maritza-Evros-Meric Case -- 6.6.2.1. The Evros River and its Importance -- 6.6.2.2. International Management of the Evros River -- 6.6.2.3. Main Issues in Managing the Evros River -- 6.6.3. The Mekong-Lancang River Case -- 6.6.3.1. The Mekong River and its Importance -- 6.6.3.2. International Management of the Mekong River -- 6.6.3.3. Main Issues on Managing the Mekong River -- 6.6.4.Comparing the two Regions -- 6.6.5. Conclusion -- References -- Further Reading -- 6.7. Delineation of Water Resources Regions to Promote Integrated Water Resources Management and Facilitate Transboundary Water Conflicts Resolution / Rodrigo Maia -- 6.7.1. Introduction -- 6.7.2. IWRM and Water Resources Regions -- 6.7.3.Comparative Analysis: Water Resources Regions in Europe and America -- 6.7.4. Recognition of More Comprehensive Aspects -- 6.7.5. Conclusion -- References -- 6.8. Transboundary Water Resources and Determination of Hydrologic Prefectures in Greece / Evangelos A. Baltas -- 6.8.1. Introduction -- 6.8.2. Difficulties in Implementing the Directive -- 6.8.3. Determination of the Hydrologic Prefectures -- 6.8.4. Conclusions -- References -- 7. Socio-Economic and Institutional Approaches -- 7.1. Social-Ecological Resilience of Transboundary Watershed Management: Institutional Design and Social Learning / Barbara J. Morehouse -- 7.1.1. Introduction -- 7.1.2. Issues for Transboundary Institutional Mechanisms -- 7.1.3. Social Learning -- 7.1.4. Conclusion: Potential for Transboundary Collaboration -- References -- Further Reading -- 7.2. How Stakeholder Participation and Partnerships Could Reduce Water Insecurities in Shared River Basins / Bach Tan Sinh -- 7.2.1. Introduction -- 7.2.2. Stakeholder Engagement -- 7.2.3. Stakeholder Roles and Participation -- 7.2.4. Stakeholder Coordination and Partnerships -- 7.2.5. International-Domestic Linkages -- 7.2.6. Conclusion -- References -- Further Reading -- 7.3. Transboundary Stakeholder Analysis to Develop the Navigational Sector of the Parana River / Andre Hernandes -- 7.3.1. Introduction -- 7.3.2. Objectives -- 7.3.2.1. Home Organization -- 7.3.2.2. The Transboundary Context -- 7.3.3. Key Stakeholder Analysis -- 7.3.3.1. Methodology -- 7.3.3.2. Results -- 7.3.4. The Way Forward: Suggested Actions for Improvements -- References -- 7.4. Cooperation in the Navigable Course of the Sava River / Milana Pantelic -- 7.4.1. Introduction -- 7.4.2. Navigable Course and Cooperation -- 7.4.3. Proposal for Further Actions -- 7.4.4. Conclusion -- References -- 7.5. Transboundary Cooperation through the Management of Shared Natural Resources: The Case of the Shkoder/Skadar Lake / Brilanda Bushati -- 7.5.1. Introduction -- 7.5.1.1. Ecological Values of the Lake Shkodra/Skadar -- 7.5.2. Working Method -- 7.5.3. Conclusions -- References -- 7.6. How Far is the Current Status of the Transboundary Shkodra Lake from Requirements for Integrated River Basin Management? / Sotir Mali -- 7.6.1. Introduction -- 7.6.2. Survey Methods -- 7.6.3. Results and Discussion -- 7.6.4. Conclusions -- References -- Further Reading -- 7.7. Economic Governance and Common Pool Management of Transboundary Water Resources / Bo Appelgren -- 7.7.1. Introduction -- 7.7.2. Economic Governance of Transboundary Water Management Systems -- 7.7.3. Economic Governance Approaches to Transboundary Water Management -- 7.7.4. Conclusions -- References -- Further Reading -- 7.8. Water Resources Management in the Rio Grande/Bravo Basin Using Cooperative Game Theory / Daene C. McKinney -- 7.8.1. Introduction -- 7.8.2. The Water Demand Reduction Cooperative Game -- 7.8.3. Results -- 7.8.4. Conclusions -- References -- 7.9. Conflict Resolution in Transboundary Waters: Incorporating Water Quality in Negotiations / Yannis Mylopoulos -- 7.9.1. Introduction -- 7.9.2. Game Theory in Water Resources -- 7.9.3. Methodology -- 7.9.4. Results -- 7.9.5. Conclusions -- References -- 7.10. The Johnston Plan in a Negotiated Solution for the Jordan Basin / Julio Sanchez Choliz -- 7.10.1. Introduction -- 7.10.2. Key Elements of the Negotiation Game and Fairness Criteria -- 7.10.2.1. Utility or Payment Functions for Arabs and Israelis -- 7.10.2.2. Negotiation Set -- 7.10.2.3. Fairness Criteria -- 7.10.2.4. Johnston Plan (1953-1955) -- 7.10.3. Three Significant Game Solutions between Israel and the Arabs -- 7.10.3.1. Regular Nash Solution without Lateral Payments and Break-off at (0; 0) -- 7.10.3.2. Nash Solution with Lateral Payments and Break-off at (0; 0) -- 7.10.3.3. Raiffa-Kalai-Smorodinsky Solution with Break-off at (0; 0) -- 7.10.3.4. Other Solutions -- 7.10.4. Conclusions -- References -- Further Reading -- pt. Four Bridging the Gaps -- 8. Capacity Building and Sharing the Risks/Benefits for Conflict Resolution -- 8.1. Capacity Building and Training for Transboundary Groundwater Management: The Contribution of UNESCO / Jean Fried -- 8.1.1. Field Experience or Specific Training? -- 8.1.1.1. Training Objectives -- 8.1.2. Training Target Groups -- 8.1.3.Communication as a Basis of a Transboundary Groundwater Curriculum -- 8.1.4. Experimenting Transboundary Groundwater Curricula and Pedagogy: Two Pilot Courses -- 8.1.5. An Instrument for Training: a Manual Gathering the Contributions to the Pilot Courses -- 8.2.A Risk-Based Integrated Framework for Conflict Resolution in Transboundary Water Resources Management / Lena Salame -- 8.2.1. Managing Transboundary Water Resources: Quantity and Quality -- 8.2.2. The Risk Analysis Framework in TWRM -- 8.2.2.1. Aleatory Uncertainties or Randomnes -- 8.2.2.2. Epistemic or Man-Induced Uncertainties -- 8.2.2.3. Risk Assessment and Management -- 8.2.2.4. Institutional and Social Issues -- 8.2.3. Towards an Integrated Risk-Based Sustainable TWRM Approach -- 8.2.4. Modelling Transbound

It's easy to forget now, but the shocking and horrific violence that set off the current hostilities in the Middle East, where Hamas militants slaughtered and kidnapped innocent Israeli civilians, was predicted. Specifically, the U.S. Department of Homeland Security under Donald Trump warned in October 2020 that terrorist violence was set to be imminently inflamed.
Trump's DHS didn't claim it was because, in President Joe Biden words, of "sheer evil" from those who exist only "to kill Jews." Rather, it pointed to the Abraham Accords: the U.S.-led effort to normalize relations between Israel and its Arab neighbors, which Trump claimed would shift the course of Middle Eastern history from "decades of division and conflict" and which the Biden administration claimed would make the region "safer and more prosperous."
So how did we end up with the exact opposite?
For decades, the peaceful resolution of the Israeli-Palestinian conflict, meaning the provision of an independent state for the Palestinian people and the end of Israeli occupation of Palestinian territory, was central to the task of engineering peace between Israel and its Arab neighbors. This was a problem, since between successive Israeli governments steadily chipping away at the possibility of a two-state solution to the conflict and dwindling U.S. interest in pressuring the Israeli state to follow through on the commitment, that resolution started to look increasingly impossible.
But over time, the priorities of the Arab states shifted away from the Palestinians, too. Their largely authoritarian leadership became more preoccupied with matters like maintaining political control in the wake of the Arab Spring protests — for which support from an advanced military power like Israel might prove useful — and an increasingly assertive Iran, which then-newly appointed Saudi Crown Prince Mohammed Bin Salman called a "much more urgent and more important" issue.
This shift dovetailed with the Trump administration's ultra-Israel-friendly stance and its own goal of further isolating Iran in the region. The resulting Abraham Accords were, at least in the neoconservative world, considered a stroke of "genius." Rather than finding a solution to the seemingly intractable question of Palestinian statehood, it simply sidelined it.
The signers dropped this long-standing precondition as they re-established diplomatic relations and deepened security and economic cooperation with Israel, while Trump lavished them with rewards, like an arms deal for the United Arab Emirates (UAE), and U.S. recognition of the annexation of West Sahara for Morocco. It effectively supplanted the Saudi government's Arab Peace Initiative, which since its 2002 introduction had been the foundation of the Arab world's program for resolving the conflict, placing the Palestinians front and center.
The new normalization agreements' foundational and cynical assumption was that the plight of the Palestinians could and would be safely ignored and forgotten about by both the region's governments and the broader international community. Both the Trump administration and, reportedly, bin Salman, pressured Palestinian Authority President Mahmoud Abbas to assent, while the states that signed continued paying lip service to the Palestinian cause, claiming this normalization push would halt Israel's annexation plans for its illegal West Bank settlements.
In reality, the text of the agreements barely mentioned Palestinians, outside of a few vague assurances to keep working toward a negotiated solution to the Israeli-Palestinian conflict and that Morocco maintained a "coherent, constant and unchanged position" on the matter. This was, to put it mildly, far short of what both Palestinians and their supporters in the U.S. Congress demanded.
As Arab states began gradually deepening ties with Israel, they increasingly backed away from their historic positions. Bin Salman declared (and subsequently walked back) that Israelis "have the right to have their own land," effectively sanctioning the loss of what the Muslim world viewed as Palestinians' historic land. When violence broke out in April 2021 at the Al-Aqsa mosque, with Israeli forces raiding one of Islam's holiest sites, the UAE response was notably muted. That the normalization process continued despite what would earlier have been viewed as an unacceptable provocation against both Palestinians and Islam itself was celebrated by the accords' supporters, as proof that ongoing repression of Palestinians could indeed be safely ignored.
But the Palestinian issue could not simply be wished away, and the signing of the pacts created a set of contradictions that fueled the tensions that erupted October 7. The vast majority of the populations of Israel's Arab neighbors opposed the accords, as did some leaders, like Turkish Foreign Minister Mevlüt Çavuşoğlu, who charged that the signers had "lost their moral compass," and Jordan's King Abdullah, who declared that "no architecture for regional security and development can stand over the burning ashes of this conflict."
So did Palestinians themselves, across opinion surveys, with both the Palestinian Authority and Hamas calling it a "betrayal," a "treacherous stab," and "grave harm." Hamas also called for "an integrated plan to bring down normalization." Protests against the accords erupted in Morocco, one of the signers.
The signing of the Accords was particularly fraught in Saudi Arabia. The country's powerful clerics continued to oppose Israeli policy toward the Palestinians. But beyond that, the Saudi leadership's internal legitimacy and its standing as the region's leader of the Islamic continued to rest in part on its commitment to the Palestinians. Regional rival Iran quickly stepped in to fill this vacuum left by Saudi support for the deals, sharply criticizing the normalization effort as a "betrayal of Palestinian aspirations for freedom."
Meanwhile, Israeli policy didn't change as promised, and in fact, only hardened. Since 2020, when the accords were signed, illegal settlements have expanded and even ramped up alongside settler violence. The Netanyahu government has now advanced a record number of settler housing units, and transferred administration of the occupied territories from military to civilian hands, widely interpreted as signaling plans for annexation, even as figures like former Abbas adviser Ghaith al-Omari claimed the accords had "already delivered to the Palestinians" by stopping this policy. This past September, the UAE's ambassador to the United States admitted annexation hadn't actually stopped.
