Suchergebnisse

The proposed research analyzes the external and internal factors that determine the specificity of Solidarity as a community of civil society and driving force of social and cultural changes in Poland. The external factors of these processes are connected with the critical interpretation of social cynicism and 'Marxist collectivism' by autonomic group in Polish society. These processes of social corrosion are considered as a social alienation and consequences of social fragmentation in Soviet period. The paper focuses on the danger of collision between national and colonial versions of memory as well as the social challenge of guarantee the possibility of an integral development of man and community. The internal factors actualizes the interpretation of Solidarity as a community of social changes, the positive activities of Catholic church, religious and secular leaders, of their theoretical ideas in the context of evolution of Solidarity from traditional community to modern one based on democratic values, social and economic motivations. The analysis is centered on the theoretical problem of civil trust, and the meaning of cultural, religious, and moral factors in the activities of Solidarity movement. We regard the problematic of Solidarity at the same time from republican and liberal positions. Synthesizing the different approaches to the historical memory, and to the experience of formation and evolution of community, the paper also explores the role and significance of Solidarity in the process of post-soviet values transformation. The article deals with the value prerequisites of moral-normative community in the country of the former socialist camp, the revival of national identity, as well as the elimination of historical contradictions provoked by the communist regime. The study confirms that social changes became possible due to the successful combination of communitarian and liberal foundations of civil society, the elimination of external influences, and achieving autonomy from the Russian and Soviet historical heritage. In the period of Soviet occupation in Poland, throughout two decades a fundamentally important intellectual discourse was formed, which, in spite of the unfavorable political context, became a consolidating and integrating socio-political force that successfully resisted the totalitarian and unifying tendencies of communist regime. Intellectuals, along with the Catholic church, have become a driving force for social change, playing a key role in shaping the social strategy of national development that has changed the social landscape of 'communist' Poland. ; Запропоноване дослідження актуалізує зовнішні та внутрішні чинники, які визначають специфіку «Солідарності» як спільноти громадянського суспільства та рушійної сили соціокультурних змін в Польщі. Зовнішні фактори пов'язані з критичною інтерпретацією автономними групами польського суспільства соціального цинізму та «марксистського колективізму». Процеси соціальної корозії усвідомлюються як соціальне відчуження і логічний наслідок притаманної для радянської доби соціальної фрагментації. Фокусується увага на небезпеці втрати суспільної єдності: колізії між національною та колоніальною версіями пам'яті, соціальних викликах, пов'язаних з цілісним розвитком людини та спільноти. Внутрішні чинники розглядаються в площині осмислення «Солідарності» як модернізаційної спільноти, діяльності Католицької церкви, релігійних та секулярних лідерів в контексті еволюції незалежної профспілки від традиційної до модерної спільноти, яка базується на демократичних цінностях, соціальних та економічних мотиваціях. Теоретичний аналіз піддає осмисленню проблему громадянської довіри, культурні, релігійні та моральні чинники в діяльності «Солідарності». Проблематика останньої розглядається одночасно з республіканської та ліберальної позицій. Синтезуючи різні підходи до історичної пам'яті, досвід формування та еволюцію спільноти, окреслюється роль та значення «Солідарності» в процесі посткомуністичних ціннісних трансформацій. Запропоноване дослідження пов'язане з ціннісними передумовами формування морально-нормативної спільноти в країні колишнього соціалістичного табору, відродженням національної ідентичності, а також спробами вирішення тих історичних суперечностей, які були спровоковані комуністичним режимом. Дослідження підтверджує максиму, що реальні соціальні зміни в суспільстві є можливими лише за умови успішного поєднання в діяльності громадянського суспільства комунітарних та ліберальних складових, усування зовнішніх впливів, дистанціювання від радянської та російської історичної спадщини. Констатується, що за часів окупаційного періоду, протягом двох десятиліть в Польщі був сформований потужний інтелектуальний дискурс, який, попри несприятливий політичний контекст, став важливою консолідуючою силою польського суспільства, що успішно протистояла тоталітарним та уніфікаційним тенденціям комуністичного режиму. Інтелектуали, разом з церквою, стали рушійною силою соціальних зрушень, відіграли ключову роль в формуванні стратегії національного розвитку, змінили соціальний ландшафт комуністичної Польщі. ; Предложенное исследование актуализирует внешние и внутренние факторы, определяющие специфику «Солидарности» как сообщества гражданского общества и движущей силы социокультурных изменений в Польше. Внешние факторы связаны с критической интерпретацией автономными группами польского общества социального цинизма и «марксистского коллективизма». Процессы социальной коррозии осознаются как социальное отчуждение и логическое следствие присущей для советского времени социальной фрагментации. Фокусируется внимание на опасности потери общественного единства: коллизии между национальной и колониальной версиями памяти, социальных вызовах, связанных с целостным развитием человека и сообщества. Внутренние факторы рассматриваются в плоскости осмысления «Солидарности» как модернизационного сообщества, деятельности Католической церкви, религиозных и секулярных лидеров, в контексте эволюции независимого профсоюза от традиционного к современному сообществу, основанному на демократических ценностях, социальных и экономических мотивациях. Теоретический анализ подвергает осмыслению проблему гражданского доверия, культурные, религиозные и моральные факторы в деятельности «Солидарности». Проблематика последней рассматривается одновременно с республиканской и либеральной позиции. Синтезируя различные подходы к исторической памяти, опыт формирования и эволюции общества, определяется роль и значение «Солидарности» в процессе посткоммунистических ценностных трансформаций. Предложенное исследование связано с ценностными предпосылками формирования морально-нормативного сообщества в стране бывшего социалистического лагеря, возрождением национальной идентичности, а также попытками решения тех исторических противоречий, которые были спровоцированы коммунистическим режимом. Исследование подтверждает максиму, что реальные социальные изменения в обществе возможны лишь при условии успешного сочетания в деятельности гражданского общества коммунитарных и либеральных составляющих, устранения внешних воздействий, дистанцирования от советского и российского исторического наследия. Констатируется, что во времена оккупационного периода в течение двух десятилетий в Польше был сформирован мощный интеллектуальный дискурс, который, не смотря на неблагоприятный политический контекст, стал важной консолидирующей силой польского общества, успешно противостоявшей тоталитарным и унификационным тенденциям коммунистического режима. Интеллектуалы вместе с церковью стали движущей силой социальных сдвигов, сыграли ключевую роль в формировании стратегии национального развития, изменили социальный ландшафт коммунистической Польши.

The proposed research analyzes the external and internal factors that determine the specificity of Solidarity as a community of civil society and driving force of social and cultural changes in Poland. The external factors of these processes are connected with the critical interpretation of social cynicism and 'Marxist collectivism' by autonomic group in Polish society. These processes of social corrosion are considered as a social alienation and consequences of social fragmentation in Soviet period. The paper focuses on the danger of collision between national and colonial versions of memory as well as the social challenge of guarantee the possibility of an integral development of man and community. The internal factors actualizes the interpretation of Solidarity as a community of social changes, the positive activities of Catholic church, religious and secular leaders, of their theoretical ideas in the context of evolution of Solidarity from traditional community to modern one based on democratic values, social and economic motivations. The analysis is centered on the theoretical problem of civil trust, and the meaning of cultural, religious, and moral factors in the activities of Solidarity movement. We regard the problematic of Solidarity at the same time from republican and liberal positions. Synthesizing the different approaches to the historical memory, and to the experience of formation and evolution of community, the paper also explores the role and significance of Solidarity in the process of post-soviet values transformation. The article deals with the value prerequisites of moral-normative community in the country of the former socialist camp, the revival of national identity, as well as the elimination of historical contradictions provoked by the communist regime. The study confirms that social changes became possible due to the successful combination of communitarian and liberal foundations of civil society, the elimination of external influences, and achieving autonomy from the Russian and Soviet historical heritage. In the period of Soviet occupation in Poland, throughout two decades a fundamentally important intellectual discourse was formed, which, in spite of the unfavorable political context, became a consolidating and integrating socio-political force that successfully resisted the totalitarian and unifying tendencies of communist regime. Intellectuals, along with the Catholic church, have become a driving force for social change, playing a key role in shaping the social strategy of national development that has changed the social landscape of 'communist' Poland. ; Запропоноване дослідження актуалізує зовнішні та внутрішні чинники, які визначають специфіку «Солідарності» як спільноти громадянського суспільства та рушійної сили соціокультурних змін в Польщі. Зовнішні фактори пов'язані з критичною інтерпретацією автономними групами польського суспільства соціального цинізму та «марксистського колективізму». Процеси соціальної корозії усвідомлюються як соціальне відчуження і логічний наслідок притаманної для радянської доби соціальної фрагментації. Фокусується увага на небезпеці втрати суспільної єдності: колізії між національною та колоніальною версіями пам'яті, соціальних викликах, пов'язаних з цілісним розвитком людини та спільноти. Внутрішні чинники розглядаються в площині осмислення «Солідарності» як модернізаційної спільноти, діяльності Католицької церкви, релігійних та секулярних лідерів в контексті еволюції незалежної профспілки від традиційної до модерної спільноти, яка базується на демократичних цінностях, соціальних та економічних мотиваціях. Теоретичний аналіз піддає осмисленню проблему громадянської довіри, культурні, релігійні та моральні чинники в діяльності «Солідарності». Проблематика останньої розглядається одночасно з республіканської та ліберальної позицій. Синтезуючи різні підходи до історичної пам'яті, досвід формування та еволюцію спільноти, окреслюється роль та значення «Солідарності» в процесі посткомуністичних ціннісних трансформацій. Запропоноване дослідження пов'язане з ціннісними передумовами формування морально-нормативної спільноти в країні колишнього соціалістичного табору, відродженням національної ідентичності, а також спробами вирішення тих історичних суперечностей, які були спровоковані комуністичним режимом. Дослідження підтверджує максиму, що реальні соціальні зміни в суспільстві є можливими лише за умови успішного поєднання в діяльності громадянського суспільства комунітарних та ліберальних складових, усування зовнішніх впливів, дистанціювання від радянської та російської історичної спадщини. Констатується, що за часів окупаційного періоду, протягом двох десятиліть в Польщі був сформований потужний інтелектуальний дискурс, який, попри несприятливий політичний контекст, став важливою консолідуючою силою польського суспільства, що успішно протистояла тоталітарним та уніфікаційним тенденціям комуністичного режиму. Інтелектуали, разом з церквою, стали рушійною силою соціальних зрушень, відіграли ключову роль в формуванні стратегії національного розвитку, змінили соціальний ландшафт комуністичної Польщі. ; Предложенное исследование актуализирует внешние и внутренние факторы, определяющие специфику «Солидарности» как сообщества гражданского общества и движущей силы социокультурных изменений в Польше. Внешние факторы связаны с критической интерпретацией автономными группами польского общества социального цинизма и «марксистского коллективизма». Процессы социальной коррозии осознаются как социальное отчуждение и логическое следствие присущей для советского времени социальной фрагментации. Фокусируется внимание на опасности потери общественного единства: коллизии между национальной и колониальной версиями памяти, социальных вызовах, связанных с целостным развитием человека и сообщества. Внутренние факторы рассматриваются в плоскости осмысления «Солидарности» как модернизационного сообщества, деятельности Католической церкви, религиозных и секулярных лидеров, в контексте эволюции независимого профсоюза от традиционного к современному сообществу, основанному на демократических ценностях, социальных и экономических мотивациях. Теоретический анализ подвергает осмыслению проблему гражданского доверия, культурные, религиозные и моральные факторы в деятельности «Солидарности». Проблематика последней рассматривается одновременно с республиканской и либеральной позиции. Синтезируя различные подходы к исторической памяти, опыт формирования и эволюции общества, определяется роль и значение «Солидарности» в процессе посткоммунистических ценностных трансформаций. Предложенное исследование связано с ценностными предпосылками формирования морально-нормативного сообщества в стране бывшего социалистического лагеря, возрождением национальной идентичности, а также попытками решения тех исторических противоречий, которые были спровоцированы коммунистическим режимом. Исследование подтверждает максиму, что реальные социальные изменения в обществе возможны лишь при условии успешного сочетания в деятельности гражданского общества коммунитарных и либеральных составляющих, устранения внешних воздействий, дистанцирования от советского и российского исторического наследия. Констатируется, что во времена оккупационного периода в течение двух десятилетий в Польше был сформирован мощный интеллектуальный дискурс, который, не смотря на неблагоприятный политический контекст, стал важной консолидирующей силой польского общества, успешно противостоявшей тоталитарным и унификационным тенденциям коммунистического режима. Интеллектуалы вместе с церковью стали движущей силой социальных сдвигов, сыграли ключевую роль в формировании стратегии национального развития, изменили социальный ландшафт коммунистической Польши.