The Biden administration could have reversed Trump's efforts, and placed pressure on Israel to halt these plans, as well as end its settlement expansion while making good on its promises and obligations under the peace process. Instead, the president continued Trump's normalization efforts while breaking from presidential precedent and not even attempting to advance the peace process, all while issuing little to no criticism of the Israeli government's violations. He has in fact escalated the issue, pushing for an Israeli-Saudi normalization agreement, with the only concession to Palestinians the mere preservation of the possibility of Israeli-Palestinian peace — an agreement that would also entail further nuclear proliferation in the region and giving Saudi Arabia security assurances. Even so, Biden's secretary of state continues to claim that this could "be used to advance" such a peace.
So while Hamas had reportedly planned this operation for two years, and claimed it was motivated by years of violence at Al-Aqsa, its attack also can't be understood without the bipartisan push for Israeli-Arab normalization at the Palestinians' expense, and the outrage, anger, and despair it has inspired.What is clear — from Hamas's extraordinary violence, the wider regional war it threatens to spark, as well as the major pro-Palestinian protests across Arab countries in response to Israel's bombing campaign — is that almost every assumption that undergirded the Abraham Accords was disastrously wrong, not least the idea that dismissing the Palestinians would make for a more peaceful Middle East.

 Photos from the Ameriguns by Gabriele GalimbertiIf one wanted to find a text to confirm Louis Althusser's thesis that the writings of the young Marx were not yet Marx, and thus best left to the dustbin, one could perhaps find not better contender than "On the Jewish Question." Much of the essay is a response to Bauer, and part of a long forgotten debate. When Marx breaks free of this debate in the final paragraphs it is to engage in horrible stereotypes of Jewish materialism and greed that many have considered to be not only anti-semitic, but symptoms of self loathing. I am not entering into these debates here, but will say that I have regretted every time I taught the text. If there is one argument for considering to read the essay, as well as to teach it, however, it has to do with the reading and analysis that Marx puts forward of the Declaration of the Rights of Man and Citizen.One could even argue, using Althusser's own concepts and terminology, that Marx offers a symptomatic reading of the Declaration. He reads the various rights bestowed by the articles of Declaration to demonstrate that property is not only the central right, the one that all of the rights such as security are marshaled to defend, but as central right it effectively undoes all of the rest, placing the private man of civil society above the citizen, and subordinating political society to civil society. As Marx writes, "None of the so-called rights of man, therefore, go beyond egoistic man, beyond man as a member of civil society – that is, an individual withdrawn into himself, into the confines of his private interests and private caprice, and separated from the community. In the rights of man, he is far from being conceived as a species-being; on the contrary, species-life itself, society, appears as a framework external to the individuals, as a restriction of their original independence. The sole bond holding them together is natural necessity, need and private interest, the preservation of their property and their egoistic selves.It is puzzling enough that a people which is just beginning to liberate itself, to tear down all the barriers between its various sections, and to establish a political community, that such a people solemnly proclaims (Declaration of 1791) the rights of egoistic man separated from his fellow men and from the community, and that indeed it repeats this proclamation at a moment when only the most heroic devotion can save the nation, and is therefore imperatively called for, at a moment when the sacrifice of all the interest of civil society must be the order of the day, and egoism must be punished as a crime. (Declaration of the Rights of Man, etc., of 1793) This fact becomes still more puzzling when we see that the political emancipators go so far as to reduce citizenship, and the political community, to a mere means for maintaining these so-called rights of man, that, therefore, the citoyen is declared to be the servant of egotistic homme, that the sphere in which man acts as a communal being is degraded to a level below the sphere in which he acts as a partial being, and that, finally, it is not man as citoyen, but man as private individual [bourgeois] who is considered to be the essential and true man."This can be considered an inversion of the symptomatic reading Marx performs of political economy in Capital. In that text Marx examined a question that political economy could not pose, as to why value appeared in the form of commodities. That unasked question leads to the fundamental mystification of the difference between labor and labor power, of the fact that labor power is unlike all of the commodities in that it is a potential, a capability, and not an actuality, its use is thus inseparable from domination. In Marx's reading of the Declaration, however, it is not a matter of a question not asked but of a conclusion not seen. Property is fundamentally different from other rights in that it is subject to a zero sum game. What I possess you cannot. This makes it fundamentally different from the equaliberty that underlies all other rights, the way in which the recognition of my right hinges on my recognition of your and vice versa. Even the right of privacy, to be outside of political and social considerations, only functions if it is recognized by others as a paradoxical political limit of politics. Property is different from the other rights not just in its form, but in its content. Property belongs not to the political, the state, but to the economy. It is the economic limitation of politics. From the Ameriguns by Gabriele GalimbertyAll of this is a very long preamble to the issue at hand, which is guns. Last weekend Megyn Kelly of Fox News tweeted a rant that argued that the issue of gun control had lost. In its place she suggested measures such as protecting "soft-targets" and ultimately locking people up. As people commented on twitter an elsewhere this would effectively be a matter of trashing the Fourth, Fifth, and Sixth Amendment in order to save the Second. In effect Kelly proposed her own symptomatic reading not of the text of the Bill of Rights, but its current interpretation in American society. In the second, the right to bear arms, is seen as the foundation of all others, guns protect us against tyrants ostensibly securing our freedoms. However, in some sense despite herself, Kelly suggested that a society that is dedicated to protecting the right to guns above everything and anything, include the protection of children, ultimately ends up undermining all of those other rights in order to protect the right to arms. Given a choice between getting rid of guns and locking people up it is better to lock people up. One could add the First Amendment to the list of collateral damage of the second. I am reminded that when Texas passed a law allowing people to carry concealed guns on campus several campuses responded by recommending that professors "avoid sensitive topics" in the classroom. Contrary to the claim that an armed society is a civil society, guns have a corrosive effect on civilization itself. Even knocking on a stranger's door, or turning around in a driveway, can become a death sentence. As with property in Marx's reading, the right to have a gun tends towards a particular zero sum game. It is a right that is all the more effective if one has exclusive claim to it. As much as we hear about "good guys and bad guys with guns," the model of gun violence seems to be an armed person against an unarmed person. This is the scenario that is referred to in all of the bumper stickers that mention reaching for a gun rather than calling police, and it is also the scenario that played out with George Zimmerman, Kyle Rittenhouse, etc. One could track here an inverted trajectory to the one Marx traced, from content to form. The Second Amendment is not just the dominant right, the one that calls others into question in practice, it is also how the other amendments are interpreted. The so-called defenders of free speech against "cancel culture" are really defending the exclusive right to free speech against anyone who would question or criticize their position. The pundit class misses the day when they had almost exclusive control of the means of intellectual production and dissemination and they could say whatever they wanted without having to dodge the potshots made possible by social media.One could situate these two symptomatic readings historically, arguing that a society founded on private property ultimately disintegrates into guns, but it makes more sense to argue that these two things intersect and reinforce each other, the obsession with guns is itself the logical culmination of the atomization and destruction of political society that Marx warned us about. 

The article analyzes a scientific literature, international and national normative and legal documents, medical and statistical data that determine the topicality of the problem, and medical-social, bioethical, legal aspects of euthanasia and palliative and hospice care (PHC) as an alternative to euthanasia. Objective: To present an analysis of the situation in Ukraine and worldwide on regulatory assessment and public attitudes to euthanasia and its alternatives – PHC, strategies and approaches to the PHC service development within to reform the of the Public Health System in Ukraine. Materials research. The material for the study presented in the article are WHO documents and the international organizations, legislation of Ukraine, the domestic and foreign scientific literature, international and domestic legal documents relating euthanasia and PHC, medical statistics and reports of the State Statistics Committee and Ministry of Health of Ukraine. Research methods. The authors used the following methods: information-analytical, bibliosemantyc, systematic approach, structural and logical analysis and comparative content analysis. Results and discussion. Effective and accessible the PHC system using a multidisciplinary and intersectoral approach can adequately respond and meet the needs of palliative patients and their families, which helps to ensure proper quality of life and reduces the desire to palliative patients on the application of euthanasia. It defines the great medical and social, economic and humanitarian values of PHC – this innovative Health Care and Social Welfare approach, which is an important component of Public Health System reform in Ukraine. The most important are international regulations that say inalienable human rights and which, in terms of most lawyers, prohibiting euthanasia, although euthanasia is in legalization and using in some countries. The law clearly prohibits euthanasia in Ukraine. Conclusions. 1. The ensuring the maximum attainable quality of life level for palliative patients with limited life expectancy forecast in the last decade is a major humanitarian problem of modern society, due to the adverse medical and demographic processes, including the populations aging and mortality from chronic non-communicable diseases increased. 2. The above situation requires the optimal organization and development of modern efficient and accessible of PHC System, which is an innovative medical and social multidisciplinary approach that most adequately meets the requirements and adequate quality of life of palliative patients and their families, contributes to the preservation of human dignity at the end of life. 3. In accordance with modern international concepts and standards, PHC is required to provide four components: medical, psychological, social and spiritual. 4. Today, the most important are international regulations that say inalienable human rights and which, in terms of most lawyers, prohibiting euthanasia, although in some countries there is a tendency to euthanasia legalize and use. 5. Existing law clearly prohibits an euthanasia in Ukraine. 6. The above situation requires the creation and development efficient and effective PHC System as an euthanasia alternative in Ukraine. ; В статье анализируются научная литература, международные и отечественные нормативно-правовые документы, медико-статистические данные, определяющие актуальность проблемы, медико-социальные, биоэтические, правовые аспекты эутаназии и паллиативной и хосписной помощи (ПХП) как альтернативы эутаназии. Цель работы: представить анализ ситуации в Украине и в мире касательно нормативно-правовой оценки и отношения общества к эутаназии и ее альтернативы - ПХП, стратегий и подходов к развитию службы ПХП в рамках реформирования системы общественного здравоохранения в Украине. Материалы исследования. Материалами для исследования при выполнении представленной работы были документы ВОЗ и международных организаций, законодательная база Украины, отечественная и зарубежная научная литература, международные и отечественные нормативно-правовые документы, касающиеся эутаназии и ПХП, медико-статистические данные Госкомитета статистики и отчеты МЗ Украины. Методы исследования. Авторами были использованы следующие методы: информационно-аналитический, библиосемантический, системного подхода, структурно-логического анализа и сравнительного контент-анализа. Результаты исследования и обсуждение. Эффективная и доступная система ПХП, применяя мультидисциплинарный и межсекторальный подход может адекватно реагировать и удовлетворять потребности паллиативных пациентов и их родных, что способствует обеспечению надлежащего качества жизни и уменьшает желание у инкурабельных больных к применению эутаназии. Это определяет большое медико-социальное, экономическое и гуманитарное значение ПХП – этого инновационного направления здравоохранения и социальной защиты населения, является важной составляющей реформирования системы здравоохранения в Украине. Наиболее важными являются международные нормативно-правовые акты, утверждающие неотъемлемые права человека, и которые, с точки зрения большинства юристов, запрещают эутаназию, хотя в некоторых странах имеет место легализация и применение эутаназии. Законодательство Украины однозначно запрещает эутаназию. Выводы. 1. Обеспечение максимально достижимого уровня качества жизни инкурабельных больных с ограниченным прогнозом продолжительности жизни стало в последние десятилетия одной из важнейших гуманитарных проблем современного общества, что обусловлено неблагоприятными медико-демографическими процессами, в частности старением населения и увеличением смертности от хронических неинфекционных заболеваний. 2. Указанное требует хорошей организации и развития современной эффективной и доступной системы ПХП, которая является инновационным медико-социальным мультидисциплинарным подходом, который наиболее адекватно обеспечивает потребности и надлежащее качество жизни паллиативных пациентов и их родных, способствует сохранению человеческого достоинства в конце биологической жизни. 3. В соответствии с современными международными концепциями и стандартами, ПХП должна обеспечить 4 обязательных составляющих: медицинскую, психологическую, социальную и духовную. 4. Сегодня наиболее важными являются международные нормативно-правовые акты, утверждающие неотъемлемые права человека, и которые, с точки зрения большинства юристов, запрещают эутаназию, хотя в некоторых странах наблюдается тенденция к легализации и применению эутаназии. 5. Действующее законодательство Украины однозначно запрещает эутаназию. 6. Указанное требует создания и развития в Украине доступной и эффективной системы оказания ПХП населению как альтернативы эутаназии. ; У статті аналізуються наукова література, міжнародні та вітчизняні нормативно-правові документи, медико-статистичні дані, що визначають актуальність проблеми, медико-соціальні, біоетичні, правові аспекти еутаназії та паліативної і хоспісної допомоги (ПХД) як альтернативи еутаназії. Мета роботи: представити аналіз ситуації в Україні і у світі щодо нормативно-правової оцінки і ставлення суспільства до еутаназії та її альтернативи – ПХД, стратегій та підходів до розвитку служби ПХД в рамках реформування системи охорони громадського здоров'я в Україні. Матеріали дослідження. Матеріалами для дослідження при виконанні представленої роботи були документи ВООЗ та міжнародних організацій, законодавча база України, вітчизняна та закордонна наукова література, міжнародні та вітчизняні нормативно-правові документи, що стосуються еутаназії та ПХД, медико-статистичні дані Держкомітету статистики та звіти МОЗ України. Методи дослідження. Авторами були використані наступні методи: інформаційно-аналітичний, бібліосемантичний, системного підходу, структурно-логічного аналізу та порівняльного контент-аналізу. Результати дослідження та обговорення. Ефективна і доступна система ПХД, застосовуючи мультидисциплінарний та міжсекторальний підхід, може адекватно реагувати та задовольняти потреби паліативних пацієнтів та їхніх рідних, що сприяє забезпеченню належної якості життя і зменшує бажання в інкурабельних хворих щодо застосування еутаназії. Це визначає велике медико-соціальне, економічне та гуманітарне значення ПХД – цього інноваційного напрямку охорони здоров'я і соціального захисту населення, яка є важливою складовою реформування системи охорони здоров'я в Україні. Найбільш важливими є міжнародні нормативно-правові акти, що стверджують невід'ємні права людини, і які, з точки зору більшості юристів, забороняють еутаназію, хоча в деяких країнах має місце легалізація та застосування еутаназії. Законодавство України однозначно забороняє еутаназію. Висновки. 1. Забезпечення максимально досяжного рівня якості життя інкурабельних хворих з обмеженим прогнозом тривалості життя стало в останні десятиліття однією з найважливіших гуманітарних проблем сучасного суспільства, що зумовлено несприятливими медико-демографічними процесами, зокрема постарінням населення і збільшенням смертності від хронічних неінфекційних захворювань. 2. Зазначене потребує оптимальної організації та розвитку сучасної ефективної та доступної системи ПХД, яка є інноваційним медико-соціальним мультидисциплінарним підходом, що найбільш адекватно забезпечує потреби та належну якість життя паліативних пацієнтів та їхніх рідних, сприяє збереженню людської гідності наприкінці біологічного життя. 3. Відповідно до сучасних міжнародних концепцій та стандартів, ПХД має забезпечити 4 обов'язкових складових: медичну, психологічну, соціальну і духовну. 4. Сьогодні найбільш важливими є міжнародні нормативно-правові акти, що стверджують невід'ємні права людини, і які, з точки зору більшості юристів, забороняють еутаназію, хоча в деяких країнах спостерігається тенденція до легалізації та застосування еутаназії. 5. Чинне законодавство України однозначно забороняє еутаназію. 6. Зазначене потребує створення та розвитку в Україні доступної та ефективної системи надання ПХД населенню як альтернативи еутаназії.

El propósito de la presente tesis doctoral es contribuir a la elaboración de lineamientos de formación universitaria en comunicación y periodismo en América Latina mediante la identificación de posibles escenarios de futuro. Por ello, se recurre al examen de los factores circunscritos a la institucionalidad de la educación, la exploración historiográfica del origen y desarrollo de la comunicación y el periodismo como de la constitución de las escuelas formativas de carácter universitario; el análisis de la oferta regional de la educación universitaria en el campo de conocimiento; la consulta a expertos sobre sus puntos de vista y percepciones; la identificación de las condiciones divulgativas de alto impacto de la producción científica latinoamericana y mundial en temas de comunicación y periodismo, y el reconocimiento de aspectos metodológicos y curriculares que en perspectiva han de ser considerados por las unidades académicas. Con la pretensión de cumplir el objetivo fundamental, la investigación tiene una orientación cualitativa, de carácter exploratorio, de dimensión historiográfica y con soporte perceptual. Para ello, los instrumentos de investigación y el trabajo de campo están orientados a la obtención de resultados que nutran consideraciones y aproximaciones a posibles escenarios de la formación próxima en comunicación y periodismo. Tal enfoque cualitativo dimensiona rasgos empíricos y analíticos que consultan la experiencia educativa de la comunicación a partir del abordaje de expertos regionales e internacionales en el campo de conocimiento. De igual modo, se investiga sobre la historia de la institucionalidad de los programas académicos en América Latina, y se realiza un levantamiento actualizado de información sobre la oferta educativa universitaria en los países de la región. Entre los resultados más importantes se encuentran que la formación universitaria en comunicación y periodismo en América Latina estuvo marcada desde sus comienzos por una alta influencia institucional de Naciones Unidas, la coordinación de Unesco y la promoción de Ciespal (1). Por otra parte, la visibilidad de la producción científica en comunicación y periodismo de investigadores y universidades de América Latina es baja y con carencia de estrategias y lineamientos efectivos de carácter divulgativo (2). En cuanto a la oferta educativa universitaria en los 20 países de la región se identifica que está altamente concentrada en el nivel de educación superior de licenciatura (grado, pregrado y bacharelado) y con un progresivo crecimiento en la presentación de maestrías y un mínimo resultado en la apertura y funcionamiento de doctorados y especializaciones (especialidades) (3). Se evidenció que los países con mayor desarrollo formativo y de producción científica en el campo de la comunicación y el periodismo son Brasil, México, Colombia, Chile, Argentina y Perú, lo cual coincide con su liderazgo en la visibilidad de su producción científica y en proporcionalidad con el tamaño de su oferta educativa (4). De otro lado, de la consulta a 139 expertos de 39 países y del diálogo personalizado con 21 de ellos, resulta el contraste de sus percepciones ideales de la educación y los pronósticos acerca de la formación en comunicación y periodismo en América Latina. El ejercicio retrospectivo, instrospectivo y de perspectiva de la investigación permite concluir que mientras la educación de los nuevos tiempos obligará a una mayor flexibilidad curricular, la presentación de ofertas educativas más innovadoras y arriesgadas, la priorización de la investigación aplicada a los contextos locales, la apertura y la interdiscilinariedad con otras áreas de conocimiento y la atención de las demandas del contexto y de las organizaciones; la formación en comunicación en América Latina seguirá anquilosada en la conservación de paradigmas, abordajes y enfoques que se mantienen desde su creación, con un mayor nivel de ocurrencia de una enseñanza de corte político-cultural, superior a la formación crítica, socio-técnica y pragmática; con medianos niveles de cualificación del estamento docente, insuficiente diálogo con otros campos del conocimiento, alta oferta y demanda educativa y baja calidad de la investigación teórica y aplicada, deficiente transferencia de conocimiento a la sociedad y rígidas estructuras curriculares. ; The purpose of this doctoral thesis is to contribute to the development of guidelines for university training in the fields of communication and journalism in Latin America through the identification of possible future scenarios. To achieve this, we resort to the examination of the factors circumscribed to the institutional framework of education, the historiographic exploration of the origin and development of communication and journalism as well as the constitution of university training schools. Also, to the analysis of the regional offer of university education in the field of knowledge; to the identification of the high impact informative conditions of the Latin American and world scientific production in communication and journalism issues, and to the recognition of methodological and curricular aspects that in perspective have to be considered by the academic units. The research project has a qualitative orientation of an exploratory nature, with a historiographic dimension and with perceptual support. For doing this, the research instruments and fieldwork are aimed at obtaining results that nurture considerations and approaches to possible scenarios of upcoming training in communication and journalism. Such a qualitative approach measures empirical and analytical features that consult the educational experience of communication from the approach of regional and international experts in the field of knowledge. Similarly, research is conducted on the history of the institutional framework of academic programs in Latin America, and an updated information survey is carried out on the university education offer in the countries of the region. Among the most important results, we can highlight: university training in communication and journalism in Latin America was marked from the beginning by a high institutional influence of the United Nations, the coordination of Unesco and the promotion of Ciespal (1). On the other hand, the visibility of scientific production in communication and journalism by researchers and universities in Latin America is low and with a lack of effective dissemination strategies and guidelines (2). Regarding the university educational offer in the 20 countries of the region, it is identified that it is highly concentrated in the level of higher education of bachelor's degrees (under graduate, undergraduate and baccalaureate) and with a progressive growth in the presentation of master's degrees and a minimum result in the opening and operation of doctorates and specializations (specialties) (3). It was evidenced that the countries with the greatest educational development and scientific production in the field of communication and journalism are Brazil, Mexico, Colombia, Chile, Argentina and Peru. This fact coincides with its leadership in the visibility of its scientific production and in proportion to the size of its educational offer (4). On the other hand, from the consultation with 139 experts from 39 countries and from the personalized dialogue with 20 of the most influential in the field, it is the contrast of their ideal perceptions of education and the forecasts about communication and journalism training in America Latin. The retrospective, introspective and perspective exercise of the research allows us to conclude that while the education of the new times will force greater curricular flexibility, the presentation of more innovative and risky educational offers. Also, that regardless of the prioritization of research applied to local contexts, the openness and interdiscilinarity with other areas of knowledge and attention to the demands of the context and organizations, communication training in Latin America will remain stagnant in the preservation of paradigms, approaches and approaches that have been maintained since its creation. There will be a higher level of occurrence of a political cultural teaching, above critical training, socio-technical and pragmatic, with medium levels of qualification of the teaching establishment, insufficient dialogue with other fields of knowledge, high supply and demand for education and low quality of theoret ical and applied research, poor knowledge transfer to society and rigid curricular structures.