У статті подано результати дослідження життєвого і творчого шляху мислителя і публіциста Романа Бжеського, творчий доробок якого, на жаль, не досліджено належним чином. Учений є яскравий представник і помітною постаттю в історії європейської наукової думки, але ім'я його відомо лише вузькому колу фахівців. Він належить до тих науковців і громадсько-політичних діячів ХХ століття, діяльність яких у радянські часи замовчувано, а на дослідження життя й творчої спадщини тривалий час було накладено табу. Істотній вплив на політичні погляди науковця справила ідеологія М.Міхновського, з яким він працював у Міністерстві міжнародних відносин, їхнє листування збереглося в архівах Варшави. Особливо зміцнів світогляд Р. Бжеського під впливом праці Д.Донцова «Націоналізм», яку він вважав філософською основою природничих наук і психології. Творчий доробок ученого складається з критики й аналізу українських політиків і митців, діяльність яких мала істотній вплив на всі сфери життя українського суспільства. Чи не найголовніше місце в дослідженнях Р. Бжеського посідає критика Росії. Крім питань державної політики, економічного й політичного контролю Росії, в одній зі своїх праць науковець торкається питання створення російської держави. Роман Бжеський розумів, що найважливішим для Росії на той час було питання денаціоналізації народів Радянського Союзу. Науковець наголошував на тому, що за наказами Кремля довгий час змішували українську й московську історію, щоб українці почували себе «синами провінції» й були позбавлені власного світогляду й самототожності. Російська мова, література, музика й культура загалом створені багатьма потужними внесками ззовні. Крім того, болючою темою для Романа Бжеського було не лише політичне, а й культурне життя України, він гостро реагував на недооцінення світом українських поетів, прозаїків і драматургів. Аналіз і критика творів українських мислителів, прозаїків чи політиків так чи інакше сплетені в Р.Бжеського з культурно-духовою цариною, що є кістяком українства. Адже, щоб зберегти наступним поколінням минуле нашого народу й нації, потрібно добре знати історію. ; The paper contains a sketch of thinker and publicist Roman Bzheskyi's life and creative path whose creative contribution was not explored properly. He was a bright representative and notable figure in the history of European scientific thought. However, his name is known only within a narrow circle of experts. Roman Bzheskyi was one of those scholars and public-political figures in the twentieth century whose activity in Soviet times was hushed up, and the study of life and creative heritage has been tabooed for a long time. Mikhnovskyi 's ideology, whom he worked with at the Foreign Affairs Ministry, substantially influenced Bzheskyi's political views. Their correspondence has been stored in the archives of Warsaw. R. Bzheskyi's ideology was strengthened particularly by the influence of D. Dontsov's "Nationalism" philosophy that he considered to be the philosophical basis of natural sciences and psychology. The creative work of the scientist consists of criticism and analysis of Ukrainian politicians and artists, whose activities had a significant impact on all spheres of life of Ukrainian society. Perhaps the criticism of Russia has the most important place in R. Bzheskyi's researches. Besides the matters of Russian state policy, its economic and political control, Bzheskyi in one of the papers concerns the Russian state's formation. Roman Bzheskyi understood that the Soviet Union peoples' denationalization was the most important Russian problem at that time. He emphasized that the Kremlin authorities mixed Ukrainian and Moscow history for a long time, so that Ukrainians felt themselves "the sons of a province" and were deprived of their own world outlook and self-identity. Russian language, literature, music and culture as a whole are created by many powerful contributions from outside. In addition, the painful R. Bzheskyi's topic was not only the political but also the cultural life of Ukraine. He reacted keenly to the world's underestimating Ukrainian poets, writers, and playwriters. R. Bzheskyi closely connected the analysis and criticism of the works by Ukrainian thinkers, writers or politicians with the cultural and spiritual realm that was the backbone of Ukrainianry. After all, to preserve the past of the Nation for the next generations, we must know the history well. ; В статье представлены результаты исследования жизненного и творческого пути мыслителя и публициста Романа Бжеского, творчество которого, к сожалению, не исследовано должным образом. Ученый является ярким представителем и заметной фигурой в истории европейской научной мысли, но его имя известно лишь узкому кругу специалистов. Он принадлежит к числу тех ученых и общественно-политических деятелей ХХ века, деятельность которых в советские времена замалчивалась, а на исследование жизни и творческого наследия на долгое время было наложено табу. Огромное влияние на политические взгляды ученого оказала идеология М. Михновского, с которым он работал в Министерстве международных отношений, их переписка сохранилось в архивах Варшавы. Особенно прочно сформировалось мировоззрение Р. Бжеского под влиянием труда Д. Донцова «Национализм», который он считал философской основой естественных наук и психологии. Творчество ученого охватывает и большую часть критики и анализа украинских политиков и художников, деятельность которых имела огромное влияние на все сферы жизни украинского общества. Но едва ли не самое главное место в исследованиях Р. Бжеского занимает критика России. Помимо вопросов государственной политики, экономического и политического контроля России, в одной из своих работ ученый касается вопроса создания российского государства. Роман Бжеский понимал, что важнейшим для России того времени был вопрос денационализации всех народов Советского Союза. Ученый подчеркивал, что по приказам Кремля долгое время смешивали украинскую и московскую историю, для того чтобы украинцы чувствовали себя «сынами провинции» и были лишены собственного мировоззрения и идентичности. К созданию русского языка, литературы, истории и музыки, имели прямое отношение представители других государств и наций. Кроме того, больной темой для Р. Бжеского была не только политическая, но и культурная жизнь Украины, он остро реагировал на недооценку миром украинских поэтов, прозаиков и драматургов. Анализ и критика произведений украинских мыслителей, прозаиков или политиков так или иначе переплетается у Р. Бжеского с культурно-духовной стороной, которая является костяком украинства. Ведь, чтобы сохранить следующим поколениям прошлое нашего народа и нации, нужно хорошо знать его историю.

The case of Australia and the film «Australia» as an example of the effective using of cinema in place branding is represented. It is proved that films are strong and effective communication channels within internationals relations, which are able to have an impact on a distribution of the global flows of potential visitors to the country. It is shown that placing of the state brand into cinematography form enables the process of formation of the international image of a state, improving the country's reputation in the eyes of public community of the other countries. The author shows the conditions the use of cinema as a tool of place branding brings the most effective results under which. As such conditions the author considers world­class events in the countries where the movies were filmed. The article also focuses on a role of public authorities within successful place branding. A successful Australian marketing campaign «Come Walkabout» which was held by state agency «Tourism Australia» in 2008 is analyzed. The peculiarity of this campaign was its establishment on a base of the film «Australia». It became a unique packaging for state brand with its subsequent representation towards wide circles of the international community. The article also rises the question of interdependence among state image and the images of its components. The reputation of the country on the international scene, respect and trust in it, which causes craving and love for the country or, conversely, a poor reputation among other international actors and, consequently, a negative attitude towards it from the international environment, are important intangible components of any modern country. At a time when the "soft power" becomes even more important in interactions, even in spite of local armed conflicts and growing tension in certain regions of the world, the positive image of the country to this day contributes to a successful constructive dialogue with the rest of the international actors, and cooperation and cooperation at the international level. the arenas do not lose their relevance. Considering cinema as a powerful information channel and an influential tool for substituting institutions in the audience's minds, we wondered if it could be viewed in terms of image-maker functionality that could form a positive image of the country in the domestic political and, in particular, the foreign policy field, to promote the brand of the country to in the international arena and / or weaken competitors' rivalry for world resources. Modern films never become powerful channels of communication, ceasing to be only creative works of authors' collectives. The ability of cinema to mythologize events, to replace some installations in the human minds of others, in a heap of new technologies of film production, make it the most important kind of psychological influence, and therefore - the creation of a new reality. The problems of the relationship between culture (cinema) and space (the country), their interaction, are extremely relevant both in the field of scientific research of various humanitarian disciplines (cultural studies, political science, history, philology, psychology, etc.), as well as in the field of direct human practice - be it the protection of cultural and natural heritage, foreign and domestic policy of states, international relations, socio-economic development of different regions and countries. The substantiation and research of the possibilities of cinematography in the processes of creation and promotion of the brand of the country, its potential as a systemic mechanism for spreading a positive image of the country in its foreign policy context is becoming relevant. The design of the placement branding, which we consider to be the direction of modern state policy, becomes the locomotive that leads the practice of managing reputational capital of the country to a qualitatively new level. The involvement of cinematography as a tool for the performance of the play-branding activity makes it possible to talk about the emergence of the first practical models of purposeful and systematic activity in relation to the image of the country on the international scene, which favorably differ from the popular but ineffective casual acts of state bodies and enthusiasts from the private sector, in order to improve perception of the country to the rest of the world. ; Презентується кейс Австралії та фільму «Австралія» як приклад ефективного використання кінематографа в процесі плейсбрендингу. Доведено, що кінофільми є вагомими та ефективними комунікаційними каналами в міжнародних відносинах, здатними впливати на розподіл глобальних потоків потенційних відвідувачів країни. Показано, що розміщення бренду країни в кінематографічній формі уможливлює процеси формування міжнародного іміджу країни, поліпшення репутації країни в очах громадської спільноти інших країн. Автор демонструє умови, при яких використання кінематографа в якості інструменту плейсбрендингу приносить найефективніші результати. До таких умов він відносить проведення подій світового рівня в країні, де знімався кінофільм. Стаття також акцентує увагу на ролі державних органів у процесі успішного плейсбрендингу. Проаналізована успішна маркетингова кампанія Австралії «Спробуй піший туризм» проведена державним агентством «Туризм Австралії» в 2008 році. Особливістю цієї кампанії було її започаткування саме на основі кінофільму «Австралія», який послужив унікальним пакуванням для бренду країни із його подальшим репрезентуванням широким колам світової спільноти. В статті також порушується питання взаємозалежності іміджу країни та іміджу її складових елементів. ; Презентується кейс Австралії та фільму «Австралія» як приклад ефективного використання кінематографа в процесі плейсбрендингу. Доведено, що кінофільми є вагомими та ефективними комунікаційними каналами в міжнародних відносинах, здатними впливати на розподіл глобальних потоків потенційних відвідувачів країни. Показано, що розміщення бренду країни в кінематографічній формі уможливлює процеси формування міжнародного іміджу країни, поліпшення репутації країни в очах громадської спільноти інших країн. Автор демонструє умови, при яких використання кінематографа в якості інструменту плейсбрендингу приносить найефективніші результати. До таких умов він відносить проведення подій світового рівня в країні, де знімався кінофільм. Стаття також акцентує увагу на ролі державних органів у процесі успішного плейсбрендингу. Проаналізована успішна маркетингова кампанія Австралії «Спробуй піший туризм» проведена державним агентством «Туризм Австралії» в 2008 році. Особливістю цієї кампанії було її започаткування саме на основі кінофільму «Австралія», який послужив унікальним пакуванням для бренду країни із його подальшим репрезентуванням широким колам світової спільноти. В статті також порушується питання взаємозалежності іміджу країни та іміджу її складових елементів.

Resumen: El presente artículo analiza a una protagonista(Fermina Daza) de la novela de García Márquez, Elamor en los tiempos del cólera. Se la ve atada a ciertosvalores socio-culturales, impuestos por la herencia patriarcal;sin embargo, ella puede librarse de las cadenasdel poder opresor, en una ineluctable necesidad de lamujer de transcender situaciones en procura de consolidarsu identidad, su ideología y su preponderante alteridad.Se expone como idea central la construcción socialde la feminidad ligada a un patriarcado que se opone acualquier capacidad intelectual femenina, donde el matrimoniofue una de las pocas alternativas para la mujerde comienzo de siglo XX. El artículo también se proponemostrar la presencia de un feminismo incipiente en lanovela contra el dominio patriarcal en esa época, cuandola situación de la mujer correspondía a un esquemamental reducido, pues se le consideraba un objeto máspara ornamentar la casa, adornar la cocina con su trabajoy criar los hijos; cualquier otro dominio del espacioabierto y del afuera le estaba tácitamente prohibido. Deigual forma se analiza el aspecto de la maternidad comosujeción identitaria y la forma idiosincrática como fueasumida por Fermina y, a su vez la poca importancia quele concede el narrador en la vida de este personaje, pueses solo un artilugio necesario para recordar los convencionalismosde época.Palabras claves: patriarcado, literatura, feminismo,García Márquez, El amor en los tiempos del cólera.Patriarchy and the Social Construction of Femininity In the Novel Love in the Times of CholeraAbstract: This article analyzes a female character (FerminaDaza) in the García Márquez novel Love in theTimes of Cholera. She appears tied to certain socio-culturalvalues imposed by the patriarchal heritage. Nevertheless,she is able to throw off the shackles of oppressivepower in an ineluctable need for women to transcendtheir condition, as she seeks to consolidate her identity,her ideology and her dominant otherness. The centralidea revolves around the social construction of femininitylinked to a patriarchy that opposes any female intellectualpowers, at the beginning of the twentieth centurywhen marriage was the only alternative for women. Thearticle also proposes to show the presence of an incipientfeminism in the novel opposed to patriarchal dominationat the time, when woman was considered a decorativeobject, a kitchen drudge and someone to raise the children;any other domain of open space outside the homewas tacitly forbidden. The issue of motherhood as sourceof identity, idiosyncratically assumed by Fermina, is analyzed,as well as the slight importance given to it by thenarrator, who merely uses it to show the conventions ofthose times.Keywords: patriarchy, literature, feminism, GarcíaMárquez, Love in the Times of Cholera