Background. Many Ukrainian authors noted that an innovative System of Palliative and Hospice Care (PHC) and Social Services for Palliative Care (SSPC) the creation and implementation are the most important medical and social tasks of the Government and society in Ukraine today which appreciate the civilization and humanity of our state and society. PHC are a modern patient-family-oriented humanitarian approach that contributes to the preservation of the human dignity of palliative care patients (PCP) and can ensure the proper quality of life of PCP and their relatives. According to the WHO and the Council of Europe Committee of Ministers Recommendations, palliative care should be one of the priorities of the Health Care Government Policy in the European region. The purpose of the study: the "Program of palliative care in an outpatient setting in Dnipro City for 2018-2021" the implementation analysis. Materials and methods. The work used national and international legal documents and literature sources, data from medical statistics, methods of systemic and structural-functional analysis, bibliosemantic and statistical research methods. Results. The international and national legal documents and scientific literature a content analysis showed that in accordance with modern approaches and standards, PHC is provided taking into account the PCP and its family members needs, wishes and consent, depending on medical, demographic, socio-economic and cultural ethnic features of the region. A comparative analysis of the PHC state in Ukraine and Dnipro City showed some regional features, in particular, the significant need to provide PHC and SSPC to patients at home and the need and ensure a mechanism of cooperation between primary health care physicians, inpatient health care and social care institutions to develop. In 2017, the "Program of outpatient palliative care in Dnipro City for 2018–2021" (hereinafter - the Program) was developed and approved at the City Council session, which allowed the PHC and SSPC multidisciplinary and interagency approaches implementation, effective interdepartmental coordination, cooperation and the continuity of PHC and SSPC to ensure. The Multidisciplinary Mobil Specialized Palliative Care Team has been working in close contact with family doctors and social workers in the city since June 2019. As part of the Program, PCP are provided with medicines, technical and other means of care and rehabilitation free of charge or on preferential terms. In addition, the Palliative Care Team provides PCP, if indicated, oxygen concentrators and anti-decubitus mattresses. The Program creates points for renting medical care for PCP (wheelchairs, walkers, anti-decubitus mattresses, crutches, etc.), as well as providing patients with medical care at home (urine and feces, diapers, etc.). In 2020, UAH 300,000 was allocated from the Program budget for the Palliative Care Team with medical equipment, medicines and rehabilitation technical means complete set. In total, it is planned to allocate over UAH 40 million from the Dnipro City Budget for the Program implementation. Conclusions. 1. Thus, today in Dnipro City the Comprehensive Palliative Care System at home is implemented due to co-financing from the State Budget and due to the "Program of palliative care in outpatient conditions in Dnipro City for 2018-2021", approved by the Dnipro City Council the deputies. 2. An important condition for comprehensive provision of the Dnipro City population needs in PHC and SSPC is the Dnipro City Council support to create a modern accessible, high-quality and efficient PHC and SSPC service, which an effective interagency coordination, continuity and cooperation between health care providers and social care institutions provides, Multidisciplinary Mobil Specialized Palliative Care Team creation and development of in each the city district, the coordination and continuity of inpatient PHC in the city health provides. 3. There is both the Government support and municipal or regional budgets support for PHC Programs in many developed countries. The international PHC standards and experience implementation can significantly the provision of needs and the quality of life of both PCP and their families improve. ; Актуальність. У роботах багатьох українських авторів зазначено, що сьогодні в Україні створення і впровадження інноваційної системи паліативної та хоспісної допомоги (ПХД) та служби соціальної послуги з паліативного догляду (СППД) є одним з найважливіших медико-соціальних завдань уряду і суспільства, за яким у сучасному світі оцінюють цивілізованість та гуманність нашої держави і суспільства. Саме ПХД є сучасним пацієнт-сім'я-орієнтованим гуманітарним підходом, який сприяє збереженню людської гідності паліативних пацієнтів (ПП) і може забезпечити належну якість життя ПП і їх рідних. Згідно з рекомендаціями ВООЗ та Комітету міністрів Ради Європи, паліативна допомога повинна стати одним з пріоритетних напрямів політики урядів у галузі охорони здоров'я в Європейському регіоні. Мета дослідження: аналіз виконання «Програми надання паліативної допомоги в амбулаторних умовах у м. Дніпрі на 2018–2021 роки». Матеріали та методи. У роботі були використані національні та міжнародні нормативно-правові документи і літературні джерела, дані медичної статистики, методи системного та структурно-функціонального аналізу, бібліосемантичні та статистичні методи дослідження. Результати. Контент-аналіз міжнародних та національних нормативно-правових документів і наукової літератури засвідчив, що відповідно до сучасних підходів та стандартів, ПХД надається з урахуванням потреб, побажань і згоди ПП та членів його родини, залежно від медико-демографічних, соціально-економічних та культурно-етнічних особливостей регіону. Порівняльний аналіз стану надання ПХД в Україні та в м. Дніпрі засвідчив деякі регіональні особливості, зокрема, значну потребу надання ПХД і СППД пацієнтам вдома та необхідність розробки і забезпечення механізму співпраці лікарів первинної ланки медичної допомоги, стаціонарних ЗОЗ та закладів соціальної опіки. У 2017 р. була розроблена та затверджена на сесії міської ради «Програма надання паліативної допомоги в амбулаторних умовах у м. Дніпрі на 2018–2021 роки» (далі – Програма), яка дозволила забезпечити впровадження мультидисциплінарних і міжвідомчих підходів, ефективну міжвідомчу координацію, співпрацю та наступність надання ПХД і СППД. Виїзна бригада спеціалізованої паліативної допомоги працює в місті з червня 2019 р. у тісному контакті із сімейними лікарями і соціальними працівниками. У рамках реалізації Програми ПП забезпечуються ліками, технічними та іншими засобами догляду і реабілітації безоплатно або на пільгових умовах. Крім того бригада забезпечує ПП, за наявністю показань, концентраторами кисню та противопролежневими матрацами. Крім того, в рамках міської Програми створюються пункти прокату засобів медичного догляду за ПП (інвалідні візки, ходунки, протипролежневі матраци, милиці тощо), а також забезпечення хворих засобами медичного догляду вдома (сечо- й калоприймачами, підгузками тощо). У 2020 р. з бюджету міської Програми на комплектацію бригади медичним обладнанням, медикаментами й технічними засобами реабілітації було виділено 300 тис. грн. Загалом на реалізацію Програми з міського бюджету заплановано виділити понад 40 млн грн. Висновки. 1. Таким чином, сьогодні в м. Дніпрі завдяки співфінансуванню з Державного бюджету і за рахунок «Програми надання паліативної допомоги в амбулаторних умовах у м. Дніпрі на 2018–2021 роки», що затверджена депутатами Дніпровської міської ради, впроваджується система комплексної допомоги ПП вдома. 2. Важливою умовою комплексного забезпечення потреби населення м. Дніпра у ПХД та СППД є підтримка Дніпровською міською радою створення сучасної доступної, якісної та ефективної служби ПХД і СППД, яка забезпечує ефективну міжвідомчу координацію, наступність і співпрацю між ЗОЗ та закладами соціального захисту населення за рахунок створення та розвитку мультидисциплінарних спеціалізованих виїзних бригад ПХД вдома у кожному районі міста, забезпечує координацію та наступність надання стаціонарної ПХД у ЗОЗ міста. 3. У багатьох розвинених країнах світу існує як державна підтримка, так і системне цільове програмне забезпечення надання ПХД за рахунок муніципальних або регіональних бюджетів. Впровадження міжнародних стандартів та досвіду ПХД може значно покращити забезпечення потреб та підвищити якість життя як самих ПП, так і членів їх сімей.

Background. Many Ukrainian authors noted that an innovative System of Palliative and Hospice Care (PHC) and Social Services for Palliative Care (SSPC) the creation and implementation are the most important medical and social tasks of the Government and society in Ukraine today which appreciate the civilization and humanity of our state and society. PHC are a modern patient-family-oriented humanitarian approach that contributes to the preservation of the human dignity of palliative care patients (PCP) and can ensure the proper quality of life of PCP and their relatives. According to the WHO and the Council of Europe Committee of Ministers Recommendations, palliative care should be one of the priorities of the Health Care Government Policy in the European region. The purpose of the study: the "Program of palliative care in an outpatient setting in Dnipro City for 2018-2021" the implementation analysis. Materials and methods. The work used national and international legal documents and literature sources, data from medical statistics, methods of systemic and structural-functional analysis, bibliosemantic and statistical research methods. Results. The international and national legal documents and scientific literature a content analysis showed that in accordance with modern approaches and standards, PHC is provided taking into account the PCP and its family members needs, wishes and consent, depending on medical, demographic, socio-economic and cultural ethnic features of the region. A comparative analysis of the PHC state in Ukraine and Dnipro City showed some regional features, in particular, the significant need to provide PHC and SSPC to patients at home and the need and ensure a mechanism of cooperation between primary health care physicians, inpatient health care and social care institutions to develop. In 2017, the "Program of outpatient palliative care in Dnipro City for 2018–2021" (hereinafter - the Program) was developed and approved at the City Council session, which allowed the PHC and SSPC multidisciplinary and interagency approaches implementation, effective interdepartmental coordination, cooperation and the continuity of PHC and SSPC to ensure. The Multidisciplinary Mobil Specialized Palliative Care Team has been working in close contact with family doctors and social workers in the city since June 2019. As part of the Program, PCP are provided with medicines, technical and other means of care and rehabilitation free of charge or on preferential terms. In addition, the Palliative Care Team provides PCP, if indicated, oxygen concentrators and anti-decubitus mattresses. The Program creates points for renting medical care for PCP (wheelchairs, walkers, anti-decubitus mattresses, crutches, etc.), as well as providing patients with medical care at home (urine and feces, diapers, etc.). In 2020, UAH 300,000 was allocated from the Program budget for the Palliative Care Team with medical equipment, medicines and rehabilitation technical means complete set. In total, it is planned to allocate over UAH 40 million from the Dnipro City Budget for the Program implementation. Conclusions. 1. Thus, today in Dnipro City the Comprehensive Palliative Care System at home is implemented due to co-financing from the State Budget and due to the "Program of palliative care in outpatient conditions in Dnipro City for 2018-2021", approved by the Dnipro City Council the deputies. 2. An important condition for comprehensive provision of the Dnipro City population needs in PHC and SSPC is the Dnipro City Council support to create a modern accessible, high-quality and efficient PHC and SSPC service, which an effective interagency coordination, continuity and cooperation between health care providers and social care institutions provides, Multidisciplinary Mobil Specialized Palliative Care Team creation and development of in each the city district, the coordination and continuity of inpatient PHC in the city health provides. 3. There is both the Government support and municipal or regional budgets support for PHC Programs in many developed countries. The international PHC standards and experience implementation can significantly the provision of needs and the quality of life of both PCP and their families improve. ; Актуальність. У роботах багатьох українських авторів зазначено, що сьогодні в Україні створення і впровадження інноваційної системи паліативної та хоспісної допомоги (ПХД) та служби соціальної послуги з паліативного догляду (СППД) є одним з найважливіших медико-соціальних завдань уряду і суспільства, за яким у сучасному світі оцінюють цивілізованість та гуманність нашої держави і суспільства. Саме ПХД є сучасним пацієнт-сім'я-орієнтованим гуманітарним підходом, який сприяє збереженню людської гідності паліативних пацієнтів (ПП) і може забезпечити належну якість життя ПП і їх рідних. Згідно з рекомендаціями ВООЗ та Комітету міністрів Ради Європи, паліативна допомога повинна стати одним з пріоритетних напрямів політики урядів у галузі охорони здоров'я в Європейському регіоні. Мета дослідження: аналіз виконання «Програми надання паліативної допомоги в амбулаторних умовах у м. Дніпрі на 2018–2021 роки». Матеріали та методи. У роботі були використані національні та міжнародні нормативно-правові документи і літературні джерела, дані медичної статистики, методи системного та структурно-функціонального аналізу, бібліосемантичні та статистичні методи дослідження. Результати. Контент-аналіз міжнародних та національних нормативно-правових документів і наукової літератури засвідчив, що відповідно до сучасних підходів та стандартів, ПХД надається з урахуванням потреб, побажань і згоди ПП та членів його родини, залежно від медико-демографічних, соціально-економічних та культурно-етнічних особливостей регіону. Порівняльний аналіз стану надання ПХД в Україні та в м. Дніпрі засвідчив деякі регіональні особливості, зокрема, значну потребу надання ПХД і СППД пацієнтам вдома та необхідність розробки і забезпечення механізму співпраці лікарів первинної ланки медичної допомоги, стаціонарних ЗОЗ та закладів соціальної опіки. У 2017 р. була розроблена та затверджена на сесії міської ради «Програма надання паліативної допомоги в амбулаторних умовах у м. Дніпрі на 2018–2021 роки» (далі – Програма), яка дозволила забезпечити впровадження мультидисциплінарних і міжвідомчих підходів, ефективну міжвідомчу координацію, співпрацю та наступність надання ПХД і СППД. Виїзна бригада спеціалізованої паліативної допомоги працює в місті з червня 2019 р. у тісному контакті із сімейними лікарями і соціальними працівниками. У рамках реалізації Програми ПП забезпечуються ліками, технічними та іншими засобами догляду і реабілітації безоплатно або на пільгових умовах. Крім того бригада забезпечує ПП, за наявністю показань, концентраторами кисню та противопролежневими матрацами. Крім того, в рамках міської Програми створюються пункти прокату засобів медичного догляду за ПП (інвалідні візки, ходунки, протипролежневі матраци, милиці тощо), а також забезпечення хворих засобами медичного догляду вдома (сечо- й калоприймачами, підгузками тощо). У 2020 р. з бюджету міської Програми на комплектацію бригади медичним обладнанням, медикаментами й технічними засобами реабілітації було виділено 300 тис. грн. Загалом на реалізацію Програми з міського бюджету заплановано виділити понад 40 млн грн. Висновки. 1. Таким чином, сьогодні в м. Дніпрі завдяки співфінансуванню з Державного бюджету і за рахунок «Програми надання паліативної допомоги в амбулаторних умовах у м. Дніпрі на 2018–2021 роки», що затверджена депутатами Дніпровської міської ради, впроваджується система комплексної допомоги ПП вдома. 2. Важливою умовою комплексного забезпечення потреби населення м. Дніпра у ПХД та СППД є підтримка Дніпровською міською радою створення сучасної доступної, якісної та ефективної служби ПХД і СППД, яка забезпечує ефективну міжвідомчу координацію, наступність і співпрацю між ЗОЗ та закладами соціального захисту населення за рахунок створення та розвитку мультидисциплінарних спеціалізованих виїзних бригад ПХД вдома у кожному районі міста, забезпечує координацію та наступність надання стаціонарної ПХД у ЗОЗ міста. 3. У багатьох розвинених країнах світу існує як державна підтримка, так і системне цільове програмне забезпечення надання ПХД за рахунок муніципальних або регіональних бюджетів. Впровадження міжнародних стандартів та досвіду ПХД може значно покращити забезпечення потреб та підвищити якість життя як самих ПП, так і членів їх сімей.