Materiality has recently claimed centre stage in architectural discourse and practice, yet its critical meaning is ever receding. Tropes like material honesty, digital materiality, material responsiveness and dematerialisation mark out an interdisciplinary field where scientific fact and artistic experimentation interact, and where what in fact constitutes materiality and immateriality is constantly re-imagined. Interstices14 invites contributions that address the thematic strands: Immateriality; Atmosphere+Experience; Interactivity; Material Politics; Material Technology+Aesthetics; Material Referents. Immateriality: As a reaction to developments in science, materiality came under scrutiny with the emergence of nineteenth century German aesthetics (Vischer, Schmarsow) and the early avant-garde projects (Lissitzky, van Doesburg). Initiating an epistemic shift in art and architecture, these works pointed point to the connection between the concrete material properties of objects and their interaction with the inhabitant through psycho-physiological effects. From one of these early projects, this publication borrows its title – Immaterial Materialities – a term invented by El Lissitzky to describe the dynamics of our spatial conception, which could be explored through the design of imaginary spaces – possibilities pioneered by film and modern mass media. The inclusion of ephemeral elements such as light, line, colour, and media, reconceptualised materiality as an entirely dynamic category, a kind of 'materialised energy' (Vesnin). These ideas re-emerged transformed in the work of the Neo-avant-garde of the 1960s and 70s, and surfaced again in contemporary architectural debates. Atmosphere + Experience: Gernot Böhme thematizes the idea of 'materialized energy' under the heading of 'atmospheres,' which he sees as the fundamental concept of a new aesthetics in architecture. Questioning the primacy of vision, Böhme asks "is seeing really the truest means of perceiving architecture? Do we not feel it even more? And what does architecture actually shape – matter or should we say space?" Böhme points to the architecture of Herzog & de Meuron and Peter Zumthor whose works build upon material experimentation and foreground sensory qualities. "Atmospheres", notes Böhme "are something that defines the human-in-the-world as a whole, i.e. his relationship to the environment, to other people, to things and works of art". Interactivity: Considerations on our relationship with atmosphere and weather have informed recent projects, which deploy materials as mediators or activating agents that probe the relationship between audience/user and the physical environment: Spatial investigations with phenomena-producing materials such as water, light, colour and temperature experiment with the viewer's experience (Eliasson); responsive high-tech materials interact with audiences (Spuybroek); 'weather architectures' (Hill), or 'atmo architectures' (Sloterdijk) technologically re-create nature as spatial experience and spectacle (Diller and Scofidio). Material Politics: Traditional materials such as timber and concrete have been re-imagined through the rediscovery of forgotten methods and connect us to the material traditions of historic regional architecture. Through the use of low-cost materials such as corrugated metal, Australian architects connect the beach house, the wool-shed, and industrial estates educing trans-historical, cross-cultural, and climatic associations by fusing the Australian vernacular with international modernism. In East Germany, architect Ulrich Müther's material experimentation with cast concrete generated an aura of cosmopolitanism that stood in stark contrast to the visual monotony of the iconic 'Plattenbauten' (pre-cast concrete towers) promoted by the government; whereas in 1950s Bosnia, Juraj Neidhardt argued that a systematic re-arrangement of architectural elements could facilitate an interactive relationship between the heritage built fabric and the new Communist society. Material Technology + Aesthetics: Architectural experiments in material-oriented computational design explore the design potential of conventional construction materials. Waste material and natural materials are fused chemically, or mechanically-fixed, providing imaginative design solutions for technological problems. New composites with changed material and aesthetic properties are suitable for an extended variety of applications. The traditional visual language of tectonics gives rise to a plastic aesthetic that rejects discrete structural elements in favour of homogeneity and gradient – a language that is just beginning to be explored. Material Referents: In contemporary art, Liam Gillick uses materials and architectural elements that reference the universal modernism favoured in corporate architecture; plexiglas, steel, and colour aluminium connect "the project of emancipation of the avant-gardes and the protocol of our alienation in a modern economy"; these material fragments prompt the viewer to reflect on a range of, at times conflicting, environments, which can be read "as partial images that call to mind a range of other moments and environments" (Verhagen). It is precisely this "calling to mind of other moments and environments" that Philip Ursprung detects in Hans Danuser's photographic representations of Peter Zumthor's architecture. Danuser's images evoke seemingly incompatible associations by revealing unexpected links between Zumthor's atmospheric concrete spaces and the problematic, post-industrial spaces of Alpine power plants and cooling towers. Photography, as Barthes argues, entails a frictional encounter with the reality of an image; an invisible disturbance of the photographic surface. All these approaches probe boundaries – between material and immaterial, art and science, practice and theory, representation and experience, tradition and innovation, and producer/object/user, giving rise to the following concerns: – What is the validity of different approaches to materiality in relation to the vital problems of our time? – Where do materials allow us to cross disciplinary, cultural, or other boundaries? – Can materials be deployed to create environments which predict user behaviour and control social relations and experiences? – Which trans-historical correspondences can be detected in contemporary approaches to materiality, and how do these challenge, imitate and expand on previous thinking? Submissions: Interstices: Journal of Architecture and Related Arts 14, "Immaterial Materialities: Materiality and interactivity in art and architecture", invites critical investigations of theoretical and historical content from academics, as well as practice-oriented contributions from content providers such as architects, artists and curators, that redress imbalances and missing links in the portrayal and debate of matters concerning materiality and interactivity in art and architecture from the 1920s onward. For the refereed part, we welcome submission of 5000 word papers and visual submissions with an accompanying text of approximately 500 words. For the non-refereed part, we welcome papers up to 2500 words and project reports and reviews of up to 1000 words related to the issue theme. Please check out the Notes for Contributors for details about the reviewing process, copyright issues and formatting for written and visual submissions. Please send your submission to Sandra Karina Löschke (sandra.loschke@uts.edu.au) by 3 March 2013. Authors accepted for the reviewing process will receive confirmation and a schedule of production in mid-March and the journal will go to publication in October/November 2013.

Il turismo, in quanto attività a forte impatto economico, sociale, ambientale e soprattutto culturale, è stata interessata, negli anni, da profondi cambiamenti, soprattutto se la si confronta con l'attività del lontano viaggiatore del "Grand Tour", ma anche solo con quella del più vicino turista di massa della seconda metà del secolo scorso. Partendo da questa considerazione iniziale, in questa tesi è stato effettuato uno studio che ha permesso di mettere in luce i principali cambiamenti che hanno riguardato le varie forme di turismo negli ultimi decenni e che sono state analizzate nel primo capitolo della stessa. Si è dunque potuto osservare che, nell'arco di un periodo relativamente breve, siamo passati da un turismo di tipo tradizionale ad uno che potremmo definire "motivazionale", ovverosia da un turismo basato sul modello sightseeing ad un insieme di attività e di servizi che, con il decisivo contributo apportato dal fenomeno dello "Slow Tourism", poggiano le loro basi su un modello orientato alla creazione di esperienze turistiche autentiche, originali e distintive, in altri termini un modello esperienziale. Al tempo stesso si è visto che la sostenibilità ambientale, economica, sociale dello sviluppo turistico è oggi uno dei temi centrali nelle agende politiche di tutti gli Stati Membri dell'Unione Europea e non solo, in quanto interessa direttamente tutti i Paesi evoluti del mondo. Ed è proprio seguendo le linee guida tracciate dal turismo esperienziale, da un lato, e quelle che originano dal turismo sostenibile, dall'altro, che nasce e si sviluppa un fenomeno del tutto innovativo: quello dell'Albergo Diffuso, che offre una risposta concreta all'esigenza di formulare soluzioni differenziate e personalizzate per un mercato di turisti esperienziali sempre più esigenti, nel rispetto di criteri di economicità ed efficienza delle scelte gestionali e con un'attenzione particolare a preservare il più possibile l'ambiente che ci circonda, risorsa fondamentale e vero valore aggiunto del nuovo prodotto turistico. Nel secondo capitolo sono state dunque analizzate le principali caratteristiche che hanno portato allo sviluppo di questo nuovo tipo di ospitalità alberghiera che può favorire, sia durante la sua realizzazione che dopo il suo avvio, uno sviluppo sostenibile, innescando animazione economica e offrendo, al contempo, opportunità per l'utilizzo equilibrato delle risorse locali e delle potenzialità turistiche. E' stata dunque effettuata una analisi delle condizioni di fattibilità di un progetto di Albergo Diffuso e sono stati evidenziati i punti di forza e di debolezza che lo contraddistinguono per giungere alla conclusione che queste strutture, di cui sono stati forniti alcuni esempi di eccellenza, non offrono un semplice soggiorno ma uno stile di vita unico ed irripetibile, in grado di mettere il turista in stretto contatto con la popolazione locale e consentirgli quindi di organizzare la propria vacanza in modo tale da approfondire la conoscenza della storia, dell'arte, della cultura del territorio che desidera visitare. L'Albergo Diffuso, come detto, fonda le proprie radici proprio sul territorio ed i "Geoitinerari" sono il mezzo più efficace per scoprire il valore semantico del paesaggio e degli elementi di qui questo si compone. Nel terzo capitolo è stato perciò approfondito il tema degli itinerari culturali che permettono di "viaggiare nel paesaggio e nel territorio" e che consentono al tempo stesso di accrescere la conoscenza del patrimonio locale e di diversificare l'offerta turistica. È stato anche sottolineato il fatto che l'attenzione verso i valori immateriali della cultura ha portato, negli anni recenti, a sviluppare il concetto di "heritage", inteso come l'insieme dei beni culturali materiali e immateriali che appartengono ad un certo contesto territoriale e ne esprimono le peculiarità, l'unicità e le potenzialità turistico-culturali. Ma non solo: si è visto che proprio la pratica del turismo lento consente di fare un'esperienza emozionale dei luoghi visitati, costruendo relazioni con i territori attraversati e con le comunità ospitanti; tutto questo si può realizzare proprio mediante la sperimentazione di modelli innovativi di ospitalità turistica, come quello, appunto, dell'Albergo Diffuso. I Geoitinerari, potentissimi strumenti di marketing del territorio, si sposano quindi perfettamente con il modello dell'Albergo Diffuso perché insistono sugli stessi valori su cui anche quest'ultimo si fonda: i loro tracciati diventano il filo conduttore che rappresenta e sintetizza l'identità locale creando un legame fortissimo tra l'anima della struttura e l'anima del territorio e formando un tutt'uno con la terra del luogo, la vita, la cultura e gli stili del popolo che vi risiede. Infine, nel quarto ed ultimo capitolo è stato presentato un caso concreto di Albergo Diffuso, nel quale le tracce di tutto ciò che è stato precedentemente enunciato si concretizzano in un progetto imprenditoriale che, oltre a rappresentare una "pietra miliare" sulla strada dello sviluppo e dell'affermazione del modello di ospitalità diffusa, costituisce un esempio di eccellenza del territorio toscano. L'intervista con la proprietaria del "Relais Borgo Giusto", Dott.ssa Eleonora Gaffino, fornisce un quadro molto chiaro della situazione attuale, anche in considerazione della attuale crisi del settore alberghiero dovuta alla Pandemia da Covid-19.

The article deals with library space of Katerinoslav during the Ukrainian Revolution of 1917–1921. The role of educational societies in the process of Ukrainization is highlighted, the influence of political events on the state of librarianship is determined. The state and activity of libraries of various departmental subordination, namely public libraries, libraries of educational institutions, societies and religious institutions are analyzed. Special attention is given to events that spread the Ukrainian idea, supported Ukrainian traditions and helped to spread the Ukrainian book. During this time, the contribution of Prosvita society was significant. The activity of this society was short, but deeply meaningful. The issues of printed Bulletin of Prosvita are a bibliographic rarity. The sources significantly help to present a complete picture of cultural and educational life of people's libraries operating in the province and contributed to the reading of Ukrainian literature. The contribution of educational libraries of the province to the development of Ukrainian literary heritage and formation of Ukrainian-language book collections are revealed. The historical milestones in the development of book collections of Oles Honchar Dnipro National University scientific library (1918) are shown. The article provides information on the activities of Katerinoslav Theological Seminary and significant contribution of its leaders to the development of book industry of the region based on archival materials. Unresearched library reports allow to find out the reasons that impeded the process and reveal facts about support of library work in Katerinoslav. Considerable attention is paid to determining the place and role of Ukrainian publishing houses and bookstores (Slovo, Ukrainian Publishing House, Consumer, Ukraine, Kamenyar, O. Kashchenko, etc.). The newly created societies became a reliable link between the library and Katerinoslav readers. Replenishment of library collections with new prepared Ukrainian publications on history, literature studies and fiction was an urgent task in the process of gradual development of Ukrainian publishing in 1917–1920 years. ; Исследовано библиотечное дело Екатеринославщины в период Украинской революции 1917–1921 гг. Освещена роль просветительских обществ в процессе украинизации, определено влияние политических событий на состояние библиотечного дела. Проанализировано состояние и деятельность библиотек различного ведомственного подчинения, а именно публичной, учебных заведений, обществ, духовных заведений. Уделено внимание мероприятиям, которые распространяли украинскую идею, поддерживали украинские традиции и способствовали распространению украинской книги. В этот период весомым был вклад общества «Просвита», деятельность которого была непродолжительной, но глубоко содержательной. Библиографической редкостью являются сохраненные до наших дней выпуски печатного органа общества – «Вестника». Источники существенно помогают воссоздать целостную картину культурно-просветительской жизни народных библиотек, которые функционировали в губернии и способствовали чтению украинской литературы. Раскрыт вклад просветительских библиотек губернии в развитие украинского литературного наследия и формирования фондов украиноязычных изданий. Выявлены исторические вехи развития книжных коллекций научной библиотеки ДНУ имени Олеся Гончара (1918 г.). На основе архивных материалов отражена деятельность Екатеринославской духовной семинарии и весомый вклад ее руководителей в развитие книжного дела края. Неисследованные до сих пор библиотечные отчеты позволяют выяснить причины, которые тормозили процесс, и выявить факты поддержки библиотечного дела Екатеринославщины. Значительное внимание уделено определению места и роли, которую играли украинские издательства и книжные магазины («Слово», «Украинское издательство», «Споживач», «Україна», «Каменяр», А. Кащенко и т. д.). Издательства стали надежным звеном между библиотекой и екатеринославскими читателями. Пополнение библиотечных фондов только что вышедшими украинскими изданиями по истории, литературоведению, художественными произведениями было насущной задачей в процессе последовательного развития украинского издательского дела в 1917–1920 гг. ; Досліджено бібліотечний простір Катеринославщини за часів Української революції 1917–1921 рр. Висвітлено роль просвітянських товариств у процесі українізації, визначено вплив політичних подій на стан бібліотечної справи. Проаналізовано діяльність бібліотек різного відомчого підпорядкування, а саме публічної, навчальних закладів, товариств, духовних закладів. Зосереджено увагу на заходах, які поширювали українську ідею, підтримували українські традиції та сприяли розповсюдженню української книжки. За цих часів вагомим був внесок товариства «Просвіта», діяльність якого була нетривалою, але глибоко змістовною. Бібліографічною рідкістю є збереженні до наших часів випуски друкованого органу осередку – «Вісника». Джерела суттєво допомагають відтворити цілісну картину культурно-просвітницького життя народних бібліотек, що діяли у губернії, та сприяли читанню української літератури. Розкрито внесок освітянських бібліотек губернії у розвиток української літературної спадщини та формування фондів україномовних видань. Виявлено історичні віхи розвитку книжкових колекцій наукової бібліотеки ДНУ імені Олеся Гончара (1918 р.). На основі архівних матеріалів висвітлено діяльність Катеринославської духовної семінарії та вагомий внесок її очільників у розвиток книжкової справи краю. Недосліджені до цього часу бібліотечні звіти дозволяють з'ясувати причини, що гальмували процес, та виявити факти підтримки бібліотечної справи Катеринославщини. Значну увагу приділено визначенню місця та ролі, яку відігравали українські видавництва і книгарні («Слово», «Українське видавництво», «Споживач», «Україна», «Каменяр», А. Кащенка тощо). Новостворені осередки стали надійною ланкою між бібліотекою і катеринославськими читачами. Поповнення бібліотечних фондів щойно підготовленими українськими виданнями з історії, літературознавства, художніми творами було нагальним завданням у процесі поступового розвитку української видавничої справи у 1917–1920 рр.

In this paper the author analyzes the views of scientists on the constitution formation as a natural process in accordance with the national traditions and state formation experience. The author pays attention to the works of Charles-Louis de Montesquieu, A.V. Dicey, E. Burke, G. F. Puchta, devoted to the issues of the distribution of state power, the choice of form government, nature of laws, characteristic features of constitutions. The influence of the experience of organizing public authority on the development of the constitutional process is analyzed. In particular, the author analyzes the state-building process in Ukraine in 1917-1921, the works of state officials in the field of the state-building process, including the works of Sergei Shelukhin and Stanislav Dnistriansky in the context of preparing the basic law, taking into account the historical basis of the people's life, understanding the basic principles of the state system, the origins of the constitution. The author analyzes the text of the First Universal of the Ukrainian Central Rada. The texts of the preambles of the constitutions of the Republic of Lithuania, the Republic of Poland, the Slovak Republic, the Czech Republic and the French Republic were worked out. The author pays attention to the references to the traditions and customs, the achievement of the nations, the cultural and political heritage of the ancestors, the practice of domestic state formation process in the preambles of the constitutions. The author analyzes the text of the Constitution of Ukraine preamble. The author proves that the constitution is not created from the abstract principles and represents the peculiarities of the state constitutional order, which is determined by the traditions, experience and practice of state building. The author convinces that the process of the constitution formation is natural and should reflect the people's interests, and the validity of the constitution depends on the consideration of the national traditions and state formation experience ; В статье рассматриваются взгляды отечественных и зарубежных ученых на становление конституции как закономерного процесса в соответствии с национальными традициями и опытом государственного строительства, уделено внимание работам Шарля Луи Монтескье, Эдмунда Берка, Альберта Дайси, Георга Фридриха Пухты в части вопросов распределения государственной власти, избрание формы правления, природы законов, характерных особенностей конституций. Проанализировано влияние опыта организации публичной власти на развитие конституционного процесса. В частности, обращается внимание на процесс государственного строительства в Украине в 1917-1921 годах, наработки государственных деятелей в сфере государственного строительства, в том числе Сергея Шелухина и Станислава Днестрянского в контексте подготовки основного закона, учета исторической основы жизни народа, понимание основных принципов государственного строя, происхождения конституции, анализируются положения Первого Универсала Украинской Центральной Рады. Проанализированы тексты преамбул конституций Литовской Республики, Республики Польша, Словацкой Республики, Чешской Республики, Французской Республики, обращается внимание на наличие в преамбулах ссылок на традиции и обычаи народа, достижения народа, культурное и политическое наследие предков, опыт государственного строительства, анализируются положения преамбулы Конституции Украины. Автор доказывает, что конституция не создается из абстрактных принципов, а является отображением особенностей конституционного строя государства, обусловленного традициями, опытом и практикой государственного строительства; убеждает в том, что процесс становления конституции является закономерным и должен отображать интересы народа, а мера учета традиций и опыта государственного строительства при разработке конституции или внесения в нее изменений непосредственно влияет на действенность конституции ; У статті висвітлено погляди вітчизняних та зарубіжних вчених на становлення конституції як закономірного процесу відповідно до національних традицій та практики державотворення народу, приділено увагу працям Шарля Луї Монтеск'є, Едмунда Берка, Альберта Дайсі, Георга Фрідріха Пухти в частині питань розподілу державної влади, обрання форми правління, природи законів, характерних особливостей конституцій. Проаналізовано вплив досвіду організації публічної влади на розвиток конституційного процесу. Зокрема, звертається увага на державотворчий процес в Україні у 1917-1921 роках, напрацювання державних діячів в сфері державного будівництва, в тому числі Сергія Шелухіна та Станіслава Дністрянського в контексті підготовки основного закону, врахування історичної основи життя народу, розуміння основних принципів державного ладу, витоків конституції, аналізуються положення Першого Універсалу Української Центральної Ради. Опрацьовано тексти преамбул конституцій Литовської Республіки, Республіки Польща, Словацької Республіки, Чеської Республіки, Французької Республіки, звертається увага на наявність в преамбулах посилань на традиції та звичаї народу, досягнення останнього, культурну та політичну спадщину предків, практику вітчизняного державотворення, аналізуються положення преамбули Конституції України. Автор доводить, що конституція не створюється з абстрактних принципів, а є відображенням особливостей конституційного ладу держави, зумовленого традиціями, досвідом та практикою державотворення народу, що населяє державу; переконує в тому, що процес становлення конституції є закономірним і повинен відображати інтереси народу, а міра врахування традицій і практики державотворення при розробці конституції чи внесення змін до останньої безпосередньо впливає на дієвість конституції