The frequency of external genital lesions in armed conflicts can reach up to 5%. The complexity of gunshot wounds is the presence of significant soft tissue defects, widespread necrosis around the wound, the possibility of progression in the hours and days after injury, the high probability of infection, and the presence of foreign bodies. The tactics of gunshot wounds are determined by the location, nature and extent of damage to soft tissues, organs, large vessels, nerves, bones and includes several stages. At the initial stage, bleeding is stopped, hematomas and foreign bodies are evacuated, non-viable tissues are removed, drainages are installed and skin defects are closed. The stage of reconstructive surgery can be started when the active wound process is over. In this report, we present a clinical case of a 22-year-old man who received a gunshot wound to the right groin, upper third of the right thigh, perineum and external genitalia in a combat zone of Operation Allied Forces, Ukraine. Bullet wound led to: damage to the skin and subcutaneous tissue in the right buttock, right groin, on the inner surface of the upper third of the thigh, penis (skin defect up to 1/3 of the circumference), scrotum, partial destruction of corpora cavernosa, m. iliopsoas and adductor muscles of the thigh, sphincter of the rectum, crushing of the right testicle. The wound was contaminated with earth and foreign bodies At the initial stage, the patient underwent: primary surgical treatment of a gunshot wound, suturing of cavernous bodies with sutures, fixation of the penis in the groin, removal of the right testicle, tamponade of the wound, sigmostomy (due to sphincter damage). Subsequently, the patient underwent regular surgical treatment of wounds, a vacuum suction system VAC was installed. After 7 months (upon completion of the healing process) suturing of the sigmostoma was performed. After 2 months, the penis and the scrotum were reconstructed. Preoperative examination (ultrasound of the penis with assessment of cavernous hemodynamics, MRI) revealed: post-traumatic scarring of the soft tissues of the right groin, inner surface of the right thigh, buttocks, right inguinal canal of the penis and scrotum, deformation of the cavernous cavity, normal indicators of cavernous blood circulation. In the early postoperative period (2 months after the intervention), the patient indicated satisfaction with the cosmetic and functional results, the preservation of morning erections, moderate discomfort in the penis during erection. Prosthetics of the right testicle are planned. The clinical case once again confirms the need for qualified surgical care during the first "golden" hour and subsequent phased treatment at a specialized level using the VAC therapy system in patients with gunshot wounds and large soft tissue defects. The experience of military medicine demonstrates the importance of involving specialists of various profiles in the treatment of combined gunshot wounds of the pelvis. An important stage of treatment in the wounded is plastic and reconstructive surgery in the long term, which is aimed at improving the functional, cosmetic and psychological results of treatment. ; Частота поражений наружных половых органов при вооруженных конфликтах может достигать 5%. Сложность огнестрельных ран заключается в наличии значительных дефектов мягких тканей, распространенной зоны некроза вокруг раны, возможностью его прогрессирования в ближайшие часы и дни после ранения, высокой вероятности инфицирования и присутствия инородных тел. Тактика ведения огнестрельных ранений определяется локализацией, характером и объемом повреждений мягких тканей, органов, крупных сосудов, нервов, костей и включает в себя несколько этапов. На начальном этапе проводят остановку кровотечения, эвакуацию гематом и чужеродных тел, удаление нежизнеспособных тканей, установку дренажей и закрытие кожных дефектов. К этапу реконструктивных операций можно приступать, когда активный раневой процесс завершился. В исследовании описан клинический случай лечения огнестрельного пулевого сквозного ранения правой паховой области, верхней трети правого бедра, промежности и наружных половых органов у мужчины 22 лет, которое он получил в зоне проведения боевых действий Операции Объединенных сил (Украина). Пулевое ранение привело к: повреждению кожи и подкожной клетчатки в правой седалищной области, правой паховой области, на внутренней поверхности верхней трети бедра, полового члена (дефект кожи до 1/3 окружности), мошонки, частичного разрушения кавернозных тел, m. iliopsoas и приводных мышц бедра, сфинктерного аппарата прямой кишки, размозжению правого яичка. Рана была загрязнена землей и посторонними телами. На начальном этапе пациенту были выполнены: первичная хирургическая обработка огнестрельной раны, ушивание кавернозных тел узловыми швами, фиксация полового члена в паховой области, удаление правого яичка, тампонирование раны, сигмостомия (в связи с повреждением сфинктера). В последующем пациенту проводились регулярные хирургические обработки раны, была установлена система вакуумного отсасывания VAC. Через 7 мес (по завершении процесса заживления) выполнено ушивание сигмостомы. Через 2 мес была выполнена пластика полового члена и мошонки. Предоперационное обследование (УЗИ полового члена с оценкой кавернозной гемодинамики, МРТ) выявило: посттравматические рубцовые изменения мягких тканей правого паховой области, внутренней поверхности правого бедра, седалищной складки, правого пахового канала полового члена и мошонки, деформацию, нормальные показатели кавернозного кровообращения. В ранний послеоперационный период (2 мес после вмешательства) пациент отмечал удовлетворенность косметическим и функциональным результатом, сохранность утренних эрекций, умеренный дискомфорт в половом члене при эрекции. Планируется протезирование правого яичка. Клинический случай подтверждает необходимость обеспечения квалифицированной хирургической помощи в течение первого «золотого» часа и последующего этапного лечения на специализированном уровне с применением системы VAC-терапии у пациентов с огнестрельными ранениями и большими дефектами мягких тканей. Опыт военной медицины демонстрирует важность привлечения специалистов разного профиля в лечении сочетанных огнестрельных ранений таза. Важным этапом лечения раненых являются реконструктивные оперативные вмешательства в отдаленный период, которые направлены на улучшение функциональных, косметических и психологических результатов лечения. ; Частота уражень зовнішніх статевих органів при збройних конфліктах може досягати до 5%. Складність вогнепальних ран полягає у наявності значних дефектів м'яких тканин, поширеної зони некрозу навколо рани, можливістю її прогресування в найближчі години та дні після поранення, високій вірогідності інфікування та присутності чужорідних тіл. Тактика ведення вогнепальних поранень визначається локалізацією, характером і об'ємом пошкоджень м'яких тканин, органів, великих судин, нервів, кісток і включає декілька етапів. На початковому етапі проводять зупинку кровотечі, евакуацію гематом та чужорідних тіл, видалення нежиттєздатних тканин, встановлення дренажів та закриття шкірних дефектів. До етапу реконструктивних операцій можна приступати, коли активний рановий процес завершився. У дослідженні описано клінічний випадок лікування вогнепального кульового наскрізного поранення правої пахової ділянки, верхньої третини правого стегна, промежини та зовнішніх статевих органів у чоловіка віком 22 років, яке він отримав у зоні проведення бойових дій Операції Об'єднаних сил (Україна). Кульове поранення призвело до пошкодження шкіри та підшкірної клітковини у правій сідничній ділянці, правій паховій ділянці, на внутрішньої поверхні верхньої третини стегна, статевого члена (дефект шкіри до 1/3 окружності), калитки, часткового руйнування кавернозних тіл, m. iliopsoas та привідних м'язів стегна, сфінктерного апарату прямої кишки, розчавлення правого яєчка. Рана була забруднена землею та сторонніми тілами. На початковому етапі пацієнту були виконані: первинна хірургічна обробка вогнепальної рани, ушивання кавернозних тіл вузловими швами, фіксація статевого члена в паховій ділянці, видалення правого яєчка, тампонування рани, сигмостомія (у зв'язку з пошкодженням сфінктера). У подальшому пацієнту проводили регулярні хірургічні обробки ран, була встановлена система вакуумного відсмоктування VAC. Через 7 міс (по завершенні процесу загоєння) виконано ушивання сигмостоми. Через 2 міс була виконана пластика статевого члена та калитки. Передопераційне обстеження (УЗД статевого члена з оцінкою кавернозної гемодинаміки, МРТ) виявило: посттравматичні рубцеві зміни м'яких тканин правої пахової ділянки, внутрішньої поверхні правого стегна, сідничної складки, правого пахового каналу статевого члена та калитки, деформацію кавернозних тіл, вогнищеве потовщення білочної оболонки, нормальні показники кавернозного кровообігу. У ранній післяопераційний період (2 міс після втручання) пацієнт вказував на задоволеність косметичним та функціональним результатом, збереженість вранішніх ерекцій, помірний дискомфорт у статевому члені при ерекції. Планується протезування правого яєчка. Клінічний випадок вкотре підтверджує необхідність забезпечення кваліфікованої хірургічної допомоги протягом першої «золотої» години та подальшого етапного лікування на спеціалізованому рівні із застосуванням системи VAC-терапії у пацієнтів із вогнепальними пораненнями та великими дефектами м'яких тканин. Досвід військової медицини демонструє важливість залучення спеціалістів різного профілю в лікуванні поєднаних вогнепальних поранень таза. Важливим етапом лікування у поранених є пластично-реконструктивні оперативні втручання у віддалений період, які спрямовані на поліпшення функціональних, косметичних та психологічних результатів лікування.