In this paper the author analyzes the views of scientists on the constitution formation as a natural process in accordance with the national traditions and state formation experience. The author pays attention to the works of Charles-Louis de Montesquieu, A.V. Dicey, E. Burke, G. F. Puchta, devoted to the issues of the distribution of state power, the choice of form government, nature of laws, characteristic features of constitutions. The influence of the experience of organizing public authority on the development of the constitutional process is analyzed. In particular, the author analyzes the state-building process in Ukraine in 1917-1921, the works of state officials in the field of the state-building process, including the works of Sergei Shelukhin and Stanislav Dnistriansky in the context of preparing the basic law, taking into account the historical basis of the people's life, understanding the basic principles of the state system, the origins of the constitution. The author analyzes the text of the First Universal of the Ukrainian Central Rada. The texts of the preambles of the constitutions of the Republic of Lithuania, the Republic of Poland, the Slovak Republic, the Czech Republic and the French Republic were worked out. The author pays attention to the references to the traditions and customs, the achievement of the nations, the cultural and political heritage of the ancestors, the practice of domestic state formation process in the preambles of the constitutions. The author analyzes the text of the Constitution of Ukraine preamble. The author proves that the constitution is not created from the abstract principles and represents the peculiarities of the state constitutional order, which is determined by the traditions, experience and practice of state building. The author convinces that the process of the constitution formation is natural and should reflect the people's interests, and the validity of the constitution depends on the consideration of the national traditions and state formation experience ; В статье рассматриваются взгляды отечественных и зарубежных ученых на становление конституции как закономерного процесса в соответствии с национальными традициями и опытом государственного строительства, уделено внимание работам Шарля Луи Монтескье, Эдмунда Берка, Альберта Дайси, Георга Фридриха Пухты в части вопросов распределения государственной власти, избрание формы правления, природы законов, характерных особенностей конституций. Проанализировано влияние опыта организации публичной власти на развитие конституционного процесса. В частности, обращается внимание на процесс государственного строительства в Украине в 1917-1921 годах, наработки государственных деятелей в сфере государственного строительства, в том числе Сергея Шелухина и Станислава Днестрянского в контексте подготовки основного закона, учета исторической основы жизни народа, понимание основных принципов государственного строя, происхождения конституции, анализируются положения Первого Универсала Украинской Центральной Рады. Проанализированы тексты преамбул конституций Литовской Республики, Республики Польша, Словацкой Республики, Чешской Республики, Французской Республики, обращается внимание на наличие в преамбулах ссылок на традиции и обычаи народа, достижения народа, культурное и политическое наследие предков, опыт государственного строительства, анализируются положения преамбулы Конституции Украины. Автор доказывает, что конституция не создается из абстрактных принципов, а является отображением особенностей конституционного строя государства, обусловленного традициями, опытом и практикой государственного строительства; убеждает в том, что процесс становления конституции является закономерным и должен отображать интересы народа, а мера учета традиций и опыта государственного строительства при разработке конституции или внесения в нее изменений непосредственно влияет на действенность конституции ; У статті висвітлено погляди вітчизняних та зарубіжних вчених на становлення конституції як закономірного процесу відповідно до національних традицій та практики державотворення народу, приділено увагу працям Шарля Луї Монтеск'є, Едмунда Берка, Альберта Дайсі, Георга Фрідріха Пухти в частині питань розподілу державної влади, обрання форми правління, природи законів, характерних особливостей конституцій. Проаналізовано вплив досвіду організації публічної влади на розвиток конституційного процесу. Зокрема, звертається увага на державотворчий процес в Україні у 1917-1921 роках, напрацювання державних діячів в сфері державного будівництва, в тому числі Сергія Шелухіна та Станіслава Дністрянського в контексті підготовки основного закону, врахування історичної основи життя народу, розуміння основних принципів державного ладу, витоків конституції, аналізуються положення Першого Універсалу Української Центральної Ради. Опрацьовано тексти преамбул конституцій Литовської Республіки, Республіки Польща, Словацької Республіки, Чеської Республіки, Французької Республіки, звертається увага на наявність в преамбулах посилань на традиції та звичаї народу, досягнення останнього, культурну та політичну спадщину предків, практику вітчизняного державотворення, аналізуються положення преамбули Конституції України. Автор доводить, що конституція не створюється з абстрактних принципів, а є відображенням особливостей конституційного ладу держави, зумовленого традиціями, досвідом та практикою державотворення народу, що населяє державу; переконує в тому, що процес становлення конституції є закономірним і повинен відображати інтереси народу, а міра врахування традицій і практики державотворення при розробці конституції чи внесення змін до останньої безпосередньо впливає на дієвість конституції

El concepto de agrobiodiversitad se refiere a los ecosistemas con su flora, su fauna, su componente microbiológico y genético que derivan de la acción ejercitada inicialmente por la selección natural en la evolución de la vida y por el hombre que ha domesticado la naturaleza desde el tiempo de los primeros agricultores cerca de 10.000 años atrás hasta el dia de hoy. La biodiversidad es un elemento esencial del ambiente natural y garantiza numerosos beneficios para el hombre, beneficios que son llamados: Servicios Ecosistémicos. Los ecosistemas naturales, consituidos por un conjunto de especies que han evolucionado en el tiempo en equilibrio con el ambiente físico, son la garantía de la sustentabilidad de bienestar humano. Los servicios ecosistémicos pueden ser de diferente naturaleza como: suministro (madera, comida, medicinas, etc), regulación (filtrado del agua, descomposición de residuos orgánicos, regulación del clima con el ciclo del carbono, etc), de base (ciclo de los nutrientes, fotosíntesis y formación de biomasa, formación de los suelos), cultural (recreación, estética, espiritual, etc). La ley 194 de diciembre del 2015 del gobierno italiano, sobre la seguridad y la conservación de la biodversidad de los productos agrícolas y alimentarios, ha cubierto la diferencia entre la rica reglamentación internacional y la normativa italiana aun en fase de desarrollo y ha dado particular resalto a la protección de la rica herencia de biodiversidad presente en el territorio italiano. Esta ley tiene como principal objetivo la actulización de la normativa italiana adaptándola al marco normativo internacional en diferentes niveles que van desde la seguridad y conservación de la biodiversidad de alimentos, necesaria para conservar los recursos genéticos locales, a la definición de medidas para prevenir riesgo de extinción y erosión genética y específica de la biodiversidad a escala nacional. En fin, viene presentado y comentado un trabajo piloto sobre la integración de los servicios ecosistémicos en la planificación de las áreas protegidas. El proyecto se ha realizado utilizando fondos europeos LIFE+ y se llama LIFE+mgn (making good nature). En particular en el proyecto LIFE+mgn se propone a través de la participación de las comunidades locales y la utilizacion de PES (Pay for Ecosystems Services= Pago por servicios ambientales) de definir los planes de gestión y conservación de la biodiversidad dentro de la red de áreas protegidas europeas (Red Natura 2000). La propuesta ha sido desarrollada y puesta en práctica en un set de 22 áreas de la red con características ambientales, territoriales y culturares muy heterogéneas y que son representativas de la realidad italiana. La aplicación del modelo LIFE+mgn, que se ha demostrado muy eficaz para integrar los servicios ecosistémicos en la planificación sustentable de la red Natura 2000, podría ser extendida a toda la red de áreas protegidas incluyendo otras áreas como los Parques nacionales y regionales. ; Agricultural biodiversity entails the wealth of plant, animal and microbial genetic resources formed through biological mechanisms, natural selection and a lengthy evolution process, and accumulated ‐since the appearance of the agriculture about 10.000 years ago‐ by generations of farmers who patiently and diligently domesticated, selected and moved from different areas, the species from which the products necessary to manʹs existence would derive. Biodiversity is an irreplaceable element in the natural environment, producing a range of benefits for humanity realized by the so‐called ecosystem services, in the form of different types of goods and services such as food, timber, drinking water, pollination, energy, climate regulation, protection from natural hazards/risks, erosion control, ingredients for medicines and cosmetics, leisure activities The Italian act 194, passed of the 1st of December 2015, on safety and conservation of agricultural and food biodiversity, attempts to fill a gap between a set of prolific international agreements – aimed, in different ways, at regulating the delicate topic of the safety of biological and agricultural diversity– and a likewise productive season of regional acts, focused on the protection of our territory's remarkable genetic heritage. This legislation's main objective is to achieve an international framework, arranged through different levels and competences, for the safety and conservation of agricultural and food biodiversity, able to safeguard local genetic resources ‐ both agricultural and food‐ from the risk of genetic erosion and extinction. A pioneering work aimed at defining new management tools that include Ecosystem services in the governance of the network of protected areas (Natura 2000 network) has been recently done in Italy in the context of the LIFE+ European program (called LIFE+mgn). The proposed procedure was implemented and tested in a pool of 22 protected areas representative of the environmental, social and economic heterogeneity in Italy. Specific PES (Payment for ecosystem services) and contracts were defined. The model LIFE+mgn seems adequate for including ES in defining a sustainable plan of the Natura 2000 network. ; Universidad Nacional de La Plata (UNLP) - Facultad de Ciencias Jurídicas y Sociales

This dissertation explores the creation and exhibition of immigrant-made art in American settlement houses in New York and Boston from 1900 to 1945. The lace, embroidery, and ceramics Southern and Eastern European immigrant artists created provide an important avenue to illustrate how European traditions survived, changed, or disappeared, and how Jewish and Italian communities in New York and Boston adapted to new circumstances while maintaining distinct identities. This dissertation proposes that art can help reveal what is gained and what is lost when communities uproot and settle far from their homelands: an issue as relevant for turn-of-the-century immigrants as it is for emigrant groups arriving in the United States and countries across the world today. The two object sets that are examined closely—ceramics from Boston's Paul Revere Pottery and textiles from New York's Scuola d'Industrie Italiane—reveal the working and living patterns of first and second-generation Jewish and Italian women as they interacted with middle and upper class settlement house reformers, collectors, and museum professionals to negotiate their place in American social and political life. Beginning in the late nineteenth-century, college-educated men and women founded settlement houses in rapidly expanding urban immigrant neighborhoods. They initiated programs designed to help newly arriving Southern and Eastern Europeans adapt to American urban life. By 1900, there were over one hundred settlement houses across the United States peopled by progressive reformers eager to address the perceived moral and social problems of poor tenement neighborhoods. The history of settlement house efforts to alter basic living and working conditions ¬is well documented, as are the lives of many of the most influential reformers such as Jane Addams of Chicago's Hull-House. However, historians have yet to adequately address the pivotal role of art production in settlement house reform efforts or to underscore the role immigrant practitioners played in the fashioning of their own identities through artistic practice. The first section of this dissertation focuses on the work of young Italian and Jewish women who decorated ceramics at the Paul Revere Pottery. The workshop's glazed earthenware dishes, mugs, and tiles decorated with images of American historical events and agrarian scenes are emblematic of a larger impulse to adapt workers to American taste through the language of the colonial revival. The young Jewish and Italian painters of the Pottery specialized in designs depicting scenes of flora and fauna native to New England and suggestive of the city's colonial history. Designers hoped such iconography would teach newly arrived immigrants about their new nation's values. The Pottery fostered women who made careers for themselves as artists and librarians while cementing their role as the rightful heirs to the North End's historic structures and its Revolutionary history. The second section explores textiles created at the Scuola d'Industrie Italiane in New York's Richmond Hill settlement house and reveals how immigrant-made lace and embroidery represent a negotiated identity for the young Italian women who created them. At the Scuola, founders worked to preserve Italian lacemaking traditions while providing Italian women with alternatives to factory labor. Founders Gino Speranza and Florence Colgate worked to preserve Italian lacemaking traditions by creating a school based on Italian revival lace workshops that the pair visited while travelling in Italy. The nineteenth-century Italian revival of lacemaking and its importation to the United States represents a particular understanding of heritage filtered through the lens of settlement house reformers. The Scuola's heyday also coincides with the tremendous vogue among upper class American collectors for Antique European lace. The Scuola's objects are based on highly coveted antique fragments re-conjured in altered forms to appeal to American tastes. As first and second-generation immigrants, the women of the workshop well understood their roles as skilled craftswomen and representatives of an old-world practice. These needlewomen used their positions to cement roles in the social and economic forums of their city. This dissertation augments previous examinations by turning not only to early twentieth-century reformers and art patrons, but by exploring the social and economic world of immigrant craftswomen and how their practices intersected in unexpected ways with collectors and connoisseurs in Boston and New York. While the voices of individual practitioners in cooperative workshops are often difficult to unearth, this project proposes new ways to read the work of settlement house artisans as vital clues to document their lives. The study addresses settlement houses as negotiated spaces and the objects produced there as vital means to support and enhance immigrant communities while furthering the interests of various constituencies. The cases in question reframe the Arts and Crafts movement as a trans-Atlantic venture that linked more than just America and Britain. These settlement house craft workshops connected disparate countries and social spheres in networks of cultural exchange and shared influence.

В современном мире существует более семи тысяч уникальных языков, которые отражают своеобразие условий жизни, картин мира и культурных традиций различных народов. По данным ЮНЕСКО, за последние пять веков исчезло около 75 языков в Европе и Малой Азии и около 115 языков в США. Региональные языки или языки меньшинств являются частью национального достояния государств и играют в процессе формирования национальной идентичности главенствующую роль как носители и гаранты национальной культуры и национального самосознания, именно поэтому значение региональных языков постоянно усиливается. Однако опасность роста национализма и сепаратизма заставляет политических деятелей осторожно относиться к мерам по защите национальных языков. В данной статье рассматривается политическая дискуссия во Франции вокруг ратификации Европейской хартии региональных языков или языков меньшинств, принятой Советом Европы четверть века назад, целью которой была защита исторических региональных языков стран ЕС, часть которых находится под угрозой возможного исчезновения. Автор анализирует исторические предпосылки, приведшие к сложившейся ситуации вокруг данного документа, а также позицию руководства Франции по отношению к этой проблеме. Исследование базируется на комплексе научных методов и подходов, основанных на принципе научной объективности и системности, применяемых в исторических исследованиях. Основными методами являются историко-проблемный и компаративный анализ, классификация и сопоставление политико-исторических концепций. Современная Франция де-юре твёрдо следует языковым традициям, заложенным предыдущими режимами, что определено в её Конституции как принципы неделимости Республики и единства французского народа. Французский язык, согласно ст. 2 Конституции Пятой Республики, является единственным официальным. Однако помимо французского в Заморских департаментах и территориях Франции в настоящее время говорят на 75 языках, из которых 24 являются языками коренного населения европейской части Франции, а остальные-языки иммигрантов. Несмотря на то, что за ратификацию Хартии выступают определённые политические деятели, Государственный совет Франции, высший судебный орган по административным делам, а вслед за ним и Конституционный совет отказали в её ратификации, сославшись на то, что положения Хартии противоречат Конституции. Вопрос о внесении изменений в Конституцию Франции вызывает ожесточенные дебаты и остается нерешённым в течении почти целого десятилетия. Политическая проблема заключается в последствиях применения Хартии, учитывая тот факт, что во все времена поощрение одного языка в ущерб другому становилось катализатором мощных и очень опасных социальных и политических процессов. ; There are more than seven thousand of unique languages nowadays, that reflect the uniqueness of the living conditions, the worldview and cultural traditions of different peoples. According to UNESCO, 75 languages in Europe and Asia Minor and about 115 languages in the United States over the past five centuries have been lost. The regional or minority languages are part of the national heritage and play leading role in the process of national identity as bearers and guarantors of national culture and national identity, that is why the value of regional languages is constantly increasing. However, the danger of the growth of nationalism and separatism makes politicians wary of measures to protect the national languages. The article deals with the political debate in France around the ratification of the European Charter for Regional or Minority Languages, adopted by the Council of Europe on 25 June 1992, which purpose was to protect the historical regional languages of the EU, some of which are in danger of eventual extinction. The author provides analysis of the historical preconditions of the current debate as well as of the stance taken by the French leadership on this issue. The study is based on a set of scientific methods and approaches the principle of scientific objectivity and system of historical research. The main methods are problematic and historical-comparative analysis, classification and comparison of the political and historical concepts. Modern France de jure firmly follows linguistic traditions laid down by previous regimes, as defined in its constitution as the principles of the indivisibility of the Republic and the unity of the French people. According to Article 2 of the Constitution of the Fifth Republic, French language is the only official. However, in addition to the French 75 languages are being spoken all over the Overseas Departments and Territories of France, including 24 languages of the indigenous population of the European part of France, and the languages of immigrants. Despite the fact that the ratification of the Charter serve certain political figures, the Conseil d'Etat, the highest judicial authority in administrative cases, and later the Constitutional Council refused to ratify the Charter, due to the fact that the provisions of the Charter are contrary to the Constitution. The question of amending the Constitution of France is facing fierce debate and remains unresolved for nearly a decade. The political problem is the impact of the application of the Charter, by the fact that at all times promoting one language at the expense of others become a catalyst for powerful and very dangerous social and political processes.

The paper is aimed at provision of legal assessment of the Latgalian language as a variant of Latvian, using mainly the analytical and historical method.Notwithstanding the fact that the Official Language Law recognizes that the Latgalian language is a variant of the Latvian language, there is no absolute clarity with regard to the status of this language and its practical use in formal communication. Also the attitude from public authorities is inexcusably inappropriate – as far as declaring the Latgalian language to be a foreign language. However, from historical point of view the Latgalian language was recognised and applied in official communication, including also judicial proceedings, in Latgale.Positive evaluation has to be given to the discussion, which has been opened with regard to the Latgalian language and its legal status. It should be noted with satisfaction, that their significant contribution is provided also by Latvians from other regions, and edition of "Jurista Vārds" ("Lawyer's Word"), dated 25 October 2011, is a good confirmation. However, the practice is indicative that there is no clarity with regard to legal status of the Latgalian language and its practical use in formal communication. Currently existing approach of the approved establishments on Latvia results from historical prejudices and ignorance.Existence of a number of languages as official state languages is nothing exceptional, and also the dialects or vernaculars may be constitutionally protected and their use can be defined. In evaluation of the constitutional framework also in other countries, a conclusion should be drawn that proper normative strengthening and daily use of the Latgalian language constitutes no threat to the official language. On the contrary, it could be a basis for raising confidence in Latgale, as well as in other regions. Linguistic diversity is the national cultural and historical heritage, which is worth a special appreciation and protection.Although nomenclative designation of the Latgalian language (language of Latgale) should be specified, it is much more important to come to understand the content of this concept in order to clearly denote the language, which is spoken not only in the region of Latgale of the contemporary Latvia, but also beyond, preserving for the language its historic roots.The Latgalian language was recognized to be one of the cornerstones in foundation of the Latvian state when the Latvian state was founded, and it was consistently respected also after the Republic of Latvia was proclaimed. In the normative field forgetting or disregarding of the Latgalian language has started to be present only after K. Ulmanis' coup, while depriving the Latgalian language of its legal status and regulation.With the Official Language Law the Republic of Latvia in a normative way has demonstrated its special attitude towards the Latgalian language. The State has determined not only to protect and at the same time to regulate the Latgalian language, but has assumed even larger active obligation to maintain and to develop the Latgalian language.There are neither legal nor linguistic or logical grounds to declare the Latgalian (Latgale) language (not to say the dialect!) to be a foreign language. The claim that the Latvian literary language is the only one to be recognized as the official language would have to be considered erroneous, because it has no normative basis. Latgalian language meets all requirements for a literary language, i. a., it has approved orthography rules in accordance with the laws and regulations of the Republic of Latvia.Conclusions made by the decision of Senate in case No. A42571907 S–596/2009, dated 18 August 2009, cannot be construed to be legitimate, because these are not only discrepant with legal method, but also clearly contrary to the logic. Declaring the Latgalian language, as well as any dialect to be a foreign language causes great damage to statehood of Latvia, first of all, to the local self-confidence.There is no legal basis to prevent contacts with governmental and local authorities in any vernacular or dialect of Latvian, still less there is a legal basis to limit communication in officially recognised variant of the official language – Latgalian (of Latgale) language.The State in the nearest future should enforce in practice the obligation undertaken by the Official Language Law – "maintenance, protection and development of the Latgalian written language as a historic variant of the Latvian language". Including practical use of the Latgalian language as a variant of the Latvian language should be ensured in communication with governmental and local authorities in the Republic of Latvia according to the existing law. The State should ensure obligations undertaken by the Official Language Law and should guarantee possibilities to apply to the authorities with a document, drawn up in Latgalian. However, the State should not confine itself only to provision of the document circulation in Latgalian, but it should also carry out a series of other real activities, including allocation of necessary funds from the State budget in order to maintain, to protect and to develop the Latgalian language.