Background. Many Ukrainian authors noted that an innovative System of Palliative and Hospice Care (PHC) and Social Services for Palliative Care (SSPC) the creation and implementation are the most important medical and social tasks of the Government and society in Ukraine today which appreciate the civilization and humanity of our state and society. PHC are a modern patient-family-oriented humanitarian approach that contributes to the preservation of the human dignity of palliative care patients (PCP) and can ensure the proper quality of life of PCP and their relatives. According to the WHO and the Council of Europe Committee of Ministers Recommendations, palliative care should be one of the priorities of the Health Care Government Policy in the European region. The purpose of the study: the "Program of palliative care in an outpatient setting in Dnipro City for 2018-2021" the implementation analysis. Materials and methods. The work used national and international legal documents and literature sources, data from medical statistics, methods of systemic and structural-functional analysis, bibliosemantic and statistical research methods. Results. The international and national legal documents and scientific literature a content analysis showed that in accordance with modern approaches and standards, PHC is provided taking into account the PCP and its family members needs, wishes and consent, depending on medical, demographic, socio-economic and cultural ethnic features of the region. A comparative analysis of the PHC state in Ukraine and Dnipro City showed some regional features, in particular, the significant need to provide PHC and SSPC to patients at home and the need and ensure a mechanism of cooperation between primary health care physicians, inpatient health care and social care institutions to develop. In 2017, the "Program of outpatient palliative care in Dnipro City for 2018–2021" (hereinafter - the Program) was developed and approved at the City Council session, which allowed the PHC and SSPC multidisciplinary and interagency approaches implementation, effective interdepartmental coordination, cooperation and the continuity of PHC and SSPC to ensure. The Multidisciplinary Mobil Specialized Palliative Care Team has been working in close contact with family doctors and social workers in the city since June 2019. As part of the Program, PCP are provided with medicines, technical and other means of care and rehabilitation free of charge or on preferential terms. In addition, the Palliative Care Team provides PCP, if indicated, oxygen concentrators and anti-decubitus mattresses. The Program creates points for renting medical care for PCP (wheelchairs, walkers, anti-decubitus mattresses, crutches, etc.), as well as providing patients with medical care at home (urine and feces, diapers, etc.). In 2020, UAH 300,000 was allocated from the Program budget for the Palliative Care Team with medical equipment, medicines and rehabilitation technical means complete set. In total, it is planned to allocate over UAH 40 million from the Dnipro City Budget for the Program implementation. Conclusions. 1. Thus, today in Dnipro City the Comprehensive Palliative Care System at home is implemented due to co-financing from the State Budget and due to the "Program of palliative care in outpatient conditions in Dnipro City for 2018-2021", approved by the Dnipro City Council the deputies. 2. An important condition for comprehensive provision of the Dnipro City population needs in PHC and SSPC is the Dnipro City Council support to create a modern accessible, high-quality and efficient PHC and SSPC service, which an effective interagency coordination, continuity and cooperation between health care providers and social care institutions provides, Multidisciplinary Mobil Specialized Palliative Care Team creation and development of in each the city district, the coordination and continuity of inpatient PHC in the city health provides. 3. There is both the Government support and municipal or regional budgets support for PHC Programs in many developed countries. The international PHC standards and experience implementation can significantly the provision of needs and the quality of life of both PCP and their families improve. ; Актуальність. У роботах багатьох українських авторів зазначено, що сьогодні в Україні створення і впровадження інноваційної системи паліативної та хоспісної допомоги (ПХД) та служби соціальної послуги з паліативного догляду (СППД) є одним з найважливіших медико-соціальних завдань уряду і суспільства, за яким у сучасному світі оцінюють цивілізованість та гуманність нашої держави і суспільства. Саме ПХД є сучасним пацієнт-сім'я-орієнтованим гуманітарним підходом, який сприяє збереженню людської гідності паліативних пацієнтів (ПП) і може забезпечити належну якість життя ПП і їх рідних. Згідно з рекомендаціями ВООЗ та Комітету міністрів Ради Європи, паліативна допомога повинна стати одним з пріоритетних напрямів політики урядів у галузі охорони здоров'я в Європейському регіоні. Мета дослідження: аналіз виконання «Програми надання паліативної допомоги в амбулаторних умовах у м. Дніпрі на 2018–2021 роки». Матеріали та методи. У роботі були використані національні та міжнародні нормативно-правові документи і літературні джерела, дані медичної статистики, методи системного та структурно-функціонального аналізу, бібліосемантичні та статистичні методи дослідження. Результати. Контент-аналіз міжнародних та національних нормативно-правових документів і наукової літератури засвідчив, що відповідно до сучасних підходів та стандартів, ПХД надається з урахуванням потреб, побажань і згоди ПП та членів його родини, залежно від медико-демографічних, соціально-економічних та культурно-етнічних особливостей регіону. Порівняльний аналіз стану надання ПХД в Україні та в м. Дніпрі засвідчив деякі регіональні особливості, зокрема, значну потребу надання ПХД і СППД пацієнтам вдома та необхідність розробки і забезпечення механізму співпраці лікарів первинної ланки медичної допомоги, стаціонарних ЗОЗ та закладів соціальної опіки. У 2017 р. була розроблена та затверджена на сесії міської ради «Програма надання паліативної допомоги в амбулаторних умовах у м. Дніпрі на 2018–2021 роки» (далі – Програма), яка дозволила забезпечити впровадження мультидисциплінарних і міжвідомчих підходів, ефективну міжвідомчу координацію, співпрацю та наступність надання ПХД і СППД. Виїзна бригада спеціалізованої паліативної допомоги працює в місті з червня 2019 р. у тісному контакті із сімейними лікарями і соціальними працівниками. У рамках реалізації Програми ПП забезпечуються ліками, технічними та іншими засобами догляду і реабілітації безоплатно або на пільгових умовах. Крім того бригада забезпечує ПП, за наявністю показань, концентраторами кисню та противопролежневими матрацами. Крім того, в рамках міської Програми створюються пункти прокату засобів медичного догляду за ПП (інвалідні візки, ходунки, протипролежневі матраци, милиці тощо), а також забезпечення хворих засобами медичного догляду вдома (сечо- й калоприймачами, підгузками тощо). У 2020 р. з бюджету міської Програми на комплектацію бригади медичним обладнанням, медикаментами й технічними засобами реабілітації було виділено 300 тис. грн. Загалом на реалізацію Програми з міського бюджету заплановано виділити понад 40 млн грн. Висновки. 1. Таким чином, сьогодні в м. Дніпрі завдяки співфінансуванню з Державного бюджету і за рахунок «Програми надання паліативної допомоги в амбулаторних умовах у м. Дніпрі на 2018–2021 роки», що затверджена депутатами Дніпровської міської ради, впроваджується система комплексної допомоги ПП вдома. 2. Важливою умовою комплексного забезпечення потреби населення м. Дніпра у ПХД та СППД є підтримка Дніпровською міською радою створення сучасної доступної, якісної та ефективної служби ПХД і СППД, яка забезпечує ефективну міжвідомчу координацію, наступність і співпрацю між ЗОЗ та закладами соціального захисту населення за рахунок створення та розвитку мультидисциплінарних спеціалізованих виїзних бригад ПХД вдома у кожному районі міста, забезпечує координацію та наступність надання стаціонарної ПХД у ЗОЗ міста. 3. У багатьох розвинених країнах світу існує як державна підтримка, так і системне цільове програмне забезпечення надання ПХД за рахунок муніципальних або регіональних бюджетів. Впровадження міжнародних стандартів та досвіду ПХД може значно покращити забезпечення потреб та підвищити якість життя як самих ПП, так і членів їх сімей.

Today, in many countries around the world, the role of religion in the public sphere is strengthening. This causes the methodological problems of the theory of secularization, which claimed the gradual and irreversible decline of religion. At the same time, the processes of religious revival in societies that have undergone secularization do not lead to the restoration of religion in the forms that preceded it. To denote this state of society, which occurs after secularization, Jürgen Habermas proposed to use the term "post-secular". A number of both foreign and domestic scientists became interested in this issue. But the purposeful study of postsecularity is still in its infancy and is mostly descriptive. In the scientific works devoted to its research, insufficient attention is focused on specific characteristics of postsecular societies. Therefore, there is a need to generalize these characteristics in order to better understand post-secular society. To achieve this goal, the article analyzes some conceptual approaches to the study of postsecularity. These approaches argue that the "return" of religion does not preclude the preservation of a powerful (or even dominant) secularization cluster in society. Post-secularization is a move forward and the creation of a new system characterized by religious freedom, pluralism, competition between different denominations, rather than a return to the traditions of the pre-modern era. In a post-secular society, as the authors of the works analyzed in the article prove, religion has all the opportunities from secular power for its development. At the same time, there is a reduction in the role of religious institutions and the individualization of religious practices, ie the "privatization" of religion, which is an element of secularization. But this "privatization" is significantly different from secularization, because it is not due to coercion, but to pluralism of choice. According to many researchers, a post-secular situation is possible under the condition of ideological pluralism and parity between religious and non-religious people, when each party has the opportunity to propagate its opinion, but does not impose it, when there is no place for privileged and discriminated, but awareness of mutual coexistence. That is, post-secularity is possible only in democratic and legal societies. The post-secular situation is also characterized by religious competition, intensification of missionary work, manifestations of fundamentalism, globalization of religious piety, transformation of religion into a commodity and the emergence (mostly in the West) of the phenomenon used to refer to the term "spirituality". The situation of post-secularism is a situation of uncertainty, when it is not known how the processes of interaction between the secular and the religious will take place in the future, and it is impossible to make any predictions about how stable this situation is. As the analysis carried out in the article shows, the post-secular approach has not become a full-fledged theory, but is perceived mostly as a program of what should be paid attention to, as a certain correction and continuation of the secularization approach. But with its help, scientists are trying to describe religious processes in modern societies. ; Сейчас во многих странах мира происходит усиление роли религии в публичной сфере. Это обуславливает методологических проблемах теории секуляризации, которая утверждала постепенный и необратимый упадок религии. При этом процессы религиозного возрождения в обществах, которые подверглись секуляризации, не приводят к восстановлению религии в тех формах, которые предшествовали ей. Для обозначения такого состояния общества, которое наступает после секуляризации, Юрген Хабермас предложил использовать термин «постсекулярное». Этой проблематикой заинтересовались ряд как зарубежных, так и отечественных ученых. Но целенаправленное изучение постсекулярности еще находится в стадии своего формирования и преимущественно носит дескриптивный характер. В научных трудах, посвященных ее исследованию, недостаточное внимание акцентируется на конкретных характеристиках постсекулярных обществ. Поэтому возникает потребность обобщения этих характеристик с целью более четкого понимания постсекулярного общества. Чтобы достичь этой цели в статье осуществляется анализ некоторых концептуальных подходов к исследованию постсекулярности. В рамках этих подходов утверждается, что «возвращение» религии не отрицает сохранения мощного (или даже доминирующего) секуляризационного кластера в обществе. Постсекуляризация представляет собой движение вперед и создание новой системы, которая характеризуется религиозной свободой, плюрализмом, конкуренцией различных конфессий, а не возвращение к традициям домодерной эпохи. В постсекулярном обществе, как доказывают авторы проанализированных в статье робот, религия имеет все возможности от секулярной власти для своего развития. В то же время происходит уменьшение роли религиозных институтов и индивидуализация религиозных практик, то есть «приватизация» религии, которая является элементом секуляризации. Но эта «приватизация» имеет существенное отличие от секуляризацийной, поскольку она обусловлена не принуждением, а плюрализмом выбора. По мнению многих исследователей, постсекулярная ситуация возможна при условии мировоззренческого плюрализма и паритетных отношений между религиозными и нерелигиозными людьми, когда каждая сторона имеет возможность пропагандировать свое мнение, но не навязывает его, когда нет места привилегированным и дискриминированным, а есть осознание взаимного сосуществования. То есть постсекулярность возможна только в демократических и правовых обществах. Также для постсекулярной ситуации характерны религиозная конкуренция, активизация миссионерской работы, проявления фундаментализма, глобализация религиозного благочестия, преобразования религии в товар и возникновение (преимущественно на Западе) феномена, для обозначения которого используется термин «духовность». Ситуация постсекулярности является ситуацией неопределенности, когда неизвестно, как будут происходить процессы взаимодействия секулярного и религиозного в будущем, и делать какие-то прогнозы относительно того, насколько устойчивой является эта ситуация, невозможно. Как свидетельствует осуществленный в статье анализ, постсекулярный подход не стал полноценной теории, а воспринимается в основном как программа того, на что стоит обратить внимание, как определенная коррекция и продолжение секуляризационного подхода. Но с его помощью ученые пытаются описать религиозные процессы в современных обществах. ; Нині у багатьох країнах світу відбувається посилення ролі релігії публічній сфері. Це зумовлює методологічні проблеми теорії секуляризації, яка стверджувала поступовий і незворотній занепад релігії. При цьому процеси релігійного відродження в суспільствах, які зазнали секуляризації, не призводять до відновлення релігії в тих формах, які передували їй. Для позначення такого стану суспільства, який настає після секуляризації, Юрген Габермас запропонував використовувати термін «постсекулярне». Цією проблематикою зацікавилась низка як зарубіжних, так і вітчизняних учених. Але цілеспрямоване вивчення постсекулярності ще знаходиться в стадії свого формування і переважно носить дескриптивний характер. У наукових працях, присвячених її дослідженню, недостатня увага акцентується на конкретних характеристиках постсекулярних суспільств. Тому виникає потреба в узагальненні цих характеристик з метою більш чіткого розуміння постсекулярного суспільства. Щоб досягти цієї мети у статті здійснюється аналізі деяких концептуальних підходів до дослідження постсекулярності. В рамках цих підходів стверджується, що «повернення» релігії не заперечує збереження потужного (або навіть домінуючого) секуляризаційного кластеру в суспільстві. Постсекуляризація являє собою рух вперед і створення нової системи, яка характеризується релігійною свободою, плюралізмом, конкуренцією різних конфесій, а не повернення до традицій домодерної епохи. У постсекулярному суспільстві, як доводять автори проаналізованих у статті робіт, релігія має всі можливості від секулярної влади для свого розвитку. Водночас відбувається зменшення ролі релігійних інституцій та індивідуалізація релігійних практик, тобто «приватизація» релігії, що є елементом секуляризації. Але ця «приватизація» має суттєву відмінність від секуляризаційної, оскільки вона зумовлена не примусом, а плюралізмом вибору. На думку багатьох дослідників, постсекулярна ситуація можлива за умови світоглядного плюралізму і паритетних стосунків між релігійними і нерелігійними людьми, коли кожна сторона має можливість пропагувати свою думку, але не нав'язує її, коли немає місця привілейованим і дискримінованим, а є усвідомлення взаємного співіснування. Тобто постсекулярність можлива лише в демократичних і правових суспільствах. Також для постсекулярної ситуації характерні релігійна конкуренція, активізація місіонерської роботи, прояви фундаменталізму, глобалізація релігійного благочестя, перетворення релігії на товар і виникнення (переважно на Заході) феномену, для позначення якого використовують термін «духовність». Ситуація постсекулярності є ситуацією невизначеності, коли невідомо, як відбуватимуться процеси взаємодії секулярного та релігійного в майбутньому, і робити якісь прогнози щодо того, наскільки сталою є ця ситуація, неможливо. Як засвідчує здійснений у статті аналіз, постсекулярний підхід не став повноцінною теорією, а сприймається здебільшого як програма того, на що варто звернути увагу, як певна корекція і продовження секуляризаційного підходу. Але з його допомогою науковці намагаються описати релігійні процеси в сучасних суспільствах.