[ES] Ha pasado un año más en el que al frente de este Consejo Superior de Investigaciones Científicas, y junto a todos vosotros, hemos seguido trabajando para situar la ciencia de calidad y el desarrollo tecnológico de este país en el lugar que merece. El año 2010 fue el año de comienzo de un nuevo Plan de Actuación, el 2010-13, que, como el Plan de Actuación anterior 2006-09, fue evaluado en su totalidad por científicos externos a la institución. En esta ocasión, el Plan de Actuación incluye a todas las unidades funcionales del CSIC, siendo la primera vez que esto ocurre con una institución de investigación de similares características. Además, el nuevo Plan de Actuación introduce elementos de medición de cumplimiento de objetivos no contemplados en el Plan de Actuación anterior, como la calidad de las publicaciones, la comunicación de la ciencia y la internacionalización. En este escenario de cambio en los indicadores de cumplimiento de objetivos del Plan de Actuación, que hace más exigente la obtención de resultados, el CSIC debió de afrontar, como el resto de los OPIs, un descenso notable de los presupuestos derivado del marco presupuestario restringido impuesto por la Administración General del Estado. A pesar de ello, y como puede comprobarse en los datos de esta Memoria, la actividad de las áreas científico- técnicas creció en todos los indicadores de cumplimiento de objetivos marcados en el Plan de Actuación 2010-13, e incluso se han alcanzado valores superiores a los previstos. Esto refleja, de una parte, que la inversión realizada en investigación en años anteriores ha dado sus frutos y, de otra, que la voluntad de esfuerzo incluso en un amenazante escenario económico sigue viva. Durante el año 2010 se celebró el Año Internacional de la Biodiversidad, declarado por la UNESCO, y el CSIC se unió a esta celebración con múltiples actos e iniciativas, además de sólidos programas de investigación, entre los que cabe destacar, por su magnitud y trascendencia científica, el Proyecto Consolider Malaspina, integrado por más de 200 investigadores a nivel nacional y liderado por el CSIC. El proyecto comenzó en ; diciembre de 2010 con la salida de los buques Hespérides y Sarmiento de Gamboa, en una expedición que recrea el viaje de Alejandro Malaspina en el siglo XVIII, y que tiene como objetivo general estudiar el impacto del cambio global en el océano profundo. El CSIC lidera además desde 2010, entre otros, programas europeos de Capacidades e Infraestructura (EcoGenes Adapting to Global Change), destinados a reforzar la institución en las áreas de Genómica, Modelación Ecológica y Ecofisiología en relación con el cambio global. Pero el año 2010 marcó un hito no sólo en el área de la biodiversidad, sino también en el campo de la física de partículas, ya que fue durante este año cuando se registraron las primeras colisiones del LHC a TeV de energía en centro de masas, con la participación destacable de investigadores del CSIC en el análisis de datos relativos a estas primeras colisiones. Además, el CSIC lidera desde 2010 el Proyecto Consolider MultiDark, cuyo objetivo es contribuir a la identificación y detección de la materia oscura del universo. En el campo de la Astrofísica, el CSIC firmó en diciembre de ese mismo año, con la institución alemana Max-Planck- Gesellschaft, una adenda al convenio de colaboración entre ambas instituciones para el Observatorio Astronómico de Calar Alto en Almería hasta 2018, con el que se inicia la construcción de un nuevo instrumento de observación destinado a la búsqueda de exoplanetas de tipo terrestre. Sería imposible enumerar aquí todos los hitos científicos del año 2010 en que el CSIC ha estado involucrado, llevando el liderazgo en muchas ocasiones. Una institución que abarca más de 130 centros e institutos tiene el deber de contribuir significativamente al avance de la ciencia y estar presente en las actividades de relevancia nacional e internacional. Para ello, concentra capacidades y masa crítica investigadora como ha hecho en el 2010, año en que se ha aprobado el Reglamento de funcionamiento del Centro de Ciencias Humanas y Sociales de Madrid, que agrupa el 70% de la investigación que se realiza en el área de Humanidades y Ciencias Sociales. Institutos emblemáticos como la Escuela de Historia y Arqueología de Roma, ha celebrado en 2010 el centenario de su creación. Además, se han puesto en marcha las instalaciones de los nuevos Centros de Física Teórica y Matemáticas, y el Instituto de Investigación en Ciencias de la Alimentación en el campus de la UAM, y se han creado el Instituto de Hortofruticultura Subtropical y Mediterránea y el Instituto de Ciencias del Patrimonio. Por otra parte, la presencia del CSIC en los Campus de Excelencia Internacional (CEI) se ha incrementado en 2010 con la aprobación de 10 nuevos CEI, que se suman a los 9 aprobados en 2009 y en los que el CSIC figura como socio promotor y/o colaborador, corroborando que la cooperación con las universidades avanza por el camino correcto de integración efectiva y de excelencia. Nuestra institución, ya centenaria, se compone de un personal comprometido con la ciencia y convencido de que, incluso en circunstancias económicas adversas como las que dieron la cara en 2010, merece la pena seguir apostando por la generación de conocimiento y su transferencia a la sociedad como motor de desarrollo y recuperación económica. Gracias a todos por el esfuerzo realizado y por mostrar claramente nuestra vocación de que esta institución siga ocupando el lugar de relevancia y competencia que siempre la ha caracterizado. ; [EN] Another year has gone by during which we, at the helm of the Spanish National Research Council (CSIC), and all of you have pulled together and continued working towards putting this country's quality science and technological development in its rightful place. The year 2010 saw the start of the new Action Plan 2010-13 which, like the previous Action Plan 2006-09, was fully assessed by scientists external to the institution. This time round the Action Plan includes all CSIC functional units, this being the first time it caters for a research institution with such characteristics. Furthermore, the new Action Plan includes elements designed to measure the achievement of objectives, such as the quality of publications, science communications and internationalization, something that the previous Action Plan did not contemplate. Within this scenario incorporating new indicators to assess the achievement of goals outlined in the Action Plan, thus placing greater emphasis on the attainment of results, the CSIC has also had to cope with substantial budgetary cutbacks imposed by Central Government, as have other National Research Institutions. Notwithstanding, as evident from the data presented in this Report, our activity in scientifictechnical fields rose for all performance indicators assessing achievement of the goals set in the 2010-13 Action Plan, attaining even higher values than expected. This reflects, firstly, that investment in research in past years has paid off and, secondly, that even in this ominous economic scenario, our willing endeavour is still very much alive. The year 2010 was declared "International Year of Biodiversity" by UNESCO, and the CSIC joined in the celebration by holding numerous events and initiatives, as well as running important research programmes. Among these, the Consolider Malaspina Project should be highlighted for its scale and scientific impact, involving over 200 researchers nationwide and directed by the CSIC. The project began in December 2010 ; when the research vessels Hesperides and Sarmiento de Gamboa set out on an expedition to retrace the voyage made by Alejandro Malaspina in the eighteenth century, with the general aim of studying the impact of global change on the deep ocean. Since 2010 the CSIC has also been leading, among others, European Infrastructure and Capacities programmes (EcoGenes Adapting to Global Change), designed to strengthen the institution in the areas of Genomics, Environmental Modelling and Ecophysiology in relation to global change. Not only did 2010 mark a milestone in the area of biodiversity, but also in the field of particle physics as this year also witnessed the first collisions in the LHC of centre-of-mass energy of TeV, with the direct involvement of CSIC researchers, who participated in analysing the data on these first collisions. Furthermore, since 2010 the CSIC has been directing the Consolider MultiDark Project, which aims to contribute to the identification and detection of dark matter in the universe. Also in the field of astrophysics, in December 2010, the CSIC and the German Max-Planck-Gesellschaft institute signed an addendum to the cooperation agreement between both institutions regarding the Calar Alto Astronomical Observatory in Almeria, in force until 2018. Accordingly, construction will begin of a new observational instrument designed to search for Earth-like exoplanets. It would be impossible to list all the scientific achievements in which the CSIC has been involved or has directed in many cases, during 2010. An institution that encompasses over 130 centres and institutes is bound to make a significant contribution to the advancement of science and to play a role in activities of both national and international relevance. So doing, research capacity and critical mass have been consolidated in 2010, the year in which Regulation was passed concerning operating guidelines of the Area for Humanities and Social Sciences in Madrid; an area which now comprises 70% of the research conducted within the aforementioned Area. The year 2010 has also seen the 100th anniversary celebration of flagship institutions, like the Escuela de Historia y Arqueología de Roma (Spanish School of History and Archaeology in Rome). Moreover, new facilities are up and running to house the Centres for Theoretical Physics and Mathematics, and the Food Science Research Institute on the UAM campus. This year has also witnessed the creation of the Instituto de Hortofruticultura Subtropical y Mediterránea (In¬stitute of Mediterranean and Subtropi¬cal Horticulture and Fruit Growing) and the Instituto de Ciencias del Patrimonio (Institute of Cultural Heritage Sciences). What is more, the CSIC's presence in the Campus of International Excellence (CIE) has grown in 2010 with the approval of 10 new CIEs, in addition to the nine approved in 2009, and in which the CSIC is listed as sponsoring partner / collaborator. This verifies that our cooperation with universities is moving in the right direction, attaining actual integration and excellence. Our century-old institution embraces a workforce committed to science, who believes that -even in adverse economic circumstances like those arising in 2010- it is worth continuing to invest in generating knowledge and transferring know-how to society, as it is a driving force of development and economic recovery. I wish to thank everyone for their effort and for showing clear commitment to our organization, which continues to hold the place of relevance and competence that has always been its hallmark. ; Peer reviewed