The present work considers the emergence of a series of propositions sustaining the need for the continued application of the death penalty in Uruguay after its suppression approved in 1907. To do so, the article examines a set of Montevideo diaries traditionally identified with the campaigns launched against abolition. Bodies such as La Tribuna Popular and El Bien, which played an active role in defending the preservation of the death penalty, continued to emphasize that it was the main impediment to crime. This study of the press paved the way for an investigation into the lingering of a discourse that questioned the very pertinence of the abolition, highlighting the negative consequences of its introduction. Deemed an idealist measure, the removal of the punitive arsenal was reflected in an increase in crime rates. Critics held prosecutors responsible for what they considered to constitute an alarming increase in crime linked to a strand of professional criminality spurred by the lenient nature of the criminal legislation in force. The article analyzes how calls for the reinstating of the death penalty were accompanied by a discourse in favor of more severe punishment, opposing legal modifications questioned for their benignity. This came to generate a new wave of support for the application of capital punishment that interpreted the tightening of punishment as an ideal social defense mechanism. ; El presente trabajo aborda la aparición de una serie de planteos que sostuvieron la necesidad de dar continuidad a la aplicación de la pena de muerte en Uruguay luego de su supresión aprobada en 1907. Para ello se partió del relevamiento de un conjunto de diarios montevideanos que estuvieron tradicionalmente identificados con las campañas contrarias a la abolición. Órganos como La Tribuna Popular y El Bien, que fueron parte activa de la defensa de su conservación, la siguieron planteando como la principal barrera frente a la criminalidad. El estudio de la prensa permitió indagar sobre la permanencia de un discurso que puso en entredicho la pertinencia misma de la abolición apuntando a las consecuencias negativas que su desaparición generó. Cuestionada como una medida idealista, la eliminación del arsenal punitivo habría repercutido en el crecimiento de los índices delictivos. Responsabilizaron a sus promotores por lo que consideraron un alarmante aumento del delito que vino asociado con la existencia de una delincuencia profesional que se vio atraída por la lenidad de la legislación criminal. El artículo analiza como los impulsos por la reimplantación de la pena de muerte vinieron acompañados de una prédica favorable a una mayor severidad en el castigo, oponiéndose a modificaciones legales que fueron cuestionadas por su benignidad. Se produciría así una forma de relevo a la aplicación de la pena capital que interpretó el endurecimiento punitivo como un mecanismo idóneo de defensa social. ; La présente étude aborde l'apparition d'une série de considérations à l'appui de la nécessité de donner suite à l'application de la peine de mort en Uruguay après son abolition en 1907. À cette fin, nous avons réuni un ensemble de quotidiens de Montevideo traditionnellement identifiés aux campagnes antiabolitionnistes. Des organes de presse tels que La Tribuna Popular et El Bien prirent une part active à la défense du maintien de la peine capitale en tant que principale barrière contre la criminalité. Notre étude de la presse a permis de nous pencher sur la permanence d'un discours qui remettait en question la pertinence même de l'abolition en mettant en avant les conséquences négatives qu'elle supposerait. Remise en cause en raison de son caractère idéaliste, l'élimination de cet instrument punitif aurait provoqué une augmentation des crimes et délits. Il s'agissait de faire porter aux promoteurs de l'abolition la responsabilité de ce qui était considéré comme une croissance alarmante de la criminalité, associée à une délinquance professionnelle qu'aurait attirée la clémence de la législation pénale. Cet article analyse de quelle manière les efforts menés en vue du rétablissement de la peine de mort ont été accompagnés d'un discours favorable à une sévérité accrue des punitions et s'opposant à des transformations juridiques considérées comme trop indulgentes. Il s'agissait ainsi de tenter de substituer la peine capitale par un durcissement pénal entendu comme un mécanisme efficace de défense sociale. ; O presente artigo aborda o surgimento de uma série de questões que sustentaram a necessidade de dar continuidade à aplicação da pena de morte no Uruguai, após sua supressão, aprovada em 1907. Seu conteúdo foi baseado na pesquisa de um conjunto de jornais de Montevidéu, tradicionalmente alinhados com as campanhas contra a abolição. Órgãos como La Tribuna Popular e El Bien, que trabalhavam em prol de sua conservação, continuaram em sua defesa, alegando que essa seria a principal barreira contra o crime. O estudo da imprensa nos permitiu indagar a permanência de um discurso que questionava a própria relevância da abolição, apontando as consequências negativas geradas por esta. Considerada uma medida idealista, a eliminação do arsenal punitivo teria impactado o crescimento dos índices criminais. Seus promotores foram responsabilizados pelo que se considerava um aumento alarmante da criminalidade, associada à existência de delinquentes profissionais, atraídos pela indulgência da legislação criminal. O artigo faz uma análise da maneira pela qual os esforços para uma restauração da pena de morte foram acompanhados de um discurso favorável a uma maior severidade na punição, opondo-se a modificações legais criticadas por sua benevolência. Tratava-se assim de uma tentativa de compensação da abolição da pena de morte pelo endurecimento punitivo, interpretado o como um mecanismo ideal de defesa social. ; 虽ç"¶ä¹Œæ‹‰åœ­äºŽ1907年废除死åˆ'åŽï¼Œä½†æ˜¯å› 为出现了一系列问题，乌拉圭æ"¿åºœä»ç"¶éœ€è¦ç»§ç»­æ‰§è¡Œæ­»åˆ'ã€'本文通过对乌拉圭首都è'™ç‰¹ç»´å¾·ç½—çš"å‡ å®¶å对废除死åˆ'çš"报纸çš"调查ç "究å'现了此ç§æƒ…况ã€'《大众报》(La Tribuna Popular) å'Œã€Šå…¬ç›ŠæŠ¥ã€‹(El Bien) ç­‰ä¿å®ˆæŠ¥çº¸æ"¯æŒç»´æŒæ­»åˆ'，它们认为废除死åˆ'å·²ç»æˆä¸ºæ‰"击犯罪çš"主è¦éšœç¢ã€'本文对新闻界çš"å对废除死åˆ'è¯è¯­çš"ç "究使得æˆ'们能够更好ç†è§£äººä»¬å¯¹åºŸé™¤æ­»åˆ'çš"实际æ"义çš"è´¨ç–'，指出废除死åˆ'所产ç"Ÿçš"è´Ÿé¢åŽæžœã€'废除死åˆ'作为一ç§ç†æƒ³ä¸»ä¹‰æŽªæ–½å—到ä¿å®ˆæ°'ä¼—çš"è´¨ç–'ï¼Œå› å®ƒåºŸé™¤äº†ä¸€ç§æƒ©ç½šçŠ¯ç½ªçš"有力武器，对犯罪指数çš"增长产ç"Ÿå½±å"ã€'他们追究废除死åˆ'è¿åŠ¨å'起人çš"责任，认为他们åº"该对伴éšç€å®½å¤§çš"åˆ'事立法而引起çš"犯罪率å‡é«˜è´Ÿè´£ã€'è¿™ç¯‡æ–‡ç« åˆ†æžäº†äººä»¬è¦æ±'æ¢å¤æ­»åˆ'，并从严惩罚犯罪，质ç–'ä¸»å¼ åºŸé™¤æ­»åˆ'ï¹'ä¿®æ"¹åˆ'法çš"人士çš"å–"æ"ã€'在这ç§å½¢åŠ¿ä¸‹ï¼ŒåºŸé™¤æ­»åˆ'çš"措施被延ç¼"执行，惩罚犯罪çš"åŠ›åº¦åŠ é‡ï¼Œå› 为ä¿å®ˆçš"æ°'众把惩罚犯罪å½"作维护社会秩åºçš"ç†æƒ³æœºåˆ¶ã€'

Актуальність. Накопичення величезних обсягів хімічної зброї у світі, продовження наукових робіт щодо її вдосконалення і випадки застосування в терористичній діяльності роблять питання захисту військовослужбовців Збройних сил України від бойових отруйних речовин вкрай актуальними. Мета дослідження: оцінити сучасний стан медичного захисту та забезпечення антидотами військовослужбовців Збройних сил України від бойових отруйних речовин нервово-паралітичної дії. Матеріали та методи. Проведено аналіз забезпечення антидотами військовослужбовців у Збройних силах України за останні 20 років. Розглянуто накази Міністерства оборони і Міністерства охорони здоров'я України, що стосуються комплектно-табельного оснащення медичної служби Збройних сил України. Застосовані методи дослідження: історичний, бібліосемантичний і системного підходу. Результати. Установлено, що в кінці 90-х — на початку 2000-х років у переліку і змісті сумок і комплектів медичної служби Збройних сил України перебували в достатній кількості всі необхідні медикаменти військового призначення. На жаль, сьогодні серед індивідуальних комплектів медичного захисту профілактичні антидоти до речовин нервово-паралітичної дії відсутні. Також відсутні необхідні антидоти і засоби фармакологічної корекції при впливі отруйних речовин в інших сумках і комплектах, що застосовуються в підрозділах і частинах. Слід враховувати, що сьогодні на сході України під контроль терористів потрапило багато промислових підприємств, терористичні диверсії на яких можуть спричинити надзвичайні ситуації техногенного та військового характеру, які за масштабами і наслідками близькі до застосування хімічної зброї. Висновки. Виявлена повна відсутність оснащення медичної служби Збройних сил України медичними засобами профілактики, надання допомоги і лікування уражених отруйними речовинами. Сьогодні в умовах сучасного збройного конфлікту, де ймовірність застосування зброї масового ураження, в тому числі отруйних речовин нервово-паралітичної дії, вкрай висока, наявність антидотів до бойових отруйних речовин є критично важливою умовою для збереження життя і боєздатності особового складу. ; Актуальность. Накопление огромных объемов химического оружия в мире, продолжение научных работ по его совершенствованию и случаи применения в террористической деятельности делают вопросы защиты военнослужащих Вооруженных сил Украины от боевых отравляющих веществ крайне актуальными. Цель исследования: оценить современное состояние медицинской защиты и обеспечение антидотами военнослужащих Вооруженных сил Украины от боевых отравляющих веществ нервно-паралитического действия. Материалы и методы. Проведен анализ обеспечения антидотами военнослужащих в ­Вооруженных силах Украины за последние 20 лет. Рассмотрены приказы Министерства обороны и Министерства здравоохранения Украины, касающиеся комплектно-табельного оснащения медицинской службы Вооруженных сил Украины. Применены методы исследования: исторический, библиосемантический и системного подхода. Результаты. Установлено, что в конце 90-х — начале 2000-х годов в перечне и содержании сумок и комплектов медицинской службы Вооруженных сил Украины находились в достаточном количестве все необходимые медикаментозные препараты военного назначения. К сожалению, сегодня среди индивидуальных комплектов медицинской защиты профилактические антидоты к веществам нервно-паралитического действия отсутствуют. Также отсутствуют необходимые антидоты и средства фармакологической коррекции при воздействии отравляющих веществ в других сумках и комплектах, применяемых в подразделениях и частях. Следует учитывать, что сегодня на востоке Украины под контроль террористов попало много промышленных предприятий, террористические диверсии на которых могут повлечь чрезвычайные ситуации техногенного и военного характера, которые по масштабам и последствиям близки к применению химического оружия. Выводы. Обнаружено полное отсутствие оснащения медицинской службы Вооруженных сил Украины медицинскими средствами профилактики, оказания помощи и лечения пораженных ­отравляющими веществами. В настоящее время в условиях современного вооруженного конфликта, где вероятность применения оружия массового поражения, в том числе ядовитых веществ нервно-паралитического действия, крайне высокая, наличие антидотов к боевым отравляющим веществам является критически важным условием для сохранения жизни и боеспособности личного состава. ; Background. The accumulation of huge quantities of chemical weapon in certain countries of the world, the continuing research work on its improvement and cases of use in terrorist activities make the problem of the protection of military personnel of the Armed Forces of Ukraine from toxic warfare agents extremely relevant. The research aimed to assess the current state of medical protection and provision of antidotes from toxic warfare agents of neuro-paralytic action to servicemen of the Armed Forces of Ukraine. Material and methods. The provision of antidotes to servicemen in the Armed Forces of Ukraine for the past 20 years has been analyzed. The orders of the Ministry of Defense and the Ministry of Health of Ukraine regarding the full-board equipment of the medical service of the Armed Forces of Ukraine are considered. The research methods applied were as following: historical, bibliosemantic and systematic approaches. Results. The authors review the historical aspects of the development and use of chemical weapons. The global danger of the use of nerve agents such as Novichok is defined. The characteristic of losses from the use of organophosphorus toxic substances depending on the level of the organization of medical care at different stages of its delivery was given. The main directions of the development of medical protection means from organophosphorus toxic substances are analysed. The last orders of the Ministry of Defense and the Ministry of Health of Ukraine regarding the complete and standard equipment of the medical service for the Armed Forces of Ukraine are considered. The authors conducted a comparative analysis of the individual kit (different sets) used in Ukraine and the USA. The first-aid medical kit of the general medical personnel was found to be intended for reducing the impact of the striking factors of firearms and first aid through self-help and mutual assistance. There are no means for preventing or reducing the damaging effect of military toxicants and for the provision of medical care in case of injury by them (therapeutic antidote). In the serviceman's individual first-aid kit of the Special Operations Forces, there are no medicines (antidotes) for the provision of medical assistance in case of damage due to the paralytic action of toxicants. Only in the first-aid kit for the group of Special Operations Forces, there is atropine sulphate (solution for injection 0.1% ampoule 1.0). The authors emphasize that in the US Armed Forces a serviceman has the individual medical tools. These tools include the MARK I Kit, a set of therapeutic antidotes for nerve agents Nerve Agent Antidote Kit. It is a double container, in which two auto-inverters with antidotes are inserted. The newer model, ATNNA (Antidote Treatment Nerve Agent Auto-Injector), contains both preparations — atropine and pralidoxime chloride in a single injector, which simplifies the injection. The most important requirement for individual sets of medical protection is the presence of preventive use that eliminates the effects of mass destruction weapons or significantly reduces them. The preventive antidotes for organophosphorus substances have been developed based on the reversible inhibitors of cholinesterase. Such antidote in the United States is pyridostigmine — a pill (30 mg) used before the contact with an organophosphorus substance, and repeatedly, if necessary, after 6–8 hours. Authors stated that in the late 1990s and early 2000s, all the necessary medical preparations for military use were scarce in the kits of the Armed Forces of Ukraine. Today, there are no prophylactic antidotes for organophosphorus agents in the individual medical kits. Also, there are no necessary antidotes. The authors note that today in the East of Ukraine, many industrial enterprises have been taken by the terrorists. Terrorist diversion can cause man-made and war-time emergencies with after-effects close to those of chemical weapons. Therefore, the medical protection of the personnel of the armed forces is one of the key factors determining the ability to conduct combat in the context of a modern war that has the risk of using mass destruction weapons. Conclusions. The complete absence of the medical equipment of the Armed Forces of Ukraine for the medical prophylaxis, assistance, and treatment of the people affected by the toxic agents was revealed. Today, in the context of a modern armed conflict, where the probability of using mass destruction weapons including toxic nerve agents is extremely high, the presence of antidotes to toxic warfare agents is a critical condition for the preservation of life and combat capability of the personnel.

Актуальність. Накопичення величезних обсягів хімічної зброї у світі, продовження наукових робіт щодо її вдосконалення і випадки застосування в терористичній діяльності роблять питання захисту військовослужбовців Збройних сил України від бойових отруйних речовин вкрай актуальними. Мета дослідження: оцінити сучасний стан медичного захисту та забезпечення антидотами військовослужбовців Збройних сил України від бойових отруйних речовин нервово-паралітичної дії. Матеріали та методи. Проведено аналіз забезпечення антидотами військовослужбовців у Збройних силах України за останні 20 років. Розглянуто накази Міністерства оборони і Міністерства охорони здоров'я України, що стосуються комплектно-табельного оснащення медичної служби Збройних сил України. Застосовані методи дослідження: історичний, бібліосемантичний і системного підходу. Результати. Установлено, що в кінці 90-х — на початку 2000-х років у переліку і змісті сумок і комплектів медичної служби Збройних сил України перебували в достатній кількості всі необхідні медикаменти військового призначення. На жаль, сьогодні серед індивідуальних комплектів медичного захисту профілактичні антидоти до речовин нервово-паралітичної дії відсутні. Також відсутні необхідні антидоти і засоби фармакологічної корекції при впливі отруйних речовин в інших сумках і комплектах, що застосовуються в підрозділах і частинах. Слід враховувати, що сьогодні на сході України під контроль терористів потрапило багато промислових підприємств, терористичні диверсії на яких можуть спричинити надзвичайні ситуації техногенного та військового характеру, які за масштабами і наслідками близькі до застосування хімічної зброї. Висновки. Виявлена повна відсутність оснащення медичної служби Збройних сил України медичними засобами профілактики, надання допомоги і лікування уражених отруйними речовинами. Сьогодні в умовах сучасного збройного конфлікту, де ймовірність застосування зброї масового ураження, в тому числі отруйних речовин нервово-паралітичної дії, вкрай висока, наявність антидотів до бойових отруйних речовин є критично важливою умовою для збереження життя і боєздатності особового складу. ; Актуальность. Накопление огромных объемов химического оружия в мире, продолжение научных работ по его совершенствованию и случаи применения в террористической деятельности делают вопросы защиты военнослужащих Вооруженных сил Украины от боевых отравляющих веществ крайне актуальными. Цель исследования: оценить современное состояние медицинской защиты и обеспечение антидотами военнослужащих Вооруженных сил Украины от боевых отравляющих веществ нервно-паралитического действия. Материалы и методы. Проведен анализ обеспечения антидотами военнослужащих в ­Вооруженных силах Украины за последние 20 лет. Рассмотрены приказы Министерства обороны и Министерства здравоохранения Украины, касающиеся комплектно-табельного оснащения медицинской службы Вооруженных сил Украины. Применены методы исследования: исторический, библиосемантический и системного подхода. Результаты. Установлено, что в конце 90-х — начале 2000-х годов в перечне и содержании сумок и комплектов медицинской службы Вооруженных сил Украины находились в достаточном количестве все необходимые медикаментозные препараты военного назначения. К сожалению, сегодня среди индивидуальных комплектов медицинской защиты профилактические антидоты к веществам нервно-паралитического действия отсутствуют. Также отсутствуют необходимые антидоты и средства фармакологической коррекции при воздействии отравляющих веществ в других сумках и комплектах, применяемых в подразделениях и частях. Следует учитывать, что сегодня на востоке Украины под контроль террористов попало много промышленных предприятий, террористические диверсии на которых могут повлечь чрезвычайные ситуации техногенного и военного характера, которые по масштабам и последствиям близки к применению химического оружия. Выводы. Обнаружено полное отсутствие оснащения медицинской службы Вооруженных сил Украины медицинскими средствами профилактики, оказания помощи и лечения пораженных ­отравляющими веществами. В настоящее время в условиях современного вооруженного конфликта, где вероятность применения оружия массового поражения, в том числе ядовитых веществ нервно-паралитического действия, крайне высокая, наличие антидотов к боевым отравляющим веществам является критически важным условием для сохранения жизни и боеспособности личного состава. ; Background. The accumulation of huge quantities of chemical weapon in certain countries of the world, the continuing research work on its improvement and cases of use in terrorist activities make the problem of the protection of military personnel of the Armed Forces of Ukraine from toxic warfare agents extremely relevant. The research aimed to assess the current state of medical protection and provision of antidotes from toxic warfare agents of neuro-paralytic action to servicemen of the Armed Forces of Ukraine. Material and methods. The provision of antidotes to servicemen in the Armed Forces of Ukraine for the past 20 years has been analyzed. The orders of the Ministry of Defense and the Ministry of Health of Ukraine regarding the full-board equipment of the medical service of the Armed Forces of Ukraine are considered. The research methods applied were as following: historical, bibliosemantic and systematic approaches. Results. The authors review the historical aspects of the development and use of chemical weapons. The global danger of the use of nerve agents such as Novichok is defined. The characteristic of losses from the use of organophosphorus toxic substances depending on the level of the organization of medical care at different stages of its delivery was given. The main directions of the development of medical protection means from organophosphorus toxic substances are analysed. The last orders of the Ministry of Defense and the Ministry of Health of Ukraine regarding the complete and standard equipment of the medical service for the Armed Forces of Ukraine are considered. The authors conducted a comparative analysis of the individual kit (different sets) used in Ukraine and the USA. The first-aid medical kit of the general medical personnel was found to be intended for reducing the impact of the striking factors of firearms and first aid through self-help and mutual assistance. There are no means for preventing or reducing the damaging effect of military toxicants and for the provision of medical care in case of injury by them (therapeutic antidote). In the serviceman's individual first-aid kit of the Special Operations Forces, there are no medicines (antidotes) for the provision of medical assistance in case of damage due to the paralytic action of toxicants. Only in the first-aid kit for the group of Special Operations Forces, there is atropine sulphate (solution for injection 0.1% ampoule 1.0). The authors emphasize that in the US Armed Forces a serviceman has the individual medical tools. These tools include the MARK I Kit, a set of therapeutic antidotes for nerve agents Nerve Agent Antidote Kit. It is a double container, in which two auto-inverters with antidotes are inserted. The newer model, ATNNA (Antidote Treatment Nerve Agent Auto-Injector), contains both preparations — atropine and pralidoxime chloride in a single injector, which simplifies the injection. The most important requirement for individual sets of medical protection is the presence of preventive use that eliminates the effects of mass destruction weapons or significantly reduces them. The preventive antidotes for organophosphorus substances have been developed based on the reversible inhibitors of cholinesterase. Such antidote in the United States is pyridostigmine — a pill (30 mg) used before the contact with an organophosphorus substance, and repeatedly, if necessary, after 6–8 hours. Authors stated that in the late 1990s and early 2000s, all the necessary medical preparations for military use were scarce in the kits of the Armed Forces of Ukraine. Today, there are no prophylactic antidotes for organophosphorus agents in the individual medical kits. Also, there are no necessary antidotes. The authors note that today in the East of Ukraine, many industrial enterprises have been taken by the terrorists. Terrorist diversion can cause man-made and war-time emergencies with after-effects close to those of chemical weapons. Therefore, the medical protection of the personnel of the armed forces is one of the key factors determining the ability to conduct combat in the context of a modern war that has the risk of using mass destruction weapons. Conclusions. The complete absence of the medical equipment of the Armed Forces of Ukraine for the medical prophylaxis, assistance, and treatment of the people affected by the toxic agents was revealed. Today, in the context of a modern armed conflict, where the probability of using mass destruction weapons including toxic nerve agents is extremely high, the presence of antidotes to toxic warfare agents is a critical condition for the preservation of life and combat capability of the personnel.